Радянська індустріалізація на Донбасі: 1926-1938

Роль донецького вугілля в економіці Радянського Союзу поступово зменшувалася в результаті розгортання видобутку в інших кам'яновугільних басейнах. Питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку скоротилася з 86,8% у 1913 р. до 60,3% у 1937 р. (у тому числі по українському Донбасу -- з 78,2 до 54,2%), тоді як частка Кузнецького басейну зросла відповідно з 2,7 до 13,9 %, Уралу -- з 4,2 до 6,5%, Підмосковського басейну -- з 1 до 6%Угольная промышленность СССР. Статистический справочник. -- М., 1957. --. У зв'язку з цим споживання донецького вугілля все більше зосереджувалося в Україні і в Центральній Росії, решта регіонів поступово переходила на місцеві види палива. Зміни в територіальному розподілі донецького вугілля були такими (в %):

Наступна таблиця характеризує розподіл донецького палива по галузях загальнорадянської економіки у 1935 р. З неї видно, що 36,7 млн. тонн вугілля, тобто 57,9% було спрямовано на потреби важкої промисловості, 10% прийшлося на частку металургії і 8,1% -- на частку електроенергетики. Іншим великим споживачем донецького вугілля були залізниці. Для їх потреб виділялося 26,2% всієї кількості палива. За цільовим призначенням більше всього вугілля споживалося для виробництва коксу, спалювання в топках паровозів і пароходів, у котлах ( в тис. тонн)Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. -- М., 1955. -- С. 346. Підвищення частки Поволжя у споживанні донецького вугілля в 1938 р. було випадковим. У 1940 р. ця частка знизилася до 3,6%. Ленінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. -- С. 167.

Народнохозяйственный план на 1936 г. -- Т. 2. -- М., 1936. -- С. 487.:

Перше місце за обсягом капіталовкладень займала в роки форсованої індустріалізації металургійна промисловість. У чорній металургії значна частка коштів спрямовувалася на нарощування потужностей існуючих підприємств. Зокрема, до початку 1936 р. було вкладено по діючих заводах (у млн. руб.)¹:

Макіївський завод ім. С. Кірова -- 294,5.

Комунарський (Алчевський) завод ім. К. Ворошилова -- 148,6.

Єнакієвський завод -- 67,8.

Сталінський (Юзовський) завод -- 57,1.

Костянтинівський завод ім. М.Фрунзе -- 13,6.

Поряд з розширенням існуючих підприємств в Україні споруджувалися три металургійні гіганти світового значення -- два в Дніпропетровській області (Запоріжсталь і Криворіжсталь) і один в Донецькій (Азовсталь). План першої п'ятирічки передбачав побудови тільки двох заводів у Дніпропетровській області потужністю по 650 тис. тонн чавуну (з відповідною кількістю дальших продуктів переділу). Однак великий дефіцит чорних металів змусив союзний уряд істотно переглянути металургійну програму. Потужність Криворіжсталі було збільшено в остаточному варіанті проекту до 1,7 млн. тонн чавуну, а Запоріжсталі -- до 2,0 млн. тонн. Одночасно союзний уряд затвердив рішення побудувати на узбережжі Азовського моря у Маріуполя новий металургійний завод потужністю в 2,2 млн. тонн чавуну. Вважалося, що у перспективі потужність Азовсталі досягне 4 млн. тонн чавуну (продуктивність найбільшого в світі заводу Гері біля Чікаго дорівнювала 3 млн. тонн чавунуБолтенгаген Л.К. Перспективы развития украинской черной металлургии во второй пятилетке. -- Харьков, 1933. -- С. 7.. Перший чавун Азовсталі було одержано у серпні 1933 р.

Темпи розвитку чорної металургії в перші роки індустріалізації і у першій п'ятирічці були уповільненими. Держава тоді ще не могла виділити достатніх коштів для одночасної розбудови потужностей численних і пов'язаних між собою ланок чорної металургії -- від видобутку руди, виробництва коксу і вогнетривів аж до кінцевої продукції галузі -- виробництва прокату і труб. Недостатні темпи капітального будівництва поряд із затягуванням введення в експлуатацію новоспоруджуваних металургійних об'єктів наприкінці п'ятирічки (коли загальна сума капіталовкладень в цю капіталоємну галузь надзвичайно зросла) значною мірою зумовили невиконання накреслених планів розвитку. Досягнутий у 1932 р. рівень виробництва прокату по країні в цілому становив лише 55,3% від запланованого оптимальним варіантом першої п'ятирічкиПостроение фундамента социалистической экономики в СССР. 1926-1932 гг. -- М., 1960. -- С. 149.. Внаслідок цього потреби країни в прокаті чорних металів зростали значно швидше, ніж його виробництво. Дефіцит балансу чорних металів аж до 1931 р. мав тенденцію до зростання (в млн. тонн)Вейнгартен С. Экономика и планирование черной металлургии СССР. -- М., 1939. -- С. 62.:

