Міжнародний ринок позичкових капіталів. Особливості функціонування та регулювання

Вигідне геополітичне розташування, безумовно, корисне з погляду інтеграції країни у світове господарство, але ця перевага може розглядатися лише як сприятливий фактор, але не як необхідна і тим більше достатня умова ефективного включення країни у міжнародний ринок капіталу. У свою чергу, аналіз потенціалу вітчизняної економіки до інтеграції спростовує інші міфи апріорної привабливості України.

Підсумовуючи результати аналізу можливостей інтеграції України в міжнародний ринок капіталу, слід назвати такі основні негативні фактори:

- ресурс екстенсивного використання відтворювального процесу вітчизняної економіки при нинішній її структурі для максимізації ефективності використання капіталу практично вичерпаний;

- внутрішній ринок України не може забезпечити іноземному капіталу ефекту масштабності його використання;

- спостерігаються істотні структурні диспропорції відтворювального процесу і розподілу ресурсів, джерела яких були закладені ще до здобуття Україною статусу суверенної держави, що не тільки нерозв'язані, але ще більш загострилися за декаду реформ. Споконвічна диспропорція в розподілі ресурсів між «базовими» галузями і галузями виробництва продуктів кінцевого споживання трансформувалась в диспропорцію за ознакою експортної орієнтації. Значну частку вітчизняного експорту займають продукти металургійної промисловості. Тверда залежність експорту від імпорту мінеральних ресурсів, не унікальність і значне перевищення пропозиції над попитом на металопродукцію на світовому ринку означають неперспективність вкладення іноземного капіталу в пріоритетні на сьогодні галузі України за умови збереження сформованої на сьогодні структури споживання цієї продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- високі ризики економічної діяльності в цілому і вкладення іноземного капіталу зокрема: нерозвиненість фінансової інфраструктури; непередбачуваність, непрозорість, нестабільність і відсутність гарантій захисту в інвестиційній сфері України.

Слід зазначити, що притягнутий у вітчизняну економіку іноземний капітал неадекватний її потребам за галузевою, територіальною ознакою, критерієм терміновості, формою, ціною. Україна зазнає серйозних труднощів з ефективністю використання капіталу. Усі названі вище проблеми є похідними незбалансованості, неефективності фінансових потоків усередині України. Без усунення цих негативних явищ, пов'язаних із забезпеченням ефективного розподілу капіталу усередині вітчизняної економіки, реальна інтеграція України в міжнародний ринок капіталу і досягнення стійкості потоків капіталу неможлива.

Результати аналізу теоретичних основ інтеграції національної економіки в міжнародний ринок капіталу, свідчать про те, що стійке і довгострокове економічне співробітництво між національними економіками можливе лише в стабільному і стійкому до негативних для співробітництва факторів економічному середовищі. Факт замкненості інтеграційних взаємодій національних економік на одержанні синергетичного ефекту апріорі означає урівноваженість взаємин між частинами єдиної системи, що в принципі неможливе при нестабільній поведінці однієї з них. З урахуванням накопичених проблем у національній економіці зацікавленість України в зміцненні інтеграційної взаємодії в аспекті ринку капіталу надто висока. Слід зазначити і наявність економічних передумов для посилення інтеграційних процесів [33].

Насамперед це значно вища ефективність функціонування в економіці України іноземного капіталу порівняно з національним. До того ж, у разі проведення активних реформ прискорений розвиток вітчизняної економіки становитиме реальну основу для виникнення синергетичного ефекту як для України, так і для її можливих партнерів в об'єднанні через більш високі норми ефективності використання капіталу.

Головними факторами, що лежать в основі рішень іноземних власників капіталу для початку інвестиційного процесу є:

- потенціал для зростання внутрішнього ринку та можливість проникнення в нього,

- перспектива зростання обігу та зведеного прибутку компанії,

- логістичні переваги,

- відносна вартість компанії порівняно з іншими країнами,

- перспектива інтеграції в глобальні канали постачання,

- наявність переваг при виробленні товарів в цій країні з метою їх подальшого експорту тощо.

