Карпатська Україна

Почалося засідання Сойму о 16-20. Прем'єр А. Волошин, як голова найвищого політичного форуму Української Народної Ради відкриває сойм. секретар Г. Кочерган зачитує програму відкриття. Голова УНРади констатує що з тридцяти двох послів присутні 22 :

1. Д-р. Августин Волошин;

2. Д-р Михайло Бращайко;

3. Д-р Юлій Бращайко;

4. Іван Грига;

5. о. Адальберт Довбак;

6. Д-р Микола Долинай;

7. Д-р Мілош Дрбал;

8. Августин Дутка;

9. Іван Ігнатко;

10. Василь Клемпуш;

11. Микола Мандзюк;

12. Михайло Феделеш;

13. Інж. Леонід Романюк;

14. Грігоріє Мойш;

15. Дмитро Німчук;

16. Юрій Пазуханич;

17. Федір Ревай;

18. Д-р Степан Росоха;

19. Василь Шобей;

20. Августин Штефан;

21. о. Кирило Тулик;

22. Михайло Тулик.

Прем'єр відкриває засідання Сойму своє промовою, яку закінчує рядками одного з віршів Т. Шевченка. Кочерган зачитує результати виборів до сойму. Проводятся вибори голови сойму, на посаду якого кандидатами обрано М. Бращайка та А. Штефана. Голосування проходило виборчими листками. А. Штефан отримує 20 голосів, М. Бращайко - 2. Головою сойму обрано А. Штефана , який зачитує присягу. Присягає також голова уряду. Заступниками голови сойму обрано Ф.Ревая та С. Росоху. Секретарями А. Дутку та А. Романюка. Впорядниками М. Тулика та Д. Німчука.

Сформовано п'ять комісій - конституційно-правову, культурно-освітню, фінансову, соціально-медичну та комісія для захисту Карпатської України. [1] На цьому перше засідання закінчується. На кілька хвилин оголошена перерва.

Засідання друге

Засідання починається о 17-38. Розглядається законопроект поданий урядом про незалежність Карпатської України, державний устрій, назву, мову, прапор, герб та гімн. Референтом законопроекту виступає М. Бращайко. За скороченою процедурою було зачитано О. Стебельским промову про значення законопроекту для майбутнього Карпатської України. Законопроект прийнято в першому читанні одноголосно. Голосування піднятими руками. Після цього М. Бращайко зачитує промову. Засідання завершується. Оголошується перерва.

_____________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

Засідання третє

Законопроект про незалежність Карпатської України прийнято в другому та третьому читаннях. Ось текст Закону :

" Закон ч. 1. Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар. 1. Карпатська Україна є незалежною державою.

Пар. 2. Назва держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

Пар. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибираним Соймом Карпатської України на чолі.

Пар. 4. Державною мовою Карпатської України є мова українська.

Пар. 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

Пар. 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: чотири сині та три жовті смуги у лівому півполі і червоний ведмідь у срібному полі на правій стороні, а також тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.

Пар. 7. Державний гімн Карпатської України є: "Ще не вмерла Україна".

Пар. 8. Цей закон обов'язує зараз із хвилиною його прийняття.

Частина 2.

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар.1 Сойм уповноважує уряд, щоб за згодою президента Карпато - Української Республіки видавав аж до відкликання розпорядження з силою законів.

Пар.2 Розпорядження видані за пар.1, мають бути предложені Соймові на його найближчім засіданні. Інакше тратять зобов'язуючу силу.

Пар.3 Цей закон обов'язує зараз від його прийняття. " [2]

Значення цього закону було дуже велике. Карпатська Україна проголошувалася незалежною державою. Відтепер закарпатці могли самі розпоряджатися своєю долею, розбудовувати державність, стати центром всього українства. Однак зважаючи на складні зовнішньо політичні умови нападу угорських військ ця незалежність так і залишилася номінальною.

Сойм Карпатської України продовжував свою роботу.

Засідання четверте

А. Волошин оголошує промову про вибори першого президента Карпатської України. Вибори проводяться виборчими листками. В результаті голосування одноголосно вибрано єдиного кандидата А. Волошина. З приводу цього в залі здіймається хвиля оплесків. Обраний президент зачитує текст присяги. Цим закінчується засідання.

Засідання п'яте.

Розпочалося розглядом законопроекту про повноваження уряду. Референтом виступає М. Бращайко. Законопроект передбачав надання урядові права видавати розпорядження які б мали силу законів, до остаточного їх затвердження Соймом. Голосування підняттям рук. Закон прийнято в першому читанні. Засідання закінчилося в 18-42.

На останніх шостому і сьомому засіданнях цей законопроект прийнято в другому та третьому читаннях.

Засідання Сойму закінчилося близько двадцятої години вечора. Сойм не розглядав заплановане питання про формування нового уряду.

Засідання сойму Карпатської України стало остаточним пунктом боротьби Закарпаття за незалежність, на короткотривалому засіданні були прийняті історично-важливі рішення, які формували структуру влади Карпатської України в умовах військового часу, і стали важливим здобутком всього українства в боротьбі за державність українського народу.

_______________________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

2.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

Криза Чехословацької федерації та її розпад в березні 1939 р. призвели до важливих міжнародних подій в центральній Європі, які прямо стосувалися долі Карпатської України. 14 березня незалежність проголосила Словаччина. Зважаючи на складність ситуації А. Волошин проголошує про намір 15 березня на засіданні Сойму прийняти закон про незалежність Карпатської України.

