Кримінологія

2. Субъектами предупреждения преступности являют-ся прежде всего органы законодательной власти, начиная с органов местного самоуправления и до Верховной Рады. Верховная Рада определяет внутрен-нюю, внешнюю политику, утверждает общегосударствен-ные нормативно-правовые акты и программы экономиче-ского, научно-технического, национально-культурного развития, охраны окружающей среды, создает правовые основы осуществления общесоциального и специально- криминологического предупреждения преступности.

Кабинет Министров Украины, государственные адми-нистрации различных уровней, иные органы исполнитель-

ной власти осуществляют многочисленные меры по обес-печению правопорядка и борьбы с преступностью, отдель-ными ее проявлениями, в соответствии с Конституцией Украины контролируют и координируют выполнение ком-плексных программ предупреждения преступности, орга-низуют их научное сопровождение, ресурсное обеспечение и пр.

Органы прокуратуры. Можно вы-делить такие направления такой деятельности: 1) Крими-нологический анализ преступности и участие на этой осно-ве в разработке мер по предупреждению преступности.

Органы внутренних дел. . Как орган, имеющий довольно сложную их струк-туру, обладающий оперативностью, мобильностью, инфор-мацией, средствами, техникой и специалистами, органы внутренних дел проводят самую различную работу по укре-плению правопорядка и законности, профилактике, предот-вращению и пресечению преступлений, индивидуальному предупреждению.

Органы охраны государственной границы. Вместе с иными правоохра-нительными органами они осуществляют оперативно-ро-зыскную деятельность, используют меры по недопущению перехода, переезда правонарушителями государственной границы, в необходимых случаях их административного задержания, личного осмотра, а также транспортных средств, предотвращение и пресечение незаконного перехода границы с различной целью (миграция, торговля людьми, профессиональное бродяжничество и попрошай-ничество, контрабанда и др.).

Таможенные органы Украины. Эти органы осуществляют широкомасштабную деятельность по специально-криминологическому преду-преждению таможенной преступности.

Государственная налоговая служба Украины.

Государственный департамент Украины по вопросам исполнения наказания

Судебные органы. Основными направлениями предупре-дительной работы судебной системы являются: выявление и устранение причин и условий, способствовавших совер-шению преступления; правовое воспитание граждан; уси-ление профилактической активности общественности.

Органы юстиции.

Органы государственного контроля. Согласно своим полномочиям по контролю за выпол-нением законов в различных сферах народного хозяйства и природопользования они проводят целенаправленные меры по недопущению совершения правонарушений и пре-ступлений; устранения и ограничения действия тех крими-ногенных явлений и процессов, которые их порождают.

Адвокатура.

Юрисконсульты. Они следят за соблюдением законности в хозяй-ственной и управленческой сферах; принимают участие в нормативном, методическом, информационном, консуль-тативном обеспечении предупреждения преступлений в Различных отраслях народного хозяйства, предпринимательской деятельности; ведут правовую пропаганду; спо-собствуют предупредительной деятельности общественных организаций по месту работы; участвуют в разработке мер предупреждения преступлений и др.

Средства массовой информации.

50. Загальна характеристика об'єктів профілактичного впливу.

Объект предупредительного воздействия -- это все то, на что направлена система предупреждения преступности и включает: а) поражен-ные недостатками общественные отношения в процессе формирования личности; б) совокупность материальных, духовных, психологических негативных явлений и про-цессов в различных сферах социальной жизни, которые детерминируют преступное поведение, совершение кон-кретных преступлений или способствуют достижению пре-ступного результата; в) негативные традиции, стереотипы поведения, наиболее распространенные отрицательные привычки людей; г) отдельные личности, социальные груп-пы, слои и контингенты населения с антиобщественной направленностью, проявляющие ее в противоправном, де-структивном поведении; д) отдельные негативные черты и особенности поведения личности, которые провоцируют преступность или способствуют ей.

Для объекта характерны такие свойства: криминогенность, динамичность, потенциальность, латентность.

Криминогенность-- это такое свойство объекта, которое спо-собно формировать антисоциальную направленность лич-ности, находящуюся в непосредственном с ним контакте или опосредственно через иные явления и процессы, а также про-воцировать совершение ею преступлений.

Динамичность объекта обусловливает изменчивость его структуры, количественно-качественных показателей. По-тенциальность объекта поясняет, что отдельные явления и процессы могут быстро достигать высокой степени криминогенности (например, ранняя алкоголизация). Латентность -- криминогенность объекта, которая скрыта, доста-точно не исследована наукой. Криминогенные объекты целесообразно сгруппировать таким образом, чтобы они были бы «поражаемы» для тех или иных -- тоже соответствующим образом сгруппирован-ных -- методов и мер предупредительного воздействия. Естественным основанием классификации криминогенных объектов являются их природа, характер проявления, сфера нахождения. По этому основанию различаются объекты со-циального, правового и психогенного характера. В группу криминогенных объектов социального характера входят негативные явления и процессы в основном социального происхождения, связанные с различными сферами жизни людей (безработица, низкий уровень материального обеспе-чения значительных слоев населения, пьянство, наркома-ния, виктимность, упадок морали, безнадзорность и беспри-зорность детей и т.д.).

