Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова - середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності: найкращий - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяця, тепле літо та не холодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву; гарний - сприятливі кліматичні умови протягом 7-9 місяців; задовільний - сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяця, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима; поганий - сприятливі умови протягом 1-1,5 місяця. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс.

Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій зконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний реґіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської або Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центрально-Українська, Узбережжя Чорного і Азовського морів.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення і 13 курортів місцевого значення; є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірних районів степової частини Криму - помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських передгірних районах - клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та м'якою зимою (у порівнянні з Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на сході). До нього відносяться: Батилиман-Ласпі, Форос-Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Клімат тут винятково сприятливий, - період з температурою, вищою за 10 °С триває 7 місяців. Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат відноситься до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти, на східному схилі гори Монабі, розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною архітектурною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи.

Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласо-терапія та мінеральні води.

Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів дихання.

Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними мулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на положистому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.

На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірно-континентальний. Основні лікувальні засоби курорту - мулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлоридні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірно-континентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносяться мулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлоридні натрієві мінеральні води.

Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.

Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт Синець - один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються мінеральні води. Мальовнича горовина вкрита хвойними лісами. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір'ї Великого, Середнього та Малого Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрів вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води.

Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межигір'ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-Чорногорським пасмом гір, з півдня - Мармо-роським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м). Тривкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету.

Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, як-от підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність використання рекреаційного господарства, тобто сезонність тощо.

3. Трансформація споживчого комплексу України в сучасних умовах

Аналізуючи структуру імпорту споживчих товарів і оцінюючи можливості вітчизняної економіки, можна визначити пріоритети розвитку виробництва споживчих товарів в цілому в нашій країні. Тобто означити коло товарів, для яких, з метою забезпечення їх конкурентоспроможності, необхідне подальше прискорення розвитку вітчизняного виробництва, і коло товарів, які у сучасних умовах доцільніше ввозити через кордон. До першої категорії часто зараховують більшість продовольчих товарів, тканин, у тому числі лляні, вовняні, хутряні вироби, товари господарського призначення та інші, до другої - теле- та відеоапаратуру, окремі види взуття, одяг, побутові прилади тощо.

На наш погляд, пріоритетним напрямком на сучасному етапі розвитку країни є насичення внутрішнього і споживчого ринку вітчизняними конкурентоспроможними товарами і поступове витиснення імпортних товарів вітчизняними з доведенням частки імпорту в загальному обсязі товарної пропозиції до 10-15 %. Це необхідно для того, щоб не тільки забезпечити економічну безпеку країни, але й зменшити безробіття, сприяти зростанню доходів як споживачів, так і виробників, розвитку інвестицій в економіку України.

Для досягнення цієї мети найперше необхідно створення конкурентоспроможного вітчизняного споживчого ринку. Причому формування і розвиток цього ринку повинні йти у двох напрямках:

· розвиток вітчизняного виробництва товарів народного споживання;

· розвиток торгівлі споживчими товарами вітчизняного виробництва.

У першому напрямку найбільш слабким є стимулювання підприємств харчової і легкої промисловості. Багато підприємств не мають фінансових ресурсів для придбання і впровадження сучасних технологій і поточних ліній по виробництву й пакуванню товарів, а високі відсотки по кредитах погіршують фінансове становище підприємств. Тому з метою стимулювання технічного озброєння підприємств для створення конкурентоспроможної продукції необхідна допомога держави і зокрема місцевих органів влади. Допомога підприємствам може бути надана у формі пільгових довгострокових кредитів на технічне переозброєння і реконструкцію під мінімальні відсотки, у формі пільг з місцевих податків, повного чи часткового звільнення від оподаткування прибутку на період строку окупності вкладених коштів. Ці заходи дозволять підприємствам харчової і легкої промисловості здійснити накопичення і вкладення коштів у подальший розвиток і розширення виробництва високоякісних товарів народного споживання.

