Від торгівлі з РФ суттєво залежить український експорт (24,1 % загального вивозу у 2000 р. та 79,1 % вивозу до країн СНД) та особливо імпорт (41,7 % та 72,4 % відповідно). Висока, а стосовно регіону СНД - панівна позиція Росії в українському експорті та її цілковите домінування в імпорті України самі по собі свідчать про значну залежність від російського партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок кількох додаткових факторів. При аналізі українсько-російських економічних відносин уже звичайним висновком е констатація того, що саме з РФ Україна одержує переважну частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих для вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна поглинути неконкурентоспроможні в інших регіонах світу українські вироби. Недостатньо уваги в такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України від економічного співробітництва з Росією [37, 245].

Серед цих факторів необхідно вказати на невеликі потенційні можливості географічної диверсифікації зовнішньої торгівлі України в межах СНД. У 2000 р. наступне за РФ місце серед її торговельних партнерів посідав Туркменістан, частка якого в зовнішній торгівлі вкрай нестабільна (від 5 до 9 %) залежно від можливостей оплати поставок туркменського газу. Далі йдуть Білорусь та Казахстан, суттєвому розширенню відносин з якими заважає пріоритет їхнього співробітництва з членами Митного союзу, який обмежує зв'язки з іншими країнами. На частку ж торгівлі України з шістьма членами СНД, що не входять до Митного союзу - ЄАЕС, у 2000 р. припадало всього 13,7 % торгівлі з цим регіоном. Значні труднощі (пов'язані зокрема з високим дисбалансом торгівлі з ЄС) становить і переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків на інших партнерів поза межами Співдружності, які позитивно ставляться до розгортання політичного й набагато стриманіше - до розширення й поглиблення економічного співробітництва з Україною.

При оцінці взаємин з цим партнером необхідно враховувати той факт, що нині й на зазначений перспективний період Росія щодо України є й виступатиме надалі водночас як ринок покупця й ринок продавця. Справа в тому, що РФ має необхідні валютні резерви для закупівлі практично всіх аналогів українських товарів у інших країн, тому може диктувати (як ринок покупця) ціни та умови імпорту з України на свою користь. Водночас, оскільки Україна за період після розпаду СРСР не спромоглася забезпечити себе альтернативними джерелами одержання товарів критичного імпорту, РФ (як ринок продавця) має змогу встановлювати вигідні для себе параметри торговельних відносин з українськими споживачами. Із трьох варіантів таких відносин - на принципах незалежності, взаємозалежності або залежності партнерів - у російсько-українських відносинах переважає саме остання, найбільш невигідна для України модель.

Обсяг торгівлі України з найважливішими партнерами в країнах СНД характеризує додаток 1.

Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з країнами СНД у вартісному відношенні склав 16071,4 млн. дол. США, що на 1,1% більше, ніж в 2001 році. Обсяги експорту зменшились на 0,3% і дорівнювали 6807,6 млн. дол. США. Імпорт збільшився порівняно з 2001 р. на 2,2% і досяг 9263,8 млн. дол. США. Негативне сальдо в 2002 р. склалося у сумі 2456,3 млн. дол. США проти 2237,7 млн. дол. США у попередньому році. Треба відзначити, що частка торгівлі з Російською Федерацією - основним торгівельним партнером України, постійно знижується. Так, питома вага РФ у торгівлі товарами та послугами в 2002 р. склала 29,8% (у 2001 р. цей показник дорівнював 32,0%, у 2000 р. - 34,9%), а в торгівлі виключно товарами - 27,2% (у 2005 році - 29,6%, в 2015 році - 32,7%). У 2002 р. порівняно з попереднім роком відбулося скорочення експорту товарів за більшістю товарних груп. У торгівлі з іншими країнами СНД спостерігалася тенденція зростання експорту (на 20,4%) і зниження обсягів імпорту (на 11,8%), що призвело до зменшення на 3,4% зовнішньоторговельного обігу товарами з країнами СНД (без врахування Російської Федерації), що досяг 4,0 млрд. дол. США [16].

Таким чином, у сучасних умовах економічна складова відносин "Україна - СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн - України та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9 % зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39 % торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові [37, 246].

За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:

відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;

відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;

відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.

2.3 Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами ЄС

Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни в зовнішній торгівлі України. Питома вага країн ЄС у період з 2001 до 2015 рр. зросла: в експорті України з 9,0 % до 16,2 %, в імпорті - з 13,3 % до 20,6 %. Разом з тим ці показники були значно меншими, ніж у середньому по СНД (обидва показники - понад 26 %) [37, 236].

Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС у 90-ті роки були Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, найменші обсяги торгівлі зафіксовано з Люксембургом, Бельгією, Швецією. При цьому характерною рисою експорту України в ЄС була його надмірна концентрація до двох країн - Німеччини та Італії (59 % у 2000 р.). Від'ємне сальдо торгівлі України з ЄС постійно зростало - з 502,20 млн. дол. США в 1994 р. до 1881,13 млн. дол. США в 1997 р. Лише 1998 р. воно скоротилося до 1199.26 млн. дол. США, а у 2015 р. склало 526,8 млн. дол. США [37, 237].

Зрушення в товарній структурі торгівлі України з СС були незначними: в імпорті переважали машини та обладнання, в експорті - хімічні продукти та інші товари з низьким рівнем доданої вартості. Так, в останні роки на продукцію чорної металургії припадало 15-20 % сукупного експорту України до ЄС, на текстиль, мінеральні та інші продукти - 58-64 %, тоді як на машини та устаткування - лише 6-8 %. Причому питома вага останньої товарної групи має стійку тенденцію до зниження [37, 237].

Збільшенню експорту з України в ЄС та позитивним зрушенням у його структурі перешкоджають повільні структурні зміни в національній економіці, "тінізація" зовнішньої торгівлі, невисокий рівень конкурентоспроможності українських товарів, наявність обмежень із боку ЄС у "чутливих" галузях (чорна металургія, легка промисловість, сільське господарство).

Таким чином, товарний обмін між Україною і ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що суттєво зменшує матеріальну базу реальної економічної інтеграції.

Незначні від потенційних можливостей розміри і однобічна спрямованість зовнішньоторговельних зв'язків, низька конкурентоздатність продукції ряду галузей - металургії, хімічної і деяких видів харчової промисловості. Їх висока енергомісткість, переважно сировинна спрямованість експорту, значна доля в українському експорті товарів з низьким рівнем переробки, що виснажує ресурсну базу країни, скорочення частки експортної продукції обробної промисловості, нераціональність товарної структури імпорту, 40% якої припадає на енергоносії, деформована географічна структура експорту та імпорту - все це є показником кризових явищ, що поки не зжиті остаточно. Україна експортує стратегічну сировину (деревину та вироби з неї, неблагородні метали та вироби з них тощо), водночас імпортуючи товари, які здатна виробляти сама на конкурентоспроможному рівні (оптичні прилади та апарати, фотографічні та ін.). Незважаючи на те, що Україною досягнуто в цілому позитивного сальдо в експортно-імпортних операціях, все ж таки їх структура суперечить національним пріоритетам і не дозволяє вирішувати завдання швидкої інтеграції у світову економічну систему [16].

Прискорений розвиток економіки України пов'язаний з розвитком експорту продукції обробної промисловості, наукоємних та високотехнологічних виробництв, з розгортанням виробничої кооперації з розвинутими країнами світу. Регулювання зовнішньоекономічних відносин може забезпечити участь у глобалізаційних процесах сучасності лише у разі підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробів, створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього виробництва, залучення іноземних інвестицій, активній співпраці з ЄС, СНД та міжнародними організаціями.

Аналіз географічної структури та динаміки зовнішньоторговельних зв'язків України з ЄС (додаток 2) свідчить про те, що не дивлячись на деяку активізацію цих зв'язків, вони за своїм обсягом є незначними, при цьому більш як половина всіх зовнішньоторговельних потоків з європейськими країнами припадає лише на дві з них - Німеччину та Італію.

Знижуються експортні поставки до ряду країн Східної Європи, що переорієнтували свої експортно-імпортні зв'язки на промислове розвинені країни. Досить високий рівень однобічної імпортної залежності від Росії, особливо щодо енергоносіїв, що загрожує економічній безпеці країни.

Щодо торгівлі з іншими країнами світу, торгівля з країнами далекого зарубіжжя не набула істотних змін у 2002 році. Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з іншими країнами світу склав 29109,4 млн. дол. США, що на 15,7% більше від рівня 2001 р., в тому числі експорт - 15204,8 млн. дол. США (більше на 17,1%), а імпорт - 9263,8 млн. дол. США (більше на 13,3%). Склалось позитивне торгівельне сальдо у сумі 6,0 млрд. дол. США, що збільшилось на 836,3 млн. дол. США, компенсуючи таким чином відмінне сальдо, досягнуте в торгівлі з країнами СНД. Основні експортні поставки товарів та послуг здійснювались в країни Європи (34,1 % обсягів експорту товарів), Азії (24,2%), Америки (5,2%) та Африки (5,0%). Щодо торгівлі з найближчими сусідами нашої держави, то спостерігається від'ємне сальдо в торгівлі з Польщею (-33,6 млн. дол. США в 2002 р.), Словенією (-6,5 млн. дол. США), та Чехією (-60,3 млн. дол. США), що перекривалось позитивним сальдо в торгівлі з Угорщиною (367,5 млн. дол. США), Румунією (309,8 млн. дол. США), Болгарією (246,8 млн. дол. США) та Словакією (194,2 млн. дол. США). Провідними країнами, звідки наша держава імпортувала товари та послуги в 2002 році, залишались Німеччина (1 млрд. 716,1 млн. дол. США, або 9,3% обсягу імпорту товарів та послуг, США (682,9 млн. дол. США, або 3,7%), Польща (569,3 млн. дол. США або 3,1%), Італія (468,9 млн. дол. США, або 2,5%), Велика Британія (363,3 млн. дол. США, або 2,0%) та Франція (359,6 млн. дол. США, або 1,9%) [34].

