Через те, що фундаментальною закономірністю будь-якої економічної системи є ієрархічність, дати досить повний опис системи на основі одного з її рівнів у силу парадоксу цілісності неможливо. Таким чином, істотною умовою опису всіх рівнів інтеграції є розуміння цілей і характеру таких процесів у мега-системі, що охоплює всі структурні рівні процесу. Звідси також витікає, що мета інтеграції на національному рівні повинна відповідати меті макроінтеграції, а мета останньої - закономірностям розвитку інтеграційних процесів на мегарівні.

Разом з цим, в економічній літературі, зокрема в роботах Б. Губського, Д. Лук'яненка, Ю. Пахомова, А. Семенова та ін., частими є ствердження про поляризацію інтеграційних взаємин на мікро- і макрорівнях. Спираючись на це, можна обмежити дослідження мікро- та макроекономічними рівнями, але з умовою того, що через необхідність встановлення загальних тенденцій розвитку для класифікації інтеграції на мікро і макро-рівнях, необхідним є врахування тенденцій інтеграційних процесів на національному і мега- рівнях.

Узагальнюючи історію розвитку і поточний стан процесів глобалізації, Антоні Сампсон у 1991 році зробив висновок про те, що "світові гроші, що виникли за два останніх десятиліття, багатьох спантеличили. У цих грошей немає "батьківщини", вони не підзвітні аудиторам, світові гроші вільно мігрують між податковими гаванями, скарбницями. Вони не контролюються національним урядом" [69, с.71]. Це означає істотне розширення масштабів інтегрування національних економік у процеси ММК.

За П.Кноксом, в міжнародній економіці товари і послуги були змушені переборювати бар'єри, встановлювані суверенними державами-учасниками міжнародних відносин. У світовій економіці товари і послуги виробляються і поширюються через олігополістичні відносини мереж ТНК, чиї операції виходять за межі національних економік і піддаються слабкому державному регулюванню. За останню чверть століття ТНК з їх стратегічними зв'язками й альянсами прийшли до домінування над широким колом галузей, невластивих їм на перших етапах їхнього розвитку. Особливо це стосується галузей "нової економіки", що повинні очолити світове господарство в наступному циклі Кондратьєва. У той же час найбільш інноваційні компанії відійшли від масивної, інтегрованої по вертикалі системи, основаної на ідеях Форда, що вдихнули життя в перші покоління ТНК. Нова концепція ТНК - "Неофордизм", або концепція локальної глобалізації, полягає у використанні японської стратегії канбан, основаної на гнучких виробничих схемах і використанні сучасних засобів зв'язку, збору і передачі інформації. Відповідне звуження фізичного ареалу присутності ТНК без утрати завойованих ринкових позицій докорінно змінить міжнародну економічну діяльність. У тандемі з глобалізацією промисловості, одночасно і як причина, і наслідок, відбувалася глобалізація фінансів.

Згідно з підходом Дж.Тріфта, фінансову глобалізацію визначили три основних фактори: зростання ринку євродоларів і визначений цим ріст обсягів торгівлі на обмінних курсах національних валют; розвиток транснаціональних банків і інвестиційних компаній, розвиток світової венчурної індустрії, переваги 24-годинної світової торгівлі на ринках капіталу; підтримуване міжнародними кредитно-фінансовими установами типу МВФ, Світового банку зростання зацікавленості національних урядів у залученні іноземних інвестицій [45, с.62].

Фінансова глобалізація стала найважливішим визначальним фактором глобалізації промислової і сприяла розширенню доступу ТНК до необхідного для реструктуризації, злиття і поглинання ресурсів капіталу. У свою чергу, це обумовило зсув традиційної ролі банківської системи в підтримці торгових потоків між компаніями і національними економіками у бік підтримки виробничих потужностей ТНК, співробітництва між країнами, міжнародними фінансовими інститутами, приватним капіталу різних національних економік. Дві складових - мобільність капіталу і гнучкість відносин між промисловими компаніями, що розвинулись завдяки новим технологіям зв'язку і вийшли з-під контролю держав через дерегулювання урядами зовнішньоекономічної діяльності, призвели до якісно нових вимірів світової економіки [45, с.63].

Висновки до Розділу 1.

Доілдження, проведене у даному розділі, дозволяє стверджувати, що розвиток інтеграційних процесів обумовлений об'єктивними економічними законами організації суспільства, насамперед процесами глобалізації.