Группа криминогенных объектов правового характера состоит из явлений, генезис которых обусловлен несовер-шенством правовых норм и грубыми ошибками их приме-нения.

51. Кримінологічна характеристика насильницької некорисливої злочинності та хуліганства.

Хуліганство та його попередження

§ і. Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства

Юридичне поняття хуліганства розкривається в ч. 1 ст. 296 Кри-мінального кодексу України. В диспозиції даної кримінально-пра-вової норми воно визначається як грубе порушення громадського порядку і мотивів явної неповаги до суспільства, що супровод-жує! ься особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про безпосередній об'єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На нашу думку, хуліганству притаманні основний і додатковий (факультативний) об'єкти. Як основний постійний об'єкт виступає громадський порядок внаслідок того, що проти нього в першу чергу спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється

кримінальним законом. За своїм змістом громадський порядок - це відносини, що забезпечують обстановку громадського спокою, належну поведінку громадян в громадських місцях, додержання норм суспільної моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну недоторканність людей. Додатковими (факультативними) об'єктами складу хуліганства можуть бути такі блага, як особистість або власність.

Найчастіше таким додатковим об'єктом є особистість. Хуліганські посягання проявляються в насильницьких діях щодо потерпілих ( у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психі-чною насильства). За вибірковими даними, за ряд років понад 90% хуліганських дій були спрямовані проти особи. Враховуючи цю

обставину, багато авторів розглядають кримінологічні проблеми хуліганства у розділі насильницьких злочинів. Однак специфічність хуліганства, вважаємо, обумовлює необхідність розглядати названі проблеми окремо.

Із смислу закону випливає, що хуліганство завжди проявляється в суспільно небезпечних діях, тобто у діяльній поведінці, активно-му прояві зовні ставлення суб'єкта до суспільства і порядку, встанов-леного в ньому. В поняття хуліганської дії включається уся сукупність конкретних актів суспільно небезпечної поведінки. Причому хулі-ганськими можуть бути визнані не будь-які довільні дії, а такі, що об'єктивно здатні завдати істотної шкоди громадському порядку. Хуліганство шляхом бездіяльності не може бути вчинено. Це пояс-нюється характером даного суспільно небезпечного вчинку. При утриманні від вчинення конкретної дії неможливо завдати значної шкоди громадському порядку.

Хуліганським діям з об'єктивної сторони притаманні, таким чином, дві обов'язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок; по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства.

Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти вчи-нення таких небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної, серйозної, істотної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Ці дії є водночас зухвалими, цинічни-ми, такими, що глибоко ображають суспільну мораль, різко супере-чать суспільним інтересам, правилам людського співіснування, що викликає справедливе обурення морального почуття громадян.

Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли вин-ний відкрито висловлює неповажне ставлення до суспільства, вста-новленого в ньому порядку і суспільної моральності. Говорячи про явну неповагу до суспільства, закон має на увазі, що вона вира-жається при хуліганстві в найбільш відкритій і безпосередній формі, із явною очевидністю, яка безсумнівна для всіх, в тому числі й для самого винного.

Хуліганство супроводжується особливою зухвалістю або винят-ковим цинізмом. Особлива зухвалість має місце тоді, коли хулі-ганські дії поєднуються із насильством, заподіянням тілесних уш-коджень, або вперто не припинялися, або продовжувались трива-лий час, або були пов'язані із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масових заходів і т.под. Винятковий цинізм -- це демонстративна зневага до загальноприйнятих норм моралі, прояви безсо-ромності, зневажливого ставлення до осіб, які перебувають в без-порадному стані, та ін.

Хуліганство може бути вчинене не тільки в громадському місці у вузькому значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро і т.ін.), а й у будь-якому іншому, де повинен підтримуватися громадський по-рядок. Вирішальне значення для даного складу злочину має не місце, а люди, суспільство, яким хуліган кидає виклик своєю пове-дінкою. Хуліганські дії, залежно від їх характеру, можуть бути вчи-нені як публічно, тобто у присутності громадян (хоча б однієї лю-дини), так і непублічно -- у їх відсутності (наприклад, вночі у без-людному парку осквернення скульптур або знищення зелених насаджень, лавок тощо).

Хуліганство щодо дій, які порушують громадський порядок, характеризується умисною виною. Висловити явну неповагу до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, необережно практично неможливо. Вина відносно до шкідливих наслідків при вчиненні хуліганських дій, що посягають на особу або майно (по-ряд з посяганням на громадський порядок), може бути різною -- умисною (непрямий умисел) і необережною.

Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного складу злочину. Причому внутрішня спонукаюча сила, яка штовхає до вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями. Такими спонуканнями, на наш погляд, є: прагнення відкрито пока-зати свою зневагу до оточуючих, суспільства; явно протиставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до особи-стої гідності людини, результатів її праці, а також до правил людсь-кого співіснування; прагнення виявити кримінальне каране бешке-тування, хвастовство, п'яну хвацькість, свою «сміливість» і таким чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспромож-ністю слабкого і хоча б на короткий час виявити свою «перевагу» над іншими законослухняними громадянами , а також інші негідні прояви. Усі перелічені спонукання можуть діяти окремо, але знач-ною мірою в певному поєднанні.

