Внесок М.С. Грушевського у політичне та наукове життя України

У 1903 році з'явилась рецензія М. Грушевського на монографію В. В. Хвойки "Каменный век Среднего Приднепровья" (М., 1901)¹⁰, а також ряд рецензій на публікації нових археологічних знахідок з півдня України¹¹ та поодинокі статті на тему галицької археології¹².

Всього за час своєї творчої наукової діяльності у Львові й після на Великій Україні Михайло Грушевський опублікував 41 статтю на археологічні й історико-археологічні теми та близько ЗО рецензій, оцінок і бібліографічних оглядів на ту ж тематику¹³.

До вивчення археологічних пам'яток М. Грушевський підходив з притаманною йому скрупульозністю, старався віднайти в них такі сторони, які залишилися поза увагою інших дослідників¹⁴.

М. Грушевський не був ученим-енциклопедистом, але викликає подив його знання європейської археологічної літератури, вміння відшукати в морі часописів, газет, монографій саме найпотрібнішу аналогію до цікавлячої його на той момент якоїсь викопної речі, обґрунтувати, а відтак вивести її датування.

Прибувши до Львова М. Грушевський не застав тут цілини археологічної. До нього свої борозни на ній проклали А. Кіркор, А. Шнайдер, А. Кон, А. Петрушевич, І. Шараневич. Хоча дослідження пам'яток-ними проводилось не завжди фахово з нинішньої точки зору, однак саме завдяки їх копіткій праці вже наприкінці минулого століття у Львові були перші каталоги археологічних пам'яток, археологічні карти, приватні і державні збірки старожитностей.

З приходом в НТШ Михайла Грушевського археологічні дослідження стають систематичними. Силами Товариства проводяться розкопки, речі з яких поповнюють Музей НТШ, створений у 1893 році з ініціативи М. Грушевського. Фондові збірки музею поповнювались також за рахунок археологічних матеріалів, зібраних краєзнавцями-любителями.

До аналізу доісторичних і ранньоісторичних пам'яток залучаються не лише добре відомі в науковому світі спеціалісти, як наприклад Ф. Вовк*, антропологічні й археологічні праці якого вважали за честь друкувати найбільш поважані в світі наукові часописи, але підростаюча генерація дослідників. Так, молодий археолог Володимир Гребеняк, який працював аплікантом у Музеї НТШ, подавав великі надії вже першими своїми публікаціями, окремі з яких рецензувалися М. Грушевським. Однак, у 23-річному віці, воюючи в лавах Січових стрільців, В. Гребеняк героїчно загинув 7 червня 1915 року в бою під Галичем.

У 1894 році в селах Чехи (тепер Лугове) і Висоцько-Бродівського повіту на Львівщині М. Грушевський розпочав перші археологічні розкопки НТШ, які у наступні чотири роки продовжив разом з проф. Львівського університету І. Шараневичем. Об'єктом досліджень став великий ґрунтовий могильник пізньогальштатського періоду. Як пізніше встановлено, це була перша пам'ятка нової археологічної культури - висоцької. Розкопками М. Грушевського і І. Шараневича було виявлено близько 400 поховань, в яких знайдено 864 предмети, серед них бронзові шпильки, браслети, перстені, ґудзики, вироби з заліза, в основному - маленькі ножики з черенком (найраніші знахідки залізних виробів на наших землях), а також намистинки зі скла. Крім того, знайдено кілька сотень глиняних посудин - горщиків, мисок і мініатюрних посудинок, напевне, культового призначення¹⁷. Одна з маленьких посудинок на боках мала серію якихось загадкових насічок, розташованих паралельними рядами та ялинкоподібною фігурою між ними. Власне цю фігуру Я. Лецієвський розглядає як справжню руну - елемент письма, і знаходить їй прямі аналогії серед кельтських та германських рунічних написів¹⁸.

Майже 90 відсотків похованих становили люди зростом у середньому 1,69 м з черепами крайнодолікефального типу, тобто "довгоголові", близько споріднені з середземноморською расою. Про появу у ранній залізній культурі України короткоголового антропологічного типу, що свідчить про міграцію східного - тюркського населення, літописних номадів, М. Гру-шевський пише в одній з наступних своїх праць.

Правда, М. Грушевський у датуванні дослідженого ним могильника у с Чехах допустив серйозну помилку, на яку чомусь ніхто з археологів не звернув уваги : учений відніс могильник у Чехах до останніх століть перед нашою ерою, тобто до ранньоримського часу, хоча, як довели наступні дослідження В. Гребеняка і Т. Сулімірського, датування могильника в Чехах припадає на другу чверть 1 тис. до не. Причину неточного датування М. Грушевським могильника в Чехах може якоюсь мірою пояснити згадка Б. Януша (Василя Карповича) про те, що "проф. Гадачек окреслив хронологію могильника Чехи-Висоцько [...] на першу половину 1-го століття перед Христом і пов'язує ту культуру з пізнішою епохою вже по Христі, репрезентовану тілопальним могильником типу Липиця-Залісся-Псари".