Сусідня Угорщина, яка давно вже виношувала плани по захопленню Карпатської України почала їх реалізацію.

На початку березня 1939 р. угорський уряд заручився підтримкою Німеччини в вирішенні питання Карпатської України та її окупації. Уже восени 1938 р. після виконання рішення Віденського арбітражу щодо передачі Південно-Західних земель Підкарпаття Угорщина тримала на кордоні з Карпатською Україною війська в повній бойовій готовності.

Підготовка до наступу на Карпатську Україну почалася ще в середині 1938 р. Командування збройними силами прискореними темпами вело будівництво військових укріплень з боку кордонів з Чехословаччиною, Румунією та Югославією на випадок контрнаступу на угорські території . Створювалась спеціальна група військ - Північ, до якої входили сухопутні війська, підкріплені моточастинами, кавалерією, артилерією і авіацією.

Донесення Д. Готвані уряду від 13 березня 1939 р. свідчить, що угорська армія готувала наступ проти Карпатської України в трьох напрямках. Перша група військ - Східна, готова наступати на Королево - Хуст - Рахів - Ясіня. Головне її завдання - подолати опір січовиків і не допустити захоплення території Східних Районів Румунськими військами.

Друга група військ - Центр, місцем базування якої були міста Берегово і Мукачево, наступатиме в двох напрямках: на Іршаву - Білки - Довге до Нересниці з поверненням потім на Сваляву. Друга група мала рухатися в напрямку Свалява - Нижні Верецьки.

Третя група військ - Захід, яка базувалася в Ужгороді мала наступати на Перечин - Великий Березний - Ужок. Частина сил мала бути кинута в напрямку сіл Тур'я Ремети -Порошково. Командуючий просив уряд встановити контакти з Польщею, щоб та у разі потреби подала допомогу угорським військам. [1]

Угорський уряд активно працював, щоб забезпечити захоплення Карпатської України та визнання цього кроку на міжнародному рівні.

Вже в листопаді 1938 р. Угорщина планувала окупувати Підкарпатську Русь. Але Німеччина та Італія не були готові до можливої війни з Чехословаччиною і тому своїм політичним впливом на угорський уряд М. Горті змінила плани угорського нападу.

Угорські спецслужби поширювали неправдиву інформацію про терор уряду ,важке становище населення Підкарпаття і прохання місцевого населення про приєднання до Угорщини, щоб схилити уряди Німеччини та Італії до підтримки нападу на Чехословаччину. Для того щоб перевірити відповідність чуток німецька розвідка вислала прес-аташе Празького посольства Г. Гофмана з спеціальною місією, щоб він міг інформувати уряд про ситуацію.

В листі Рібентропові він розповідає про спокійну ситуацію політичної організації, про діяльність угорських терористичних та діяльність Карпатської Січі, яка була лише в зародковому стані свого формування і практично не володіла зброєю. В листі він доводить, що місцеве населення вбачає в Німеччині свого союзника, який допоможе розв'язати внутрішні та зовнішні проблеми. [1]

Німеччина в свою чергу вела політику заігрування з обома сторонами, таємно обіцяючи їм свою підтримку. Звісно ж Гітлер більше хотів завдяки цьому тримати під контролем Угорщину в питаннях угорсько - чехословацьких відносин.

___________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.330-332

В лютому й березні 1939 р. міністр закордонних справ Угорщини Й. Бек пожвавив свою акцію проти Карпатської України, а в березні Бек постійно домагався спільного польско - угорського кордону. Німеччина все відкладала прийняття декларації про забезпечення кордонів Чехословацької федерації. Угорщина використовувала таку ситуацію, з можливістю окупувати Карпатську Україну. Вдалим моментом для цього було 12 лютого

1939 р.- день виборів до Сойму Карпатської України, кілька днів перед тим сконцентрувавши гвардію терористів - "Рондьош гарду ". Але німецький уряд не дав добро на таку акцію. Це зумовлювалося таємним планом "Грюн" по захопленню Чехословаччини десь в середині березня 1939 р.

Німеччина дала Угорщині підтримку у справі Карпатської України вже у 4 березня, коли під час чергових відвідин угорського міністра Я. Стояї у резиденції Рібентропа, де він отримав запевнення, що " Угорщина повинна бути терпелива ", під умовою, що угорський уряд не робитиме ніяких попередніх підготовчих воєнних заходів аж до знаку, що його дасть Берлін. [2]

Угорщина негайно почала відтягувати свої частини від кордону з Словаччиною та концентрувати їх вздовж кордону Карпатської України та частково Східної Словаччини. В цьому районі зосереджено 12 дивізій, з них на лінії Мукачево - Ужгород стягнено три бригади піхоти, дві бригади кавалерії та одна бригада моторизованих частин. На Словацькому кордоні стояли дві бригади піхоти скеровані в напрямку Карпатської України.

Під вечір 12 березня 1939 р. А. Гітлер закликав до себе угорського посла в Берліні Д. Стояї та сказав, щоб той негайно їхав до Будапешту і особисто поінформував владу, що розвал Чехословацької федерації остаточний, а про долю Карпатської України Угорці можуть вирішувати самі. [3] Це був натяк на дозвіл окупації.

