4. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

В15 Об'єкти цивільних прав.

Стаття 177. Види об'єктів цив.прав

1. Об. цив. прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результаті інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальи і нематеріальні блага.

Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цив.прав

1. Об'єкти цив. прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадку вання або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного оборо або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фіз.чи юр.особи.

2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному об роті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), ма бути прямо встановлені у законі.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певни; учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допуск; ється за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), вст новлюються законом.

Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речі- річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюєть-ся правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тв. встановлюються законом.

3. Тв., занесені до Чер. книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо неру-хомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зо-бов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочи-нів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання ін-формації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. '

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового при-значення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового "Ризначення.

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1- Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Стаття 185. Речі споживні та нсспоживні

І. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знн щується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2 І Іеспоживною і річ, призначена для неодноразового викор. яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлш но договором або законом.

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ п стадові частини не підлягають віда кремленню.

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють гдине ціле, що дає змогу використовЛ вати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі І складові частики, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами с все те, що виробляється, добд вається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди га доходи належать власникові речі, якщо інша не встановлено договором або законом.

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупнісЛ речей, а також майнові права та обов'язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнають™ речовими правами.

Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовуєте ся для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входятш усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукі цію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або за-коном.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс € нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-про-яажу. застави, оренди та інших правочинів.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номі-нальною вартістю на всій території України, с грошова одиниця України -гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 193. Валютні цінності

І. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Глава 14

ЦІННІ ПАПЕРИ

Стаття 194. Поняття цінного паперу

1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними рекві-зитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовід-носини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передба-чає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також мож-ливість передачі прав, що випливають з цього документа, Іншим особам.

Стаття 195. Групи та види цінних паперів

1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержан-ий частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при -тіквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передба-чають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відпо-відно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний 1 правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого догово-рам, цінних'паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому дєржате.ід право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом

3. Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументні. ній формі відповідно до закону.

Стаття 196. Вимоги до цінного паперу

1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінної паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.

2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Стаття 197. Передання прав за цінним папером

1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці прая або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважеи особу (ордерний цінний папір).

2. Законом може бути виключена можливість розміщення цінних па-перів визначеного виду як іменних або як ордерних, або як паперів щ пред'явника.

3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядки встановленому для відступлення права вимоги. Особа, яка перем право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність віл повідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчиненЯ на цьому папері передавального напису. Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному па-пері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цій ним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним пан ром. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій може бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій абі за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може буя обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінніш папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступя як представник.

Стаття 198. Виконання за цінним папером

1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосува-ли його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набува-ють право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійс-ність не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папе-ру має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про на-лежне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про від-шкодування збитків.

Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності

1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти пра-ва інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки від-повідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

Стаття 200. Інформація

1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення по-рушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завда-ної такими правопорушеннями.

3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встанов-люється законом.

Стаття 201. Особисті немайнові блага

1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, науко-вої і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її Честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціаль-ною цінністю.

В16 Загальні положення про правочини.

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Ознаки право згідності правочинів. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства. особа, яка вчинила правочин, повинна мати відповідний обсяг дієздатності

волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин повинен вчинятися у формі, яка передбачена для цього правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юр.ос.;

2) правочини між фіз. та юр.ос.

3) правочини фіз.ос.між собою на суму,що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, який вчинений у пис. формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встанов. законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встанов. законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;

Стаття 214. Відмова від правочину

1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

2. Особи, які вчинили дво- або багатост.правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

В17 Недійсність правочинів.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог,

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом - нікчемний правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо нед. прав.прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільним законодавством передбачаються таки види недійсності:

Абсолютна- никчемний правочин

Оспорима недійсність( або відносна)- тягар доказу лягає на того, хто буде доводити недійсність правочину.