Значимість всіх наведених факторів корегується на орієнтовні показники прибутковості вкладень і ризику, який з ними асоціюється.

Слід зазначити, що макроекономічні заходи щодо створення ефективних комбінацій цих факторів для участі України в міжнародному ринку капіталу повинні бути спрямовані на:

- лібералізацію ділової активності та дерегулювання підприємницької діяльності;

- створення стабільного та передбачуваного правового середовища;

- покращення управління та реформування адміністративної системи.

Відповідно до досліджень Сігма Блєйзер, здійснених у країнах світу, що розвиваються, ці заходи пояснюють 60% варіацій в надходженні прямих іноземних інвестицій для 50 країн.

Соціально-економічні суперечності, що нагромадилися у розвитку України за роки реформ при правильному розміщенні акцентів у подальших перетвореннях можуть послужити міцною основою для поліпшення інвестиційного клімату України. Серед таких проблем насамперед необхідно вказати накопичений населенням України дефіцит споживання. До того ж нарощування вартості праці - принципова умова як для концепції входження України в міжнародний ринок капіталу, так і для політики розвитку України в цілому. У разі здійснення загальнонаціональної програми підвищення споживчих витрат Україна здобуде значну перевагу перед іншими країнами через високий потенціал споживання на внутрішньому ринку. Еклектична парадигма при цьому може виявитися домінуючою при підведенні теоретичної основи під політику реформування економіки України в контексті інтеграції України в міжнародний ринок капіталу. Поточна структура економіки України за критерієм форми власності дає основу для цього. Доти, поки в Україні будуть залишатися значні для національної економіки сегменти державної власності і розвинена, принаймні за кількістю зайнятого в ній персоналу, бюджетна сфера, уряд зможе впливати на середній рівень заробітної плати в цілому з економіки. Однак ресурси України не мають можливості для активізації споживчих настроїв населення. Бюджет не в змозі нарощувати фінансування державних програм [30].

Варто також звернути особливу увагу на падіння частки податкових надходжень у структурі зведеного державного бюджету. Україна екстенсивно використовує ресурси державної власності, приватизація якої відбувається в умовах спадного тренда вартості вітчизняних фондових активів і обмеженості ресурсів національної економіки. Разом з тим очевидно, що ресурси поповнення державного бюджету за рахунок приватизації державної власності по таких низьких цінах обмежені.

Очевидне і те, що позиціонування України як країни з низькою вартістю інвестиційних проектів, обумовлене не технологічними нововведеннями, а неефективним використанням власності, не може розцінюватися як можливий варіант входження України в міжнародний ринок капіталу. Недостатні для інтенсифікації розвитку України обсяги одержуваного від продажу вітчизняних підприємств західним інвесторам ресурси однозначно приведуть до асиміляції, але не інтеграції вітчизняної економіки. Рішення щодо відкриття кордонів повинні коректуватися на наявність реальних економічних передумов для цього.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в міжнародний ринок капіталу. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

- вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

- забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

- розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

- адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій і через МЗП чи вкладення капіталу у проекти з нуля;

- поліпшення інвестиційного клімату України;

- відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо:

- скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

- пом'якшення адміністративних бар'єрів для міграції капіталу за участю України;

- зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

- зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікро рівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

3.2 Вплив державних запозичень на економіку в контексті оптимізації політики управління зовнішнім боргом України

Яскраво виражений борговий характер сучасної світової економіки пояснюється саме впливом на неї фінансової глобалізації. Зовнішні запозичення прискорюють процес переплетіння національних фінансових систем країн-кредиторів та країн-позичальниць, створюючи глобальний фінансовий ринок, який зможе задовольнити «апетити» усіх.

Глобалізація неоднозначно впливає на розвиток національних фінансових систем. Разом із значним позитивним впливом глобалізаційних процесів на національні фінансові системи, мають місце і негативні наслідки цього явища (табл. 3.1).