___________________

1. П. Стерчо ..... с.182-183

2. Там же ...... с.211

3. П. Стерчо ..... с.208

Ранком 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера , голова відділу IV 5 у міністерстві закордонних справ Г. Алтенбург у супроводі німецького посла в Будапешті Отто Фон Ердманнсфорда з'явився у регента М. Горті, де вже їх очікували угорський прем'єр П. Телекі, голова генерального штабу Г. Верт і представник міністра закордонних справ Угорщини графа Г. Чакі. Німецька делегація вимагала щоб Угорщина розпочала агресію проти Карпатської України негайно. У відповідь М. Горті зауважив, що їм потрібна деяка підготовка, але після телефонної розмови Алтенбурга з Гітлером і переповідження Гітлерової вимоги угорцям, коронна рада запевнила німецьку делегацію, що в найближчих дванадцятьох годинах розпочнуть наступ проти Карпатської України.

Горті в своєму листі Гітлеру від 13 березня 1939 р. зазначає, що угорські війська не можуть негайно почати наступ проти Карпатської України і виступлять лише десь після 16-го березня. Він обгрунтовував це нібито неготовністю п'ятитижневих рекрутів, які стягнуті до кордонів. [1]

Але Гітлер не задовольняється тим, що Горті хотів відкласти головний наступ, так як заплановано за німецьким планом операції "Грюн". Тому угорцям дано наказ розпочати наступ без проволоки. Гітлер хотів справити враження для світової громадськості, що Словаки як окрема нація проголосили незалежність, а Угорщина скористалася нагодою і окупували Карпатську Україну. У цій ситуації Німеччині нічого не залишалося, як окупувати Чехію та Моравію щоб не допустити чесько-словацької війни.

Угорська агресія проти Карпатської України являлася добро запланованою акцією, але зважаючи на невисокий політичний авторитет на міжнародному рівні урядові Угорщини прийшлося шукати політичних союзників в своїх загарбницьких планах, та залежати від їх політичного розрахунку в політиці щодо Чехословацької федерації.

Про намагання Угорщини заручитися підтримки у справі окупації Карпатської України було відомо всім і давно. Уряд А. Волошина постійно балансував між чеським федеральним урядом, Німеччиною в якої випрошував підтримку й протекторат. Гітлер всіляко підтримував проукраїнську політику Волошина, що створювало уявлення про прихильність німецьких владних кіл до самостійної української держави.

В дійсності Карпатська Україна була розмінною монетою в політиці загравання Німеччини з Угорщиною. Побоюючись нападу Угорщини А. Волошин шукав шляхи для самооборони. Почастішали переговори уряду Карпатської України з Прагою про посилення контингенту військ, покращення її озброєння. Паралельно він веде переговори з Румунією, без відома федерального уряду. У цих складних умовах А. Волошин повністю переорієнтовується на Німеччину. В лютому 1939 р. А. Волошин сприяє відкриттю в Хусті німецького консульства, яке стало центром обговорення всіх питань внутрішньої і зовнішньої політики Карпатської України.

Провалилися й спроби встановлення контактів А. Волошина з Варшавою. Польський консул відмовив прем'єру Карпатської України у поїздці до Варшави.

А. Волошин до останнього вірив про можливість німецького патронату для Карпатської України. Він вбачав державу під протекторатом Німеччини, про що відверто заявляв.

В вівторок 14 березня 1939 р. прем'єр А. Волошин попередньо проголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня о 1-30 ночі уряд передав до рук німецького консула Гамількара Гофмана телеграму в Берлін. В телеграмі А. Волошин висловлював прохання охорони німецького Рейху. самостійної Карпатської України. [1]

___________________

1. П. Стерчо ..... с.209

О 11-50 Гофман вислав телеграму про початок наступу угорських військ і про настійне прохання А. Волошина інтервеніювати в Будапешті в справі припинення наступу угорських військ. Ранком 15 березня 1939 р. Не одержавши з Берліну відповіді на телеграми, уряд Карпатської України звернувся з категоричною вимогою до уряду Німеччини відповісти чи вона пообіцяла Карпатську Україну Угорщині чи ні.

Вже о п'ятій годині вечора 15 березня, міністерство закордонних справ Німеччини вислало телеграму своєму дипломатичному представникові в Хусті телеграму, з повідомленням, що угорські війська вже просуваються вглиб території і німецький уряд радить йому не робити опору. [2]

Цю телеграму передано президентові А. Волошину саме під час святкового засідання Сойму Карпатської України. Уряд не прийняв ці домагання Німеччини та Угорщини з подібною заявою.

Формування власних збройних сил Карпатської України зайнялася організація Карпатська Січ. Спочатку вона задумовувалася як немілітарна організація і лише з здобуттям автономії почала набирати військових рис. Бойовий склад формувався переважно з галицьких емігрантів. З Галичини члени ОУН масово переїжджали в Підкарпаття. Тут вони сподівалися добитися створення незалежної української держави, яка б була плацдармом для звільнення Галичини й Волині від Польщі.

З числа корінного населення Закарпаття до складу Січі вступала переважно молодь, яка погано знала військову справу. Тому навчання січовиків особливо в березні 1939 р. проводилося цілодобово.

Головною проблемою Карпатської Січі на шляху формування її як військового формування була відсутність достатньої кількості зброї. Штаб Карпатської Січі багато працював над поповненням запасів зброї. Робилися спроби захопити склади зі зброєю, яка належала чеським частинам, які були успішними лише 15 березня 1939 р.

Сутички між січовиками та чеськими військами 13-14 березня в Хусті стали саме виявом боротьби січовиків за отримання зброї. Бойовики ОУН таємними способами добували зброю в Німеччині, Румунії, Югославії, Польщі. Іноді для закупівлі зброї використовувалися надані в формі допомоги Карпатській Україні від організацій діаспори. Зброї катастрофічно не вистачало. З початками боїв з угорськими військами отриману силою зброю від чеських військ відразу ж роздавали групам січовиків, які йшли на фронт.

