- зберігався високий рівень фіскального вилучення коштів на потреби споживання: у січні-травні 2008 р. видатки зведеного бюджету України зросли на 46,9% (торік - на 20,9%), видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення - на 53,5% (у минулому році - на 16%). Водночас частка капітальних видатків у загальній сумі видатків Зведеного бюджету України була найменшою за всі попередні роки і в зазначений період становила 6% (у січні-травні 2007 р. - 7,9%) - відтак фіскальна політика відігравала гальмівну роль щодо інвестиційних процесів;

- відбувалося затягування запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб'єктів господарювання, що, обумовлювало ревальваційний тиск з боку припливу на ринок «коротких грошей» й, зрештою, спричинилося до надмірного нагромадження зовнішніх зобов'язань, що погіршило фінансову надійність позичальників;

- під впливом згаданих вище тимчасових тенденцій на валютному ринку та з міркувань запобігання інфляційним тенденціям навесні 2008 р. було прийнято рішення про офіційну ревальвацію гривні, НБУ не протидіяв подорожчанню гривні на валютному ринку значно вище за офіційний курс. Це сприяло погіршенню умов торгівлі та зовнішньоторговельного сальдо, заклало підґрунтя глибини наступного девальваційного падіння;

- в умовах перевищення фіскальних надходжень над запланованими (значною мірою, через перевищення інфляційних орієнтирів) не було прийнято рішень щодо напрямків ефективного витрачання надлишку, відтак відбулось заморожування суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки, проте водночас - формування інфляційного монетарного «навісу».

Загальною причиною подібних прорахунків є, на нашу думку, орієнтація економічної політики на здобуття прихильності електорату в умовах прискореного повторення політичного циклу та нехтування цілями розвитку та структурної модернізації, які подекуди вимагали прийняття непопулярних рішень. Як зазначалося у Зверненні Президента України до українського народу 8 жовтня 2008 р., «виборчі розрахунки переросли у тотальний соціальний популізм, який призвів до найвищої в Європі інфляції і зниження соціальних стандартів - заробітної плати, пенсії і багатьох інших соціальних програм».

Активним негативним чинником, який зробив свій внесок в дестабілізацію економічної ситуації стало наростання політичної кризи восени 2008 року. В той час, як прояви світової фінансової кризи вимагають оперативних узгоджених фахових рішень гілок влади, політична криза знижує дієздатність останньої. Це, а також непевність у найближчих перспективах економічної політики, в тому числі - щодо формування Державного бюджету на 2009 рік, передбачення чергового оберту популізму в економічній політиці в умовах наближення майбутніх президентських виборів, а тим більш - позачергових виборів до Верховної Ради, посилило песимізм суб'єктів ринку в оцінках перспектив розвитку кризових явищ, підвищило інфляційні очікування, обумовило подальше зниження інвестиційної привабливості економіки.

Таким чином, в Україні одночасно проявилися ознаки валютної, фондової, банківської криз в умовах дестабілізації ринку нерухомості, рецесії будівництва та загального погіршення внутрішньої і зовнішньої макроекономічної ситуації. З нашої точки зору, кризові явища стали логічним результатом реалізації інфляціогенної моделі невиваженої соціальної орієнтації економіки, яка функціонує за відсутності цілеспрямованої інвестиційної політики на підґрунті зовнішнього кредитування. Подібний сценарій розгортання подій спостерігався протягом останнього року в жорсткому варіанті - в Казахстані і в більш м'яких варіантах - в країнах Балтії і Росії). Після періоду відставання динаміки доходів від поточних видатків і інвестицій, посилення боргового навантаження на бюджет фірм та домогосподарств розпочинається відновлення об'єктивних співвідношень між ціною житла, доходами населення і розмірами кредитування житлового будівництва, які були надмірно «роздуті» активними зовнішніми запозиченнями.

Зважаючи на ймовірність несприятливих тенденцій розвитку світової економіки в найближчі роки[17], створюються підстави для реальних ризиків затягування української економіки у тривалу економічну рецесію.