Таким чином, українські політики та, що проблематичніше, урядовці занадто багато уваги приділяють дискусіям навколо перспектив досягнення Україною кінцевої мети, тобто повного членства у Європейському Союзі, однак недооцінюють або ж ігнорують увесь комплекс зобов'язань, що виникають в зв'язку з цим, а також наслідки такого вступу для внутрішньої ситуації в країні та для її міжнародного становища. Так само й перспективи вступу до СОТ, що є однією з передумов виведення діалогу України та ЄС на якісно вищий рівень, розглядалися швидше як мета, а не елемент усебічної стратегії економічного розвитку та інтеграції України. Коли для представників зацікавлених груп стало зрозумілим, що лібералізація торгівельно-економічних відносин, у даному випадку - належне виконання положень УПС - може справити миттєвий негативний вплив на багатьох українських виробників, як процес лібералізації торгівлі та прийняття нормативів і правил СОТ одразу наразилися на протидію керівників цілої низки галузей української економіки. Очолювані представниками радянської школи господарювання й управління, так званих "міцних господарників" та "промисловців", українські державні й навіть приватизовані підприємства через відсутність економічної, промислової та структурної перебудови є абсолютно неконкурентоспроможними. Саме тому, використовуючи різноманітні економічні або політичні засоби тиску, представники даних груп вимагають і примушують Уряд України вдаватися до дискримінаційних пільг та/або торгівельних обмежень, які б захищали від конкуренції, створюючи "парникові" умови для вітчизняних виробників неконкурентоздатної продукції. Яскравим прикладом тут може слугувати Український Союз Промисловців та Підприємців, потужна лобістська структура, що репрезентує інтереси керівників здебільшого саме таких підприємств [34].

Іншим моментом проблем України на шляху до СОТ, а відтак - до встановлення зони вільної торгівлі є існуюча в Україні система економічних відносин, що великою мірою складається з радянських засобів господарювання й, зокрема, включає:

індикативні ціни на експорт;

режим ліцензування імпорту;

експортні тарифи й тарифний захист;

дискримінаційний режим акцизного оподаткування;

наявність таких технічних бар'єрів як сертифікація;

субсидіювання сільського господарства та деяких галузей промисловості;

невідповідність українських стандартів стандартам ЄС [34].

Повільне реформування даної системи, що неодноразово відзначалося як на рівні Комітету з питань співробітництва Україна-ЄС, так і під час засідань Робочої Комісії з питань розгляду заявки України щодо вступу до СОТ, тягне за собою не лише загальне віддалення набуття Україною членства у СОТ, але й зменшення конкурентоздатності української економіки та поглиблення економічного розриву між Україною та її західними сусідами, передусім Польщею та Угорщиною. За цих умов вступ останніх до Європейського Союзу лише зафіксує такий розрив, а не стане для України можливістю посилення економічних зв'язків та торгівлі з ЄС.

Розділ 3. Шляхи удосконалення зовнішньоторговельної політики України

3.1 Розвиток співробітництва з СОТ

Формально процес приєднання до Генеральної угоди розпочався розглядом заяви України на засіданні Ради представників ГАТТ 17 грудня 1993 p.

Проте співробітництво з цією організацією було започатковане ще в лютому 1992 p., коли пройшли перші неофіційні консультації між представниками ГАТТ і України у Брюсселі. 14 липня 1992 p. Україна однією з перших республік колишнього СРСР одержала статус спостерігача при цій організації.

28 червня 1994 p. з метою ініціювання переговорів у рамках робочої комісії з питань розгляду заяви України щодо приєднання до ГАТТ був офіційно переданий меморандум про зовнішньоторговельний режим.

Перше засідання робочої комісії пройшло 27-28 лютого 1995 p. Його мета полягала у визначенні готовності України набути членства в системі ГАТТ/СОТ та розпочати двосторонні переговори з країнами - членами СОТ [37].

