Радянська система органів державної влади і управління

З'їзд сформував верховні і центральні органи влади. Верховним органом був оголошений Всеросійський з'їзд Рад. Він міг вирішувати будь-які питання державної влади і управління. З'їзд створював Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), який виконував функції верховної влади між з'їздами Рад.

Центральним органом влади стало утворення за рішенням II з'їзду Рад уряду - Ради народних комісарів (Раднарком, РНК). Раднарком, налагоджуючи управлінську систему, видавав декрети не тільки загального характеру, але і з управління конкретними ділянками роботи або галузями господарства. Відмінною рисою нових органів влади і управління було з'єднання законодавчих і виконавчих функцій. Силу закону мали не тільки постанови з'їзду Рад і ВЦВК, але і декрети Раднаркому і навіть акти окремих наркоматів.

Проведення в життя конституційних норм влади і управління утруднялося умовами розрухи та громадянської війни в країні. Звідси виникала особливість початкового етапу розвитку радянської державності: в управлінні країною важливу роль зіграли надзвичайні органи влади. До надзвичайних органам управління відноситься і Рада робочої і селянської оборони (Рада оборони), яка стала верховним органом управління в роки громадянської війни. Постанови Ради оборони стосувалися не тільки важливих питань, але й усіх галузей народного господарства та роботи всіх відомств.

2 розділ курсової роботи був присвячений партійним організаціям. Вони були центральною ланкою в системі державного управління. З 25 жовтня 1917 р. РКП (б) стала правлячою партією. Природно, змінилася роль партійних з'їздів. Якщо раніше головним змістом їх роботи було обговорення можливих шляхів взяття влади, то тепер найважливішим завданням стало її утримання і пошуки тієї політики, яка дозволила б це зробити. У роки громадянської війни з'їзди проходили в атмосфері гострих дискусій. Хоча в країні складалися однопартійна система і диктатура комуністичної партії, в самій РКП (б) ще зберігалися традиції вільного і відкритого обговорення дискусійних проблем. Результатом було виникнення на з'їздах фракцій і угруповань: «лівих комуністів», «військової опозиції», групи «демократичного централізму», «робітничої опозиції», «платформи десяти» та ін..

Якісно новим кроком стало прийняття на X з'їзді РКП (б) резолюції «Про єдність партії». Вона забороняла утворення угруповань і яких-небудь фракційних виступів. По суті, будь-кого хто виступав проти керівництва партії можна було звинуватити у фракційності і групівщині. Починаючи з XI з'їзду РКП (б), все більшу і вирішальну роль у підборі делегатів став грати партійний апарат.

Центральний комітет (ЦК) був найвищим органом комуністичної партії в проміжках між з'їздами партії. ЦК складався з двох частин: членів і кандидатів в члени ЦК. Його Пленуми (збори у повному складі) проходили не менше двох разів на місяць. Фактичне ж керівництво партією було зосереджено в руках виконавчих органів ЦК - Оргбюро (яке відало підбором і розстановкою кадрів), Секретаріату (за допомогою якого планомірно формувався партійний апарат), Політбюро (яке було вищим виконавчим органом ЦК) і генсека ЦК (формально вищого керівника апарату комуністичної партії). РКП (б) постійно зміцнювала і розширювала свої ряди, вдосконалювала свій партійний апарат. Однією з головних завдань було усунення невідповідності організаційної структури партії і Рад. Ради були організовані стосовно адміністративно-територіального поділу країни. Партійні ж організації були переважно на промислових підприємствах. І необхідно було створити губернські, повітові і волосні партійні комітети. В основному створення такого апарату було здійснено у другій половині 1918 року. Таким чином, в ході цього періоду склалася певна структура органів державної влади і управління. В її основі формально лежала система Рад зверху до низу. Державний апарат будувався за галузевим принципом і охоплював всі галузі господарства і культури. Разом з тим, компетенція конституційних органів була серйозно обмежена надзвичайними установами. Нагляду за забезпеченням законності і дотриманням законів серйозно заважали відсутність ряду основоположних документів у цій сфері, множинність контролюючих та розпорядчих органів, нечіткість у взаємовідносинах органів влади та управління тощо. Нарешті, в цей час починається процес формування такого унікального явища в історії державного будівництва, як «партія-держава».

