Особливості інфляції в Україні та шляхи її подолання

3.2 Антиінфляційна політика України

Антиінфляційна політика включає в себе систему заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань. Як нами вже неодноразово зазначалося, найбільш істотним негативним явищем в економiцi України є інфляція. Ми вже згадували раніше про період 1992-1994 рр. який характеризувався надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні за 1993 р. був найвищим у свiтi. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через це відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету. У 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін,

завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходів, бiльшiсть зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті, на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування випав на сектор, який поки що був основою існування самої держави. Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досяг 20%. В подальші роки ця тенденція зберігалася. Хоча у 2000 році вживав заходів щодо збільшення валового продукту в Україні. Економісти пояснювали це збільшення підйомом в мировій економіці - після спаду наступає підйом, а це явище відповідно відображається на економіці різних країн. Але, сучасний аналіз ситуації вказаного періоду вказує нам на невирішеність економічних проблем, що стоять перед Урядом України та недосконалість вжитих заходів [16].

Таким чином, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед

Україною, можуть бути вирiшенi тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності, поступовий підйом життєвого рівня та вихід із кризової ситуації є неможливим [17.с.93].

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання до кризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку - це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки [18.с.43].

З метою покращення економічної ситуації в Україні та зниження рівня інфляції було розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки Комітетом з економічних питань при Президентові України « Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Дана програма передбачає вирішення таких проблем, як:

- стабілізація Державного бюджету,

- реформа податкової системи,

- розвиток фінансового сектору,

- реформа міжбюджетних відносин,

- підвищення стандартів життя,

- реформа медичного обслуговування,

- реформа системи пенсійного страхування,

- реформа системи освіти,

- реформа системи соціальної підтримки,

- поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій,

- дерегуляція й розвиток підприємництва,

- приватизація й управління державною власністю,

- розвиток науково-технічної та інноваційної сфери,

- міжнародна інтеграція та співпраця,

- модернізація інфраструктури та базових секторів,

- реформа електроенергетики,

- реформа вугільної галузі,

- реформа нафтогазової промисловості,

- реформа житлово-комунального господарства,

- розвиток транспортної інфраструктури,

- розвиток сільського господарства й земельна реформа.

Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни. Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою - на підвищення добробуту українських громадян [19].

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

2. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи іі поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

3. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ. а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотації") до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

4. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади .

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Президентом України. Робочі групи об'єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського іі міжнародного експертного співтовариства, їхні об'єднані зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити поставлені в ній завдання.

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є:

- зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу іі населення;

- брак довгострокових фінансових ресурсів;

- низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

- утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.);

- недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;

- низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

- значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;

- відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

- відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

- недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

- недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення н нерозвиненість системи страхування життя.

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно:

- забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу: (Це питання особливо заслуговує на нашу увагу, оскільки є об`єктом нашого дослідження).

- збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

- збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

- знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

- забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

В Програмі зазначено необхідні кроки з метою утримання низького рівня інфляції, а саме:

- затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності банківської системи;

- поступово підвищувати дієвість використання процентної ставки як основного інструмента монетарної політики та гнучко управляти обмінним курсом національної валюти;

- посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

- підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ,

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

- завершити ре капіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізацію або закриття банків, що. втратили платоспроможність під час кризи;

- підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

- доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

- виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ. розробити й довести до банків відповідні плани до капіталізації,

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки при одночасному зниженні рівня ризиків фінансової системи необхідно:

- реформувати процедуру банкрутства;

- удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

- забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

- створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

- створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у т. ч. за участю НБУ;

- підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

- запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ;

- удосконалити систему гарантування внесків населення, у т.ч. шляхом:

- надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

- розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

-- обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк ( із залученням держави або приватних інвесторів);

-- спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у т.ч. у межах проведення досудових процедур;

-- посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розробка й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті ре капіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

-- поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

-- посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

- посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

- підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страховою нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя:

- створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т.ч. похідних цінних паперів;

- удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т.ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

- створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

- увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

- стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу об'єктів, які приватизуються,

Дану реформу планується проводити в декілька етапів:

І етап (до кінця 2010 р.), вже пройдений Україною :

- підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ. закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

- до капіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

- вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів:

- завершення ре капіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи:

Відповідно, у 2010-2014 рр. передбачено:

- внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредиторів і виконання зобов'язань позичальниками:

- удосконалення системи гарантування внесків;.

- удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

- підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. про кінцевих власників фінансових установ, посилення відповідальності за використання інсайдерської інформації.

II етап (до кінця 2012 р.) передбачає:

- збільшення капіталізації банків і сприяння консолідації сфери;

- удосконалення системи пруденційного нагляду за фінансовими установами, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на консолідованій основі за всіма фінансовими установами;

- перехід усіх учасників фінансового ринку на МСФЗ;

- приватизація банків, у яких держава стала основним власником у результаті ре капіталізації;

- законодавче й нормативне врегулювання випуску й обігу похідних цінних паперів, фінансових інструментів вторинного іпотечного ринку;

- запровадження єдиних правил розрахунків біржового курсу цінних паперів.

III етап (до кінця 2014 р.):

- запровадження ринкових інструментів акумулювання й перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів, у т.ч. у рамках уведення обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення,

Індикаторами успіху проведених реформ буде вважатись:

- досягнення рівня інфляції у 5-6% до 2014 р., відсутність різких стрибків курсу гривні в 2011-2014 рр.

- зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 7-8 % до 2011 р., 5 % - до 2014 р. [19].

- збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 р. На нашу думку, саме виконання даної Програми, зможе вирішити економічні проблеми України, знизити рівень інфляції та забезпечити стабільність національної валюти.

ВИСНОВКИ

Отже, інфляція -- це зростання загального рівня цін в країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці, зниженням життєвого рівня населення, позбавленням інвестиційних стимулів, загостренням економічних і соціальних суперечностей.

Вона негативно відбивається на всіх сторонах соціально-економічного життя країни. Інфляція являє собою складне явище соціально-економічного характеру, що властиве всім країнам світу. Зокрема, в Україні для боротьби з інфляцією використовуються інструменти які були запозичені у зарубіжних країн, і які, як показує практика, не є досить ефективними, оскільки не враховуються особливості української економіки. Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін).

Так, у 1992-1995 рр. спостерігалася гіперінфляція, яка призвела до значного поширення бартерних відносин та збільшення значення американського долара. За цей час інфляція досягла свого піку в 1993 році, і становила 10256%. Подальші зміни пов'язують перш за все із введенням нової грошової одиниці - гривні. Найменший рівень інфляції зареєстрований у 2002 р.(99,4%), проте під впливом світової економічної кризи ситуація докорінно змінюється. Вже в 2003 р. становить 118,2%., потім простежується тенденція до спаду і знову зростання цін. 2004 рік характеризується постійним зростанням соціальних виплат населенню, значним зростання вартості енергоносіїв, що в свою чергу призвело до зростання цін на продукцію. Ще одним з досить вирішальних факторів, що вплинув на розвиток економіки України стали політичні кризи, починаючи із виборів Президента України у 2004 році. У 2005 році спостерігається різке зростання внутрішніх цін до світового ринку. Тому підвищення цін уже в 2006 році пов'язують перш за все із розбалансуванням внутрішнього ринку продовольства. Високі соціальні витрати й значне підвищення оплати праці в бюджетному секторі зумовили додатковий тиск на споживчі ціни. Зростанню інфляції сприяло зростання доходів бюджету. Зокрема, видатки зведеного бюджету на поточні трансферти населенню та на оплату праці в першому кварталі 2008 року виросли на 66,2% і досягли 33,2 млрд. грн. Водночас, частка таких видатків виросла з 51% у першому кварталі 2007 року до 57% у першому кварталі 2008 року. Таким чином, майже 70% додаткових доходів бюджету було направлено безпосередньо споживачам. Також 2008 рік пов'язаний зі значним курсовим коливанням гривні до долара. Можемо зазначити також те, що 2009 рік, в свою чергу, характеризувався зниженням цін на продукти харчування, але, водночас, зростання тарифів на житло, воду, газ та електроенергію. Для 2010 року характерне зростання цін як і на продукти харчування, так і на комунальні послуги, що зокрема пов'язане із зростанням ціни на газ на 50%. Також відбувається зростання номінальних доходів населення на 17,8%, при цьому наявний дохід, який може бути використаний населенням для придбання товарів і послуг збільшився на 21,2%.

