Судова реформа в Росії та Білорусії

Наглядові скарги подаються безпосередньо у Верховний Суд. Справи з особливою думкою судді направляються в цей суд протягом 5 днів з моменту винесення рішення судом другої інстанції або набуття ним законної сили (у випадку винесення рішення судом першої інстанції). Перша наглядова скарга розглядається одноосібно суддею Верховного Суду в строк не більше 30 днів з моменту надходження скарги, і в разі її задоволення справа передається в наглядову інстанцію або відмовляється в задоволенні скарги. У другому випадку можна принести другу наглядову скаргу, що розглядається колегією із трьох суддів Верховного Суду. Їхнє рішення остаточне. Надалі справу може бути переглянуто лише за нововиявленими обставинами [22, 127].

3. Реформування судової системи в Білорусі.

5 грудня 1997 року відбувся перший з'їзд суддів Республіки Білорусь, що послужив новим імпульсом до проведення перетворень не тільки в сфері здійснення судової влади, але й всієї системи юстиції республіки. У виступі Президента Республіки Білорусь О.Г. Лукашенко, інших учасників з'їзду вказувалося на необхідність серйозного реформування системи органів юстиції, а також розширення функцій і повноважень Міністерства юстиції.

Вперше проблема реформування органів юстиції в Республіці Білорусь була піднята на державний рівень у рамках Концепції судово-правової реформи в 1992 році. Сформована на рубежі 30-40-х років нашого сторіччя система органів юстиції в нових суспільно-політичних і економічних умовах виявилася нездатною досить ефективно виконувати функції, властиві органам юстиції в правовій державі.

Судово-правова реформа, крім проведення перетворень у сфері здійснення судової влади, припускає реформування всієї системи юстиції, у тому числі її органів керування, до яких насамперед відносяться Міністерство юстиції й управління юстиції облвиконкомів, Мінського міськвиконкому [23, 139].

У цей час у структуру Міністерства юстиції входять управління юстиції облвиконкомів і Мінського міськвиконкому, державні нотаріальні контори, Науково-дослідний інститут проблем кримінології, криміналістики й судової експертизи, Комітет по авторським і суміжним правам. Міністерство юстиції: бере участь у правовому забезпеченні нормотворчої діяльності Президента Республіки Білорусь, Національних зборів Республіки Білорусь і Ради Міністрів Республіки Білорусь; здійснює організаційно-правове забезпечення судово-правової реформи; забезпечує необхідні умови для функціонування обласних, Мінського міського, районних (міських) судів при дотриманні принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки Закону; організує виконання судових і інших рішень, виконання яких відповідно до Закону покладено на судових виконавців; здійснює державну реєстрацію нормативних актів республіканських органів державного керування й Національного банку Республіки Білорусь; представляє інтереси Республіки Білорусь у межах своєї компетенції в діяльності на міжнародному рівні; реєструє політичні партії, професійні союзи й інші суспільні об'єднання, здійснює контроль за дотриманням ними їхніх статутів; організує й розвиває систему юридичних послуг, необхідну для реалізації прав і законних інтересів громадян; проводить роботу з розвитку й удосконалювання правової інформації; організує науково-дослідну роботу в області кримінології, криміналістики й судової експертизи; сприяє розвитку правової науки, забезпеченню впровадження науково-методичних рекомендацій у практику судів і інших органів юстиції; забезпечує кадрами суди й інші органи юстиції, підвищує кваліфікацію кадрів; здійснює матеріально-технічне й фінансове забезпечення обласних, Мінського міського, районних (міських) судів і підвідомчих органів юстиції; проводить єдину державну політику в республіці з питань авторського права й суміжних прав.

Аналогічні функції виконують управління юстиції облвиконкомів і Мінського міськвиконкому в межах відповідної території з урахуванням компетенції цих виконкомів.

Тим часом, як показує світовий досвід, органи юстиції в закордонних країнах володіють значно більш широкими функціями й повноваженнями. І життя показує, що це виправдано. Саме тому реформування органів юстиції в руслі Концепції судово-правової реформи представляється найбільш виправданим [24, 215].

