Історична характеристика Дніпропетровська

Природні умови області відіграли позитивну роль в розвитку його економіки і сприяли перетворенню Дніпропетровщини в важливий економічний адміністративний район України.

М'який клімат та рівнинна поверхня створює сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення: промислового та комунального будівництва, спорудження залізниць та автомобільних шляхів, для повного і всебічного використання сільськогосподарських угідь, для широкого впровадження і використання в усіх галузях економіки різноманітних машин.

2.8 Відродження промисловості міста (1945-1950 рр.)

Народне господарство області зазнало величезних збитків під час Великої Вітчизняної війни. Було зруйновано 10300 державних підприємств, установ і громадських організацій, 4723 житлові будинки, 453 лікарні, 1390 шкільних приміщень. З доменних печей, що були в області, повністю зруйнованих 13, а з 36 мартенівських печей - 29, з 56 прокатних станів - 35.

Відродження промисловості, що дуже постраждала під час окупації, почалося відразу ж після визволення міста. У 1945 р. відновили роботу майже всі великі підприємства міста. 9 травня 1945 р. мартенівська піч заводу металургійного устаткування (ДЗМУ) дала першу сталь, а на початку листопада перша післявоєнна продукція була отримана на коксохімічному заводі ім. М.І.Калініна. Значні зусилля докладалися для відновлення та реконструкції вже існуючих заводів і фабрик. Підприємства не тільки відновлювалися, але й технічно переозброювалися, запроваджувалася нова техніка і передова технологія, проводилася модернізація, реконструкція, збільшувалися виробничі потужності, розширювалися механізація і автоматизація виробництва. Допомогу на відновлення та реконструкцію підприємств Дніпропетровська отримували з багатьох міст країни, в свою чергу, допомагали іншим.

У перші повоєнні роки в Дніпропетровську почалося будівництво нових промислових підприємств. Особливе місце серед них належить Південному машинобудівному заводу (ПМЗ), який починався як Дніпропетровський автозавод (ДАЗ). Рішення про його будівництво було прийняте Державним комітетом оборони та наркоматом середнього машинобудування в червні 1944р., а в грудні 1945р. почалося будівництво цехів, а також житла, об'єктів культпобуту та адміністративних споруд. Уже в травні 1947 р. зібрано перший автомобіль ДАЗ-150 «Українець», а в грудні 1948 р. виготовлено перші автомобілі-амфібії ДАЗ-483, за створення яких робітники ДАЗ були удостоєні Сталінської премії. У 1947 р. з'явились нові великі підприємства -- завод пресів, завод сільськогосподарського машинобудування, радіозавод. Поблизу цих підприємств і на околицях будувалося житло для робітників, виростали палаци культури та клуби, об'єкти соціально-культурного призначення. Серед підприємств, побудованих у Дніпропетровську в повоєнний період, був і радіозавод, рішення про будівництво якого було прийнято ще в жовтні 1945 р. Окрім радіоприймачів, радіозавод з 1960 р. почав випускати телевізори «Весна».

У 1946 р. почалося будівництво лакофарбового заводу ім. М.В.Ломоносова, який у 1947 р. видав уже першу продукцію.

Вистояло місто незважаючи, що в 1947 р. стався черговий голод. З великим нетерпінням чекали жнив 1947 р. і вони поклали край людським стражданням. План хлібозаготівель був виконаний на 99,7 %.

У 1948 р. були побудовані і почали експлуатуватися ремонтно-механічний, ковальський цехи та інші промислові об'єкти.

Місто знов ставало центром машинобудівної і хімічної промисловості.

Повоєнні десятиліття стали визначальними в нарощуванні індустріального потенціалу Дніпропетровська.

2.9 Промисловий потенціал міста 1950-1980-ті рр.

а) промисловість

Новий етап історії Дніпропетровська, який припадає на післявоєнні десятиліття, безпосередньо пов'язаний із створенням потужного ракетно-космічного науково-виробничого комплексу ПМЗ. На високі космічні технології працювали проектні інститути, вузи, сотні підприємств-сумісників. У розвиток військово-промислового комплексу вкладалися величезні кошти, що сприятливо позначалося на розбудові транспорту та соціокультурної інфраструктури нашого міста.

