Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.

Незадоволення серед антифашистів, які проживали в СРСР, викликали і окремі недружелюбні дії радянського керівництва по відношенню до декого з них.

Мимоволі виникає питання, чи було підписання з Німеччиною договору про ненапад і інших угод в 1939-1941 рр. найкращим варіантом розв'язання радянським керівництвом проблеми? Відповісти на це питання досить складно. З позицій сьогоднішнього дня, коли нам стало відома багато того, чого не знали навіть керівники тогочасних держав, можна з впевненістю сказати, що найбільш оптимальним в тих умовах було б підписання радянської схеми договору про колективну безперу, підписання англо-франко-радянського договору про взаємодопомогу і відповідної військової конвенції.[11;79]

Це привело б до створення єдиної антигітлерівської коаліції, запобігло би агресії і, можливо, початку війни. До цього висновку приходять зараз не тільки радянські, але і західні дослідники новітньої історії. Та цього не сталося в силу цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних причин, більше того, було підписано радянсько-німецький „пакт про ненапад”.

Чого ж конкретно досягнув СРСР в результаті підписання даного договору? По-перше, Радянський Союз уникнув війни на два фронти, така небезпека йому реально загрожувала. Договір між СРСР і Німеччиною був заключний в бік бойових дій між радянськими і японськими військами на Холхін-Голі. В цих боях в кожній із ворогуючих сторін брало участь до 100 тис. чол. Таким чином, в серпні 1939 р. „перший фронт” для СРСР вже існував - він був на Далекому Сході. На Заході Радянському Союзу загрожувала фашистська Німеччина. Чи потрібно доводити, що явила б для Радянського Союзу війна на два фронти в умовах зовнішньополітичної ізоляції? Торкаючись даної проблеми, англійський історик Дж. Грензіл пише: „Заключивши 23 серпня 1939 р. радянсько-німецький пакт про ненапад, Сталін зумів уникнути війни проти Німеччини.. військова неготовність зробила б війну в 1939 р. більш катастрофічною для Росії, ніж в 1941 році...У Сталіна в 1939 році звичайно не було бажання рятувати західні демократії. Він прагнув захистити себе.

В результаті підписання радянсько-німецького договору про ненапад утворився серйозний розкол в антикомінтернівському пакті. Для японського керівництва, яке орієнтувалося на воєнну солідарність з фашистською Німеччиною, її договір з Радянським Союзом виявився до очікуваним. Японія зв'язувала більші надії з нападом Німеччини на СРСР і розраховувала в зв'язку з цим на успіх своїх операцій на Далекому Сході.

Здійснені Берліном без узгодження з Токіо дії по покращенню відносин з СРСР визвали розчарування в японського керівництва, підірвали віру японських керівників в надійність Німеччини як свого стратегічного союзника. Працівник управління розвідки і контррозвідки верховного командування вермахту (абвера) Х. Гроскурт в кінці серпня 1939 р. зробив у своєму щоденнику наступний запис: „Японці серйозно занепокоєні. Весь антикомінтернівський пакт похитнувся”.

Недовір'я яке виникло тоді між Японією і Німеччиною залишилося до завершення другої світової війни і відбилося на відношенні Японії до СРСР. Стає зрозуміло, чому Японія вирішила діяти на Далекому Сході самостійно, заключила в квітні 1941 р. пакт про нейтралітет з Радянським Союзом і не пішла на його порушення, хоч із сторони Німеччини не раз висловлювали бажання мати Японію в якості союзника, воюючого проти СРСР.

По-друге, заключивши договір про ненапад з Німеччиною, Радянське керівництво нанесло рішучий удар по планах створення імперіалізмом єдиного антирадянського фронту. Були зірвані всі задуми європейських „Мюнхенців” об'єднати Німеччину, Англію і Францію в планах, направлених проти СРСР. А подібні плани виконувалися впливовими кругами не тільки західних держав, але і фашистських. Так, в Німеччині великі надії на досягнення англо-німецької згоди на антирадянській основі покладав керівник абвера адмірал В. Канарис. Друга світова війна почалася як війна між двома імперіалістичними групуваннями, а не як війна фашистського блоку, діючого при підтримці всього імперіалістичного табору, проти Радянського Союзу.

