Політика гетьмана Івана Мазепи

Непокоїли гетьмана в останні тижні його життя і чвари між українцями, які пішли на еміграцію. Багато хто з них звинувачував у теперішньому жалюгідному становищі саме Мазепу. Вперше це виявилося ще перед переправою через Дністер, коли кілька запорожців спробували пограбувати гетьманський обоз і захопити самого Мазепу, аби, видавши його цареві, заслужити прощення. Тоді гетьмана врятували вірні йому козаки та польський шляхтич Станіслав Понятовський, що перебував при армії Карла XII як представник Станіслава Лещинського. Вдруге запорожці збунтувалися 11-12 липня, і гетьманові та королю ледь вдалося їх вгамувати, не без допомоги обіцянок та грошей.

Різні настрої панували і серед української старшини в Яссах та Бендерах. Дехто вже вголос говорив про можливість повернення до України, аби отримати царське прощення. Інші сварилися через те, кому бути наступником Мазепи і їсти не надто смачний хліб гетьмана-емігранта. Мазепа так і не встиг (чи, може, не захотів?) скласти офіційний заповіт, і після його смерті для розподілу майна покійного довелося створити спеціальну україно-шведську комісію. Зрештою більша частина майна відійде Войнаровському (через те, що і кошти визнають особистою власністю Мазепи, а не державним скарбом), і лише дещо - Орликові як новообраному гетьманові, що різко звузить фінансові та політичні можливості останнього.

Звісно, гетьмана не могла не засмутити неприхована ворожнеча між старшинами-емігрантами через його скарби, але Іван Мазепа за своє життя надто добре вивчив людську натуру, аби здивуватися таким її проявам. Важко твердити напевне, про що думав Іван Степанович в останні дні свого життя. Можливо, він намагався зрозуміти, чому його так добре прораховані наперед плани зазнали такої страшної поразки. Можливо, згадував своє довге і цікаве, як справжній пригодницький роман, життя, в якому було все: злети, падіння, інтриги, кохання, ненависть, шана і гірке розчарування. А може, просто дивився з вікна на швидкий Дністер, який ніс свої води в Чорне море. До речі, ще в 30-х роках XX століття в Бендерах існував старовинний будинок, про який місцеві мешканці вперто твердили, що саме тут жив український гетьман-вигнанець. Так само у Варниці небагатьом туристам показували криниці, які звалися Мазепиними [16; c. 74].

Висновки

На мою думку, Іван Мазепа був сином своєї епохи, спадкоємцем героїчної доби Руїни, періоду сподівань і розчарувань, жорстокості і любові. Шляхтич за походженням, він увібрав у себе українські народні традиції і європейський вишкіл та освіту. Перебуваючи спочатку на службі у польського короля, а потім у правобережного і лівобережного гетьманів України, він остаточно сформувався як людина і політик, державний діяч світового рівня.

Зрозуміло, що в часи Мазепи не було ще комп'ютерів і ринкової економіки, проте, безсумнівно, що український гетьман за рівнем тогочасної освіти, культури, соціально-економічних і політико-державницьких навичок був одним з кращих політичних діячів своєї епохи. Що й дало йому можливість 22 роки керувати в такий складний період Гетьманщини.

На мою думку, близько 13 років (1687-1700) існуюче становище задовольняло гетьмана і його найближче оточення. Доля України і простого народу їх цікавила стільки, скільки це стосувалося їхніх прибутків і становища в Гетьманщині зокрема, і в Московському царстві взагалі. Проте все докорінно починає змінюватися з початком в 1700 р. затяжної Північної війни (1700-1721 рр.).

Ось тут і починається конфлікт інтересів та особистостей. Спочатку страх за можливу втрату привілейованого становища, потім період безсоних ночей, вагань і хитань, на чию сторону стати, а на останок боротьба не на життя, а на смерть під гаслом «пан або пропав!».

Івану Мазепі не поталанило народитися в королівській сімї, але аристократичне походження шляхтича також давало йому достатньо вагомі шанси для початку амбіційної діяльності. Близько чверті століття (1659-1687) знадобилося українцю, щоб здолати тернистий шлях від королівського камергера при польському дворі Яна Казимира до гетьмана Війська Запорізького його милості московського царя. Я переконана, що осягнувши цю політичну вершину, Мазепа вже більше ні про що не мріяв, а лише намагався утримувати на ній за будь-яку ціну здобути повну незалежність Україні і скинути московське ярмо? А навіщо, коли є можливість добре жити і панувати і добро наживати під покровительство молодого царя-батюшки, тим паче, що з ним у гетьмана склалися досить приятельські відносини. Я вважаю, що цій так званій дружбі юнака і зрілої людини посприяли не сітльки чарівність і привабливість Мазепи як людини і політика, скільки розуміння Петром І повної залежності і обмеженості українського гетьмана як потенційного супротивника.