По-перше, негативні процеси, що розгортаються у фінансовій сфері України, тісно взаємопов'язані і підсилюють один одного: ужорсточення політики доходів та монетарної політики - уповільнення динаміки кредитів - зниження споживчого і інвестиційного попиту - уповільнення економічного зростання - уповільнення динаміки доходів - зростання неплатежів по кредитах. Розгортання цього «ланцюга» загрожує лавиноподібним наростанням незбалансованості валютно-фінансової системи української економіки.

По-друге, післякризова ситуація характеризуватиметься істотним погіршенням зовнішніх умов функціонування української економіки унаслідок різкого підвищення цін на газ, падіння кредитних рейтингів України і перенасиченості ринків збуту традиційних товарів українського експорту. Ймовірним є період помітного сповільнення темпів економічного зростання, що вестиме як до зниження динаміки доходів, так і до чергового підвищення ризиків для вітчизняної банківської системи через послаблення платоспроможності боржників. Простого відновлення економічної активності за рахунок вищої цінової конкурентоспроможності унаслідок девальвації гривні може виявитися недостатнім для пожвавлення економіки. Для подолання кризи будуть потрібні масштабні інвестиції в модернізацію української економіки, зростання продуктивності праці, підвищення конкурентоспроможності українських виробників, а також суттєве посилення ролі внутрішнього ринку у споживанні товарів українського виробництва.

По-третє, відбувається послаблення здатності органів державного управління до контролю над ситуацією через перманентне політичне протистояння гілок влади, поширення впливу об'єктивних тенденцій глобального масштабу, непідконтрольних національній владі, дію міжнародних антикризових регуляцій обов'язкового чи рекомендаційного характеру (для України, зокрема, такі регуляції набули вигляду умов отримання кредитної лінії МВФ). Ці чинники тиснутимуть у бік дотримання насамперед стабілізаційних орієнтирів антикризової політики.

Вищезазначене підкреслює важливість адекватної оцінки поточної ситуації при виробленні як антикризових, так і стратегічних заходів монетарної політики, які повинні вирішувати дилему стимулювання економічної активності й втримання темпів інфляції на прийнятному для української економіки рівні, забезпечення валютної та фінансової стабільності. Лише вкрай виважена грошово-кредитна, валютна й фіскальна політики дадуть можливість підтримати внутрішній попит і відновити інвестиційну активність без розкручування інфляційних процесів, забезпечити ефективну конкуренцію на товарних ринках без суттєвого погіршення позицій вітчизняних виробників, забезпечити достатній рівень ресурсної бази і прибутковості банків за переорієнтації їх із зовнішніх на внутрішні ресурси, а кредитної активності - у менш ризикові та стратегічно важливі сфери діяльності. Фактично йдеться про розробку в логіці антикризових заходів концепції політики «оптимально доступних грошей» - з погляду задоволення потреб фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, стимулювання внутрішнього попиту, підтримання конкурентоспроможності виробників і платоспроможності населення, забезпечення фінансової стійкості банківської системи, недопущення різких коливань курсу гривні, та про радикальне удосконалення фіскальної політики, насамперед - щодо підтримання соціальних стандартів за мінімальної інфляційності в фінансуванні соціальної сфери.

З нашої точки зору, на сучасному етапі при здійсненні антикризової політики слід враховувати низку імперативів:

підтримання відносно високих темпів економічного зростання, від чого критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери, в тому числі - фінансова забезпеченість соціальної політики держави - це обмежує застосування рестрикційних заходів у монетарній сфері;

недопущення відчутного зниження добробуту населення, від чого критично залежить стан внутрішнього попиту - це обмежує застосування фіскальних рестрикцій та важелів гальмування зростання доходів;

підтримання в прийнятних межах платіжного балансу, від чого критично залежить стабільність національної валюти, яка украй важлива в контексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП та значної залежності від світових ринків капіталу - це обмежує застосування курсових важелів та інструментів лібералізації імпорту.