ЦК передбачає фіктивні та удавані правочини:

Фіктивні- правочин, який спрямований на інші наслідкі, ніж ті, що передбачені самим правочином

Удаваний правочин- це правочин, під яким приховується зміст іншого правочину (пр: договір купівлі-продажу, а насправді- дарування)

Недійсний правочин не породжує наслідків, передбачених законом. Наступає двостороння реституція (повернення кожного в той стан, в якому він був до цього), якщо інше не передбачене законом.

Цивільне законодавство регулює особливості недійсності правочину у випадках:

1.Недотриманя форми

2.Укладення правочину особою поза межою її дієздатності

3.правочинів, укладенних під впливом обману, помилки, насильства та іншими пороками волі.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

В18 Представництво в цивільному праві.

Представництво- це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вжити правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

Пр-во може виникати на підставі:

1.Договору

2.Закону

3.Акту органу юридичної особи

4.Інщі підстави, передбачені законодавством

Представник може бути уповноваженний на вчинення лише тих правочинів, на які має право особа, яку він представляє

Пр-ик не може вчиняти правочини, які відповідно до закону можуть вчинятися особою лише особисто.

Пр-ик не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, якуу він одночасно представляє, окрім випадків, передбачених законом (наприклад, комерційне представництво- особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.).Правочин, який вчинений пр-ом, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.Пр-ик зобов'язаний діяти особисто. Він може передати свої повноваження іншой особі, якщо це передбачено договором або законом або він змушений до цього і в зв'язку з охороною інтересів особи, яку він представляє, негайно повідомивши про це її.В данноу випадку за дії замісника відповідальність несе представник.Пр-во за договором може здійснюватися за довіреністю:

Вимоги до форми довіреності:

1.Довіреність повинна відповідати тій формі, яку закон встановлює для правочину, який необхідно вчинити. Передорученя підлягає нотаріальному посвідченню.

ЦК встановлює коло осіб, посвідчення якими прирівнюється до нотаріального.

Строк дії довіреності:

Довіренность повинна містити дату її вчинення. Строк закінчується з припиненям дії довіреності.

Довіренность припиняється:

1.За закінченням строку, на який вона видана

2.Скасуванням довіреності особи, яка її видала

3.Відмова пр-ка від вчинення дії, передбаченої довіреністю

4.Припинення юридичної особи, яка видала довіреність

5.Припинення юридичної особи, якій видана довіреність

6.Смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, обмеження її дієздатності, визнання її недієздатною.

В19 Позовна давність.

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257. Загальна поз. дав.

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258. Спеціальна поз.дав.

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли ос. довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару

5) про розірвання договору дарування

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти

7) про оскарження дій виконавця заповіту

3. Поз.дав. у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Поз. дав.у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Стаття 261. Початок перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз. дав.починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг поз. дав. за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг поз. дав.за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Стаття 263. Зупинення перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз.дав. зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого норм.-прав. акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг поз.дав. зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Стаття 264. Переривання перебігу поз. дав.

1. Перебіг поз. дав. переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2. Поз. дав. переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг поз.дав.починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 268. Вимоги, на які поз. дав. не поширюється

1. Поз. дав. не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади А.Р. Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

В20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб.

Стаття 281. Право на життя

1. Фіз.ос.має невід'ємне право на життя.

2. Фіз.ос. не може бути позбавлена життя.

Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фіз.о. за її згодою.

4. Забор. задов. прохання фіз.ос. про припинення її життя.

5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фіз.ос.

Стерилізація недієздатної фіз. ос. за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.

6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю1. Фіз.ос.має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.

Стаття 283. Право на охорону здоров'я

1. Фіз.ос. має право на охорону її здоров'я.

2. Ох. здоров.забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій

Стаття 284 Право на мед.доп.

1. Фіз.ос. має право на надання їй медичної допомоги,

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання мед. допомоги фіз.ос., яка досягла 14 років, провадиться за її' згодою.

4. Повнолітня дієздатна фіз. ос., яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фіз.ос., медична допомога надається без згоди фіз. ос.або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фіз.ос.психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я

1. Повнолітня фіз.ос. має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, утому числі на ознайомлення з відповідними мед.док., що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фіз.особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фіз.ос., визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фіз.особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фіз.ос. члени її сім'ї або інші фіз.ос., уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фіз. особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фіз.ос..