Список використаних джерел та літератури

1. История России в мировой цивилизации: документы и материалы (1917-1920гг.): Учеб. пособие / Сост.: М.Т.Когут, С.А. Мордвинцева, В.Д. Полканов, Н.И. Хроменкова: Под ред. М.Т. Когут. - Омск: Изд-во ОмГТУ, 1999. - 188 с.

2. История Коммунистической партии Советского Союза: в 6-ти томах. / Т.3.: Коммунистическая партия - организатор победы Великой Октябрьской социалистической революции и обороны Советской республики. Март 1917-1920 г. Кн. 2 (март 1918-март 1920 г.). - М.: Политиздат, 1968г. - 607 с.

3. Камалова Г.Т. Хрестоматия по курсу отечественного государства и права/ Ч. 2. - Челябинск: Издательство «Полиграф-Мастер», 2007. - 179 с.

4. Антонова Л.И. О всероссийских съездах советов в 1917 - 1922 гг. // Правоведение. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967, № 2. - С. 7 - 19

5. Верт Н. История советского государства. 1900-1991./ Второе изд., испр. [Пер. с фр.]. - М.: Весь мир, 1998. - 544 с.

6. Высшие органы государственной власти и управления России. 1Х-ХХ вв.: Справочник. / Под общ. ред. А. С. Тургаева. -- СПб.: Издательство СЗАГС; Издательство «Образование --Культура», 2000. -- 368 с,

7. Игнатов В.Г. История государственного управления России. Учебник. - РнД.: Феникс, 2002. - 608 с.

8. Исторические чтения на Лубянке. 1998 год. Российские спецслужбы на переломе эпох: конец XIX века - 1922 год. -- Москва; Великий Новгород, 1999. -- 123 с.

9. История государства и права России: учебник для вузов / отв. ред. С.А. Чибиряев. - М.: Былина, 2001. - 528 с.

10. История государственного управления в России: Учебник. / Под общ. ред. д. ист. н., проф. Р.Г.Пихои. - М.: Изд-во РАГС, 2002. - 384 с.

11. История отечественного государства и права. Учебник. Ч. 2 / Кутьина Г.А., Мулукаев Р.С., Новицкая Т.Е., Портнов В.П., и др.; Под ред.: Чистяков О.И. - М.: БЕК, 1997. - 496 c.

12. История России:Учебник./ Орлов А. С., Георгиев В. А., Георгиева Н.Г., Сивохина Т. А. -- М.:«ПРОСПЕКТ», 1997.--544 с.

13. История СССР. Эпоха социализма: учебник для вузов по спец. "История" / Ред. С.А. Сераев. - 3-е изд.,перераб.и доп. - Москва : Просвещение, 1983. - 576 с.

14. Карр Э. X. Русская революция от Ленина до Сталина. 1917-1929: Пер. с англ. Л. А. Черняховской. - М.: "Интер - Версо", 1990. - 208 с.

15. Коренев В.И. Отечественная история в схемах и таблицах/ учебное пособие - Орел: Орел ГТУ, 2007. - 63 с.

16. Краснов Ю.К. История государства и права России/ Учебное пособие. Ч. 1. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. - 288 с.

17. Леонов С. В. Советская государственность: замыслы и действительность (1917-1920 гг.) // Вопросы истории. - 1990 . - № 10. - С. 29-46.

18. Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. Политическая история России. От становления самодержавия до падения Советской власти. - М.: НОРМА - ИНФРА, 1999. - 800 с.

19. Право на репрессии: Внесудебные полномочия органов государственной безопасности (1918-1953). Монография. -- Жуковский; М.: Кучково поле, 2006. -- 480с.

20. Политические партии России: история и современность/Под ред. А. И. Зевелева, Ю. П. Свириденко, В. В. Шелохаева. - М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2000. - 631 с.

21. Сырых В.М. История государства и права России. Советский и современный период: Учебное пособие. -- М.: Юрист, 2000. -- 488 с.

22. Тимошина Т. М. Экономическая история России. - М.: Информационно-издательский Дом ``Филинъ``, - 1998. - 432 с. ListenRead phoneticallyDictionary - View detailed dictionary Размещено на Allbest.ru