Співпраця гетьмана Івана і царя Петра була корисна для обох, але тільки не для України і її народу, тому що вони ще більше страждали від московського гніту, а уособленням царського панування і визискування був Мазепа, і коли він вирішив повстати, селяни, міщани і частина козаків просто не повірили йому, вважаючи це за чергову хитрість підступного гетьмана.

Література

1. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К., 1991.

2. Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1969. Борщак І. Мазепа. Життя та пориви великого гетьмана. - К.: Свенас, 1991.

3. Бантыш-Каменский Д. История Малой России. - Т. 2-3.

4. Борисенко В. Курс української історі. - К., 1996.

5. Боршак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й прориви великого гетьмана. - К., 1991.

6. Величко С. Літопис. - К.: Дніпро, 1991.

7. Журавльов Д.В. Мазепа. - Харків, 2007.

8. З епістолярної спадщини гетьмана Мазепи / Упоряд. В. Станіславський. - К.: НАН України, 1996. Історія Русів. - К., 1991.

9. Кордт В. Матеріали з Стокгольмського державного архіву до історії України другої половини XVII і початку XVIII в. // Український археографічний збірник. Т. III. - К., 1930. Лист П. Орлика до С. Яворського // Субтельний О. Мазепинці. - К.: Либідь, 1994.

10. Король В.Ю. Історія України. К., 1995.

11. Костомаров Н.И. Мазепа. - М., 1992.

12. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. - К., - 2001.

13. Літопис Самійла Величка. У 2 т.-К., 1991.

14. Мазепа - людина й історичний діяч/ Упор. Й. Чікало. - К., 1991.

15. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноукраїнських джерелах 1687-1709 рр. - К., 1995.

16. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - К., 2001.

17. Павленко С. Іван Мапзепа. - К., 2003.

18. Рибалка І. Історія України у 2-х частинах. - Х., 1994.

19. Сергійчук В. Кого зрадив гетьман Мазепа. - К., 1992.

20. Трав'янка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки. - К.: Знання, 1992.

21. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714 рр. - К., Нью-Йорк. - 2003.

22. Гаврилюк П.А. Народний присуд зраднику Мазепі // Народна творчість і етнографія. - 1959. - №3. Гетьман Іван Мазепа. Погляд крізь століття: Каталог історико-мистецької виставки (Львів, 21 червня - 24 серпня 2003 р.). - К.: ЄММА, 2003.

23. Господии А. Його зоря славна вождя знаменує // Пам'ятки України. - 1991. - №6.

24. Грушевський М.С. Шведсько-український союз 1708 р. // Записки Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. - Т. 92. - Львів, 1909.

25. Грушевський О.С. Глухів і Лебедин // Записки Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. - Т. 92. - Львів, 1909.

26. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII-XVIII ст.: кордони, населення, право. - К.: Основи, 1996.

27. Доманицький В. Націотворча роль гетьмана Мазепи. - Чикаго, 1960.

28. Іван Мазепа і Москва: Історичні розвідки і статті / Упоряд. та передмова М. Слабошпицького. - К.: Рада, 1994. Каманин И. Мазепа и его «прекрасная Елена» // Киевская старина. - 1886.

29. Коновалова М.М. Гетьман Мазепа у фольклорі і літературі: Автореф. дисертації на звання канд. філол. наук. 10.01.01. - Львів, 2001.

30. Костомаров Н.И. Мазепа. - М.: Республика, 1992. Купранець О. Виклятий гетьман Мазепа. - Торонто, 1958. Луців В. Гетьман Іван Мазепа. - Торонто, 1954. Мазепа: Збірник. - К.: Мистецтво, 1993. Маланюк Є. ІІІшиіздіти Оотіпік Магерра - тло і постать. - К.: Обереги, 1991.

31. Млиновецький Р. Гетьман Іван Мазепа в світлі фактів і дзеркалі «історій». - Торонто, 1976.

32. Субтельний О. Мазепинці. - К., 1994.

33. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба.-К., 2001.

34. Павленко С. Міф про Мазепу. - Чернігів: Сіверянська думка, 1998.

35. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. - К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. Полтава: Сборник статей. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. Праці українського наукового інституту. - Т. 46-48. - Варшава, 1938.

36. Рудницький Л.А. Мазепа на американській сцені // Всесвіт. -1994. - №9.

37. Саченко С. Мазепа - будівничий // Наука і суспільство. - 1991. - №4.

38. Січинський В. Іван Мазепа - людина і меценат. - Філадельфія, 1951.

Размещено на Allbest.ru