Проаналізувавши ситуацію, що склалася нині, зазначимо, що Україна сьогодні стоїть на порозі комплексної соціально-економічної кризи, яка вже зачепила гірничо-металургійний, будівельний комплекси, фінансовий та банківський сектори економіки.

Таблиця 3.1. Наслідки фінансової глобалізації [36]

Позитивні наслідки	Негативні наслідки
Розширення доступу національних суб'єктів господарювання на світовому ринку позичкового капіталу	Посилення нерівномірності розподілу міжнародних фінансових ресурсів між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються
Поява та розвиток нових фінансових інструментів	Збільшення можливостей для «втечі» іноземних та національних капіталів з території певних країн
Поява можливості збільшення масштабів залучення фінансових ресурсів та прямих інвестицій, необхідних для проведення подальших соціально-економічних реформ	Посилення фінансової нестабільності та поява можливості виникнення фінансових боргових криз
Стимулювання подальшого розвитку та модернізації національних банківських систем країн	Вплив подій, що відбуваються на фінансових ринках, на економічні та політичні події в усіх країнах світу
Можливість одержання повнішої та точнішої фінансової інформації, що необхідна для прийняття правильних управлінських рішень	Поява тенденції до переміщення фінансових ресурсів від реального сектора економіки до сектора спекулятивних операцій

Фінансові відносини, пов'язані з формуванням і обслуговуванням державного боргу, впливають на інтереси органів державної влади, юридичних та фізичних осіб, формуючи таким чином значну роль державних запозичень у розвитку країни. Одним з інструментів бюджетної політики є державний кредит, який забезпечує залучення необхідних грошових сум для фінансування видаткової частини Державного бюджету. Залучені таким чином кошти використовуються для фінансування загальнодержавних програм; для виплати бюджетних асигнувань у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій для підтримки господарських суб'єктів; для забезпечення соціального захисту громадян та оборони держави, утримання управлінського апарату тощо.

Можна виділити два основні напрями використання державних позик: поточний і капітальний. Поточний напрямок передбачає здійснення державою поточних витрат, до яких належать витрати на:

- трансферти населенню (стипендії, пенсії, матеріальна допомога);

- субсидії державним підприємствам та органам місцевої влади;

- витрати на оплату праці державних службовців;

- витрати на купівлю товарів і послуг, що необхідні державі.

Тобто такі витрати, що в основному пов'язані з їх «проїданням» і несуть у собі малу економічну віддачу для економіки від їх витрачання.

Капітальний напрямок передбачає витрати, пов'язані з інвестиціями в основні фонди і нематеріальні активи. До них відносять грошові кошти, затрачені на будівництво, переоснащення і реконструкцію об'єктів, що знаходяться у державній власності, а також різні інвестиційні кредити та інвестиційні субсидії, направлені на фінансування перспективних проектів, що у майбутньому створять нову вартість національного продукту, збільшать майбутні доходи держави і базу оподаткування. Залучення державою позик під фінансування таких інвестиційних проектів є доцільнішим від фінансування поточних витрат і повною мірою виправдовує державні позики.

Міжнародній фінансовій системі, що розвивається в умовах фінансової глобалізації, притаманне зростання обсягів зовнішньої заборгованості більшості країн світу [26, c. 114]. Так, рейтинг країн, що мають найбільший обсяг зовнішньої заборгованості, за даними Світового банку очолюють Сполучені Штати Америки. Валовий зовнішній борг цієї країни станом на початок 2015 р. сягнув 13980 млрд. дол. США. На другому місці Євросоюз з валовим зовнішнім боргом 13720 млрд. дол. США. Російська федерація, маючи зовнішню заборгованість в обсязі 480,2 млрд. дол. США, посіла 21 місце. Україна серед 199 краї світу в рейтингу знаходиться на 35 місці з абсолютним значенням валового зовнішнього боргу 97,5 млрд. дол. США. Міжнародна статистика показує, що більшість країн світу, що розвиваються, мають значну залежність від зовнішніх запозичень.