Друге засідання робочої комісії пройшло 11-12 грудня 1995 p. Мету засідання становило з'ясування подальших заходів у межах розгортання переговорного процесу щодо надання Україні доступу до ринків товарів, капіталів, послуг країн - членів СОТ і відповідно останнім - доступу до ринків України.

Головним завданням третього засідання робочої комісії, яке відбулося 24-25 червня 1996 p., стало вивчення комплексу питань щодо гарантованого взаємного доступу до товарних ринків, який має бути забезпечений шляхом переговорів про тарифні зобов'язання України на підставі Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp.

На четвертому засіданні робочої комісії 6-7 травня 1997 p. обговорювалися проект Митного кодексу України та зобов'язання України щодо державного субсидування АПК і приведення системи підтримки АПК у відповідність до вимог Угоди із сільського господарства СОТ.

На п'ятому засіданні робочої комісії 24-25 листопада 1997 p. основна увага приділялася системі державної підтримки АПК в Україні, вдосконаленню податкового законодавства, розвиткові системи стандартизації та сертифікації, санітарного та фітосанітарного контролю, проблемам у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

В межах процесу приєднання України до системи ГАТТ/СОТ було визначено шляхи гармонізації українського законодавства відповідно до принципів, закріплених угодами Уругвайського раунду, створено комплексну систему митно-тарифного та нетарифного регулювання в Україні [37].

Законодавчі основи тарифного регулювання в Україні були закладені:

Законом України "Про Єдиний митний тариф України";

Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. "Про Єдиний митний тариф України";

Указом Президента України від 6 квітня 1996 p. "Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp. відповідно до системи ГАТТ/СОТ", яким визначені довгострокові орієнтири тарифної політики держави.

Закон України "Про Єдиний митний тариф України" базується на рекомендаціях та рішеннях ГАТТ і спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Цей закон установлює перелік митних ставок на товари та інші предмети, які ввозяться на територію України або вивозяться за її межі. Він визначає адвалерні, специфічні та комбіновані види мита, порядок розрахунку і сфери використання антидемпінгового та компенсаційного мита [34].

Згідно з Концепцією трансформації митного тарифу, середня ставка тарифу, яка на 1996 p. становила 18,6 % (30 % на сільськогосподарські та продовольчі товари груп 1-24 ТН ЗЕД і 16,8 % на промислові товари), у 2005 p. має скласти відповідно 8,65 % (19,4 % і 6,94 %). Для порівняння: у ЄС простий середній тариф для сільськогосподарської продукції зменшився за 1995-1997 pp. на 25 % і склав у 1997 p. 20,8 %. Середні тарифи на імпорт промислової продукції зменшилися з 6 % у 1995 p. до 4,9 % у 1997 p. унаслідок виконання угод Уругвайського раунду. Подальше зниження тарифів відповідно до угод Уругвайського раунду приведе до встановлення тарифів на промислову продукцію на рівні, що не перевищуватиме 3% [37].

Як показує світова практика, ефективний рівень тарифного захисту коливається в межах 5-15 %. Перевищення цього рівня спричинює не зростання надходжень до державного бюджету, а їх скорочення. Більше того, надто високі ставки мита та податків на імпорт, часті їхні зміни не захищають національний ринок, а призводять до значного порушення умов конкуренції [34].

Шосте засідання робочої комісії СОТ, проведене 8-9 червня 1998 p., розглянуло проблеми подальшого прискорення процесу набуття Україною повноправного членства у Світовій організації торгівлі. На засіданні обговорювалися питання розробки проекту доповіді робочої групи і Протоколу приєднання України до СОТ. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено першочергові заходи щодо забезпечення процесу приєднання України до ГАТТ та вступу до СОТ, а саме: продовження переговорів про приєднання з членами СОТ, визначення терміну реформування зовнішньоторговельного режиму, повна гармонізація національного законодавства з вимогами і нормами системи ГАТТ/СОТ.

12 липня 2000 p. відбулося сьоме засідання робочої групи з питань розгляду заяви України про вступ до Світової організації торгівлі. Українська сторона надала детальну інформацію про законодавчі зміни у сферах, що стосуються компетенції СОТ, підготовила відповіді на запитання країн - членів робочої групи та інформаційні меморандуми з економічних питань (понад 25 документів) [34].

Підсумовуючи результати переговорів, учасники засідання наголосили, що забезпечення процесу вступу України до СОТ багато в чому залежатиме від підготовки, узгодження з робочою комісією та реалізації Плану дій України щодо реформування економічного законодавства відповідно до вимог СОТ на 2000 та 2001 pp. [37].

