Видатні особи України

Але ця, прямо скажемо, бідність часто поєднується із марнотратством. Після відомого скандалу із розкрадання кількох мільйонів доларів на «імідж України за кордоном» у 2005 р. МЗС знову отримав 15 млн грн - «на підтримку вступу України до НАТО». Як описав кореспондент агенції УНІАН Сергій Воропаєв,

«вдалося побачити угоду, укладену посольством України в одній з європейських країн з місцевою PR -компанією. Найбільше вразив пункт, який передбачає підготовку та розсилання по основних ЗМІ країни двох прес-релізів на місяць. За це компанія попросила 6 тис. євро щомісяця (близько 42 тис. грн..). Навіть створення додаткової дипломатичної посади в посольстві для виконання лише цієї роботи обійшлося б платникам податків дешевше». Але виявилося бюрократична система звітності за витрачені кошти дає змогу саме таке марнотратство, тоді як власна ініціативність і творчість не лише не вітаються, а й наражаються на неприємності [20].

Ця обмеженість разюче контрастує із потужною роботою дипломатії інших держав. Для порівняння: у посольстві Ізраїлю у США є відділи зв'язків із Конгресом, прес - служба, відділ міжрелігійних відносин і навіть бюро лекторів, яке пропонує зацікавленим виступи 50 експертів (університетські викладачі, журналісти, дипломати) із найрізноманітніших тем - від історії і археології до питань оборони і світової економіки. А веб сайт посольства працює в режимі інформаційного агентства.

Лідери українських політичних партій і навіть керівники держави купують шпальти західних видань для власної самореклами або для боротьби з політичними конкурентами із власної ж країни [21]. Олігархи купують західних політиків для поліпшення власного реноме, передусім щоб позбутися запитань про походження капіталу (наприклад, за два попередні роки Віктор Пінчук сплатив у фонд екс президента Польщі Квасьневського 700 тис. дол.).

Іще пам'ятна перемога українського народу на Майдані у 2004 р. створила всі можливості для нової влади активно просувати і зміцнювати у світі позитивний «помаранчевий» бренд України як демократичної держави. На жаль, наприкінці вже 2005 р. були всі підстави констатувати, що «помаранчевий бренд» України зазнав якщо не краху, то величезних моральних збитків. І це спричинено кількома факторами.

По - перше, не було вироблено і реалізовано власної інформаційної стратегії, яка б відповідала на запитання: заради досягнення яких цілей здійснює інформаційну політику держава? На просування власних товарів на закордонні ринку і зростання власного експорту? Чи розвиток власного виробництва і залучення іноземних інвестицій? На інше?

По - друге, в самому керівництві не лише не було досягнуто дотримання тактики «єдиного голосу», а й розпочалася справжня інформаційна війна між недавніми союзниками. Вже перший розкол у владі із гучними відставками у вересні 2005 р. призвів до визначення «помаранчевої революції» як «утраченої» практично в усіх світових ЗМІ [22].

По - третє, Україна виявилися абсолютно пасивною, коли із її трендом почали грати інші держави. Так, США використали «помаранчеву революцію» як ілюстрацію власної політики «просування демократії». Президент Дж. Буш і держсекретарка К. Райаз неодноразово у виступах ставили Україну поруч із Іраком та Афганістаном як приклади результатів американської політики. У країнах Близького Сходу Україну почали сприймати як «американський продукт». Ось що писав оглядач провідного тижневика «Al Ahram» (Єгипет) А. Салама: «Україна - це модель, яку США планують використати для просування демократії в регіоні» [23].

Натомість, Росія активно поширювала тезу про те, що «кольорові революції» на пострадянських теренах не тільки незаконні, а й такі, що неминуче призводять до економічного колапсу [24].

Отже, головне, чого бракує Україні на сьогоднішній день, - це чіткого бачення владою пріоритетів розвитку країни, і тому інформаційна складова зовнішньої політики і далі приречена перебувати в маргінальному стані.

3.3 Портрет сучасного керівника

Протягом багатьох десятиліть проблема управлінських кадрів і керівництва персоналом привертала увагу спеціалістів.

