Роль ядерної зброї у постбіополярний період

Ситуація продовжує бути складною. Іранське питання розглядається майже на кожному засіданні Ради Безпеки. Приймаються нові резолюції , які розширюють санкції щодо Ірану, однак, це не зупиняє його продовжувати збагачення, а його політичне керівництво повторює свої наміри оволодіти замкнутим ядерним паливним циклом [5]. На сьогоднішній день можна прослідкувати явну поляризацію у позиціях світових гравців по відношенню до ядерної програми Ірану. Росія та Китай виступають проти введення жорстких санкцій проти Ірану та пропонують варіанти виходу з кризи (згадати хоча б пропозиції щодо різних варіантів введення в експлуатацію Бушерської АЕС з боку Росії). Багато країн, що розвиваються підтримують прагнення Ірану розвивати свою ядерну програму. В той же час, США, Велика Британія та Франція наголошують на рішучості своїх намірів та можливості запровадження жорстких санкцій без згоди Ради Безпеки ООН.

Таким чином, розвиток іранської ядерної програми можна розподілити на З періоди: 1) 1957-79 роки - «період значних сподівань», коли Іраном було задекларовано прагнення активно розвивати свою атомну програму, яка мала стати однією з найпотужніших у світі, але поступово через фінансові складнощі програма була зведена до мінімуму. Цей період характеризувався значною співпрацею із Західними партнерами; 2) 1979-1992 роки - «спроба повернення». Після зміни політичного керівництва Ісламська Республіка Іран опинилася фактично у дипломатичній ізоляції, тому розвиток ядерної програми був значно ускладненим. Додатковою перепоною стала ірано-іракська війна. Тоді ж починається переорієнтація на співпрацю з менш розвиненими країнами; 3) з 1992 року - «проблема військової програми». Після підозр 1992 року щодо прагнення Ірану розробляти військову ядерну програму остання опинилася під пильним наглядом світової спільноти. А після підтвердження у 2002 році несанкціонованої діяльності, яка могла б бути складовою військової програми, не припиняються вимоги припинити збагачення урану. В той же час іранське керівництво продовжує наполягати на мирному характері своєї програми та праві на створення замкнутого ядерного паливного циклу.

2.2 Перспективи вирішення іранської ядерної кризи

Продовження збагачення урану Ісламською Республікою Іран складає одну з найголовніших проблем режиму нерозповсюдження. Попередній досвід показав неефективність тих підходів, які були застосовані, щоб переконати Іран не продовжувати збагачення урану та поставити свої ядерні об'єкти під гарантії MATATE. В той же час, нова демократична адміністрація США, враховуючи і так нелегку ситуацію, в якій вона прийшла до влади (економічна криза, необхідність виведення американських військ з Іраку), буде прагнути вирішити іранську ядерну кризу. За словами нинішнього голови Пентагону Роберта Гейтса, США може піти на початок переговорів з Іраном без висування передумов. І хоча стосовно останніх слів виникають великі сумніви (адже передвиборча риторика Б.Обами після інаугурації була змінена на достатньо реалістичний підхід до зовнішньої політики), прямі переговори з Іраном стали б великим прогресом.

На нашу думку, вірогідними сценаріями розвитку іранської ядерної кризи є: 1) «капітуляція» та прийняття обмеженого збагачення урану; 2) застосування методу «батога і пряника» для переконання Ірану відмовитися від виробництва ядерного палива; 3) військова операція проти іранських ядерних та, можливо, військових об'єктів; 4) зміна режиму в Ірані; 5) реалізація 1 або 2 сценарію у поєднанні із посиленням стримування. Розглянемо більш детально кожний із варіантів [5].

Сценарій 1: «капітуляція». Прагнення до компромісу є природнім, адже це є кращою альтернативою за війну. Однак, «компроміс» лише відстрочить кризу на деякий час.

Головною компромісною пропозицією є погодження світової спільноти на обмежене використання наявних на сьогодні установок для збагачення урану в мирних цілях. До тих пір, поки МАГ ATE повністю не з'ясує, що іранська ядерна програма має виключно мирний характер, Іран збагачуватиме уран на певній визначеній кількості центрифуг (але їхня кількість не має перевищувати 1000). За таких обмежень Ірану буде потрібно близько 10 років для вироблення достатньої кількості пального для ядерного реактора. Бушерська АЕС тривалий час залишиться єдиним реактором, адже власних можливостей для побудови ядерного реактору Ірану не вистачає. Пальне на реактор буде російського виробництва із вимогою його повернення після відпрацювання.

