Кваліфікуючі ознаки зґвалтування

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відносно неповнолітньої особи може відбуватися як із прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, якщо суб'єкт злочину хотів вчинити насильницькі сексуальні дії саме з неповнолітньою особою, знав про вік цієї особи й реалізував свій намір, то буде мати місце прямий умисел. Якщо ж йому був байдужний вік потерпілого (потерпілої), але існувала необхідність задовольнити свою статеву потребу взагалі, то такі насильницькі дії сексуального характеру при встановленні факту непроінформованості ґвалтівника про вік жертви варто розглядати як вчинені з непрямим умислом.

Більш складні випадки, що зустрічаються в судовій практиці, коли відсутність усвідомлення суспільної небезпеки вчинених сексуальних дій пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкта. Буває, що особи, обвинувачувані в статевих злочинах, через недостатній інтелектуальний розвиток і неправильне статеве виховання не розуміли, що чинені ними сексуальні дії насильницького характеру є суспільно небезпечними.

Подібного роду випадки відрізняються від тих, коли відсутність в обвинувачуваного усвідомлення суспільної небезпеки зробленої сексуальної дії було пов'язане з обставинами об'єктивного характеру, що дають підстави для подібного висновку [13].

На нашу думку, при недорозумінні суспільної небезпеки зробленого немає підстав для звільнення особи від відповідальності через відсутність провини.

Крім провини, ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є його мотив.

Щодо поняття «мотив поведінки» (у тому числі й злочинної) серед вчених немає єдиної думки. Особливо розрізняються визначення, що даються представниками психології і юриспруденції. Однак, як справедливо відзначає СВ. Кудрявцев, кримінологам не слід претендувати на створення власного визначення мотиву злочинної поведінки, і, насамперед тому, що мотив є продукт психологічних досліджень, що грає не останню роль у вивченні особистості людини, його усвідомленої діяльності й, як слідство, що становить частину її (психології) предмета. Цієї ж точки зору дотримується й ряд інших авторів (А.В. Пашковська, И.Б. Степанова, Б.В. Аразишвілі Б.В. та ін.). Тому, даючи визначення мотиву злочину, треба насамперед відштовхуватися від тих позицій, які були вироблені в сфері психологічної науки [18].

У психології під мотивом розуміється те, що відповідає певної потреби людини й спонукує його до діяльності, а також виправдує цю діяльність.

Безпосередньою причиною поводження, у тому числі й злочинного, психологи вважають установку поводження, що виникла у свідомості людини, що виражає собою порядок, тобто певну спрямованість поводження. Сама ж установка створюється саме «імпульсом і ситуацією задоволення потреби (імпульсивне поводження) або ж виникає внаслідок прийняття суб'єктом рішення про здійснення певної дії (вольове поводження)». Таким чином, активність людини порозумівається існуванням тієї або іншої потреби, але поза залежністю від її характеру; для її задоволення, як правило, існує багато варіантів поводження, і яке з них зволіє індивід, залежить уже від інших факторів.

Пошук шляхів задоволення потреби здійснюється за допомогою мотивації, що являє собою процес інтелектуального пошуку часу, напрямку й характеру конкретного поводження, у результаті якого суб'єкт з'ясовує, яке поводження йому підходить у даних обставинах серед його можливих видів, якщо особа вирішить, що для задоволення полової потреби із числа різних видів поводження (здійснення дій, спрямованих на одержання добровільної згоди потенційної жертви на вступ у сексуальні відносини, або приборкання імпульсів сексуальної потреби й т. буд.) для нього найбільш підходящим є здійснення насильницьких сексуальних дій, у такої особи виробляється мотив злочинного поводження, у цьому випадку - залежно від обставин мотив здійснення насильницьких дій сексуального характеру або мотив зґвалтування. Тому прав Д.Н. Узнадзе, що відзначає, що потреба є «двигун, джерело активності», що задає певний об'єкт, але ніяк не модель того або іншого поводження, що виробляється в процесі мотивації - інтелектуального міркування про те, як досягти цей об'єкт потреби [21].

Відомі випадки, коли в людини сама по собі існує потреба злочинного поводження. Тут маються на увазі, насамперед різного роду аномалії, що породжують таку потребу (приміром, садизм), про що мова йтиме нижче.

Отже, результатом мотивації виступає мотив поводження, у випадку протиправності якого він буде мотивом злочинного поводження. Іншими словами, мотив - це свого роду підстава діяльності. Відповідно мотивом злочину буде підстава його здійснення, що відповідає потреби особи й спонукує його до злочинної дії, заздалегідь виправдуючи його здійснення.

Мотиви здійснення сексуальних дій різні. Найчастіше це сексуальний мотив: бажання задовольнити полову потребу.

