Стан та перспективи співпраці України з міжнародними організаціями

- активну участь брала делегація України в обговоренні питань ядерного роззброєння, інтеграції країн з перехідною економікою у світову економіку, захисту прав людини, захисту прав національних меншин, забезпечення прав депортованих народів. Наполегливо зверталася увага міжнародного співтовариства до проблем, пов'язаних з наслідками викликаними аварією на Чорнобильській АЕС;

- на пленарному засіданні сорок дев'ятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, Президент України Леонід Кучма виступив з пропозицією «Партнерство заради розвитку», закликаючи всі держави - і великі, і малі - відмовитися від підозр, недовіри і взаємних претензій заради стабільного економічного розвитку, проявити солідарність в справі зміцнення міжнародної безпеки, справедливості та рівноправності, підтвердити важливість партнерських і рівноправних зв'язків у всіх сферах.

- Україна виступає як помітний контрибутор до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). У ході цих операцій з боку України взяли участь 18 тис. військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ України. Українські військовослужбовці у складі місій ООН підтримували мир і безпеку в Афганістані, Боснії і Герцеговині, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово (СРЮ), Лівані, Сьєрра-Леоне, Хорватії [36].

Охарактеризуємо фінансову діяльність України з ООН. Фінансові потоки участі України в ООН виглядають наступним чином.

У 2004 році в державному бюджеті для Міністерства закордонних справ України на сплату внесків до міжнародних організацій передбачено було 77,4 млн. гривень. (Фінансові зобов'язання перед ООН, органами та спеціальними установами системи ООН (зокрема перед Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку «ЮНІДО», Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури «ЮНЕСКО», Міжнародною організацією праці «МОП» та Всесвітньою організацією охорони здоров'я «ВООЗ»)).

У 2005 році з метою збереження права голосу в Генеральній Асамблеї ООН внесено до бюджету ООН (у тому числі до бюджетів ООН з підтримання миру) 7,6 млн. дол. США, і виконані зобов'язання за угодами про реструктуризацію заборгованості перед ЮНІДО, ЮНЕСКО, МОП, ВООЗ у сумі 5,8 млн. дол. США.

Генасамблея ООН після затяжних дискусій залишила без змін методологію розрахунків шкали внесків держав до регулярного бюджету Всесвітньої організації. Затверджена нова шкала внесків держав у бюджет ООН на 2007-2009 роки, в основу якої було покладено принцип платоспроможності держав.

При даному підході враховувалися показники валового національного продукту за кілька років. Якщо економіка держави розвивається успішно, то росте і розмір його внесків до бюджету ООН. Згідно із затвердженою шкалою, США залишаються основним платником. На них як і раніше припадає 22% всього бюджету Організації. Частка Японії скоротилася на три відсотки - вона оплачуватиме 16,6 відсотка основних витрат ООН. Частка Росії залишилася майже без змін - становила 1,2 відсотка регулярного бюджету ООН. Внесок Україні виріс незначно - з 0,039% до 0,045%. Для порівняння для Молдови, Киргизії і Таджикистану затверджений мінімальний внесок - по 0,001 відсотка від загальних витрат ООН [38].

Необхідно підкреслити, що напрямки співробітництва України з ООН досить багатогранні.

В Україні 18 жовтня 2006 року набула чинності Конвенція ООН проти корупції. Цим законопроектом Президент пропонує притягати до відповідальності юридичних осіб за пропозицію хабара або дачу хабара посадовій особі, службовцю державної структури, або органу місцевого самоврядування, або ж за підкуп особи, яка не є посадовою особою, але виконує надані законом владні повноваження Постійне представництво України при ООН «Діяльність України в рамках ООН» .

22 жовтня 2007 відбулося підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Міжнародним благодійним Фондом «Україна 3000» та Представництвом ООН в Україні в рамках ініціативи Глобального Договору в Україні. Мета Меморандуму про взаєморозуміння - сприяння співробітництву між ООН та Фондом «Україна 3000» у сфері виховання і розвитку людини, соціального залучення молоді, рівності між поколіннями, соціальної солідарності та відповідального громадянства. Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» - це незалежна неурядова, неприбуткова, неполітична благодійна організація, яка була заснована у Києві у 2001 році.

Місія Фонду - робити добро і залучати до цього інших.

Фонд працює за трьома основними напрямами - історії та культури, медицини, освіти. Сторони почали співпрацю у цих важливих сферах шляхом сприяння розвитку нації, виховання та освіти молоді та посиленню діалогу між поколіннями в Україні, таким чином, зміцнюючи єдність суспільства.

Одним із прикладів такого партнерства стане реалізація проекту «Скарбниця Живої Спадщини», яка проводилася у 2008 року. Компанія «Інтел Україна» була головним партнером цього проекту, який займався створенням бази даних для зібрання та обговорення реальних життєвих історій в інтернет-середовищі, таким чином, передаючи цінності та знання між поколіннями.

Велику роль в перші роки незалежності зіграло постійне представництво України при ООН. Будучи найважливішою серед нечисленних на час проголошення незалежності закордонних дипломатичних установ України, воно сприяло визнанню незалежності України та встановленню дипломатичних відносин з кількома десятками держав з усіх континентів світу [40-42].

Зміцнюючи двосторонні відносини, держава не забуває і про багатостороннє співробітництво.

Свідченням зростаючого авторитету Україна є її членство в ЕКОСОР, Комітеті ООН по внесках, Комітеті ООН з прав людини. Україна підтримує необхідність реформування ООН відповідно до нових реалій та потреб майбутнього з метою перетворення цієї організації в справжній центр спільних дій з врегулювання регіональних конфліктів мирними політичними способами, захисту прав людини, вирішенню таких глобальних проблем, як охорона навколишнього середовища, роззброєння, боротьба з наркоманією, СНІДу тощо.