3. Фіз.ос. зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

4. Фіз.ос. може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законод.

Стаття 287. Права фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я

1. Фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї інших мед. працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката.

2. Фіз.ос., яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Стаття 288. Право на свободу

1. Фіз.о. має право на свободу.

2. Забор.будь-які форми фіз. чи псих. тиску на фіз. особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

Стаття 289. Право на особисту недоторканність

1. Фіз.о. має право на особисту недоторканність.

2. Фіз.о.не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

3. Фіз.покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

У разі жорстокої, аморальної поведінки фіз. особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом.

4. Фіз.о. має право розпорядитися щодо передачі після її' смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Стаття 290. Право на донорство

1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором

2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фіз.особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

3. Фіз.о. може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

Стаття 291. Право на сім'ю

1. Фіз.о. незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.

2. Фіз.о. не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.

3. Фіз.о. має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.

4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених К. України.

Стаття 292. Право на оп. або піклув.

1. Малолітня, неповнолітня особа, а також фіз.о., яка визнана недієздатною або цив. дієздат. якої обмежена, має право на оп. або піклув.

Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля

1. Фіз. особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та пошир.

2. Діяльність фіз.та юр.о, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.

3. Фіз.о. має право на безпечні для неї продукти споживання

4. Фіз.о. має право на належні, безпечні і здорові умови праці,проживання, навчання тощо.

В21 Особисті немайнові права, що забезпечують соцільне буття фіз. осіб.

Стаття 294. Право на ім'я

1. Фіз.о. має право на ім'я.

2. Фіз.о. має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.

3. У разі перекручення імені фіз.о. воно має бути виправлене.Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у змі, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.

Стаття 295. Право на зміну імені

1. Фіз.о., яка досягла 16 р., має право змінити своє прізв.та ім'я у порядку, встановленому законом.

2. Фіз.о., яка досягла 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає,чи піклувальника змінити своє пріз.та ім'я.

3. По батькові фіз.о. може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені.

4. Пріз.,ім'я та по батькові фіз.ос. можуть бути змінені у разі її усиновлення відповідно до закону.

5. Прізвище фіз.о. може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

Стаття 296. Право на використання імені

1. Фіз.о. має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності.

2. Використання імені фіз.о. в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

3. Використання імені фіз.о. з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації,в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

4. Ім'я фіз.о., яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адмін. правопорушення, може бути використане лише у разі наб. зак. сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про правопорушення.

5. Ім'я потерпілого від правоп.може бути обнародуване лише за його згодою.

6. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.

7. Використання початкової літери прізвища фіз.о. у змі, літературних творах не є порушенням її права.

Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі

1. Кожен має право на поаагу до його гідності та честі.

2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

3.Фіз.о.має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Стаття 298. Повага до людини, яка померла

1. Кожен зоб. шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла ті місця поховання.

Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації

1. Фіз.о. має право на недоторканність своєї ділової репутації.

2. Фіз.о. може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Стаття 300. Право на індивідуальність

1. Фі.о. має право на індивідуальність.

2. Фіз.о.має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю

1- Фіз.ос.має право на особисте життя.

2. Фіз.о.сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.

3. Фіз.о.має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

4. Обставини особ.життя фіз.о. можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, Що пщтверджено рішенням суду, а також за її згодою

Стаття 302. Право на інформацію

1 Фіз.о.має право вільно збирати, зберігати, використовувати поширювати інформацію.бирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте 3 фіз.о. без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Фіз.о., яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Стаття 303. Право на особисті папери

1. Ос.папери (документи, фотографії, щоденники, Інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фіз.о.є її власністю.

2. Якщо особисті папери фіз. о.стосуються ос.життя іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

4. У разі смерті фіз.о., визначених частинами 2 і 3 цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами 1. Фіз. о., якій належать особисті папери, може усно або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї смерті.

Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів

1. Фіз.о. має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду; бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери.

Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції

1. Фіз.о. має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опубл., лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

3. У разі смерті фіз.о., яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб.У разі смерті фіз.о., яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, кореспонденція, яка має наукову, худ., історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фіз.о., може бути долучена до судової спрааи лише у разі, якщо а ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 307. Захист інтересів фіз.о. при проведенні фото-, ніно-, теле- та відеозпомок

1. Фіз.о. може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою.

2. Фіз.о.яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле-чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати відшкодовуються цією ос..

Стаття 308. Охорона інтересів фіз.о., яка зображена на фото-графіях та в інших художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фіз.о., можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб.Згода, яку дала фіз.о., зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами.

2. Якщо фіз.о. позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без ії згоди.Фіз.о., яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті - її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої, наукової і техніч-ноїтворчості

1. Фіз.о. має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Фіз.о. має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.

Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Стаття 310. Право на місце проживання

1. Фіз.о. має право на місце проживання.

2. Фіз.о.має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 311. Право на недоторканність житла

1. Житло фіз.о. є недоторканним

2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фіз.о., проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням.суду.

3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

4. Фіз.о. не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встанов. з.

Стаття 312. Право на вибір роду занять

1. Фіз.о. має право на вибір та зміну роду занять.

2. Фіз.о.може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Використання примусової праці забороняється.

Не вважаються примусовою працею військова або невійськова служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 313. Право на свободу пересування

1. Фіз.ос. має право на свободу пересування

2. Фіз.ос., яка досягла 14 років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.

Фіз.ос., яка не досягла 14 років, має право пересуватися по території У лише за згодою батьків (усиновлювачіе), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

З Фіз.о., яка є гром. У., має право на безперешкодне повернення на У.

Фіз.о., яка досягла 16 р, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.До 16 р.лише за згодою батьків

4. Фіз.о.може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом,

5 Фіз.о.не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений з.

6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

Стаття 314. Право на свободу об'єднання

1. Фіз.о. мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг

Стаття 315 Право на мирні зібрання

1. Фіз.о. мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.

2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

В22 Загальні полодження про право власності.

Стаття 316. Поняття права власності

1. П. вл. є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

2. Особ. видом пр. вл. є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 318. Суб'єкти права власності

1. Суб'єктами є Український народ та інші учасники цивільних відносин

2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Стаття 319. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зоб. додержуватися мор. засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власний може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осі лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на національні, культ.та іст. цінності встановлюються законом.

Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення підпри ємницької діяльності

1. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 321. Непорушність пр. влас.

1. П.в. є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Ос. може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і а порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності' на підставі І в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості

Стаття 322. Тягар утр.майна

1. Власник зоб.утрим. майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошк.майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо Інше не встановлено договором або законом.

Стаття 324. Право власності Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Укр.народу.

2. Від імені Укр.нар. права власника здійснюють органи державної впади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених К.У.

3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Укр.народу відповідно до закону.

Стаття 325. Право прив.власн.

1 Суб'єктами є фіз.та юр.о..

2. Фіз. та юр. ос. можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих вадів майна, які' відповідно до закону не можуть їм належати.

3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Стаття 326. Право держ.власн.

1. у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі У.

2. Від імені та в інтересах держави У. право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Стаття 327. Право комун.власності

1. У ком. власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею орг.місц.самовряд.

В23 Набуття права власності.

Стаття 328. Підстави набуття пр. влас.

1. Пр. вл. набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Пр. вл.вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публ. права

1. Юр.о.публ.пр. набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах,не заборонених законом.

Стаття 331. Набуття пр.влас.на новостворене майно

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

3. До зав. будів. (створення майна) особа вваж. власником матеріалів, обладнання тощо, які були

використані в процесі цього будівництва.

Стаття 332 Набуття пр.влас. на перероблену річ

1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, наб. влас. матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі ос., яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

5. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи 1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявоюоргану місцевого самоврядування на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Ос., яка знайшла заг. річ, зобов'язана негайно повідомити про це ос., яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка

представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.