Значні обсяги зовнішньої заборгованості - це значна перешкода на шляху економічних перетворень. До того ж зовнішня заборгованість країни виступає складовою системи економічної безпеки країни, яка становить найвагомішу частину національної безпеки в цілому.

Обсяг та структура зовнішнього боргу України за останні роки суттєво змінилася. Масштабне використання українськими компаніями іноземних кредитних ресурсів призводить до залежності національної економіки від кон'юнктури світового ринку капіталу та дисбалансів світової економіки [32, c. 251].

Як видно з рис. 3.1 Україна продовжує збільшувати обсяги зовнішньої заборгованості. У 2013 р. проти 2003 р. загальний зовнішній борг зріс у 4,3 рази.

На 1 січня 2015 року загальна сума зовнішнього боргу склала 117,3 млрд. дол. Це еквівалентно майже 86% ВВП. Якщо порівнювати з 2003 роком, це дуже багато, тоді співвідношення зовнішнього боргу до ВВП було на рівні 22%. Якщо порівнювати з 2013 роком, нічого істотно не змінилося, тоді співвідношення зовнішнього боргу до ВВП було 89%. При цьому є багато країн, де цей борг значно перевищує 100%. Наприклад: Великобританія - 408%, Нідерланди 365%, Швейцарія - 422%, Швеція - 119%, Німеччина - 178%, Австралія - 111%, Угорщина - 107% [16, c. 27]. Можна заперечити, що це розвинені країни, і великий зовнішній борг для них не проблема. Але в цьому і полягає протиріччя нашої економіки. З розвитком економіки України ростуть і борги.

За таких умов проводити виважену валютну політику досить складно. Незначна, але неочікувана зміна таких факторів, як зростання зовнішньої процентної ставки, економічна криза у торгових партнерів, зміна кон'юнктури на міжнародних фінансових ринках, викличе девальвацію курсу національної валюти та некероване зростання боргу. Досить важливим є розуміння того, що політика постійних міжнародних запозичень негативно впливає на довіру до національної валюти як на внутрішніх так і зовнішніх валютних ринках [1, c. 56].

Станом на 01.01.2015 року Україна потрапила до списку 18 країн, яким загрожує дефолт. Відповідний перелік країн-невдах склало американське видання Business Insider. У своїх оцінках експерти виходили з розміру зовнішнього боргу, а також фінансової і політичної стабільності в країні. Рейтинг очолює Греція, де тривають заворушення населення у відповідь на заходи уряду з регулювання економіки. На другому місці - Венесуела, де скоротився видобуток нафти, через що повернення урядом боргів наразі під запитанням, на третьому - Ірландія, де відчуваються наслідки банківської кризи. На четвертому місці - Португалія. Їй належить погасити боргів на 20 мільярдів євро вже у 2012 році, на п'ятому - Аргентина, де спостерігається висока інфляція. Україна посідає 6 місце. Причини - великий розмір зовнішнього боргу і сповільнене зростання економіки. Експерти Світового банку оцінили валовий зовнішній борг України (разом державний і корпоративний борг) у 82% ВВП. Математичні розрахунки дозволяють вирахувати, що на кожного громадянина припадає по 20 тисяч гривень цього зовнішнього боргу [12, c. 16].

На жаль, часто під час суперечок про зовнішні борги некоректно трактують, що таке зовнішній борг, свідомо плутаючи зовнішній борг і державний зовнішній борг. Із загальної суми 117 млрд. дол. частка державного зовнішнього боргу всього 27%. А в абсолютних цифрах це 32,5 млрд. дол. За 2014 рік державний зовнішній борг виріс на 8,5 млрд. дол., або 35%. У 2014 році Україні почали довіряти. Тому урядові вдалося продати єврооблігації на суму 2,5 млрд. дол. Ще 1,4 млрд. дол. отримали від продажу гривневих ОВДП нерезидентам.

МВФ виділив Україні черговий транш у 2 млрд. дол. і 2 млрд. дол. позичив ВТБ (Росія). У 2013 році Україна була нездатна розміщувати свої єврооблігації, тому сподівалися тільки на МВФ. Тепер ситуація змінилася і розміщення державних цінних паперів відбувається без особливих проблем.