Після структурних змін, які відбулися в світі, Україна розглядає ООН, як один з гарантів її національної безпеки і незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордонів Постійне представництво України при ООН «Діяльність України в рамках ООН» .

Розглянемо співпрацю України з міжнародними фінансовими організаціями.

3 червня 1992 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку і Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій".

У вересні 1998 р. Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» для України загальним обсягом близько 2266 млн. дол.. США. Станом на 1 березня 2002 р. Україна в рамках зазначеної програми отримала 1480 млн. дол.. США.

Перевагою кредитування в рамках даної програми було те, що кошти надані на тривалий строк (термін погашення - 10 років) були з відстрочкою сплати основної суми боргу на п'ять років. Загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. дол.. США під невеликі відсотки (до 7% річних). 3 вересня 2002 завершилося співробітництво України з МВФ за чотирирічною програмою розширеного фінансування (EFF).

Якщо розглядати сучасні часи, в яких відбувається діяльність України з МВФ, то необхідно пригадати позики МВФ у 2008 - 2009 роках.

Світова фінансова криза в Україні на сучасному етапі все ще залишається головною проблемою для українського уряду. З метою стабілізації банківської системи Національний банк України ще в жовтні 2008 року частково обмежив багато операцій банків, заборонив дострокове знімання депозитів і ввів 5-процентний коридор коливань курсу на готівковому ринку.

Подібні дії були покликані сповільнити прогресуючий економічний недуг, однак необхідність прийняття масштабного плану з виведення економіки країни з рецесії все ще стояла на порядку денному. Отже, кредит від МВФ є важливою складовою всіх антикризових заходів українського уряду.

Проте навіть після рішення МВФ надати Україні кредит в обсязі 16 млрд. доларів, у відносинах Фонду і України так чи інакше виникали складності, які ставили під питання надання чергового траншу.

В умовах фінансової кризи Україні Національний банк України отримав перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду в розмірі 4,5 млрд. доларів для підтримки стабільності національної валюти і рекапіталізації банків. Процентна ставка кредиту Міжнародного валютного фонду (МВФ) для України є плаваючою і може змінюватися відповідно до ситуації.

У січні 2009 року в Україні прибула місія МВФ, яка повинна була ухвалити рішення про надання або не надання Україні другого траншу.

У лютому 2009 року голова місії МВФ Пазарбазіолу повідомила, що організація планує повернутися до перегляду угоди stand by між МВФ і Україною, а відповідно, до питання про надання другого траншу кредиту. Після візиту місія залишила країну для додаткових нарад з керівництвом Фонду.

Проблема отримання грошей була пов'язана з тим, що бюджет України на 2009 рік виявився дефіцитним, а це суперечило умовам видачі кредиту. У зв'язку з тим, що Україна не змогла прийняти бюджет на 2009 рік з мінімальним дефіцитом, збалансувати державний Пенсійний фонд і фінансовий план НАК «Нафтогаз Україна», виплата другого траншу кредиту МВФ була припинена http://delo.ua/wiki/mvf-i-ukraina-istorija-kreditn-110921/.

Після багатьох переговорів та покращення Україною показників 8 травня рада директорів МВФ схвалила виділення Україні другого траншу кредиту "stand by" і вже 14 травня 2009 року Україна отримала в своє розпорядження кошти в розмірі 2,625 мільярдів доларів.

Після довгих переговорів і внесення урядом необхідних змін до законодавства, в результаті яких Україна вдалося отримати другий транш кредиту від МВФ, на порядку денному постало питання про наступному, третьому, транш.

Щодо отримання третього траншу, поки що річ не йде, але Україна все ж таки розраховує а третій транш і намагається виконати всі можливі умови надання кредиту від МВФ.

Співробітництво України з ЄБРР. Україна стала членом ЄБРР у ??серпні 1992 р. після підписання Президентом України Указу «Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку» від 14 липня 1992

Портфель проектів ЄБРР в Україні переважно сконцентрований у приватному секторі - 69% (667,7 млн. євро) від усього обсягу фінансування і 31% у державному секторі (300,8 млн. євро). Такий «портфельний» розподіл повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР.

Обсяги проектного фінансування ЄБРР в Україну щорічно складають 200-300 млн. євро [35].

У 2007 році президент ЄБРР Жан Лем'єр підписав Програму співробітництва на 2007-2009 роки між урядом України та ЄБРР. Дана угода передбачала збільшити обсяг інвестицій до 1 млрд. євро.

Зокрема, програма включала в себе проекти:

- в сфері транспорту (модернізація інфраструктури, розвиток логістичних центрів «Укрпошти» і розвиток мережі цифрового телебачення);

- в сфері енергетики (будівництво лінії електропередачі напругою 750 кВт - Рівненська АЕС-Київ, напругою 330 кВт - в Одеській області та на заході країни, будівництво Канівської гідроакумулюючої електростанції потужністю 500 МВт, а також реконструкція розподільних мереж в Криму).

Крім того, документ передбачав спільні проекти ЄБРР з НАК «Нафтогаз Україна», ДП «Укртрансгаз» та АТ «Укртранснафта» - від установки нових ефективних компресорних станцій і реконструкції підземних газових сховищ до будівництва резервуарів на нафтових терміналах.

Для кредитів під гарантії держбюджету кредитна ставка залишалася незмінною - LIBOR +1%. Передбачалося виділення кредитів ряду міст України під гарантії муніципалітетів. Зокрема, 100 млн. євро - Києву для закупівлі нового пасажирського транспорту і модернізації метрополітену, 18,6 млн. євро - Черкасам для модернізації котелень.

Даний документ - складова частина більш масштабної Стратегії співробітництва між Україною і ЄБРР на 2008-2010 роки, яка також включає кредити українським компаніям.

Раніше ЄБРР інвестував в Україну 2,87 млрд. євро, з яких лише 713 млн. євро складали кредити під державні гарантії. Експерти відзначають, що успішність реалізації програми співпраці впливає на розмір наступних кредитів ЄБРР Україна [35].