Суттєву роль у розвитку вітчизняного споживчого комплексу, на нашу думку, повинна відіграти і торгівля, яка покликана впливати на виробництво через вивчення споживчого попиту. Разом з тим проведені дослідження показали, що тільки 37,5% опитаних торговельних працівників у тій чи іншій мірі вивчають споживчий попит на товари, використовуючи такі методи, як опитування (6,3 %), облік та аналіз продажів і товарних запасів (18,7%) тощо. Переважна частина торговельних працівників (62,5 %) взагалі не вивчає споживчий попит населення, пояснюючи це великими витратами, браком часу, відсутністю кваліфікованих фахівців. Внаслідок цього торгівля не виконує повною мірою одну зі своїх головних функцій - виявлення вподобань споживачів, вивчення споживчого попиту і формування на цій основі замовлень товаровиробникам. Крім того, торгівля повинна не тільки вивчати, але і формувати споживчий попит на нові споживчі товари, що з'являються на ринку.

Важливу роль у розвитку споживчого комплексу можуть відігравати так звані фірмові магазини, що представляють продукцію вітчизняного товаровиробника. Завдяки прямим поставкам продукції від товаровиробників вони можуть встановлювати відносно низькі ціни на товари, забезпечувати різноманітний асортимент при високій якості товарів. Крім того, фірмові магазини повинні забезпечувати реальне вивчення споживчого попиту і формування виробничої програми у відповідності зі зростаючими потребами споживачів.

Для стимулювання розвитку мережі фірмових магазинів місцеві органи влади можуть надати цим підприємствам ряд пільг. Наприклад, знизити вартість орендної плати чи надати муніципальні приміщення магазинам без стягнення оренди на певний строк. Крім того, місцевими органами влади можливе зниження ставок місцевих податків для стимулювання діяльності підприємств роздрібної торгівлі, що реалізують вітчизняні споживчі товари. Ці заходи будуть сприяти розвитку ринку вітчизняних споживчих товарів і поступовому скороченню частки імпортних товарів на внутрішньому ринку країни.

Об'єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого комплексу України вимагає ґрунтовного науково-методичного опрацювання питання формування стратегічних, тактичних і локальних цілей. Вивчення, узагальнення і висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно складної проблеми - реформування економіки і застосування надбань цього досвіду в Україні - головне завдання сучасної вітчизняної економічної науки.

Щодо стратегії і тактики діяльності, на які зосереджена увага маркетологів, то сьогодні в світі є досить вагомі наукові надбання, опрацьовано деякі оригінальні напрямки і є нові творчі задуми, але разом з тим не може бути однозначно сприйнятий і перейнятий ряд поглядів, які висвітлюють дану проблему спрощено, поверхово, без необхідного обґрунтування, непереконливо.

Аналіз наукових даних показує, що науковцями вже вирішене певне коло проблем у досліджуваній галузі. Зупинимося докладніше на основних з них.

По-перше, констатовано, що з безлічі проблем, які стоять перед ринковою сферою на початковому етапі розвитку України як суверенної держави, найголовнішим завданням доцільно вважати формування досконалої стратегії і тактики і їх узгодженість з глобальними світовими проблемами розвитку споживчого ринку. Саме за допомогою раціональної (оптимальної) стратегії і тактики можна направити маркетингову діяльність у необхідне русло, досягти ефекту, коли остання результативно протидіятиме гострій економічній кризі, що спостерігається на споживчому ринку.

По-друге, науковці акцентують увагу на таких обставинах, при яких стратегія розглядається як багатовекторний прагматизм, тобто як тривалий суспільно-історичний процес. Обґрунтовано, що на національному рівні товарна стратегія повинна бути замінена блоковими стратегіями-програмами виживання і розвитку. Необхідно сформулювати систему-стратегію відродження експортного потенціалу споживчого ринку. Як свідчить аналіз, спостерігається процес старіння стратегій і подолання кризи на споживчому ринку, що вимагає удосконалення досліджень з проблем стратегії і періодичне відновлення тактичних та локальних цілей. Будь-які спроби експортно-імпортних операцій без врахування реальних стратегічних проблем - малонадійні і контрпродуктивні.

По-третє, виходячи з методів теорії пізнання, необхідно відзначити, що загальне взаємопоєднання проблем відбувається в результаті їхнього взаємовпливу і взаємодоповнення. У цьому плані маркетологи справедливо наголошують на актуальності визначення тривалості стратегії взагалі, у тому числі і стратегічних цілей у споживчому ринку. Серед цих стратегій важливо виділяти групу критичних, що визначають вирішення проблем конкуренції, і загальноконцептуальних факторів. У літературних джерелах, наприклад, об'єктивно відзначається, що економічні відносини на споживчому ринку здійснюються на рівні як поверхових, так і глибинних зв'язків. У контексті стратегії такі обставини варто враховувати. Адже нині практика розвитку маркетингової діяльності вимагає нової стратегічної парадигми. У дослідженнях потрібно спиратися на нову субстанцію стратегії.