Враховуючи поточний негативний вплив світової фінансової кризи та майбутній - світової економічної стагнації, несприятливі перспективи еволюції конкурентоспроможності основних галузей вітчизняної економіки та зростаючі обмеження по трудових ресурсах, пов'язані як з демографічними тенденціями, так і з наростаючим дисбалансом між кваліфікацією і вартістю трудових ресурсів в Україні, стратегічними орієнтирами економічної політики є:

зростання продуктивності праці на основі масштабної модернізації основного капіталу;

стимулювання внутрішнього попиту.

Відтак перед антикризовою політикою постають серйозні дилеми, пов'язані з вірним вибором її пріоритетів, необхідністю розмежування поточних антикризових і стратегічних пріоритетів та розробки несуперечливого комплексу заходів щодо їх досягнення.

Втримати інфляцію на стабільно низькому рівні найближчим часом навряд чи вдасться, що засвідчує відновлення тенденції до зростання цін - споживча інфляція становила 1,1% у вересні 2008 р., за підсумком жовтня є підстави очікувати подальшого погіршення цього показника. Водночас, на нашу думку, в умовах кризового падіння виробництва у системоутворюючих галузях української економіки (металургії та будівництва, сільському господарстві) надмірна концентрація зусиль на стримуванні цін є недоцільною і може негативно позначитися на фінансовому становищі українських виробників. В кризових умовах економічно більш виправданою виглядає виважена стимулююча політика, яка дозволить пом'якшити наслідки фінансової та економічної кризи для вітчизняних підприємств.

Поточна стабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань - забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до погіршення банківської ліквідності, в той час як рефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та надмірно збільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернатив містить у собі більший ризик для національної економіки. З нашої точки зору, ліквідність банків є важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільності національної фінансової системи.

Між тим, варто враховувати, що різке падіння курсу гривні може стати «спусковим гачком» для розгортання фінансової кризи в Україні - прискориться і без того висока інфляція, впаде платоспроможність населення, погіршиться якість активів в банківській системі, де понад половину кредитів надано у іноземній валюті, посилиться боргове навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації, які мають значні борги в іноземній валюті, загальмується економічний розвиток в галузях, що не пов'язані з експортом. В цих умовах НБУ має чітко і послідовно стабілізувати ситуацію у валютній сфері, надаючи позитивні сигнали ринку і не дозволяючи розвиватися панічним настроям, проте ризики девальвації слід намагатись долати переважно за допомогою інших, не пов'язаних з інтервенціями засобів - зокрема, шляхом підвищення жорсткості регулювання валютного ринку. Важливим завданням стає розробка середньострокової стратегії валютної політики із чітким визначенням курсових орієнтирів, окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютної стабільності, а також превентивних заходів для недопущення курсових стрибків у майбутньому.

Антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні заходи структурного характеру. Розбудова механізмів рефінансування комерційних банків з боку НБУ (в тому числі - запровадження цільових інструментів рефінансування) має належним чином компенсувати втрати гривневої ліквідності при проведенні валютних інтервенцій.

Необхідність рефінансування зовнішньої заборгованості комерційних банків в поточному, а у значно більшій мірі - у наступному роках вимагає зміни орієнтирів банківського регулювання з обмеження на спрощення зовнішніх запозичень. Між тим, при цьому неприпустимим є подальше зростання залежності українських банків від припливу іноземних кредитних ресурсів: пріоритетним напрямком для банків має стати концентрація національних заощаджень. Потрібна також чітка структуризація напрямків використання залучених ресурсів.

Негативні тенденції на ринку портфельних інвестицій та падіння інвестиційних рейтингів України та більшості вітчизняних фінансових установ спонукають багатьох експертів до песимістичних оцінок щодо можливостей фінансування негативного сальдо поточних операцій платіжного балансу за рахунок його капітальної частини. Власне, це й стало одним із мотивів звернення уряду до Міжнародного валютного фонду з проханням щодо відкриття кредитної лінії для України.