Співробітництво України зі Світовим банком.

3 вересня 1992 Україна стала 167 членом Світового банку, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн. дол.. США акціонерного капіталу). З початку співпраці загальна сума коштів, виділених Банком України, досягла 2,02 млрд. дол.. США За даними Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН).

У 2000 році Світовий Банк прийняв Стратегію допомоги Україні (Country Assistance Strategy - CAS) на період 2001-2003 рр.., яка передбачала надання Україні впродовж трирічного періоду позик на суму 1,8 млрд. дол. США, а також здійснення низки заходів, спрямованих на забезпечення ефективного державного управління, прозорості та звітності в діяльності державного сектору та розвиток орієнтованих на ринкову середу установ.

У 2002 році Кабмін України не отримав, як планував, другий транш програмної системної позики СБ в розмірі 250 млн. доларів. Попередній кредит ПСЗ розміром 250 млн. доларів банк виділив Україні в 2001 році [42].

У липні 2005 року СБ виділив Україні $ 250 млн. у рамках проекту «Перша позика на підтримку стратегії розвитку». 20 грудня 2007 Світовий банк затвердив другий позику на підтримку стратегії розвитку для України на суму $ 300 млн.

У 2008 році Світовий банк виділив Україні $ 140 млн. для впровадження проекту з енергоефективності міських інфраструктур. Даний кредит надається Україні на 17 років під 4-4,5%. Проект передбачає фінансування заміни насосів, інфраструктури комунальних підприємств, які пов'язані з водопостачанням та водовідведенням з метою зменшення витрат використання енергії.

Конкретні капіталовкладення передбачені для Чернігова, Івано-Франківська, Одеси. Міністерство економіки України підрахувало, що за умови реалізації проекту заміною насосів збереження енергії в цілому для країни становитиме приблизно $ 50 млн. на рік [42].

У 2008 році Україна і Світовий банк підписали угоду про третю позику на політику розвитку. У рамках підготовки до отримання цієї позики протягом 2008 року були проведені наступні реформи:

- реформи у сфері корпоративного управління;

- реструктуризація банківського сектора;

- митне законодавство України приведено у відповідність з Міжнародною конвенцією про спрощення та гармонізацію митних процедур;

- система державних закупівель приведено у відповідність до кращої міжнародної практики.

500 млн. доларів США в рамках проекту «Третя позика на політику розвитку» для фінансування державного бюджету є одним із шляхів забезпечення фінансової підтримки заходів уряду щодо подолання негативних наслідків світової фінансової кризи [42].

Розглянемо членство Україна в рамках СНД - економічної міжнародної організації. Серед останніх змін у відносинах з даною міжнародною організацією слід зазначити наступне подія. 14 листопада 2008 Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко від імені уряду України підписала 19 угод з Главами урядів країн-учасниць СНД. Підписання документів відбулося за підсумками засідання Ради глав урядів держав-учасниць СНД, яке відбулося у Кишиневі (Республіка Молдова). За ініціативою України Рада глав урядів держав-учасниць СНД розробила та підготувала угоду про економічну співпрацю Співдружності незалежних держав на період до 2020 року та ухвалила її на засіданні.

Також Україна була ініціатором та розробником угоди про співробітництво у боротьбі з обігом фальсифікованих лікарських засобів. У числі підписаних документів - конвенція про правовий статус трудящих мігрантів та членів їх сімей, а також угоди про співпрацю у транспортній сфері, про розвиток ринку транспортних послуг, про комплекс спільних заходів з підвищення продовольчої безпеки в країнах СНД, про переведення на цифровий формат телекомпанії «Світ», про співпрацю у боротьбі із захворюваністю на цукровий діабет.

Всього на розгляд було винесено 36 документів, 4 були зняті з порядку денного, 13 документів українська сторона не підписала.

Економіка багатьох країн СНД відчула вплив світової фінансово-кредитної кризи; особливо помітним воно було в країнах з відносно вищим рівнем інтеграції в світову економіку, таких як Росія, Україна, Казахстан.

Уповільнення темпів економічного зростання в цих країнах було наслідком наростання проблем у фінансовій сфері, що призвели до порушення її стабільності. Ці проблеми виявилися в браку ліквідності і кредитних ресурсів, збільшенні простроченої заборгованості по позиках банків, вилученні вкладниками коштів з рахунків банків, зниженні зростання довгострокового кредитування, скороченні об'ємів споживчого кредитування.

Крім того, негативний вплив на основні галузі економіки країн СНД зробило зниження світових цін на нафту, метали, зерно, а також скорочення зовнішнього попиту на ряд експортованих країнами СНД товарів. Для підтримки національних фінансових систем і реального сектора економіки уряди країн робили антикризові заходи у формі надання кредитів і інших видів державної допомоги кредитним організаціям і підприємствам, підвищення ступеня державної участі в економіці.

Темпи зростання інвестицій в основний капітал в більшості країн СНД знизилися унаслідок браку власних коштів підприємств і дорожчання кредитних ресурсів. У деяких країнах значні капіталовкладення продовжували здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету та іноземних інвесторів. Темпи інфляції значно перевищили торішні Козак Ю. Г., Ржепішевський К. І., Ковалевський В. В., Логінова Н. С., Осипов В. М. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. - К., 2004. - 676с..

Наступним кроком розглянемо співтовариство України зі світовою організацією торгівлі (СОТ).

З моменту визнання незалежності та усвідомлення свого статусу України прагнула вступити до СОТ. Для цього непростого кроку потрібна тривала підготовка і реальну зміну економічної ситуації, визнання України державою з ринковою економікою.