Сьогодні для керівників критичним фактором є не стільки брак управлінських знань, скільки відсутність деяких особистісних рис, пов'язаних з ефективною комунікативністю, кооперацією з людьми, мотивацією, вмінням створити команду та працювати з нею, вести перемовини і досягати в них успіху.

Ефективність процесу управління значною мірою зумовлена двома чинниками: хто керує і як керує. Ефективність управління - ступінь досягнення визначених цілей і вирішення поставлених завдань.

Сучасний рівень розвитку суспільства ставить високі вимоги до керівника організації, типу керівництва колективом, до особистісних та ділових рис.

Сучасний менеджмент в організації виділяє різні типи керівників і визначає особистості і ділові якості, що ними має володіти сучасний керівник.

До особистих якостей керівника відносять: інтелект, ініціативу, етичність, чесність, довіру до підлеглих, комунікабельність, здатність вести за собою, доброзичливість, впевненість у собі, незалежність.

До ділових якостей керівника: компетентність, економічну грамотність, підприємливість, уміння організовувати, вимогливість, критичність, новаторство, холоднокровність у кризових ситуаціях, уміння знайти компромісне рішення. [1]. На основі цих якостей було проведене анкетування на Виробничо-комерційному підприємстві «Котлогаз» серед керівників підприємства, що й підтвердило актуальність цієї проблеми: ефективне впровадження нових технологій (89%), особистісні риси (87% опитуваних), невміння створювати команду (42%), комунікативність (39%), ведення діловодства (31%), кадрове забезпечення (26%), вироблення стратегії ефективного управління персоналом (21%), організація контролю та керівництва (17%), мотивація персоналу (6%).

Цінні поради керівникові щодо поліпшення особистісних рис та навичок особистих взаємин доцільно пошукати у мудрого Дейла Карнегі: 6 правил, як сподобатися людям, 12 правил, дотримання яких дозволяє схилити людей до Вашої точки зору, 8 розумних порад щодо спілкування.

Для того щоб досягти успіху в роботі колективу, існує ряд стандартних вимог, на які повинні звернути увагу кожний сучасний керівник: здатність до планування та прийняття рішень, робота з людськими ресурсами, організованість та доцільне використання часу, комунікація, навички спілкування, забезпечення розвитку членів колективу, лідерство, управління змінами.

Узагальнивши результати багаторічних досліджень вчених у галузі управління персоналом, вважаємо, що кожний керівник повинен дотримуватись цих рекомендацій, вносячи щось своє, але завжди пам'ятати, що в управлінні людьми не може бути однакових шаблонів і правил, так як не існує «стандартної людини», якою можна легко керувати, використовуючи стандартні прийоми і методи. Бажано, з погляду керівника додати до цього портрету ще декілька пунктів: 1) неповторність керівника - він повинен бути провідником управлінської майстерності: у центр діяльності ставити особистість, систему соціально значущих людських рис, творчий потенціал, персоналізацію внеску кожного у спільну діяльність, персоналізацію професійних знань; 2) філософом виробничого процесу: час вимагає впровадження нової етики управління - партнерсько-рівноправного стилю взаємин, відмови від декларативного спілкування; 3) вміння знаходити золоту серединку між добротою і суворістю, слабкістю і силою, простотою і складністю, правдою і неправдою, чуйністю і безсердечністю - це бажання піклуватися про інших, намагатися зробити життя людей, які поруч із тобою легшим і щасливішим, а це значить бути завжди чесним, вимогливим і справедливим (порядним у всіх своїх помислах і вчинках, добре знати, розуміти духовний і душевний стан підлеглих, жити їхніми радощами і смутками, бути делікатним і тактовним у стосунках з ними, любити їх і водночас бути вимогливим до них і до себе); 4) здатність орієнтуватися в сучасних технологіях: а саме володіти філігранною технікою управління, яка вимагає особливої уваги до дрібниць і деталей управління персоналом, володіти технологією профілактики і подолання професійного стресу та синдрому «професійного вигорання», що дасть змогу швидко знаходити контакт з персоналом, вміло організовувати виробничий процес, залучати до різних видів діяльності.