У 1951 р. ДАЗ перепрофілювався, в наступні чотири десятиліття перетворившись на одне з найпотужніших підприємств оборонної галузі промисловості країни. З 1966 р. завод дістав назву Південний машинобудівний. Його директорами були Л.В. Смірнов (1952-1961), О.М. Макаров (1961-1986), Л.Д. Кучма (1986-1992). Поява цього потужного підприємства сприяла розвитку інших структур міста: збільшення промислового і житлового будівництва, створення проектного інституту, відкриття учбових, медичних та культурних закладів.

Серед продукції, яка вироблялась на ПМЗ, були і трактори. 9 вересня 1958 р. з головного конвеєра заводу зійшов 100-тисячний трактор, а 21 листопада 1986 р.--півторамільйонний.

Вироблялася й інша продукція, в тому числі і товари народного споживання, попит на які постійно зростав.

Головними досягненнями південмашівців у виробництві цивільної продукції в ці десятиліття стало створення власної моделі трактора. Уперше у вітчизняному тракторобудуванні ресурс трактора до першого капітального ремонту був доведений до 10000 мотогодин.

За перші чотири десятиліття своєї історії ПМЗ і КБП досягли вражаючих успіхів у створенні ракетно-космічної техніки. Якщо перші бойові ракети мали дальність стрільби 270 км, то дальність бойових балістичних ракет стала практично необмеженою. Точність попадання у ціль доведена до досконалості. Ракетний комплекс СС-18, який не мав аналогів у практиці світового бойового ракетобудування, фактично поставив останню крапку в історії «холодної війни», підштовхнувши обидві сторони до підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь.

Конверсія військового виробництва на заводі та КБ «Південне» фактично почалася ще в шістдесяті роки, коли вперше у вітчизняному ракетобудуванні бойові ракети були використані як перші ступені космічних ракетоносіїв.

Найважливішим напрямом спільної діяльності КБ і заводу була розробка і створення космічних апаратів наукового, оборонного і народногосподарського призначення. За свою історію КБ і ПМЗ створили і передали замовнику чотири покоління ракетних комплексів різного виду базування; космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт». Біля чотирьохсот космічних апаратів різного призначення виведено на орбіти штучних супутників Землі. Вперше у світовій практиці на ПМЗ було налагоджене серійне виробництво супутників, 67 типів космічних апаратів, 12 космічних комплексів і 4 космічні ракетні комплекси забезпечували астрофізичні дослідження, глобальний радіо і телезв'язок, екологічний моніторинг і використовувалися в оборонних цілях. Дніпропетровський ракетно-космічний центр став ініціатором створення і реалізації міжнародної космічної програми «Інтеркосмос», з 25 автоматичних супутників якої 22 були розроблені, виготовлені і запущені дніпропетровцями. Наприкінці 50-х рр. ПМЗ стає головним підприємством з розробки ракетних комплексів, які стали основою ракетних військ стратегічного призначення. У зв'язку з чим з 1959 р. по 1987 р. рішенням уряду Дніпропетровськ був закритий для вільного відвідування іноземними громадянами.

Всього ж у порівнянні з 1949 р. у 1950 р. випуск промислової продукції на підприємствах міста збільшився на 30% (додаток К).

У наступний період, до кінця 50-х років, промисловий розвиток міста теж проходив під знаком динамічного зростання. У 50-ті рр. в промислове виробництво міста за тісної співдружності з науковцями широко впроваджувалися нові досягнення науки і техніки. На заводі ім. Г.І. Петровського у 1956 р. вперше в СРСР освоїли виплавку сталі в конверторах із застосуванням кисню, що підвищило виробництво металу на 37%, а у 1957 р. теж уперше в країні почали впровадження природного газу в доменне виробництво. Упровадження нової техніки, прогресивної технології, механізації та автоматизації виробничих процесів сприяло значному зростанню продуктивності праці. У 1956-1958 рр. випуск валової продукції промисловості міста збільшився на 37,6%, а продуктивність праці збільшилась майже на 40% (додаток Л).