Однак дотепер багато концептуальних положень, що стосуються розширення функцій Міністерства юстиції, його органів і установ не знайшли свого реального втілення.

Концепцією судово-правової реформи виділяється як пріоритет така функція Міністерства юстиції, як кадрове забезпечення судової системи, що припускає підготовку пропозицій про оптимальну штатну чисельність суддівського корпуса, технічних працівників і допоміжного персоналу; підбор разом з вищестоящими судами кандидатів на посади суддів для рекомендації їх органам судового самоврядування; прогнозування необхідної чисельності осіб, що навчаються, в системі вищої й середньої фахової освіти для поповнення кадрів судів і органів юстиції; участь у розробці програм навчання й у прийомі іспитів у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах по юридичних спеціальностях; перепідготовка й підвищення кваліфікації суддів; ведення статистичного й персонального обліку відомостей про судові кадри.

Розвиваючи тезу про необхідність зміцнення функції Мін'юсту по організаційному забезпеченню діяльності судів, автори Концепції визначають як складові даної функції діяльність, спрямовану на централізоване матеріально-технічне забезпечення судів, що включає рішення питань організації будівництва, капітального ремонту й устаткування приміщень судів, оснащення їхніми сучасними системами охоронної сигналізація, забезпечення меблями, оргтехнікою, транспортом і іншими матеріальними й технічними засобами. Міністерство юстиції також повинне займатися інформаційним забезпеченням судів.

Представляється доцільним функцію Міністерства юстиції по організаційному забезпеченню судів, що за своїм змістом має адміністративно-господарський характер і властивий органам виконавчої влади, поширити й на систему господарських судів республіки, оскільки на сьогоднішній день забезпечення діяльності господарських судів здійснюється ними самостійно, що суперечить самій суті судової влади - здійсненню правосуддя. Віднесення до компетенції Мін'юсту функції організаційного забезпечення діяльності господарських судів можна розглядати як невід'ємну умову реалізації принципу поділу влади. Крім того, встановлення уніфікованого підходу до організаційного забезпечення загальних, господарських і, у випадку їхнього створення, інших спеціалізованих судів, буде сприяти забезпеченню єдності судової системи.

Беручи до уваги актуальність проблеми забезпечення встановленого порядку діяльності судів, охорони суддів, примусового виконання судових рішень, створення в республіці служби судових приставів бачиться не тільки доцільним, але й необхідним. При цьому утворення такої служби неможливо без відповідного апарата керування, організаційні структури якого повинні входити в систему органів Міністерства юстиції на основі принципу територіальності їхнього функціонування. Це обумовлено також завданнями, які стоять перед органами юстиції по організаційному забезпеченню діяльності судів. Для цього потрібне створення в структурі апарата Міністерства юстиції управлінь юстиції облвиконкомів, Мінського міськвиконкому відповідних підрозділів, що відають питаннями керування судовими приставами. Даний підхід до організації діяльності судових приставів ґрунтується на позитивному досвіді роботи аналогічних служб у Російській Федерації. Правовий статус служби судових приставів повинен бути закріплений у відповідному законодавчому акті, що регламентує структуру такої служби, права й обов'язки судових приставів, порядок проходження служби й інших питань організації їхньої діяльності.

Відповідно до Концепції судово-правової реформи на Міністерство юстиції після створення відповідних організаційних і матеріально-технічних передумов варто покласти керівництво виправно-трудовими установами (крім їхньої охорони), підготовку кадрів для цих установ, розробку й реалізацію заходів по адаптації засуджених до життя в суспільстві. Оскільки рішення завдання виправлення засуджених не властиво органам внутрішніх справ, недоцільно в одному державному органі зосереджувати функції розкриття, розслідування злочинів і виконання вироків.

Досвід ряду розвинених країн (Франції, Швеції, Данії) свідчить про те, що виправно-трудові установи можуть успішно функціонувати, перебуваючи в структурі органів юстиції.