16 травня 2008 Україні стала 152 повноправним членом Світової організації торгівлі. За 14 років переговорів Україна пройшла шлях економічних і структурних реформ, трансформації від адміністративно-планової до ринкової економіки, завершила двосторонні переговори з країнами-членами СОТ, прийняла більше 50 необхідних для адаптації українського законодавства до вимог СОТ законів. Протокол про приєднання України до Маракешської угоди про створення СОТ був підписаний у Женеві 5 лютого 2008 року. Верховна Рада 10 квітня ратифікувала протокол про вступ України до СОТ.

З моменту вступу України до СОТ країна отримала такі переваги як поліпшення умов торгівлі з 151 країною світу, на частку яких припадає понад 95% світової торгівлі. Крім того, такий крок веде до зменшення тарифних і нетарифних обмежень на доступ українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ, до набуття офіційного статусу переговорного процесу зі створення зони вільної торгівлі з ЄС. Від вступу до СОТ очікується зростання доходів державного бюджету України від зовнішньоекономічної діяльності і додаткове щорічне збільшення експорту продукції, щонайменше, на 7-10% (від $ 1,5-4 млрд.). Крім того, очікується істотне підвищення конкурентоспроможності виробництва товарів через істотне збільшення обсягів іноземного інвестування - до $ 3-5 млрд. щорічно. Згадаймо, які вимоги Всесвітня торгова організація висунула Україні для вступу в цю організацію (табл.2.4.) [36].

Таким чином, співпраця України в рамках ООН, СНД дозволяє зробити національне суспільство більш цивілізованим і наблизити Україну до цінностей країн з соціально-ринковою економікою. Підтримка фінансових організацій (ЄБРР, МВФ), економічних - СОТ дозволяє перевести економіку Україну в нові реалії.

3.2 Перспективи та наслідки вступу України до міжнародних організацій

Євроінтеграція України є сьогодні одним з тих питань діяльності держави, які хвилюють не тільки чиновників і політиків, а й практично всіх громадян України. Прагнення жити на європейському рівні виникло і зміцнилося серед українських громадян ще до здобуття незалежності Україною. Українські підприємці прагнули залучити європейських інвесторів і партнерів, а громадяни України, особливо із західних регіонів, намагалися на Заході знайти гідну роботу.

У питаннях вступу України до Євросоюзу завжди велику роль грали політичні реалії. На сьогодні Європейська комісія жорстко і однозначно говорить про те, що питання європейської інтеграції Україна не буде обговорюватися найближчим часом, і буде відтягуватися до 2017 року, коли почне діяти принцип подвійної більшості при ухваленні рішень в ЄС.

Отже, доцільно розглянути і проаналізувати усі можливі наслідки та пріоритети вступу України до Європейського Союзу.

Розвиток відносин з Євросоюзом для України мають вигляд спіралі. Історію розвитку відносин експерти оцінюють наступним чином.

У рамках ЄС було ухвалено стратегічне рішення - реалізовувати відносини з країнами колишнього СРСР у «підтримуючому» режимі, без будь-яких реальних зобов'язань. Офіційно це було оформлено в договорах про партнерство та співробітництво. Весь цей час Україна активно заявляла про свої євроінтеграційні плани й вимагала на них негайної позитивної реакції. Політика обох сторін у цей період була декларативною.

У цілому, обидві сторони переслідували одну мету - забезпечення політичної і економічної стабільності в Україні, однак способи її досягнення бачилися обом сторонам по різному.

Євросоюз небезпідставно розраховував, що основні витрати й зусилля візьме на себе українська сторона, Україна сподівалася, що Брюссель допоможе так само, як країнам Центральної та Східної Європи - кандидатам на вступ до Євросоюзу. У результаті форсування процесів, до яких була не готова жодна зі сторін, призвела прямо до протилежних результатів.

Після трансформацій було вироблено політику сусідства ЄС, остаточно ухвалену 2004 року.

Помаранчева революція, що викликала сплеск інтересу та симпатії до України на емоційному рівні, не зачепила кардинальних геополітичних чинників. Вступ України з її нинішніми соціально-економічними проблемами потребував би дотацій на суму десятки мільярдів євро. Ці великі кошти можна отримати двома шляхами - збільшенням податків або перерозподіливши наявні кошти. Зрозуміло, що обидва шляхи є неприйнятними.

У 2005 році з ініціативи Ющенка його указами в односторонньому порядку був установлений безвізовий режим в'їзду в Україну громадян держав - членів ЄС і низки провідних країн Європи. З тих пір тільки з ЄС потік іноземців зріс удвічі.

Після розширення Шенгенської зони значно ускладнилися умови для поїздок українців у країни ЄС. Внаслідок різних обмежень і проблем удвічі скоротилося число українських громадян, які виїжджають в країни Євросоюзу.

3 грудня 2008 Європейська комісія представила проект «Східного партнерства» (СП) - нового формату співпраці Євросоюзу з Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Вірменією і Білоруссю. Ідея створення співтовариства цих країн була запропонована Польщею і Швецією.

Проект СП пропонує створення зони вільної торгівлі між країнами-учасницями у випадку, якщо уряди всіх шести держав схвалять таку ідею. Передбачається приведення законодавства країн-учасниць у відповідність з нормативною базою ЄС. Цей дорогий проект частково може бути профінансований за рахунок Євросоюзу.

Європейські чиновники визнають, що країни-учасниці СП знаходяться на різних рівнях інтеграції з Євросоюзом. При цьому має місце оцінка, що «Україна є локомотивом« Східного партнерства ».

Після документа про Партнерство і співробітництво був підписаний проект Угоди про асоціацію. У даному проекті Європа виставила дуже жорсткі умови щодо реального економічного наповнення (зокрема стосовно зони вільної торгівлі).

Проект угоди про асоціацію «Україна - ЄС» підписання якого планується здійснити наприкінці 2009 року, містить низку положень щодо адаптації України до стандартів ЄС у сфері захисту навколишнього середовища.

