Міжнародні конфлікти

У теоретичній конфліктології основним завданням постмодернізму є руйнація стереотипів, таких як „анархія”, „дилема безпеки”, „сила” та ін.. Самими фактом свого існування ці стереотипи сприяють збільшенню ворожості й зменшенню об'єктивності в оцінці сторонами одна одної. Серед основних постмодерністських теорій - фемінізм, що досліджує вплив соціального упередження за статевою ознакою на виникнення та протікання міжнародних конфліктів.

22.Методологія дослідження міжнародних конфліктів: загальний огляд.

Якісні методи дослідження часто називають загальними методами наукового пізнання. До них ставляться: аналіз, синтез, індукція, дедукція, історичні, логічний методи, узагальнення, порівняння й ін.

Аналіз. Цей метод постійно застосовується в наукових дослідженнях. Він складається в уявному розчленовуванні досліджуваного предмета на складові частини або виділенні ознак предмета для вивчення їх окремо як частини єдиного.

Синтез. Цей метод пізнання, при якому відбувається уявне з'єднання складених елементів досліджуваного предмета і його властивості, розчленованих у результаті аналізу, і вивчення цього предмета як єдиного цілого. У ході синтезу розкриваються місце, роль кожного елемента в системі, пізнається їхній прояв у предметі як єдності різноманітного.

Індуктивний метод. Укладається в тім, що загальний висновок робиться із приватних посилок.

Дедуктивний метод. Укладається у визначенні часткового висновку із загального припущення.

Історичний метод. Застосовується в політологічних і історичних дослідженнях конфліктів. Він вивчає часовий хід розвитку конфлікту, починаючи від виникнення, закінчуючи його завершенням.

Логічний метод. Включає кошти й способи логічного опису й пояснення конфліктів і заснований на формах мислення й законах діалектичної й формальної логіки. Даний метод тісно пов'язаний з історичним методом, що не існує у відриві від логічного методу.

Узагальнення. Складається в дослідженні властивостей, зв'язків і відносин конфлікту, які характеризують не окремо взятий конфлікт, а цілий клас однорідних у даному відношенні конфліктів.

Порівняльний метод. Припускає зіставлення ряду аспектів конфлікту й з'ясування подібності або розходження їхніх проявів у різних конфліктах.

24.„кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.

Останнім часом для дослідження межгрупповых і міждержавних конфліктів всі частіше застосуються метод математичного моделювання. Його значимість пов'язана з тим, що експериментальні дослідження таких конфліктів досить трудомісткі й складні. Наявність модельних описів дозволяє вивчити можливий розвиток ситуації з метою вибору оптимального варіанта їхнього регулювання.

Математичне моделювання межгрупповых конфліктів дозволяє замінити безпосередній аналіз конфліктів аналізом властивостей і характеристик їхніх математичних моделей.

Можна виділити типові математичні моделі, використовувані в конфликтологии.

Імовірнісні розподіли являють собою найпростіший спосіб опису змінних через вказівки частки елементів сукупності з даним значенням змінної.

Статистичні дослідження залежності - клас моделей, широко застосовуваної для вивчення соціальних явищ. Це насамперед регресійні моделі, що представляють зв'язок залежних і незалежних змінних у вигляді функціональних відносин.

Марковские ланцюга описують такі механізми динаміки розподілів, де майбутнє сосотояние визначається не всіх передісторією конфлікту, а тільки «сьогоденням». Основним параметром кінцевого ланцюга Маркова є ймовірність переходу статистичного індивіда (у нашім випадку опонента) з одного стану в інше за фіксований період часу.

Моделі цілеспрямованого поводження являють собою використання цільових функцій для аналізу, прогнозуваннями планування соціальних процесів. Ці моделі звичайно мають вигляд завдання математичного програмування із заданими цільовою функцією й обмеженнями.

Теоретичні моделі призначені для логічного аналізу тих або інших змістовних концепцій, коли утруднена можливість виміру основних параметрів і змінних.

Імітаційні моделі являють собою клас моделей, реалізованих виді алгоритмів і програм для ЕОМ і складні залежності, що відображають, що не піддаються аналітичному аналізу. И. м. - це кошти машинного експерименту. Він може використовуватися як для теоретичних так і для практичних цілей. Цей спосіб моделювання застосовується для дослідження розвитку вже, що йдуть конфліктів.

23.„якісні” методи в конфліктології: структура, особливості.

Якісні методи дослідження часто називають загальними методами наукового пізнання. До них ставляться: аналіз, синтез, індукція, дедукція, історичні, логічний методи, узагальнення, порівняння й ін.

Аналіз-складається в уявному розчленовуванні досліджуваного предмета на складові частини або виділенні ознак предмета для вивчення їх окремо як частини єдиного.

Синтез- відбувається уявне з'єднання складених елементів досліджуваного предмета.У ході синтезу розкриваються місце,роль кожного елемента в системі

Індуктивний метод- загальний висновок робиться із приватних посилок.

Дедуктивний метод- визначення часткового висновку із загального припущення.

Історичний метод-вивчає часовий хід розвитку конфлікту, починаючи від виникнення, закінчуючи його завершенням.

Логічний метод- логічний опис й пояснення конфліктів

Узагальнення- дослідженні властивостей, зв'язків і відносин конфлікту, які характеризують не окремо взятий конфлікт, а цілий клас однорідних у даному відношенні конфліктів.

Порівняльний метод- зіставлення ряду аспектів конфлікту й з'ясування подіб./розход.їхніх проявів у різних конфліктах.

24.„кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.

Існує декілька підходів у вивченні міжнародних конфліктів. Їх об'єднує прагнення осмислити роль даного соціального феномена у функціонуванні міжнародної системи, у відносинах між її різноманітними складовими частинами і сформулювати на цій основі висновки, що мають практичне значення. Але навіть якщо вони і характеризуються спільними цілями, у той же час між ними є відмінності, які полягають у характері їхнього зв'язку безпосередньо з практикою міжнародних відносин.