За досягнуті успіхи 238 металургів і будівельників Дніпропетровська в 1958 р. нагороджено орденами і медалями СРСР.

Дніпропетровськ у 50-60 рр. помітно розширився, і його населення значно зросло. У 1957 р. житловий фонд міста налічував 2 млн. 259 тис. м2. Працювали 609 магазинів та 404 підприємства громадського харчування, 84 початкові, семирічні та середні школи. Завершилось будівництво запланованих трамвайних маршрутів, почалися роботи з газифікації міста (додаток М). У 1961 р. був запущений перший в Україні шинний завод.

У цей період Дніпропетровськ перетворився на великий науковий центр. На початку 70-х рр. у місті було 29 технікумів, 9 вузів.

Учені та фахівці розробляли нову техніку, сприяли розвиткові виробництва у масштабах держави. Лише за період з 1967 по 1972 рр. вузи та науково-дослідні інститути міста підготували більше 100 докторів, понад 500 кандидатів наук. У місті були створені наукові центри академії наук УРСР. Дніпровський ракетно-космічний центр був лідером серед науково-виробничих організацій країни.

Відомчий житловий фонд ПМЗ був найбільшим у Дніпропетровську. Надбанням жителів міста стали об'єкти соціокультурного і спортивного призначення, що належать ПМЗ, Палац культури машинобудівників, Палац водних видів спорту, один з найбільших в Україні універсальний видовищно-спортивний палац -- стадіон «Метеор», водноспортивна база на Дніпрі. Вагомий внесок зроблено працівниками Південмашу у створенні громадських і пам'ятних споруд міста: театр опери і балету, аеропорт, універмаг «Дитячий світ», історичний музей ім. Д.І. Яворницького, пам'ятники Г.І. Петровському, О.М. Горькому, монумент Вічної Слави та ін. Заслужено генеральному директорові ПМЗ О.М.Макарову присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпропетровська ».

ПМЗ і його КБ заклали перспективи, які сьогодні визначають основні напрями пріоритетного промислового розвитку міста, його орієнтації на виробництво високих космічних технологій.

Бурхливий індустріальний розвиток міста вже наприкінці перших повоєнних літ спричинив до виникнення проблеми енергетичного забезпечення. Для її розв'язання у 1952 р. на острові Чаплі розпочали будівництво Придніпровської ДРЕС, перший промисловий струм якої в систему «Дніпроенерго» надійшов 28 грудня 1954 р., але це лише ознаменувало пуск першої черги станції. Повністю її будівництво було завершене в 1966 р., коли ДРЕС вийшла на повну потужність у 2,4 млн. кіловат, що в 4 рази перевищувало потужність Дніпрогесу. Придніпровська ДРЕС на той час стала найпотужнішою тепловою електростанцією СРСР та Європи.

За генеральним планом 1956 р. передбачалося розширення існуючих і створення нових промислових підприємств у місті. У 1968 р. будівництво трубопрокатного цеху №4 на заводі ім. К. Лібкнехта дало можливість збільшити випуск продукції зразу на 60%. Наприкінці 50-70-ті рр. були побудовані трубоволочильний цех та стан «140» на трубопрокатному заводі ім. В.І. Леніна, цех освинцювання сталевого листа на заводі ім. Комінтерна, цех полімерного машинобудування, комбінат крупно-панельного домобудування, цех по виробництву труб нафтового сортаменту на заводі ім. К. Лібкнехта та ін. В ці роки були реконструйовані колесопрокатний цех заводу ім. К. Лібкнехта, кисневий блок і конверторний цех заводу ім. Г.І. Петровського, цех безшовних труб на заводі ім. В.І. Леніна, цех еликогабаритних шин шинного заводу, цехи заводу гірничошахтного устаткування, завод ім. І.В. Бабушкіна та ін.

У 1956 р. почалося спорудження шинного заводу, який уже 1 квітня 1961 р. видав першу продукцію. У 1968 р. стала до ладу друга черга підприємства.