З метою вдосконалювання системи виконання кримінальних покарань у Російській Федерації Указом Президента Російської Федерації від 8 жовтня 1997 року в управління Міністерства юстиції передана кримінально-виконавча система Міністерства внутрішніх справ.

Прийняття такого рішення обумовлено ще й необхідністю виконання рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (членом якого є Росія й має намір вступити Республіка Білорусь) про єдині європейські пенітенціарні (виправні) правила.

Реформа системи виконання судових рішень у Республіці Білорусь не досягне своїх цілей без передачі виправно-трудових установ із системи МВС Міністерству юстиції, оскільки виправно-трудові установи являють собою сукупність установ для виконання кримінальних покарань і здійснення відповідної функції держави, як показує світовий досвід, є прерогативою органів юстиції. Обґрунтованість такого підходу відзначалася учасниками республіканської науково-практичної конференції по судово-правовій реформі (26-28 лютого 1992 року).

У Концепції судово-правової реформи піднімалася проблема перетворення експертно-криміналістичних установ на умовах віднесення їх в управління Міністерства юстиції. У цей час функція проведення експертно-криміналістичних досліджень покладена на установи різних відомств - МВС, Мін'юсту, що унеможливлює здійснення єдиного централізованого керівництва ними. Дана обставина спричиняє розходження в статусі судових експертів, неоднаковий їх матеріальний і соціальний стан, відсутність координації в їхній діяльності й, як наслідок, належного науково-методичного забезпечення експертної діяльності. На шляху централізації експертно-криміналістичної діяльності варто мати на увазі, що цілі існування відповідних установ визначені необхідністю вишукування доказів, що мають значення при розгляді судом кримінальної або цивільної справи й прийняття по ній рішення. Таким чином, роботу експертно-криміналістичних установ представляється виправданим розглядати як діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя, і внаслідок цього її організаційні форми було б логічно бачити в системі органів юстиції. Крім того, більшість експертиз експертно-криміналістичними установами проводиться по постановах осіб, що здійснюють попереднє слідство, у зв'язку із чим наявність, зокрема, у системі Міністерства внутрішніх справ експертно-криміналістичних підрозділів одночасно з підрозділами, що здійснюють розслідування по кримінальних справах (більше 80 % слідчих перебувають у системі МВС) представляється обставиною, що суперечить умовам забезпечення незалежності діяльності експертів.

Визначаючи конкретні організаційні форми незалежної експертної служби, варто звернути увагу й на таку з них, як створення єдиного Національного списку експертів Міністерства юстиції, що включав би штатних експертів НДІ проблем кримінології, криміналістики й судових експертиз, позаштатних експертів і наукові організації, установи. Іншою організаційною формою експертної служби можна розглядати створення єдиного Центра експертиз при Міністерстві юстиції, що поєднує всю сукупність експертно-криміналістичних установ республіки.

Аналіз діяльності системи органів юстиції в закордонних країнах (США, Франція, Польща) викликає інтерес до питання про передачу органам юстиції функцій паспортно-візової служби МВС. Розробка відомчих нормативних актів про в'їзд у республіку й виїзді за її межі, свободу пересування, вибір місця проживання, виконання міжнародних договорів про громадянство, аналіз стану паспортно-візової роботи, видача населенню паспортів, реєстрація й облік громадян по місцю їхнього перебування, реєстрація іноземних громадян і осіб без громадянства, що прибувають у Республіку Білорусь, видача їм документів на право проживання, оформлення документів і дозволів на в'їзд у Республіку Білорусь і виїзд за кордон - всі ці функції, так само, як і функції, здійснювані органами РАЦС, доцільно передати в безпосередню юрисдикцію Міністерства юстиції.