Можемо припустити, що М. Грушевський, який по приїзді до Львова ще не мав достатнього часу пізнати усі особливості місцевих археологічних культур, а також І. Шараневич, відомий більше як спеціаліст по ранньому середньовіччю, натрапивши на оригінальний могильник в Чехах, звернулися за порадою у справі його датування до проф. Гадачека - доброго фахівця по періоду кам'яного віку. К. Гадачек, не будучи на розкопках, не знаючи стратиграфії могильника, а маючи перед собою лише викопані речі, міг помилитися - скажімо, у випадку, коли до ранніх матеріалів випадково потрапила якась пізня річ. Тим більше, що на території (але не в похованнях!) могильника Чехи-Висоцько І. Шараневич знаходив римські монети, які походили, напевне, з верхніх культурно-хронологічних шарів пам'ятки. Отже, прикра помилка, якої допустився М. Грушевський у датуванні могильника, має своє пояснення і тому зрозуміла.

В наступні роки до групи пам'яток, які М. Грушевським названо "типу Чехи-Висоцько", були віднесені могильники з Гончарівки, Лошнева і Ясенова, та ряд випадкових знахідок на початку XX ст. у Бродівському і Золочівському повітах. Перше зіставлення пам'яток цього типу було зроблено напередодні першої світової війни В. Гребеняком, який вважав їх кераміку близькою до посуду "скіфоподібної культури українського Лісостепу", а дещо пізніше на підставі розгляду всіх наявних толі матеріалів висловив думку про оригінальність культури Чехи-Висоцько.

Про свої розкопки в с Чехах Михайло Грушевський мав намір виголосити доповідь на XII Міжнародному конгресі передісториків, антропологів та археологів, який проходив у Парижі з 20 по 25 серпня 1900 року. Але на конгрес він не зміг поїхати. Делегатами від НТШ на конгресі були лише доктори Алчевський, Могилянський та проф. Ф. Вовк. Реферат М. Гру-шевського, який називався "Похоронні поля в Чехах", був написаний по-українськи, тому для ширшого ознайомлення присутніх на конгресі проф. Ф. Вовк переклав його на французьку мову, а сам реферат зачитав Соломон Рейнах. Ф. Вовк мав реферат на тему "Про передмікенську індустрію в неолітичних знахідках на Україні". їхні виступи були дуже вдалі, вчених тепло прийняли. Це, напевне, мусило втішити наших археологів, у яких ще були свіжі в пам'яті гіркі спогади про минулорічний Археологічний з'їзд, одинадцятий за рахунком, який проходив 1899 року в Києві. Коли до Львова надійшло запрошення на цей з'їзд, Іван Франко підготував програму виступів делегації західноукраїнських вчених. Були заплановані доповіді М. Грушевського, Ф. Вовка, сам І. Франко мав виголосити доповідь про розташування літописного Звенигорода. Але у зв'язку із забороною читати доповіді українською мовою галицька делегація брати участь у з'їзді відмовилась.

Цікавили М. Грушевського археологічні знахідки і більш давніх епох. У 1900 році дослідник друкує невелику статтю про скарб, виораний плугом за рік перед тим у с. Комарники Турківського повіту. До скарбу входило 12 бронзових мечів: одинадцять з них були покладені один на одному, а дванадцятий, що мав руків'я у вигляді ніби людської голови, лежав на них навхрест. Зі скарбу уціліло лише два цілі мечі і одне руків'я від іншого. М. Грушевський визначив їх приналежність до середньодунайської культури пізнього етапу її розвитку, навів майже прямі паралелі цьому типу мечів з Земплінського, Ліптавського і Марамурешського комітатів: "До кожного меча знайдемо зовсім подібні дублети, що будуть подібні до кожного з них далеко більше, ніж сі три мечі подібні між собою".

В ряді своїх праць М. Грушевський згадує унікальні за рівнем мистецького виконання золоті Михалківські скарби, знайдені поблизу Борщева на Тернопільщині наприкінці минулого століття (діадеми, фібули-застібки, багато пронизок, підвіски, руків'я кинджалів і просто злитки цього дорогоцінного металу, загальною вагою 7,5 кг). Особистий огляд цих речей та аналіз стилю їх виконання дав змогу М. Грушевському підтвердити припущення К. Гадачека та інших дослідників, що скарби відносяться до періоду раннього залізного віку.