До рейтингу країн-невдах увійшли також як бунтівні Лівія, Єгипет, Бахрейн, так і благополучні на перший погляд Іспанія, Болгарія, Хорватія, Румунія, Литва та Угорщина. Всі ці країни мають проблеми з банківським сектором, інфляцією, а також політичною стабільністю. У своїх оцінках експерти спиралися на дані Bloomberg і CMA Datavision. Експерти МВФ прогнозують, що державний борг України у 2012 році збільшився до 42,4% ВВП у порівнянні з 41,7 ВВП на кінець 2014 року. Але в той же час це найбільш низький рівень серед країн, які представлені в рейтингу. В цьому рейтингу нема таких країн як Німеччина, Франція, Італія, не говорячи про США та Японію. У цих країнах державний борг по відношенню до ВВП більше ніж в Україні. За рейтингом, складеним CIA USA, За показником відношення державного боргу до ВВП, серед 132 країн, Україна посідає 78 місце (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Відношення державного боргу до ВВП станом на 2014 р.

№ у рейтингу	Країна	% ВВП
1	Зімбабве	241,6
2	Японія	225,8
5	Греція	144
8	Італія	118,1
14	Франція	83,5
16	Єгипет	80,5
19	Німеччина	78,8
23	Великобританія	76,5
27	Іспанія	63,4
36	США	58,9
48	Польща	53,6
78	Україна	38,4
123	Росія	9,5

Загалом розмір державного боргу України невисокий у порівнянні з розвинутими країнами, але темпи його зростання виглядають дійсно загрожуючими. Наприклад, до кризи відсоток до ВВП складав менше 10%, а зараз - більше 40%. Якщо не знизити темпи зростання державного боргу, то це потенційно може привести до проблем в економіці країни. Зокрема це може призвести до падіння життєвого рівня; девальвації національної валюти; зростання на імпортні товари (у тому числі на пальне); інфляція; відставання зарплат і соціальних виплат від зростання цін.

Наступного року, як прогнозують міжнародні економісти, обсяг держборгу буде тільки рости. За розрахунками економістів фонду, в 2012-му він може досягти 43,7% ВВП. При цьому в наступні роки очікується його скорочення. Так, в 2013 р. боргові зобов'язання України зменшаться до 41,8% ВВП, в 2014 р. - до 39,4%, в 2015 р. - 34,6% [17, c. 138].

На сьогодні Україна на міжнародній арені не вважається добросовісним позичальником, завдяки чому ставки для України зберігаються на рівні 8-9%, в той час, як для країн ЄС вони не перевищують 3-4%.

Використання державою позикових коштів має позитивні та негативні сторони.

Серед позитивних сторін використання позик виділимо такі:

1) позики є не інфляційним джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету. Залучаючи таким чином кошти, уряд не сприяє пожвавлення інфляційних процесів в економіці;

2) залучення позик у періоди економічних криз сприяє збільшенню сукупного попиту на товари і послуги в середині країни, що допомагає уряду прискорити час виходу економіки з кризи. Унаслідок такого стимулювання попиту розширюється виробництво і споживання товарів, робіт, послуг, а також зростає зайнятість населення;

3) участь населення у купівлі високоліквідних державних цінних паперів забезпечує його додатковими доходами;

4) приток іноземних позик сприяє зміцненню національної валюти, поліпшує грошовий обіг та укріплює національну фінансово-кредитну систему країни.