Під час 8-го раунду переговорів, що проходили 13-14 червня 2001 p. у Женеві, робоча група з питань розгляду заявки України про вступ до СОТ відзначила позитивні зрушення на шляху приєднання України до СОТ. Серед них, зокрема:

напрацювання Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, у яку входять працівники 16 міністерств та відомств, збільшення кількості урядовців, котрі опрацьовують проблеми, пов'язані зі вступом;

прийняття законів "Про стандартизацію", "Про підтвердження відповідності" та "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", що входять до пакета законопроектів, прийняття яких є обов'язковою умовою для вступу до СОТ.

До важливих питань, що залишаються неузгодженими, належать:

1. Проблема зниження ставок тарифів на імпортні товари. У принципі істотних розбіжностей у поглядах експертів щодо тарифів не було. Більшість тарифних ставок в Україні перебуває на прийнятному рівні, а від захисту кількох груп товарів уряд найближчим часом відмовлятися не збирається. Протекціоністська політика захисту інтересів вітчизняних виробників приводила здебільшого до позитивного ефекту. Як зазначалося під час переговорів, нинішній уряд України підходитиме до визначення тарифних ставок зважено: планується передусім зниження ставок на товари, що не виробляються в Україні.

2. Проблема обмеження державної підтримки сільського господарства - одна з основних умов вступу України у Світову організацію торгівлі. Проте Україна не виявила готовності відмовитися від дотування сільського господарства, тому ця проблема залишиться каменем спотикання в подальших переговорах України і СОТ.

3. Проблема припинення субсидіювання окремих галузей економіки. Йдеться про пільги при сплаті мита, надані деяким галузям, а також спеціальним економічним зонам і територіям пріоритетного розвитку. Іноземні експерти стверджують, що поки такі пільги не буде скасовано, шлях у СОТ Україні закритий. Але вітчизняні чиновники, схоже, не готові виконати цю вимогу, оскільки це завдасть істотного удару державним підприємствам. Однак, надаючи пільги одним підприємствам, влада змушує інших більше платити в держбюджет.

4. Проблема створення українського інформаційного центру в міжнародній системі ISO.net, гармонізації понад 1000 стандартів відповідно до вимог Міжнародної організації стандартизації.

5. Проблема посилення законодавства із захисту інтелектуальних прав.

6. Головною проблемою лишається обов'язкове прийняття низки законопроектів, насамперед митного і податкового кодексів, закону про страхування, авторське та суміжні права, приєднання до Римської конвенції тощо [37].

Отже, за найоптимістичнішими прогнозами, Україна зможе стати членом СОТ не раніше ніж за два роки. Проте, на думку Гектора Мілана, працівника Департаменту зі вступу країн до СОТ, "ми повинні розглядати не час, а результат".

3.2 Підвищення ефективності торговельних відносин з основними зовнішньоторговельними партнерами

Єдина життєздатна торговельна політика - це зовнішньо орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі [39].

На практиці є принаймні чотири аргументи, чому така стратегія "first-best" не обов'язково найкраще відповідатиме інтересам України.

По-перше, можна буде надавати тимчасовий захист деяким галузям, які мають перспективу значного зростання доти, доки вони подолають вади масштабів виробництва, або допоки захищені компанії придбають та опанують сучасні виробничі технології.

По-друге, Україна може вирішити, що вона зацікавлена у збереженні деяких заходів, які викривлюють торгівлю, щоб використовувати їх як козирну карту під час переговорів із торговельними партнерами щодо поліпшення доступу до їхніх ринків.

По-третє, податки на торгівлю можуть забезпечити надходження до бюджету найменшим коштом.

По-четверте, економічні вигоди від вступу до регіонального торговельного блоку можуть переважити наслідки утримання від торговельних зв'язків із країнами поза торговельним блоком.

Перший аргумент є теоретично сильним, але практичний досвід свідчить: промислова політика, що має на меті визначення "майбутніх переможців" (захист "молодих галузей"), часто виявляється марною і в підсумку - дуже дорогою для бюджету. Якщо не зважати на питання, чи можна урядовою постановою надійно визначити "переможців", є небезпека, що запровадження такої політики створить сприятливі умови для посилення влади впливових економічних груп і таким чином призвести до корупції. Іншими словами, промислова політика може сприяти переходу підприємницької мотивації з галузі ринкової діяльності в галузь пошуку ренти, що негативно позначиться на економічному зростанні [39].

Другий аргумент є дещо переконливішим, особливо з огляду на проведення переговорів щодо вступу до СОТ. Проте як тільки Україна вступить до СОТ, торгівлю можна буде лібералізувати ще більше, ніж передбачено зобов'язаннями, прийнятими з метою подальшого поліпшення переваг міжнародної торгівлі. Зокрема, подальша реформа тарифів після вступу до СОТ може проводитися з метою встановлення ввізного мита на рівнях, що дорівнюють або нижчі від прийнятих у ЄС. Таким чином, вітчизняна промисловість зможе краще конкурувати в рамках ЄС, якщо країна колись зможе справді набути членства у цій організації.