У останні роки вчені-міжнародники усе частіше звертаються до математичних методів при проведенні політичних досліджень, що дозволяє їм розширити традиційні методи якісного аналізу, підвищити точність прогнозованих оцінок. Арифметичні засоби, застосовані сьогодні в дослід.МВ, у переважній більшості випадків були запозичені із природничих наук. Дослід. одержали серйозну розробку в працях ам. учених. Їхнє застосування виправдане тому що дозволяють виокремити раніше не очевидні взаємозв'язки між суб'єктами МВ, по-друге, винятково важливі при визначенні прихованих ресурсів і можливостей взаємодії на міжнародній арені і необхідні з метою уточнення розвитку обстановки і засобів дії. практичні результати, що досягаються на основі їхнього використання, не повною мірою відповідають сучасним потребам.

25.Методологія дослідження міжнародного конфлікту в роботі Т. Шеллінга „стратегія конфлікту”.

Томас Шеллинг (род. в 1921 р.)- професор університету Мэриленда (США). Докторський ступінь Шеллинг одержав у Гарварді. Є одним із самих літніх лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки. Його книга "Стратегія конфлікту"-1960 р. поклала початок дослідженням стратегічного поводження й торгів, була визнана однієї із сотні найбільш впливових книг післявоєнного часу. Саме Шеллингу належить заслуга застосування теории ігор у сфері МВ. Розробив концептуальну основу теорії стримування, що протягом 4 десятиліть лежала в основі ядерної стратегії США, а також політики контролю над озброєннями.

У теорії ігор може бути вплив у всіх областях, у яких замішані 2 й більше сторони/фактори, що володіють різними думками, переконаннями, прагненнями або інтересами або діючими в різним напрямках, навіть якщо вони прямо не протилежні один одному. Це включає такі області як економіка, політика (взаємини між д-ми, народами й групами суспільства), питання безпеки, суспільства, та ін.

26.Типологія міжнародних конфліктів: критерії та підходи.

Труднощі типології пов'язані з рядом обставин:

1.конфлікти ставляться до категорії соц.явищ, границі яких явно не простежуються;

2.будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один тип конфлікту від іншого;

3.сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченні часу: закамуфлированность справжніх джерел, причин і мотивів учасників;

5.суб'єктивність дослідника.

Існує величезна кількість типологий конфліктів, кожна по-своєму гарна, але при цьому кожна по-своєму обмежена.

Традиційно ж всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:

· за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;

· за географічним показником: регіональні, локальні,міжконтинентальні, глобальні;

· за тривалістю: короткострокові, довготривалі;

· за рівнем ворожості: збройні та незбройні;

· за методом ведення війни: з дотриманням правил та без;

типи конфліктів:

· традиційні міжнародні конфлікти- це більшість конфліктів на протязі 20 .

· внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові)- супер.всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

Для виникнення цього конфлікту має бути наявність таких чинників:

-рівень національної сідомості, коли він вищий або нижчий, то це може спровокувати зростання етноцентризму;

-наявність проблемних питань, які досягли свого критичного апогею між етносами або в етносі;

-наявність тих сил, які здатні використовувати попередні чинники;

Такий тип конфлікту також може виникати коли етнос «відчуває» певну загрозу у продовженні свого існування, чи існування його цінностей, або окремих факторів, таких як релігія або культура, мова, а також, якщо існує соціально-економічна нерівність.

· асиметричні конфлікти- це конфлікти, в яких додатковим засобом впливу є наявність третіх сторін або взаємозалежність учасників;

· міжнародно-терористичні акти.

Абсолютний конфлікт - повне знищення супротивника.

Інституціональний конфлікт - конфлікт, якому можна регулювати.

Позиційний конфлікт - боротьба за лідерство.

Конструктивний конфлікт - конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.

Неконструктивний конфлікт - конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.

Стабілізуючий конфлікт - спрямований на усунення відхилень від норми.

Деструктивний конфлікт - руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу, влади).

Подружній конфлікт. 3 причини зухвалі, подружні конфлікти: 1) соціально-економічна; 2) біологічна; 3) психологічна. Типи конфліктів у родині: 1) проблемна родина; 2) конфліктна родина; 3) кризова родина. Краща книжка по цій справі - И. С. Кін, «Введення в сексологію».

27.Конфліктогенність постбіполярної системи міжнародних відносин.

Характероною особливiстю цієї системи э асиметричнiсть конфiктiв

постбіполярна система, вносячи зміни в співвідношення військових та невійськових факторів сили, стимулює виникнення асиметрії. об'єктом конфлікту, як симетричного, так і асиметричного, виступає "сила", яка розпадається на різні складові, з яких в асиметричному конфлікті більшого значення набуває структурна перевага, психологічні фактори та інноваційні можливості. Сторонами асиметричного конфлікту є не лише д-ви. В постбіполярній системі МВ існує унікальна взаємодія симетричних і асиметричних факторів. Це створює додаткові загрози, але одночасно і додаткові можливості для системної стабільності. Сторони досягають врегулювання в той момент, коли вартість подальшої суперечки перевищує вартість досягнення годи. Засобом взаємного тиску сторін виступають асиметрії часу, цілей та ін., а також вплив третіх сторін і взаємозалежність партнерів. Особливо загрозливими є конфлікти, сторони яких слабо залежать одна від одної. Врегулювання таких конфліктів стає проблематичним, прикладом чого є міжнародний тероризм, особливо якщо його розглядати в контексті "зіткнення цивілізацій". Підсилення взаємозалежності суб'єктів міжнародних відносин і поширення міжнародних режимів є одним з найефективніших засобів запобігання асиметричним конфліктам.

28.Гегемонія в сучасному світі і її вплив на міжнародні конфлікти.

Поняття гегемонії мало свій розиток у працях марксиста Антоніо Грамші. Один з ключових моментів у цій теорії - положення про „світову гегемонію”. Воно ґрунтується на сильній державі, яка фактично нав'язує іншим свіотвий порядок. Прик. у 2 пол.ХІХ ст. - ВБ, а у 2 пол.ХХ - США.