Міжнародна міграція капіталу (ММК) - вираження суті капіталу, його самоствердження як самозростаючої вартості. Динамічне включення національних економік у процеси міграції капіталу є , таким чином, об'єктивним вираженням сутності капіталу.

Дослідження теоретико-методологічних основ ММК показало, що процеси ММК мають місце як між національними економіками, так і на наддержавному рівні. Розвиток господарського співробітництва на міжнародному рівні ґрунтується на об'єктивній необхідності існування міжнародних економічних зв'язків. Найбільш поширеним сьогодні підходом до вивчення явищ взаємної інтеграції національних економік є загальноекономічний підхід, який оснований насамперед на гармонізації зовнішньоекономічних і насамперед торгових відносин. Разом з тим, сучасний стан розвитку світового ринку капіталу з погляду розгляду та аналізу інтеграційних процесів вимагає поглиблення теоретико-методологічних основ інтеграційних процесів у контексті інтеграції країн у процеси ММК.

При розгляді численних теорій міграції капіталу особливу увагу заслуговують неокласичні, неокейнсіанські та марксистська теорії. Найбільш привабливими з погляду пояснення особливостей міжнародної міграції капіталу сьогодні є теорія конкурентних переваг Майкла Портера.

Формування інтегрування національної економіки в процеси ММК відбувається на основі об'єктивних передумов і факторів. Інтеграція національних економік у процеси ММК має місце лише у випадку набування середовищем ММК системної цілісності.

Інтеграція національних економік у процеси ММК значно меншою мірою залежить від геополітичних особливостей країни, ніж це має місце у випадку з загальноекономічною регіональною інтеграцією. Це означає істотне розширення географічного поля інтегрування національних економік у процеси ММК.

2. Аналіз процесів міжнародної міграції капіталу у світі

2.1. Характерні риси та особливості міжнародних потоків капіталу в умовах глобалізації

Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків ММК. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в процесах ММК. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує се ширше коло компаній включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси ММК. Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Як уже відзначалася раніше, інтеграція національної економіки в процеси ММК і загальноекономічна інтеграція у своїй основі мають багато спільного, обумовлюють і доповнюють одна одну. Загальноекономічна інтеграція неможлива без розширення часткового її вияву - інтеграції відносин розподілу капіталу між національними економіками. Разом з тим відносини розподілу капіталу меншою мірою обмежені географічними рамками, що обумовлює розширення інтеграційного поля у відносинах розподілу міжнародних потоків капіталу і виявляє те, що інтеграція національної економіки може не бути підкріплена через геополітичні фактори інтеграцією загальноекономічною. У цьому зв'язку для кожної країни є актуальним пошук найоптимальнішого вектора інтеграції, збалансованого критеріями геополітичних факторів загальноекономічного інтегрування і розширеної ефективної участі в процесах ММК. У силу неоднорідності світового ринку капіталу визначення оптимального вектора інтеграції країни таким чином повинне ґрунтуватися на аналізі адекватності особливостей міжнародних ринків капіталу потребам і можливостям конкретної економіки по-перше, з погляду істотних властивостей потоків капіталу (їхньої концентрації, домінуючих форм, вартості, стабільності), по-друге, з позицій забезпечення відповідності й ефективності обраного напрямку інтеграції в процеси ММК цільовим настановам і пріоритетам загальноекономічної інтеграції. У зв'язку з цим необхідний аналіз, спрямований на виявлення центрів концентрації потоків ММК, визначення поточного стану і тенденцій розвитку світового ринку, структури сформованих потоків ММК і особливостей їх розподілу, визначення з урахуванням вищевикладеного оптимального для України напряму інтеграції, виявлення факторів, що перешкоджають цьому.

Перш за все проаналізуємо ММК з погляду концентрації потоків, ключових ринків та основних учасників. Найбільшими учасниками позичкового ринку в 2001 році були Великобританія, США і Японія. Частка цих країн становить 41% обсягу світового ринку позичкового капіталу Загальна структура ринку наведена на рис. 2.1. У світовій торгівлі акціями іноземних компаній безумовним лідером є Великобританія. Структура ринку розподілу торгівлі акціями іноземних компаній приведена на рис. 2.2 [63, с.37-38].