Хуліган не переслідує будь-яких цілей, що лежать за межами його дій. Він не прагне досягнути якого-небудь об'єктивного резуль-тату, йому достатньо почуття внутрішнього самоствердження, задоволення, яке він одержує від реалізації примхи, від ефекту хулі-ганських дій, що ним вчиняються. Твердої і ясної мети у хулігана немає. Це призводить до збігу, поєднання мети і мотиву. Мета хулі-ганських дій полягає у самих цих діях.

Хуліганство, залежно від ступеня суспільної небезпечності його конкретних форм прояву, поділяється на декілька видів:

- «просте» кримінально-правове хуліганство, про яке йшлося вище (ч. 1 ст. 296 КК);

- групове хуліганство, тобто вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 296 КК);

- злісне хуліганство -- хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 та 2 ст. 296 КК, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за ху-ліганство, чи-пов'язані з опором представникові влади або пред-ставникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони гро-мадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хулі-ганські дії;

- особливо злісне хуліганство -- хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 -3 ст. 296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Кримінальній відповідальності за вчинення хуліганства підля-гають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (п. 2 ч. 22 КК).

«Хуліган», «хуліганство» -- слова іноземного походження. Най-частіше появу цих слів пов'язують із прізвищем ірландської роди-ни Hooligan, яка проживала у Лондоні наприкінці XVIII ст. і від-різнялася особливим буйством. Хуліганами згодом називали вулич-них бешкетників, а саме слово стало називним.

З приводу етіології хуліганства є й інші припущення. Була не-вдала спроба пояснити, що «хуліган» походить немовби від двох російських слів -- «хулить» і «гадить». Однак хуліганство -- не типово російське явище. Деякі форми злочину, що тепер називають-ся хуліганством, відомі багатьом країнам з давніх часів. Між тим законодавці не всіх держав застосовують термін «хуліганство». Подібні або споріднені хуліганству вчинки називаються по-різно-му. Але, повторюємо, дикі забави заради цькування людей, п'яна хвацькість, бешкетування і дебоширство, цинічні знущання над слабкими, грубе і зухвале порушення громадського порядку, що супроводжуються насильством над особою, варварським руйнуван-ням майна, стихійні бійки і побоїща на стадіонах, вулицях, у танцювальних залах та в інших громадських місцях були і є нерідкими явищами скрізь.

Слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі нерідко висловлювалася точка зору, згідно з якою хуліганство -- це не вчи-нок, а всього лише мотив суспільно небезпечної поведінки. Це тягне за собою заперечення хуліганства як самостійного складу злочину, тобто вилучення його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби враховувати як обтяжуючу обставину будь-яких суспільно небезпечних дій, вчинених внаслідок цих мотивів.

Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не врахо-вує соціальної цінності такого блага, як громадській порядок, для захисту якого встановлена відповідальність за хуліганство, ігнорує багатолітній досвід боротьби з посяганням на його за допомогою кримінально-правових засобів. Крім того, хуліганство є точним юридичним поняттям, що відрізняється від суміжних складів зло-чинів низкою специфічних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Це, безумовно, складний з позиції законодавчої техніки, але само-стійний склад, вилучення якого із Кримінального кодексу негатив-но відобразиться на протидії хуліганам і хуліганству.

Хуліганство було одним із поширених злочинів за часів існуван-ня Радянського Союзу. В середині 60-х років минулого століття воно складало більше третини у структурі всієї злочинності. Потім по-чалось падіння його рівня. В період з 1972 по 1993 р. частка хулі-ганства в загальній масі злочинності становила 9,8%. В останні роки вона коливається в межах 4%.

Насторожує озброєність хуліганів у момент вчинення злочину (холодною або вогнепальною зброєю). Відмічається високий сту-пінь рецидиву хуліганства: приблизно половина засуджених після звільнення вчиняють новий злочин. Не можна відкидати і високий рівень латентності цього злочину. За вибірковими даними, більше половини потерпілих від хуліганських посягань не повідомляли правоохоронним органам про те, що з ними трапилося.

Статистика свідчить, що зараз поширення хуліганства в містах і сільських населених пунктах має неістотні відмінності порівня-но з попередніми роками, коли з хуліганством частіше зустрічали-ся передусім у містах.

Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домі-нуючу роль серед них грають чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єдну-ватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів.

Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою -- 86,4%, з вищою і незакінченою вищою -- 13,6%.

Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж 90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві страждали на психічні захворювання (хронічний алко-голізм, психопатичні аномалії, десоціалізація).

З хуліганських мотивів вчиняється значна кількість вбивств і умис-них тілесних ушкоджень. Тому КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство за наявності такої обтяжуючої обставини, як вбивство з хуліганських мотивів (п.2 ч.2 ст. 115). Умис-не заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК, та залежно від наслідків ушкодження -- відповідною частиною ст. 121 КК.

Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зне-вагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещенністью, невитриманістю, домінуванням духовно збідне-них, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різни-ми видами потреб і засобами їх задоволення.

Хуліган як тип особи глибоко негативний, йому притаманні егоїзм, кичливість своїм зухвальством, неповага до людей. Саме ці якості роблять особу хулігана непередбаченою в його діях, кримі-ногенно небезпечною. Ніхто із оточуючих не застрахований від спонтанних хуліганських посягань. У відповідь на справедливе за-уваження він може образити людину, проявити жорстокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та іншими засобами довести «свою» правоту, задовольнити потребу в самоствердженні.

Хулігани характеризуються явною антигромадською установ-кою. В кримінологічній літературі, залежно від глибини і стійкості антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поді-ляють на дві групи:

- особи зі стійкою хуліганською установкою;

- особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.

У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'янін-ня в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:

- особи, в яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву ху-ліганської установки (стійкої або ситуативної);

- особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану сп'яніння.

Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів. Мотивація -- це не конкретний мотив, а така тенденція, що праг-не проявити себе в поведінці індивіда; це сукупність тривалих пси-хологічних станів, якими визначається поведінка людини в цілому. В процесі мотивацій хуліганських посягань відбуваються визріван-ня і оформлення конкретного мотиву, а після цього -- і реалізація його у фактичних злочинних діях.

Ураховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити на три основні види: анархічно-индивідуалістична моти-вація, егоїстична мотивація, насильницька мотивація. Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведін-ки громадському порядку, правилам людського співіснування і т. ін. Егоїстична мотивація виражається у проявленні хуліганом протес-ту проти громадської дисципліни, в зневазі до особистої гідності людини та результатів її праці, до інших благ і інтересів, що охо-роняються правом. Насильницька мотивація полягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень і т.под.). У конкретних хуліганських діях можливі різно-манітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони іноді про-являються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.

§ 2. Фактори, причини та умови хуліганства

Факторами (основними причинами) існування і поновлення ху-ліганства як одного з видів злочинів у сучасний період є загострення економічної, соціальної і суспільно-моральної обстановки в країні. Всі сфери життя виявилися пронизаними глибокими суперечностя-ми: спад виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня населен-ня (значна кількість людей опинилася за офіційною межею бід-ності), безробіття, поділ суспільства за рівнем прибутків, падіння суспільної моралі тощо. Перелічене становить зміст криміногенних факторів, які значною мірою детермінують хуліганство взагалі. Між тим слід мати на увазі, що названі криміногенні фактори, яв-ляючи собою наслідок соціальних суперечностей, зумовлюють ху-ліганські прояви не самі по собі, адже такі суперечності неминучі при докорінному реформуванні будь-якого суспільства. Йдеться про інше -- про негативні, руйнівні, поступово відживаючі криміногенні сторони таких суперечностей. Маються на увазі: зростання соціаль-ної напруженості, зниження законослухняності громадян, правовий нігілізм, жорстокість і озлобленість громадян, незахищеність особи, погіршення у деяких регіонах громадського порядку тощо.

Безпосередніми причинами і умовами вчинення одиничних (конкретних) хуліганських дій є:

- несприятливі обставини морального формування тієї чи іншої особи;

- недоліки і недогляди у діяльності державних органів і гро-мадських об'єднань, що забезпечують процеси нормальної соціа-лізації населення;

- незадовільна робота правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку.

Охарактеризуємо три названих блоки обставин і недоліків.

Передусім щодо несприятливих обставин морального формуван-ня, які викликають у своїй сукупності в свідомості осіб готовність вчинити хуліганські дії. Такі обставини мають місце у деяких сім'ях. Вони проявляються у культивуванні серед їх членів убогих потреб і інтересів, схваленні примітивних і вульгарних зразків поведінки, ігноруванні самоцінності інших індивідів. Для таких сімей характерні викривлена моральна і правова свідомість; нездорова обстановка, яка формує схильність до вирішення конфліктів, що виникають, шля-хом застосування насильства; часті випадки, які провокують нездо-рові взаємостосунки між людьми (образи, скандали, бійки). В по-дібних сім'ях поширене пияцтво, показуються приклади жорсто-кості до близьких, знущання над молодшими і слабкими, жорстоке поводження із тваринами. Окремі сім'ї знаходяться в поганих ма-теріальних і житлових умовах. Ці останні обставини сприяють кри-міногенному впливу не напряму, а опосередковано через свідомість людей. Загальновідомо, наприклад, що незадовільні житлові умо-ви, коли в одній квартирі проживають сім'ї, що розпалися, то тут відбуваються часті бійки і сварки, створюється нездоровий мораль-ний клімат, що негативно відбивається на моралі і свідомості ок-ремих членів сім'ї.

З обставинами такого роду часом можна зустрітися за місцем проживання винних, у молодіжних гуртожитках, найближчому по-бутовому оточенні, особливо якщо таким оточенням є кримінально «заряджена» антисоціальна неформальна група, члени якої ке-руються негативними нормами поведінки.