По-третє, з подіями літа 1939 р., з прийнятими в той час Радянським керівництвом дипломатичним кроком безпосередньо зв'язаний вихід СРСР із зовнішньополітичної ізоляції в 1941 р. після нападу на нього фашистської Німеччини. Якщо до початку Другої Світової Війни західні держави зривали всі зусилля СРСР по створенню направленого проти фашизму об'єднання неагресивних капіталістичних держав з соціалістичними, то в ході війни в силу об'єктивних обставин ці держави опинились по одну лінію фронту. В них був спільний ворог, і вони, не дивлячись на серйозні суперечності, які були між ними, зуміли довести війну до повної перемоги над німецьким фашизмом і японським мілітаризмом. Наявність у соціалістичної Радянської держави сильних союзників із числа капіталістичних країн полегшило їй досягнення у Великій Вітчизняній війні.

По-четверте, в результаті підписання договору про ненапад з Німеччиною, Радянський Союз уникнув війни в 1939 р. і отримав більше 2-х років часу для укріплення своєї обороноздатності.

Висновки

Дана дипломна робота є спробою аналізу основних напрямків зовнішньої політики СРСР у період з 1933 по 1939 роки з врахуванням контексту часу. При чому, цей період в дипломній роботі умовно поділений на два часових відрізки: перший з 1933 року по серпень 1939р. і другий з серпня 1939р. по 1 вересня 1939 року. Ці відрізки різні за тривалістю в часі, але в більшій мірі все ж визначають основні вектори зовнішньої політики СРСР в даний період. В першій половині 30-х років основним об'єктом зовнішньополітичної діяльності СРСР стає Франція. Саме через співпрацю з Францією Радянський Союз планував створити систему колективної безпеки в Європі і саме в ній лобіювати своє інтереси. На противагу ініціативі СРСР Франція висунула проект не колективного договору, а двосторонніх угод про взаємодопомогу між СРСР і Францією, СРСР і Чехословаччиною, саме ця пропозиція була втілена в життя, не зважаючи на свої недоліки.

Та вже ж Франко-Радянський, та Радянсько-Чехословацьких договори 1935 р., мали безумовно корінне, значення для подальшого розвитку подій в Європі, і як тоді здавалося для справи миру.

Та всі сподівалися на мир були перекреслені так званою „мюнхенською змовою” за якою Англія і Франція практично кинули Чехословаччину під ноги Німеччині. А якщо додати до цього підписання Франко-Німецького пакту про ненапад, то ці події остаточно перекреслили попередню стратегію зовнішньополітичної діяльності Радянського Союзу і змусили змінити її напрямок у бік Німеччини.Тому досить дивними здаються переконання окремих політологів, які намагаються спекулювати на настроях громадськості, або дають оцінку пакту без розуміння проблеми. Так, дуже важливе питання - чи був цей договір причиною нападу Німеччини на Польщу? Більшість зарубіжних історіографів схиляється до висновку, що не цей договір, а надання Англією своїх гарантій Варшаві зробило німецьку агресію неминучою. Саме Англія, точніше її „мюнхенська” політика „умиротворення” й фактичного заохочування агресорів, унеможливило „мирне врегулювання” польської проблеми, призвела до нападу гітлерівців на Польщу. До речі, Гітлер почав концентрувати свої війська на польських кордонах задовго до рішення Москви підписати пакт із Німеччиною.

Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р. договір з Німеччиною про дружбу й кордони взагалі був помилкою з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розглядати ці факти слід з урахуванням конкретних реалій того часу, а не в контексті сучасних політичних подій.

Що ж до висновків по досліджуваній проблемі, то безумовним є той факт, що все ж таки:

По-перше, основним завданням зовнішньої політики СРСР було збереження миру для СРСР, а цього можна було досягти (з огляду на слабкий економічний і військовий потенціал СРСР) лише в коаліції з іншими Європейськими державами; по-друге, агресор в Європі в лиці Німеччини вже існував та набирав військової сили Завдяки не останній участі США і Англії.

