Судова система України

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9 років. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюється значними владними повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд України. Граничний вік перебування судді на посаді - 65 років.

Стаття 126 Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

До складу Конституційного Суду України входять також:

· Секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України.

· Постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїх повноважень.

· Тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.

· Архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України.

· Бібліотека Конституційного Суду України для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою.

· Друкований орган, яким є „Вісник Конституційного Суду України”.

Згідно статті 150 Конституції України та Закону України „Про Конституційний Суд України” Конституційний Суд наділений широкими повноваженнями. Їх можна поділити на декілька підгруп:

1. повноваження щодо вирішення питань про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Право на таке звернення мають Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Верховний Суд україни, Уповноважений Верховної України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Згідно статті 152 Конституції України закони та іншн правові акти за рішенням Конституційного Суду України можуть бути визнані неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України прцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Такі акти за рішенням Конституційного Суду України втрачають чинність з дня його ухвалення.

2. повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Мета такого тлумачення полягає в неохідності єдиного розуміння та застосування Конституції та законів України. Здійснюючи тлумачення конституції та законів України, Конституційний Суд тільки створює необхідні умови для однакового та неухильного виконання законів. Його рішення повинно відповідати букві та духу закону, загальним принципам права.

3. повноваження щодо розгляду справ про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Звертатися із запитом до Конституційного Суду мають право Президент України та Кабінет Міністрів України. Конституційний Суд виносить своє рішення у вигляді виновку.

4. повноваження щодо винесення висновків про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Запит про такий висновок можливий, якщо рішення про обвинувачення Президента України буде прийнято Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Предметом розгляду є не сама наявність підстав для імпічменту, а лише процесуальні питання, пов'язані з додержанням конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста.

5. повноваження щодо вирішення спорів про компетенцію, зокрема, між Президентом України ті парламентом, парламентом та урядом, вищими державними органами України і Автономної Республіко Крим тощо.

6. повноваження щодо скарг на порушення конституційних прав та свобод людини. Право на звернення з таких питань належить Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Прийняття до розгляду такої справи можливе, якщо чинне законодавство порушує конституційні права та свободи людини, та в інших випадках.

Висновки

Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи. Положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які прямо чи опосередковано формулюють систему вимог до побудови судової системи демократичної держави.

Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

-- кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним від­по-відно до закону;

-- кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.

Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державах-учасницях без відповідних рішень Європейського суду з прав людини, наділеного правом тлумачення положень Конвенції і Протоколів до неї. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину «права на суд».

У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побу-дову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю:

-- забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);

-- забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;

-- відповідного процесуального порядку розгляду й вирі-шення спору, що визначається особливістю його предмету.

Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України.

Список літератури:

1. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16--20.

2. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України, № 3, 1999, С. 3--8.

3. Конституція України (офіційне видання), К., 1996.

4. Марченко М.Н. Общая теория государства и права, академический курс. Изд. Зерцало.Москва, 1998 р.

5. Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юрист, 1999.

6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: 2-ге

видання.-К., 1994.

7. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.

8. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8, 1997, С. 7--10.

9. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. -К., 1995.

10. Юридична енциклопедія. - Київ, 1998.