Державне регулювання економіки України

Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.

Перший етап (1992-середина 1994 р. м.) розвитку економіки України, коли влада залишалася в руках номенклатури, а початком економічних реформ з'явилося проходження російської лібералізації цін, проявилися відмовлення від наукового обґрунтування ринкових перетворень, нерозуміння фундаментальних функцій суспільного поділу праці, складності реформування державної власності, уповільнення формування перехідної економіки і відсутність її державного регулювання переборений. Але цей етап, як уже було відзначено, привів Україну до затяжної економічної кризи, багаторазовому зниженню життєвого рівня населення.

З другої половини 1994 р. перехідна економіка України почала здобувати реальні контури. В основу соціально-економічних перетворень був покладений науковий підхід, вивчення суспільних тенденцій розвитку перехідної економіки й об'єктивних форм їхньої реалізації в СНД, Росії, Україні, наукова розробка стратегії і тактики внутрішньої і зовнішньоекономічної політики країни з метою прискорення демократичних перетворень[16,c.58].

Виконання економічних функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи мети і пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їхнього досягнення. Для України головна мета державного регулювання економіки в сучасних умовах - забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів.

При цьому нова система керування вимагає переходу від регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської і фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб до регулювання економічних процесів за допомогою економічних і юридичних важелів.

Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв'язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів[17,c.58].

Недостатнє пророблення законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.

В умовах переходу до ринку важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема, стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної власності, становлення приватної власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві[14,c.59].

Необхідна також реорганізація державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання - оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни.

Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і т. д.

Дефіцитний бюджет - це недофінансування в першу чергу соціального середовища - охорони здоров'я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня...

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України[9,c.30].

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними.

Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології[13,c.59].

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т. д.

Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах - 50-70%. (дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни.

Бурхливими темпами зростає безробіття - офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації, також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності, прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних.

Отже, взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку.

Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій[20,c.119].

Актуальність проблеми покращення державного регулювання економіки України обумовлюється значним відставання економіки України за своїми кількісними та якісними макроекономічними параметрами, а також підприємницьким середовищем не тільки від розвинених країн світу, але й від колишніх союзних республік. В умовах, коли світ стрімко змінюється під впливом інтеграції та конвергенції, Україна залишається слабко підключеною до світових потоків капіталу та інновацій. Відсталість у розвитку інституцій породжує слабку здатність до абсорбції нових технологій, передових ідей, атрибутів громадського суспільства. Програмний інструментарій вирішення національних проблем в свою чергу потребує використання сучасних економічних технологій і перетворення у дієвий механізм постановки та реалізації урядових завдань. Водночас

Наступними заходами із забезпечення макроекономічної стабільності України є наступні:

1. Проведення податкової та бюджетної реформи: вирівнювання податкового навантаження та усунення податкової дискримінації, зміна структури податків із підвищенням частки непрямих податків, покращення адміністрування податків, посилення прозорості та ефективності державних витрат, впровадження в економічну практику методології оцінки ефективності використання державних фінансових ресурсів у різних сферах, мінімізація дефіциту бюджету із підтримкою його на рівні стандартів ЄС.

2. Детінізація економіки, легалізація тіньових капіталів некримінального походження.

3. Проведення виваженої та передбачуваної цінової та валютно-курсової політики: вдосконалення механізмів антимонопольного регулювання, усунення практики перехресного субсидування, перехід до політики інфляційного таргетування в умовах запровадження режиму плаваючого валютного курсу.

4. Вирівнювання диспропорцій у розвитку регіонів (розроблення регіональних програм із підвищення конкурентоспроможності).

Підвищення ефективності державного управління

(колективних державних послуг)

1. Законодавче закріплення розподілу обов'язків та відповідальності між гілками влади з метою підвищення ефективності управління економікою, посилення самостійності та відповідальності місцевих органів самоврядування.

2. Судова реформа - розбудова справедливої судової системи.