У цей час у республіці відсутній єдиний законодавчий акт, що регламентує порядок державної реєстрації юридичних осіб всіх організаційно-правових форм і форм власності. Правове регулювання даної процедури здійснюється безліччю нормативних актів різного рівня залежно від суб'єкта реєстрації. Так, суб'єкти господарювання легалізуються відповідно до нормативних актів, більшість із яких носять підзаконний характер. Юридичні особи, діяльність яких носить соціально-політичний характер, підлягають державній реєстрації в порядку, обумовленому Законами Республіки Білорусь «Про професійні союзи», «Про суспільні об'єднання», «Про політичні партії». Повноваженнями по державній реєстрації юридичних осіб володіє досить широке коло державних органів. При цьому встановлені неоднакові процедури реєстрації різних юридичних осіб. Такий підхід до правового регулювання державної реєстрації юридичних осіб представляється логічно необґрунтованим і перешкоджає встановленню чіткого порядку в сфері ведення єдиного державного регістра юридичних осіб. Дані обставини спричиняються необхідність прийняття на законодавчому рівні нормативного акту, що визначає порядок державної реєстрації комерційних і некомерційних організацій всіх організаційно-правових форм і форм власності, а також порядок внесення в єдиний державний регістр юридичних осіб відомостей про припинення існування юридичної особи у зв'язку з її реорганізацією або ліквідацією. У цьому нормативному акті варто було б визначити єдиний орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, що повинен мати можливість кваліфіковано, всебічно й повно досліджувати необхідні для державної реєстрації документи на відповідність їх законодавству. Серед республіканських органів державного керування зазначеним вимогам найбільшою мірою відповідають органи юстиції. У зв'язку із цим варто було б розширити компетенцію Міністерства юстиції і його органів на місцях у частині здійснення державної реєстрації не тільки політичних партій, професійних союзів і суспільних об'єднань, але й інших юридичних осіб. Наділення такими повноваженнями органів юстиції дозволить забезпечити строге дотримання Закону як при реєстрації юридичних осіб, так і при здійсненні контролю за їхньою статутною діяльністю. Пропоноване рішення проблеми погоджувалось би із завданнями, покладеними на органи юстиції, і сприяло б зміцненню законності, захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Міністерство юстиції наділене повноваженнями по державній реєстрації нормативних актів, видаваних республіканськими органами державного керування, що стосуються прав, свобод і обов'язків громадян або тих, що носять міжвідомчий характер, а також актів Національного банку Республіки Білорусь. Виконання даної функції представляється важливим елементом гарантій захисту передбачених Конституцією Республіки Білорусь прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Оскільки нормативні акти місцевих виконавчих і розпорядницьких органів мають такий же об'єкт правового регулювання, що й нормативні акти республіканських органів державного керування, і в не меншому ступені зачіпають права, свободи й обов'язки громадян, юридичних осіб, варто було б поширити дію інституту державної реєстрації й на акти місцевих виконавчих і розпорядницьких органів.

Здійснення пропонованих заходів щодо вдосконалювання органів юстиції зажадає відновлення їхніх організаційних форм діяльності. Відповідно до законодавства управління юстиції облвиконкомів і Мінського міськвиконкому входять у систему Міністерства юстиції. Разом з тим управління юстиції утворюються відповідними виконавчими комітетами й у своїй діяльності підкоряються їм. Таке підпорядкування не забезпечує безумовне виконання вказівок Міністерства юстиції управліннями юстиції й перешкоджає оперативному керівництву ними. У той же час основні завдання, що стоять перед управліннями юстиції, за своїм характером аналогічні завданням, покладеним на Міністерство юстиції. Більше того, управління юстиції, формуючи систему органів юстиції в республіці, мають статус органів, підлеглих виконавчим комітетам. Облвиконкоми, Мінський міськвиконком покладають на них обов'язки, що не відповідають цілям й завданням, певним нормативним актам загальнореспубліканського характеру, які регулюють питання їхньої діяльності. Структура й штати управлінь юстиції, а також витрати на їхнє утримання затверджуються обласними (Мінським міським) виконавчими комітетами. Це дозволяє місцевим виконавчим і розпорядницьким органам при проведенні скорочень штатів виконкомів вносити корективи в штатну чисельність управлінь юстиції, що не сприяє закріпленню кваліфікованих кадрів в органах юстиції й негативно позначається на якості їхньої роботи. Існуюча підпорядкованість управлінь юстиції виконавчим комітетам також перешкоджає Міністерству юстиції як республіканському органу державного керування проводити єдину кадрову політику в органах юстиції республіки, оперативно й з максимальним ефектом реагувати на її порушення. Перераховані обставини не тільки перешкоджають виконанню прямих обов'язків управлінь юстиції - забезпеченню належних умов для здійснення правосуддя, але й порушують цілісність системи органів юстиції в Республіці Білорусь, що неминуче позначається на ефективності її діяльності. Все це спричиняє необхідність прямого підпорядкування управлінь юстиції Міністерству юстиції. При цьому Міністр юстиції повинен бути наділений правом призначення на посаду й звільнення з посади начальника управління юстиції за умови узгодження кандидатури з відповідним виконавчим комітетом.