По-четверте, дослідження показують, що нестабільність споживчого ринку вимагає коректування стратегії маркетингової політики і змістовної оцінки напрямків досягнутих нею кінцевих результатів. Стратегія повинна передбачити досягнення певної відповідності або погодженості поведінки керованого об'єкта в часі і просторі з тим об'єктом, що знаходиться в кінцевому стані. Таким чином, стратегія, у певному розумінні, - це запрограмований результат, заради якого здійснюються процеси розвитку і трансформації ринку. Виходячи з постулату необхідності розширеного трактування складу стратегій, логічно відзначити, що в даному випадку обов'язково може бути упорядкована структура елементів. Дослідники відзначають, що стратегія - це похідна від конкретних потреб ринку. Стратегії істотно розрізняються своєю ефективністю навіть при застосуванні в однакових за характером середовищах.

По-п'яте, ряд авторів вважають, що при новій ситуації в економіці необхідно насамперед переглянути підходи до визначення цілей і пріоритети стратегій, завдяки чому вносяться якісні зміни в зміст стратегій. Через систему цілей і пріоритетів реалізується надійність стратегій. При цьому підкреслюється, що реалізація завдань і цілей має певну черговість.

По-шосте, у літературі тактика трактується як формулювання і реалізація задач, завчасно розроблена послідовність здійснення дій з висвітленням обґрунтованих аргументів. Отже, тактика являє собою комплекс заходів, спрямованих на реалізацію цілей, визначених на основах стратегії. Крім того, акцентується увага на тому, що тактика визначає конкретні дії на нетривалий період, зв'язаний з реалізацією стратегії, підкреслюється необхідність постійного удосконалення тактики відповідно динамічним змінам глобальних цілей на ринку.

По-сьоме, вчені-аналітики попереджають, що широкий спектр стратегії спонукає до різноманітних тактичних і локальних цілей. Розбіжність між окремими проблемами і напрямками їхнього вирішення в межі стратегії і тактики - гальмо на шляху досягнення якісно нових позицій. Це - ще одна важлива особливість щодо відповідності між стратегією і тактикою. Цільова погодженість і взаємозв'язок стратегії і тактики - складне, але першорядне завдання, тому досліджувати його треба комплексно. Без обґрунтованого співвідношення, з одного боку, стратегії, а з іншого боку - тактики не гарантується створення сприятливого режиму для успішного вирішення тих чи інших проблем.

Стратегія і тактика майже завжди формулюються на комплексних основах. Конче необхідно, щоб такий підхід був науково виваженим. У даному випадку важливого значення набуває питання всебічного врахування невизначеності, конфліктності, полікритеріальності й обумовленого даними факторами ризику. Власне, цим пояснюється велика увага до практичного використання інструментарію з теорії економічного ризику. Врахування невизначеності в стратегії розвитку споживчого ринку стало однією з магістральних ліній формулювання тактики в плані моделей і методів. Щодо формування підвалин стратегії і тактики важливим фактором виступає системний підхід, сутність якого полягає в тому, що кожне явище розглядається й оцінюється у взаємозв'язку з іншими. У даному випадку всі складені елементи ринкової системи і процеси взаємопов'язуються з урахуванням внутрішніх факторів. Системний підхід передбачає зосередження уваги дослідників на єдиному цілому, а не на окремих ланках. Реалізація стратегічних, тактичних і локальних цілей розвитку споживчого ринку (таблиця 1) на системних основах підсилює їх теоретичну і практичну обґрунтованість. При цьому структуризацію зазначених цілей пропонується здійснювати і на відповідних рівнях з визначенням об'єктів дослідження та суб'єктів впливу.

При формуванні стратегії і тактики потрібно зосередити увагу на такому науково-методичному моменті, як міжнародні стандарти, які відображають найбільш типові напрямки функціонування світової економіки. Варто врахувати, що розбіжності між національною і світовою стратегією завжди перешкоджають розвитку економічної діяльності. Безумовно, Україна не може ефективно розвивати економічну діяльність на основах такого механізму, що істотно відрізняється від аналогічних механізмів, властивих всім іншим країнам світу. Важливо мати чітке уявлення про те, що і як впливає на поведінку національного ринку з боку світового ринку.

Висновок