3. Удосконалення системи вияву та притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників у владних структурах, дії яких завдали шкоди національній економіці або призвели до збитків окремих підприємств.

4. Реформування наукової сфери шляхом інтеграції викладацької та дослідницької діяльності; сприяння посиленню зв'язку науки та бізнесу, а також співпраці та взаємодії вітчизняних наукових установ із іноземними, співучасті у реалізації міжнародних проектів, включаючи ринкову програму ЄС.

Розвиток людського капіталу та підвищення загальної фаховості трудових ресурсів (підвищення ефективності індивідуальних державних послуг)

1. Створення інноваційного суспільства, забезпечення рівня інвестицій в людський капітал та фінансування науки (у % до ВВП) відповідно до цілей підвищення конкурентоспроможності економіки із наближенням до відповідних параметрів в ЄС.

2. Продовження освітянських реформ та перехід на європейську систему освіти, залучення бізнесу до професійної підготовки трудових ресурсів.

3. Підвищення якості охорони здоров'я, створення сучасної технологічної та ресурсної бази медичних установ; сприяння реалізації міжнародних проектів із підвищенням кваліфікації медичних кадрів.

4. Проведення активної політики зайнятості із розширенням категорій населення, для яких буде вестись пошук робот та засобів пошуку, а також підвищення кваліфікації та продуктивності праці.

5. Створення ефективної системи іпотечного кредитування, що зробить житло доступним для широких верств населення, розроблення проектів для підтримки молодих сімей.

Розвиток інфраструктури

1. Інтеграція у єдиний європейський інформаційний простір шляхом створення відповідних рамкових умов для швидкого та належного освоєння конвергенцій них цифрових комунікацій і послуг, враховуючи аспекти взаємодії мереж.

2. Поліпшення умов для розвитку цифрових технологій з акцентом на їх різноманітність щодо багатомовності та культури.

3. Сприяння розвитку інформаційного суспільства, розповсюдження ІКТ шляхом стимулювання розвитку послуг і продуктів, створених завдяки ІКТ, особливо в секторі суспільних послуг; налагодження суспільної та приватної взаємодії, а також співробітництва для нарощення інновацій та інвестицій в ІКТ.

4. Розвиток транспортної інфраструктури, становлення України як транзитної держави.

5. Демонополізація житлово-комунального господарства та створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг.

Розвиток підприємництва

1. Проведення регуляторної та дозвільної реформи: спрощення системи входження та виходу з ринку, скорочення видів економічної діяльності, що підлягають ліцензуванню, ліквідація платежів і внесків, які не передбачені чинним законодавством, чітке законодавче визначення меж втручання органів влади та контролюючих органів у діяльність господарюючих суб'єктів. 15

2. Вдосконалення конкурентної політики: скасування привілеїв для окремих видів економічної діяльності та підприємств, запровадження мотиваційних механізмів при наданні державних субсидій; поетапне, але системне зменшення протекціонізму.

3. Сприяння створенню центрів з навчання правилам ведення бізнесу.

4. Державна допомога створенню кластерів та інших форм співробітництва

Створення сучаснихфінансових ринків

1.Підвищення капіталізації економіки, забезпечення прозорих правил і процедур дій учасників фондового ринку.

2.Створення ефективної системи захисту прав власників (у тому числі міноритарних акціонерів), вирішення спірних питань, пов'язаних із приватизацією, винятково в правовому полі.

3.Розвиток і стандартизація фінансових послуг відповідно до міжнародних норм.

4.Підвищення ефективності грошово-кредитної політики в напрямку впливу на позитивні структурні процеси в економіці.