Радянська економіка не могла розвиватися запланованими темпами, тому що недопостачалася всіма видами прокатного металу і труб. Зокрема, у 1931 р. потреби капітального будівництва України в металі на підприємствах республіканського і місцевого підпорядкування були задоволені: у листовому залізі -- на 20,7%, сортовому залізі -- на 26,6, трубах сталевих -- на 35,3, балках і швелерах -- на 35,7% тощоЛенінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. -- С. 169.. Можливості розв'язати проблему за допомогою імпорту прокату чорних металів були обмежені, тому що держава мала обмаль конвертованої валюти. Те, що вдавалося виручити від експорту, йшло в першу чергу на імпорт устаткування для машинобудівної галузі. І все-таки зовнішньоторгівельні організації змушені були різко збільшити імпорт прокату чорних металів. У 1931 р. частка імпорту у споживанні чорних металів досягла 23%Дерев'янкін Т.І. Розгортання боротьби за завоювання індустріально-технічної незалежності країни. Роль УРСР в цьому процесі // Історія народного господарства Української РСР. -- Т. 2. -- К., 1984. -- С. 249.. У другій п'ятирічці темпи зростання чорної металургії значно прискорилися (частково за рахунок реалізації того величезного заділу, який був зроблений у першій п'ятирічці). Це дало можливість задовольнити основні потреби економіки в продукції металургійної промисловості й ліквідувати імпортну залежність по металу. Важливу роль у цьому відіграли металургійні підприємства Донбасу (в тис. тонн)Ленінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. -- С. 170.:

У 1928/29 рр. українська металургія дала 2880 тис. тонн чавуну проти 2892 тис. в 1913 р., й відповідно 2787 тис. тонн сталі проти 2442 тис. та 2261 тис. тонн прокату проти 2086 тис. Алчевський і Костянтинівський (по чавуну) заводи навіть не досягли довоєнного рівня виробництва. У першій п'ятирічці уповільнені темпи зростання були характерні для переважної більшості українських заводів. У 1932 р. на Макіївському (по сталі і прокату) і Єнакієвському заводах виробництво знаходилося приблизно на рівні 1928/29 р. Проте саме ці підприємства, докорінно реконструйовані і розширені протягом двох перших п'ятирічок, на завершальному етапі дали більшу частину приросту металу. Споруджені в Україні нові підприємства (за винятком Запоріжсталі) в другій п'ятирічці ще не були доведені до повного металургійного циклу.

Протягом першої п'ятирічки погіршилося співвідношення між виробництвом чавуну і продукції передільних цехів: чавуну вироблялося набагато більше, ніж сталі і особливо прокату. Форсований розвиток доменних цехів пояснювався різким зниженням частки металолому у виплавці сталі після вичерпання нагромаджених у відбудовний період запасів лому. Крім того, будівництво нових заводів з повним металургійним циклом і навіть розширення існуючих заводів, як правило, починалося з доменних цехів. З другої п'ятирічки, навпаки, намітилося випереджаюче нарощування потужностей переробних цехів. Проте в донецькій металургії навіть в останні роки другої п'ятирічки виробництво прокату ще відставало від виплавки чавуну і сталі. Це відставання було подолане пізніше.

Залежність радянської економіки від імпорту прокату чорних металів особливо загострилася в 1931 р. у зв'язку з падінням виробництва прокату при одночасному стрімкому зростанні металоспоживаючих галузей. Проте в 1934-1935 рр. завдяки швидким темпам зростання металургійної промисловості Донбасу і Придніпров'я ця залежність була ліквідована. Імпорт прокату чорних металів скорочувався: з 1289 тис. тонн в 1931 р. до 885 тис. в 1932 р., 457 тис. в 1933 р. і 311 тис. тонн в 1934 р. У 1938 р. імпорт скоротився до 89 тис. тонн при експорті чорних металів в 53 тис. тоннВнешняя торговля СССР за 1918-1940 гг. Статистический справочник. -- М., 1960..