Між тим, з нашої точки зору, є й підстави для оптимізму щодо перспектив припливу капіталу в Україну:

реальна глибина світової фінансової кризи та наступної рецесії видаються дещо перебільшеними - економічна глобалізація, посилюючи поширення кризових тенденцій у світовій економіці, одночасно й посилює здатність останньої до відновлення. Нерівномірність інтеграції економік країн світу до міжнародних фондових ринків обумовлює різну глибину втрати економічного потенціалу, що може вести до виходу на післякризові фінансові ринки нових центрів економічної сили, які стануть рушіями післякризового відновлення світової економіки;

значна місткість ринку України, наявність дефіцитних ресурсів (насамперед - аграрних), вигідне геостратегічне розташування при значному дефіциті інвестування і надалі підвищуватимуть привабливість країни для прямих інвестицій;

наближення фіналу Чемпіонату Європи з футболу додатково сприятиме залученню інвестицій у розвиток відповідних секторів;

в рамках спаду на фондовому ринку відбулось зниження вартості капіталу багатьох привабливих українських компаній, що має викликати зацікавленість в їх придбанні портфельних, або й прямих інвесторів, насамперед - з країн, які менш зачеплені світовою кризою.

Відтак, особливо - за умови очікуваного нами відносно високого темпу інфляції, в 2009 р. ймовірним є відновлення передумов для реальної ревальвації гривні.

Продовження швидкого зростання внутрішнього споживчого попиту матиме дедалі слабший вплив як стимул економічного зростання: в умовах погіршення умов для розвитку вітчизняного виробництва все більш посилюватиметься імпортна складова наповнення споживчого ринку, а за неможливості цього - відбуватиметься конвертація зростання попиту в інфляційні тенденції. Це загострює проблему вірного співвідношення між споживанням і нагромадженням у макроекономічному вимірі та у бюджетній політиці зокрема та обумовлює необхідність переорієнтації економічної політики на пріоритетне вирішення завдань розвитку.

З огляду на ризики скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва. Для цього за допомогою бюджетного фінансування слід започаткувати нові інфраструктурні та житлові будівельні проекти. Уряд також повинен не допустити обвалу цін на зерно нового врожаю шляхом здійснення належних закупівель на зерновому ринку Аграрним фондом.

Висновки

Протягом останніх п'яти років зростання продуктивності в Україні, попри його нерівномірність, було достатньо високим для того, щоб виправдати підвищення вартості праці й капіталу. З огляду на це, зростання виробництва і доходів не призвело до формування значного тиску на ціни чи зовнішньоторговельний баланс, а збільшення податкових надходжень давало змогу не допускати надмірного бюджетного дефіциту.

Однак досвід країн, які розвиваються, і країн із перехідною економікою свідчить, що зростання може несподівано припинитися через макроекономічні проблеми - скажімо, підвищення інфляції чи втрату валютних резервів унаслідок «перегріву» економіки, впливу зовнішніх шоків. Через якийсь час уповільнення зростання продуктивності в Україні, порівняно зі збільшенням заробітної плати і доходів, може завадити випереджальному зростанню економіки, причому зниження конкурентоспроможності може негативно позначитися одночасно на темпах економічного зростання, інфляції та платіжного балансу (що ми і відчули у 2005 р.). За таких умов країна, в кращому випадку, втратить сприятливе макроекономічне середовище, а в гіршому - розвиток може піти екстенсивним шляхом, за якого одна проблема загострює іншу. Здається, що уряд, ретельно проаналізувавши ситуацію, має зробити все, щоб подальше економічне зростання тривало, причому виключно за рахунок інтенсивних факторів розвитку.

Для більш збалансованої національної стратегії необхідно ретельніше аналізувати позитивний досвід розвинутих країн, а також тих, що досягли значного успіху в розбудові національної економіки та високого рівня конкурентоспроможності. Зважаючи на це, треба звернути увагу на результати рейтингових оцінок, які кожного року проводять відомі міжнародні організації. Так, наприклад, декілька місяців тому Світовий економічний форум та Організація Об'єднаних Націй майже одночасно оприлюднили два різних звіти, що стосуються аналізу світової економіки та конкурентоспроможності країн.

За даними Світового економічного форуму, Україна опинилася в 2005 р. на низькому 84 місці у світовому рейтингу 117 країн. Зафіксовано значне відставання від Китаю та Індії (49 і 50 місця, відповідно), Польщі (51 місце), Мексики (55), Бразилії (65), Туреччини (66) і Аргентини (72).