Третій аргумент також є переконливим; оскільки на практиці всі податки спричиняють абсолютні економічні втрати (dead-weight economic losses), то збереження торговельних податків може бути економічно ефективним. Важко сказати, чи це справедливо для України. Але якщо буде вирішено зберігати торговельні податки з огляду на фіскальні надходження, ефективна з точки зору податків система ввізного мита швидше за все матиме досить широку базу та невелику кількість тарифних коридорів [39].

Щодо четвертого аргументу стосовно членства в регіональній торговій групі, то оголошеною метою політики України є вступ до ЄС. Вступ до ЄС, швидше за все, принесе значну користь економіці України, принаймні у довгостроковому періоді. Вигоди від членства включатимуть чисті бюджетні трансферти з ЄС, чисті прибутки сільськогосподарського сектору завдяки участі в загальній європейській аграрній політиці (Common Agricultural Policy), а також завдяки поліпшенню доступу до ринків ЄС, особливо підприємств важливої металургійної промисловості (яка генерує 40 відсотків загального обсягу експорту товарів). Пов'язані із цим витрати на переорієнтацію торгівлі виникнуть через скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД (нині на дані країни припадає близько чверті загального обсягу експорту), хоча ці скорочення були б мінімальними, якби країни СНД також мали намір вступити до ЄС. Однак слід визнати, що вступ до ЄС не є наперед вирішеним питанням на цьому етапі - у будь-якому разі це стане реальною метою лише у середньо - та довгостроковій перспективі. Тому Україна має сформулювати стратегію торговельної політики, яка передбачає достатньо довгий проміжний період перед вступом до ЄС [39].

Стратегія торговельної політики країни на етапі до вступу в ЄС або країни, яка знаходиться за межами ЄС, може ґрунтуватися на трьох принципах.

Перший, і, можливо, найголовніший принцип - членство у СОТ. Затягнуті переговори щодо вступу до СОТ повинні завершитися якомога швидше. Це включатиме, крім усього іншого, завершення розробки всієї необхідної вітчизняної юридичної бази. Крім негайного забезпечення легшого та стабільнішого доступу до ринків, членство у СОТ пропонує вельми необхідну юридичну базу для розвитку прозорих торговельних відносин із рештою світу.

По-друге, зважаючи на очікуване розширення ЄС у 2004 році, яке може призвести до негативних наслідків для України у сфері розподілу торгівлі, ЄС має вивчити шляхи подальшого поліпшення торговельних відносин між ЄС та Україною. Таке поліпшене співробітництво, можливо, ґрунтуватиметься на інституційній базі, подібній до так званих Європейських Угод, які ЄС підписав із десятьма країнами Центральної та Східної Європи у 1993-1995 рр. Водночас Україна має продовжувати докладати зусиль до гармонізації своїх нормативних актів щодо стандартизації та сертифікації із законодавством, що превалює в ЄС.

По-третє, Україна може вивчити шляхи, за якими стосунки в СНД чи між окремими країнами, які входять у цю співдружність, могли б розвинутися в ефективніший торговельний блок. У цьому контексті нещодавні ініціативи урядів України, Росії, Білорусі та Казахстану щодо створення Єдиного економічного простору є цікавими. Проте попередній досвід розробки взаємозобов'язуючих торговельних угод зменшує очікування щодо можливих економічних вигод, які можна отримати завдяки цій ініціативі. Тільки із часом стане зрозуміло, чи виявиться ця ініціатива кращою.

Таким чином, перспективними напрямками зовнішньоторговельної політики України слід вважати зовнішньо орієнтовану стратегію, спрямовану на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою.

Висновки

Дослідивши сучасну зовнішньоторговельну політику України та шляхи її реалізації, можна зробити наступі висновки:

1. Світова (всесвітня) торгівля - це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

2. Зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

3. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

політика вільної торгівлі;

політика протекціонізму.

4. За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:

відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;

відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;

відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.

5. В сучасних умовах економічна складова відносин "Україна - СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн - України та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9 % зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39 % торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові.

6. Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

7. Єдина життєздатна торговельна політика - це зовнішньо орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М., 1997.

2. Альтовский Е. Мировая внешняя торговля в 1998 - 1999 гг. (обзор) // Внешняя торговля. - 1999 г. - №4. - С.33-34

3. Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. Актуальні проблеми вдосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі України // Політика і час. - 2001. - № 6. - С.16-23.