Кількість січовиків була незначна, й за даними М. Вегеша складала від 2 до 4 тисяч чоловік . [3]

Командування Карпатської Січі очолював М. Климпуш, але з початком боїв командування на себе перебрали М. Колодзінський та З. Косак.

Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але булла позбавлена відповідних умов для виконання місії.

Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.

Економічна криза загострила відносини між політичними силами.

Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.

Л. Прхала не приховував свою русофільську орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду. Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті. Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. Для цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт.

_________________

1. П. Стерчо .... с. 213

2. Там же .... с.217

3. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації, кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16

Січовики, які зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня. Особливо жорсткі бої були за Січову гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку.

Внутрішній конфлікт напередодні вторгнення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців. Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.

О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.

Воєнні дії 14 березня ще не мали характеру загального наступу, а були скоріше перевіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.

А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.

Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.

Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[1]

___________________

1. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331

Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.

Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. Мали місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до Мукачева. [1]

Подібні військові акції в другій половині дня 14 березня мали місце в районах населених пунктів Шаланки, Чорнотисово, Королево та ін. Незначними сутичками угорське командування намагалося визначити готовність до оборони чеських військ і січовиків. Чеські війська були неготові до оборони по причині виведення військ в напрямку Словаччини, та ще особистим небажанням вступати в військові дії, а січовики по причині нестачі зброї і незначної кількості січовиків.

Наступ угорських військ та розпад ЧСР зумовили потребу організації оборони країни. Вже 14 березня А. Волошин дав письмове розпорядження жандармерії передати зброю в руки Карпатської Січ, однак Чехи не дуже поспішали це робити.

Телеграма з проханням допомоги в боротьбі проти угорської агресії була надіслана 14 березня до чеського уряду. Відповіді на неї не надійшло. Командуючий чеськими військами в Закарпатті Л. Прхала, який загалом вороже ставився до Карпатської Січі, заявив про свою співпрацю з урядом А. Волошина, але майже нічого не зробив для підготовки військ до оборони. [2]

Це також зумовлювалося вказівкою з Праги, яка надійшла вечором 14 березня 1939 р. і в якій рекомендувалося не чинити опору угорській армії та відводити війська через Словаччину та Румунію до Чехії. За вказівкою, треба було здавати зброю угорським, польським та словацьким військам або знищувати її на місцях. [3]

Стало ясно, що ніякої підтримки Карпатська Україна не одержить. Із Праги представник уряду Карпатської України В. Шандор повідомляв, що звертався до дипломатичних представників різних країн, але ніхто не виявив інтересу до подій у Карпатах. [4] Уряд Карпатської України міг розраховувати лише на власні сили Карпатської Січі та всього народу краю.

В такій ситуації у владному будинку зібралася на нараду січова старшина, під головуванням міністра оборони С. Клочуряка. Утворена військова рада оборони держави. Створено штаб військової ради, яку очолили полковник С. Єфремов та К. Гузар, члени - поручники Бабіля, Філо-нович, Парчай, Гулянич, Чорний, Вайда, Щука, Роман - всього 11 чоловік .[1] Штаб створено за наказом міністра С. Клочуряка 15 березня 1939 р. Того ж дня проголошено Організацію Народної Оборони " Карпатські Січі "

регулярною армією Карпато - Української республіки. Головнокомандуючим став А. Волошин. Цей наказ мав вже не так значення внутрішнього, як державно-правового характеру.

З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося в справі внутрішньої організації збройних сил Карпатської України та фактичному керуванні операціями на фронті. Він мав більше значення у державно-правовому розумінні тому, що Карпатська Січ оформилася як регулярна армія.

_____________________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.331

2. П. Стерчо .... с.214

3. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org /grendzh/grendzh_07.htm

4. Нариси Історії Закарпаття .... с.333

Ввечері 15 березня проголошено загальну мобілізацію видану в газеті " Нова Свобода ". В мобілізаційному заклику йдеться мова про скликання всіх колишніх військових старшин, вояків до головної команди війська. В кінці заклик - " ... служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужіть тепер своєму народові. " [2]

В дійсності зміст цього заклику не дійшов кожної української хати Закарпаття. Народні маси, до яких цей голос дійшов стали масово збиратися на збірних пунктах. Але їм часто відмовляли, мотивуючи відсутністю зброї та уніформи, щоб їх відправити на фронт.

Січовики всю свою активність спрямували для здобуття зброї. Чеські війська при евакуації не хотіли віддавати зброю січовикам. Наприклад, сорок п'ятий піший полк який розташовувався в Хусті, серед подвір'я частини солдати розбивали і палили рушниці, документи, стрілецький порох. [3] Деякі чеські війська вивозили з собою зброю на Словаччину, інші передавали її Румунам, Полякам, Угорцям.