Країна посідає 50 місце за макроекономічною стабільністю. Причина такого посереднього результату - наявність окремих елементів, які послаблюють макроекономічну стабільність країни. Наприклад, в Україні зберігаються темпи інфляції, хоча й не вельми високі за її власними історичними стандартами, проте відносно високі за міжнародними стандартами. Це й відсуває країну з цим параметром на 70 місце, поряд із такими державами, як Гватемала й Уганда.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що деяке поліпшення міжнародної рейтингової позиції України пояснюється не поліпшенням макроекономічної ситуації в країні, покращенням умов ведення бізнесу та більш суттєвим впливом інноваційної складової економічного зростання, а відносним погіршенням ситуації у країнах, які конкурують з Україною в тій групі за рівнем конкурентоспроможності, де вона в цей час перебуває. Крім того, вже зараз існують симптоми як кількісного, так і якісного характеру, котрі об'єктивно вказують на зниження потенціалу зростання української економіки вже в доступному для огляду майбутньому. Серед цих симптомів найбільш важливими, на наш погляд, є наступні.

По-перше, як ми вважаємо, у процесі зростання роль деяких чинників, які на початковому етапі забезпечили підвищення продуктивності й ефективності, знижується. Більшість цих чинників можна розцінювати як екстенсивні фактори економічного зростання. Це стосується одномоментного ефекту від поновлення використовуваних старих виробничих потужностей, ліквідації бартерних та інших негрошових розрахунків, а також від досягнення певної макроекономічної стабільності.

По-друге, загальний обсяг, а особливо структура капіталовкладень, потребують удосконалення. В останні роки приплив інвестицій суттєво пожвавився, а їхній сумарний рівень - близько 20% ВВП за 2003 і 2004 рр. - вже не здається низьким, порівняно з іншими країнами. Ці інвестиції, поза сумнівом, мали збільшити обсяг і поліпшити якість основних фондів (капіталу) в економіці, тим самим підвищуючи потенціал її зростання.

Однак вага такого важливого компоненту, як прямі іноземні інвестиції, все ще залишається на низькому рівні. Прямі іноземні інвестиції відіграють важливу роль у зв'язку з технологічними й управлінськими ноу-хау, які вони генерують. Більш того, відчувається необхідність інвестицій в інфраструктуру. За відсутності інвестицій виникатимуть «вузькі місця» у виробничому процесі, створюючи перешкоди подальшому економічному зростанню.

Таким чином, можна дійти висновку, що інтенсивні фактори економічного зростання, вплив яких відчувається через підвищення ефективності суспільного виробництва, були задіяні значно меншою мірою, ніж того вимагає конкурентне середовище.

З цього зовсім не обов'язково випливає висновок про те, що уповільнення зростання української економіки та її продуктивності відбудеться відразу. Економічне зростання в Україні якийсь час може тривати за рахунок «запасу міцності», забезпеченого конкурентоспроможністю рівня витрат виробництва, а також за рахунок впровадження нових виробничих процесів на мікроекономічному рівні. Так, низькі витрати виробництва можуть дати змогу економіці України зростати високими темпами через імовірне збільшення витрат в основних східноєвропейських конкурентів, пов'язаних із їхнім вступом до ЄС. Можна, звісно, помилятися щодо точних термінів перелому в динаміці, однак збереження високих темпів зростання продуктивності в довгостроковій перспективі не можна сприймати як щось само собою зрозуміле. Рано чи пізно українській економіці доведеться зіткнутися або з циклічним, або зі структурним уповільненням економічного зростання, яке спостерігають в усіх країнах із ринковою економікою.

Незалежно від причини уповільнення, необхідно розробити відповідну макроекономічну та структурну політику з метою пом'якшення чи запобігання спаду. По-перше, уряд і Національний банк України мають проводити розумну податково-бюджетну та грошово-кредитну політику, щоби зберегти досягнуту макроекономічну стабільність. Точне визначення «стабільності» може варіювати, однак допущення серйозного дефіциту бюджету чи високої інфляції, поза сумнівом, підірвуть основи економічного зростання. Один з останніх і дуже несподіваних прикладів цього - ситуація в країнах ЦСЄ (зокрема, Угорщина та Польща), де пом'якшення податково-бюджетної політики в останні роки створило значно більше економічних проблем, аніж їх вирішило.

