Контроль у сфері державного управління земельними ресурсами

2.2 Поняття, зміст і функції управління

Проблема управління земельними ресурсами завжди була актуальною, оскільки земля є основою будь-якого виробництва, особливо це стосується сільського і лісового господарства. Особливо актуальною проблема державного управління земельним фондом постає в умовах ринкової економіки, коли законодавчо закріплюються різні форми власності на землю і господарювання на ній. Збільшення чисельності суб'єктів господарювання на землі потягло за собою розширення кола учасників земельних відносин, а відтак загострились екологічні проблеми довкілля.

2.3 Система органів управління у галузі використання та охорони земель

Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм.

Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до ст. 85 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; вирішення інших питань у галузі земельних відносин згідно з Конституцією України.

За Земельним кодексом України (далі - ЗКУ) до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі використання та охорони земель на території республіки належить низка напрямів діяльності, пов'язаних з реалізацією загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави в цілому. Серед них: розпоряджання землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; координація контролю за використанням та охороною земель.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ст.13 ЗКУ та ін. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗКУ він здійснює повноваження власника щодо земель державної власності згідно з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам (п. 1 ст. 129 ЗКУ); уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, визначених статтями 9 і 150 ЗКУ (п. 7 ст. 122); має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 ст. 149); визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (ч. 3 ст. 20 ЗКУ); надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних і ботанічних садів, археологічних пам'яток (п. 3 ст. 97); затверджує методику грошової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128); здійснює інші повноваження.

Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8-12 ЗКУ, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року (з відповідними змінами), "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року [17-18]. До їхніх повноважень належать: розпоряджання землями територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; організація землеустрою; забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель та інші.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначено в ст. 17 ЗКУ та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року (з відповідними змінами) [19]. Вони, зокрема, розпоряджаються землями державної власності у межах, визначених ЗКУ; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони земель; координують здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; готують висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуповують земельні ділянки; викуповують земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених ЗКУ; готують висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗКУ виділяє: участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; організація моніторингу земель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; міжнародне співробітництво з питань охорони земель тощо.

Як зазначається у Положенні про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженому Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445, Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо - геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо - геодезичної і картографічної діяльності [20].

РОЗДІЛ ІІІ. КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ

3.1 Поняття, зміст та завдання контролю

Державне управління в галузі охорони та використання земель є важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля. Однак оскільки земля не лише є елементом навколишнього природного середовища, а й використовується як засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторово - територіальний базис в інших сферах господарювання, то державне управління в галузі охорони та використання земель враховує як екологічне значення земельних ресурсів, так і їх виробничу та соціально-економічну функцію.

Однією з важливих функцій державного управління у сфері земельних відносин є контроль за використанням та охороною земель. Охорона земель і використання земельних ресурсів не тільки не суперечить одне одному, а тісно між собою пов'язанні, які дві сторони одного явища. Охорона земель відповідно до Закону України «Про охорону земель» виступає як система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

У залежності від об'єкта, суб'єкта та просторово-територіальної поширеності в даній сфері відповідно до ст. 188, 189, 190 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) розрізняють три види контролю за використанням та охороною земель: державний, самоврядний та громадський.

Так, О.І. Сушинський зазначає, що державний контроль - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею відповідним засобами та способами специфічного контрольно - владного впливу держави на стан суспільних відносин [21, с.12].

Державний контроль базується на чітких конституційних засадах, функціонує на основі встановлених норм права і завжди тягне за собою певні юридичні наслідки. Це говорить про те, що в онові його виникнення і в процесі здійснення проявляється його правова субстанція.

Державний контроль характеризується рядом ознак: насамперед, державний контроль здійснюється уповноваженими органами влади; одержує своє закріплення в нормах, що визначають функції і правомочність контролюючих суб'єктів; держава наділяє контролюючих суб'єктів повноважними у здійсненні конкретних дій; закріплює повноваження контролюючих суб'єктів у відповідних нормативно-правових актах.

Ст. 187 ЗКУ визначені основні завдання державного контролю за використанням та охороною земель.

Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а саме - Державна екологічна інспекція та її територіальні органи ( далі - Держекоінспекція), повноваження якої визначені ст. 7 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороню земель».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель» діяла Держземінспекція, як урядовий орган у системі Держкомзему України.

Однак, згідно Указу Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, які раніше виконувала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель передані до відання Державної інспекції сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекція), згідно Указу Президента України «Питання організації системи центральних органів виконавчої влади».

Відповідно до ст. 188 ЗКУ, ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Указу Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі - Державною інспекцією сільського господарства України, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів - Міністерством екології та природних ресурсів України.

Державними органами спеціальної компетенції, що здійснюють державний контроль у сфері використання та охорони земель з 2011 року, зокрема, є: Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Державна інспекція сільського господарства України; Державна екологічна інспекція України.