Боротьба за зброю розгорілася на всій території Карпатської України. Січовики створювали гуртки селян, які спиняли Чехів і відбирали зброю. В Хусті до вечора 15 березня вдалося озброїти сотню січовиків їх на фронт. [4]

З Севлюша штаб отримав звістку про роззброєння чехів. Там викладачі Торгової школи і озброїли семінаристів. Семінаристи поряд з сотнею січовиків мужньо оборонялися проти переважаючих сил ворога, але надвечір 15 березня їх опір був зламаний. Біля головної команди в Хусті Румунській поставлено кулемет. До штабу звідусіль надходили звістки про боротьбу з Чехами за зброю. Стало відомо, що генерал Л. Прхала втік з Хуста у невідомому напрямку. До Хуста повернулися січовики, які 14 березня врятувалися з оточення біля січового коша. Вони розповіли, що поручник Силятинський та 80 січовиків обеззброїли жандармів в Велятині, Вишкові, Буштині. З Волівщини прийшла телефонна звістка про подвиги Торунських січовиків, що розбили групу чеських військ в помсту за події 14 березня в Хусті. 25 січовиків на чолі С. Дубика обеззброїли 200 солдатів отримавши 7 кулеметів та 150 рушниць, 40 револьверів, 30 мінометів, 600 гранат, 30 протигазів, 50 тисяч набоїв. [5]

Біля станції в с. Прісполі відбувся бій місцевого населення з Чехами. О п'ятій годині вечора полонили 14 жандармів і забрали всю зброю. Озброєно понад 100 селян. Біля Волового Чеські війська утворили укріплений табір і оборонялися від нападів селян. Здійснивши засідку на чеський конвой, було озброєно 400 селян, які вже через кілька годин розгромили загін польських військ. [1]

Такі приклади показують мужність закарпатців в боротьбі з чеськими військами за озброєння, яке було конче потрібно січовикам в обороні Карпатської України від угорських завойовників.

Внутрішня боротьба між відступаючими чеськими військами і січовиками за зброю для оборони від наступу угорських військ затруднював, і так неорганізовану оборону від агресорів, завдавав шкоди розореним селам.

Політична недалекоглядність, цілковита орієнтованість уряду Карпатської України на Німеччину як протектора, складні внутрішні відносини з чеськими військами, зовнішня агресія Угорщини призвели до краху планів А. Волошина закріпити визнання держави на міжнародному рівні забезпечити оборону її інтересів від агресії Угорщини та зберегти державність карпатських українців.

Ранком 15 березня 1939 р. угорська армія почала генеральний наступ. Найважливіший напрямок військ східної групи на Хуст, які отримали завдання захопити столицю і не допустити відкриття Сойму.

_________________

1.П. Стерчо . с.217

2. Там же с.218

3. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

4. Там же

5. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

На цьому напрямку Угорці зустріли рішучий опір січовиків біля сіл Королево, Велика Копаня, Веряця, Рокосово. [2] Взявши з боями ці села зав'язалися важкі бої на " Красному полі ", що розмітився на правому березі Тиси на підході до Хуста. Наступаючій угорській армії тут протистояло біля двох тисяч січовиків і приблизно стільки ж чехословацьких солдат. Складність оборони полягала не тільки у величезній перевазі сил з боку угорської армії, але її кращому розташуванні. Угорці наступали з гір, а січовики та частини чеських військ укріпилися на рівнині. Єдиним захистом за яке укріпилися січовики було з було залізничне полотно. Січовики цілий день мужньо оборонялися, не пропустили до Хуста Угорців, чим сприяли успішній роботі сойму. Командував боями М. Гузар. Основну масу серед оборонців становили гімназисти, яких вивів на красне поле учитель Я. Голота. Угорці вісім раз здійснювали атаки, але кожен раз січовики їх відбивали. Кілька разів контратакою вдалося загнати угорців в Тису, де частина з них потонула. Січовики мужньо тримали оборону на Верецькому мості де були, за свідченням учасника подій, десятки трупів угорських солдат. [3] Лише після того як всіх оборонців моста було вбито угорцям вдалося захопити міст. Угорські війська намагалися не брати січовиків в полон і відразу ж розстрілювали їх. [4]

За даними угорських джерел січовики втратили 230 чоловік вбитими, багато поранених, в полон взято 450 чоловік. Угорці втратили близько 16о солдат і офіцерів, і ще близько 400 поранено. [5] Частина січовиків на чолі полковника М. Гузара відійшли до Хуста.

Подолавши опір Карпатської Січі та чеських військ на Красному полі, угорська армія під вечір 15 березня зав'язала бої за Хуст.

____________

1. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

2. Нариси Історії Закарпаття с.333

3. Спогади учасника битви на Красному полі В. Попівняка

4. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

5.Нариси Історії Закарпаття .... с. 334

На засідання Сойму представник Угорщини приніс ультиматум командування, що хто до 16 березня до двадцятої години не складе зброї буде розстріляний на місці. Ультиматум відкинутий А. Волошином і всіма послами Сойму.

Посадовці Карпатської України побачивши, що Хуст вже не можна втримати в ночі з 15 на 16 березня почали виїжджати в різні напрямки. Найбільш поширений був напрямок на Бичків, щоб перетнути Румунський кордон. А. Волошин розпустив уряд і дозволив всім вільно розпоряджатися своєю долею. Наступного ранку, о восьмій годині двома автомашинами в супроводі А. Штефана і декількох урядовців А. Волошин перетнув румунський кордон.