Отже, як ми бачимо однозначно висловитися на питання чи було виконане основне завдання зовнішньополітичного відомства СРСР неможливо. З однієї сторони вдалося відтягнути участь СРСР у масштабному військовому конфлікті на цілих 2 роки, а з іншої сторони не вдалося унеможливити активну участь Радянської держави в Другій світовій війні.

Список використаних джерел

1. Андросов И. На перекрестке трех стратегий. М., 1979.

2. Бережков В.М. Страницы дипломатической истории. М., 1985.

3. Безымский Л. Особая папка «Барбароса». М., 1972.

4. Борьба за коллективную безопасность в Европе в 1933 - 1935 годах. Подборка документов. - «Международная жизнь». 1963. №7.

5. Борьба за коллективную безопасность в Европе в 1933 - 1935 годах. Подборка документов. - «Международная жизнь», 1963, №10.

6. В битвах за советскую Украину. К., 1985.

7. Верт А. Россия в войне. М., 1967.

8. Внешняя политика СССР. Сборник документов, Т III. М., 1945.

9. Документы и материалы Второй мировой войны. 1937 - 1939. Т. 2. Январь-август 1939 г.

10. Дюрозель Жан Батист. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К.: Основи 1995.

11. Жилин П.А. И др. Критика основных концепций буржуазной историографии Второй мировой войны. М., 1983.

12. Зубок Л.И., Дубинский А.М., Севостьянов Т.Н. Всемирная история, Т - IX, - М.: издательство социально-економической литературы, 1962.

13. Историки спорят. М: 1988.

14. История Великой Отечественной войны Советского Союза В 6 т. Н.: 1961 - 1965.

15. История международных отношений и внешней политики СССР, Т - I, 1917 - 1939 рр. М., 1967.

16. Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. К.: 1977.

17. История южных и западных свовян. Учебник. Руковод. Авт. Кол. И.М. Гранчак., А.Ф. Кизченко В.П. Чорний. - К.: Вища школа Главное издательство, 1987.

18. Король В. Бабин Яр: Відоме і невідоме // Голос України. 1991. 14 серп.

19. Курносов Ю.О. Суспільно-політичне життя на Україні в 20 - 30 х роках // Українська історія скури. 1989. №12.

20. Лиддел Гарт Б. Вторая мировая война. М. 1976.

21. Литвинов М.М. Внешняя политика СССР. М.: 1935.

22. Майский И.М. Воспоминание советского дипломата 1925 - 1945 гг. М.: 1987.

23. Мерцолов А.Н. Великая Отечественная война в историографии ФРГ. М. 1989.

24. Проектор Д.М. Фашизм: путь агресии и гибели М.: 1989.

25. Рибак І.В. Історія радянського суспільства. Камянець-Подільський, 1998.

26. Родина Советская. 1917 - 1977. ист. Почерки Изд. 3-е, доп. М.: Политиздат, 1978.

27. Самсонов А.М. Вторая мировая война. М.: 1990.

28. Самсонов А.М. Знать и помнить. М.: 1988.

29. Симонов К.М. Глазами человека моего поколения. - Знания, 1988, №3.

30. Сиполс В.Я. Внешняя политика Советского Союза 1936 - 1939 гг. М.: 1987.

31. Сиполс В.Я. Дипломатическая борьба на конуне второй мировой войны. М., 1974.

32. Сиполс В.Я. Советский Союз в борьбе за мир и безопасность 1933 - 1939 М.: 1974.

33. Смирнов Г. Возвращение к урокам. - Новое время. 1987. №35.

34. Страницы истории советского общества: Факты и проблемы, люди. Под общ. Ред. А.Т. Канкулькина; Сост.: Г.В. Клюкова и др. - М.: Политиздат, 1987.

35. Цветков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917 - 1945 рр., К., Либідь, 1997.