Особливу актуальність питання реформування органів юстиції одержує у світлі інтеграційних процесів, що відбуваються, між Республікою Білорусь і Російською Федерацією, в якій 7 жовтня 1996 року Урядом була прийнята Концепція реформування органів і установ юстиції Російської Федерації. Нормативне закріплення напрямків розвитку органів юстиції гарантує планомірне й послідовне реформування даної сфери державної діяльності, у зв'язку із чим представляється доцільним, на думку автора курсової роботи, використати досвід Російської Федерації при рішенні питання про необхідність удосконалювання органів юстиції й у Республіці Білорусь. При цьому в концепції реформування органів юстиції варто перелічити заходи, визначивши етапність їхнього здійснення в логічній послідовності, що припускає первісне правове закріплення тих або інших інститутів з наступним проведенням відповідних організаційно-технічних заходів і створенням обновленої системи юстиції на основі реформованого законодавства. Послідовне, цілеспрямоване, з урахуванням висловлених пропозицій здійснення заходів, спрямованих на вдосконалювання органів юстиції, дозволить сформувати систему юстиції, здатну ефективно впливати на зміцнення правопорядку в державі, забезпечення прав і законних інтересів Республіки Білорусь, громадян і юридичних осіб, удосконалювання встановленого порядку роботи судів і виконання судових актів.

Висновки

Реформа судової системи, формування самостійної й незалежної галузі державної влади, якою є система правосуддя, судова влада, має на увазі не тільки вдосконалювання державно-правового інституту судової влади, але і якнайшвидшу реформу процесуального законодавства й матеріального права, що є основою системи правосуддя. Насамперед, це стосується якнайшвидшого завершення процесу прийняття нових кодексів Російської Федерації та Республіки Білорусь в кримінальному та цивільному процесах.

Удосконалювання самої системи правосуддя повинно бути спрямовано на реалізацію конституційних прав громадян на суд присяжних, на застосування такої санкції як арешт тільки за рішенням суду.

Видача судом санкції на арешт громадянина на відміну від існуючої нині санкції прокурора безсумнівно приведе до більш обґрунтованого й строго відповідного закону порядку застосування такого серйозного запобіжного заходу як арешт, що істотно обмежує права громадян. Суд зобов'язаний перевірити обґрунтованість доводів на користь цієї санкції й достатність законних підстав для її застосування, що буде сприяти більш ретельній і всебічній підготовці матеріалів суду органами слідства.

Реалізація конституційного права громадян на суд присяжних і його застосування пов'язане з відомими труднощами, з якими зіштовхуються всі суди присяжних у судових системах інших країн. Ці труднощі виникають із рішенням питання про винність або не винність підсудного звичайними громадянами, не юристами. Присяжні повинні бути захищені від стороннього впливу, маючи можливість вільно й об'єктивно винести вердикт. Разом з тим, зростає значення принципу змагальності сторін у процесі й відповідно вимог до обґрунтованої й законної позиції захисту й обвинувачення в судовому процесі, що забезпечить безстороннє судове рішення.