Розглянуте в дійсній роботі злочин у кожному разі буде носити сексуальний характер, але вже в залежності не від спонукальних причин їхнього здійснення, а від змісту передбачених ст. 153 ККУ дій [2, 19].

4. Кваліфікуючі ознаки зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Закон розрізняє випадки здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в умовах підвищеної суспільної небезпеки, як особистості злочинця, так і самого діяння, які й утворять так називані кваліфіковані й особливо кваліфіковані склади насильницьких сексуальних злочинів. За здійснення зазначеної категорії злочинних діянь передбачається підвищена кримінальна відповідальність, ціль установлення якої укладається в наданні на суб'єкта більшого стримуючого впливу.

Кваліфікованими визнаються насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом: а) здійснення злочинних дій, передбачених ч. 2 ст. 153 ККУ, повторно; б) групою осіб; в) особою, що раніше зробило один зі злочинів, передбачене ст. ст. 152 або 154 ККУ; г) по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього. Всі ці ознаки передбачені ч. 2 ст. 153 ККУ [2, 15].

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене повторно

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене повторно, має місце у разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 153 ККУ).

Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у ч. 1 ст. 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті ККУ вміщено кілька різних складів злочинів, - однією частиною статті Особливої частини ККУ.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність.

Повторність злочинів виникає й у тих випадках, коли один, декілька, або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченим і кваліфікуються як замахи чи готування.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом вважається вчинене повторно, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1-3 ст. 153 ККУ. У випадках здійснення особою двох або більше цих злочинів, кожен із яких має ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 153 ККУ, необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 153 ККУ. [2, 15].

Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом винний вступив з потерпілою особою в сексуальний контакт два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля паралізована ще до перших сексуальних контактів.

Слід мати на увазі, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом не може бути визнане повторним, якщо судимість за раніше вчинене насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом знята чи погашена у встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до моменту здійснення іншого насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене групою осіб

Для кваліфікації злочину по ч. 2 ст. 153 ККУ, що передбачає дані діяння, необхідно встановити погодженість дій осіб (у кількості не менш двох), що безпосередньо спільно беруть участь у здійсненні насильницьких дій сексуального характеру, що виражається у свідомому об'єднанні зусиль, спрямованих на здійснення мужолозтва, лесбиянства або інших сексуальних дій з одним або декількома потерпілими. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожний з учасників зробив той або інший сексуальний акт із застосуванням насильства або з погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб або з використанням його безпомічного стану (тобто реалізація об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 153 ККУ, не потрібно). Учасниками групи зізнаються й такі особи, які своїми діями сприяли здійсненню іншими особами насильницьких сексуальних дій, наприклад, придушували опір потерпілої особи шляхом застосування до нього фізичного або психічного насильства й т.д [2, 17].

Розрізняють дві форми співучасті в здійсненні насильницького сексуального злочину: без поділу й з поділом ролей. Таким чином, групове здійснення злочину не виключає розподілу технічних функцій між його учасниками. У цьому зв'язку в юридичній літературі обговорюється питання про те, у яких випадках винне в здійсненні злочину особа варто розглядати як члена групи й у яких - тільки як співучасника.

Найбільш удалим представляється рішення розглянутої тут проблеми, пропоноване Л.Л. Крутиковим, що укладається в розгляді принципової готовності особи, при її усвідомленні іншими членами групи, виконати будь-яку необхідну для реалізації злочинного задуму діяльність як постійної ознаки групи. При цьому сама особа, що виражає зазначену «принципову готовність», повинне повною мірою усвідомлювати, що тим самим стає членом групи. Зрозуміло, що «принципова готовність» - поняття оцінне, що породжують ряд процесуальних труднощів, але включення його в число обов'язкових ознак групи, на наш погляд, буде сприяти більше впорядкованому розмежуванню співучасті як такого й групи як його (співучасті) різновиду. Що ж стосується труднощів в оцінці зазначеної ознаки, то у випадку відсутності достатньої бази його наявності працівникам правоохоронних і судових органів варто розглядати дії осіб, що брали участь у здійсненні злочину, і як співучасть [9].

На підтвердження сказаного помітимо, що згідно ст. 28 ККУ, спільне здійснення злочину означає не тільки в буквальному значенні цього слова, але й виконання інших ролей співучасників, а тому визнання учасниками групи різних по ролях співучасників не буде суперечити карному закону.

Отже, при здійсненні насильницьких сексуальних злочинів групою осіб окремі її учасники можуть здійснювати як безпосередньо саму сексуальну дію, так і застосовувати до потерпілої особи насильство для полегшення здійснення сексуальної дії іншими членами групи, а дорівнює здійснювати інші дії, не пов'язані зі здійсненням сексуального акту й застосуванням насильства до потерпілого (потерпілої), але забезпечуючих успішну реалізацію злочинного наміру всієї групи. При цьому при віднесенні таких осіб до членів групи, крім оцінки їхньої принципової готовності виконувати будь-які необхідні «» дії, що забезпечують, варто враховувати ступінь впливу їхніх дій на досягнення злочинного результату й інші обставини зробленого сексуального насильства.

Мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру варто визнавати зробленими групою осіб не тільки в тих випадках, коли декількома особами відбувається одна із зазначених дій з однією потерпілою особою або більшим їхнім числом, але й тоді, коли учасники групи, діючи узгоджено й застосовуючи фізичне насильство або погрозу у відношенні декількох потерпілих, потім роблять сексуальний акт (дія) кожний з одним з них.

Попереднім уважається змова, що відбулася задовго до початку або безпосередньо перед початком виконання дій, що підпадають під ознаки об'єктивної сторони розглянутого діяння. При приєднання особи до вже чиненої дії сексуального характеру з наступною змовою про спільне доведення злочину до кінця не дає підстав для кваліфікації зазначених дій по даній ознаці. При відсутності інших кваліфікуючих ознак об'єднання зусиль або досягнення угоди між декількома особами про спільне здійснення насильницького мужолозтва, лесбіянства й ін., після початку виконання дій, охоплюваних об'єктивною стороною даного злочину, являє собою без обтяжуючих обставин. Однак приєднання нових учасників у ході здійснення злочину, що продовжує, якщо після такого приєднання буде зроблений з тим же потерпілою особою ще хоча б один самостійний сексуальний акт, цілком можливо. Але в цьому випадку особі, що приєдналася, може бути лише той епізод (епізоди), у якому (яким) він брав участь [21].

Звичайно змова відбувається щодо місця, часу й способу здійснення насильницьких сексуальних діянь. Однак для їхньої кваліфікації по ознаці здійснення групою осіб по попередній змові досить установити наявність угоди між членами групи про спільне здійснення сексуального злочину або іншого злочину, якому буде супроводжувати здійснення насильницьких дій сексуального характеру. При цьому для кваліфікації дій винних велике значення має форма змови, але не як така, а лише як джерело інформації про зміст попередньої змови. Змова між членами групи може бути здійснений усно, письмово, жестами, знаками, тому варто встановлювати доступність їхнього розуміння всіма учасниками.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених ст. ст. 152 або 154 ККУ [2, 17].

У разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 або 154, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 153 ККУ (якщо відсутні обтяжуючи обставини, передбачені ч. 3) та відповідною частиною ст. Ст. 152 або 154.

Це спеціальний вид повторності. Особливість її полягає в тому, що дії винного за вчинення злочинів, передбачених ст. Ст. 152 або 154 ККУ, потребують самостійної кваліфікації, якщо особа за раніше вчинене зґвалтування або примушування до вступу в статевий зв'язок не була засуджена.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом по відношенню неповнолітньої або неповнолітнього

З огляду на, що насильницькі сексуальні дії відносно неповнолітньої особи мають безперечний негативний вплив на його психічний і фізичний розвиток, законодавець виділив цей вид діяння у кваліфікований склад.

Оскільки як предмет полових злочинів у цьому випадку завжди виступає полова недоторканність неповнолітніх й їх нормальний половий розвиток, остільки в юридичній практиці виникають певні труднощі, пов'язані з питанням про те, з якого віку особа може бути визнано суб'єктом полової волі, тобто з якого моменту його можна визнавати дорослим.

Більшість вчених-юристів думають, що процес полового розвитку вважається кінченим з досягненням 18-літнього віку, і тому під насильницькими діями сексуального характеру, зробленими у відношенні свідомо неповнолітнього (неповнолітньої), розуміється здійснення мужолозтва, лесбіянства або інших сексуальних дій відносно осіб у віці від 14 до 18 років.

При розслідуванні справ про здійснення мужолозтва, лесбіянства й інших дій сексуального характеру у відношенні неповнолітніх важливе значення має встановлення суб'єктивної сторони злочину: відношення ґвалтівника до факту здійснення насильницьких сексуальних дій саме з неповнолітнім (неповнолітньої).

Неповноліття потерпілої особи може бути у відповідальність ґвалтівникові як кваліфікуюча обставина тільки тоді, коли встановлена, що він наперед знав або допускав, що робить полові зносини або іншу сексуальну дію з неповнолітньою особою [5].

Здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, що спричинило нанесення особливо важких наслідків

Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органу або його функцій, психічний розлад або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини. Особливо тяжкі наслідки - оціночне поняття, а тому наведений перелік не може розглядатися як вичерпний.

Особливо тяжкі наслідки можуть бути викликані діями як винного, так і потерпілої особи (наприклад, реакцією останньої на злочин стало те, що вона накладає на себе руки або спричиняє собі тілесні ушкодження, намагаючись уникнути сексуального насильства).