Однак, якщо таке дозволити, то фактично буде подолано головну перепону на шляху до створення ядерної зброї. Це є дуже небезпечним, враховуючи невиконання Іраном резолюцій РБ ООН та зобов'язань перед МАГ ATE.

Прихильники цього варіанту вважають, що крім пілотного реактору у Ірану не буде секретної програми, що дозволить його контролювати за допомогою інспекцій та моніторингу. Вони сподіваються, що інспекції стримають будь-які зусилля спрямовані на використання знань, отриманих на пілотному реакторі, у секретній програмі.

Однак, Іран може продовжити військову програму, вийшовши з ДНЯЗ. Враховуючи досвід відносин з Іраном, можна сказати, що він може зробити наступні кроки, ігноруючи досягнуті домовленості. Це призведе до нової кризи, але Іран вже буде значно ближче до володіння ядерною зброєю [9].

Світова спільнота також має визнати, що «компроміс» не вирішить питання про недотримання Іраном зобов'язань взятих перед MATATE. Іранське досьє залишиться відкритим доки Іран не запевнить МАГ ATE у мирності своєї програми. А отримавши поступки в Ірану не буде стимулів вирішити це питання.

До того ж, якщо Іран продовжить збагачувати уран, для США, ЄС чи будь-кого з переговірників буде абсурдним ще й пропонувати співпрацю у ядерній сфері, економічну допомогу, встановлення дипломатичних зв'язків чи інші поступки. Адже бажання Ірану продовжувати збагачення урану (хоч і в обмежених масштабах) буде задоволене. Іран може у відповідь пригрозити, що вийде з ДНЯЗ, однак, тоді РБ ООН має нагадати, що вихід з договору не звільняє від покарання за його недотримання, коли країна була його підписантом.

Сценарій 2: «батіг та пряник». Рада Безпеки є тим органом, який розглядає порушення договорів у сфері міжнародної безпеки. Стосовно Ірану РБ має два варіанти: 1) прийняти поразку та підірвати свій авторитет; 2) застосувати до Ірану санкції аж до дозволу на військові дії. У 2003-06 роках іранське керівництво виражало небажання бути засудженим Радою Безпеки. Однак, враховуючи розкол у РБ по цьому питанню (Росія та КНР не підуть на жорсткі санкції проти Ірану через економічну зацікавленість та бажання «вибити» США з регіону), іранські лідери зрозуміли, що жорстких санкцій не буде. Це не призведе ні до чого, крім продовження ескалації кризи та переконанню іранського керівництва у вірності обраної стратегії [3].

Більшість країн, включно зі СІНА, підтримують стратегію «батога та пряника» для переговорів з Іраном, адже це дасть можливість уникнути військової операції, яку СІНА наразі будуть неспроможні провести, враховуючи економічні складнощі. До того, відповідь Ірану може погіршити ситуацію в Іраку.

Для успішної реалізації даного сценарію світова спільнота має реалізувати стратегію «доброго/поганого поліцейського», де одна сторона загрожувала б санкціями, а інша пропонувала компромісний варіант. Такий психологічний тиск змусив би піти іранське керівництво на пропозицію «доброго» поліцейського. Така стратегія вимагає дотримання чотирьох вимог: 1) визначеність ролей. У зносинах з Іраном ролі доброго/поганого поліцейського є природними для Європи та СІНА відповідно. Євротрійка тривалий час вела переговори з Іраном. Також, Європа була одним з головних торговельних партнерів Ірану та ринком збуту нафти. Складність полягає в тому, що останнім часом позиції США та Європи щодо посилення санкцій зблизилися, до того ж Росія та КНР грають більш лояльну до Ірану роль, що у сприйнятті іранського керівництва робить європейських переговірників не «хорошим», а «менш поганим» поліцейським.

2)рольова координація. Визначеність ролей без координації не дасть результатів. У кінцевому випадку Іран має прийняти таку пропозицію «хорошого» поліцейського, яка б відповідала інтересам усіх «поліцейських».

3)обмеження вибору Ірану. Ірану не має бути запропоновано

альтернативного варіанту, щоб він зміг уникнути спланованих переговорів.

