Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй

По-друге, слід відмітити значимість утворення Міжнародного карного трибуналу, ефективна діяльність якого не тільки здійснювала безпосередній миротворчий вплив, але виконувала превентивну дію, оскільки переконувала потенційних майбутніх злочинців у невідворотності покарання. Нарешті, необхідно вказати на відчайдушні зусилля невеликого за складом миротворчого контингенту, який, навіть спираючись на слабку підтримку і озброєння, захистив від розправи біля 25 тисяч осіб.

Торкаючись гуманітарної діяльності ООН в Сомалі, слід відмітити, що Організації вдалося вивести країну із стану надзвичайної ситуації і в основному подолати особливо небезпечну гуманітарну кризу, що була породжена як природними факторами, так і збройним конфліктом. Попри те, що гуманітарно-військова інтервенція багатонаціональних сил за санкцією ООН мала суперечливий характер, завдяки військовому захисту Організації вдалося мобілізувати і доставити величезний обсяг продовольчої і іншої допомоги і завдати відчутного удару по голоду і епідеміям.

Після виведення контингентів ООН в Сомалі продовжувалися міжкланові сутички, але завдяки активній політичній діяльності і гуманітарній дипломатії в рамках ООН гуманітарна криза в цій країні була локалізована в межах районів безпосередніх бойових дій. Попри відсутність захисту після виведення ООНСОМ-ІІ, зусилля ООН відіграли важливу роль у попередженні повернення країни до надзвичайно гострого положення, яке спостерігалося під час апогею кризи у 1992 році.

Організація приділяла значну увагу подоланню гуманітарної проблеми економічних санкцій для чого застосовувала різні методи, які поєднували введення гуманітарних виключень і “виключень організацій” із використанням національного потенціалу країни, проти якої запроваджувалися санкційні режими, для покриття гуманітарних потреб. Не дивлячись на недоліки структурно-функціональної будови механізмів моніторингу і імплементації санкцій, Організації вдалося значною мірою пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки примусових заходів ненасильницького характеру і одночасно зберегти потужність їх впливу на політичні влади країн-деліктів.

Разом з тим, існує можливість подальшого розвитку цих здобутків, який може проходити у напрямку посилення вибірковості санкцій, надання гуманітарним виключенням більш режимного характеру, реформування контрольних механізмів.

2.2 Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики ООН

Підходи Організації до вирішення проблеми біженців зазнали істотної еволюції у відповідності із загостренням цієї проблеми, зміною її характеру та масштабів. УВКБ ООН відмовилося від традиційного постфактумного реагування і побудувало свою роботу на основі проактивного підходу, в рамках якого вживало заходів по упередженню і управлінню потоками біженців, причому превентивний напрямок включав у себе, як правило, виконання правозахисних завдань. Управління також перемістило акценти у питаннях захисту біженців і винайдення шляхів подолання кризи переміщення із країн притулку на країни походження.

Це зумовило, по-перше, орієнтацію на повернення при досягненні довготривалих рішень і, по-друге, активне залучення УВКБ і інших гуманітарних установ до миротворчих операцій ООН на польовому рівні.

Інтегрування заходів по допомозі і захисту переміщених осіб, гуманітарних за своєю сутністю, у широкий контекст миротворчої діяльності, поєднання гуманітарних дій із пошуком і досягненням довготривалих рішень відображають комплексний характер концепцій ООН по вирішенню проблеми біженців.

Методи ООН по розв'язанню криз, пов'язаних із утворенням потоків біженців, доводять, що гуманітарні акції виходять за рамки міжнародної благодійності і виступають важливою складовою відновлення і підтримання міжнародного миру.

Ефективним є співробітництво між Україною і Представництвом УВКБ в Україні у сфері розв'язання проблем насильного переміщення. Представництво надає Україні істотну допомогу і підтримку у підвищенні національного потенціалу вирішення питань, пов'язаних із прийняттям біженців, організацією повернення раніше депортованих народів.