Вся історія МВ проходила під знаком боротьби за гегемонію.
Світополітичні процеси у 20-му столітті вивели США на 1 план у МВ. Упродовж століття критики зов.пол.США звинувачували ам. еліту в претензіях на роль "світового поліцейського", у спробах заблокувати процес перебудови «між.сусп». США явили світові небачений досвід еволюційної побудови надстабільної нац.ек., яка не спиралася б на колоніальні володіння; гармонійного розвитку плюралістичної демократії; найбільш дієздатних професійних збройних сил; крім того, американці безперечно очолюють інформаційну та промислову революцію з середини 60-тих років.

Гегемонія залишається метою зов.пол. кожної д-ви, але шлях до неї відкритий лише "цивілізаціям", здатним забезпечити як свою внутрішню стабільність; геоп.уявлення про МВ на сучасному рівні здатні лише пояснити конфліктні та нерівноправні стосунки держав по вісях "розвинута - нерозвинута", "стабільна - нестабільна" чи "нестабільна - нестабільна; США об'єктивно збільшували свій потенціал виконання ролі гегемона у між.сис. протягом століття, проте це ніколи не було ціллю їх зов.пол., а відтак у конгломераті постінд. держав до США поступово перепливають зовсім інші функції.Свідомою чи несвідомою ціллю зовнішньої політики кожної внутрішньої стабільної, порівняно економічно розвинутої держави є зайняття дом.позиції у між.сис.; з якої вона може домагатися вирішення важливих для себе проблем із стовідсотковою ефективністю, а отже - встановлення гегемонії.Можна погодитись із тим , що ціллю існування кожної держави є максималізація добробуту власної еліти або опосередковано - населення, у залежності від політичного ладу. Світова гегемонія постійно є максимальним ступенем забезпечення добробуту суспільства - населення держави-актора. Із тим запереченням, що територіальна гегемонія навряд чи є оптимальною співвідносно із підвищенням добробуту - адже вона пов'язана із чималими витратами та неабиякими викликами для держави-встановниці.

29.Основні типи сучасних міжнародних конфліктів.

Труднощі типології пов'язані з рядом обставин:

1.конфлікти ставляться до категорії соц.явищ, границі яких явно не простежуються;

2.будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один тип конфлікту від іншого;

3.сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченні часу: закамуфлированность справжніх джерел, причин і мотивів учасників;

5.суб'єктивність дослідника.

Існує величезна кількість типологий конфліктів, кожна по-своєму гарна, але при цьому кожна по-своєму обмежена.

Традиційно ж всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:

-за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;

-за географічним показником: регіональні, локальні,міжконтинентальні, глобальні;

-за тривалістю: короткострокові, довготривалі;

-за рівнем ворожості: збройні та незбройні;

-за методом ведення війни: з дотриманням правил та без;

Інші типи конфліктів:

· традиційні міжнародні конфлікти- це більшість конфліктів на протязі 20 .

· внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові)- супер.всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

Для виникнення цього конфлікту має бути наявність таких чинників:

-рівень національної сідомості, коли він вищий або нижчий, то це може спровокувати зростання етноцентризму;

-наявність проблемних питань, які досягли свого критичного апогею між етносами або в етносі;

-наявність тих сил, які здатні використовувати попередні чинники;

Такий тип конфлікту також може виникати коли етнос «відчуває» певну загрозу у продовженні свого існування, чи існування його цінностей, або окремих факторів, таких як релігія або культура, мова, а також, якщо існує соціально-економічна нерівність.

· асиметричні конфлікти- це конфлікти, в яких додатковим засобом впливу є наявність третіх сторін або взаємозалежність учасників;

· міжнародно-терористичні акти.

Абсолютний конфлікт - повне знищення супротивника.

Інституціональний конфлікт - конфлікт, якому можна регулювати.

Позиційний конфлікт - боротьба за лідерство.

Конструктивний конфлікт - конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.

Неконструктивний конфлікт - конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.

Стабілізуючий конфлікт - спрямований на усунення відхилень від норми.

Деструктивний конфлікт - руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу, влади).

Подружній конфлікт. 3 причини зухвалі, подружні конфлікти: 1) соціально-економічна; 2) біологічна; 3) психологічна. Типи конфліктів у родині: 1) проблемна родина; 2) конфліктна родина; 3) кризова родина. Краща книжка по цій справі - И. С. Кін, «Введення в сексологію».

30.Асиметричні конфлікти в міжнародних відносинах.

Критерій симетричності може слугувати одним з основних для класифікації міжнародних конфліктів постбіполярної системи. Очевидна активізація асиметричних загроз і неадекватність механізмів їх нейтралізації проявляються одночасно із виникненням і розвитком симетричних міжнародних конфліктів. У цьому проявляються як зміни в структурі міжнародної системи, так і збереження окремих параметрів системи попередньої, у першу чергу центральності держави як суб'єкту міжнародного конфлікту або принаймні як його регулятора. Із поширеним нині поняттям "асиметричний конфлікт" частіше за всі асоціюються новітні вияви міжнародного тероризму. Іншим стійким уявленням, що з усією очевидністю випливає з першого, є ті, що асиметричний конфлікт є набагато більш небезпечним для міжнародної системи в цілому і окремих держав, ніж конфлікт симетричний або, говорячи мовою конфліктології, є дисфункціональним; у тої ж годину традиційний, симетричний конфлікт прийнято вважати таким, що наділений функціями вирішення діалектичних протиріч. І, нарешті, третя поширена думка стосується саме "нормальності", традиційності симетричного конфлікту і, на противагу цьому, аномальності, нетрадиційності, а значити і тимчасовості асиметричних конфліктів як виду, сприйняття останнього як негативного і шкідливого прояву міжнародних відносин, який потребує принаймні усунення або ж перетворення на знайомий симетричний виклик. Асиметричними міжнародними конфліктами вважаються конфлікти між учасниками міжнародних відносин, що використовують якісно різні методи для досягнення власних цілей. Часто цілі учасників можуть також принципово відрізнятися; як правило, відрізняються і їхні зовнішньополітичні стратегії. При цьому учасниками таких конфліктів не є лише держави, а міжнародними смороду стають часто завдяки власним наслідкам. Асиметрія виникає в більшості випадків у відносинах між різними за потенціалом суб'єктами. Вона може проявлятися в структурі двосторонньої торгівлі, співвідношенні обсягів взаємних інвестицій, ідеологічних розбіжностях. У ході міжнародного конфлікту це призводить до використання суб'єктами принципово різних стратегій, що обумовлено як різними ресурсами, так і різним сприйняттям структури конфлікту: його цілей, можливого тривання в часі, прийнятного ступеню ескалації і т. ін.