У листопаді 1930 р. видали першу продукцію два нових цинкових заводи приблизно однакової потужності: на Уралі -- Беловський та в Україні -- Костянтинівський. Раніше ця галузь кольорової металургії була представлена в СРСР одним невеликим заводом на Північному Кавказі. Тим часом потреби економіки в цинку постійно зростали, і доводилося задовольняти їх за рахунок імпорту. У 1929 р. було вивезено 34,1 тис. тонн цинку, в 1930 р. -- 38,4 тис. тоннТам само. -- С. 311.. Працюючи на довізній сировині (з Північного Кавказу, Уралу і Далекого Сходу), Костянтинівський завод неухильно збільшував виробництво цинку: у 1931 р. -- 2,3 тис. тонн, в 1934 р. -- 8,6 тис. тонн, в 1936 р. -- 11 тис. тоннВиконання народногосподарського плану УРСР за 1936 р. -- К., 1937. -- С. 40.. Завдяки цьому постійно зменшувався імпорт цинку: з 23,7 тис. тонн в 1931 р. до 4,3 тис. у 1934 р. і 1,5 тис. в 1935 р. У 1936 р. СРСР припинив імпорт цинкуТам само..

На третьому місці за важливістю в Донбасі перебувало машинобудування. Донецька область не мала переваг серед інших областей України за ступенем розвинутості металообробної промисловості. На початку другої п'ятирічки тут працювало 278 підприємств цієї галузі у великій промисловості. В них було зайнято 88,8 тис. робітників і вони виробляли продукцію на 380 млн. руб. в цінах 1926/27 р. Якщо виділити в цій галузі суто машинобудування і співставити його з відповідними даними по всій Україні за 1933 рік, то будемо мати таку картину:Социалистическое строительство СССР. Ежегодник. -- М., 1935. -- С. 94-95.

Співставляючи ці дані, можна зробити висновок, що машинобудування в Донбасі було представлене незначною кількістю дуже великих підприємств, на яких працювала п'ята частина українських машинобудівників. Порівняно невисока оцінка вартості виробленої продукції пояснюється специфічною структурою галузі, яка орієнтувалася виключно на промисловість групи А. В продукції цієї галузі майже не було виробів, які задовольняли б потреби населення.

Якраз ці вироби оцінювалися державою істотно дорожче (з включенням в ціну податку з обороту).

У першу чергу машинобудівники Донбасу задовольняли потреби двох провідних галузей місцевої промисловості -- кам'яновугільної і металургійної. Така спеціалізація склалася з дореволюційних часів і в роки перших п'ятирічок тільки зміцнилася.

Частка українських підприємств у загальносоюзній продукції вугільного машинобудування була вагомою: 57% за 1928/29-1932 рр.Промышленность СССР. Статистический сборник. -- М., 1957. -- С. 61. В Україні ця галузь була представлена в основному утвореним в 1930 р. трестом по виробництву гірничошахтного устаткування, до якого увійшли Горлівський завод ім. С. Кірова, Донецький завод ім. XV-річчя ЛКСМУ, Луганський завод ім. О. Пархоменка і Торецький машинобудівний завод, а також харківський завод «Світло шахтаря».

Горлівський завод, який до революції випускав переважно шахтні вагонетки, у першій п'ятирічці був докорінно реконструйований і переведений на випуск устаткування, знятого з імпорту -- турбоповітродувок, шахтних ротаційних компресорів, врубових машин. В грудні 1930 р. тут була створена перша важка врубова машина, а в 1932 р. став до ладу один з найпотужніших в світі цех врубових машинЛихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток (1928-1937 гг.). --С. 15..

Луганський завод вугільного машинобудування постав на місці залізничних майстерень. Після реконструкції тут було освоєно виробництво складного технологічного і транспортного устаткування для збагачення вугілля. Донецький завод став основним виробником шахтних тягальних лебідок. Торецький, Краснолуцький і Рутченків- ський механічні заводи, які займалися переважно ремонтом, після здійсненої в другій п'ятирічці реконструкції почали самостійно виробляти шахтне устаткуванняТимошенко М.Т. Завершення соціалістичного перетворення економіки (1933-1937 рр.) // Історія народного господарства Української РСР. -- Т. 2. -- С. 324..