Представлені дані свідчать про значну концентрацію потоків ММК як на позичковому ринку, так і на ринку корпоративних прав. Отже, має місце значна централізація фінансових потоків у рамках обмеженого кола національних економік. Цікавим є факт концентрації торгівлі акціями іноземних компаній у Великобританії - країні з переважаючою моделлю позичкового механізму розподілу потоків капіталу.

В останнє десятиліття для більшості країн світу іноземний капітал став найважливішим джерелом фінансування розвитку. Динаміка залучення капіталу в країни з перехідною і що розвивається економікою наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Сальдо надходження іноземного капіталу до країн з перехідною

економікою та країн, що розвиваються [55, с.65].

*Без урахування від'ємного сальдо

Лідерами в залученні іноземного капіталу в період 1995-2002 рр. були країни Латинської Америки й Азії. Частка цих країн становить майже 80% припливу капіталу. У період 2000-2002 р. у країнах регіонів Латинської Америки і середньої Азії (стосується країн із середнім рівнем доходів) іноземним капіталом було покрито 25% і 12% сумарного обсягу інвестицій. Протягом 1982 - 2002 рр. також мали місце істотні зміни в структурі розподілу капіталу. Відбувалося постійне зниження ввозу капіталу в країни Африки. Характерним було також поступове зниження до середнього рівня частки регіонів-лідерів за рахунок постійного нарощування частки країн регіону Європи і Близького Східу. За винятком Африки, для якої було характерним скорочення абсолютних обсягів позитивного сальдо ММК, інші регіони показують його ріст. табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Темпи приросту сальдо ввозу іноземного капіталу до країн з

перехідною економікою та країн, що розвиваються [55, с.66]

У цілому, позитивне сальдо міграції капіталу в країнах з економіками, що розвиваються, і економіками перехідного типу збільшилося більш ніж у 7 разів. Найбільш динамічним регіоном за цим показником була Азія, де додатне сальдо ММК за весь аналізований період збільшилося в 6,9 раза, а друге місце посідає Латинська Америка. Щодо аналізу сальдо регіону Європи і Близького Сходу слід зазначити, що незважаючи на від'ємне сальдо ввозу капіталу на початку аналізованого періоду, тенденція змінилася вже у 80-х роках минулого століття. У 90-х роках регіон домігся істотного прогресу в залученні капіталу. Однак у першу чергу це пов'язано з появою двох десятків принципово нових учасників світового ринку капіталу, особливістю яких став істотний дефіцит капіталу. Сальдо надходження капіталу характеризує ступінь потенційної капіталомісткості регіону і є непрямим індикатором ступеня закріплення капіталу. У цьому зв'язку додатне сальдо капіталу в нові регіони за іншими рівними умовами може бути вищим, ніж у регіони, що вже мали давню історію на ринку. Крім того, зустрічні потоки капіталу, що виникають після використання залученого капіталу, а саме потоки репатріації в грошовій чи товарній формі, наявність адміністративно-економічних бар'єрів для репатріації, можуть істотно спотворювати реальну картину. Через це порівняння динаміки припливу капіталу в країни Європи і Близького Сходу, що розвиваються, з показниками інших регіонів, в яких рівень "насичення" економік іноземним капіталу явно вищий лише на підставі даних про додатне сальдо, необ'єктивне. Необхідний комплексний аналіз формуючих сальдо потоків ввозу і вивозу капіталу. Крім того, великий інтерес становить визначення структури потоків капіталу з погляду домінуючих форм міграції й особливостей розподілу капіталу на світовому ринку.

При розгляді ММК як сукупності міграції приватного і державного капіталу принциповий інтерес з погляду загальноекономічної інтеграції, обсягу ринку капіталу і вартості залучення ресурсів становить розгляд особливостей залучення приватного капіталу. Тому перейдемо до детального аналізу домінуючих форм руху приватного капіталу. Необхідні для проведення аналізу дані наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3.

Структура надходжень іноземного приватного капіталу до країн із

перехідною економікою та країн, що розвиваються, за періоди 1978-1985 рр. та 1995-2002 рр. (у % до загального підсумку) [55, с.67].

