Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики

Проблеми зростання числа небезпечних захворювань торкаються не тільки проблем охорони здоров'я і медичної науки. Вони викликані загальними суперечностями в розвитку людства і зв'язані, в більшості своїй, з рівнем соціального забезпечення, екологією, способом життя сучасної людини. Тому боротьба з небезпечними захворюваннями повинна стати предметом турбування не тільки медичних працівників, але і міжнародних, урядових і суспільних організацій, всієї світової спільноти.

У травні 1999 р. Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила, що СНІД зайняв 1-е місце по смертності в світі, а в Африці він став найчастішою причиною смерті. Перша наукова стаття, де згадувалася ця смертоносна хвороба, була опублікована в одному з американських журналів 5 червня 1981 р. До кінця 1988 р. американські лікарі діагностували СНІД біля 90 тис. своїх громадян, більше 50 тис. з яких на той момент вже померли.

А всього більш ніж за 20 років, які пройшли з моменту виявлення цього страшного захворювання (на початок 2002 р.), по всьому світу було зафіксовано 65 млн. ВІЛ-інфікованих, з яких 25 млн. вже немає в живих. Кількість жертв СНІДу, за оцінками фахівців, вже перевершує наймасштабнішу епідемію в історії людства - епідемію чуми в XIV столітті.

Поволі, але вірно «чума XX століття» наступає на Китай і Індію, самі густонаселені країни Землі, які, за словами керівника департаменту Всесвітньої організації охорони здоров'я по ВІЛ/СНІДу доктора Бернарда Швартлендера, «самі по собі можуть визначити подальше зростання епідемії».

У липні 2002 р. в Барселоні (Іспанія) відбулася XIV Міжнародна конференція по проблемах СНІДу, в роботі якої взяли участь 17 тис. вчених, лікарів, юристів, політиків з 124 країн світу. Головний і страхітливий лейтмотив дискусії - світ стоїть перед загрозою пандемії (поголовної епідемії) СНІДу, яка може привести до демографічної, економічної і соціальної катастрофи, спустошивши в найближчі 20 років цілі країни, якщо не континенти.

Вперше за всю історію конференцій по СНІДу відбулася спеціальна сесія, присвячена розповсюдженню ВІЛ-інфекції в Центральній, Південно-східній Європі і республіках колишнього СРСР, де число випадків Віл-інфекції щорічно подвоюється. Відразу декілька програм «АНТИСНІД», які задіяні на пострадянському просторі, приходять до одного і того ж висновку: через 5, максимум 10 років Росія, Україна і Білорусь зіткнуться із спалахом СНІДу, порівнянним хіба що з масштабами епідемії в африканських країнах.

Учасники конференції зажадали від розвинених країн світ різкого збільшення засобів, що виділяються на боротьбу з СНІДом. Сенат Конгресу США, немов прислухаючись до страхітливих висновків, що прозвучали в Барселоні, ухвалив рішення асигнувати протягом двох років на боротьбу з СНІДом, туберкульозом і малярією в країні і за рубежем 4,5 млрд доларів.

Таким чином, глобальні проблеми сучасності - це головні проблеми, від яких залежить само існування, збереження і розвиток цивілізації. Складність глобальних проблем, їх масштабність і взаємозв!язок свідчать про те, що вирішити або хоча б послабити їх можливо лише спільними зусиллями більшості країн світу. За таких умов значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглибення і розширення всебічних зв!язків між усіма суб!єктами світової політики.

Висновки

Глобалізація є ключовим поняттям, яке характеризує процеси світового розвитку на рубежі ХХI ст. Її суть - у різкому розширенні й ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей як людей, так і держав, що виражається в процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів і безпеки.

Отже, феномен глобалізації виходить за чисто економічні рамки, у яких її схильні трактувати більшість дослідників цієї проблеми, й охоплює практично всі основні сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

З другої половини ХХ ст. на характер зміни структури національної держави стали впливати процеси інтернаціоналізації і глобалізації. Наслідком цього з'явилося утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а з іншого - ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ.

Участь будь-якого соціуму у світових політичних процесах, його зовнішньополітична діяльність як актора міжнародних відносин роблять очевидним те, що повне й остаточне зникнення зі світової арени національно-територіальних, цивілізаційних, державних чи культурно-відособлених утворень не є актуальною, дійсною проблемою ні для сьогодення, ні для ближчого майбутнього. Ліквідація наприкінці ХХ ст. "залізної завіси", берлінської стіни, державних і національно-територіальних кордонів між країнами і народами виявляє, що перегородки між ними не зникають цілком, а перетворюються, видозмінюються, унаслідок чого стають усе більш прозорими. А якщо й відбувається обмеження міжнародних функцій національних держав, то це робиться за їх власною доброю волею, що виявляється, як правило, у рамках міжнародних чи регіональних організацій.

Сучасне людство дуже далеке не тільки від етнічної чи соціокультурної гомогенізації й універсалізації, але і від подолання державної відособленості. Більш того, у ході глобалізації кількість держав збільшилася, а диференціація між різними групами країн підсилилася. Але саме глобальні фактори стають усе більш значущими і для світу в цілому, і для окремих держав. На думку дисертанта, парадоксом є той факт, що владні функції держав не зменшуються чи навіть підсилюються (завдяки вдосконалюванню техніки й апаратів влади), а контроль над соціально-економічними процесами і подіями від них втрачається. Відповіддю на це стало створення регіональних об'єднань. Зростає і міжнародна роль неурядових організацій. Формується глобальна політична система, у якій національні держави є лише однією з складових. Їм приходиться все більше "поділяти владу" з іншими акторами на світовій арені.

Список літератури:

1. Атлухов В. О смене порядков в мировом общественном развитии // МЭ и МО. - 1995. - №4. - С. 21-28.

2. Косолапов Н. Глобализация: территориально-пространственный аспект // МЭИМО. - 2005. - №6. - С. 66-72.

3. Долгов С.И. Глобализация экономики. - М., 1998.

4. Жуков С.В. Развивающиеся страны: ассиметрия глобализации // Восток. - 2006. - №6. - С. 64-82; 2007. - №1. - С. 101-120.

5. Зарубежные страны. Выпуск 1: 1998-2003 гг. / Авт.-сост. Бердичевский Л.М. -Запорожье: Премьер, 2003.

6. Лебедева М. М. Мировая политика: Учеб. Для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2004.

7. Поздняков Э. А. Геополитика. - М., 1995.

8. Страда В. Глобализация и история // Новая и новейшая история. - 2002. - №6. - С.57-61.

9. Терентьев Н. Мироустройство начала XXI века // МЭ и МО. - 2004. - №10. - С. 44-50.

10. Фесенко М. Цей багатополюсний світ // Політика і час. - 2005. - №12. - С. 50-57.

11. Хозин Г. Какими быть международным отношениям в XXI веке? // Международная жизнь. - 2002. - №2. - С. 26-32.