Будувалися й підприємства легкої промисловості. За 60-80-ті рр. стали до ряду діючих швейні фабрики №1,5 і «Універсал», трикотажне об'єднання «Дніпрянка», комбінат дитячих іграшок, пивоварний комбінат «Дніпро», кондитерська фабрика.

Наведений перелік зростання промислового потенціалу нашого міста за повоєнні десятиліття не є повним, але саме так за цей час перепадає найбільший об'єм розширення існуючих і створення нових промислових підприємств. Але, промислове засвоєння нових територій створило серйозну містобудівну проблему для Дніпропетровська.

Південмаш, виробниче об'єднання «Дніпрошина», завод пресів та ряд інших утворили нову потужну південну промислову зону міста. Металургійний завод ім. Г.І.Петровського, завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна, коксохімічний завод ім. М.І. Калініна, трубопрокатний завод ім. В.І.Леніна, ДЗМУ та ряд інших оформили західну промислову зону міста. Західна та Південна промислові зони скоро зімкнулися. Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. К. Лібкнехта та ряд заводів, комбінатів, об'єднань лівобережжя, зв'язані залізничною магістраллю, утворили Амур-Нижньодніпровську промислову зону, яка дугою огорнула центральний район лівобережної частини Дніпропетровська від Дніпра до гирла Самари. З побудовою Придніпровської ДРЕС обидва напівкільця правого і лівого берегів зімкнулись у районі острова Чаплі. Таким чином, промислові райони «закували» місто в суцільне промислове кільце, яке, пройшовши кордонами центрального міського ядра, відрізали від нього нові житлові райони, які примусово виносилися на вільні зовнішні простори, віддалені від центру.

У 50-80-х рр. Дніпропетровськ був, перш за все, містом металу, машин, енергетики, великої хімії. Вирішальна роль у промисловості міста належала чорній металургії, представленій 8 підприємствами, з яких повний металургійний цикл мав тільки завод ім. Г.І. Петровського. Трубопрокатне виробництво було освоєне заводами ім. В.І. Леніна та ім. К. Лібкнехта. Машинобудування представляли Дніпропетровський завод металургійного устаткування (ДЗМУ), завод ім. І.В. Бабушкіна, завод пресів, завод сільськогосподарського машинобудування, верстатобудівний завод, завод шахтної автоматики, завод ім. Артема, Південний машинобудівний завод. Окрім заводу шахтної автоматики, електротехнічне обладнання випускали електромеханічний завод і радіозавод. Транспортне машинобудування представляли вагоноремонтний завод ім. С.М. Кірова, електровозобудівний (ДЕВЗ), завод «Світлофор». Хімічна промисловість була представлена глинним заводом, коксохімічним заводом ім. М.І. Калініна, лакофарбовим заводом. Швейна фабрика ім. Володарського, Дніпропетровське взуттєве об'єднання та ін. представляли легку промисловість, а харчову -- м'ясокомбінат, завод харчових концентратів, молкомбінат, кондитерська фабрика, млинкомбінат.

Всього ж у другій половині 80-х рр. у Дніпропетровську налічувалося більше 140 промислових підприємств і 106 будівельних організацій. До кінця 80-х рр., промислове виробництво міста невпинно зростало.

Велику допомогу місто надавало працівникам села. Міцними були зв'язки з іншими підприємствами країни, особливо Саратова і Свердловська. Тісна співпраця пов'язувала металургів і хіміків Дніпропетровська і Грузії. Постійно зростав обсяг експортних поставок. Більше як в 50 країн світу відправлялася продукція місцевих підприємств.

В 1979 р. в порівнянні з 1975 р. обсяг промислового виробництва міста збільшився на 14,7%. На 1980 р. підприємства міста від загального обсягу випуску в республіці виробляли значно більше продукції (додаток Н).

За офіційними даними приросту промислового виробництва досягнуто майже повністю за рахунок підвищення продуктивності праці. Досить значними були втрати сировини, паливно-енергетичних ресурсів.