Попри внутрішні негаразди - спад виробництва, безробіття - українська влада визнає в себе явище біженців і підступається до нього цивілізовано, про що свідчить розробка значного поля правового захисту біженців в українському законодавстві, яке відповідає міжнародним стандартам.

На даному етапі немає підстав прискорювати процес приєднання України до Конвенції ООН 1951 року “Про статус біженців”, оскільки залучення України до масштабних гуманітарних заходів по наданню допомоги біженцям наразі є важкоздійсненим. Разом з тим, Україна повинна вдосконалювати правовий і організаційний захист переміщених осіб і декларувати свої наміри про приєднання до Конвенції 1951 року у майбутньому по мірі покращання стану української економіки [2, 67-68].

Висновки

Наприкінці 1980-их - початку 1990-их років у відповідь на еволюцію конфліктів в рамках ООН була вироблена новітня гуманітарна концепція комплексного характеру, яка розглядає гуманітарні заходи у якості невід'ємної складової діяльності Організації по підтриманню і приведенню до миру, що невідривно пов'язана із військово-політичними компонентами і має важливе значення для досягнення миротворчих завдань.

Сучасна система підходів до миротворчого гуманітаризму включає превентивні заходи для попередження військово-гуманітарних криз, захист прав людини і фізичний захист уразливих груп населення, орієнтацію на вирішення корінних проблем, що породжують кризові явища, формування основ для розвитку у процесі задоволення гуманітарних потреб, утвердження загальних гуманітарних принципів тощо. Трансформація концептуальних засад гуманітарної діяльності ООН супроводжувалася створенням принципово нової системи гуманітарних механізмів, які стали основою для багаторівневої координаційної структури.

Змінився характер залучення гуманітарного сектору до вирішення проблем полегшення становища уразливих груп населення у районах збройної боротьби. Гуманітарні ініціативи встановлюють нову парадигму оонівського гуманітаризму, що свідчить про певну ерозію виключної суверенності, про втрату програмами допомоги абсолютної консенсуальності і набуття ними характеру військово-гуманітарного втручання.

Аналіз практичної реалізації гуманітарних концепцій дозволяє визначити неоднозначні наслідки гуманітарної діяльності Організації під час врегулювання конфліктів. ООН, як правило, вдавалося забезпечити безперервність гуманітарного втручання на всіх етапах миротворчої діяльності, спрямувати гуманітарні програми на створення і укріплення національного потенціалу захисту і задоволення потреб цивільного населення, встановити їх зв'язок із реконструкцією і розвитком. Це дозволило Організації укріпити процеси мирних перетворень, надати їм у багатьох випадках необерненого характеру.

ООН виявилася єдиним учасником міжнародної співдії, здатним сформувати загальний стратегічний погляд на розвиток кризових ситуацій і об'єднати відчайдушні зусилля і ідеї багатьох суб'єктів гуманітарної діяльності на театрі військових дій в узгоджений і, в більшості випадків, доволі потужний фронт гуманітарних дій.

Досвід здійснення гуманітарних програм ООН у антропогенних кризах підтвердив значний миротворчий потенціал гуманітарної діяльності. Гуманітарні заходи відіграли важливу роль для розвитку політичних процесів, покращання положення в області безпеки.

Хоча через відсутність політичної волі держав-членів Ради Безпеки Організація не завжди отримувала достатні потужності для забезпечення повного фізичного захисту цивільного населення в районах збройної боротьби, гуманітарно-військове втручання міжнародних контингентів дозволило врятувати від фізичного знищення десятки тисяч цивільних осіб.

Навіть в тих країнах, де через невиразні і нерішучі політичні ініціативи конфлікти набували затяжного характеру без помітних перспектив врегулювання, Організація змогла збити прогресуючий характер наростання гуманітарних потреб, локалізувати гуманітарні кризи.