4. Байда Н.В. Ризики зовнішньоторговельної діяльності // Фінанси України. - 2002. - № 11. - С.44-48.

5. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб. - К.: Академія, 2003. - 688 с.

6. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. - К.: Юрияне, 2000. - 424 с.

7. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 1996. - 786 с.

8. Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України. - К.: Знання-Прес, 2002. - 268 с.

9. Гаврилишин Б. Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітичні можливості і обмеження. Україна на шляху до Європи. - К.: Кондор, 2001. - 324 с.

10. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 328 с.

11. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учеб. пособ. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. - 654 с.

12. Дацишин М. Конкурентні переваги структурно слабких територій України // Пріоритети. - 2003. - №5 (11). - С.26-32.

13. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. - К.: Либідь, 1996. - 416 с.

14. Зовнішня торгівля України за відповідні роки. - К.: Держкомстат України, 2001.

15. Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. - М., 1998. - Ч.1. - С.285-320.

16. Клочко В.П. Зовнішньоторговельні відносини України в умовах посилення інтеграційних зв'язків // Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 11. - С.141-155.

17. Козик В.В., Панкова Л.А. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - Л., 1995. - 158 с.

18. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. - Л., 1999. - 277 с.

19. Козик В.В., Панкова ЛА., Карп'як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти: Навч. посіб. - Л.: Оксарт, 1998. - 252 с.

20. Корчун B. C. Савчук О.П. Основні напрями зовнішньоекономічної політики України в аспекті процесів європейської інтеграції // Науковий вісник ВДУ. - № 8. - 2003. - С.83-89.

21. Кур'янович Ю. Протекціонізм чи свобода торгівлі // Діло. - 1998. - № 1.

22. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О.В. Ивановой. - М.: Прогресс, 1992. - 520 с.

23. Максимова Л.М., Носкова И.Я. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. - 152с.

24. Международные экономические отношения: Учеб. пособие / Под ред. С.Ф. Сутырина, В.Н. Харламовой. - СПб.: Изд-во СПбУ, 1996. - 248 с.

25. Міжнародна економіка. Збірник наукових праць інституту економіки і міжнародних відносин НАН України. - Вип.33. - К., 2002. - 356 с.

26. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник / А.С. Філіпенко, B. C. Будкін, О.В. Бутенко та ін. - К.: Либідь, 1992. - 191 с.

27. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підруч. для студентів екон. вузів і ф-тів / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. - К.: Либідь, 2014. - 255 с.

28. Можайська О.О., Корчун B. C. Вдосконалення політики державного регулювання зовнішньої торгівлі в умовах переходу до ринкової економіки // Науковий вісник ВДУ. - № 8. - 2014. - С.44-47.

29. Мотиваційні чинники міжнародних економічних процесів // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С.50-57.

30. Нікітіна М.Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку: Навчальний посібник. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 192 с.

31. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

32. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. - СПб, 1998. - С.244-350.

33. Пилипенко С. Основні напрями вдосконалення зовнішньоекономічної політики України // Вісник КНТЕУ. - 2004. - № 3. - С.5-12.

34. Розширення Європейського Союзу та зовнішньоторговельна політика України // www.analitik.org.ua.

35. Рут, Франклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ. - К.: Основи, 2014. - 743 с.

36. Україна в цифрах у 2001 році. Короткий статистичний довідник. - К.: Техніка, 2002. - 258 с.

37. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

38. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредисова. - К., 1999. - 448 с.

39. Фільюолі Л. Україна: політика в галузі зовнішнього сектору у середньостроковому періоді. Основні положення // Вісник НБУ. - 2003. - № 10. - С.8-9.

40. www.eximbase.com.ua.