В 70-80-ті рр., в цілому знижувалися темпу приросту загального обсягу промислового виробництва та підвищення продуктивності праці на підприємствах міста. Так, наприклад, середньорічний приріст валової продукції промисловості міста в 1975-1979 рр. становив 7,7%, а першій половині 80-х рр. близько 2,5%. У повну силу кризові явища в розвитку економіки СРСР виявили себе у 80-90-х рр., коли в результаті непродуманої політики економічних перетворень розпочався обвал економіки країни. Низькою була конкурентоспроможність багатьох товарів широкого вжитку. Ці кризові явища помітно зачепили і промисловість Дніпропетровська.

б) транспорт

До 1950 р. закінчено відбудову всіх трамвайних маршрутів, їх довжина в 1958 р. становила більше 118 км. 7 листопада 1947 р. в Дніпропетровську було відкрито рух тролейбусів, перший маршрут пройшов від вокзалу до парку ім. Шевченка. В 50-ті роки з'явилися нові тролейбусні маршрути, які з'єднали центр з густо заселеними районами міста. На 1 січня 1968 р. довжина трамвайних і тролейбусних ліній досягла 242,2 км. У 1967 р. було 441 трамвайний вагон, 212 тролейбусів, 268 автобусів. На середину 80-х років довжина трамвайних і тролейбусних ліній міста становила 340,7 км, кількість трамвайних вагонів сягала 465, а тролейбусів -- 300. Пасажирський автотранспорт міста на 1980 р. становив 4 автобусні парки на 1360 автобусів і 2 таксомоторні парки на 1200 автомобілів. Усього на 1980 р. в місті працювало 52 автобусні маршрути довжиною 631 км, 14 трамвайні довжиною 159,4 км, 15 тролейбусні довжиною 165,5 км, на яких курсували 460 автобусів, 340 трамваїв, 200 тролейбусів і 800 таксомоторів. У цьому ж році об'єднаний авіазагін обслуговував понад 80 авіаліній, перевіз 540 тис. пасажирів і більше 16 тис. т вантажів. Аеродром Дніпропетровська приймав літаки типу ТУ-154, ТУ-134 та ін.

Дніпропетровськ також був великим залізничним вузлом, який на 1980 р. складався з 16 станцій. Загальна довжина залізничних ліній, які прорізували територію міста, сягала більше 300 км.

Через річковий порт Дніпропетровська, наприкінці 60-х рр. майже повністю механізованого, проходили млн. т вантажів. Обсяг переробки вантажів у 1980 р. склав 15 млн. т.

Розділ 3. Дніпропетровськ у наші дні

3.1 Проблеми розвитку

В умовах незалежності України набули економічні проблеми. Спостерігаючи динаміку промислового виробництва за 1991-2004 рр., можна відмітити, що найбільш кризовим для промисловості виявився 1994 р., коли спад виробництва по області проти попереднього року став 29,5% і за рівнем виробництва промисловість опинилась на чверть віку позад. Така ж ситуація склалась у місті. Упродовж попередніх десятиліть промисловість міста розвивалась значною мірою в інтересах воєнно-промислового комплексу СРСР. А коли настав час конверсії, оборонні підприємства виявились не готовими до неї, що обернулось неминучим у таких випадках різким скороченням виробництва. Навіть у 1998 р., коли з'явились перші ознаки стабілізації, половина підприємств Дніпропетровська так і не вийшла на попередні виробничі показники, а на 20 підприємствах взагалі не вироблялося товарної продукції. Серед них - відомі колись АТ «Верстатобудівний завод», тепловозоремонтний завод, АТ «Завод шахтної автоматики», та ін. Справжньою бідою в ті роки для підприємств і мешканців міста була заборгованість із заробітної плати, яка сягала гігантської суми в 140 млн. грн. Соціальні проблеми дедалі ускладнювались зростанням безробіття.

Переважання в структурі промисловості обласного центру важкої її галузі суттєво уповільнювало хід економічної реформи.

В місті складна екологічна ситуація. За даними міністерства екології України в 2007 р. на забруднення повітря впливає промисловість. Відповідно до статистичного щорічника Дніпропетровської області обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря в 2007 р. складає 828 тис. т (додаток П). Значні економічні збитки приносить щорічне підтоплення територій міста зв'язане з природними особливостями.