Реформування економіки й держави пред'являє і більш складні завдання до судової влади, суддівському корпусу. Багаторазово зросло число справ, що вирішуються судами всіх рівнів, з'явилися нові категорії спорів, які жадають від суддів спеціальних знань. У цій ситуації підвищуються й вимоги до суддів, всього суддівського корпусу. Виконання цих вимог обумовлено створенням матеріальної основи правосуддя, тобто забезпечення нормальних умов відправлення правосуддя, зміцнення кадрового складу суддів, підвищення заробітної плати й збільшення чисельності суддів.

Кваліфікація суддів повинна відповідати пропонованим вимогам, також як і бездоганна репутація не повинна наносити втрати авторитету судової влади. Крім юридичної освіти й спеціального стажу по юридичній професії, суддя повинен пройти курс спеціальної юридичної перепідготовки в спеціальному юридичному інституті (центрі) на базі існуючих вузів або спеціальному центрі, що здійснює підготовку кандидатів у судді. Можливий обов'язковий стаж роботи як помічника судді протягом 1-2 років.

Безсумнівно, необхідно підвищувати заробітну плату суддям, як однієї з гарантій їхньої об'єктивності, справедливості, незалежності й неупередженості. Рішення питання матеріального забезпечення діяльності суддів актуально навіть для таких країн з розвинутою системою правосуддя, як США. Висока заробітна плата, забезпеченість житлом суддів і матеріальна база судової системи в сполученні з підвищенням вимог до кваліфікації й ділових якостей суддів, збільшення чисельності корпуса суддів дозволить істотно просунути реформу судової системи.

Програма розвитку судової системи в Російській Федерації, передбачає реформування судової системи й перетворення системи правосуддя в реально незалежну й самостійну галузь державної влади. У рамках цієї Програми важливе місце займає правове регулювання адвокатур як особливого правового інституту судової системи. Прийняття нового закону про адвокатуру й адвокатську діяльність, що враховує нові умови адвокатської діяльності й підвищення її ролі для досягнення мети здійснення ефективного, справедливого, законного й швидкого правосуддя, конче потрібно.

Перелік посилань

1. Сёмин. В.О. Две правды одной реформы // Наследие. - 2005. - № 7. - С. 98.

2. Сёмин. В.О. Правовое государство в Росси: реальность или иллюзия // Право. - 2006. - № 9. - С. 124.

3. Уголовный процесс: Учебник / С.А. Колосович. - Волгоград: ВА МВД РФ, 2002. - С. 115.

4. Уголовный процесс: учебник для студентов юридических вузов и факультетов / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2003. - С. 126.

5. Уголовный процесс: Учебник / Е.А. Зайцева. - М.: Инфра, 2003. - С. 200.

6. Уголовный процесс: Учебник / В.В. Ярков. - М.: Зерцало, 2005. - С. 310.

7. Уголовный процесс: Учебник для вузов / С.В. Познышев. - СПб.: Питер, 2005. - С. 98.

8. Уголовный процесс: Учебник / В.Н. Яшин. - М.: Норма, 2006. - С. 73.

9. Уголовный процесс: Учебник для вузов / В.П. Божьев. - М.: Норма, 2000. - С. 116.

10. Уголовный процесс: Учебник для учреждений среднего профессионального образования / А.В. Гриненко. - М.: Юристь, 2001. - С. 125.

11. Воронцов Г.И. Судебно-правовая реформа в действии // Судебный вестник. - 1997. - № 3. - С. 2.

12. Дашук Л.А. Юстиция в период реформ. Проблемы формирования правового государства в Беларуси // Судебный вестник. - 1998. - № 6. - С. 23.

13. Карцхия А.А. Судебная реформа // Наследие. - 2000. - № 1. - С. 54.

14. Митрофанов С.С. Общественная экспертиза судебной реформы // Право. - 2001. - № 12. - С. 61.