Зважаючи на значний прогрес у гуманітарній сфері, слід визнати, що:

миротворчі здобутки гуманітарних програм не завжди знаходили розвиток у подальшій діяльності Організації, яка у ряді криз не супроводжувала гуманітарні заходи ініціативами по винайденню формули політичного врегулювання, або такі ініціативи носили паліативний характер;

наявний механізм ООН по військовому захисту гуманітарних мандатів не забезпечує оперативного розгортання міжнародних контингентів;

проведення військово-гуманітарних силових операцій за санкцією ООН, але під окремим командуванням певних країн хоча і сприяло істотному покращанню умов здійснення гуманітарних програм, проте мало запізнілий характер, або призвело лише до тимчасової зміни ситуації. Командування цих операцій фактично не враховувало комплексного підходу, виробленого в рамках ООН, і обмежило свої завдання лише досягненням умов безпеки.

Таким чином, зважаючи на негативні моменти, що знижують ефективність міжнародної миротворчості і що пов'язані як із конкретно-історичними факторами, так і з недосконалістю організаційного забезпечення військово-гуманітарних операцій, досвід здійснення гуманітарної діяльності ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів підтверджує, що Організація є унікальною платформою вироблення і формування дієвої відповіді міжнародного співтовариства на виклики миру і безпеці у сучасному світі, яка навіть у своїх невдачах виявила значний миротворчий потенціал.

Це змушує розглядати ООН у якості найбільш легітимної і перспективної основи створення загальної системи колективної безпеки, яка за умови вдосконалення інструментів приведення і підтримання миру зможе у майбутньому якщо не покласти край, то зменшити загрозу розгортання конфліктів і забезпечити дотримання і повагу гуманітарних принципів.

Список використаної літератури

1. Акулов С. О. Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання воєнно-політичних конфліктів // Політичний менеджмент №2(11). - 2005. - С. 165 - 172.

2. Балдинюк О.В. Вдосконалення механізмів гуманітарної діяльності ООН// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип.13 (Частина І). К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.52-59.

3. Балдинюк О.В. Гуманітарна діяльність ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів (1990-2000 рр.). // Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - Київ, 2000.

4. Балдинюк О.В. Діяльність ООН по мінімізації наслідків санкцій. -- К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.49-58.

5. Бжезінський З. Велика шахівниця. -- К., 2000.

6. Бжезинский Зб. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство. -- М., 2004.

7. Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: (Навч. посібник). - К.: Либідь, 1995. - 111 с.

8. Воєнні аспекти міжнародного права. Навч. посіб. / Під заг. ред. В. Б. Толубка. - Вид. 2-ге доопрац. - К.: „Азимут-Україна”, 2004. - 240 с.

9. Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г. та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика: 1980 - 2000 роки // К.: Либідь. 2001. - 621 с.

10. Грушова А.Т. Проблеми захисту прав людини в діяльності ООН. -- К.: 2004.

11. Гуменюк А.Г. Роль ООН у врегулюванні конфліктів на теренах колишньої Югославії (перша половина 90-х рр.). -- К., 2000.

12. Гусенов В. «Современная «философия интернационализма»; гуманитарная интервенция как элемент нового мирового порядка» / Вестник аналитики, 2001. --№ 3.

13. Гуцман М.Я. Роль ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму. -- К,: 2008.

14. Данилов Д., Мошес А., Бордачев Т.Косовский кризис: новые европейские реалии. -- М.:РАН, Институт Европы, 1999.

15. Знайомство з Організацією Об'єднаних Націй. - Нью-Йорк, 1998. - 47 с.

16. Камалудин Гаджиев Введение в геополитику: Учебник для ВУЗов. -- М.: Логос, 2003, 429

17. Лебедева М.М. Мировая политика: Учебник / М.М.Лебедева. - М.: Аспект Пресс, 2006.

18. Маргарет Тэтчер. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира. -- Москва 2003.

19. Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: Взгляды американских и французских исследователей / Под ред. М.М.Лебедевой и П.А.Цыганкова. - М., 2001.

20. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ / Под ред. А.А.Кокошина и А.Д.Богатурова. - М.:КомКнига, 2005.

21. Миротворческие операции, парламенты и законодательство. Под. ред. А. И. Никитина / М.: Эслан, 2004. - 236 с.

22. Нил Макфарлей С. Многосторонние интервенции после распада биполярности // Международные процессы.2003. -- №1.

23. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво «Юридическая литература», М., 1995.

24. Организация Обьединённых Наций: справочник. (Отв. ред. В.Ф. Петровский). М.: Международные отношения, 1996.

25. ООН и проблемы перестройки международных экономических отношений. М.: Наука, 2002.

26. Плотников В. В. Применение военной силы в миротворческих операциях: проблемы эффективности (Об участии государств в миротворческих операциях). Под. ред. А. И. Никитина // М.: „Эслан”. - 2004. - C. 130 - 144.

27. Современные международные отношения и мировая политика / Под ред. А.В.Торкунова. - М.: Просвещение, 2004. - С. 66-89.

28. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Права человека”. - 2001. - 269 c.

29. СІПРІ 2003: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. міжнар. ін-т дослідж. миру. Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. - К.: „Заповіт”, 2004. - С. 65 - 74, 125 - 134.

30. Теория международных отношений на рубеже столетий / Под ред. К.Буса и С.Смита: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002.

31. Троцько В., Акулов С., Троцько Л. Тенденції зміни ролі сил і засобів у проведенні міжнародних миротворчих операцій // Політичний менеджмент. - 2005. - № 4 (13). - C.161-166.

32. Хантингтон С. Политический порядок в изменяющихся обществах / Пер. с англ. -- М., 2004.

33. Хомский Н. Новый военный гуманизм: Уроки Косово. -- М.:Праксис,2002.

34. Храбан І.А. ООН і міжнародна безпека. // Трибуна. - 2003. - № 5-6. - С. 36-37.

35. Цыганков П.А. Теория международных отношений / П.А.Цыганков. - М.: Гардарики, 2002

36. Цыганков П.А., Фельдман Д.М. Мировая политика: проблемы теории и практики. -- М., 1995.

37. Цюрупа М. В. Миротворчі операції як міжнародно-правовий та воєнно-гуманітарний феномен // К.: ВГІ НАОУ, 2003. - 78 с.

38. Черников П. Чем измерить ООН?: Об оценке эффективности международных организаций. // Международная жизнь. - 2005. - № 2. - С. 93-102.

39. Что ООН делает для оказания гуманитарной помощи // Кратко об ООН. Департамент общественной информации ООН, Нью-Йорк, ноябрь 2005 года

40. Шепелєв М.А. Теорія міжнародних відносин:підручник. - К.:"Вища школа", 2004.- 622с.

41. Шустов В. Способна ли ООН вести войну? // Международная жизнь. - 2000. - № 11. - С. 52-62.

42. Джерела Інтернет

43. http://www.un.org.ua -- Організація Об'єднаних націй в Україні.

44. http://www.un.org.ua/ua/publications/ -- Коротко про ООН

45. http://www.un.org.ua/ua/publications/ -- Все самое интересное об Организации Объединенных Наций

46. http://www.un.org.ua/ua/publications/ -- 60 напрямків діяльності Організації Об'єднаних Націй: змінюючи світ на краще

47. http://www.un.org.ua/files/un_bulletin_ua.pdf -- Інформаційний бюлетень ООН, жовтень-грудень 2005.

48. http://penza.chamber.ru/mejdunarodnie-otnosheniya/gumanitarnaya-deyatelnost-oon.html - Гуманитарная деятельность ООН.

49. http://www.chaskor.ru/p.php?id=1285 - Виртуальное миротворчество. Частный Корреспондент (22 ноября 2008).

50. http://www.un.org/ru/humanitarian/assistance/ - Координация гуманитарной деятельности ООН.

51. http://www.nasledie.ru/politvne/18_30/article.php?art=0 - Международная гуманитарная деятельность: кризис идеологии.