Висновки

Отже, на основі проведених досліджень, ми зробили наступні висновки. Державне втручання в ринкову економіку необхідно в тих сферах, у яких механізм ринку не в змозі усунути різні наслідки зовнішніх ефектів або несправедливостей самої ринкової системи. Цих сфер з розвитком економіки ставало усе більше, і тим складніше ставали форми державного втручання в економічні процеси. На нинішньому рівні розвитку ринкового способу виробництва форми втручання держави придбали настільки складний характер, що розглянути всі наслідки економічної діяльності держави неможливо. Проте існує ряд сфер, втручання держави в які, життєво необхідні. Це: перерозподіл доходів і ресурсів, регулювання зайнятості, антиінфляційна й антимонопольна політика, виправлення наслідків зовнішніх ефектів і багато чого іншого. Втручання держави в економіку носить прямій і непрямих характер. До прямих мір державного регулювання потрібно в першу чергу віднести державний сектор економіки (також і пайова участь держави в АТ), кредитування або пільгове оподатковування окремих суб'єктів, прийняття регулюючих законодавчих актів. До непрямих мір відносяться стимулювання інвестицій, забезпечення зайнятості, оподатковування, стимулювання експорту/імпорту і т.д. Засоби державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні. Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів, що знаходяться в розпорядженні держави, а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку. Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки, пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються. Крім того, на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров'я приватного сектора економіки - основи ринкового господарства, а значить і всієї країни.

На початкових етапах реформування національної політики у багатьох учених і практиків було спрощене і хибне уявлення про сучасну ринкову економіку як про систему, що регулюється виключно ринковими механізмами, в якій роль держави зведена до мінімуму.

Однак сучасна ринкова система господарювання побудована на поєднанні державного і ринкового регулювання. У сучасних умовах держава виконує ряд дуже важливих функцій, ефективна реалізація яких є запорукою життєздатності національних економік і забезпечується здебільшого лише засобами державного впливу.

Посилення державного регулювання не означає прямого втручання в економіку. Держава як регуляторна інституція покликана забезпечувати оптимальне поєднання інтересів суспільства, колективів та окремої особи. Вона повинна здійснювати координацію при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства.

Сучасний стан державного регулювання економіки в Україні характеризується повільними темпами реформування, недосконалими методами і механізмами впливу держави на суб?єкти господарювання, відсутністю чітко сформульованої концепції розвитку економіки, недостатністю захисту внутрішнього ринку і вітчизняного виробника, слабкою соціальною політикою.

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів вимагає поглиблення ринкових реформ, здійснення масштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, легалізації тіньового сектора економіки, проведення економічної політики, спрямованої на модернізацію та раціоналізацію господарських процесів.

державне регулювання українська економіка

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Л.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. Політична економія. -- К., Видавицтво «Ніка-Центр Ельга», 2000.

2. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. -К.: Знання-Прес, 2000. -316 с.

3. Державне управління: теорія і практика /За ред. проф. В. Б. Авер'янова. - К., 2005.

4. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., доопрац. і доп.. -К.: КНЕУ, 2005. -316 с.

5. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. -Львів: Українські технології, 1999. -639 с.

6. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко, та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -316 с.

7. Державне регулювання економіки: Огляд Законів України / Зарембо Ю.Г.- Рівне, 2001.- 163 с.

8. Михасюк І.Р., Мельник А. Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. - Львів, 2006.

9. Михасюк І.Р., Залога С. М., Сажинець С. И. Основи та важелі державного регулювання економіки. - Львів, 2007.

10. Науменко В.І., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. -К., 2009.

11. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. - К., 1998.

12. Ревенков А. Планирование в системе государственного регулирования экономики. // Экономист. - 2001. -№8.

13. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2003. -262 с

14. Трансформація споживчого ринку та його регулювання в перехідній економіці: Автореф. дис. канд. екон. наук / Гродецька Т.М.- Х., 2002.- 16 с.

15. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. М.: БЕК, 1997.

16. Чепурин М.Н. Роль государства в рыночной экономике. Киров, 1999.

17. Шамхалов Ф.И. Государство и экономика (власть и бизнес). М., 2001.

18. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень -- К., 2000.

19. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. -К.: Знання, 2006. -339 с.

20. Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка,. -К.: Знання, 2010. -435 с.

Размещено на Allbest.ru