Класифікація прав людини

Поняття прав людини. Характеристика загальнообов’язкових норм міжнародного права про права людини. Аналіз міжнародно-правових норм, що слугують боротьбі з порушеннями прав людини. Особливості відображання прав людини у внутрішньодержавному праві.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2013
Размер файла 56,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Були розроблені і прийняті конвенції про ліквідацію таких масових і грубих порушень прав людини, як дискримінація за ознакою раси, статі, релігії. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвецію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р., у якій держави визнали, що ”дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою для дружніх і мирних відносин між націямиі може призвести до порушеь миру і безпеки серед народів, а також гармонійного співіснуваня осіб навіть усередині тієї самої держави” і зобов'язалися вжити всіх необхідних заходів для ліквідації расової дискримінації.

Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., у якій держави-учасниці визнали, що дискримінація жінок порушує принципи рівноправності, людської гідності, зобов'язалися усіма відповідними способами проводити політику ліквідації дискримінації жінок.

Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р., у якій відзначила упевненість держав-членів ООН, що свобода релігії або переконань сприяє досягненню цілей загального миру, соціальної справедливості і дружби між народами та ліквідації ідеології і практики колоніалізму на основі релігії або преконань ліквідації її. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять 1958 р., а ЮНЕСКО - Конвенцію про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р., що передбачають зобов'язання держав щодо ліквідації дискрамінації у зазначених галузях. Таким чином, у сучасному міжнародному праві були прийняті звичаєві та договірні норми, що забороняють грубі та масові порушення прав людини.

2.4 Норми, що забезпечують конкретні права людини

У межах ООН були розроблені документи, що конкретизують і передбачають зобов'язання держав з окремих прав і свобод, які було включено до Міжнародного біля про права людини. До таких документів належать Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р., Конвенція про статус біженців 1951 р., Конвенція про скорочення без громадянства 1961р.

Конвенція 1951 року про статус біженців, яка була підготовлена за рекомендацією заново заснованої Комісії Організації Об'єднаних Націй з прав людини, стала віхою у справі розробки норм поводження з біженцями.

У Конвенції встановлюються мінімально необхідні норми поводження з біженцями, в тому числі основні їх права. У ній також визначається правовий статус біженців і містяться положення про їх права на заняття, яке приносить прибуток, і соціальне опікування, про посвідчення особи і проїзні документи, про застосовуваність податків та їхнього права на вивіз свого майна в іншу країну, в яку їм надано право в'їзду для поселення.

У Конвенції забороняється висилка або примусове повернення осіб, які мають статус біженців. У її статті 33 передбачається, що «країни, які домовляються, не будуть ніяким чином висилати чи повертати біженців на кордон країни, де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичних переконань». Стаття 34 стосується натуралізації й асиміляції біженців. В інших положеннях Конвенції розглядаються такі права біженців, як право звернутися до суду, право на освіту, соціальне забезпечення, житло і свободу пересування.

Конвенція 1961 року про скорочення без громадянства. Держава-учасниця цієї Конвенції погоджується надавати своє громадянство особі, яка народилася на її території, бо інакше вона не мала б громадянства. Держава погоджується також при дотриманні деяких умов не позбавляти особу її громадянства, якщо таке позбавлення громадянства робить її апатридом. У Конвенції передбачається, що особа чи група осіб не повинні позбавлятися свого громадянства на расовій, етнічній, релігійній чи політичній підставі.

Розглянемо детальніше один із актів міжнародного права, що містить норми, які регулюють конкретні права людини, а саме Конвенцію про права дитини 1989 р. Діти, їхній добробут і права, завжди знаходилися у центрі уваги Організації Об'єднаних Націй з часу її створення у 1945 році. Одним з перших актів Генеральної Асамблеї було утворення Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй /ЮНІСЕФ/, який зараз є головним механізмом міжнародної допомоги дітям.