До негативних наслідків фінансування державних витрат за рахунок позик відносять:

1) необхідність сплати відсотків по боргу. Сьогодні особливо розповсюдженою є ситуація, коли нестача валютних надходжень від експорту країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою призводить до отримання ними чергових позик, які витрачаються не на розвиток економіки даних країн, а на повернення раніше отриманих кредитів. Так, за даними Міжнародного банку з реконструкції та розвитку на обслуговування зовнішнього боргу цими країнами витрачається приблизно 98% нових запозичень;

2) надмірне зростання державного боргу може сприяти втраті країною, що позичає, своєї політичної незалежності;

3) передача частини створеного національного продукту нерезидентам через виплату відсотків і повернення основної суми боргу;

4) підвищення банківських відсоткових ставок по кредитах виникне через існування високого попиту юридичних та фізичних осіб на високоліквідні державні цінні папери, що викликаний їх високою дохідністю. Подорожчання кредиту зменшить інвестиційні можливості населення і таким чином уповільнить зростання ВВП країни;

5) постійне зростання витрат на обслуговування державного боргу може спричинити підвищення податків, що стане «тягарем» для майбутніх поколінь. Підвищення податків сприятиме тінізації частини економіки, що ще більше гальмуватиме розвиток економіки країни;

6) обслуговування державного боргу призведе до збільшення бюджетного дефіциту за умови, що ставка відсотка за отриманими позиками перевищує темпи зростання ВВП. За таких умов виникає небезпека непрофінансування певної частини соціально-економічних витрат, закладених у видатковій частині Державного бюджету;

7) ревальвація обмінного курсу національної валюти [19, c. 114].

Ревальвація національної валюти негативно впливає на зовнішньоекономічну політику, оскільки спричиняє зростання цін на експортовані товари в іноземній валюті, таким чином знижуючи конкурентоспроможність товарів власного виробництва на світовому ринку. Також необхідно зазначити, що курсові співвідношення між девальвованою валютою певної країни та іншими валютами створюють умови, за яких невигідно інвестувати капітал в економіку цієї країни. Однак за певних умов ревальвація обмінного курсу національної валюти є ефективним антиінфляційним заходом.

Усе вищезазначене дає можливість нам зробити висновок про те, що державні запозичення та державна боргова політика є могутніми фінансовими інструментами, які дозволяють уряду залучати необхідні обсяги фінансових ресурсів для проведення своєї економічної політики. Проте, необхідно пам'ятати, що і як будь-який інший фінансовий інструмент, зовнішній борг може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічну ситуацію. Це потрібно враховувати при розробці економічних програм та затвердженні Державних бюджетів, оскільки добре непродумані дії уряду у питаннях залучення позик можуть призвести до виникнення фінансової кризи чи навіть до банкрутства держави.

Отже, залучені державою позики можуть виступати як засіб забезпечення фінансової безпеки держави, або ж, навпаки, інструмент, що спрямований на порушення фінансової рівноваги та виникнення дефолтної ситуації у майбутньому.

Висновки

Ринок позичкових капіталів - це сегмент фінансового ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

Міжнародний ринок позичкових капіталів - це ринок, на якому формується попит та пропозиція на позичковий капітал між країнами, і регулювання якого здійснюється виключно міжнародними звичаями та домовленостями.

З інституційної точки зору світовий ринок позикових капіталів - це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. До цих установ відносяться: приватні фірми і банки, насамперед ТНК та ТНБ, фондові біржі (приблизно 40% всіх операцій); державні підприємства, урядові і муніципальні органи (більше 40%); міжнародні фінансові інститути (близько 20%). Інституційна структура світового ринку позикових капіталів відносно стійка на відміну від світової валютної системи, яка періодично піддається реорганізації в результаті її структурної кризи.

Конкуренція за надання міжнародних кредитних послуг в основному розгортається між банківськими установами та інвестиційними компаніями. Конкуренцію банкам становлять такі інвестиційні компанії, як Morgan Stanley Dean Witter and Co., Merrill Lynch, Goldman Sachs, Credit Suisse First Boston та інші. На сучасному етапі, безперечними лідерами останніх трьох років серед таких найбільших транснаціональних банків світу за розміром активів є такі банки як Royal Bank Of Scotland Group PLC та Barclays Bank (Великобританія), та BNP Paribas (Франція), далі йдуть деякі банки США та Японії, що свідчить про домінування в міжнародному банківському бізнесі ТНБ розвинених країн, про наглядно свідчить географічна структура їх розподілу, тільки самі банки США володіють майже п'ятою частиною (20,2%) активів цих банків.