4)реальність «батога та пряника». Ірану мають бути надані надійні гарантії того, що поступки не призведуть до спроб повалення режиму. В той же час, має бути досягнута єдність позицій щодо реальності заходів покарання в разі відмови Ірану від переговорів [3].

Сценарій 3: військова операція. Невдачі у переговорному процесі наприкінці 2006 року привели багатьох спостерігачів до думки, що дипломатичний підхід не спрацює доти, доки іранські лідери не переконаються у реальність можливості нанесення американцями удару по основних ядерних об'єктах та урядовим центрам. Доказом цього слугує той факт, що у 2002-03 роках іранці боялися вторгнення та пішли на таємні переговори зі США.

Наразі Іран переконаний, що удар США чи Ізраїлю (про це докладніше у п.3.2) є неможливим, адже Рада Безпеки, враховуючи позицію Росії та КНР з питання жорстких санкцій, ніколи не дасть дозвіл на проведення військової операції. Розуміючи це, СІНА готові укласти угоду, яка б на якомога довший термін відстрочила розвиток ядерної програми Ірану, проте, така поведінка парадоксально спонукає Іран відмовлятися від переговорів.

Військова операція не дасть тих результатів, на які сподіваються Сполучені Штати. По-перше, вона викличе обурення з боку іранського населення та ще більше посилить підтримку режиму. По-друге, одним ударом по ядерних об'єктах операція обмежитися не зможе, а війна з клерикальним режимом буде надскладною. До того, Іран через спонсорова ні ним терористичні організації спровокує хвилю конфліктів на Близькому Сході, що утворить антиамериканський фронт від Палестини до Пакистану [4].

Сценарій 4: зміна режиму в Ірані. Прихильники концепції демократичного миру, відповідно до якої війна між демократичними країнами є неможливою, вважають, що для іранського народу та світового співтовариства було б краще, якщо при владі в Ірані знаходився б більш демократичний, справедливий та інтернаціоналістський уряд. Таким чином, Сполучені Штати мають разом із своїми союзниками сприяти падінню іранського клерикального режиму. На думку прихильників цього сценарію, навіть якщо в результаті зміни режиму Іран не відмовиться від своєї ядерної програми неклерикальна природа нового режиму значно знизить рівень загрози.

Однак, проти концепції «демократичної бомби» говорить ситуація, що наразі склалася в Іраку (до речі, підставою також була боротьба із розповсюдженням зброї масового знищення). Демократію не може насаджувати штучно, особливо в ісламському суспільстві, для якого це не є характерним.

Зміна режиму не зможе достатньо швидко виробити нову політику для згортання ядерної програми. Держава за більш короткий час може створити ядерну зброю, ніж реформувати уряд та запровадити реальну демократію. Іранські демократи, наприклад, взагалі не бачать перспективи демократичних перетворень у найближчі десять років.

Країна, що встала на шлях демократії, не обов'язково відмовиться від ядерної зброї або такої престижної технології як збагачення урану. Хоча такий приклад і був продемонстрований Україною, багато хто й досі жалкує про таке рішення. До того ж, представники нового режиму можуть продовжити розробку ядерної зброї для захисту від можливого подальшого втручання.

У ситуації з Іраном зміна режиму викличе криваву боротьбу за владу між різноманітними радикальними угрупованнями, Стражами Революції та опозицією, тож, маловірогідно, що саме демократичні сили вийдуть переможцями. Крім того, демократичні режими можуть трансформуватися у авторитарні на «тернистому шляху» до демократії.

Сценарій 5: посилення стримування. Не зважаючи на те, чи буде Іран залучений до переговорів щодо ядерної програми, його гегемоні стичні амбіції повинні біти узгоджені із інтересами сусідів та світової спільноти. Міністри оборони та закордонних справ СІЛА, країн Європи, Близького Сходу та Азії мають розробити оперативні плани стримування ядерного Ірану. Таке планування застереже Іран від експорту насилля та подвоїть ефект від спроб Ради Безпеки переконати Іран облишити ядерні амбіції [6].

Іранці мають зрозуміти, що престиж та безпека їхньої країни із набуттям ядерної зброї лише зменшиться. Першим чином, необхідно переконати керівництво Ірану, що режиму нічого не загрожує за умови не підтримання насилля поза своїми кордонами (наприклад, згортання підтримки «Хезболли» . Необхідно також показати, що набуття ядерної зброї не посилить іранські позиції в регіоні, а навпаки призведе до розповсюдження ядерної зброї для стримування Ірану серед інших регіональних лідерів (Єгипет, Саудівська Аравія).