31.Транснаціональні конфлікти: поняття та приклади.

Особливості тер. в постбіп.світі полягають у розш.кола суб'єктів тер. діяль.,їхніх стратегій та систем мотивацій, організаційних структур та цілей; вдоск.технологічних засобів, які можуть використовуватися тер.: від тактичної конвенційної зброї до зброї масового знищення (ЗМЗ). Сучасний т. являє собою значно більш складне комплексне явище в порівнянні з попередніми іст.аналогами. Ос.риси суч. Т. можна віднести наступні 3: 1) зрост.еф.терор. атак; 2) зрос. загрози вик. ЗМЗ; 3) тенд.до децентрал. та урізном. тер. діяль., а також зб. к-ті жертв, причини: зб.я к-ті і активізація рел.мотивованих терор.груп, адже вони є більш схильними до використання тактики, що націлена на якомога більшу кількість жертв. Тер.діють в рамках примусової дипл. -використ.насильство для досягнення певних цілей. Для релігійних терористів використання насильства є “священним обов'язоком”. Сила такої дії залежатиме від природи терористичної групи, її цінностей та цілей. Іншою рисою сучасного м.тер. є постійна і зростаюча неб. застосув.ЗМЗ. Прагнення до макс.к-ті жертв терористичних атак підштовхують до набуття контролю над ЗМЗ. Збільшення ймовірності використання терористами неконвенційної зброї надалі ускладнює оцінку тероризму як явища в цілому та збільшує коло загроз, джерелами яких є тероризм. Терористичні групи повинні будуть оцінювати співвідношення прибутків/ризиків перед можливим використанням ЗМЗ. Ймовірно, групи з більш традиційним цілями будуть менш схильними до використання таких засобів. Сучасний тероризм є комплексним та мінливим, із зменшеною увагою до формальних організаційних ознак. Збільш.різноманіт. організац.структур тер.груп має ряд важл.наслідків для стратегії боротьби зТ. Операції, що проводяться децентраліз. групами, важче попередити. Набагато складніше також визначити наміри та можливості таких груп. З іншого боку, слабкості “мережевої” орг.тер.груп полягають у збільшенні інформаційного обміну, необхідного для функц. групи, і, внаслідок цього, до зменшення ступеню контролю над таким обміном. Якщо тер.орг. надалі активніше користуються досягненнями тех.рев., то вони стають все більш вразливими саме в технологічному відношенні. Інша слабкість децентралізованих груп полягає в обмежені ступеню координації дій в ній. Це може зменшити готовність групи.

32.Регіональні міжнародні конфлікти: причини та шляхи врегулювання.

Шляхи врегулювання:

-попередження

-трансформація;

-врегулювання (1. Інтервенціоністська. 2. Ліберальна);

-деескалація.      

Коли мова йде про регіональний конфлікт, мається на увазі конфлікт між 2 або більше д-ми, що зачіпає обстановку в конкретному регіоні й найчастіше минаючий із прямою або непрямою участю великих держав, або із залученням військово-політичних об'єднань між.х-ру.

Іноді конфлікти перекидалися з континенту на континент, і на між.арені створювався цілий ланцюг конфліктних ланок, у яку була залучено велика кількість держав і зацікавлених сторін.

Регіональні конфлікти часів "холодної війни" багато в чому відрізнялися од від од по природі й типам, утримуванню й структурі, конкретному ходу й кінцевому результату розвитку.

Загальна основа: вони виникли як пряме або непряме вираження головного протиріччя біполярної моделі. Ці регіональні конфлікти у свою чергу відігравали істотну роль у сис.МВ, впливаючи на хід розвитку у відповідних регіонах і МВ у цілому. Рег.конф.може перетвор.в тривалий, що розвивається сягаючих небезпечних фаз розвитку. Він може привести до зростання масштабів застосування зброї, у тому числі зброї масового знищення, що здатно породжувати погрозу глобалізації конфлікту, втягування в нього ядерних держав. Регіональний конфлікт підсилює напруженість у міжнародних відносинах.

Причиною сучасних регіональних конфліктів нерідко стає розбіжність адміністративно-політичних границь із етнічними. Фактор територіальних домагань сьогодні ще досить сильний, хоча сучасне міжнародне право пропонує людству норму цивілізованих відносин: принцип непорушності границь і відмова від територіальних претензій.

33.Внутрішні конфлікти з міжнародними наслідками.

До внутрішного конфлікту міжнародними наслідками можуть належати міжетнічний конфлікт та внутрішньополітичний конфлікт.

Політичний конфлікт-зіткнення протилежних суспільних сил у звьзку з різними політичними цілями та інтересами, боротьба за політичний вплив у сусп.або на міжн.арені. Внцтршні конфлікти володіють значним кнфліктогенним потенціалом. Такі конфлікти можуть створювати регіональні загрози, що змушує інші країни втручатися, тобто гострота конфлікту породжує інтервенцію. Поділяються на 2 групи: внутрішньогрупові, міжгрупові. Існують різні підстави і переваг інтеренції у ці конфлікти, в залежності від бажаного результату існує вибір методів та засобів втручання. Втручання може бути оформлене у різних формах: союз із однією зі сторін конфлікту, оновні елементи: обрання сторони, географічне обмеженн регіонупідтримки, окупація території, обмін населнням, введення окупаційних військ. Можлива також гуманітарна інтрвенція, яка потребує досягнення високого рівня безпеки після її закінч. Ефективність інтервецнії може обмежуватись з бок інших держав або МО.