До найбільших банківських інститутів, що надають міжнародні кредити, відносяться Citigroup, HSBC, Bank of America, Industrial & Commercial Bank of China, Deutsche Bank, JPMorgan Chase та ін.

Проаналізувавши функціонування світового ринку позикового капіталу, можна констатувати, що в умовах ринкової економіки він фактично виконує двояку роль. З одного боку, міжнародний кредит сприяє руху капіталів між країнами, зростання міжнародного виробництва і обміну, трансформації грошових заощаджень одних країн в інвестиції інших країн, реалізації досягненьнауково-технічного прогресу у світовій економіці, розвитку взаємовигідного співробітництва різних держав світу. З іншого боку, міжнародний кредит сприяє створенню і зміцненню в країнах-боржниках вигідного для іноземних корпорацій і фірм економічного і політичного режимів і вивезення звідти великих доходів у вигляді відсотків і дивідендів.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Становлення ринку позичкового капіталу неможливе без проведення економічних реформ і подальшого економічного зростання України. Опрацювання єдиного підходу щодо теоретичних і практичних засад функціонування ринку позичкового капіталу, особливо за межами банківської системи, допоможе, як нам здається, підняти його рівень розвитку та якість функціонування в управлінні грошовими ресурсами.

Наведені уточнення щодо інституціональної побудови ринку позичкового капіталу, на нашу думку, можуть сприяти вибору напряму використання механізмів просування, розподілу, перерозподілу позичкових капіталів в Україні, у подальшій акумуляції вітчизняних капіталів та їх інвестування в економіку України.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів / В.Л. Андрущенко. - Л.: Преса, 2014. - 303 с.

2. Бутук А.И. Экономическая теория: Учеб. пособие. / А.И. Бутук. - К.: Вікар, 2000. - 644 с.

3. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання / Т.П. Вахненко. Фінанси України. - 2014. - №10. - С. 3-21.

4. Гайнуллин Р. На Ближнем Востоке находится огромный источник фондирования. [Електронний ресурс] / Ринат Гайнуллін // Інтернет-ресурс «Slon.ru». - 2013. - Режим доступу: http://slon.ru/articles/63889/.

5. Ганжа Н.Н «Основы международных валютно-финансовых и кредитних отношений» / Ганжа Н.Н. - М.: Финансы и статистика: 2002. - 420 с.

6. Дані офіціального сайту Міністерства Фінансів України: http://minfin.kmu.gov.ua/.

7. Дорошенко І. Глобальна світова фінансова криза та її вплив на розвиток економіки України. [Електронний ресурс] / І. Дорошенко // Проблеми системного підходу в економіці. - 2012. - №3. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2012-3/Doroshenko_308.htm.

8. [Електронний ресурс]. - Доступ. - www.minfin.gov.ua.

9. Лаврушин О.И. «Банковское дело» / Лаврушин О.И. - Ред. КноРус: 2013. - 768 с.

10. Ларькин Э. «Дочка» ВТБ ищет деньги в Персидском заливе. [Електронний ресурс] / Ларькін Едуард // Інтернет-ресурс «Slon. Ru». - 2013. - Режим доступу: http://slon.ru/articles/146341/.

11. Линников А.С. «Правовое регулирование банковской деятельности и банковский надзор в Европейском Союзе» / Линников А.С. - Статут: 2013. - 189 с.

12. Карапетян О. Вплив державного боргу на макроекономічний розвиток: концептуальні підходи / О. Карапетян // Світ фінансів. - 2015. - №3. - С. 16-17.

13. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: АртЕк, 2002.

14. Козюк В.В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України / В.В. Козюк / Фінанси України, 2013. №5. С. 85-90.

15. Кравчук П.Я. Сутність та наслідки глобалізації світової економіки [Електронний ресурс] / П.Я. Кравчук // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - 2014. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/ekonomika/2012_7/6/Kravchuk.pdf. - Назва з экрану.