Доцільно відмітити значне поширення серед деяких верств на-селення уявлень про допустимість насильницьких дій у міжособи-стих стосунках і те, що певну роль у вчиненні хуліганських дій відіграють психофізіологічні особливості і відхилення в окремих осіб, а також стан фрустрації. Під фрустрацією розуміється психіч-ний стан, що виникає як результат реальних або уявних перешкод досягнення мети. Такий стан проявляється у відчутті занепокоєн-ня, відчаю, гніву, обділеності, постійного незадоволення тощо.

А тепер про недоліки і недогляди в діяльності державних органів і громадськості у сфері соціалізації населення.

На жаль, не викликає особливої тривоги у державних органів стан побуту і організації дозвілля населення. Ця сфера була і залишаєть-ся на останньому місці серед загальнодержавних пріоритетів і інте-ресів. Побутові умови людей знаходяться у соціально занедбаному стані. Відсутні навіть мінімальні умови для більш-менш культур-ного дозвілля переважної більшості населення. Воно носить в ос-новному неорганізований, «самостійний» характер, який супровод-жується колективним вживанням алкоголю.

Не вживається належних заходів щодо поліпшення суспільно-моральної обстановки у регіонах, з якою хуліганство пов'язане на-пряму. Чим нижче планка моральності, тим вище рівень хуліганства.

Суспільство байдуже ставиться до долі людей, які відчувають ком-плекс соціальної неповноцінності. Існують терпимість, байдужість у трудових колективах і побутовій мікросфері до п'яниць, порушників громадського порядку, фактів залучення неповнолітніх у пияцтво і наркоманію. Не знаходять морального засудження випадки невтручан-ня громадян у кримінальні конфлікти на грунті хуліганських спонукань, проявлення при цьому байдужості, терпимості, боязкості.

Не вирішуються кардинально питання про заборону демонст-рації фільмів і телепередач із сценами насильства, жорстокості, гру-бості, які навіюють деяким глядачам думки, що така поведінка є дещо повсякденною нормою.

І, нарешті, про незадовільну роботу правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку. Зокрема, це проявляється у тому, що вони:

- несвоєчасно викривають криміногенні сімейно-побутові ситу-ації і належним чином не реагують на них:

- не ведуть обліку на рівні своїх низових відділень міліції осіб, які вчиняють адміністративно каране хуліганство;

- не завжди вживають заходів щодо роз'єднання антисуспіль-них угруповань молоді;

- не реалізують своєчасно профілактичних заходів щодо осіб, які схильні до хуліганських посягань;

- слабо контролюють поведінку осіб, умовно засуджених і до-строково звільнених за насильницькі злочини, а також осіб, які пе-ребувають під адміністративним наглядом;

- допускають недогляди в організації і здійсненні патрульно-по-стової служби міліції;

- подекуди приховують від обліку відомості про вчиненні хулі-ганські дії;

- часто не вживають заходів по заявах, скаргах і повідомленнях громадян про злочинні та інші антигромадські вчинки;

- створюють обстановку безкарності хуліганів, проявляють лібе-ралізм до порушників громадського порядку, які постали перед судом;

- не завжди здатні рішуче нейтралізувати конфліктні ситуації, що переростають у хуліганські дії.

Перелічені та інші подібні недоліки становлять причинно-на-слідкові комплекси («причини+умови»), які обумовлюють одиничні хуліганські дії. Стосовно конкретного хуліганського прояву і його суб'єкта складається кожного разу свій причинно-наслідковий ком-плекс, що відрізняється за набором і складом несприятливих обста-вин, а також такий, що залежить від місця, часу і конкретної ситу-ації його прояву.

§ 3. Попередження хуліганства

Передумовами для поступового подолання злочинності, в тому числі й хуліганства, є проведення у країні докорінних економічних, соціальних та інших перетворень, що назріли, їх реалізація на за-гальносоціальному рівні, спрямована на вдосконалення всіх сторін життя суспільства.

Стосовно цього виду злочинності слід особливо виділити такі загальносоціальні заходи, як підвищення і відносне зближення життєвого рівня основних прошарків населення, гарантування за-гальної трудової зайнятості та своєчасної оплати адекватної вина-городи за затрачену працю, створення нормальних умов побуту і змістовного дозвілля людей, зниження конфліктності у суспільстві і послаблення його дезорганізації, впровадження в свідомість гро-мадян основних моральних принципів, підвищення їх культурного рівня. Успішне виконання перелічених заходів підвищить повагу до людської особистості, захистить її недоторканність, сприятиме засудженню суспільством різних форм насильства над нею, проявів грубості і цинізму. Ці заходи повинні також переслідувати мету зміцнення громадського порядку, відродження втрачених останнім часом традицій милосердя, взаємодопомоги, співчуття до всього живого, повагу до людської праці, укорінення в громадській свідо-мості засудження розпусти і вседозволеності.