Таким чином, для Ірану має бути зрозумілим теза США, що «з або без ядерної зброї, вашій території та суверенітету нічого не загрожує, доки ви не загрожуєте іншим країнам». А США буде ще тісніше співпрацювати з країнами регіону для моніторингу будь-якої нелегальної діяльності та створенню можливості миттєво відповісти на теракту, війну або іншу загрозу з боку Ірану.

Іранські лідери прагнуть до виживаємості свого режиму, а не до його знищення. З моменту викриття незаконної ядерної діяльності у 2002 році Іран діяв дуже обережно у моменти, коли великі держави виступали єдиним фронтом. Тож, ще не пізно побудувати таку систему, в якій тісніша кооперація дозволила б утримати Іран від розробки ядерної зброї [4].

Таким чином, були розглянуті основні сценарії вирішення іранської ядерної кризи. На нашу думку найбільш вірогідним на даному етапі є другий сценарій. Зараз світова спільнота не готова до нової військової акції на Близькому Сході. Демократизація клерикального режиму, який користується значною підтримкою всередині країни, є далекою перспективою. В той же час, буде зроблено все можливе, щоб не допустити просування Ірану до оволодіння ядерною зброєю.

Для США є лише один варіант однаково виграшної стратегії: запропонувати Ірану пакет угод, який стосуватиметься не лише контролю над ядерними технологіями Ірану, але й підтримки тероризму, зняття санкцій, демократії та дотримання прав людини, відновлення дипломатичних відносин, зовнішніх інвестицій, вступу до СОТ тощо. Якщо Іран прийме пропозицію, то його ядерна програма буде поставлена під жорсткий контроль, а економічна відкритість та інтеграція до світової економіки будуть сприяти демократизації режиму. В той же час, відмова від такого пакету угод покаже сутність режиму і викличе обурення як у світової спільноти, так і всередині країни. Отже, іранський режим в будь-якому разі залишиться в програші.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором сформульовані наступні висновки:

1. У біполярному світі стратегічна стабільність забезпечувалася механізмами ядерного стримування. Для його існування необхідним є виконання трьох вимог: 1) країна, яка володіє ядерною зброєю, не повинна проводити превентивну війну в період, коли інша країна вже розробляє, проте ще не створила ядерну зброю; 2) країни повинні мати такі ядерні арсенали, щоб бути здатними нанести гарантований удар у відповідь на ядерну атаку; 3) країни повинні належним чином забезпечувати контроль за своїми ядерними арсеналами, щоб унеможливити несанкціоноване або випадкове використання ядерної зброї.

Однак, із розпадом біполярної міжнародної системи було зламано політико-психологічні параметри ядерного стримування, які існували між СРСР та США. Між «ядерним миром» та «тотальною ядерною війною» з'явилися проміжні варіанти ведення «обмеженої ядерної війни» з метою примусити іншу сторону виконати певні вимоги.

Головним чинником дестабілізації є процес розповсюдження ядерної зброї. «Країни-вигнанці» вбачають у набутті ядерного статусу інструмент для гарантування існування свого режиму, саме тому вони є найбільш вірогідними державами, які у майбутньому набудуть ядерного статусу (як це вже сталося з КНДР). Так як в цих країнах немає психологічного бар'єру перед використанням ядерної зброї, та політичне керівництво буде діяти, в першу чергу, у своїх інтересах, підвищується ризик початку війни із використанням ядерної зброї навіть якщо інші країни намагатимуться здійснити вплив на внутрішньополітичну ситуацію у таких державах з метою зміни керівництва.

Серед стимулів розробки ядерної зброї варто виокремити: 1) наявність необхідних знань та технологій; 2) існування конвенційної загрози; 3) прагнення набути статус глобальної держави. Факторами, які будуть виступати утримувачами ядерних прагнень держави є: 1) існування ядерної загрози; 2) наявність гарантій безпеки з боку ядерної держави («ядерна парасолька»); 3) підписання ДНЯЗ. Таким чином, найбільш вірогідними державами, які будуть прагнути набути ядерний статус, є регіональні лідери, адже вони найбільш відповідають цим критеріям.