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що на розвиток інфляції в Україні різним чином впливають і впливали як внутрішні, так і зовнішні фактори. В до кризовий період простежувався відносно невеликий рівень інфляції, проте під впливом світової економічної кризи ситуація змінюється не в кращу сторону. Стимулююча монетарна політика, як виявилося не принесла очікуваних результатів. Проте з 2009 року простежується динаміка до спаду загального рівня цін, який коливається в межах 100,9 - 99,5. Тому, у складній економічній ситуації важливу роль повинен відіграти комплекс державних заходів, спрямований на врегулювання грошового обігу, зменшення грошової маси, припинення не помірного зростання цін, тобто використання антиінфляційної політики.

Основними методами антиінфляційної політики повинно бути зниження дефіциту державного бюджету, припинення фінансування збиткових підприємств, зменшення не продуктивних витрат, контроль за зростанням заробітної плати, підтримка стабільності грошової одиниці як всередині так і зовні, тощо. Серед ефективних методів боротьби з інфляцією нами було виділено наступні: контроль за грошовою масою; стабілізацію інфляційних очікувань населення; збільшення ступеня товарності економіки; зменшення податків; регулювання валютного курсу.

Відповідно, можна запропонувати також деякі шляхи та напрями подолання інфляційних процесів, чи хоча б зменшення ступеня їх впливу:

1.перехід до активної грошово-кредитної політики;

2.розширення обсягів рефінансування;

3.посилення контролю за проблемними кредитами;

4.впорядкування державних фінансів, скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації;

5.зниження податкових ставок із прибуткового податку на громадян, що посилюватиме стимули до праці, збільшуватиме особисті заощадження.

Отже, щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори: необхідно скорочувати певні видатки; запровадження жорсткішої монетарної політики, а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необґрунтованого завищення цін (передусім споживчих).

Розглянуті у роботі фактори інфляції свідчать про всебічну її чутливість, і лише стабільність у кожній із сфер економіки, як національної, так і світової, сприятиме зупинці інфляційних процесів в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лушин С. І., "Звідкіля взялась інфляція?" // Фінанси №9, 1998.

2. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про інфляційну політику" // Фінанси №8, 1995.

3. Нурієв Р. М., Гроші, банки та грошово-кредитна політика. - М.: Фінстатінформ, 1995.

4. Петрик О., Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи // Вісник Національного банку України. - 2007. - №3. - с.2-8

5. Шаповалов А., Системні особливості розвитку інфляційних процесів Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №12. - с.3-7.

6. Базилевич В.Д., Економічна теорія: Політекономія: Підручник - К., 2008. - 719 с.

7. Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.:

Республіка, 1998.

8.Лебединська Л.Д. Макроекономіка. -- Чернігів, 2002. -- 128с.

9. Постанова Правління НБУ ?Про регулювання грошово-кредитного ринку? від червня 2013 року N 209.

10. www.ukrstat.gov.ua - Державний Комітет Статистики

11. www.epravda.com.ua - Економічна правда.

12. www.nalogovnet.com - журнал «Налоговое планирование »

13. www.bank.gov.ua - Національний Банк України

14. Грейт Я. «Фінансова криза і інфляція: причини виникнення, сутність і особливості прояву в Україні» 2006 р., № 1, с.651.

15. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: Світовий досвід та наші проблеми. -

М.: Республіка, 1998.

16. Пінзеник В., "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Питання економіки №2, 1996.

17. Марцин В.С., Міркування щодо особливості антиінфляційної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №1(103). - с.93-102.

18. Щербак А., Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст.-2009. - №9. - с.43-45

19. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки « Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. - Комітет з економічних реформ при Президентові України.

Размещено на Allbest.ru