Навколишнє середовище посідає одне з центральних питань у політиці Європейського Союзу. Тому угода про асоціацію між Україною та ЄС міститиме зобов'язання української сторони перейняти стандарти чистого довкілля, адаптувати національне законодавство до європейського екологічного права, а також найголовніше - забезпечити правосуддя у сфері захисту навколишнього середовища.

Як підкреслив голова представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшера, перед Україною буде поставлене завдання не просто створити законодавчі рамки у сфері захисту навколишнього середовища. Найголовніше завдання, яке постане перед Україною, - це забезпечення практичного виконання зазначених норм.

Отже, вступ нових країн-членів в ЄС насамперед означає, що вони користуються політичним визнанням. Ці країни отримують підтвердження володіння високим рівнем політичної, економічної і загальноцивілізаційної зрілості, розвиненості і стабільності. Говорячи про переваги євроінтеграції, експерти часто згадують про ефект відкритості, лібералізації пересування людей, товарів, капіталів, а головне - ідей.

Позитивним для України має бути наступні аспекти:

- підвищення конкуренції;

- посилення міграції робочої сили в напрямку більш багатих країн;

- збільшення відвідування нових членів ЄС гостями зі «старої Європи» в якості туристів, комерсантів, інвесторів.

Особливо корисним з українських регіонів вступ до ЄС може бути для Севастополя, який має право розраховувати на появу як європейських інвесторів, так і західних туристів.

Необхідно привести вираз члена Інституту глобальних стратегій Російської Федерації - «Механізми Євросоюзу дозволяють малим країнам успішно вибудовувати комбінації проти великих, ніж вони останнім часом активно користуються.

Вперше в історії склалася ситуація, коли малі європейські держави - Бельгія, Нідерланди, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія та інші, були впродовж століть об'єктами міжнародних відносин, насильно включалися то в одну європейську імперію, то в іншу, - стали повноправними суб'єктами міжнародних відносин, чий голос, якщо їм правильно розпорядитися, має реальну вагу при ухваленні рішень. У цьому, напевно, і полягає притягальна сила Європейського союзу і тріумф європейської ідеї».

Його експерти також відзначають: «Україна вже сьогодні має більш активні зв'язки з Європейським союзом, ніж з країнами пострадянського простору. В останні роки істотно змінилася структура ВВП Україна: значна частка в ньому тепер припадає на сектор послуг. Це теж підвищує зацікавленість Україною в полегшенні доступу до європейських ринків» [45-47].

Також необхідно привести й усвідомити негативні моменти даного співробітництва.

Опоненти Євроінтеграції приводять звичайно негативні моменти, а саме:

- розорення українських виробників, які не зможуть витримати конкуренції з європейськими колегами;

- підвищення цін до світового рівня (даний факт є вже сьогодні - ціни на бензин постійно підвищуються).

Також експерти відзначають, що для основних експортуючих галузей економіки України (металургія, легка промисловість, агропромисловий комплекс) сьогодні на європейському ринку місця немає.

Проблема формату співробітництва між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) є не просто однією з багатьох у зовнішньополітичних стратегіях української держави. Це один з центральних елементів, оскільки, з одного боку, привертає широку суспільну увагу до цього питання, а з іншого - є чинником, що впливає на геополітичну розстановку сил у Азовсько-Чорноморському регіоні.

Сучасна влада неодноразово говорила про те, що однозначно розцінює Україну як позаблокову державу, а отже - не як потенційного члена НАТО.

У цьому напрямку були зроблені і деякі кроки - 2 квітня 2010 року було ліквідовано ряд структур, активно зайнятих в інтеграційних євроатлантичних процесах.

У зв'язку з цим увага експертів прикута до тих домовленостей, які будуть у найближчому майбутньому визначати формат відносин між Україною і НАТО. Тим більше, що і НАТО, через останні рішення нової влади (наприклад, результатів «Харківській зустрічі» президентів України та Росії), також схильне уважно підійти до вироблення формату відносин з Україною. Мабуть, саме для цього в останніх числах квітня до Україні приїхали з візитами відразу дві делегації високого рівня від НАТО. Результати цих зустрічей (принаймні, їх публічна частина) змушують знову замислитися про те, якими бачить нове військове керівництво України відносини між Україною і НАТООфіційний сайт України і НАТО - http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato.

Першою, 26 квітня 2010 року, до Києва прибула делегація на чолі з начальником Управління військового співробітництва - заступником начальника штабу Стратегічного командування НАТО з операцій генералом-майором Ф. Маленінскі.

Головна мета візиту - обговорення на експертному рівні питань щодо поточного стану та перспектив розвитку військової співпраці між ЗСУ і НАТО.

Другий, 27 квітня, прибула делегація експертів НАТО (представники Міжнародного секретаріату НАТО, Міжнародного військового штабу НАТО, Стратегічного командування НАТО з трансформації, Офісу зв'язку НАТО в Україні) з питань Процесу планування оцінки сил на чолі з начальником Управління планування Сил Департаменту оборонної політики Міжнародного Секретаріату НАТО Ф. Боланд. Метою їх візиту є підготовка проекту оновленого пакету Цілей партнерства на 2010 рік.

Основна зустріч у рамках роботи цієї експертної групи сталася 28 квітня 2010 року з першим заступником Міністра оборони України Г. Педченко. Педченко підтвердив, що Україна і далі має намір співпрацювати з НАТО в рамках «Річної національної програми, Комісії Україна-НАТО, Військового комітету Україна-НАТО та Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань військової реформи».

Таким чином, знову доводиться говорити про те, що Україна не зважилася на перегляд своєї діяльності на цьому напрямку з метою визначення того, навіщо їй потрібно обов'язково брати участь у всіх миротворчих місіях НАТО.

Тим більше, якщо врахувати деклароване відсутність інтересу до приєднання до НАТО і, таким чином, необхідність «задобрювати» тих, хто мав би голосувати за подібне рішення http://www.mil.gov.ua/.