У 1903 році на X засіданні історико-філософічної секції НТШ М. Грушевський зреферував статтю О. Маркевича "XII Археологічний з'їзд у Харкові 1902 p.", а також порушив крайню потребу організації систематичної колекції з археології для пропедевтики; конче потрібні були б у ній:

а) колекція речей західноєвропейських культур періоду палеоліту, неоліту, бронзи й заліза;

б) колекція речей періоду бронзи і раннього заліза з середньодунайських земель;

в) колекція типів речей з нашої території" З огляду на це історико-філософічна секція звернулася до Виділу з просьбою, щоби надав від 500 до 600 корон для закупівлі такої колекції³⁰. Секція постановила просити др. Ф. Вовка, щоб він у час свого побуту у Львові прочитав короткий курс з передісторичної археології.

Вже через півроку (21 листопада 1903 р.) на XVI засіданні секції Ф. Вовк демонстрував перед присутніми привезені ним з Франції крем'яні і кам'яні вироби з французьких, бельгійських та швейцарських стоянок палеоліту, рисунки і гіпсові зліпки пізньопалеолітичних печерних розписів і гравірувань з Франко-Кентабрійських печер, а також багато інших предметів, частина з яких походила з унікальних надводних пальових неолітичних поселень Швейцарії. Ф. Вовк закупив ці знахідки в Парижі, а опісля, переїхавши до Львова, передав їх у Музей НТШ і разом з М. Грушевським упорядкував ці колекції.

З самого початку 1900-х років М. Грушевський чимраз частіше в своїх дослідженнях звертається до етнографії та етнології, тому археологічна тематика відходить на задній план. Такі зміни в наукових зацікавленнях видатного історика зумовлені були, очевидно, все частішим спілкуванням і співпрацею з докторантом Віденського університету Зеноном Кузелею та проф. Ф. Вовком, які з однаковим захопленням займались антропологією, етнографією та археологією. Саме Ф. Вовк на пропозицію М. Грушевського, підтриману етнографічною комісією і Виділом, а також маючи повноваження від Антропологічного товариства в Парижі, у 1904-1905 pp. організував антропологічні експедиції на Гуцульщину й Бойківщину. Особливо цікавою в цьому напрямку діяльності секції була спроба М. Грушевського проаналізувати на теоретичному рівні співвідношення археологічної культури і конкретної етнографічної групи.

У 1904 році на X засіданні секції М. Грушевський зреферував свою статтю "Етнографічні зміни і культурні впливи в археологічнім матеріалі України-Руси", яка була написана для "Сборника статей по славяноведению". В тому ж році ця стаття М. Грушевського вийшла окремим відбитком. М. Грушевський у ній вперше стисло висловлює свої погляди на ряд суто археологічних проблем і явищ. Так, виясняючи причини кардинальних змін на переході від давнього до нового кам'яного віку, він заперечує міграційну теорію О. Шрадера, згідно з якою нові способи господарювання на порозі неоліту принесла в Європу якась окреміший людність довгоголового типу.

На численних прикладах з української і світової археології М. Грушевський застерігає проти "передчасного приліплювання етнічних титулів до археологічних типів, [що] не тільки безплідно забирає енергію дослідників, а і вносить часом непотрібну заплутанину в археологічний матеріал та відсуває те, що передовсім на його підставі має бути і може бути зроблене - образ розвою культури на певній території, незалежно від етнічної номенклатури її... Увага дослідників передовсім мусить бути звернена не так на роблення далеких виводів, як на уліпшення методів і системи досліду, бо ні в одній іншій сфері ненауковість досліду не являється таким непростимим і непоправним гріхом, як власне в археології [...] недокладно проведена розкопка безповоротно нищить дорогоцінний і, може бути,- одинокий в своїм роді матеріал, даючи замість цінного факту з історії людської культури малоцінні bibelots".

Заповітом для сучасних археологів можна вважати такі слова видатного українського історика: "Повторяю - ми повинні лишити археології те, що вона мусить і може нам дати - історію культури певної території; нехай вона се зробить свободно, не в'яжучись історичними відомостями, а з її поступами буде видно, що можна буде з неї витягнути для передісторичної етнографії. Не мучмо її на прокрустовім ложі наших історичних відомостей, не вибираймо з неї поодиноких подробиць, які здаються нам придатними для певних історично-етнографічних комбінацій. Вона повинна передовсім слідити культурні типи й явища для них самих.

І для успішного її слідження передовсім мусять бути поставлені більше наукові, більш високі вимоги самим методам розроблення, видобування археологічного матеріалу

2.3 Наукові здобутки в археографії

грушевський історія археологія український

У багатогранній науковій діяльності Михайла Грушевського завжди одне з провідних місць належало археографічним пошукам. Приступаючи до написання будь-якої великої чи малої наукової праці, М. Грушевський передусім звертався до джерел, розшукував» вивчав, аналізував їх, тільки тоді робив висновок.