3.2 Шляхи подолання проблем

В останні роки, незважаючи на тяжкий загальний стан економіки держави, у Дніпропетровську почали спостерігатися певні позитивні тенденції, що перетворили місто в активно прогресуючий фінансово-промисловий, науковий і культурний центр України. Відкриття його для іноземних контактів сприяло залученню інвестицій, впровадженню передових технологій і технічних засобів для реконструкції та переобладнання підприємств практично у всіх сферах господарства, й перш за все, у машинобудуванні, на яке припадає майже 40 % всього обсягу іноземних інвестицій.

На кінець 1990-х рр. визначилась тенденція до зростання промислового виробництва на заводах чорної металургії, хімічної і нафтохімічної галузей, а також на деяких підприємствах машинобудування і металообробки. Вперше за останні роки збільшено випуск чавуну, сталі, прокату, автомобільних шин, синтетичних смол і пластмас. Показово, що нарощування обсягу випуску продукції на машинобудівних підприємствах міста досягнуто переважно за рахунок таких провідних підприємств, як «Дніпротяжмаш», «Південний машинобудівний завод» (який розпочав виробництво перших вітчизняних тролейбусів), «Електровозобудівний завод», «Дніпропрес», «Дніпровський машинобудівний завод» та інших.

На початку 1999 р. місто вступило у фазу стабілізації. У промисловості забезпечений приріст виробництва за попередній рік на 1 %. Обсяги виробництва збільшили вже кожне друге підприємство міста. Відзначалась стабільна робота підприємств «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського», «Дніпропетровський лакофарбовий завод», «Дніпрошина» та ін. Особливо наголошувалось, що за останні роки вперше значно зросло (майже на 10 %) виробництво товарів народного споживання.

З кінця ж 90-х рр. на підприємствах Дніпропетровська набирають темпи процеси технологічної модернізації виробництва. Приміром, ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» впровадив у виробництво вакуумну обробку сталі, що дозволило вийти на рівень світових стандартів за якістю вироблюваного металу. На комунальному підприємстві «Сантехмонтаж» розробили і почали застосовувати нові технології емальованого покриття труб. Новий комплекс з очистки та фасування соняшникової олії запущений на олійноекстраційному заводі, а на вагоноремонтному - з урахуванням найсучасніших науково-технічних здобутків була докорінно реконструйована технологічна лінія по ремонту вагонів. Вперше в Україні були створені нові технологічні лінії з виробництва магістральних електровозів в науково-промисловому об'єднанні «Електровозобудівний завод». Аналогічні реконструктивні роботи були здійснені на широко відомому своєю продукцією меблевому заводі «Прогрес». Технологічна модернізація охопила всі підприємства міста.

Подібна динаміка нарощування темпів промислового виробництва спостерігалася і в наступні роки. Працюючи в умовах економічного експерименту, помітно збільшили обсяги виробництва підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої, харчової та деревообробної промисловості. В число провідних увійшли такі підприємства, як «Завод прокатних валків», «Дніпровагонрембуд», «Дніпровський машинобудівний завод».

Кількісна стабілізація економіки міста супроводжувалась відчутними якісними зрушеннями, структурними і технологічними змінами. Вдалося нарешті подолати недолік попередніх років, коли іноземні кредити і держбюджетні асигнування спрямовувались на закупівлю палива та інших видів енергії, взагалі латання численних «дірок» в економіці, що призводило до елементарного «проїдання» коштів й не спрацьовувало на кінцевий результат, на перспективу.

Значна частина технічних нововведень на підприємствах міста здійснюється за рахунок іноземних інвестицій. Це розширює фінансові й технологічні можливості економіки міста. Позитивні тенденції в розвитку промисловості міста були закріплені й на початку 2001 р. Приріст у чорній металургії становив 25,9%, машинобудуванні - 11%, хімічній промисловості - 2%. Лідерами серед підприємств машинобудівного профілю лишаються «Південмаш», «Дніпроважмаш». На заводі ім. Петровського досягнуто рекордний результат в доменному і прокатному виробництві. Обсяг товарної продукції виріс на 37%.