Бої за Хуст тривали на протязі всього дня 16 березня. В Хусті все, ще майоріли жовто-блакитні прапори. Чехи вночі озброїли групу місцевих угорців, яка засіла в Хустському замку і обстрілювала місто, чим завдала значних труднощів обороні. [1]

М. Бращайко, Ю. Перевузник та Ф. Ревай залишилися в Хусті для командування обороною міста. Над Хустом з'являлися угорські бомбардувальники, які стріляли з кулемета та скидали бомби. На вулицях міста весь день тривали бої. Захоплюючи окремі райони міста проводили арешти. Всіх захоплених січовиків, а їх було понад 200, розстріляно. Перед розстрілом вони дружно прокричали : " Слава Україні ". [2]

Остаточно Хуст окупований ввечері 16 березня. Угорська армія з Хуста вирушила на Вишково, Буштино, Солотвино. 16-17 березня біля Солотвина зав'язлися важкі бої за казарми, де перебували січовики та залишки чеських військ. Казарми довелося брати штурмом. Протягом двох днів в цьому напрямі угорські війська з боями пройшли до Рахова і Ясіня. Успішне просування угорських військ зумовлювалося неорганізованим опором січовиків і населення, та захоплення місцевими угорцями ряд населених пунктів - Тячів, Бичків, Рахів, Ясіня. Наприклад в Тячеві, ще 15 березня захопила владу Угорська Національна Рада, яка організувала тимчасову адміністрацію і загони для боротьби з січовиками, чехами та місцевим населенням. [3]

Румунські війська місцями переходили кордон, але сіл не захоплювали і в бій з угорцями не вступали. Навпаки вони видавали втікачів з Карпатської України угорській армії попередньо ограбивши їх. Лише одного дня 18 березня 1939 р. угорцям передано більше 280 чоловік. Друга частина угорських військ дислокованих в Берегові направилася в напрямі

Севлюша - Іршави - Довге - Білки. У перші ж години наступу зав'язався бій за Севлюш, де місцеві січовики та семінаристи торгівельної школи здійснили жорсткий опір. На допомогу їм підходили загони з Великих Ком'ят, Фанчикова, Буковця та ін сіл. Лише під вечір угорські війська оволоділи містом, а залишки оборонців відійшли до Іршави.

У наступні дні 16-17 березня ця група військ в районі сіл Білки і Довге попала під вогонь сил, які відступали з Севлюша та Іршави. Січовики добре укріпилися на пагорбах, мали достатньо зброї і відкрили шквальний вогонь проти угорської армії. Протягом майже дводенного бою січовики втратили близько 200 чоловік убитими і 134 поранених. [1] Угорська армія прорвала оборону і продовжила наступ на Кушницю після одержання підтримки з Берегова.

Друга група військ, яка дислокувалася в Мукачеві, просувалася в напрямку Свалява - Нижні Верецьки. Перший опір 15 березня вони зустріли в Чинадієві. Січовики і окремі загони чеської армії стримували угорців до самого вечора.

__________________________________________

1. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

2. Химинець Ю. Мої Спостереження з Закарпаття \\ www.exlibris.onestop.net/ Humunec/hum_07

3.Там же

До Сваляви угорським військам вдалося добратися з невеликими боями. Протягом двох наступних днів Угорські війська вели боротьбу в околицях с.Верхні Верецьки. Тут січовики підготували досить сильну оборону. Основний опір здійснювали емігранти з Галичини, яким не було куди вже подітися. [2] Подолавши опір січовиків біля с. Верхні Верецьки угорські війська під вечір 18 березня 1939 р. підійшли до польського кордону, де угорська армія оволоділа залізницею Мукачево - Стрий. За ініціативи польських солдат на кордоні відбулося братання солдатів.

Третя група військ, яка базувалася в м. Ужгород одержавши підкріплення з Чопа наступала в напрямку Перечин - Великий Березний - Ужок. Цей напрямок був найскладнішим.

По всьому шляху січовики створили засідки, а в селах зустріли відчайдушний опір січовиків і народних дружинників, які напередодні в боях з чеськими військами отримали багато зброї. Перші гострі сутички відбулися 15 березня опівдні в районі с. Кам'яниця. Угорці кілька годин вели бій проти січовиків, які спорудили досить сильну оборону від берега р. Уж до залізничного полотна і до гори. Бій продовжувався біля двох годин. Захопивши Кам'яницю окупанти розстріляли кількох студентів-січовиків. До Перечина угорські війська зуміли пробитися лише 16 березня, зустрівши опір у с.Ворочово. Наступного дня 17 березня 1939 р. частина військ вирушила в напрямку долини р. Тур'ї на села Тур'я Ремети, Порошково, Оленьово, Поляна щоб з'єднатися з Свалявською групою військ. В Тур'янській долині Угорці зустріли великий збройний опір. Тут в районі сіл Перечин - Порошково зібралася до трьох тисяч січовиків та селян, які добре укріпилися по горах і вели шквальний вогонь проти угорських військ. Угорське командування запропонувало січовикам капітулювати і здатися в полон.

Оборонці відмовилися від здачі і вели боротьбу, поки вистачало зброї. Потім відступили в напрямку польського кордону. В полон взято 50 чоловік. [2]

Друга група військ з Перечина вирушила в напрямі Великий Березний - Ужок. 18 березня в районі с. Великий Березний зав'язався бій між угорською армією і січовиками, яких підтримували окремі підрозділи чеських військ. Угорська армія змушена була відступити до Малого Березного і Мирчі. Лише після одержання підмоги угорські війська прорвали оборону під вечір 18 березня вийшла на Ужоцький перевал. Тут також відбулися зустрічі з польськими прикордонниками.

Під вечір 18 березня 1939 р. угорські війська окупували всю територію Карпатської України. О 23 годині командування телеграфувало в Будапешт, що вся територія Закарпаття знаходиться під контролем угорських військ. [1]

Незначні партизанські загони січовиків продовжували діяти до початку квітня 1939 р. Угорські війська за відносно короткий термін захопили територію Карпатської України не отримавши належну відсіч з сторони розрізнених загонів Карпатської Січі та незначного опору частини Чеських військ. Складність боротьби загострялася внутрішніми суперечками січовиків та чеських військ, нескоординованість дій січових загонів, слабке озброєння та ряд інших факторів сприяли успішному наступу угорських військ та загарбання Карпатської України.