Серйозно науковою роботою, за свідченням ученого, він почав займатися студентом у семінарі відомого вченого Володимира Антоновича (1886-1890). У перші студентські роки підготував і першу наукову працю - історико-статистичний нарис "Южнорусские господарские замки в половине XVI века", яка згодом була надрукована в "Университетских известиях" (1890, №2). Студентом 3-го курсу М. Грушевський у семінарі В. Антоновича приступив до написання "Истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия" (Университетские известия.- 1891.- №3, 4, 6, 7, 9, 10, 12 й окремо - 522+XVI с), удостоєної золотої медалі.

Успішно закінчивши Київський університет, М. Грушевський був залишений при ньому як професорський стипендіат. У цей час (1890-1894) він під керівництвом В. Антоновича готує і в травні 1894 р. успішно захищає магістерську дисертацію "Барское староство. Исторический очерк" (К, 1894, У1+310 с). Згодом, оцінюючи результати своєї чотирирічної праці, учений в "Автобіографії" зауважить, що "результати роботи розмірно до вложеної в неї праці були досить невеликі, і треба було великого завзяття, щоб не кинути сеї роботи". Як на мене, то автор явно применшує вагу і значення свого першого доробку. Адже завдяки йому М. Грушевський набув ґрунтовні знання з архівознавства, джерелознавства, археографії, палеографії, метрології, хронології, сфрагістики, та ін. спеціальних історичних дисциплін, які він демонструватиме у наступних працях. Ця праця на тривалий час визначила і тематику археографічних зацікавлень ученого у Львові.

Та, зрештою, до такого висновку приходить і сам М. Грушевський. Нижче в "Автобіографії" він пише: "Щоправда - дуже тверда школа архивальної роботи, яку я мусів для неї перебути - сотки переглянених актових книг, робота в архівах Києва, Варшави, Москви не пішла марно: віддала свої услуги мені потім" (Архіви України. - 1991.- №1.- С. 19).

Отже, до Львова М. Грушевський прибув цілком сформованим ученим, у доробку якого були вагомі публікації і наукові розвідки. Восени 1894 р. за рекомендацією В. Антоновича М. Грушевський очолив у Львівському університеті кафедру всесвітньої історії з спеціальним оглядом історії Східної Європи. Поряд з підготовкою і читанням курсу історії в університеті вчений з молодечим завзяттям включився в роботу Наукового товариства ім. Шевченка. Всебічна наукова підготовка, великі організаторські здібності, працелюбність і наполегливість дозволили йому швидко зайняти ключові позиції в НТШ, поставити-на міцний науковий ґрунт всю його діяльність. Уже в 1895 р. вчений став фактичним керівником історично-філософської секції і редактором "Записок наукового товариства ім. Шевченка", реорганізував їх у науковий двомісячний журнал. У "Записках" поряд з науковими розвідками відносно багато місця відводилося публікації документів, анотуванню й рецензуванню документальних видань. Цілий ряд публікацій і рецензій на археографічні видання підготовлено М. Грушевським.

Восени 1894 р. з ініціативи М. Грушевського товариство схвалило програму видання літописних, правових, історико-літературних, історико-етнографічних пам'яток, а також документів з історії церкви, освіти, матеріальної культури українського народу. Для реалізації цього проекту в складі Товариства була утворена Археографічна комісія, яка започаткувала видання документальних матеріалів у серіях:

Джерела до історії України-Руси;

Пам'ятки української мови і письменства.

Втілення в життя програми покладалося насамперед на вихованців історичного семінару М. Грушевського. Серед активних співробітників Археографічної комісії в "Автобіографії" вчений називає О. Терлецького, Д. Коренця, М. Кордубу, С. Томашівського, С. Рудницького, О. Целевича, Ю. Кміта, 3. Кузелю, О. Чайківського, Г. Гарасимчука, О. Сушка, Ф. Га-лійчука, І. Джиджору, І. Кривецького, І. Крип'якевича та ін. Вони, переборюючи фінансові та ін. труднощі, проводили велику пошукову роботу в архівах Львова, Києва, Харкова, Кракова, Варшави, Відня, Москви, Петербурга. Водночас М. Грушевським робилися кроки і до залучення вчених Східної України. Так, підготовку до друку Щоденника Якова Марковича було доручено В. Модзалевському (том 4 виданий у серії: Джерела до історії України-Русі. - Т. 22.- К., Львів, 1913).