Прийнята Генеральною Асамблеєю у 1948 році Загальна декларарація прав людини визнає, що діти мають бути об'єктом особливого піклування й допомоги. З того часу Організація Об'єднаних Націй забезпечує захист прав дітей на підставі таких міжнародних договорів широкого характеру, як Міжнародні акти про права людини, а також документа, безпосередньо присвяченого правам дітей,- Декларації прав дитини 1989 року.

Конвенція про права дитини розвиває далі положення Декларації, покладаючи на держави, що її прийняли, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей.

Конвенція є новою загальною основою дій для всіх, хто активно відстоює вищий пріоритет зусиль із заохочення та захисту прав дитини, включаючи представників законодавчих органів, педагогів, духовних лідерів, засобів масової інформації, приватні організації тощо.

Хоча в Конвенції встановлені загальні норми, у ній також враховано різні культурні, соціальні, економічні й політичні реалії окремих держав, внаслідок чого на основі спільних для усіх прав кожна держава може обирати власні національні засоби виконання цих норм. Головна мета Конвенції полягає у максимальному захисті інтересів дитини.

Позитивна й прогресивна за своїм підходом Конвенція закликає держави, що її ратифікували, створювати умови, за яких діти можуть брати активну і творчу участь у соціально-політичному житті своїх країн.

За Конвенцією дитиною є кожна особа віком до 18 років, якщо тільки національним законодавством не встановлено більш ранній вік досягнення повноліття. Ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 р. Охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини, Конвенція визнає, що реалізація одного права невіддільна від реалізації інших. Вона показує, що необхідна дитині для розвитку її інтелектуальних, моральних і духовних здібностей свобода вимагає, крім іншого, здорової і безпечної оточуючої обстановки, доступу до охорони здоров'я і забезпечення мінімальних норм харчування, одягу, житла.

Конвенція охоплює нові галузі. Вона встановлює право дитини брати активну участь у власному розвитку, висловлювати власні переконання і домагатися того, щоб вони були враховані у прийнятті рішень, які стосуються його життя.

Деякі галузі з ряду інших є досить істотними, Конвенція виходить за межи діючих правових норм і практики. Сюди входять її положення, що стосуються права на життя, виживання і здоровий розвиток, право на ім'я і громадянство з моменту народження, право, пов'язане з усиновленням, права неповноцінних дітей і дітей біженців, а також дітей, які вчинили правопорушення.

Вона розширює правові межі прав людини, захищаючи дітей від усіх форм експлуатації. Розглядаючи питання про дітей представників національних меншин і груп корінних народів, а також проблеми зловживання наркотиками і відсутності піклування про дітей.

Конвенція визнає першочергову роль сім'ї і батьків у піклуванні про дітей і захисті їх, а також обов'язок держави допомагати їм у виконанні їхніх обов'язків.

Врешті, у ній зведено воєдино на сучасній і глобальній основі права дитини, проголошені у багатьох міжнародних угодах і деклараціях протягом останніх сорока років.

РОЗДІЛ 3. ПРАВА ЛЮДИНИ У ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНОМУ ПРАВІ

Основним нормативно-правовим актом, що закріплює права і свободи людини в Україні є Конституція України 1996 року. Вона втілила найкращі здобутки загальнолюдського юридичного досвіду конституційного забезпечення прав і свобод людини. Майже третину її статей безпосередньо присвячено цьому питанню. І вже цим визначається її гуманістичне спрямування. Та ще важливіше, те, що текст більшості цих статей досить повно відповідає широко визнаним міжнародним стандартам прав і свобод людини. У цьому не важко переконатись, якщо порівняти розділ II Конституції України із Загальною декларацією прав людини, а також Міжнародними пактами про громадянські та політичні права і про економічні, соціальні та культурні права.