16. Кравчук НЯ. Зовнішня заборгованість держави: емпіричні гіпотези та концептуальні підходи / Н.Я. Кравчук // Світ фінансів. - 2015. - №2. - С. 25-28.

17. Кучер Г.В. Управління державним боргом: Підручник / Г.В. Кучер. - К.: КНТЕУ, 2013. - 342 с.

18. Ларькин Э. «Дочка» ВТБ ищет деньги в Персидском заливе. [Електронний ресурс] / Ларькін Едуард // Інтернет-ресурс «Slon. Ru». - 2013. - Режим доступу: http://slon.ru/articles/146341/.

19. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусіепь та ін.; За заг. ред. О.М. Мозгового. - К.: КНЕУ, 2012. - 295 с.

20. Науменкова С. Проблеми підтримки фінансового сектору в умовах світової кризи / С. Науменкова // Вісник НБУ. - 2013. - №6. - С. 13.

21. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukrstat.gov.ua.

22. Партин Г.О. Глобалізація банківської діяльності: основні причини та наслідки / Г.О. Партин, О.С. Гирин // Регіональна економіка. - 2011. - №3. - С. 145-149.

23. Петров М., Плисецкий Д. Трансформация глобальных финансов: «скорая помощь» в кризис или устойчивая тенденция / М. Петров, Д. Плисецкий. Мировая экономика и международные отношения. - 2014. - №7. - С. 7-29.

24. Офіційний сайт Банку міжнародних розрахунків [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bis.org.

25. Офіційний сайт Світового банку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.worldbank.org.

26. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. / О.Р. Романеско. - К.: Центр навч. л-ри, 2014. - 312 с.

27. Румянцев С. Розвиток ринків небанківських фінансових послуг / С. Румянцев // Цінні папери України. - 2014. - №42. - С. 15.

28. Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. - К.: «АртЕк». 2000. - 640 с.

29. Стукало Н. Державне антикризове регулювання банківського сектору: досвід ЄС та України / Н. Стукало, М. Литвин // Вісник НБУ. - 2014. - №7. - С. 21.

30. Стратегія розвитку фінансового сектору України до 2015 року (проект) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/748.html.

31. Токмакова І.В. Сутність і структура фінансового ринку / І.В. Токмакова, В.Г. Краснов // Фінанси України. - 2001. - №12. - С. 112-120.

32. Федосов В. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: Монографія / Федосов В., Опарін В., Льовочкін С.; за наук. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2014. - 432 с.

33. Avinash Persaud. The financial crisis may hasten European integration but slow global banking. [Електронний ресурс] / Avinash Persaud // Інтернет-ресурс Voxeu. - 2012. - Режим доступу - http://www.voxeu.org/index.phpq=node/2070.

34. Вusiness and financial news - режим доступу: http://www.reuters.com/finance/markets/europe. - Назва з екрану.

35. Global Capital Markets: Entering a new era. [Електронний ресурс] / McKinsey Global Institute. - 2013. - Режим доступу: http://www.mckinsey.com/mgi/publications/gcm_sixth_annual_report/executive_summary.asp.

36. Global Financial Crisis: Financial sector reform and regulation [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www1.doshisha.ac.jp

37. Latimir G. The Day After Tomorrow. [Електронний ресурс] / Gordon Latimir // PriceWaterhouseCoopers. - 2013. - Режим доступу: http:/www.pwc.com/ru_RU/ru/pressreleases/pdf/pwcthe_day_after_tomorrow.pdf.

38. Top 1000 world banks 2014 [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.thebanker.com/news/fullstory.php/aid/6703/Top_1000_world_banks_2014.html.

39. Top 1000 world banks 2013. - The Banker [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://tinglebr.files.wordpress.com/2014/06/world-top1000-bank.pdf.

40. The Global Competitiveness report 2013-2014 [Теxт]: World Economic Forum, 2014.

41. The financial crisis and the future of financial regulation Електронний ресурс] // The Financial Services Authority. - Режим доступу: http://www.fsa.gov.uk.

Размещено на Allbest.ru