Ядерна стабільність може бути порушена із виникненням нових парадоксів ядерного стримування, які вже зараз руйнують систему ядерного стримування та нерозповсюдження. До таких нових викликів, в першу чергу, відноситься те, що ядерні держави намагаються боротися не з окремими державами, які хочуть набути ядерну зброю, а з цілими процесами: регіональними конфліктами, міжнародним тероризмом, радикалізацією ісламу тощо. Але стандартна логіка ядерного стримування не спрацьовує проти нових викликів. Неможливо, наприклад, стримувати терористичні угруповання, адже вони не мають своєї території, а їхні формування є мобільними.

Так само, як на зміну «холодній війні» домінувати почали регіональні конфлікти низької інтенсивності, так і глобальне ядерне протистояння поступово змінюється регіоналізацією систем ядерного стримування (одночасно із збереженням глобального режиму нерозповсюдження).

2. Іранська ядерна криза наразі становить головну небезпеку для забезпечення миру та стабільності на Близькому Сході. Вірогідними сценаріями розвитку іранської ядерної кризи є: 1) «капітуляція» та прийняття обмеженого збагачення урану; 2) застосування методу «батога і пряника» для переконання Ірану відмовитися від виробництва ядерного палива; 3) військова операція проти іранських ядерних та, можливо, військових об'єктів; 4) зміна режиму в Ірані; 5) реалізація 1 або 2 сценарію у поєднанні із посиленням стримування.

Перший сценарій передбачає обмеження іранських можливостей зі збагачення урану, однак, такий дозвіл, фактично, усуне останню перепону на шляху Ірану до створення ядерної зброї. Іран, наслідуючи приклад КНДР, може раптово відмовитись від контролю з боку світової спільноти та почати активно розробляти ядерну зброю.

Другий сценарій є фактично стратегією переговорного процесу з Іраном, який передбачає торг за згортання ядерної програми. Для його реалізації необхідна переконливість дій у двох напрямках: 1) що в разі відмови Ірану від співпраці проти нього буде застосовано жорсткі санкції аж до військового втручання; 2) в разі відмови нинішнього режиму від ядерних амбіцій буде гарантовано відмову від намагань усунути правлячу верхівку від влади (адже саме цей страх сприяє розвитку ядерної програми Ірану).

Третій сценарій дуже складно реалізувати. США мають достатньо проблем в регіоні Близького Сходу, тому навряд чи наважаться на дії, які погіршать їхнє і так не найкраще становище в Іраку та Афганістані та розширять фронт дій. Для Ізраїлю така операція може виявитися не під силу, адже їхній союзник (США) не підтримає їхні ВПС, а при самостійній операції можлива гідна відсіч з іранського боку, адже іранська армія набагато краще обладнана, ніж іракська часів бомбардування Озіраку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арбатов А., Пионтковский А. Что общего у Ахмадинеджада с Гаврилой Принципом: решаем иранские головоломки // Индекс безопасности. - №1(81). -Т.13.

2. Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України: Монографія / Рада нац. безпеки і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки; Відп. редактор Б.О. Парахонський. - К.: ПЦ «Фоліант», 2008

3. Вишньов В. Сценарії вирішення іранської ядерної кризи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Випуск 69. - Частина II. - К., 2007.

4. Галака С. П. Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у міжнародних відносинах / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет",

5. Chubin, Shahram The Middle East / Nuclear Proliferation after the Cold War, ed. by Mitchell Reiss and Robert S. Litwak. - Cambridge, MA: Ballinger, 1994.

6. Cohen A. Israel and the Bomb. - New York: Columbia University Press.

7. Cordesman A. Iran and Nuclear Weapons. - Washington D.C.: Center for Strategic and International Studies, 2000.

8. Curtis H. Martin "Good cop / Bad cop" as a model for nonproliferation diplomacy toward North Korea and Iran // Nonproliferation Review. - Vol. 14. - №1. -March, 2007.

9. Implementation of the NPT Safeguards Agreement and Relevant Provisions of Security Council Resolutions 1737 (2006), 1747 (2007), 1803 (2008), and

10. 1835 (2008) in the Islamic Republic of Iran: Report by the Secretary-General of the IAEA. - 19 February, 2009. - Режим доступу: <http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2009/gov2009-8.pdf>.

11. Protocol Additional to the Agreement between the Islamic Republic of Iran

12. and the International Atomic Energy Agency for the Application of Safeguards. - 18

13. December, 2003. - Режим доступу: <http://www.iaea.org/Publications/DocumentsAnfcircs/1997/infcirc540c.pdf>.

Размещено на Allbest.ru