Руйнація церковних споруд в роки радянської влади (1917-1938 роки)

Розписи собору копіювали фрески храму Христа Спасителя в Москві, Володимирського собору в Києві і церков Києво-Печерської Лаври. Їх виконали живописці, запрошені з Москви. Фрески собору виробляли на сучасників сильне враження. До моменту освячення храму в місті Херсоні в друкарні Ходушіной вийшла в світ книга з численними фотографіями, присвяченими розпису Свято-Троїцького собору з вичерпною інформацією про місцерозташування кожного сюжету і його духовному змісті.

Освячення нового собору було призначено на 18 серпня 1909 р. і було дуже урочистим. 16 серпня в 7:00 ранку Преосвященний Сергій, Єпископ Новомиргородський, і Ватажок дворянства Херсонського повіту Георгій Львович Скадовський зустрічали, прибулого в монастир Владику Димитрія, Архієпископа Херсонського і Одеського. У монастирі гостей зустрічала ігуменя Раїса з сестрами. На торжество зібралася велика кількість віруючих, не тільки з ближайщего округи, але і з Херсона, Одеси, Миколаєва та Бізюковского монастиря.

Тільки через 12 років громада змогла приступити до будівництва кам'яної церкви. У 1868 р. була закладена, а 19 лютого 1869 освячена Свято-Троїцька церква. Храм був одно-престольне, теплий, кам'яний, критий залізом невеликого розміру.

Через 27 років існування громади за поданням правлячого архієрея, в 1883 р. Святійший Синод прийняв постанову про дозвіл чернечій громаді іменуватися жіночим чернецький Благовещенским монастирем.

До цього часу обитель вже зміцніла економічно і духовно. Монастир був добре відомий. Сюди приїжджало і приходила велика кількість паломників. У монастирі була школа для дівчаток, майстерні, де працювали вишивальниці, швачки та ін, готель для паломників, бібліотека.

Розорення обителі

Повернулися 28 березня з Херсона уповноважені артілі з підписаним новим договором дізналися про Початок 25 березня розгромі їх господарства за приписом і при діяльній особистій участі голови місцевого повіткому Радченко. Він, на чолі загону з 300 чоловік озброєних червоноармійців, курсантів та жінок-комуністок, з'явився в Благовіщенську громаду з вимогою негайного очищення всіх приміщень членами артілі і залишення ними території колишнього монастиря. На заперечення членів артілі про незаконність і несправедливість подібного вимоги, він обсипав їх образами, оголосивши їх арештованими. В увазі їх відмови слідувати під арешт, силою зброї вони були загнані в холодну пусте приміщення крамниці. Тут кожну заарештовану стали ретельно обшукувати.

У теж час решта червоноармійці, розсипавшись по території артілі, зайнялися обшуком майна членів артілі. Під час обшуку забиралися їстівні припаси, які прямим шляхом відправлялися на кухню. Забрали і з'їли навіть посівний матеріал. Крім продуктів грабувалися обстановка, білизна та ковдри членів громади. Була знищена бібліотека монастиря.

На третій день був відданий наказ усім членам громади розійтися по своїх приміщень, після чого почався новий обшук, що закінчився вигнанням їх з приміщень за огорожу монастиря. Знову при обшуку були знущання, образи, замаху на згвалтування. Потім вручивши кожній по невеликому вузлику з жалюгідними залишками майна, наказали назавжди піти з колишнього монастиря. В увазі рішучого небажання насельниць обителі покинути свій будинок, червоноармійці вдалися до сили, витягаючи їх за руки, волочачи по землі, били прикладами. Крик, плач, лайка, стогін і удари злилися в один суцільний приголомшливий душу крик.

Деякі з червоноармійців і жінок-комуністок виявилися не настільки сильні у своїй революційній озвірів і, не витримавши відбувається розправи з чернецтвом, пішли. Однак процес йшов своєю чергою, вигнані за огорожу сестри, серед яких було багато слабких і хворих, троє діб залишалися під відкритим небом. З 450 черниць, які перебували у стінах монастиря в 1919 р., залишилося лише 180, половина з яких була похилого віку. 30 березня силою зброї їх загнали в невеликі прибудови за огорожею монастиря, де вони змушені були розміщуватися по 20-30 чоловік в невеликій кімнаті, не маючи можливості лягти навіть на підлогу. При цьому тут могла розміститися лише половина всіх сестер громади. Війська, що займають монастир продовжували громити його.

Розібравшись з насельницями монастиря, радянська влада зайнялася майном і будівлями. Після закриття храмів їх почали знищувати.

Руйнування храмів

3 липня 1928 президією ВУЦВК вирішено Благовіщенську і Свято-Троїцьку церкви використовувати під культурно-просвітницькі установи, посилаючись на те, що вони потребували капітального ремонту та загрожували безпеці оточуючих. Церковне майно розподілялося по-різному. Велика частина безповоротно була знищена, і лише менша передана іншим парафіям.

Після руйнування куполів, храми використовували під склад для зберігання зерна, майстерні з ремонту автомашин і тракторів, кухню, їдальню, де готували їжу для годування вихованців Дитячого містечка.