Додатки

Додаток А

Зовнішня торгівля товарами з країнами, млн. дол. США *

Регіон	Експорт	Імпорт
	2011	2012	2013	2014	2011	2012	2013	2014
Всього	14400,8	11581,6	14572,5	16264,7	17603,4	11846,1	13956,0	15775,1
Країни СНД	7405,2	3252,2	4497,5	4675,4	11175,9	6743,2	8039,9	8832,2
в т. ч. Білорусь	722,5	345,7	272,1	244,3	384,5	343,5	601,9	407,11
Молдова	237,8	122,8	176,3	274,4	72,6	24,8	35,3	64,3
Російська Федерація	5577,4	2396,4	3515,6	3679,5	8816,6	5592,2	5824,9	5813,5
Туркменістан	274,0	102,1	148,4	106,3	1541,2	481,0	946,2	1654,1
Узбекистан	178,7	77,6	114,0	109,3	60,8	87,3	178,0	193,0
Інші країни Європи	3456,9	3790,2	4680,2	5720,9	4655,6	3547,4	4311,4	4981,7
В т. ч. Австрія	141,5	139,8	163,6	174,1	175,5	133,4	185,1	202,1
Бельгія	78,3	188,6	106,5	84,6	124,8	100,9	134,7	157,0
Греція	96,9	75,0	48,1	138,4	59,6	54,5	38,5	38,4
Данія	6,6	23,0	24,7	29,7	67,7	55,4	68,2	93,2
Ірландія	64,4	250,3	27,2	3,3	52,5	53,7	25,7	29,3
Іспанія	90,2	105,8	162,9	245,0	57,0	60,6	100,2	87,8
Італія	344,6	459,4	638,9	832,4	341,8	276,5	346,0	411,8
Нідерланди	99,7	83,6	138,0	206,6	197,8	133,6	146,6	177,0
Німеччина	421,9	560,1	741,4	710,9	1068,7	942,9	1134,4	1380,2
Сполучене королівство	135,9	108,4	137,7	368,5	202,5	143,6	202,8	229,1
Франція	111,1	85,1	111,7	102,6	245,1	236,9	236,1	295,9
Країни Прибалтики
Естонія	53,9	45,5	55,1	55,8	38,7	59,0	46,0	67,3
Латвія	77,9	49,1	166,5	251,2	92,4	55,4	43,5	35,9
Литва	131,6	72,4	83,3	140,5	156,3	82,5	135,4	109,9
Країни Центральної і Східної Європи та балканські країни
Болгарія	137,4	294,5	382,5	298,5	126,1	67,5	60,4	65,2
Польща	362,7	301,4	417,9	497,4	510,7	258,5	312,5	450,8
Румунія	157,3	75,6	164,6	266,6	80,3	52,3	48,2	28,1
Словаччина	230,6	199,2	230,9	243,1	183,1	131,6	124,4	139,9
Угорщина	371,6	278,2	327,3	468,5	238,3	123,6	165,4	172,1
Чеська Республіка	143,0	141,4	188,9	194,4	239,1	139,4	162,9	203,0
США	376,3	435,9	725,3	569,2	569,8	401,6	360,4	457,7

* Складено за [29, 130-133]

Додаток Б

Зовнішня торгівля товарами з країнами ЄС, млн. дол. США *

Регіон	Експорт	Імпорт
	2011	2012	2013	2014	2011	2012	2013	2014
Усього	1596,4	2118,6	2354,24	2976,5	2769,0	2398,9	2881,2	3422,0
Австрія	101,5	139,8	163,6	174,1	175,5	133,4	185,1	202,1
Бельгія	78,3	188,6	106,5	84,6	124,8	100,9	134,7	157,0
Греція	96,9	75,0	48,1	138,4	59,6	54,5	38,5	38,9
Данія	6,6	23,0	24,7	29,7	67,7	59,4	68,2	93,2
Ірландія	64,4	250,3	27,2	3,3	52,5	53,7	25,7	29,3
Іспанія	90,2	105,8	162,9	245,0	57,0	60,6	100,2	87,8
Італія	344,6	459,4	638,9	832,4	341,8	276,5	346,0	411,8
Люксембург	0,2	3,0	1,4	0,6	10,9	2,2	8,9	12,5
Нідерланди	99,7	83,6	138,0	206,6	197,8	133,6	146,6	177,0
Німеччина	421,9	560,1	741,4	710,9	1068,7	942,9	1134,4	1380,2
Португалія	11,3	13,4	20,1	22,5	2,9	4,0	7,7	8,3
Сполучене королівство	135,9	108,4	137,6	368,5	201,5	143,6	202,8	229,1
Фінляндія	22,1	18,1	24,0	38,1	96,3	82,2	95,9	127,4
Франція	111,1	85,1	111,7	102,6	245,1	236,9	236,1	295,9
Швеція	11,7	5,0	8,3	19,2	66,9	114,5	150,4	171,5

* Складено за [29, 130-131]

Додаток В

Динаміка зовнішньої торгівлі України, млрд. дол. США *

Роки	Експорт	Імпорт	Сальдо
2002	74,6	87,3	-12,7
2003	50,0	53,4	-3,4
2004	13,3	14,4	-1,1
2005	10,84	12,67	-1,83
2006	13,71	14,72	-1,01
2007	15,58	16,77	-1, 20
2008	18,46	18,56	-0,1
2009	18,97	18,55	0,42
2010	16,46	16,11	0,35
2011	15, 20	12,86	2,34
2012	18,02	5,32	2,74
2013	19,81	16,92	2,89
2014	22,00	18, 20	3, 20

* Складено за [11]

Размещено на Allbest.ru