Цілком очевидно, що на сьогоднішній день українське керівництво має найуважнішим чином обміркувати можливість принципової відмови від подальшого виконання Річної національної програми, насамперед, в тому її форматі, який був закладений за часів уряду Ющенка.

У зв'язку з цим особливо потрібно предметна робота над «Цілями партнерства» не тільки на 2011, але і на найближчі роки, в яких би чітко прозвучало положення про небажання Україні приєднуватися до Північноатлантичного альянсу не тільки найближчим часом, але й у віддаленому майбутньому.

Наступним кроком роботи розглянемо перспективи співробітництва України з фінансово-економічними організаціями.

Стратегія взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями повинна будуватися з урахуванням поточного стану національної економіки.

Необхідною є концептуальна визначеність, а саме включення моделі співпраці з міжнародними фінансовими організаціями та приватними кредиторами в загальну модель соціально-економічного розвитку. До стабілізації політичної ситуації в державі не можна сподіватися на вирішення проблеми зовнішньої заборгованості.

Саме це визначає цілі оптимізації зовнішніх запозичень в умовах сучасного розвитку України. Досягнення цих цілей не може не з'явитися важливим чинником стабілізації ситуації як з надходженням нових коштів та їх ефективним використанням у державі, так і своєчасним обслуговуванням отриманих коштів.

Все це і буде сприяти загальному макроекономічному оздоровлення національної економіки Україні та її виходу з кризового стану. У стратегії взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями необхідно чітко визначити форми продовження співпраці з такими організаціями.

З урахуванням практики останніх років і нерегулярності надходження фінансових ресурсів, можливі зміни самих принципів взаємовідносин із міжнародними фінансовими організаціями.

Можливим напрямком подальшої побудови відносин України з міжнародними фінансовими організаціями є перехід від безпосереднього отримання фінансових ресурсів до отримання консультативної і політичної підтримки від цих установ. Такий хід подій можливий за умов економічного зростання в Україні та успішного здійснення ринкових реформ.

У свою чергу, консультативна і політична підтримка України з боку міжнародних фінансових організацій не тільки знизить гостроту проблеми зовнішньої заборгованості, але й стане засобом залучення в Україну іноземного капіталу. Використання досвіду фахівців міжнародних фінансових організацій може здійснюватися на дорадчому рівні.

У сучасних умовах необхідна переорієнтація співпраці з міжнародними фінансовими організаціями на досягнення національних інтересів України в країні і за її межами. Необхідність опрацювання вимагає можливості політичного та економічного впливу на інші країни шляхом співпраці міжнародними фінансовими організаціями установами. Хоча, з огляду на сучасний стан країн, такі можливості для України не є реальними. Крім цього, на співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями впливає реакція західних засобів масової інформації на економічний і соціально-політичний клімат в Україні.

До об'єктивних реалій відносяться також чинники впливу на Міжнародний валютний фонд і Світовий банк провідних держав світу (в першу чергу - США) з метою досягнення відповідних економічних і політичних цілей в Україні і в інших країнах. Ці обставини повинні враховуватися у процесі співробітництва Україна, як з міжнародними структурами, так і безпосередньо з відповідними країнами. Причому, певні зрушення у відносинах з відповідними країнами зроблять позитивний вплив на відносини з міжнародними валютно-фінансовими установами та організаціями і навпаки. Актуальним є і диверсифікація міжнародних фінансових організацій (не обмежуючи їх МВФ, Світовим банком та ЄБРР).

Важливим є чіткий розподіл функцій і сфер діяльності між державними організаційними структурами - Міністерством фінансів України, Національним банком України, Міністерством економіки України. Організаційні структури, від діяльності яких залежить розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, повинні мати чітку програму діяльності, яка, у свою чергу, вимагає постійної координації відповідно до чітко визначеними державними стратегічними пріоритетами.

Очевидною є взаємозалежність - більш повне використання можливостей інтеграції в міжнародні економічні відносини є засобом впливу на проблеми формування зовнішніх боргових зобов'язань та обслуговування такого боргу. І навпаки, поліпшення боргової позиції є потужним інтеграційним чинником.

Взаємовідносини України з міжнародними фінансовими організаціями мають будуватися в контексті оптимізації моделі соціально-економічного розвитку та зміни відповідних акцентів. У процесі співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями потрібно брати до уваги всю сукупність внутрішніх політичних факторів, які не завжди враховують міжнародні фінансово-кредитні структури.

До цих факторів належить: чітка визначеність курсу економічних реформ і його реальна реалізація в державі, а не тільки декларування реформ; облік загальнополітичної розстановки сил, включаючи структуру парламенту і персоналії в органах державної влади і управління і т.д.

Трансформаційні умови сучасного розвитку України як обов'язкової передумови поліпшення ситуації з використанням залучених коштів, вимагають проведення загальної структурної реформи. Саме вона може відкрити шлях до використання потенціалу держави. Дану задачу необхідно здійснювати відповідно до апробованих світовою практикою критеріїв та у відповідності з поточним ходом подій в країні.

Не викликає сумнівів, що крім згаданих напрямків у спектрі співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, важливу роль зіграє структура і загальна концептуальна орієнтація зовнішньоекономічної діяльності держави. Можна згадати про об'єктивну енергетичної, сировинної, технологічної залежності України від зовнішніх джерел, причому пом'якшити вплив такої залежності на макроекономічну ситуацію в стислі терміни є завданням дуже проблематичним. Важливу роль зіграє механізм курсоутворення національної грошової одиниці. Остання здійснює помітний вплив як на розвиток національної економіки в цілому, так і на обслуговування зовнішніх зобов'язань держави.

Принципи захисту державних інтересів України у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями мають спиратися на пріоритети довгострокових цілей соціального, політичного та економічного розвитку. Досвід ряду країн ринкової трансформації і самої України свідчить, що кредити міжнародних фінансових організацій можуть активно сприяти вирішенню фінансових та інших проблем.

Ефективність співробітництва з позначеними структурами вирішальним чином залежить від відповіді на запитання: яке співвідношення середньострокових вигод від підвищення відкритості та лібералізації національної економіки з можливими втратами виробників і споживачів, яким чином можна узгодити коротко-, середньо-і довгострокові інтереси економіки з урахуванням різноманітних комбінацій внутрішніх і зовнішніх ресурсів. У цьому аспекті великого значення набувають також політичні фактори згаданого співробітництва.

Крім визначених вище положень щодо співробітництва України з міжнародними структурами, наведені питання вимагають подальшого наукового пошуку. У даному випадку, на рівні вищого економічного і політичного керівництва держави потрібно визначити оптимальної чи є модель соціально-економічного розвитку, яке здійснюється в рамках виконання рекомендацій міжнародних структур. Можливим є посилення уваги до співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку, як установою, яка здійснює кредитування на мікрорівні і стимулює тим самим процес залучення в Україні приватних іноземних інвестицій.

Таким чином, стратегія взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями повинна будуватися з урахуванням поточного стану національної економіки.

Оптимізації зовнішніх запозичень в умовах сучасного розвитку України. Можливим напрямком подальшої побудови відносин України з міжнародними фінансовими організаціями є перехід від безпосереднього отримання фінансових ресурсів до отримання консультативної і політичної підтримки від цих установ.

Необхідна переорієнтація співпраці з міжнародними фінансовими організаціями на досягнення національних інтересів України в країні і за її межами. Хоча, з огляду на сучасний стан країни-прохача, такі можливості для України не є реальними. Організаційні структури, від діяльності яких залежить розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, повинні мати чітку програму діяльності, потрібно брати до уваги всю сукупність внутрішніх політичних факторів, які не завжди враховують міжнародні фінансово-кредитні структури [43-45,47].

Важливу роль зіграє механізм курсоутворення національної грошової одиниці. Принципи захисту державних інтересів України у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями мають спиратися на пріоритети довгострокових цілей соціального, політичного та економічного розвитку.

Підводячи підсумок роботи, можна сказати, що політичні об'єднання, такі як ЄС, НАТО сприяють подальшій економічній євроінтеграції, міжнародні валютно-кредитні установи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Європейський банк реконструкції і розвитку відіграють значну роль в організації міжнародних кредитних відносин та підтримці стабільності української економіки.

По-перше, їхня діяльність дозволяє внести регулює початок і певну стабільність в суперечливу цілісність всесвітнього господарства, забезпечуючи в цілому безперебійне функціонування валютно-фінансової сфери.

По-друге, вони покликані служити форумом для налагодження співпраці між країнами і державами. З ослабленням ідеологічного протистояння це завдання стає все більш актуальною.

По-третє, зростає значення міжнародних валютно-фінансових організацій у сфері вивчення, аналізу та узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.

ВИСНОВКИ

На початку XXI сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини.

Приблизно в середині ХІХ ст. почалося формування цілісної системи міжнародних організацій, яка відтоді й до нашого часу пройшла певні етапи становлення й розвитку.

Розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Як було показано в першому розділі, типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації, основними для розгляду з яких є

- членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

- географічне поширення;

- функціональна спрямованість;

- характер діяльності.

Велика частка в системі міжнародних організацій належить економічним організаціям, серед яких значиме місце посідають спеціалізовані (валютно-кредитне регулювання, фінансова підтримка країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою). Попри звуження кола проблем, що вирішують такі організації, окремі з них відіграють суттєву роль в міжнародній економіці (напр., Світовий банк, МВФ).

Всі ті організації, діяльність яких вивчалась і була стисло викладена в курсовій роботі, здебільшого мають різні структуру, функції, види діяльності і механізми її здійснення, але всіх їх поєднує одна мета (для окремих організацій вона - головна) - допомога найбіднішим країнам і країнам, що розвиваються, спрямована на їх стабільне економічне зростання. Окремі організації значну увагу приділяють також соціальному зростанню країн-членів (напр., Ісламський банк розвитку, Африканський банк розвитку тощо), вирішенню екологічних проблем (так, наприклад, в діяльності ЄБРР - це одна з найважливіших цілей).

Допомога надається всім країнам-членам організації, але вони повинні виконувати певні умови договору, укладеному з цією організацією. В разі, коли країни-позичальники не виконують свої зобов'язання, допомога може бути призупинена або взагалі зупинена. Так, наприклад, якщо країна не виконує рекомендацій МВФ або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни.

Величина фінансової допомоги, на яку може розраховувати країна-позичальник, може залежати від її квоти (яка, наприклад, в МВФ визначається у SDR - спеціальних правах запозичення), тобто, загалом кажучи, від частки участі даної країни у формуванні статутного капіталу певної міжнародної фінансової організації.

Перед фінансуванням проекти розвитку ретельно розглядаються, вирішуються питання доцільності їх фінансування і тільки після цього приймається рішення надання позики чи відмови у ній за умови погодження з цим зацікавлених країн і країн-донорів.

Україна є членом багатьох міжнародних фінансових організацій, зокрема, вступила до МВФ та МБРР - у 1992 р., до МАР, МФК та ЄБРР - у 1993 р., до ЧБТР - у 1997 р., як було показано у третьому розділі.

З огляду на майбутнє Україна має намір продовжувати стосунки з групою Світового банку, з ЄБРР та ЧБТР.

Отже, Україна має досить позитивні перспективи щодо міжнародних об'єднань та свого стійкого місця в їх структурі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 403 с.

2. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л.І. Міжнародні економічні організації: Навчальний посібник. - К.: ВД „Професіонал”, 2006. - 352 с.

3. Кухарська Н.О., Харічков С.К. Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник. - „Одіссей”, 2006. - 455 с.

4. Красавина Л.Н. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. / Под ред. Красавиной Л.Н. - М.: Финансы и статистика, 2000

5. Козак Ю.Г. Міжнародні організації: Навчальний посібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського. - К.: ЦУЛ, 2003. - 288 с.

6. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

7. Чистов С.М., Никифоров А.Є, Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2006. - 440 с.

8. Шелудько В.М. Фінансів ринок: Навчальний посібник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006 - 535 с.

9. Ткачук Т. Становлення та сучасний стан міжнародних фінансових організацій: їх роль у регулюванні світових економічних процесів // Вісник НБУ. - 2006. - № 4. - С. 56-60.

10. Осьмова М.Н. Бойчнко А.В. Глобализация мирового хозяйства: учебное пособие // Под ред. Осьмовой М.Н., Бойченко А.В. - М: ОЛМА. - 2006. - 376 с.

11. Власюк О.С. Експортна стратегія України як чинник конкурентної боротьби на світовому ринку//Зовнішня торгівля: право та економіка, 2008. - №4. - С. 20-27.

12. Дедеркал Г.П. Напрямки інтегрування України в сучасну світову економічну систему// Актуальні проблеми економіки, 2008. - №8, - С. 64-66.

13. Мартиненко В.Ф. Залучення зовнішніх інвестицій в економіку України: методологічний аспект// Зовнішня торгівля: право та економіка, 2008. - №4. - С. 91-97.

14. Пирожков С.І. Східноєвропейський геоекономічний вектор зовнішньої політики України// Формування ринкових відносин в Україні, 2008. - №6.- С. 145-151.

15. Стеценко Ж.В. Формування експортного потенціалу в Україні// Економіка та держава, 2008. - №7. - С. 22-25.

16. Тульчинська С.О. Місце України за міжнародними рейтингами конкурентоспроможності// Формування ринкових відносин в Україні, 2008. - №8. - С. 30-35.

17. План дій Україна-ЄС// прийн. 2005 року

18. Колташов В. Кризис глобальной экономики- М. ИНФРА. - 2009. - 448

19. Ломако П. Зарубежный опыт конкурсного размещения заказов // "Тендер". - №19. - 2009

20. Максимова Л.М. Международные экономические отношения - М.: Маркетинг, 2008 г.

21. Международные экономические отношения // Под ред. Носова Н.С., Роньшина Н.И. - М: Феникс. - 2010. - 460 с.

22. Международные экономические отношения: учебник // Под ред. Жукова Е.Ф. - М: Сириус. - 2000. - 485 с.

23. Недужий И.И. Международные торги - М.: Международные отношения, 2008 г.

24. Нестерович В., Смирнов В. - Конкурсные торги на закупку продукции для государственных нужд. М., 2009

25. Спиридонова И. Мировая экономика: Учеб.пособие. М.: ИНФРА-М., 2009.

26. Стровский В.И. Внешнеэкономическая деятельность предприятия - М.: 2006/

27. Сухадольский Г. Тендеры. Вопросы и ответы. М., 2008.

28. Тенденции развития мировой торговли в 2008-2009гг // БИКИ. - 2009. - №7. - C. 71-83.

29. Фомичев Б.И. Международная торговля - М.: 2009.

30. Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на науковій конференції 16 листопада 2000 року // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 216.

31. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності. - К., 2005.

32. Рум`янцев А.П., Рум`янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність. - К., 2004.

33. Спиридонов І.А. Світова економіка. - М.: ИНФРА. 2008, С. 96-98.

34. Батрименко П. ЗМІ та європейська інтеграція України // Економічний вісник, №1, 2005р. - с.5-8

35. Бек К. Україна між Росією та Заходом // Національна безпека і оборона, №4, 2004р. - с.11-1

36. Будкін В. Україна на геоекономічних перехрестях // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.27-30

37. Валінчук В. Україна - ЄС: таке непросте стратегічне партнерство // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.19-25

38. Гайкалов С. Iнтеграцiя України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки // Економічний часопис-ХХІ, №7, 2004р. - с.21-25

39. Говдя А. Інформаційне забезпечення євроінтеграційної стратегії України // Економічний вісник, №8, 2004р. - с.27-30

40. Карпенко О. Сучасний стан і тенденції присутності України на ринках ЄС // Сучасна торгівля, №10, 2004р. - с.21-24

41. Колодійчук В. Єврорегіони: організаційна форма взаємодії прикордонних регіонів ЄС // Збірник наукових праць НДФІ, №1, 2005р. - с.31-34

42. Краснова Н. УПС як інструмент поглиблення торгових зв'язків // Світова економіка, №1, 2004р. - с. 28-31

43. Литвин В. Економічні аспекти ролі України у формуванні Європи сьогодення та Європи майбутнього // Національна безпека і оборона, №5, 2004р. - с.4-8

44. Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність // Світова економіка, №5, 2004р. - с. 24-27

45. Матеріали міжнародної практичної конференції «Перспективи інтеграції України до ЄС»

46. Несторенко О. Створення зони вільної торгівлі та її наслідки для України // Економічний вісник, №7, 2004р. - с.17-19

47. Парасій К. Україна на ринку ЄС: тенденції та перспективи // Сучасна торгівля, №1, 2005р. - с.10-14

48. Потапенко П. Стратегія євроінтеграції та питання участі України у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) // Економічний вісник, №8, 2004р. - с.19-22

49. Прокопенко С. Місце взаємин прикордонних регіонів у сучасних тенденціях світового розвитку // Світова економіка, №1, 2004р. - с. 13-15

50. Сіденко В. Розширення Європейського Союзу на схід: наслідки для України // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.7-10

51. Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.15-19

52. Шевченко Ф. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС // Економічний вісник, №1, 2005р. - с. 16-18.

53. Шер Д. Шенгенська угода, розширення ЄС та Європейська безпека // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.20-22

Размещено на Allbest.ru