Цю засаду втілює стаття 3 Конституції України - перша з її статей, спеціально присвячених людині. З неї розпочинається виклад офіційно виголошеної філософії прав людини, закладеної у Конституцію. Ця стаття, власне, “задає тон” усім наступним конституційним приписам, які відображають реальний або бажаний стан людини в українському суспільстві, регулюють її відносини з державою, визначають їхні взаємини, спрямовують політику, діяльність держави. Одне слово, це - базисна стаття, яка належить до підвалин того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичною підвалиною гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ст. 3 Конституції України, 28 червня 1996//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 Принципово важливим тут є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, але й для всього суспільства, для соціуму. Причому, оскільки ця цінність “найвища”, то жодне інше явище не може поціновуватися суспільством вище, аніж людина, не може перевершити цінність людини. Всі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини. Не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ст. 3 Конституції України , 28 червня 1996//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 Призначення цього положення - визначити основний - соціальний вектор у взаємовідносинах між людиною і державою: такий вектор нині в Україні відображається формулою “від людини - до держави” (а не “від держави до людини”, що було властиве тоталітарному режимові, що існував в Україні досі). Отже, це положення має анти тоталітарну спрямованість, є гуманістичною засадою діяльності держави. З цього випливає, що держава не всевладна щодо людини: у своїй діяльності вона має бути обмежена правами і свободами людини. У цій підпорядкованості держави правам і свободам людини саме й реалізується панування, верховенство права - суспільний стан, утвердженню якого спеціально присвячена одна з наступних статей Конституції (ст. 8). Дане положення конкретизує конституційну настанову стосовно того, що діяльність держави має зумовлюватись правами та свободами людини. Позитивна відповідальність полягає у тому, що держава має створювати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини.

Така відповідальність, покликана сприяти право здійсненню, полегшувати його. Позитивна відповідальність держави відображена у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава “Гарантує” (наприклад, ч. II ст. 25, ч. І ст. З0. ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. І ст. 33, ч. І ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50), “забезпечує” (ч. З ст. 24, ч. З ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. З ст. 53) права і свободи людини, створює умови (ч. 2 ст. 43, ч. І ст. 47, ч. 2 ст. 49) для здійснення прав людей, “дбає” про здійснення прав людини (ч. 4 ст. 49).

“Негативна відповідальність держави полягає в її зобов'язаннях відшкодувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), спричиненні порушенням прав і свобод людини з боку органів, службових чи посадових осіб держави.” Можливість такої відповідальності передбачено у ч. 5 ст. 41, ст. 56, ч. 4 ст. 62, ч. З ст. 152 Конституції України.

Поряд з цим необхідно відзначити, що у відносинах “людина - держава” відповідальність має взаємний характер - це взаємовідповідальність: людина (особливо громадянин) також відповідає перед державою, і це теж закріплено у Конституції (ст. 65, 67. 68). “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.” Утвердження прав і свобод людини - це їх визнання державою. Ст. 3 Конституції України, 28 червня 1996//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

Воно може здійснюватися різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах; закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці та прийнятті міжнародних документів з прав людини, приєднанням до міжнародних договорів, їх ратифікацією.

Конституційні права і свободи невичерпні і нескасовувані. Цей принцип відображено у статті 22 “Основного Закону” права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Соціально-філософським підґрунтям цього припису є уявлення про принципову необмежуваність розвитку, збільшення, розширення прав і свобод людини, необхідних для задоволення її потреб. Та це й зрозуміло, адже зростання та урізноманітнення людських потреб є об'єктивною соціальною закономірністю. Цей припис фіксує відкритість переліку конституційних прав і свобод людини, тобто - невичерпуваність їх тими, які закріплені у Конституції. У такий спосіб резервується, передбачається можливість наступного розширення такого переліку, виникнення і державного забезпечення нових прав людини і громадянина. Але є ще один висновок з цього положення він полягає у тому, що розвиток прав і свобод людини може існувати та існує поза Конституцією. По-перше, є такі права і свободи людини, які зафіксовані у міжнародно-правових актах і документах, офіційно схвалених (ратифікованих) у встановленому порядку, але у Конституції з певних причин поки що не відображені. По-друге, є й можуть бути такі права та свободи людини і громадянина, які закріплено у законах чи інших нормативно-правових актах, хоча у Конституції вони не згадуються. “Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.” Ст. 22 Конституції України 28 червня 1996//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