У короткостроковій і середньостроковій перспективі українській владі доведеться визначитися в двох ключових питаннях макроекономічної політики. По-перше, це стосується переходу до гнучкішого режиму обмінного курсу - щоб уникнути відомих ризиків, пов'язаних з утримуванням протягом занадто тривалого часу фактично фіксованого курсу.

По-друге, дуже швидке зростання обсягів банківських кредитів (рис. 3) в останні роки, хоч і відбивало частково процеси здорової ремонетизації, може викликати накопичення неповернутих кредитів у випадку суттєвого уповільнення зростання економіки чи негативних шоків.

Для усунення цієї небезпеки необхідно провести зміни структурного характеру, такі як:

· подальше посилення нормативів банківського регулювання та нагляду;

· підвищення капіталізації комерційних банків;

· удосконалення систем адекватної оцінки якості кредитного портфеля комерційних банків та їхнього внутрішнього контролю.

Підвищення темпів інфляції протягом 2005 р. теж заслуговує на пильну увагу, оскільки подібні процеси можуть підірвати конкурентоспроможність, а отже, внутрішню та зовнішню фінансову стабільність. До речі, протягом кількох останніх років інфляція вимірювалася малими однозначними числами в більшості країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою, у тому числі в Китаї та Південній Кореї. Ці дві країни деякі українські автори наводили як приклад «успішного інфляційного стимулювання економічного зростання», проте дані цих країн щодо темпів економічного зростання й інфляції за більш ніж десятирічний період свідчать також і про те, що високі темпи економічного зростання цілком можуть співіснувати і з дуже низькою інфляцією. Очевидно, справжня причина високих темпів економічного зростання полягає в іншому і є значно складнішою.

Список використаних джерел

1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник / А.В. Сидорович (ред.). - М.: ДИС, 1997. - 416 с.

2. Алексєєв А.С. Основи економічної теорії: Початковий курс: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. I-II рівнів акредитації. - Чернівці, 2002. - 256 с.

3. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., Найдич Н.М. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

4. Бильчак В.С., Мустафаева И.Д. Макроєкономика: Учеб. пособ. / Калининградский гос. ун-т. - Калининград: Издательство Калининградского гос. ун-та, 2001. - 118 с.

5. Ватаманюк К.Л. Економічна теорія: макро - і мікроекономіка. - К.: ВД «Альтернативи». - 2001. - 607 с.

6. Вілкул Ю.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти. - Кривий Ріг: Мінерал, 2001. - 260 с.

7. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроэкономика: Учебник для студ. вузов / Днепропетровский ун-т экономики и права. - Д.: ДУЭП, 2003. - 236 с.

8. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч. посіб. - Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. - 628 с.

9. Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - К.: Атіка, 2001. - 344 с.

10. Мамалуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю., Довбня В.В. Основи економічної теорії: Підручник / О.О. Мамалуй (заг. ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 480 с.

11. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 504 с.

12. Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посібник / Одеський держ. економічний ун-т. Кафедра загальної економічної теорії / А.К. Покритан (ред.), Г.І. Анашенкова (авт.-уклад.), М.І. Збарський (ред.). - 2.вид., виправ. і доп. - О., 1999. - 494 с.

13. Поповенко Н.С., Забарная Э.Н., Маковеев П.С. Макроэкономика: Учеб. пособие для студ. вузов экон. спец. / Одесский гос. политехнический ун-т; Институт бизнеса, экономики и информационных технологий. - О.: ОГПУ, 2001. - 164 с.

14. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н., Колотий А.М., Боринець С.Я. Основи економічної теорії: Підруч. для студ. нееконом. спец. вищих навч. Закладів. - К.: Вища школа, 2001. - 606 с.

15. http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=44593&cat_id=44592