Позитивна динаміка виробництва досяглась, за рахунок доходних експортних поставок продукції окремих видів економічної діяльності - металургії та металообробки, хімічної та нафтохімічної промисловості, які найбільш вагомі в промисловій структурі міста.

В промисловості є тенденція зростання реальних доходів працівників. У 2004 р. середньомісячна номінальна заробітна плата склала 828,3 грн. а 2006 р. - 1103 грн.

Дніпропетровськ був і залишається найпотужнішим у світі центром по виробництву ракетно-космічних систем та апаратів. Надії на відродження цього надзвичайно перспективного для України та міста напрямку господарської і наукової діяльності справедливо пов'язано з «Південмашем» й КБ «Південне».

Активну участь у реструктуризації народного господарства беруть банки, які ініціюють залучення іноземних інвестицій у передові технології.

Завдяки поступовій економічній стабілізації стало можливим зайнятися й розв'язанням давно назрілих соціальних питань. Дніпропетровську в числі перших регіонів України вдалося ліквідувати ганебну проблему невиплати зарплати працівникам бюджетної сфери та пенсій ветеранам праці.

На Дніпропетровщині існує розвинута маршрутна мережа перевезень. У 2004 р. загальна кількість пасажирських маршрутів нараховувала 864 (додаток Р). В такій складній системі, якою є сьогодні автомобільна галузь, найважливішим питанням стає координація перевезень та контроль за дотриманням вимог законодавства.

На виконання Указу Президента України, управління активно впроваджує програму "Шкільний автобус", завдяки виконанню якої тисячі учнів сільських шкіл отримали можливість добиратися до школи та додому на автобусах.

3.3 Перспективи розвитку

З 1 січня 2007 року вступив у дію Закон про фонд соціального житла. У перехідних положеннях Закону сказано, що протягом цього року Кабмін повинний розробити механізми будівництва цього житла. Спочатку потрібно розробити санітарні норми, закласти їх у державні будівельні норми. Потім - розробити типові проекти і тільки потім приступати до будівництва житла. Тому в кращому випадку будівництво перших соціальних будинків почнеться в 2008 році.

Для того щоб почати масово будувати житло потрібно розвивати власну виробничу базу. У Дніпропетровську зараз дефіцит будівних матеріалів, причому усіх. Є прекрасні сировинні ресурси в Західному Донбасі. Відходи вуглезбагачення - це чудова сировина для виготовлення цегли. Можна обійтися без значних енергоресурсів і замість газу використовувати пиловугільну суміш. Але інвестори поки не пропонують виготовляти там цеглу. Щоб збільшувати обсяги будівництва потрібно підтягувати власну будівельну базу. А сьогодні в цілому рентабельність будівельних компаній - негативна, ледве більше половини - прибуткові. Торік з Києва прийшла вказівка: збільшити обсяги будівництва житла на 30%. Для таких обсягів необхідно 250 млн. грн. інвестицій. Сьогодні 80% усієї будівельної арматури випускає Міталл Стіл Кривий Ріг, усі цементні підприємства на території області належать закордонним компаніям. Тому в 2007 і 2008 роках ціни на житло в Дніпропетровську будуть рости, а з 2009 - розпочнеться стабілізація. Коли почнеться будівництво соціального житла, а також бізнес і економ класу, ціни підуть униз.

Наявність соціального житла дуже важливе, оскільки дозволяє розвивати інші більш високі класи житлового будівництва.

Перспективами розвитку на 2008р. по Дніпропетровську мають 6 пріоритетів. Це - модернізація міжнародного аеропорту, будівництво метрополітену, облаштованість автомобільних розв'язок, підтримка медичних установ, реформування системи житлово-комунального господарства і поліпшення стану навколишнього середовища.

Перша лінія метро почне працювати у 2009р. В 2008р. планують побудувати дві станції Парус 1 та 2, а в 2009-му - три: Центральну, Театральну та Музейну.

До 2015р. двадцять п'ять підприємств повинні ввести в експлуатацію нові очисні спорудження і впровадити більш екологічно чисті технології виробництва.