34.Міжнародний тероризм: поняття та основні тенденції розвитку.

Тероризм у будь-яких формах свого прояву перетворився в одну з небезпечних по своїх масштабах, непередбачуваності й наслідкам суспільно-політичних і моральних проблем, з якими людство входить в XXI сторіччя. Тероризм і екстремізм у будь-яких їхніх проявах усе більше загрожують безпеки багатьох країн і їхніх громадян, спричиняють величезні політичні, економічні й моральні втрати, роблять сильний психологічний тиск на більші маси людей, чим далі, тим більше несуть життів ні в чому не винних людей.

Конфликтог. потенціал тер. особливо виріс з 60-х років ХХ століття, коли цілі регіони світу були покриті зонами й вогнищами акт. різних по своїй орієнтації тер.орга.і груп. Сьогодні у світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. У суч.умовах спостерігається ескалація терористичної діяльності экстрем.настроєних осіб, груп і орг., ускладнюється її характер, зростають витонченість і антилюдяність терористичних актів. Тер. має міжнародний, глобальний характер. Цей феномен обумовлений розширенням і глобалізацією між. зв'язків і взаємодії в різних областях. Поряд з більшим числом тер. орг.і груп є не менше число підтримуючих їхніх різних структур, аж до цілих д-ав-спонсорів тероризму. сьогодні основна матер. підтримка тер.орг. надходить із арабських нафтовидобувних і розвинених західних держав. Так формується фінансова база міжнародного тероризму. Числен. жертв тер. і величезним мат. збиток від тер., завдяки розвитку новітніх технологій, що мають подвійне призначення, діяльності змі й глоб. комп. мереж, крайньої комерціалізації в сфері т.зв. мас культури, де культивуються насильство й жорстокість, у все більшого числа людей з'являється можливість одержати, а потім і використовувати інформацію про створення самих витончених коштів знищення й способах їхнього застосування. Не застраховані від спалахів тероризму ні високорозв., що ні відстають в економічному й соціальному розвитку країни з різними політичними режимами й державним устроєм.

Епіцентр терористичної активності протягом ряду років зміщався від країн Латинської Америки до Японії, ФРН, Туреччини, Іспанії, Італії. Одночасно з різним ступенем інтенсивності здійснювалися терористичні акції таких організацій, як ИРА в Англії й Північній Ірландії, ета в Іспанії. Акт. палестинські й ізраїльські терористи, терористичні організації в ряді країн Аф.й А., а також у США. В останні роки на Близькому Сході більшу активність розвили ісламські воєнізовані терористичні групи орієнтації "Хамас" і "Хезболлах" використовуючи тер.методи наркомафия, відвойовуючи в офіційної влади всі нові позиції.

35.Стратегії врегулювання внутрішніх конфліктів.

Керування конфліктом, урегулювання конфлікту, дозвіл конфлікту.Урегулювання конфлікту - зняття гостроти протиріч конфлікту.Дозвіл конфлікту - вичерпання предмета конфлікту; формування безконфліктних відносин, дозвіл конфлікту закінчується переговорами, зняттям образа ворога, орієнтацією на співробітництво.Регуляція конфлікту. По шкалі ліворуч праворуч: знищення супротивника; конфронтація (настоювання, відсутність поступок); компроміс (є поступки); сприяння; співробітництво).Керування конфліктом - урегулювання, дозвіл, придушення конфлікту в інтересах суспільства в цілому, або в інтересах його окремих індивідів.

2 способи керування конфліктом:- нормативно-правовий (у рамках закону);- примусово-переговірний (через переговори).Тактика (стратегія) може бути й силовий, і компромісної.Етапи керування конфліктом:

-институционализация (установлення юридичних норм і правил дозволу конфлікту);

-легітимність (легітимація) - добровільна готовність до дотримання норм);

-структурування конфліктуючих груп;

-редукція (відомість, переклад конфлікту з одного рівня на іншій і ослаблення за рахунок цього).Способи дозволу конфлікту:угода в результаті збігу думок;угода відповідно до законодавчої або моральної волі;керування конфліктом, мобілізація груп.Етапи, процедури при керуванні конфліктом:

*юридичні процедури:- парламентські процедури;- правосуддя (судові процедури);- судочинство;- арбітраж.

*не юридичні процедури:доброзичлива комунікація + наявність зворотного зв'язка;- медіація (посередництво);

- фасилитация (як краще все організувати).

Рефлексивне керування конфліктом - спроба впровадити у свідомість іншої людини інформацію, що змусить його діяти так, як вигідно тому, хто передав цю інформацію.

Процес виріш. К.: основні умови й методи:

теорія людських потреб (Бартон);

переклад масового конфлікту на міжособистісний рівень;

избегание конфлікту;

метод переговорів.

Вирішення к.:

повинен бути план дій;

забезпечити виконання цих дій.

Складання плану:

об'єктивний метод (пряме спостереження);

вивчення джерел інформації;

особисті бесіди;

виявлення інтересів сторін.

Правила проведення переговорів:

обмін інформацією;

визначається коло спірних питань і час для їхнього обговорення.

Правила роботи зі ЗМІ:

всі засідання - закриті;заяви для преси потрібно схвалювати;оголошення результатів не повинне перешкоджати подальшому ходу переговорів;висвітлювати потрібно не тільки свою позицію, але й протилежну;вироблення позитивної суспільної думки.

Заходу для зниження силового тиску:

закріплення в Конституції принципу ненасильницького здійснення влади;

законодавча заборона на використання армії при дозволі конфлікту;

законодавча заборона партій, рухів, ЗМІ ориентирующихся на силові методи.

Модель урегулювання конфліктів:

1.предконфликтна стадія (робиться прогноз імовірності конфліктів, діагностика конфліктів). Якщо цього не зробити, то:

2.властиво конфлікт;

3.вирішення конфлікту;

4.результати конфлікту.

Переговори - завершальний етап стадії дозволу конфлікту.

Переговори - пошук взаємних компромісів конфліктуючих сторін, що включає в себе певні процедури й правила.