На основі і в розвиток наведених загальносоціальних заходів подолання хуліганства в окремих регіонах країни розробляються і вже певною мірою здійснюються різноманітні спеціально-кримшо-логічні, запобіжні заходи. Уявляється можливим підрозділити ос-танні за їх змістом на кілька різновидів, а саме: виховно-роз'ясню-вальні, соціально-економічні, організаційно-управлінські, опера-тивні та правові.

У попередженні хуліганства особливе значення мають виховні імасово-роз'яснювальні заходи. Ні в кого не викликає сумніву не-обхідність проведення в регіонах і окремих колективах комплексу заходів щодо підвищення загальної культури громадян, зокрема культури міжособистого спілкування, навчання правилам етикету, виховання шанобливого ставлення до іншої людини. Адже в своїй основі хуліганство -- це наслідок відсутності культури, невихова-ності людей. Звідси випливає висновок: всім громадським інститу-там по соціалізації особистості необхідно приділяти підвищену увагу вихованню людей.

Поряд із моральним вихованням має здійснюватися і результа-тивне правове навчання населення, стан якого в окремих соціаль-них групах є незадовільним. Воно повинно вестися в школах, проф-техучилищах, за місцем проживання, у засобах масової інформації та силами інших виховних закладів. Правову пропаганду слід вес-ти не з розрахунку «на всіх», а головним чином індивідуально, пе-редусім серед тих осіб, яким притаманні такі риси, як грубість, зух-валість, цинізм, схильність до спалахів гніву. При цьому потрібно розвінчувати уявлення про немовби незначну суспільну небез-печність хуліганства і можливу безкарність за його вчинення.

Необхідно відновити і підняти якість системи педагогічного навчання батьків та інших вихователів підростаючого покоління.

Повинна наполегливо проводитися робота з протидії пияцтву і наркотизму, які дуже часто провокують хуліганські посягання.

Соціально-економічні заходи попередження хуліганства вклю-чають:

- поліпшення житлово-побутових умов життя людей;

- створення спеціального житлового фонду у великих мікрорай-онах, де у виключних випадках могли б тимчасово оселитися ок-ремі члени сімей, що розпалися, родичі, які конфліктують, та ті, хто проживає у спільних квартирах, де виникла конфліктна ситуація;

- організаційне вдосконалення повноцінних форм дозвілля і відпочинку населення з урахуванням диференційованих інтересів окремих його категорій, професійних і вікових потреб (зокрема, пе-редача відомчих клубів і спортивних споруд, що перебувають у важ-кому фінансовому стані, до комунальної власності, виділення для їх утримання відповідних асигнувань за рахунок місцевих бюджетів;

- створення фондів допомоги, милосердя, соціального захисту громадян, які переживають глибокі тривалі стресові зриви;

- організацію державної системи психолого-псіхіатричної до-помоги тим, хто її потребує; раннього виявлення і діагностування відхилень у психічному розвитку особи; у проведенні групової те-рапії з метою корекції мотиваційної сфери хуліганів (психологічна наука сформулювала принципи і засоби, на яких повинні будуватися корекційні програми, але у практичному плані з усіх цих засобів психологічної корекції використовується незначна частина, і то лише у межах примусового лікування алкоголізму і наркоманії);

- застосування технічних засобів і можливостей при охороні громадського порядку (освітлення у нічний час вулиць, дворів, під'їздів, парків та інших місць, де найчастіше збираються елемен-ти, які схильні до хуліганства, тощо).

Звичайно, реалізація окремих соціально-економічних заходів попередження хуліганства в умовах економічної кризи в країні вкрай ускладнена. Між тим їх реалізація не терпить зволікань.

У попередженні хуліганства значне місце посідають органі-заційно-управлінські заходи: виділення у регіональних програмах боротьби зі злочинністю розділів про охорону і зміцнення громадсь-кого порядку; оздоровлення криміногенної обстановки в тих мікро-районах і на тих об'єктах, де «процвітає» хуліганство; відтворення і розширення системи участі громадян в охороні громадського по-рядку; проведення морально-соціальної паспортизації окремих мікрорайонів і житлових будинків з метою створення їх криміно-логічної характеристики (наявність у них неблагополучних сімей; осіб, що вчинили адміністративно каране хуліганство; осіб, раніше засуджених, мігрантів і т.ін.), що підвищить ефективність профілак-тичної роботи дільничих інспекторів міліції.

До організаційно-управлінських заходів належать і заходи з попередження випадків приховування від обліку хуліганських дій, бо латентність призводить до повторного злочину; вдосконалення постової служби; дислокації міліцейських постів у місцях, що відрізняються найбільшою криміногенністю; поліпшення профе-сійної і психолого-педагогічної підготовки співробітників міліції, необхідної їм для роботи з людьми; підвищення рівня індивідуаль-ної профілактики із особами, які схильні до хуліганства.

Дещо докладніше про ранню профілактику хуліганства. Вона складається з виявлення і знання тих негативних якостей особи людини, тих обставин її несприятливого морального формування, які можуть призвести до посягань на громадський порядок, свідчать про наявність прояву в неї у початковому вигляді хуліганської мо-тивації -- внутрішньої причини хуліганства. Рання профілактика припускає також виявлення джерел і каналів негативного впливу на конкретну особу, перекриття цих каналів і тим самим припинення можливості прояву умислу на вчинення хуліганства.

Рання профілактика є багатоцільовою, найбільш економічною і найбільш ефективною, і в той же час їй на практиці не приділяєть-ся належної уваги. Про це свідчить узагальнення практики бороть-би з хуліганством. Встановлено, що у більшості осіб, які вчинили хуліганські дії, перші ознаки неповаги до громадського порядку спостерігались за один-півтора роки до вчинення злочину. Однак відповідних заходів щодо цих осіб не було вжито.

Докори у недооцінці ранньої профілактики хуліганства повинні бути висловлені у першу чергу сім'ї, школі, службам у справах не-повнолітніх, кримінальній міліції тощо.

Заходи попередження хуліганства оперативного характеру ма-ють включати:

- виявлення і роз'єднання неформальних антигромадських груп насильницької спрямованості;

- негайне реагування на конфлікти у сімейно-побутовій сфері, що можуть перерости у хуліганські дії;

- здійснення дійового контролю за поведінкою громадян, які та-ким або іншим чином опинилися у групі підвищеного кримінальйого ризику (особи, які тривалий час не мають постійного джере-ла прибутків, безробітні; гі, хто систематично зловживає алкоголем і веде аморальний протиправний спосіб життя; особи без постійно-го місця проживання і ті, хто займається бродяжництвом і жебрац-твом; неповнолітні і молодь 18-24 років, які впродовж тривалого часу не навчаються і не працюють);

-систематичний контроль за поведінкою громадян, які взяті під адміністративний нагляд, тощо.

Заходи з попередження хуліганських дій кримінально-правово-го характеру перш за все стосуються вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування.

В Кримінальному кодексі України 2001 р. відповідальність за хуліганство передбачена в ст. 296, в якій дещо інакше, ніж у попе-редньому законодавстві, кваліфікується цей злочин залежно від сту-піня соціальної небезпечності окремих його проявів. Наступна слідча та судова практика покаже, наскільки ця класифікація є ефективною.

Слід погодитися з встановленням в КК кримінальної відпові-дальності за знущання над тваринами, що відносяться до хребет-них, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хулігансь-ких мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів (ч. 1 ст. 299). У п. 2 цієї статті йдеться про ті самі дії, вчинені в присутності малолітньо-го. Криміналізація подібної поведінки, безумовно, має попереджу-вальне значення, оскільки сприяє моральному вихованню населен-ня, особливо підлітків і молоді, прищеплює їм такі моральні якості, як повага до правил людського співжиття, чуйність, піклування про людей і природу.

Має працювати на практиці, а не залишатися мертвим, і склад злочину, який передбачає відповідальність за побої і мордування (ст. 126 КК). Це стосується і кримінально-правової норми, сформу-льованої у ст. 300 КК, --- ввезення, виготовлення або розповсюд-ження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Є сенс у встановленні кримінальної відповідальності за ван-далізм, тобто за спаплюження будівель та інших споруд, псування майна у громадському транспорті або інших громадських місцях. Такий закон матиме подвійне функціональне призначення: карати винних за вандалізм, з одного боку, і попереджувати хуліганство, поєднане з посяганням на майно, з іншого. Це буде склад зло-чину з так званою подвійною превенцією.

Потрібно вимагати від правоохоронних органів виконання ви-мог кримінально-процесуального законодавства, а саме: своєчасно-го розкриття і розслідування фактів вчинення хуліганства, а від су-дових органів -- застосування до винних справедливого та індиві-дуалізованого покарання.

Серед правових заходів, спрямованих на попередження хуліган-ства, певну роль відіграє й адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. В ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопо-рушення під дрібним хуліганством розуміється нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Ця ад-міністративно-правова норма повинна застосовуватися до тих гро-мадян, у яких на ранніх етапах соціально-психологічного визріван-ня відмічені первинні прояви хуліганської поведінки в побуті.

І нарешті, слід підкреслити, що протидії хуліганства приділялась значна увага в Комплексній програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (див. розділи I-IV) і приділяється зараз в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (див. розді-ли III, VII, ЕХ. X). Ця обставина свідчить про актуальність, важливість і терміновість заходів щодо попередження хуліганських проявів, а також викликає впевненість у тому, що вони будуть виконані

52. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів.

53. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх та її попередження.

Злочинна поведінка неповнолітніх і молоді має свої особливості, які проявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, при-чинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певни-ми рисами особи неповнолітніх та їх правовим статусом у суспільстві. Серед неповнолітніх злочинців значний рівень осіб, які виховувались у неповних або неблагополучних сім'ях.

Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір зло-чинного варіанта поведінки був пов'язаний з глибокими особи-стими деформаціями.

Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Вивчення морально-психологічної та емоційно-вольової сфер неповнолітніх злочинців свідчить про те, що для них характерні послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно вираже-них фізичних або психічних дефектів. Під попередженням правопорушень неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних закладів для неповнолітніх, спрямовану на виявлення і усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопору-шень, а також позитивний вплив на негативну поведінку окремих неповнолітніх.