Обґрунтовуючи необхідність розгортання археографічної роботи, М. Гру-шевський 1895 р. писав: "Відколи наслідком того повороту, що відбувся в історичних науках взагалі, головна вага перейшла з студіювання самих зверхніх фактів політичного життя в історії взірцевих утворів в літературі на широкі висліди коло розвою культурно-громадського життя й його обставин, потреба розширення археографічних засобів дуже відчувалася в українсько-руській науці. Діяльності давніших і новозаснованих російських і польських археографічних інституцій та видавництв на те не вистачало; не вважаючи на всі їх заслуги коло громадської й культурної історії України-Руси, маси матеріалів лежать невикористаними, а разом з тим зістаються без справедливого вияснення й освітлення часом навіть більші частини тієї історії" (Джерела до історії України-Руси. - Львів, 1895.- Т. 1.- С. 1). Були вироблені основні вимоги щодо археографічного опрацювання документів, якими передбачалося публікувати тексти мовою оригіналу з збереженням всіх мовних особливостей. Будь-яке втручання в текст документів передбачалося оговорювати у примітках, доповнення тексту - подавати в квадратних дужках - [...].

Протягом 1895-1913 pp. Археографічною комісією НТШ у серії "Джерела до історії України-Руси" видано 10 томів документів, а саме: "Описи королівщин в Руських землях XVI віку" (Т. 1-3, 7.- Львів, 1895-1903); "Матеріали до історії Галичини" (Т. 4-6.- Львів, 1898-1901); "Матеріали до історії української козаччини" (Т. 8, 12.- Львів, 1908, 1911); "Дневник Якова Марковича" (Т. 4.- 1735-1740.- К, Львів, 1913).

При великій завантаженості інтенсивною працею над багатотомною, фундаментальною "Історією України-Руси", педагогічною, науково-організаційною роботою в НТШ, М. Грушевський не обмежувався тільки організацією археографічної роботи. Він знаходив час для безпосередньої участі в археографічній діяльності. Насамперед він завершив розпочату ще в Києві підготовку до друку інвентарів та люстрацій королівщин XVI ст., опублікованих протягом 1895-1903 pp. у 1-3 і 7 томах "Джерел" під назвою "Описи королівщин в Руських землях XVI віку" (Т. 1. Люстрації земель Галицької й Перемиської. - Львів, 1895; Т. 2. Люстрації земель Перемиської і Сяноцької. - Львів, 1897; Т. 3. Описи земель Холмської, Бельської і Львівської. - Львів, 1900; Т. 4. Люстрації 1570.- Львів, 1903). За свідченням ученого, друк цієї серії розтягнувся аж на вісім років через брак коштів. Протягом року НТШ мало змогу видавати тільки один том документальних джерел. Через це доводилося чергувати випуск томів різних серій.

Археографічне опрацювання здійснено у відповідності з правилами, прийнятими Археографічною комісією, тобто всі документи надруковані мовою оригіналу із збереженням правопису, "буква в букву, нічого не змінюючи, навіть помилок, без занотування". Кожен том публікації супроводжується ґрунтовною передмовою, а покажчики - іменний і речовий - до перших трьох томів вміщені у третьому томі. У них зосереджений великий матеріал для української ономастики.

Під час революції 1905-1907 pp., коли дещо послабли утиски на Наддніпрянщині, коли і в цій частині України з'явилися періодичні видання українською мовою, М. Грушевський поступово переносить свою діяльність до Києва. Зокрема, зі Львова до Києва було переведено видання "Літературно-наукового вісника". З 1907 р. "Киевская старина" почала видаватися українською мовою під назвою "Україна". Того ж року за ініціативою М. Грушевського і групи співробітників журналу "Киевская старина" (В. Антонович, Д. Багалій, М. Біляшівський, М. Возняк, Б. Грінченко, О. Єфименко, В. Іконников, І. Каманін, О. Лазаревський, І. Франко, В. Щербина та ін.) було створене Українське наукове товариство ім. Шевченка в Києві. Воно складалося з історичної, філологічної, природничо-технічної, медичної і статистично-економічної секцій, етнографічної та археографічної комісій. 1908 р. головою товариства став М. Грушевський. Археографічна комісія, створена 1913 p., зосередила увагу на підготовці до друку джерел з історії Лівобережної України та суспільно-політичного і культурного руху на Україні в XIX ст. Проте утиски, що посилилися під час першої Світової війни, мало що дозволили здійснити. Підготовлене до друку Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку було видане тільки 1929 р. (після відповідного доопрацювання і звірки тексту з ін. рукописом К. Лазаревською)

Як відомо, війна застала М. Грушевського у Карпатах. З Австрії він виїхав до Італії і восени через Румунію прибув до Києва, де був заарештований. Після тримісячного ув'язнення його заслали до Симбірська, а потім до Казані. Тільки 1916 р. на клопотання Петербурзької академії наук М. Грушевському дозволено переїхати до Москви. 1917 р. він повертається до Києва й очолює Центральну раду. З кінця 1918 р. перебуває у підпіллі, а потім емігрує за кордон, де працює насамперед над "Історією української літератури". Умов, для заняття археографічною діяльністю учений практично не мав.

На початку 1924 p. M. Грушевський повертається на Україну і, незважаючи на складні умови, в яких йому доводилося працювати, не полишаючи роботи над "Історією України-Руси" та "Історією української літератури", розгортає активну науково-організаційну та археографічну діяльність, згуртовує навколо себе наукові сили, готує наукову зміну. Перебравши на початку 1924 р. керівництво Історичною секцією колишнього Українського наукового товариства, яка 1921 р. була включена до складу Історично-філологічного відділу УАН, але й далі залишилася громадською організацією, оскільки не одержувала від академії коштів на утримання, М. Грушевський вніс пропозицію про створення науково-дослідної кафедри, розробив програми підготовки наукових працівників та викладачів для вищих навчальних закладів, згідно з цими програмами склав списки літератури. 15 жовтня 1924 р. Президія відділу Профосвіти затвердила при УАН науково-дослідну кафедру в складі трьох секцій: 1) методології і соціологічного обґрунтування історії; 2) економічної, соціальної і політичної історії; 3) історії культури. При кафедрі була аспірантура.

З цього часу науково-дослідна кафедра історії українського народу, керована М. Грушевським, стала організаційним осередком історичних досліджень Історичної секції при УАН, безпосереднім продовжувачем роботи, започаткованої Українським науковим товариством. Вона об'єднувала зусилля історичних установ УАН і позаакадемічних установ та окремих дослідників.

З історичною секцією були зв'язані такі академічні установи:

Кафедра історії українського народу нової доби;

Культурно-історична комісія;

Комісія історичної пісенності;

Комісія старої історії України;

Комісія районного дослідження Києва і Правобережної України;

Комісія районного дослідження Лівобережної України;

Комісія районного дослідження Полудневої України;

Комісія районного дослідження Західної України;

Археографічна комісія;

10) Комісія української історіографії.

Не маючи по-суті штатних працівників, учений за короткий час зумів згуртувати навколо створених і відновлених установ близько ста науковців (1926). З 1925 до 1 липня 1929 р. кількість штатних працівників історичної секції збільшилася з 2 до 14 чол. Кафедра історії українського народу в особі М. Грушевського продовжувала працю над "Історією України-Руси" та "Історією української літератури".

Заходами М. Грушевського 1924 р. було відновлено видання часопису "Україна", де поряд з науковими розвідками друкувалися архівні документи, спогади і листування діячів культури, зокрема, листи Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Кропивницького, М. Старицького, М. Коцюбинського та ін. Тих, кого це питання цікавить більше, відсилаю до розвідки Аркадія Жуковського, надрукованої в журналі "Український історик" (1986.- №1-2).

Наукові праці, документи з соціально-економічної і політичної історії України та історії української культури також виміщувалися в редагованих М. Грушевським Працях історичної секції, що друкувалися 1925-1931 pp. в "Записках історично-філологічного відділу ВУАН" (кн. 6, 11, 20, 24, 26).

Через Археографічну комісію, створену 1921 р. шляхом об'єднання Археографічної комісії УАН (1919), Тимчасової археографічної комісії для розгляду давніх актів (1843) та Археографічної комісії Українського наукового товариства ім. Шевченка в Києві (1913), здійснювалися виявлення й облік документальних матеріалів з історії України. Причому, регулярного характеру ця робота набрала тільки після повернення до Києва М. Грушевського. Крім членів комісії, штатних і позаштатних співробітників, обстеження невиданих архівних матеріалів як у межах Радянського Союзу, так і за кордоном здійснювалося залученими науковцями. Комісія ввійшла в тісні зв'язки з Археографічною комісією НТШ у Львові і залучила її співробітників до участі в підготовці археографічних видань, насамперед до виявлення і реєстрації документів для соціальної і політичної історії 2-ї половини XVII ст., зокрема, маючи намір продовжити видання матеріалів до історії козаччини, розпочате 1900 pp. Львівською Археографічною комісією; Актів до історії українсько-російських відносин, видання яких припинилося на 1679 р. у зв'язку зі смертю М. Костомарова; українського дипломаторія XVII ст., відсутність якого болісно відчувалася (та й. досі відчувається) істориками, а також для продовження "Історії України-Руси" М. Грушевського.

З метою організації археографічної роботи М. Грушевський 1924 р. кілька разів виїжджав до Харкова, Москви, Ленінграда, де знайомився зі станом архівних фондів. З 1925 р. розпочався планомірний перегляд фондів Посольського, Розрядного та ін. приказів справа за справою, складання переліків документів, які потім переглядав учений і вказував, які саме документи потрібно копіювати. Виготовлялися копії з усіх українських автографів та інших документів.

Аналогічна робота велася в архівосховищах Львова, Кракова і Варшави, де нею керували учні М. Грушевського М. Кордуба і В. Гарасимчук. Копіювалися документи за 1651-1665 pp. (Теки Нарушевича, Матеріали Дзєдушицьких, Русецьких та ін.) Копії згаданих та інших документальних матеріалів, виявлених у Москві, Львові, Варшаві, Кракові, Відні, зберігаються в рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського АН України. Разом з діловодними документами установ, якими керував М. Грушевський, вони багато дають для вияснення того, як була організована археографічна робота, яких вона набрала масштабів і як потім була силоміць припинена.

Розгорнувши велику археографічну роботу, М. Грушевський усвідомлював, що обмежуватися цим не можна, журився, що "наукова робота наша все обертається коло препарування сурового документального матеріалу і відносно рідко підіймається до загальніших висновків". Учений робив усе можливе, щоб зібраний документальний матеріал якомога швидше аналізувався і робилися узагальнення, висновки. Цій меті й мали служити регіональні комісії (Лівобережжя і Слобожанщина, Київ і Правобережжя, Південна Україна, Західна Україна). їх співробітниками було підготовлено ряд важливих досліджень, але надрукувати вдалося лише дві збірки - "Київ та його околиця в історії і пам'ятках" (1926) і "Чернігів і Північне Лівобережжя" (1928). Не можна обминути величезного джерельного матеріалу, закладеного в подвижницькій праці "Історія України-Руси", причому текст документів передається з великою точністю.

Історична наука, служінню якій присвятив себе М. Грушевський, у числі перших відчула на собі весь тягар офіційної ідеології. У листопаді 1929 р. Академічна рада ВУАН, захоплена на цей час партбюрократами, вирішила ліквідувати ряд комісій, якими керував М. Грушевський. Учений протестував проти цього акту, але безуспішно. 22 грудня 1929 р. вивели з-під керівництва М. Грушевського й комісію стародавньої історії. Коли ж його усунули від керівництва Археографічною комісією, фактично припинила своє існування історична секція. Проти вченого було розгорнуто безпрецедентну в своїй люті критику, переповнену безпідставними звинуваченнями, наступ проти його спадщини, які тривали не одне десятиліття. На початку березня 1931 p. M. Грушевський змушений був назавжди залишити Україну і відправитися на друге заслання до Москви. Уже цей побіжний перегляд археографічної діяльності М. Грушевського свідчить, що він зробив великий внесок у розвиток археографії, якій належить пильно вивчати і продовжувати його на вищому щаблі.

Висновки

Величезна працездатність, енциклопедична ерудиція, універсалізм дозволили йому однаково плідно працювати в літературознавстві й фольклористиці, археографії й соціології. Найбільше гострих дискусій розгорталося і по сьогоднішній день точиться навколо його фундаментальної праці - «Історія України-Руси».

Свою присягу Михайло Грушевський гідно додержав. Ніхто з українських вчених не дорівняв йому числом своїх публікацій (майже 1800, в тому числі 180 книжок) Ледве чи багато вчених є на світі, що могли б з ним рівнятися. Своє завдання, як історика свого народу він розумів дуже широко, і його сумлінно і талановито виконав.

Не меншими є й заслуги перед народом М. С. Грушевського як політичного діяча. Перший голова Центральної ради, перший Президент України він багато доклав зусиль до згуртування доти роз'єднаного імперською політикою народу України, його політичних представників.

Звертаючись сьогодні до історичної постаті і драматичної долі Михайла Сергійовича Грушевського - видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча, який започаткував у шаленій революційній бурі українську державність, ми не можемо не вбачати в його багатющому науковому і громадсько-політичному доробку одне з головних життєдайних джерел сьогоденного відродження незалежної України в її нестримному пориванні до миру, злагоди і щасливого майбуття.

Використана література

1. Алексієвець М.М., Алексієвець Л.М., Трум О.П. Роль М.Грушевського у піднесенні національної самосвідомості українського народу (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). - Т., 2002. - 104с.

2. Боряк Геннадій Володимирович. Камеральна археографія і археографічна україніка: теорія та методика актуалізації архівної документальної спадщини: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.06 / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського - К., 1996. - 43с.

3. Будз Володимир Павлович. Філософія історії Михайла Грушевського: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - К., 2001. - 20 с.

4. Валіол Оксана Павлівна. Роль М. Грушевського в національно-культурному відродженні українського народу (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича - Чернівці, 2003. - 20 с.

5. Василенко М. Проф. М.С. Грушевський як історик // Український історик,1997, №1-4;

6. Ващенко Володимир Володимирович. Від самопрезентації до методології: психобіоісторіографічний вимір простору історіописання М.Грушевського / Дніпропетровський національний ун-т / І.І. Колесник (заг. ред.). - Д. : ДНУ, 2007. - 324 с.

7. Ващенко Володимир Володимирович. Лекції з історії української історичної науки другої половини ХІХ - початку ХХ століття (М.І. Костомаров, В.Б. Антонович, М.С. Грушевський): Навч. посібник / Дніпропетровський держ. ун-т / В.В. Підгаєцький (ред.). - Дніпропетровськ : ДДУ, 1998. - 140 с.

8. Вегеш М. М., Горват Л. В. Михайло Грушевський: деякі аспекти наукової і політичної діяльності / Ужгородський держ. ун-т. - Ужгород, 1998. - 38с.

9. Винар Любомир. Грушевськознавство: Генеза й історичний розвиток / Українське історичне товариство; Фундація ім. О.Ольжича. - К., 1998. - 216с.

10. Винар Любомир. Грушевськознавство: Генеза й історичний розвиток / Українське історичне товариство; Фундація ім. О.Ольжича. - К., 1998. - 216с.

11. Гоцуляк Віктор Володимирович. Гортаючи сторінки... Думки про "Історію України-Руси" Михайла Грушевського і українську історіографію 80-х рр. XIX- початку ХХ ст.. - Черкаси : Сіяч, 1996. - 255с.

12. Гоцуляк Віктор Володимирович. Історіографічна думка про М. Грушевського і українську історичну науку його доби. - Черкаси : Сіяч, 1996. - 181с.

13. Грабовецький Володимир Васильович. Михайло Грушевський - видатний історик України, громадсько-політичний і державний діяч. - Івано-Франківськ : Облвидав "Галичина", 1991. - 42с.

14. Грушевський М. С. Підстави Великої України // Грушевський М. На порозі нової України. Статті і джерельні матеріали. - Нью-Йорк - Львів - Київ - Торонто - Мюнхен, 1992.

15. Грушевський Михайло Сергійович. Автобіографія: Друкується, як рукопись. - К., 1926. - 31с.

16. Грушевський Михайло Сергійович. Вільна Україна: Статті з останніх днів (берез.-квіт. 1917) - 3. вид. - К., 1917. - 16с.

17. Грушевський Михайло Сергійович. Ілюстрована історія України. - К., 1918. - 552с.

18. Грушевський Михайло Сергійович. Студії з економічної історії України: Економічний і соціальний перелом XV- XVII вв. Господарство польського магната на Задніпров'ї. - К., 1917. - 96с.

19. Грушевський Михайло Сергійович. Українська Центральна Рада й її Універсали. Перший і другий. - 2.вид., доп. - К., 1917. - 16с.

20. Грушевський Михайло Сергійович. Як жив український народ: Для середнього та старш. шк. віку / Олексій Штанко (художн.), Валерій Олександрович Шевчук (вступ. слово). - К. : Веселка, 1999. - 112с.

21. Дашкевич Я. Михайло Грушевський - історик народницького чи державницького напряму?// Михайло Грушевський і українська історична наука. Матер. наук. конфер. - Львів, 1999.

22. Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського / Ю. Пінчук (упоряд. та нарис), Л. Гриневич (упоряд. та нарис). - К. : Українознавство, 1996. - 256с.

23. Історія Національної академії наук України (1941-1945) / НАН України; Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського; Інститут архівознавства; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського / Олексій Семенович Онищенко (відп. ред.), Лідія Миколаївна... Яременко (упоряд.). - К., 2007. Ч. 1 : Документи і матеріали. - 808с.

24. Калакура Я.С. Самостійницька концепція ІУ-го Універсалу в українській історіографії // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К.,1999. - С. 20-29.

25. Костюк Ірина Володимирівна. Олександр Грушевський - літературний критик та історик літератури: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2000. - 19с.

26. М.С.Грушевський : Коротка хроніка життя та діяльності/ Пиріг Р.Я., Верстюк В.Р. - К: Либідь, 1996. - 144 c.

27. Михайло Грушевський : Зб. наук. праць і матеріалів Міжнар. ювілейної конф., присвяченої 125-й річ. від дня народж. М.Грушевського. - Львів, 1994. - 486 c.

28. Михайло Грушевський : Фотоальбом/ Авт. тексту Л.В.Решодько. -К.: Україна, 1996.-140 c.

29. Михайло Грушевський у 110 роковини народження 1876 - 1976 : Секція історії України. - Нью-Йорк: Наук. тов.-во ім. Шевченка, 1978.-236 c

30. Михайло Грушевський / Ю.Шаповал, І.Верба. -К.: Альтернативи, 2005.-352 c.

31. Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського. // Грушевський М. Історія України - Руси. - К., 1991. - Т.1. - С. LХУ.

Додаток 1

Михайло Сергійович Грушевський (фото)

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 8

Додаток 9

Додаток 10

Додаток 11

Размещено на Allbest.ru