Отже, на здійснення державного контролю на здійснення державного контролю за охороною земель уповноважено багато органів. Практично кожен з них має відповідні структурні підрозділи.

3.2 Види контролю за використанням та охороною земель: державний, самоврядний, громадський

Згідно ст. 187 ЗКУ контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль

Державний контроль за використанням і охороною земель являє собою діяльність компетентних органів держави, спрямовану на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно - правових норм та утвердження законності у земельних відносинах. Він дозволяє не тільки виявляти і усувати наслідки земельних правопорушень, а й застосовувати у необхідних випадках до порушників земельного законодавства заходи відповідальності. Цей контроль охоплює усі категорії земель незалежно від форм власності та видів землекористування і поширюється на всіх суб'єктів земельних відносин.

Згідно статті 188 ЗКУ державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Органами, які згадаються в цій статті на сьогоднішній день є Державна інспекція сільського господарства України і Міністерство екології та природних ресурсів України.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України (далі- Держсільгоспінспекція), затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459/2011, основними завданнями Держсільгоспінспекції України є:

1) реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

2) внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах.

Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за:

- веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель;

- виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

- дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;

- проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема, за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;

- розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням у дію об'єктів, які негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

- здійсненням заходів, передбачених проектами землеустрою щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур'янами;

- дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

- використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;

- дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах [22].

Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України (далі -- Мінприроди України), затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 452/2011, основними завданнями Мінприроди України є:

1) формування державної політики у сферах:

- охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, у тому числі радіоактивними, пестицидами і агрохімікатами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, радіаційного захисту, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення та невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату і адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр;

- державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель, екологічну та у межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження, відтворення і невиснажливе використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі, здійснення державного геологічного контролю;

2) реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної і генетичної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання в межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї та реалізація у межах компетенції державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр;

3) участь у формуванні та реалізація в межах своєї компетенції державної політики у сфері волонтерської діяльності [23].

Самоврядний контроль

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель -- це діяльність відповідних органів сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, спрямована на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно - правових норм та утвердження законності у земельних відносинах. Органи місцевого самоврядування не є державними. Однак вони наділені значним обсягом повноважень у галузі здійснення контролю за використанням і охороною земель.

Сільські, селищні, міські ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Водночас вони мають повноваження, які опосередковано дозволяють їм контролювати земельні відносини на відповідних територіях. Відповідно до Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції зазначених рад належить:

- вирішення питань регулювання земельних відносин;

- затвердження ставок земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, які знаходяться у власності відповідних територіальних громад;

- дача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також їх скасування;

- прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, які підлягають особливій охороні;

- внесення пропозицій до відповідних державних органів про визнання природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури;

- дача згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу яких включає відповідну територію;

- прийняття рішень про адміністративно-територіальний устрій;

- затвердження місцевих містобудівних програм, планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації тощо.

Безпосередніми контрольними функціями у галузі використання та охорони земель наділені виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, які здійснюють контроль за додержанням земельного законодавства; використанням й охороною земель; виконанням проектів і схем землеустрою, зокрема внутрішньогосподарського.

Районні та обласні ради також вирішують загальні питання регулювання земельних відносин, віднесені до їх відання, делегуючи функції безпосереднього контролю за використанням і охороною земель відповідним місцевим державним адміністраціям. Зокрема, останні у встановленому законом порядку готують питання про вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб, висновки по проектах місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних утворень, координують на відповідній території діяльність місцевих землевпорядних органів, видають забудовникам архітектурно-планувальні завдання і технічні умови на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, впорядкування територій та дають дозвіл на проведення цих робіт.

Громадський контроль

Законодавство передбачає можливість залучення осіб, які володіють знаннями у галузі земельного законодавства і мають досвід роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища, як громадських інспекторів.

Згідно зі ст. 190 ЗКУ громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, охорони навколишнього природного середовища.

Громадські інспектори здійснюють свою діяльність під керівництвом відповідних управлінь (відділів) земельних ресурсів, які надають їм необхідну практичну і методичну допомогу, координують їх діяльність, навчають та ознайомлюють з новими законодавчими і нормативними документами, залучають до участі у відповідних перевірках. Свої обов'язки інспектори виконують на громадських засадах, без звільнення з основної роботи і без додаткової оплати праці.

Громадські інспектори несуть персональну відповідальність за об'єктивність та якість матеріалів, які складаються ними за результатами перевірок. З метою координації роботи громадських інспекторів та підтримання контактів з екологічними і природоохоронними організаціями, залучення громадськості до розробки і виконання заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, при органах Мінекоресурсів та при екологічних і природоохоронних організаціях можуть створюватися штаби громадських інспекторів.

Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють також громадські організації. Так, Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” гарантує право громадян об'єднуватися у громадські природоохоронні організації та брати участь у громадських екологічних експертизах. Громадські природоохоронні організації у рамках здійснення контролю за використанням і охороною земель мають право:

- розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

- створювати громадські фонди охорони природи; виконувати роботи з охорони та відтворення природних ресурсів, збереження і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

- брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі охорони довкілля перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

- провадити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати та передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

- одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела забруднення останнього, програми і заходи щодо його охорони;

- виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевого референдумів з питань, пов'язаних з охороною довкілля, використанням природних ресурсів і забезпеченнями екологічної безпеки;

- вносити до відповідних органів пропозиції про організацію території та об'єктів природно-заповідного фонду;

- подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю і майну громадян та громадських об'єднань;

- брати участь у міжнародних неурядових організаціях, які займаються питаннями охорони довкілля.

ВИСНОВКИ

Відповідно до головно закону нашої держави - Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Власність на землю зобов'язує землекористувача берегти її. Такі правопорушення, як самовільне захоплення та нецільове використання земельних ділянок, зняття родючого шару без дозволу, забруднення земель, не проведення рекультивації земель тощо завдають значних збитків державі та власникам землі, призводять до незворотної втрати землями якості та родючості. Ефективна протидія порушенням земельного законодавства та недотриманню норм раціонального землекористування є головною запорукою збереження корисних властивостей землі для майбутніх поколінь, забезпечення високої якості довкілля та умов для проживання людей.

На даний час функції управління землями державної власності розпорошені між багатьма органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, а також (до розмежування земель державної та комунальної власності) органами місцевого самоврядування. Таким чином, функції розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, утворення нових ділянок, затвердження документації із землеустрою та оцінки земель, по суті, передані органам, які володіють низьким рівнем управлінської та регуляторної компетенції у питаннях планування використання земель, землеустрою, охорони земель, розвитку територій тощо. Наслідком такої ситуації є масові порушення земельного законодавства, норм раціонального землекористування, низька ефективність використання земель державної власності тощо. За таких умов важливою задачею стає, відповідно до європейського досвіду, створення єдиного розпорядника земель державної власності. Вирішення цього завдання може бути здійснене за рахунок реалізації таких заходів:

- забезпечити прийняття закону “Про Фонд земель державної власності”, розробити та приступити до реалізації Загальнодержавної програми управління землями державної власності;

- внести зміни до чинного законодавства, спрямовані на спрощення та дерегуляцію процедур прийняття рішень щодо встановлення цільового призначення земельних ділянок, затвердження землевпорядної та землеоціночної документації, на утворення нових земельних ділянок шляхом передачі відповідних повноважень органам земельних ресурсів, які володіють у цих питаннях найвищим рівнем управлінської компетенції;

- запровадити моніторинг ефективності використання земель державної власності;

- забезпечити дієве резервування та викуп земельних ділянок для суспільних потреб держави, в т.ч. видобування корисних копалин, розвитку транспортної інфраструктури, будівництва об'єктів державних органів;

- провести оптимізацію землекористувань Міноборони, МВС, Держприкордонслужби, Держдепартаменту виконання покарань; розробити та реалізувати програму демілітаризації та раціонального використання земельних ділянок, що вивільняються після виведення з територій України іноземних військових баз, забезпечити резервування земельних ділянок в інтересах європейської та євроатлантичної співпраці України;

- сприяти розробці проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- поліпшити якість кадрового забезпечення органів земельних ресурсів, сприяти удосконаленню та розвитку землевпорядної освіти, а також виділенню її у окрему галузь знань;

- забезпечити розробку та реалізацію у АР Крим програми забезпечення земельними ділянками осіб, що були депортовані за національною ознакою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Давня історія України: В 3-х томах./ За ред. П.П. Толочко.- Т.2. Скіфо - сарматська доба.- К.: Інститут археології НАНУ, 1998.- С. 95-96.

2. Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV

3. Закон України "Про охорону земель" від 19.06.2003 № 962-IV

4. Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV

5. Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV

6. Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV

7. Закон України "Про оренду земель" від 06.10.1998 № 161-XIV

8. Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" від 17.06.2004 № 1808-IV

9. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 № 1952-IV

10. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року

11. Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року

12. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року

13. Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-XII

14. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III

15. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року

16. Постанова Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року N 563-XII

17. Постанова Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи і приватизацію землі" від 13.03.1992 № 2200-XII

18. Сушинський О.І. Контроль у сфері публічної влади: теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти: [монографія] / О.І. Сушинський. - Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2002. - 468 с.

19. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 року № 666

20. Указ Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки" від 30 травня 2001 року № 372

21. Указ Президента України “Про Державне агентство земельних ресурсів України” від 8 квітня 2011 року № 445

22. Указ Президента України “Про Міністерство екології та природних ресурсів України” від 13 квітня 2011 року N 452/2011

23. Указ Президента України “Про Державну інспекцію сільського господарства України” від 13 квітня 2011 року N 459/2011

Размещено на Allbest.ru