Переговори припускають юридичне оформлення досягнутих домовленостей.

Основні етапи переговірного процесу:1.підготовчий етап - збір інформації про причини конфлікту й учасників конфлікту;2.початок переговорів (висловлення позицій, оцінка ситуацій). НАОС - Найкращі Альтернативи Обговорюваній Угоді;3.пошук прийнятного рішення, компромісні варіанти; шляхи досягнення консенсусу;4.завершення переговорів (уточнюються деталі й домовленості, строки виконання зобов'язань);

Позиції медіаторів у переговорах:- роз'єднувальна;- що зіштовхує;- що змішує.

Найважливіше правило - не допускати манипулятивные технології, тобто:

посилання на авторитет;виривання з контексту;натяки;не обговорення гострих проблем;образливі жарти;імітація;відтягування моменту ухвалення рішення;варіанти відповіді тільки «так» або «ні»;погрози, ультиматуми;блеф, помилкова демонстрація чинності;гра на жалість;шантаж (мол, «громадськість не схвалить...»)демагогія.

36.Інтервенція у внутрішні конфлікти.

Інтервенція (лат.interventio--втручання) -- військове, політичне або економічне втручання одного або декількох государств у внутрішні справи іншої країни, що порушує її суверенитет.

Інтервенція може бути військової (одна з форм агресії), економічної, дипломатичної. Всі види інтервенції несумісні з Уставом ООН і заборонені международным правом.

З погляду міжнародного права дане поняття не може бути чітко визначено. Чи є надання «братской интернациональной помощи» при придушенні востаний у Берліні в 1953 р. Угорщини в 1956 р. Чехословаччини в 1968 р. «інтервенцією» чи ні існують різні думки.

Незважаючи на категоричну заборону И. сучасним міжнародним правом, імперіалістичні держави, і насамперед США, постійно втручаються у внутрішні справи інших держав і народів. Ці акти втручання носять характер відкритої збройної (наприклад, И. США в Индокитае) Індокитаїритої, замаскованої (нав'язування далекої політичної, економічної, соціальної й іншої системи, організація в цих цілях змов, переворотів і громадянської війни; засилання шпигунів, терористів і диверсантів; фінансування, озброєння й надання іншої допомоги підривним групам; демпінг, кабальні позики, дипломатичний тиск, використання печатки, радіо й телебачення для ведення ворожої пропаганди й т.д.). Найнебезпечнішою формою втручання є збройна інтервенція.

37.Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.

Глобалізація несе із собою не тільки переваги, вона чревата негативними наслідками або потенційними проблемами, у яких деякі її критики вбачають більшу небезпеку.

Одна з основних проблем пов'язана з питанням, хто виявляється у виграші від глобалізації. Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях. Деякі опоненти говорять про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних д-ав розвивається більше високими темпами, чим багаті. У результаті відбувається не конвергенція або вирівнювання доходів, а скоріше їхня поляризація. У процесі її быстроразв. країни входять у коло багатих держав, а бідні країни усе більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їх боку, наслідок: між. конфл., оскільки д-ви прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві.

2 проблема пов'язана з потенційною регіон.або глоб. нестабільністю через взаємозалежність нац. економік на світовому рівні. Локальні ек. коливання або кризи в 1 країні можуть мати рег. або глоб.наслідки- свідчить про велику уразливість взаємозалежних економік. Результатом може стати економічний конфлікт із погрозою перетворення в економічну війну або навіть військове зіткнення.

3 коло породжуваних глоб. проблем викликаний побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від сувер.урядів в інші руки- деякі вбачають у глоб. спробу підриву національного суверенітету. З даної причини глобалізація може викликати в національних лідерів почуття безпорадності перед її чинностями, а в електорату - антипатію до неї. Такі настрої можуть легко перейти в крайній націоналізм і ксенофобію із закликами до протекціонізму, спричинити ріст екстремістських політичних рухів, що потенційно чревате серйозними конфліктами.

38.Теорія комплексної взаємозалежності.

Висунули теоретики неолібералістичного напрямку - Р. Кеохейн і Дж. Най. У світі існує множинність каналів зв'язку, на основі яких будується політика, зв'язки між урядовими і неурядовими структурами і тп Порушення одних зв'язків і відносин веде за собою цілу низку наслідків за принципом „ефекту доміно” практично для всіх учасників міжн. взаємодії. в рамках теорії комплексної взаємозалежності, аналізують, наскільки д-ави, розроблюючи концепції національної безпеки, враховують взаємозалежність; якими методами вона підсилюється і т д.

Взаємоз.- досить складне, але важливе поняття. Воно виявляє багато типів зв'язків між д-ми у світі. Такі зв'язки включають: економічні зв'язки всіх типів, міграції населення, культурні відносини, практично всі види комунікацій, міжнародні концерни, що стосуються навколишнього середовища, прав людини, технологічних досягнень, здорового способу життя; а також швидке зростання кількості міжнародних організацій. Зв'язки між країнами дуже зміцніли у ХХ столітті, значною мірою, завдяки технологічним досягненням - із зменшенням часу, необхідного для комунікацій проявляється ефект “тісного світу”. Також взаємозалежність є не просто зміцненням зв'язків, хоча і важливих. Взаємозалежність означає, що на економіку, суспільство, уряд впливають події, що відбуваються поза національними кордонами - події, що мають свої витоки в межах кордонів інших держав. Власне кажучи, це може припускати залежність. Проте, через те, що ці ефекти мають 2 сторони, можна говорити про взаємозалежність. Іншими словами, всі суспільства і економіки потенційно підлягають впливу один одного. В дійсності буде більш доречним обмежити поняття взаємозалежності до взаємодій між індустріально розвиненими державами чи регіональними групами цих держав. А яблуком розбрату є питання про те, що менш розвинені країни є залежними від індустріального світу. В цьому сенсі вулиця з двома шляхами не є вже такою очевидною. Інший погляд на взаємозалежність знову передбачає двояку природу цього явища, визначаючийого як спільну залежність (Кеохейн і Най, 1977, ст.8). найбільша заслуга останнього визначення є те, що воно передбачає, що взаємозалежність включає національні кошти, оскільки доля формується через зовнішню залежність - не дивлячись на те, що національний може бути поширений по світу.ю де залежність зберігається.