Ефективне управління персоналом багато в чому завжди буде залежить від особливих та професійних якостей керівника підприємства, ступенем усвідомлення ним необхідності вчитися самому і сприяти навчанню інших, щоб відповідати соціально - економічному середовищу, яке постійно змінюється. Для достовірної та адекватної оцінки портрета керівника управління персоналом нами доповнено до стандартного портрету керівника, декілька пунктів, які на наш погляд, повинні бути покладенні в основу при оцінці портрета керівника в сфері управління персоналом в сучасних умовах нестабільності зовнішньої середи, що допоможе зберегти або підвищити рівень психологічного клімату в колективі, зайняти активну позицію серед інших керівників в управлінні підприємством.

Висновок

Підсумовуючи все вище сказане можна з упевненістю сказати, що Україна - суверенна демократична європейська держава, державотворчі традиції почали формуватися ще в ІV -III тис.до н.е. племенами Трипільської культури. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати право на своє існування та захищати власну національну ідею цілісну та соборну Русь-Україну. В найскладніші моменти такої боротьби формувалися особистості, для яких Україна була на першому місці. Ці люди були моральними лідерами, володарями сердець, вони були провідниками суспільства і ввійшли у світову і вітчизняну історію як найвидатніші та найвідоміші українці.

Варто зазначити, що на теренах сьогоднішньої економічної системи і ведення організаційної діяльності, лідери будують свої стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх. Вони кладуть довіру в основу групової та сумісної роботи. Щодо професіоналізму, то використовуючи його, а також різні здібності та вміння, менеджери концентрують свої зусилля в сфері прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми.

Кожен керівник,в тому числі держави, повинен піклуватися про підвищення компетентності тих, ким він керує. Майже кожна людина має значний потенціал для особистого і професійного зростання, і в міру подорожчання людських ресурсів стає усе більш важливо задіяти цей потенціал. Розвиток людей - це ключовий елемент управлінської ефективності, що дозволяє одержати такі результати:

- зростання зацікавленості і віддачі працівника;

- більш високі результати роботи;

- поява кандидатів на висування;

- збільшення життєвої енергії і створення сприятливого клімату;

- постійне підвищення стандартів;

- створення сприятливого середовища для особистого зростання;

- уміння оцінити індивідуальні потреби;

- уміння консультувати;

- здатність діставати уроки з досвіду роботи.

Список використаної літератури

1. Грушевський М.С. Історія України Руси. В ІІ т. - Т.1. - К., 1991.

2. Колпаков В. М. Методы управления. -К., 1997.

3. Красовский Ю. Д. Организационное поведение. - М., 1999.

4. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.]. - К.: Магнолія плюс, 2000. - 336 с.

5. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.- М., 1998.

6. Мескон М.Х. Основы менеджмента: [пер. с англ.] / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. - М.: «Дело», 1992. - 699 с.

7. Обер-Крис Дж. Управление предприятием: Пер. с фр. - М., 1997.

8. Одегов Ю. Г., Журавлев П. В. Управление персоналом. - М., 1997.

9. Пашков А. С., Иванкина Т. В., Магницкая Е. В. Кадровая политика и право. - М., 1989.

10. Полонська Н. Історія України. - В 2-х книга. - Кн.1. - К., 1994.

11. Татарников А. А. Управление кадрами в корпорациях США, Японии, Германии. - М., 1992.

12. Теория и практика управления персоналом / Авт.-сост. Г. В. Щёкин. - К., 1998.

13. Управление организацией / Кол. авт. - М., 1999. Управління персоналом органів внутрішніх справ України / За ред. О. М. Бандурки. -Харків, 1999.

14. ШершнъоваЗ., Соборсъка С. В. Стратегія управління. - К., 1999.

15. Щёкин Г.В. Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента. - К., 1999.

16. Аналочи Фаруад. Стратегический менеджмент малых и средних предприятий - М., 2001.

17. Блинов А.О. Искусство управления персоналом - М., 2001.

Размещено на Allbest.ru