Наведені дані свідчать про істотні трансформації у домінуючій формі руху капіталу. Роль банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу знизилася в 5,5 разів з 63,9% у 70-х - початку 80-х років до 11,7% у другій половині 90-х років - початку нового століття, що обумовлювалося ростом частки прямих і портфельних іноземних інвестицій. Питома вага ПІІ зросла у 3 рази з 16,8% до 50,3%. Більш ніж у 8 разів, з 3,8% до 31,6%, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині самої групи портфельних інвестицій. Якщо в першому періоді аналізу в сукупному портфелі частка акцій була майже в 12 разів вище частки облігацій, то для 90-х років залежність була вже зворотна - частка облігацій перевищила частку акцій на 8%. Таким чином, 90-і роки характеризувалися істотними трансформаціями в структурі фінансових потоків, переходом від позичкової системи розподілу ресурсів до механізмів фондового ринку. Якщо в першому періоді аналізу ММК позики становила 64,2% проти 20,3% припливу капіталу у вигляді вкладень у фондові інструменти, то в 90-х роках це відношення склало 28,1% проти 65,5% на користь цінних паперів. Таким чином, для перехідних економік і економік, що розвиваються, правомірно констатувати значне скорочення ролі банківського кредитування. Переважною стала фондова модель розподілу капіталу. На її частку припадає 81,9% загального обсягу припливу ММК у країни, що розвиваються. Разом з тим, певною мірою замінником банківського кредитування став борговий ринок цінних паперів.

З урахуванням висновків про превалювання для країн, що розвиваються, ввозу капіталу через ПІІ та фондової моделі розподілу капіталу, обмежимо коло дослідження цими категоріями і перейдемо до їх аналізу.

Загальний обсяг ММК у формі ПІІ за період 1982-2002 рр. оцінювався в 6,3-6,4 трлн. дол. США. Найбільшими учасниками процесів ММК у формі ПІІ є ТНК. У 2003 р. у процесах ММК брали участь 63000 материнські компанії, що вклали ресурси в 690000 іноземних підприємств. Головним каналом міжнародного обміну усередині ТНК є експорт фінансового капіталу. З початку 70-х років ХХ сторіччя обсяг цієї частини міжнародного обміну в 100 найбільших ТНК світу становив майже чверть ВНП розвинутих країн і перевищував обсяг світової торгівлі, що свідчить про значну концентрацію потоків капіталу в 100 найбільших ТНК світу. Разом з тим слід відзначити тенденцію до зниження частки 100 найбільших ТНК у загальносвітових потоках ПІІ, що пов'язано зі збільшенням кількості малих і середніх підприємств, у тому числі в регіонах ЦСЄ. Однак частка країн, що розвиваються, у формуванні великих ТНК дотепер несуттєва. За станом на кінець 2005 року лише чотири з усіх, що базуються в країнах, що розвиваються, ТНК ввійшли в 100 найбільших ТНК світу.

Протягом 1990-х- початку 2000-х років світовий обсяг міжнародного виробництва і продажу закордонних філій, що є індикаторами вартості міжнародного продукту, збільшувалися швидше, ніж загальна позиція по ВНП країн світу і загальносвітовий експорт. Продаж закордонних філій, що становили в 2002 р. 20 трлн. дол. США проти 3 трлн. дол. у 1980р. сьогодні практично в двічі вищий, ніж загальносвітовий експорт. Зв'язаний з міжнародним виробництвом валовий продукт в 2002 році становив 1/8 сумарного ВНП усіх країн світу проти 1/20 у 1982 р. Це свідчить про превалювання для ТНК моделі розширення ринку збуту. Експортна модель інвестицій другорядна.

Таким чином, ПІІ - найбільш динамічна в розвитку форма міжнародного обміну капіталом для країн, що розвиваються. Основою динамізму ПІІ значною мірою є ТНК. Відповідно до даних UNCTAD найцікавішим для 100 найбільших ТНК світу є підприємства, що займаються виробництвом електроніки, електроустаткування, хімічної, фармацевтичної і нафтохімічної продукції.

Загалом обсяг капіталу у вигляді ПІІ, що мігрував за межі національних економік країн світу, збільшився у фактичних цінах з 51 млрд. дол. у 1945р. до 2,8 трлн. дол. у 2002 р. Одним з факторів, що значно вплинули на зростання обсягів ММК між розвиненими країнами і насамперед між США, Великобританією, Францією й Австралією після 1997 р, стала хвиля масових злиттів і поглинань, парадокс появи яких пояснюється викликаними інтеграцією ЄС і економічною кризою в Японії змінами в економіко-політичних позиціях країн - найбільших учасників світової економіки, а також необхідністю посилення їх конкурентних позицій на світових ринках.

Таблиця 2.4.

Обсяги ввозу/вивозу ПІІ по регіонах світу у 1985-2002 рр. (млрд. дол. США) [55, с.68]

* по вивозу капіталу з країн із перехідною економікою дані тільки офіційної статистики

Майже 60% загальносвітового обсягу ввозу і вивозу ПІІ припадає на три останніх роки аналізованого періоду в 18 років з 1985 по 2002 рік. Ріст залучення у світову систему розподілу ПІІ при цьому актуальний з більш-менш однаковими темпами для кожної аналізованої групи країн. Найбільш динамічними з погляду інтегрування в ММК у формі ПІІ були країни групи ЦСЄ. Увіз ПІІ в цю групу країн збільшився в 2002 р. порівняно з періодом 1985-1990 рр. у 809 разів, вивіз - у 27,7 рази. Поясненням такій динаміці є поява і вихід на ринки капіталу на початку 90-х р. постсоціалістичних суверенних країн-позичальників з високою потребою в капіталі і значним потенціалом його освоєння. Вже на початку 90-х р. розглянутий показник для країн ЦСЄ наблизився до показника групи країн, що розвиваються. Ріст обсягів ввозу/вивозу ПІІ для групи країн, що розвиваються, був більш згладженим і становив у 2002 р. порівняно з 1985-1990 рр. для ввозу 9 разів, для вивозу - 12,53. Група розвинутих країн, де приріст показника для ввозу склав 7,84 %, для вивозу 8,19% був найбільш стабільним. Однак, навіть стосовно розвинених країн поняття стабільності щодо нарощування ПІІ відносне. Поза залежністю від приналежності країн до різних груп, змін кон'юнктур окремих ринків і фінансових криз, що відбувалися, загальною тенденцією розвитку світового ринку капіталу було постійне нарощування обсягів ПІІ. Для одержання більш детальної картини структури і спрямованості потоків ПІІ розглянемо питому вагу кожної групи країн (розраховані для аналізу дані наведені в табл. 2.5).

Таблиця 2.5.

Частка ввозу/вивозу ПІІ кожною групою країн у світових

показниках міграції ПІІ (%)[55, с.69]

Лідером у розподілі потоків ПІІ є група розвинених країн. За весь аналізований період середня частка цієї групи в загальносвітовому обсязі ПІІ складала 65,16% із ввозу ПІІ і 87,56 % з вивозу. 1985-2000 рр. став періодом постійного зниження частки розвинених країн у світовому обсязі ввозу ПІІ. Однак вже в 2001 р. це зниження припинилося. У 2002 р. зростає частка розвинених країн за статтею ввозу капіталу - до 71,5% світового рівня. Ця частка зіставлювана лише з початком аналізованого періоду й разом зі збільшенням у 2002 р. частки розвинених країн у вивозі ПІІ означає повернення до споконвічної структури розподілу ресурсів, "замикання" високорозвинених країн на розподіли потоків ПІІ усередині своєї групи.

Аналізуючи участь розвинених країн у розподілі ПІІ варто визначити, що обсяг вивозу капіталу з цих країн у період 1985-2002 рр. виріс у 7,8 разів, обсяги ввозу і від'ємного сальдо - у 8,2 і 9,64 разів відповідно. Аналогічні показники для країн, що розвиваються, складали для ввозу і вивозу - 9 і 12,5 разів, із формування додатного сальдо припливу ПІІ - 8 разів.

Співвідношення обсягів увозу ПІІ до обсягів їхнього вивозу на основі даних табл. 2.5. по групах країн представлене в табл. 2.6.

Таблиця 2.6.

Співвідношення вивозу / ввозу ПІІ по групах країн за період 1985-2002 рр. (%) [55, с.70]

Відношення ввозу і вивозу ПІІ в групі розвинених країн на початок періоду (1985-1990 рр.) становило 123,68%. До 2001 р. спостерігався хвилеподібний ріст цього показника. Мали місце щорічні коливання сальдо як у бік збільшення, так і зменшення, при цьому загальним трендом розвитку потоків ПІІ для розвинених країн взагалі було поступове збільшення відносин вивозу до вивозу капіталу і розміру від'ємного сальдо. Піком росту обсягів додатного сальдо для країн, що розвиваються, став 2001 р. Цього року розглянуте співвідношення склало 154,31% проти 123,68% у період 1985-1990 рр. Однак вже в 2002 р. значення показника для розвинутих країн знизилося до рівня кінця 80-х - початку 90-х, склавши усього 129,11%. Бум економік, які розвиваються, сприяв вирівнюванню пропорцій у розподілі ПІІ, однак цій групі країн не вдалося закріпити досягнутих пропорцій у розподілі.

На початку нового століття відбулося посилення концентрації ПІІ в країнах ЄС, США і Японії. В 2002 р. близько 63% відтоку ПІІ з кожної з цих країн, перерозподілялося між цими країнами. Це може бути пояснено тим, що незважаючи на падіння індикаторів стану економіки Японії, у групі розвинених країн спостерігався стійкий економічний ріст. Середні темпи економічного росту розвинених країн у 2000 р. становили 2,5%, у 2001 - 2,7%, 2002 - 2,3%. Такий значний для високорозвинених країн ріст був обумовлений головним чином економічним ростом економік США і ЄС. Завдяки цьому уперше за 10 років у групі розвинених країн були зареєстровані вищі темпи росту національних економік порівняно з економіками групи країн, що розвиваються. У 2002 році темпи економічного розвитку країн, що розвиваються, становила усього 1,5%. При цьому визначальну роль у формуванні цього показника зіграв Китай, для економіки якого було також характерне падіння темпів росту [55, с.71].

Основним каналом розподілу капіталу є інститут фондового ринку. Раніш цінні папери використовувалися винятково як форма документального оформлення вкладення капіталу. Однак зараз, у силу значних спрощень процедур і часу доступу, що суттєво змінило капіталізацію та ліквідність світового фондового ринку, цінні папери все більше наближаються за своїм внутрішнім змістом до універсального товару - грошей, вигідно відрізняючись від останніх постійним розширенням можливостей по виходу за межі національних економік. Вже з кінця 80-х років емісія цінних паперів стає основним для світового ринку капіталу засобом залучення зовнішніх фінансових ресурсів. У 90-х роках частка зовнішніх запозичень на основі операцій з цінними паперами на первинному ринку складала до 80% від загальної суми залучення зовнішнього капіталу. Високою динамікою при цьому відрізнялися як ринки корпоративних прав, так і ринки боргових паперів. Помітною рисою останніх десятиліть минулого століття також стала поява й інтенсивний розвиток ринку похідних паперів.

Фондовий механізм залучення зовнішнього фінансування найбільшою мірою актуальний для країн англо-американської системи права, у той час як для країн континентальної Європи більш властиве використання послуг банківських установ. Доказом цього служить те, що капіталізація фондових ринків боргових інструментів у першій групі країн щодо ВВП у два-три рази вище. Зокрема, відношення заборгованості по цінних паперах нефінансових корпорацій до ВВП наприкінці 90-х років у США склало 30%, у Європі - 3%. [63, с.36] Аналогічна ситуація і для ринку акцій - частка капітальних вкладень, профінансована за рахунок емісії акцій у першій групі країн знову ж у кілька разів вище. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації міжнародної економіки дуже яскраво і виявляються в динаміці індикаторів стану фінансових ринків. Найбільш показовим є індикатор співвідношення міжнародних операцій з акціями й облігаціями до ВВП тієї чи іншої країни. Якщо ще в 1975 р. дане співвідношення складало у провідних країнах від 1% до 5%, то до 2000 року воно збільшилося до 100-700%. Розпад СРСР, бурхливий економічний розвиток країн Східної і Південно-Східної Азії супроводжувалися активним формуванням і розвитком ряду нових локальних ринків. У результаті частка капіталізації нових ринків у загальносвітовій капіталізації виросла з 3-4% на початку 80-х років до 15-18 % на початку XXІ сторіччя[63, с.37].

Поряд з ростом капіталізації ринків, що формуються, протягом останніх років спостерігався і ріст капіталізації ринків розвинених країн. З 1980 р. по 2000 р. капіталізація світового ринку акцій виросла в 13 разів. Динаміка капіталізації світового ринку акцій наведена в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Капіталізація світових фондових ринків акцій (млн. дол. на кінець року) [63, с.38]

Рис. 2.3. Капіталізація світового ринку акцій [63, с.38]