39.Релігійний фактор у сучасних міжнародних конфліктах.

Релігія є впливовим чинником між.життя виходячи з того,що суч.тенд.в МВ є поширення реліг.конфліктів. Вони иникають у духовній сфері життя поряд з ідеологійчним,науковим, моральним конфліктами. Оча в сучасному світі церква є відділеною від держави (пере.Захід), в багатьох країнах спострігається посилення рлігійної задежності держ.влади (Схід). Сьогодні існує велика кількість релігій, і багато з них в силу заполітизованості н зовсім мирно існують одна з одною. Розбіжності у тлумаченню реліг.догматів також сприяють конфліктоленності. Поирюєтьс також релігійна нетерпимість, яка упроводжується міжнаціональною нетерпимістю. Релігійним конфліктом є- зіткненняі протиборство між носіями релігійних цінностей що обумовлні відмінностями в світосприйнятті. Окільки рлігія є відображенням соціальності індивідів, то вона обєднує їх, поширює єдиний звьязок між представниками релігії. Тому цей конфлікт є небезпечним. В історії є якраві приклади безглудих але кровопролитних конфліктів на рег.грунті: хрестові походи, війни католиків проти протестантів. Окрім того, релігія є політичним механізмом, за допомогою якого можуть вирішуватися важл.пит. Однією з причин такого конфлікту може бути намагання представників однієї релігії зробити її домінуючою в світі. Наявніст відмінних ознак у релігіях є джерелом онфлікту. Суб.цих конфліктів є цілі народи, держави, релігійні утворення абоіндвіди. Універсальних засобів їх розв.не існує.

40.Соціально-економічні причини міжнародних конфліктів у постбіполярному світі.

Соціально-екон. Причини це протирічч між цілями, інтересами, цінностями, потребами соціуму та можливість все це реалізувати.

Фактично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ породжує погрозу конф. Економіка бідних д-ав розвивається більше високими темпами, чим багаті. Багаті д., а бідні країни усе більше відстають від них. Зростаючий розрив у доходах викликає невдоволення з їх боку, наслідок: між. конфл., оскільки д-ви прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. через взаємозалежність нац. економік на св. рівні. Локальні ек. коливання або кризи в 1 країні можуть мати рег. або глоб.наслідки- свідчить про велику уразливість взаємозалежних економік. Результатом може стати економічний конфлікт із погрозою перетворення в економічну війну або навіть військове зіткнення. побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від сувер.урядів в інші руки- спроба підриву національного суверенітету. З даної причини глобалізація може викликати в нац. лідерів почуття безпорадності перед її силою, а в електорату-антипатію до неї. Такі настрої можуть легко перейти в крайній націоналізм і ксенофобію із закликами до протекціонізму, спричинити ріст екстремістських політичних рухів, що потенційно чревате серйозними конфліктами.

41.Інтервенція міжнародних організацій у міжнародних конфліктах: за й проти.

Людству знадобилося пройти через 2 світові війни, колосальні людські втрати й незлічимі страждання, перш ніж батьки-засновники ООН установили непохитність принципу незастосування сили або загрози сили в МВ, поставили поза законом дозвіл між. суперечок немирними засобами. Тим самим був зроблений кардинальний перелом у розвитку цивілізації: сила поступилася місцем праву. Але заборона на застосування сили, що стала обов'язковою нормою, мала серй. стримуючий вплив на потенційних порушників. Із завершенням холодної війни, здавалося, створилися всі сили. Ключова із цих передумов - можливість на повну міць задіяти потенціал ООН, прерогативи її Ради Безпеки. Однак, на великий жаль, не все виявилися готові до того, щоб скористатися цим історичним шансом. Вплив концепції "гуманітарної інтервенції" на систему МВ може бути воістину руйнівним. Деякі провідні країни намагаються "доповнити" нею загальновизнані між.-пр.принципи, розхитавши тим самим їхню струнку систему й підмінивши в підсумку силу права в між. житті правом сили на основі однополярної, а точніше, натоцентристской моделі світоустрою. Спроби підриву підвалин між.правопорядку обґрунтовуються якимсь "недосконалістю" суч. між. права, що не дозволяє застосовувати силу в обхід Уставу ООН і повноважень СБ. Відповідні правові норми не факультативні й не дозволяють вибирати з них ті, які комусь подобаються, і відкидати що не влаштовують. Ієрархії принципів між.права не існує: всі вони взаємозалежні й підкріплюють один одного. Цілісне застосування між.пр.сист. покликано виключити як "гуманітарні катастрофи", "етнічні чищення", так і акти агресії. Можливість застос. сили тільки у 2 випадках. 1- індивідуальна або колективна самооборона у відповідь на збройний напад на члена ООН. 2- із санкції Ради Безпеки при погрозі між. миру й безпеці. Протягом напівстоліття Устав ООН залишався оснвою всієї сист. МВ, забезпечуючи стабільність і порядок у світі. Спроби під яким би те не було приводом (у тому числі й захисту прав людини) уживати однобічні або групові акції в порушення Уставу й без санкції Ради Безпеки чреваті справжнім хаосом у МВ, тим більше що ніякої розумної альтернативи існуючій системі не пропонується.

42.Підходи до визначення сили в конфліктології.

Незважаючи на ті, що 1) сила здавна активно використовується як засіб у МВ і 2) з силою пов'язана проблема війни й миру як одна з центральних проблем МВ, немає повної ясності відносно змісту поняття сили. Найчастіше під силою мають на увазі здатність міжнародного актора нав'язати свою волю й тім самим вплинути на характер МВ у власних інтересах.

З кінця 40-х рр. у ТMB набули поширення два підходи до розуміння сили -і атрибутивний і біхевіоріальний (біхевіористський), до яких пізніше додався третій -і структуралістський.