__________________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.335

2. Нариси Історії Закарпаття .... с.336

3. Нариси Історії Закарпаття .... с.337

Повністю окупувавши в середині березня 1939 р. Карпатську Україну Угорці приступили до чистки території від противників угорської влади, які проходили паралельно з діями армії. Проводилися масові арешти й розстріли. Визначних діячів періоду існування Карпатської України було заслано до концентраційних таборів в Кривій на Хустщині, або в більш віддалені в Чинадієві, Перечині, Надьканіжі, Кіштарчі про які згадують В. Гренджа-Донський, Ю. Химинець та інші.

Для посилення громадського порядку у травні 1939 р. міністр внутрішніх справ Угорщини надіслав більше тисячі жандармів. Репресій не уникнули й рядові громадяни, які підтримували діяльність уряду А. Волошина та всієї влади Карпатської України. Всього за різними даними було репресовано від десяти до тридцяти тисяч чоловік. [2] На окупованій території з 22 березня до кінця червня 1939 р. діяла " тимчасова адміністрація " на чолі з генералом Б. Новаковичем. Згодом призначалися для управління регентські комісари. В краї створено три експозитури : Ужгородську, Березьку та Мараморошську. Закарпаття отримало 14 депутатів в угорському парламенті, які були призначені урядом.

Представники русофільських організацій звернулися з вимогою до уряду Угорщини про надання Підкарпатській Русі статусу автономної. Різні варіанти надання територіальної чи національної автономії викликали жаркі спори в урядових та політичних установах, але вирішення цього питання настільки затягнулася, що воно так і не було вирішено.

Отже, окупація Карпатської України угорськими військами провела межу існування державності Підкарпатських українців, захопила території на якій встановлено угорську адміністрацію та поліційну систему, яка проводила масові репресії проти населення Підкарпаття, особливо тих хто активно підтримував попередню владу і боровся за незалежність Карпатської України.

_______________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.337

2. Нариси Історії Закарпаття .... с.469

Висновки :

П'ятимісячне існування автономної Підкарпатської Русі як державного утворення у федерації з Чехами і Словаками мало величезне значення для українського народу, визначило приналежність Закарпаття до України.

Підкарпатська Русь, як автономна частина Чехословаччини була першими етапом на шляху державотворчих змагань. Протягом століть населення Підкарпаття відірване від усієї України, боролося за самостійність, возз'єднання з усією Україною.

Після Першої Світової Війни в Закарпатті зародилися державотворчі основи Підкарпатської Русі, ідея повної самостійності від сусідніх держав та приналежності Закарпатців до Українського народу постійно існували в розумі населення.

Невдала боротьба Підкарпаття за самостійність в 1918 - 1919 рр. продовжилася вже у складі Чехословацької держави. Двадцять років боротьби не минули марно, вони сплотили населення.

Закарпаття та політичні сили в боротьбі за державність і самостійність.

Сформування першого автономного уряду А. Бродія була великою тактичною перемогою Русинофілів. Помилковість напрямку Будапешта, нерозуміння відрази слов'ян Закарпаття до їх столітніх гнобителів угорців зумовило короткотривалу й неуспішну діяльність його уряду. Провал планів А. Бродія зруйнували багатолітній імідж та підтримку з боку населення, яке зробило різкий поворот в політичних симпатіях підтримавши українські організації та Український національний рух, який очолив А. Волошин - новий прем'єр сформованого 26 жовтня 1938 р. уряду.

А. Волошин цілковито підпорядкував уряд самостійницькій політиці Підкарпатській Русі, як держави яка отримала назву Карпатська Україна. Це державне утворення, діяла у винятково складних, як внутрішніх так і міжнародних умовах. Головною проблемою внутрішнього розвитку був розлад економіки, скрутне фінансове становище. У країні не вистачало предметів широкого вжитку, зростала спекуляція. Винятково складною була проблема постачання хлібом і жирами верховинських сіл. Особливо погіршилася обстановка після Віденського арбітражу, коли до Угорщини відійшли багаті на сільськогосподарські продукти низинні райони з містами Ужгород, Мукачево і Берегово. Це порушило всю комунікацію, все економічне життя. Позитивним моментом поділу Підкарпаття стала розбудова та посилення регіональних центрів та столиці м. Хуст. Це місто на довгі роки запам'яталося як центр незалежного Закарпаття, як серце всього регіону. Події пов'язані з розквітом цього міста надовго закарбувалися в пам'яті народу.

У діяльності уряду були як позитивні так і негативні, помилкові кроки. Новий уряд дав нову хвилю розвитку українському національному руху. Тисячі емігрантів з Галичини, з Західних Країн приїхали в Закарпаття. Все свідоме українське населення в цілому світі сплотилося для допомоги утвердження Карпато - Української держави. Емігранти з Галичини сформували значну частину політичної еліти Карпатської України. Особливо їх роль була відчутна в організації військового формування - Карпатської Січі, яка винесла на своїх плечах всю складність запеклої оборони Карпатських Українців проти угорських військ в березні 1939 р. Саме Галицькі емігранти до найвищого рівня розвинули прагнення Закарпатців до соборності з Україною та сформували ідею створення загальноукраїнської держави саме завдяки плацдарму - Карпатської України.

Великою помилкою уряду А. Волошина було ігнорування русинофільского та русофільського рухів, які ще залишалися потужною і досить масовою політичною силою. Вони й склали основу опозиційної й не завжди мирної боротьби проти уряду та його діяльності зокрема і установ загалом.