15. Карцхия А.А. Современная судебная реформа // Наследие. - 2004. - № 4. - С. 57.

16. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / П.А. Лупинская. - М.: Норма, 2004. - С. 94.

17. Уголовный процесс: Учебник / А.П. Рыжаков. - СПб.: Питер, 2005. - С. 138.

18. Уголовный процесс: Учебник / В.В. Ярков. - М.: Зерцало, 2005. - С. 312.

19. Уголовный процесс: Учебник для вузов / С.В. Познышев. - СПб.: Питер, 2005. - С. 125.

20. Уголовный процесс: Учебник / А.П. Рыжаков. - СПб.: Питер, 2005. - С. 150.

21. Уголовный процесс: Учебник / В.В. Ярков. - М.: Зерцало, 2005. - С. 315.

22. Уголовный процесс: Учебник для вузов / С.В. Познышев. - СПб.: Питер, 2005. - С. 127.

23. Уголовный процесс: Учебник / С.А. Колосович. - Волгоград: ВА МВД РФ, 2002. - С. 139.

24. Уголовный процесс: учебник для студентов юридических вузов и факультетов / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2003. - С. 215.

Список використаної літератури

1. Законодательство Российской Федерации по состоянию на 01 апреля 2007 года // http://www.kodeks.ru.

2. Законодательство Республики Беларусь по состоянию на 01 апреля 2007 года // http://pravo.kulichki.com.

3. Уголовный процесс: Учебник для вузов / А.В. Смирнов. - СПб.: Питер, 2000. - 497 с.

4. Уголовный процесс: Учебник для вузов / А.К. Калиновский. - СПб.: Питер, 2000. - 538 с.

5. Уголовный процесс: Учебник / В.И. Радченко. - М.: Инфра, 2000. - 550 с.

6. Уголовный процесс: Учебник для вузов / В.П. Божьев. - М.: Норма, 2000. - 567 с.

7. Уголовный процесс: Учебник для учреждений среднего профессионального образования / А.В. Гриненко. - М.: Юристь, 2001. - 304 c.

8. Уголовный процесс: Учебник / С.А. Колосович. - Волгоград: ВА МВД РФ, 2002. - 389 с.

9. Уголовный процесс: учебник для студентов юридических вузов и факультетов / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2003. - 451 с.

10. Уголовный процесс: Учебник / Е.А. Зайцева. - М.: Инфра, 2003. - 473 с.

11. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / П.А. Лупинская. - М.: Норма, 2004. - 657 с.

12. Уголовный процесс: Учебник / А.П. Рыжаков. - СПб.: Питер, 2005. - 410 с.

13. Уголовный процесс: Учебник / В.В. Ярков. - М.: Зерцало, 2005. - 441 с.

14. Уголовный процесс: Учебник для вузов / С.В. Познышев. - СПб.: Питер, 2005. - 478 с.

15. Уголовный процесс: Учебник / В.Н. Яшин. - М.: Норма, 2006. - 591 с.

16. Судебно-правовая реформа: Концепция и пути ее реализации в Республике Беларусь: Учебное пособие / И.И. Басецкий. - Минск: Наука, 2006. - 595 с.

17. Воронцов Г.И. Судебно-правовая реформа в действии // Судебный вестник. - 1997. - № 3. - С. 2.

18. Дашук Л.А. Юстиция в период реформ. Проблемы формирования правового государства в Беларуси // Судебный вестник. - 1998. - № 6. - С. 23.

19. Карцхия А.А. Судебная реформа // Наследие. - 2000. - № 1. - С. 54.

20. Митрофанов С.С. Общественная экспертиза судебной реформы // Право. - 2001. - № 12. - С. 61.

21. Карцхия А.А. Современная судебная реформа // Наследие. - 2004. - № 4. - С. 57.

22. Сёмин. В.О. Две правды одной реформы // Наследие. - 2005. - № 7. - С. 98.

23. Сёмин. В.О. Правовое государство в Росси: реальность или иллюзия // Право. - 2006. - № 9. - С. 124.