Загальносоціальний рівень попередження злочинності і злочи-нів неповнолітніх можна визначити як комплекс таких великомас-штабних заходів, що поліпшують можливості сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, їх дозвілля (в тому числі у рам-ках певного контингенту, території тощо), метою яких є орієнтація на пом'якшення, нейтралізацію, усунення тих недоліків і прогалин у загальній системі соціального виховання, умовах життя непов-нолітніх, які найбільш часто продукують злочини у середовищі підростаючого покоління або сприяють їм. Такі заходи є базовими для спеціальної профілактики, розширяють її можливості.

Заходи щодо самих неповнолітніх, яких помічено у правопору-шеннях незлочинного характеру, включають:

--взяття на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль, які продовжу-ються (у тому числі через громадських вихователів);

-- громадський вплив;

-- влаштування до спортивно-трудових таборів і клубів. Зокре-ма, досвід взаємодії шкіл із спеціалізованими районними клубами і спортивно-трудовими таборами показав, що є можливість протягом літа подолати відставання навіть тих учнів, які не встигають з двох-трьох предметів, і тим самим усунути їх відчуження від школи;

-- вплив через органи, що розглядають адміністративні право-порушення неповнолітніх, шляхом попередження, передачі під на-гляд, влаштування до спеціальних виховних закладів;

-- цивільно-правові заходи (відшкодування збитків).

54. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.

Необережна злочинність є складовою частиною загальної зло-чинності і включає передбачені чинним кримінальним законодав-ством злочини, вчинені з необережності: злочинної самовпевне-ності чи злочинної недбалості.

необережні злочини традиційно поді-ляються на такі чотири основні групи.

1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної безпеки.

2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, шкода в яких заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов'язків, установлених спеціальними правилами.

3.Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій.

4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту

Загальні методологічні положення про детермінацію злочинності як негативного соціального явища повною мірою поширюються і на детермінацію необережних злочинів. Проте детермінація необереж-них злочинів має і певну специфіку -- як вже зазначалося, значну роль при їх вчиненні відіграє ситуація. У взаємодії негативних якос-тей особи, небезпечної ситуації, знарядь і засобів, якими користується або керує особа, і полягає причина необережних злочинів.

Попередження необережної злочинності, як і інших видів зло-чинності, має здійснюватися на двох взаємопов'язаних рівнях: за-гальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного попередження зло-чинів, учинених з необережності, домінуюче становище має займати профілактика, серед головних напрямів якої слід відзначити такі.

Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвище-ної небезпеки. Цей напрямок передбачає розроблення нових, мак-симально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; упровадження нових, особливо екологічно чистих тех-нологій; технічне вдосконалення і підвищення надійності устатку-вання, що вже використовується на виробництві; поліпшення кон-тролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасну діагно-стику; нейтралізацію небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; на-явність відповідної технічної документації на устаткування, чітку регламентацію вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструк-тованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших пра-цівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об'єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об'єктивної можливості і економічної доцільності; виведення із експлуатації будівель і споруд, що знаходяться в аварійному стані; зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприят-ливими умовами праці; встановлення надійного попереднього конт-ролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устат-кування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацюван-ня стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників на роботу, що пов'язана з джерелами підвищеної не-безпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і вдоскона-лення контролю за діяльністю осіб, пов'язаною з підвищеною не-безпекою, постійний огляд стану їх здоров'я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обо-в'язковий інструктаж за спеціальними програмами; посилення відповідальності працівників за недодержання встановлених пра-вил безпеки, а посадових осіб -- за порушення правил охорони праці;

55. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

кримі-нологічний рецидив злочинів -- це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наяв-ності у неї судимості.

Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживались; які мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких по-гашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.

За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у криміно-логічній теорії розрізняють три основні типи рецидивістів:

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці- До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального се-редовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характер-ним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, сус-пільно корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є на-слідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речови-нами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворю-вань.

Специфічні причини та умови (детермінанти) рецидивної зло-чинності можна поділити на три групи:

- детермінанти, пов'язані з першою судимістю, першим вчинен-ням злочину особою;

- детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання, особливо покарання у виді позбавлення волі;

- детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.

. В основі запо-біжного попередження рецидивної злочинності лежать заходи пе-реорієнтації антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група реци-дивістів учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у виді позбавлення волі виходить на волю з наміром про-довжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмови-тися від продовження злочинної діяльності.

Потребує налагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.

56. Проблеми криміналізації організованої злочинності.

Організована злочинність - це протиправна діяльність стійких, керованих угруповань осіб, які заздалегідь об'єдналися з метою вчинення злочинів або займаються злочинною діяльністю як бізнесом і створюють систему захисту від соціального контролю за допомогою залякування, шантажу та корупції.

Ознаки організованої злочинності

стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;

складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл ролей і функцій);

значна просторова розповсюдженють злочинної діяльності, розмежування території на сфери впливу, включаючи вихід на міжнародні зв'язки;