Атрибутивний підхід характерний для представників політичного реалізму. розглядають силу між.актора, насамперед д-ви. Звідси між. політ.- політика сили. При цьому він не проводити різниці між силою, могутністю, владою й впливом, виражаючи всі це одним терміном "power елементи сили: воєнні ресурси, промисловий потенціал, природні ресурси, геостратегічні переваги, чисельність населення, культурні характеристики (нац. характер), національна мораль, якість дипломатії й державного керівництва.

Другий підхід-біхевіористський-пов'язує силу з поведінкою між. актора, його взаємодіями на, світовій арені. Однак великою популярністю користується структуралістський підхід до розуміння сили. Силу-лише як 1 із ел. держ. могутності- грунтується на використанні сили, у тому числі й для здійснення еф.з.пол. Могутність міжнародного актора-це здатність нав'язати свою волю іншим, вона виражає соціальні відносини. Соціологи МВ виділяють такий елемент структурної сили як технологія. Технологічна могутність є не просто продовженням економічної й торгової сили, алі й відіграє самостійну роль у системі засобів міжнародних акторів. Вона знаходиться в основі 3 вирішальних для сучасної між. діяльності феноменів: автономії рішення актора у воєнній сфері, його політичного впливу, а також культурної привабливості.

Таким чином, цілі та засоби в глибинними взаємозалежними категоріями ТMB, які мають як стійкі елементи, так і збагачуються новими компонентами, пов'язаними з виникненням нових явищ у системі міжнародних відносин. Однак у будь-якому випадку головні цілі міжн. акторів пов'язані йз забезпеченням національних інтересів і безпеки, чому повинні служити й відповідні засоби, у т.ч. сила.

43.„баланс сил”: визначення й функції.

Окремі автори виділяють стадію тупика: рівновага, викликана неефективністю кроків, що вживаються, і усвідомленням пирровой перемоги, параліч дій, пошук нових підходів і зміна лідерів, переоцінка власних інтересів, загасання протиборства, перемир'я, початок переговорів. Мертва крапка це зупинка в процесі сталкивания й протистояння сталкиванию. Причини виникнення мертвої крапки в конфлікті:

1.провал тактики протистояння;

2.виснаження необхідних ресурсів (енергія, гроші, час);

3.втрата соціальної підтримки;

4.неприйнятні витрати.

Спочатку на цій стадії нічого не відбувається в об'єктивному плані, але при цьому змінюється відношення однієї зі сторін до що відбувається. Через якийсь час обидві сторони приходять до прикрого висновку, що перевага неможливо, але, проте, поки немає бажання віддати перемогу, самоусунувшись, або поступитися. Але найважливішим слідством настання цього етапу стає розуміння хоча б однієї зі сторін, що супротивник це незалежний партнер, з яким прийде домовлятися, а не тільки ворог. І із цим партнером прийде домовлятися й взаємодіяти, що стає першим кроком до переговірного процесу, до виходу з конфлікту.

44.Класифікація війн.

розподіл воєн по групах, виходячи зі спільності їх однорідних і найбільш істотних ознак.
Війна як насильницька зміна відносин між людьми завжди пов'язана з руйнуванням тих або інших умов існування протиборчих сторін. Вона сповільнює або перериває розвиток цивілізації, деформує матеріальну й духовну культуру. Клас.конецформыначалоформыКласифікація воєн здійснюється на основі най. істотних ознак. Серед них найбільш загальними й найчастіше вживаними є наступні:

- соц.-пол.(видам на основі подібних соц.-п.ознак: справедливі й несправедливі війни);

- війсь.-тех.(кошти збройної боротьби)

- історичні

Найбільш інтегративною підставою для класифікації воєн стала кількісно-масштабна підстава, відповідно до якого виділяються світові, регіональні, локальні й малі війни, а також військові конфлікти різної масштабності. У цей час найпоширеніший вид воєн носить субрегіональний, локальний або місцевий, внутрішньодержавний характер. Новим, маловивченим видом збройного протистояння стають різного роду миротворчі операції: по підтримці й збереженню миру, які в окремих випадках приводять до відвертого втручання у внутрішні справи держав. військові конфлікти стали підрозділятися на 3 типи:

-конфлікти вис. інтенсив.- війни між державами й військовими коаліціями з використанням всіх видів зброї, у тому числі і ядерного (загальна й обмежена ядерна війна), на глибину всієї території супротивника;

-конфлікти сер. інт. - війни між двома країнами, у яких воюючі сторони використовують наявні чинності й кошти й найсучаснішу військову техніку, але не застосовують зброя масової поразки;

-конфлікти н. інт.- особлива форма в.-пол. б-би в географічному районі з обмеженим застосуванням військової сили або з їхньою участю за допомогою надання різних видів допомоги без прямого використання збройних сил.типи воєн: справедливі й несправедливі; прогресивні й реакційні; загарбницькі й визвольні. По стратегічному втримуванню розглядають види воєн: залежно від масштабу - світові, регіональні, локальні; по способі дії - маневрені й позиційні; по складу що беруть участь - двосторонні й коаліційні; по тривалості - затяжні й швидкоплинні; по фізичних середовищах збройної боротьби - наземні, морські, повітряні, космічні. Залежно від напруженості збройної боротьби і її розмаху розрізняються війни малої, середньої й великої інтенсивності. За засобами: розрізняють ядерну війну; неядерну (звичайну), аналогом якої в класифікаціях інших держав можна вважати «конвенціальну» війну, тобто ту, котра ведеться відповідно до міжнародних договорів (конвенціями); хімічну; біологічну; бактеріологічну; геофізичну; інформаційну й т.д.

45.Превентивна дипломатія як засіб управління конфліктом.

Превентивна дипломатія (англ. preventive diplomacy) -- міри, спрямовані на попередження розбіжностей між сторонами, недопущення переростання споровши у військові конфлікти й обмеження масштабів останніх, якщо вони все-таки виникли. У її рамках передбачається більше широке використання мер по зміцненню довіри, створення місій по зборі фактів і систем раннього попередження про погрози миру, використання демілітаризованих зон як превентивної міри й т.п.