У разі, коли при насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом чи замаху на цей злочин, смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала смертельні ушкодження), дії винного охоплюються ч. 3 ст. 153 або ст. 15 і ч. 3 ст. 153 ККУ [2, 15].

Якщо насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом або замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом поєднано із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, віднесеного до такого не за наслідками насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, ці дії не розглядаються як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Вони кваліфікуються без ставлення у вину аналізованої особливо кваліфікуючої ознаки за сукупністю злочинів за відповідними частинами ст. Ст. 121 і 153 ККУ. Заподіяння при насильницькому задоволення статевої пристрасті неприродним способом тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, охоплюється ч. 3 ст. 153 ККУ та додаткової кваліфікації не потребує.

Умисне вбивство ч. 3 ст. 153 ККУ не охоплюється. Дії особи, яка в процесі насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом чи замаху на цей злочин або відразу після нього вчинила умисне вбивство потерпілої особи, кваліфікуються за п. 10 ч. Ст. 115, і відповідно, ст. 15 і ч. 3 ст. 153 ККУ [2, 18].

Висновки

Безумовно, збільшення економічного блага держави, розробка та реалізація соціальних програм, направлених на підтримку малозабезпеченого населення країни та на надання психологічної допомоги всім потерпілим, грає неабияку роль у попередженні злочинності, однак, криміногенна ситуація, яка склалася на теперішній час, потребує більш професійного, так мовити, специфічного підходу до даного питання. Такий підхід можливий лише у випадку чіткого визначення необхідних мір кримінально-правового характеру, серед яких, одне із найбільш важливих положень займає формування та становлення кримінального права, яке характеризується ясністю, лаконічністю, всеоб'ємністю кримінально-правових норм, співвідношення, передбачених законом, санкцій характеру злочину. Відсутність же кримінальної відповідальності за деякі із діянь, не визнаних державою суспільно-небезпечними, породжує безвідповідальність осіб, які їх скоїли. Крім того, вибіркове регулювання законодавцем тих чи інших суспільно-небезпечних діянь сприяє створенню умов для збільшення латентних показників злочинності. Так, до відносно недавнього часу кримінальним правом (законодавством) не передбачалась відповідальність за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, у зв'язку з чим фіксація випадків їх скоєння, як така не мала місця, оскільки вони підпадали або під кваліфікацію зґвалтування, або ж під іншу, не пов'язану із статевими злочинами статтю, наприклад, хуліганство.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом як кримінально-правовий склад має чітко виражені, притаманні тільки йому особливості, а зґвалтування - скоріше спеціальний, ніж загальний склад по відношенню до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом , у зв'язку з чим кваліфікація таких діянь під склад зґвалтування, як і під склад інших злочинів, не може бути визнано вірним. Але якщо раніше таке положення обумовлювалося відсутністю в кримінальному законі складу насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом (мається на увазі, що об'єктом виступає не тільки жіноча статева свобода та недоторканість, але й чоловіча) то тепер випадки об'єднання двох самостійних складів в один, кваліфікований як зґвалтування, обумовлені , як виявляється, лише незнанням окремими правозастосовувачами кримінально-правового аспекту складу насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбаченого статтею 153 ККУ.

Крім цього зріст кількості вчинення статевих злочинів пов'язано з недостатньо ефективною профілактичною роботою, яка проводиться правоохоронними органами у даній сфері, а тому не треба нехтувати вивченням особи злочинця та потерпілого від злочинних діянь, передбачених статтею 153 ККУ.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. -1996,. - № 30. - ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст.131.

3. Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р.

4. Правила судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. і зареєстровані у Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 р. № 225/791.

5. Кримінальне право і законодавство України. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2005. - 432 с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В.А.Клменка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

8. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

9. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін. - К.: Леся 2006. - 242 с.

10. Кримінальний кодекс України. Практика судів України з кримінальних справ, 2007--2008. / За заг. ред. В.В.Сташиса.- К.: Юрiнком. 2009. - 384 с.

11. Кримінальний кодекс: Науково-практичний коментар за редакцією проф. Сташиса і Тація. - Х., 2008. - 848 с.

12. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. 2-ге видання. - К.: Юрiнком. 2009. - 384 с.

13. Науково - практичний коментар до ККУ. / За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка . - К.: Канон. 2005. - 936 с.

14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - 936 с.

16. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року /За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. - К.: Канон, А.С.К., 2006. - 1104 с.

17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005.-1064 с.

18. Уголовное право Украины / Под ред. В.М.Тертишника - К., Юринком - Интер, 2005. - 429 с.

19. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. редактор заслуженный деятель науки и техники Украины, доктор юридических наук, профессор Е.Л. Стрельцов. --X.: ООО «Одиссей», 2006. -- 720 с.

20. Хавронюк M.I. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. -- К.: НУВС 2004. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru