Періодизація історії міжнародного права

У цей період швидкими темпами йде розвиток міжнародного товарообміну, торгівлі, особливо морської, що дає поштовх розвитку морського права. Характерним для цього періоду є розширення сфери дії морських комерційних угод, закріплення в порядку звичайної норми практики використання векселів (простих, переказних), що зберегли своє значення й у наші дні, розвивається практика арбітражного розгляду спорів. Цей період ознаменувався оформленням у морському праві інституту територіальних вод.

Початок XV століття характерний тим, що в Європі, на основі об'єднання дрібних феодальних князівств і королівств, почав розвиватися процес утворення великих суверенних держав. Суверенітет монархів переріс у суверенітет держав, що сприяло становленню і зміцненню такого важливого міжнародно-правового принципу, яким є принцип суверенної рівності держав.

Під впливом буржуазно-демократичних революцій, що прокотилися по Європі, і наполеонівських воєн, у Європі формувалися найважливіші положення міжнародного права.

У результаті в Європі до початку XIX століття склався певний міжнародний правопорядок, що став зразком для ряду інших континентів та країн. Європа стає центром цивілізованих народів і це накладає певний відбиток на міжнародне право. Воно набуває яскраво вираженого європейського характеру й іменується як європейське міжнародне право, або міжнародне право цивілізованих народів. На початок XX століття воно стало іменуватися як класичне міжнародне право. Така назва була обумовлена тим, що основні міжнародно-правові положення формувались за участю найбільших держав світу, досягнуті угоди і домовленості носили формалізований характер і в цілому відображали інтереси більшості держав.

Тускоз відзначає XIX століття як період дуже прогресивного розвитку міжнародного права, однак "різке загострення протистояння суверенітетів, протиріч між державами призвело в 1914 році до розв'язання війни".

5 . Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад

Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.).

Прийняття Статуту ООН подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і правових проблем. Це знайшло відображення у Статуті ООН, у якому були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку. До них належать:

1. Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права і міжнародних відносин.

2. Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права.

3. Осуд і ліквідація колоніальної системи.

4. Затвердження прав і свобод людини.

5. Створення розвинутої системи міжнародних організацій.

6. Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права.

7. Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права.

8. Формування основних принципів сучасного міжнародного права.

Однак реалізація цих положень істотно утруднювалась тією політичною ситуацією, що почала складатися з перших днів післявоєнного часу. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції. Таке становище поглиблювалося тим, що п'ятий постійний член Ради Безпеки - Китай - був спочатку представлений урядом Тайваню, якого не визнає уряд континентального Китаю в Пекіні. З огляду на те, що в Раді Безпеки постійні члени мали право вето, активна діяльність Ради дуже часто виявлялася паралізованою і її роль як гаранта миру була дуже незначною.

В процесі здійснення одного із завдань ООН наростав процес деколонізації. На міжнародній арені почали з'являтися нові суб'єкти міжнародного права - держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи. Вони ставали членами ООН, і співвідношення політичних і міжнародно-правових поглядів в ООН почало змінюватися. Наприкінці 70-х років ці слаборозвинені держави утворили "групу 77", яка почала представляти в ООН значну силу. Поступово ця група розросталась і почала активно виступати за перегляд ряду положень міжнародного права з урахуванням її інтересів. Основні вимоги групи зводилися до:

- звуження сфери свободи і торгівлі (тому що вони не могли конкурувати на світовому ринку з розвинутими країнами);

- централізації управління економікою, що також послаблювало вплив конкуренції;

- звуження сфери іноземних інвестицій на своїх територіях, що гальмувало розвиток самостійності;

- поширення сфери дії національного суверенітету над народними багатствами та ін.

В умовах такої політичної і міжнародно-правової обстановки на міжнародній арені важко було розраховувати на швидку й ефективну дію положень Статуту ООН. Однак найважливіші з них усе-таки пробивали собі дорогу. Насамперед це стосується вирішення одного із головних завдань, поставлених у Статуті ООН перед людством: "знов укріпити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність великих і малих народів".

З метою здійснення цього завдання і для розвитку принципу поваги до прав людини, сформованого в ст.7 Статуту ООН, були прийняті:

- Загальна декларація прав людини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 p. - День прийняття Загальної декларації прав людини - 10 грудня щорічно відзначається ООН як День прав людини);

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Факультативний протокол до нього;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 p., Рим);

- Європейська соціальна хартія (1961 p.);

- Американська конвенція прав людини (1969 p.);

- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.) та ін.

Також були здійснені дійові заходи, спрямовані на звуження воєнної сфери, і щодо інших питань. У 1959 р. у Вашингтоні був укладений Договір про Антарктиду, що передбачав повну демілітаризацію і нейтралізацію Антарктиди і прилягаючих до неї морських районів, що лежать південніше 60° південної широти, і використання цього величезного регіону на благо всього людства.

У 1963 р. був укладений Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою. Цей Договір поклав початок жорсткому міжнародному контролю над використанням ядерної енергетики.

У 1970 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла "Декларацію про принципи міжнародного права", чим чітко окреслила міжнародно-правове поле діяльності всіх держав.

У 1982 р. ООН прийняла Конвенцію з морського права, яка встановлює чіткий і всеосяжний правопорядок у водах світового океану.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку були прийняті програмні документи у сфері охорони навколишнього середовища.

Поряд із цими приймалися й інші міжнародно-правові акти, які сприяють подальшому прогресивному розвитку міжнародного права.

Відзначаючи це, варто підкреслити, що в сучасному міжнародному праві широке застосування одержали норми, що носять імперативний характер, а сфера дії позитивних норм, властивих класичному міжнародному праву, значно звузилася.