Вибори до Сойму Карпатської України стали апогеєм прояву тенденцій авторитаризму А. Волошина. Заборона діяльності всіх політичних партій та створення єдиної політичної організації Українського Національного Об'єднання, яке стало провідником влади на шляху до повного політичного контролю над законодавчою владою А. Волошином. Відверто безальтернативні вибори до Сойму показали вимогу часу, в складних зовнішньополітичних умовах авторитарність та однопартійність влади була єдиним виходом за збереження єдності Карпатської України та її політичної самостійності.

Винятково складною була міжнародна обстановка, в якій існувала Карпатська Україна. Створення автономної Підкарпатської Русі стало одним з наслідків послаблення Чехословаччини внаслідок Судетської кризи та відторгнення цих територій Німеччиною. Двадцять років обіцянок автономії за сильної, централізованої Чехословаччини нічого не дали, і лише в 1938 р. з послабленням державної міці ЧСР проявилися автономістські, відцентрові тенденції. Закарпатські та Словацькі політики з вимогами автономії ще більше послабили Чехословаччину та її обороноздатність.

А. Волошин вів повну самостійницьку політику, все менше звертаючи увагу на федеральний уряд в Празі. Величезною стратегічною помилкою голови уряду була цілковита орієнтація на Німеччину в особі Гітлера в зовнішній політиці. Політика подвійних стандартів Німеччини, яка використовувала Карпатську Україну як розмінну монету в політичній грі з Угорщиною, була непомічена А. Волошином, що й стало причиною політичних прорахунків. А. Волошин настільки довіряв Гітлеру, що до останнього дня вірив, що Гітлер захистить Карпатську Україну і візьме державу Карпатських Українців під опіку Рейху. Лише в останній момент побачивши дійсний стан справ Волошин опинився в безвиході перед агресією Угорщини.

Самостійницька політика уряду А. Волошина досягла свого апогею на середину березня 1939 р., з остаточним розпадом Чехословацької федерації. Крок проголошення незалежності 14 березня 1939 р. був вимушеним. Іншого кроку реально не було. Розпад ЧСР поставив територію Карпатської України в безвихідь перед угорською агресією. Офіційне оформлення незалежної держави - Карпатської України мало собою на меті ще й, по можливості, ускладнити агресію Угорщини як проти не " нічийної території", а як проти незалежної держави.

Проголошуючи незалежність Карпатської України А. Волошин відображав потяг українського населення краю до свободи.

У критичний момент, коли агресор почав наступати Карпатська Україна стала на мужній захист свого суверенітету. Збройні сили Карпатської України, в особі Карпатської Січі, чеська армія, яка знаходилася тут, населення багатьох міст і сіл виступили проти переважаючих сил Угорщини та блоку сил фашистських держав. Не маючи ніяких шансів побороти переважаючі сили противника захисники Карпатської України мужньо тримали оборону, вояки Карпатської Січі віддали за свободу своє життя. Всі хто хотів могли в той момент стати на оборону держави. Оборона ускладнювалася нестатком озброєння, боротьбою з чеськими військами та місцевим угорським населенням; розладнаність, відсутність єдиного командування зумовили швидку окупацію Карпатської України угорськими військами і встановити власну адміністрацію.

Трагічна доля Карпато - Української Держави збережеться в пам'яті віків.

Карпатська Україна - найбільше досягнення українців в боротьбі за незалежність і самостійність до дев'яностих років двадцятого століття.

Використана Література:

1. А.Волошин : Біографія // Самостійна Україна. 1995 - с.19-26

2. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами - Ужгород, 1993.

3. Ванат І. Нариси Новітньої історії українців східної Словаччини 1918-1948 рр. Книга Друга. Братіслава - Пряшів, 1985

4. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938-1939 рр. : Соціально - економічні і політичні аспекти. Автореферат дисертації кандидата історичних наук - Ужгород, 1994

5. Вегеш М. М. Як гартувалась свобода. ДО 60-ти річчя проголошення Карпатської України // Україна Молода - 1999. 16 березня - с.10

6. Вегеш М. М. Задорожний В. І. Велич і трагедія Карпатської України - Ужгород, 1993

7. Венгрия и Вторая Мировая война // Секретные дипломатические документы М., 1962

8. Гренджа - Донський В. Щастя і горе Карпатської України : Щоденник. Мої спогади - Ужгород. 2002 // www.litopys.org.ua

9. Карпаторусский голос - Ужгород 27 жовтня 1938, 8 січня 1939

10. Карпатська Правда - Ужгород 3 грудня 1938, 7 лютого 1939, 17 березня 1939

11. " Наступ " - Хуст грудень 1938

12. Нариси Історії Закарпаття - Ужгород, 1995 : Том 2

13. " Нова Свобода " - Ужгород, Хуст - 15 червня 1938, 1 липня 1938, 6 вересня 1938, 7 вересня 1938, 12 жовтня 1938, 18 жовтня 1938, 11 лютого 1939.

14. Поп И. Мюнхен - Предверие Войны - М., 1988

15. Стерчо П. Ю. Карпато - Українська держава - Торонто 1965, Львів 1994

16. Химинець Ю. Закарпаття - земля української держави. - Ужгород, 1991//

www.exlibris.onestop.net

17. Шляхом Жовтня - Збірник документів. - Ужгород, 1957 Т. 1

18. www.hist-dokyments.narod.ru/zakarpattya.htm

19. www.xrestomatia.narod.ru