Неабиякою перспективою розвитку міста є «Євро-2012». За словами Президента України Віктора Ющенка в Дніпропетровську до 2010 року повинна бути завершена робота зі створення сучасної мережі автодоріг. Крім цього, буде відремонтована зливна каналізація, замінена система зовнішнього освітлення, відреставровані фасади будинків та існуючі мости, а також буде закуплена нова комунальна техніка. На цей проект Державний бюджет виділив приблизно 55 млрд. грн.

Нова програма розвитку міста "Дніпропетровськ-2010: стратегія зростання", девіз якої - "Від стабілізації через зростання до стійкого розвитку", передбачає стратегічні напрями розвитку міста і об'єднує передовий досвід, набутий міською владою з науковими розробками в сферах управління та сучасних соціальних технологій.

Для формування повноцінного обсягу виробництва продукції необхідно, насамперед, наукоємна конкурентоспроможна продукція.

Нове покоління, спираючись на славетну історію краю металургів та машинобудування, науки та культури, центру ракетно-космічної індустрії, зберігає і примножує його досягнення і традиції.

Висновок

Приведені в цій роботі історичні події відображають етапи становлення, розвитку, перетворення міста на могутній промисловий центр України.

Описують проблеми, які виникли при забудові міста.

Наведені основні шляхи перетворення міста на потужній металургійний та машинобудівний центр України.

Висвітлені проблеми соціально-економічного розвитку у роки незалежності. Спад обсягу виробництва машинобудівної та металургійної галузей.

У роботі автор зосередився на важливих і цікавих фактах та подіях, зупинився на діяльності видатних земляків, які багато зробили для промислового піднесення Придніпров'я.

В роботі були враховані надбання сучасної зарубіжної і вітчизняної істографії, досягнення та проблеми, які виникли за 16 років незалежності України.

Було проведено стислий огляд фізико-географічних умов Дніпропетровщини. Наявність багатих і різноманітних покладів корисних копалин на території області сприяли перетворенню Дніпропетровська в могутніх промисловий центр України.

Метою цієї роботи була характеристика соціально-економічних аспектів розвитку міста від перших забудов до сучасних днів. Висвітлення проблемних питань та перспектив подальшого економічного розвитку.

Для стабілізації економічного процесу, насамперед, необхідно проаналізувати складну ситуацію яка склалася на промислових підприємствах міста, забезпечити розробку конкурентоспроможної продукції. Розширення не тільки експорту металопродукції а і розширення внутрішнього ринку.

Література

1. Вулиці і площі Дніпропетровська - Дніпропетровськ, 1985.

2. Днепролпетровск. Архетектурно-исторический очерк. - к., 1985.

3. Ватченко А.Ф., Борщевский В.Я. Днепропетровску - 200. Историко- публицистический очерк. - Днепропетровск, 1976.

4. Днепропетровску 200 лет. 1776-1976:Сборник документов и материалов. - К., 1976.

5. История городов и сел. Украинской СССР. Днепропетровская область. - К., 1977.

6. Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский. Историко-архетиктурный очерк. - Днепропетровск, 1974.

7. Шатров М.А. Город на трех холмах. - Днепропетровск, 1966.

8. Шатров М.А. Страницы каменой книги. 60 памятних мест Днепропетровска. - Днепропетровск,1969.

9. Швидковский О.А. Днепропетровск. - М., 1960.

10. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. - Днепропетровск,1996.

11. Чабан М.П. У старому Катеринославі: хрестоматія.

12. Дніпропетровськ: віхи історії -- Дніпропетровськ: Грані, 2001.

13. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2006 рік - Головне управління статистики у Дніпропетровській області.

14. Болсуновский С.М.:Катеринослав--Дніпропетровськ.

15. Из истории местного края. Тематический сборник статей профессорско-преподавательского состава.

16. Семен Даниленко. Місто моє робітниче: Вірші про Дніпропетровськ. - Дніпропетровськ, 1976. - С.67, 68.

17. Газета “ Дніпровська правда ” №2 (15851).

18. Газета “ Дніпровська правда ” №3 (15852).

19. www.gorod.dp.ua

20. Газета “Комсомольська правда в Україні” №4/2(2821/24216).

21. Газета “Комсомольська правда в Україні” №10/3(2827/24222).