В даний час на подальший розвиток міжнародного права великий вплив здійснює та нестабільність, що виникла у зв'язку з розпадом СРСР і національними конфліктами в Югославії, на Близькому і Серед ньому Сході та в ряді інших регіонів світу. До цього слід також додати наявність певної політичної та економічної нестабільності в США, котрі, маючи невирішеними ряд внутрішніх проблем (зубожіння деяких шарів населення, проблеми національних меншостей, у тому числі чорношкірих і корінного населення, зростання кількості наркоманів та хворих на СНІД), зазнають труднощів у боротьбі з зовнішньоекономічним наступом Японії. Ці та ряд інших причин породжують численні збройні конфлікти регіонального характеру, у вирішенні яких ООН не завжди буває на висоті (Косово, Ірак та ін.)У цих умовах необхідна активізація процесу подальшого вдосконалення і прогресивного розвитку сучасного міжнародного права. Особливо це стосується розвитку кодифікації норм міжнародного права за його галузями. В останні десятиліття у цій сфері проведено певну роботу.

Зокрема в галузі права міжнародних договорів прийнято дві конвенції в 1969 р. і 1986 р., у галузі міжнародного морського права Конвенція ООН з морського права 1982 р. та ін. Однак цей процес не завершено, і в ООН здійснюються заходи щодо його продовження.

Сучасне міжнародне право істотно відрізняється від історичних типів міжнародного права і. зокрема, від класичного, оскільки базується цілком на нових принципах, хоча в основі їх і лежать положення звичайного права, що зародилися в епоху розвитку класичного і навіть феодального права (суверенітет держав, суверенна рівність, співробітництво, практика укладання мирних договорів, осуд агресії, поважання прав людини та ін.).

Однак ці положення раніше не мали того авторитету, тої юридичної чинності і характеру загального визнання і того значення, яких вони набули на сучасному етапі розвитку міжнародного права. Вони стали принципами, оскільки являють собою найбільш узагальнені норми. що відображають характерні риси і головний зміст сучасного міжнародного права, вони набули загального визнання і вищої юридичної чинності в міжнародному співтоваристві. Початок цьому було покладено в Статуті ООН, де був закладений фундамент сучасного міжнародного права, всього міжнародного правопорядку на доступне для огляду майбутнє. Саме в Статуті ООН (ст.ст. 1, 2) сформульовані положення, котрі міжнародне співтовариство розцінює як найважливіші принципи сучасного міжнародного права, на яких повинні розвиватися міжнародні відносини. Однак у Статуті вони сформульовані в стислій формі. Тому пізніше, у 1970 p., ці принципи були розвинуті й закріплені спеціальною Декларацією ООН на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН "Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, відповідно до Статуту ООН". З огляду на певні обставини, знайшли відображення тільки такі принципи, як суверенна рівність, рівноправність, самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи, незастосування сили, мирне вирішення суперечок, сумлінне дотримання зобов'язань, співробітництво. Формулювання двох принципів, відмічених у Статуті ООН, у Декларації не були відображені. Невдовзі це було поправлено з деякими додатками. У серпні 1975 р. в Гельсінкі на Нараді з безпеки і співробітництва в Європі пакет основних принципів був доповнений ще трьома: поважання прав людини і основних свобод, територіальна цілісність і непорушність кордонів (поки що для Європи). Таким чином, у Заключному акті відображені 10 основних принципів.

Ці основні принципи лягли в основу сучасного міжнародного права. На них будуються всі міжнародні відносини на сучасному етапі . Вони - фундамент і ядро сучасного міжнародного права, вони визначають його зміст і служать критерієм правомірності поведінки держав. Між ними існує тісний взаємозв'язок, і деякі з них істотно доповнюють один одного, але серед них немає ніякої супідрядності. Умовно основні принципи можна класифікувати, як принципи, що стосуються підтримки миру і безпеки, та принципи міжнародного співробітництва.

Основні принципи сучасного міжнародного права носять універсальний характер, є цементуючим засобом у справі зміцнення світового правопорядку. У зв'язку з цим основні принципи сучасного міжнародного права можна характеризувати як керівні правила поведінки суб'єктів міжнародного права, що виникають, як результат суспільної практики, як юридично закріплені витоки міжнародного права. Таким чином основні принципи - це:

- найбільш узагальнені норми міжнародного права, у котрих дуже чітко виявляються характерні риси і зміст сучасного міжнародного права;

- ядро юридичної сутності сучасного міжнародного права, що носить імперативний характер;

- фундамент сучасного міжнародного права, його нормативно-правової бази;

- критерій оцінки правомірності дій суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені;

- найбільш яскравий виразник цілей і завдань сучасного міжнародного права;

- конкретний правовий регулятор міжнародних відносин;

- юридичний орієнтир при виробленні зовнішньої і внутрішньої політики кожної держави;

- цементуючий засіб у справі розвитку і зміцнення міжнародного співробітництва;

- фактор універсальності основних положень сучасного міжнародного права

- аргументований вираз конкретного змісту сучасного міжнародного права.

Література

1. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. -- К.: Либідь, 2002. -- 608 с.

2. Буроменський М.В. Міжнародне право. Підручник.- К .: Юрінком Інтер.-2005р.

3. Гурвич Г.Д. Философия и социология права: Избранные сочинения. - СПб., 2004.

4. Кельзен Г. Чисте правознавство. - К.: «Юніверс», 2004. - С. 363.

5. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с. 58

6. Рулан Н. Историческое введение в право. - NOTA BENE, 2005. - С. 25.

7. Страхов М., Криворучко О. Методологічні основи періодизації історії держави і права // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 2-3 (33-34). - С.174-175.