Перелічені заводи відіграли основну роль у технічній реконструкції кам'яновугільного Донбасу та інших вугільних басейнів

СРСР. У 1932 р. вугільна промисловість країни задовольнялася внутрішнім виробництвом по всіх видах машин на 72%, у тому числі по важких врубових машинах -- на 75%, пересувних компресорах -- на 49%, тягальних лебідках -- на 24%. В другій п'ятирічці імпортна залежність була цілком подолана. Наприклад, по важких врубових машинах, основним постачальником яких став Горлівський завод, співвідношення між виробництвом і споживанням зазнало таких змін:

Машини та устаткування для металургійної промисловості головним чином виробляли два краматорські заводи важкого машинобудування. Старокраматорський завод (СКМЗ), створений у 1896 р. і реконструйований у 1928 р., на першому етапі індустріалізації був основним підприємством країни в цій галузі. Значним досягненням його стало виготовлення в 1931 р. другого в СРСР і чотирнадцятого в світі потужного блюмінга для Магнітогорського металургійного заводу (перший виготовлений в країні блюмінг, встановлений в Макіївці, було створено на розташованому під Ленінградом Іжорському заводі). У 1933 р. СКМЗ виготовив комплексне устаткування для прокатного цеху Запоріжсталі у складі чотирьох станівЛенінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. -- С. 180.. У 1936 р. на заводі було збудовано перший радянський слябінг, призначений також для ЗапоріжсталіЭкономическая жизнь СССР. -- Кн. 1 (1917-1950). -- М., 1967. -- С. 293.. Це підприємство забезпечувало потреби радянської металургії в завалочних, ливарних і монтажних кранах, задовольняло замовлення на унікальне устаткування для гідроелектростанцій, тракторних заводів тощо. Колектив СКМЗ починаючи з 1932 р. виробляв стани для прокатки інструментальних і легованих сталей, машини для правки сталевого листа і сортового прокату, стани холодної прокаткиТехнический прогресс в машиностроении Украинской ССР. 1917-1967. -- К., 1967. -- С. 35..

У жовтні 1929 р. було закладено Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ). 28 вересня 1934 р. його перша черга стала до ладу. Разом із своїм дублером -- Уралмашзаводом він перетворився на найбільше підприємство важкого машинобудування СРСР. Завод розраховувався на щорічний випуск 30 комплектів устаткування для мартенівських і 6 комплектів -- для доменних цехів, трьох блюмінгів, 16 прокатних станів, значної кількості устаткування для шахт, коксових батарей, електростанційДонецький облвиконком Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Звіт про роботу (1932-1934 рр.). -- Сталіно, 1934. -- С. 58..

Машинобудівна промисловість, яка спеціалізувалася на виготовленні устаткування для залізниць, була представлена на Донбасі, окрім ремонтних заводів, підприємством світового значення -- Луганським (Ворошиловградським) паровозобудівним заводом. На заводській території ЛПЗ за роки першої п'ятирічки було збудоване підприємство, співставне за потужністю з найбільшим у світі заводом компанії «Амерікен локомотив». Проектна потужність заводу була розрахована на випуск 1080 важких вантажних паровозів серії «ФД» на рік. У 1935 р., коли виробнича потужність нового заводу була освоєна менше ніж наполовину, ЛПЗ дав у півтора рази більше паровозів, ніж усі заводи передреволюційної Росії, разом узяті (у порівнянній потужності)Хромов П.О. Промисловість України перед Вітчизняної війною. -- К., 1945. --.

На Донбасі була розміщена більша частина хімічної промисловості України. Якщо взяти тільки велику промисловість, в Донецькій області було розміщено зовсім небагато хімічних підприємств, але вони були найбільшими в галузі. Співставляючи основні показники хімічної індустрії області за 1934 р. з усією Україною, одержимо такі результатиНародне господарство УСРР. Статистичний довідник. -- К., 1935. -- С. 109.:

Планом першої п'ятирічки передбачалося створення в Радянському Союзі ряду комбінатів з виробництва азотних добрив за новітньою технологією -- з синтетичного аміаку, отримуваного з водню коксового газу й азоту повітря. Зокрема, в Україні треба було здійснити будівництво Горлівського і Рутченківського азотно-тукових комбінатів кошторисною вартістю по 25-26 млн. руб. Кожний і чотирьох комбінатів з не визначеним у п'ятирічному плані місцерозташуванням вартістю по 93 млн. руб. кожнийМапа капітального будівництва УСРР за п'ятирічним планом народного господарства. -- Харків, 1930. -- С. 25-31.. Виконати таку програму не вдалося ні в роки першої п'ятирічки, ні взагалі за довоєнні роки. Життя поставило вимогу більш прискореного розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу і машинобудування. На будівництво підприємств хімічної індустрії було витрачено немало коштів, але для реалізації планових розрахунків щодо приросту потужностей для виробництва добрив цього будо замало. Програма будівництва азотно-тукових комбінатів скоротилася і розтяглася в часі. На Горлівському азотно-туковому заводі випуск добрив розгорнувся тільки в останні роки другої п'ятирічки. Поряд з добривами тут було налагоджено виготовлення великої кількості вибухових і отруйних речовин (в 24 з 25 цехів)Троян М.П. Індустріалізація в Україні // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей. Книга 15-16. -- Донецьк, 2008. -- С. 141.. Будівництво другого азотно-тукового комбінату (не в Рутченковому, як планувалося, а в Дніпродзержинську) завершилося у третій п'ятирічці. Спорудження більш потужного комбінату з числа тих, що передбачалися планом першої п'ятирічки, розпочалося біля Лисичанська у 1933 р.Проект народногосподарського плану УСРР на 1934 р. -- Харків, 1933. -- С. 27. На цьому місці розташовувався завод, будівництво якого почалося ще в роки Світової війни, але тоді ж припинилося. До кінця першої п'ятирічки тут вироблялися тільки деякі напівпродукти з сировини, яку поставляли збудовані поблизу коксохімічні заводи. Через відсутність коштів будівництво знову було законсервоване і відновилося тільки в 1938 р. Тепер це найбільший в Україні і в Європі Рубіжанський (Сіверськодонецький) хімкомбінат.

Однією з найбільших будов став Костянтинівський хімічний завод. У 1930 р. тут став до ладу суперфосфатний цех виробничою потужністю в 200 тис. тонн суперфосфата на рік. Реконструкція Донецького і Слов'янського содових заводів в другій п'ятирічці теж перетворила їх в потужні підприємства. У 1936 р. хімічна промисловість Донбасу давала 49% загальносоюзного виробництва суперфосфату, 49% каустичної соди і 80% кальцинованої содиПромышленность СССР. Статистический сборник. -- М., 1957. -- С. 195..

За роки перших п'ятирічок в Україні було споруджено одинадцять великих коксохімзаводів продуктивністю від 640 до 1300 тис. тонн металургійного коксу на рік. Шість заводів знаходилися на території Донбасу: Рутченківський (перша черга в 1928 р., друга -- в 1931 р.), Горлівський (1928, 1931), Алчевський (1929, 1931), Ново- макіївський (1933), Маріупольський (1935) і Новоєнакієвський (1935, 1936)Ленінський план соціалістичної індустріалізації та його здійснення на Україні. -- С. 157.. Поряд з основною продукцією коксохімія давала багату палітру хімічних речовин, які використовувалися як готова продукція або сировина для наступної переробки на хімічних заводах.

Хімічна промисловість Донбасу до кінця другої п'ятирічки збільшила обсяг виробництва порівняно з 1913 р. в 12 разів. Її питома вага у промисловому виробництві Донбасу за цей період підвищилася з 4 до 14%. Заводи виробляли понад 100 різних видів хімічної продукціїДонбасс -- крепость социалистической экономики. Статьи и цифровые материалы. -- Сталино, 1938. -- С. 27..

Донецька електроенергетика розвивалася прискореними темпами. Будувалися районні електростанції (ДРЕС, державна районна електростанція), електростанції для постачання струмом промислових підприємств (ЦЕС, центральна електростанція), заводські електростанції і теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Перша черга Штерівської ДРЕС потужністю 20 тис. кВт стала до ладу ще в жовтні 1926 р. У 1931 р. вона досягла потужності в 157 тис. кВт і стала однією з найбільших в СРСР. Тоді ж увійшла в дію Зуївська ДРЕС потужністю в 150 тис. кВт -- одна з найдосконаліших у світі за технічним рівнем. Північнодонецька ДРЕС потужністю в 73 тис. кВт вступала в дію двома чергами -- в 1930 і 1932 рр.Дудник Я.М. Вивершимо виконання п'ятирічки за чотири роки. -- Харків, 1932. -- С. 4.

Будівництво електростанцій з агрегатами великої потужності давало змогу створювати енергетичні системи з метою передачі струму на великі відстані. Об'єднання енергогосподарства Донбасу почалося в 1930 р., коли було організовано трест «Донбасструм». До його складу увійшли Штерівська ДРЕС і 27 промислових станцій (ЦЕС) сумарною потужністю 142 тис. кВтЭлектроэнергетика СССР. -- Т. 1. -- Ленинград, 1934. -- С. 375-376..

На початок 1935 р. в Донбасі налічувалося 18 діючих електростанцій потужністю понад 3 тис. кВт ( в тис. кВт)Народне господарство УСРР. Статистичний довідник. -- К., 1935. -- С. 85.:

ДРЕС

1. Зуївська -- 150.

2. Північнодонецька -- 73.

3. Штерівська -- 152.

ТЕЦ

4. Луганська (Ворошиловградська) -- 18.

5. НКМЗ (будувалася).

Заводські електростанції

6. Донецького заводу ім. Сталіна -- 19.

7. Єнакієвського заводу ім. Рикова -- 12.

8. Заводу ім. Ворошилова -- 5.

9. Макіївського заводу ім. Кірова -- 13.

10. Маріупольського заводу ім. Ілліча -- 25.

11. Торецького заводу -- 6.

Найбільші ПЕС

12. Горлівська -- 12.

13. Гришинська (Червоноармійська) -- 8.

14. Кадіївська -- 12.

15. Новосмолянінівська -- 6.

16. Першотравнева -- 4.

17. Рутченківська -- 15.

18. Щербинівська -- 3.

19. «Юний комунар» -- 6.

Електростанції об'єднувалися в єдину енергетичну систему -- «Доненерго». У 1933 р. мережі Донбасу були з'єднані з мережами Шахтинського району Азовсько-Чорноморської системи, а в 1935 р. почалося створення найбільшої в світі енергосистеми шляхом спорудження лінії електропередачі Дніпро-Донбас напругою 220 кВт. і довжиною 270 км. Ця лінія з'єднувала дві існуючі в Україні енергосистеми -- «Доненерго» і «Дніпроенерго».

Розподіл електроенергії системою «Доненерго» був таким:

Електрифікація галузей економіки здійснювалася не тільки вшир, в міру створення нових промислових потужностей, але й вглиб, шляхом переведення існуючих потужностей з механічної енергії на електричну. Тому випереджаючі темпи розвитку електроенергетики порівняно з іншими галузями промисловості були все-таки недостатніми, і в Україні постійно відчувалася напруженість в постачанні енергією всіх категорій споживачів. Пріоритет в постачанні надавався промисловості, особливо металургійній і хімічній, де електроенергія все ширше використовувалася в технологічних процесах (електроплавка, зварювання, сушка, нагрів тощо). Потреби транспорту і сільського господарства (в таблиці -- серед інших споживачів) задовольнялися незадовільно. Відчувалася напруженість і в постачанні електроенергії комунальному господарству, де вона використовувалася майже виключно для освітлення.

Незважаючи на те, що частка кам'яновугільної промисловості у споживанні електроенергії істотно впала, електроозброєність шахтарів за період з 1928 до 1935 рр. зросла більше ніж удвоєЦукерник А.Л. Производительность труда и численность трудящихся в ка-менноугольной промышленности Донбасса. -- Харьков, 1940. -- С. 27.. Проте за роки перших п'ятирічок в галузі не вдалося подолати напруженості енергетичного балансу. Внаслідок цього проблема комплексної механізації вуглевидобутку залишилася нерозв'язаною.

Сумарна потужність електростанцій Донбасу зросла з 105 тис. кВт в 1928 р. до 780 тис. в 1937 р. Порівняно з дореволюційним періодом потужність електростанцій збільшилася в 12,6 рази. У 1937 р. Донецька область виробила 4181 тис. кВт-год електроенергії, що складало 44,3% загальноукраїнського виробництва і перевищило показник дореволюційної Росії в 2,5 разиЛихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток (1928-1937). -- С. 12, 98..

Висновки

Результати промислового розвитку Донбасу в роки перших п'ятирічок були надзвичайно вагомі. Радянська держава спромоглася зосередити максимум ресурсів, щоб домогтися прискореного розвитку вирішальних галузей економіки, які служили надійним фундаментом для зростаючого військово-промислового комплексу. Проте жорсткі методи концентрації ресурсів, особливо ресурсів з сільського господарства, утворили прірву між державою і суспільством. Мобілізовані в армію громадяни часто відмовлялися захищати радянську державу. Це стало головною причиною катастрофічних поразок 1941 року, які призвели до окупації України. Створений з величезними труднощами і жертвами економічний потенціал Донбасу довелось знищувати при відступі, щоб він не дістався ворогу.

Размещено на Allbest.ru