Гарантування прав і свобод - це встановлення і використання (застосування) їх гарантій. Гарантії прав і свобод людини - це такі явища, які сприяють здійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону. Згадка про такі Гарантії (її вміщено, у ст. З Конституції) зобов'язує державу не лише проголошувати, декларувати у Конституції й інших законах права і свободи, але й дбати, піклуватися про їх здійсненність, реалізовуваність. Гарантії прав і свобод людини прийнято поділяти на загально соціальні й спеціальні. До перших належать, насамперед, явища економічні (розвинута ринкова економіка суспільства, різноманітні форми власності та засоби виробництва, у тому числі приватна власність в її індивідуальній та колективній формах, високий рівень продуктивності праці); політичні (демократичний устрій суспільства, плюралістична відкрита політична система, наявність розгалуженої мережі громадських об'єднань, у тому числі політичних партій, посередництвом яких “прослуховуються” й узгоджуються інтереси різних осередків суспільства; демократична виборча система; духовно-ідеологічні (ідеологічний плюралізм, відсутність одержавлення однієї з ідеологій.

право людина міжнародний

ВИСНОВКИ

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити, що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати "людський вимір" до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є визначеним нормативним виміром її соціально-культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.

Питання прав людини на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Саме стан справ у сфері прав особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Права людини можна визначити як можливості людини діяти певним чином або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення власних потреб.

Поняття про права людини включає два аспекти. Перший означає, що людина має невід'ємні і невідчужувані права лише тому, що вона людина. Це, зокрема, моральні права, які походять із людської природи кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності. Другий розкриває юридичну сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівні. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб'єктів права, тоді як основу першої групи прав становить природний порядок.

Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за певними якостями, які не можна не брати до уваги при забезпеченні, охороні й захисті прав. Тому поділ прав людини на певні групи має не тільки пізнавальне, але й практичне значення. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини у вітчизняній юридичній літературі поділяються на фізичні (життєві), особистісні, політичні, соціально-економічні, культурні.

Є ще кілька класифікацій прав людини. Одна з класифікацій поділяє права на “класичні” та “соціальні”.

Розглядаючи права людини, необхідно виділити фундаментальні та основні права. Фундаментальними вважаються право на життя та право на недоторканість особи.

Що ж до основних прав, то до них належать ті, що мають абсолютний пріоритет у внутрішній та зовнішній політиці. Вони включають усі права, що стосуються первинних матеріальних та нематеріальних потреб людини.

Існує також класифікація, що поділяє права людини на права першого, другого та третього покоління. До прав першого покоління належать громадянські та політичні права. Правами другого покоління є соціально-економічні та культурні права. Правами третього покоління є так звані права “солідарності”, які включають право на мир, на чисте навколишнє середовище, на рівне користування спільною спадщиною людства і т.д.

Кожна країна світу, яка взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, в тому числі й з прав людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Норми, що містяться в міжнародних документах і обов'язкові для законотворчості розвинутих держав є міжнародними стандартами. Як визнано у літературі, цим терміном охоплюються різнорідні норми, такі як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості. Отже, міжнародними стандарти - це обов'язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені універсальними і регіональними міжнародно-правовими актами права і свободи, а також не зазіхати на такі права і свободи.

Загальновизнані норми прав людини притаманні як міжнародному, так і внутрішньодержавному праву. Вони відбивають історично досягнутий рівень демократії та гуманності суспільства на міжнародному та внутрішньодержавному рівні. Завдяки цьому останні мають особливі юридичні властивості. Ні міжнародний договір, ані внутрішньодержавний закон не можуть обмежити права людини.

Норми, що регулюють права людини на міжнародному рівні умовно можна поділити на декілька груп.