Потім уже з 1930 по 1936 рр.. знищенню піддалися і приміщення храмів. Їх знесли, і до кінця 30-х років від храмів, велично піднімаються у всій своїй красі та оздобах, не залишилося і сліду. Камінь розібраних церков відправляли в Білозерці і в інші місця.

Навіть монастирські кладовища, які знаходилися на території монастиря і за його межами були зруйновані і перекопані. На місці, де знаходився один із знищених храмів, встановили пам'ятник Леніну. Після Великої Вітчизняної війни на території монастиря до 1957 р. перебувала школа механізаторів, а потім було створено ПТУ № 6, яке перебуває там і донині.

Висновки

Трагічна статистика перших років революції фіксує вбивства священнослужителів, конфіскації церковного майна, розкриття святих мощей, заборони хресних ходів, осквернення церков і монастирів, їх закриття. Перші зноси храмів сором'язливо обгрунтовувалися необхідністю розширення і випрямлення вулиць з метою вирішення транспортних проблем. У червні ж 1928 року наради в агітаційно-пропагандистському відділі ЦК ВКП (б) з питань антирелігійної пропаганди почалася епоха шаленого наступу на релігію. Вже в першій половині 1929 року в країні закрилося більше 400 храмів, і темпи наростали: у серпні та ж доля спіткала ще 103 храму. В кінці 1929 року була вперше проведена чи не найбільша блюзнірська акція XX століття - антиріздво, приурочене до свята Різдва Христового - глузливе гуляння: в парку культури і відпочинку імені А.М. Горького в Москві зібралося близько 100 тисяч чоловік. "... Стихійно спалахували то там, то тут багаття з ікон, релігійних книг, карикатурних макетів, трун релігії і т.д." На ковзанці "Червоні Хамовники" йшло уявлення: "Боги і попи з церковними піснями кинулися, махаючи хрестами, на п'ятирічку, з'явився загін будьонівців і дав залп, від пострілів загорілася церква ...". (1)

1929 став переломним і ще в одному відношенні. Змінилася техніка знищення будівель - їх почали підривати ...

У 1930 році були проведені вже дві кампанії - антивеликодні і антиріздвяним, в 1931 році - теж. Вони проходили під гаслами "За безбожну Москву, за безбожну колгоспну село". (2)

"Ми ставимо завдання, - писали керівники Союзу войовничих безбожників, - домогтися закриття церков і інших молитовних додому м. Москви в робочих центрах і в районах суцільної колективізації, а також розпуску церковних Рад ..."

За роки репресій проти церкви, по всьому Радянському Союзу було знищено або понад 10 000 церковни споруд. У 1987 році в СРСР залишалося 6893 православних храму і 15 монастирів.

Ці дані відносяться до збережених на 1987 рік чинним храмам і монастирям. Так як величезна кількість культових споруд було пристосоване під музеї, склади, будинки культури (і навіть квартири), то точна кількість саме знищених (тобто підірваних або розібраних) храмів встановити вкрай важко.

На Ураїні число знищених церковних споруд також вражає своєю величиною.

Знищені або перелаштовані до 3 тис. храмови споруд та монастирів.Спалено тисячі іконописів, розграбовано церковне майно.

Лише на початку 90-х років ХХ ст. єпарії почали відновлювати втрачене. Та навіть на сьогоднішній день реставровано та відбудовано не більше 1/7 частини втраченого.

Література

1.Київ: Провідник / Під ред. Ф. Ернста. -К., 1990.-С.362.

2.Бучневич В. Е .Записки о Полтаве и ее памятниках./ В. Е. Бучневич. -Полтава.- 1902 г.

3.. Вечерський В.В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщина України. - Вип. 2. - К., 1995. - С.89-98.

4..В.Вечерський, О.М.Годованюк. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / За ред А.П.Мардера та В.В.Вечерського.- К.: Техніка, 2000.- С. 271-272.

5.Разрушенные рамы Полтавы// Полтавская Епария УПЦ.- http://pravoslavie.poltava.ua/monastery/broken_churches.

6.История храмов//Правослпвие в Мариуполе.- http://mar-orthodox.narod.ru/index.html.

7.Геннадий Рыбченков. Как уничтожали веру//Кыровоградський край.- http://kir-kray.do.am/publ.

8.Я. З. Басин. Борьба советской власти с «опиумом» для народа.- Мн.: изд-во <Университетское>, 1987.-207 с.- http://www.yazib.org/yb010000.html.

9.Н. Н. ПОКРОВСКИЙ.ПОЛИТБЮРО И ЦЕРКОВЬ. 1922--1923(Три архивных дела)// Новый Мир.- 1994.- №8.- http://magazines.russ.ru.

10.Херсонский Благовещенский монастир//Православная Херсонщина.- http://pravoslavie.ks.ua.

11.Генеральное сражение: политика полного уничтожения Церкви (1929-1941). Избавление// Православные страницы.- http://sir35.ru/Orthodoxy/index.htm.

12.Загибель і відновлення неоціненних скарбів// За ред. А.П.Мардера.- К. - 2009. - 399 с.

Размещено на Allbest.ru