Перша група включає норми, які є обов'язковими для всіх держав у їх відносинах з людьми. До неї належать невід'ємні права та основні свободи особи, що містяться у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. Друга група відбиває норми, які слугують спільній боротьбі держав з грубими масовими порушеннями прав людини, які можуть негативно вплинути на систему міжнародних відносин. Такі норми містяться у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про запобігання злочинам апартеїду та покарання за них 1973 р., Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за них 1948 р., Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів проти людства 1968 р., а також у деяких інших договорах. Наступна група норм об'єднує типові положення, що стосуються забезпечення ряду конкретних прав людини: Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979 р., Конвенція про статус біженців 1951 р. Існує група норм, метою яких є захист індивіда від зловживань з боку державних органів і посадових осіб: Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р., Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них 1977 р., Конвенція про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти 1960 р.

Основним нормативно-правовим актом, що закріплює права і свободи людини в Україні є Конституція України 1996 року. Вона втілила найкращі здобутки загальнолюдського юридичного досвіду конституційного забезпечення прав і свобод людини. Майже третину її статей безпосередньо присвячено цьому питанню. Цим визначається її гуманістичне спрямування. Важливіше є те, що текст більшості цих статей досить повно відповідає широко визнаним міжнародним стандартам прав і свобод людини. Відповідно до ст..3 Конституції України людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна декларація прав людини, 1948р. - Міжнародний захист прав і свобод людини. Збірник документів. - М., 1990.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966р. // Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. - К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966р. - К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

4. Міжнародна конвенція про запобігання злочинам апартеїду та покарання за них, 1973 р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

5. Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року.

6. Конвенція про запобігання злочинам геноциду та покарання за них, 1948 р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

7. Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів проти людства, 1968 р. - К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

8. Конвенція про права дитини, 1989 р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

9. Конвенція про статус осіб без громадянства, 1954 р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

10. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, 1979р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

11. Конвенція про статус біженців, 1951 р.- К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

12. Конституції України, 28 червня 1996//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

13. Коментар до Конституції України, Інститут законодавства Верховної Ради України, друге видання, виправлене й доповнене, К., 1998р.

14. Бородін І.А. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації. // Право України. - 1992- №4. - 10 с. (ст.4)

15. Нерсесянц B.C. Права человека в истории политической и правовой мысли // Права человека в истории человечества и в современном мире. - М., 1989. - 15 с. (ст.7)

16. Буткевич В.Г. Права людини в Україні // Політична думка. - 1993. - № 1.

17. Орзіх М. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України. - 1992. - № 4. - 10 с. (ст.3)

18. Муса Аль-Сулайбі. Юридична природа міжнародних стандартів прав людини // Право України. - 2000. - № 9. - 15 с. (ст.12)

19. Погорілко В. Загальна декларація прав людини - одна з найважливіших загальнолюдських цінностей 20 століття.// Право України.-1999.-№7. - 25 с. (ст.17)

20. Рабинович П.М. Загальна декларація прав людини - вселюдський ідеал гуманізму// Право України.-1998.-№12. - 13 с. (ст.6)

21. Федик С. До характеристики тлумачення Конвенції про захист прав і основних свобод людини.// Право України.-2000.-№11. - 18 с. (ст.11)

22. Заблоцька Л., Євінтов В. Права людини. -- К., 1997. - 267 с. (ст.154)

23. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право.-К.-2000. - 294 с. (ст. 87)

24. Мюллерсон Р.А. Права людини: ідеї, норми, реальність. - М.- 1991. - 369с. (ст.204)

25. Гом'єн Донна. Короткий путівник по Європейській Конвенції з прав людини.-Львів.-1998. Дженіс М. Єввронейське прво у галузі прав людини. Джерела і практика застосування.-К.-1997. - 223 с. (ст.123)

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.

    реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010

  • Характеристика правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини. Процес забезпечення прав, свобод людини відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у міжнародно-правових документах. Створення універсальних міжнародно-правових стандартів.

    статья [20,1 K], добавлен 22.02.2018

  • Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008

  • Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008

  • Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.

    реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009

  • Загальна характеристика та історія прав людини і громадянина. Український фактор при створенні головних міжнародних документів у галузі прав людини. Міжнародні гарантії прав людини: нормативні (глобальні і регіональні), інституційні та процедурні.

    сочинение [25,7 K], добавлен 09.12.2014

  • Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.