Засоби цивільно-правового захисту права власності

Право власності в Україні. Поняття та форми власності. Об’єкти і суб’єкти права власності. Здійснення права власності. Засоби цивільно-правового захисту права власності. Речево-правовий захист прав власності. Зобов'язально-правовий захист права власності.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2005
Размер файла 77,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Отже, одержане добросовісним набувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

Як зазначено у ст. 390 ЦК України, незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього - мусить повернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом, але не знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигідні наслідки своєї бездіяльності - повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо у ст. 390 ЦК України законодавець зазначає, що власник має право вимагати повернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець "здобув і повинен був здобути".

Відповідно до ст. 390 ЦК України “володілець як добросовісний, так і не добросовісний, у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно з часу, з якого власникові належать доходи від майна”

Отже, недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.

Аналогічна норма містилася у ст. 59 ЦК УРСР 1922р. Аналізуючи її, деякі радянські юристи (Б.Б. Черепахін, Ю.К. Толстой) справедливо, на нашу думку, відзначали, що коли виходити з буквального смислу ст. 59 (відповідно ст. 390 ЦК України), то в деяких випадках недобросовісний володілець може опинитися у кращому становищі, ніж добросовісний. Зокрема, таке може статися у випадку, коли необхідні витрати на майно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку, коли майно не дає прибутків, але потребує витрат на утримання.

Тому доцільно доповнена ст. 390 ЦК України (як свого часу пропонував Б.Б. Черепахін відносно ст. 59 ЦК УРСР 1922р.) правилом, згідно з яким добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на майно на весь час володіння, коли ці витрати перевищують доходи. Це посилює б виховне значення ЦК України.

Іноді витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володілець може зробити певні поліпшення у майні, у зв'язку з чим може збільшитись вартість останнього.

Виникає питання, яка ж доля цих поліпшень у майні у випадку витребування його власником від незаконного володільця? Добросовісний володілець, зазначається в ст. 390 ЦК України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Наприклад, коли він поставив новий мотор на човні замість старого, то при витребуванні у цього човна він може новий мотор забрати собі, замінивши його старим.

Але й може бути й так, що поліпшення у майні не можливо відділити. Наприклад, незаконний володілець зробив капітальний ремонт будинку чи відремонтував якусь іншу річ. Як правило, у цих випадках поліпшення не можуть бути відділені від речі. Яка доля поліпшень такого характеру? Відповідно до ст. 390 ЦК України, “якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі. На яку збільшилася його вартість”.

Таким чином, добросовісний володілець може вимагати відшкодування тільки тих витрат на поліпшення речі, які призвели до збільшення її вартості. Незаконний володілець може витратити багато коштів і зусиль для того, щоб поліпшити ту чи іншу річ і при цьому домогтися мізерного результату. При визначенні розміру відшкодування має враховуватися саме корисний результат, який проявився у збільшенні вартості речі.

Як випливає із змісту ЦК України, право залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний володілець.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - не завжди.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача.

Якщо майно набуте безплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках ( ст. 388 ЦК України). Так, коли власник добровільно, за договором (наприклад, за договором схову) передасть комусь річ, а контрагент за договором замість того, щоб повернути власнику, подарує її іншій особі, власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, (незважаючи на те, що річ не була ні загублена, ні вкрадена), оскільки вона була безплатно набута добросовісним набувачем.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 388 ЦК України власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно вкрадене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору “поза його волею”.

Отже, громадянин - власник якогось майна - не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи при наявності сукупності трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане набувачем на гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову майнового найму) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.

Виникає питання, чому законодавець стає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Законодавець виходить з тих міркувань, що власник припускає певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій: замість того, щоб повернути власнику одержану від нього за договором річ, особа, продає її комусь, а тому власник повинен нести не вигідні наслідки своєї необачності. Ці міркування, звичайно, відпадають, коли річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею.

Все зазначене вище повною мірою відноситься до віндикації власності громадян, щодо віндикації державного і громадського майна діють особливі правила.

Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України витребування майна з підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, коли майно боржника буде передане судовим виконавцем для реалізації торговельній організації і там воно буде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бути витребуване власником на тій підставі, що він загубив це майно або воно було у нього викрадене, а потім потрапило до рук боржника, відносно якого було поставлене судове рішення. Аналогічно вирішується питання у випадку, коли особа набула будинок з прилюдних торгів, проведених для виконання судового рішення.

Відповідно до закону України “Про власність” Українська держава забезпечує в законодавстві громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

В цьому законі встановлені загальні засади цієї рівності в питаннях захисту всіх форм власності. В ній, зокрема, передбачається, що коли майно за сплату придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати ( добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача у випадку, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння або викрадено у того чи іншого, або вибуло з володіння іншим шляхом поза їх волею.

Наведене правило (аналогічне за змістом правило міститься в ст. 388 ЦК України) розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст. 1212 ЦК України. Державне майно, а також майно кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від будь якого набувача: “витребування майна власником із чужого незаконного володіння”.

Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повинен був знати) про незаконність свого володіння - це немало ніякого значення.

Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.

Так якщо громадянин брав на прокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією.

Віндикація державного майна, крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувались загальні правила дії позовної давності (ст. 268 ЦК України). Правда, це стосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власність кооперативних та громадських організацій, а також власності громадян діяли загальні правила про позовну давність, встановлені гл. 18 ЦК України.

Все це свідчить про те, що вищезгадані форми власності і особливо державна власність користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.

Законом України "Про власність" ці переваги скасовані. В зв'язку з цим цивільне законодавство України, в тому числі Цивільний Кодекс України, приведені у відповідність із законом України “Про власність”.

Уніфікація правового режиму віндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених форм власності, сприяє їх розвитку.

Аналіз ст. 388 ЦК України свідчить про те, що при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майна, всіх видів речей (незалежно від форми власності), за виключенням грошей та цінних паперів на пред'явника.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів регламентуються ст. 389 ЦК України.

Особливістю віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника є те, що вони ні в якому випадку не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред'явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи вкрадені у нього.

Купив, наприклад, громадянин К. в ощадному банку облігації внутрішньої позики, а згодом з'ясувалося, що ці облігації були раніше вкрадені у якогось громадянина і продані банку. Незважаючи на те, що у даному випадку облігації вибули з володіння власника не з його волі, останній не може витребувати (як це було з усяким іншим майном), оскільки набувач - громадянин К. був добросовісним.

Гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача навіть тоді, коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і були незаконно відчужені будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладі, коли б облігації були викрадені не у громадянина, а в ощадному банку і згодом добросовісно набуті громадянином, вони не можуть бути витребувані у нього на тій підставі, що на державне майно поширювався принцип необмеженої віндикації, оскільки цей принцип, що був закріплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякого майна, за винятком грошей та цінних паперів на пред'явника.

Отже, гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребуванні власником від добросовісного набувача.

Від незаконного недобросовісного незаконного набувача гроші, а також цінні папери на пред'явника (як і всяке інше майно) можуть бути витребувані у всіх випадках.

Особливий порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника встановлено з метою зміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи гроші та цінні папери на пред'явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усяких випадковостей.

2.1.3 Негаторний позов

Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Як відомо, власнику крім права володіння належить ще й право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені.

Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Так, у судовій практиці зустрічаються справи за позовами, які пред'являють власники будинків до осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. У цих випадках власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають користуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Інший приклад. Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тільки майно відповідача, а й майно іншого громадянина, наприклад, його сусіда. В результаті неправомірних дій судового виконавця власник помилково описаного майна позбавляється можливості розпоряджатися цим майном, хоча продовжує ним володіти та користуватися (зрозуміло, що йдеться про випадки, коли майно не було при цьому вилучене з володіння власника).

Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення порушень його права. Це право власника передбачене у ст. 48 Закону України “Про власність”. Відповідно до ст. 48 власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

У наведених випадках власник може звернутися до суду за позовом про усунення порушень його прав. Цей позов називається негаторним.

Отже, негаторний позов подається у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з при-воду належності позивачеві майна на праві власності чи іншому Титулі. Тому, якщо між такими особами виникає спір з приводу належності майна, то у власника, якому чинять перешкоди у ко-ристуванні чи розпорядженні майном та заперечують його на-лежність власникові, може виникнути потреба звернутися до су-ду з двома вимогами: визнати право власності на майно та усу-нути перешкоди у здійсненні щодо нього правомочностей.

Позивачем, тобто суб'єктом даного позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої від-повідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем (зобов'язаним суб'єктом) -- лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.

Речево-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо індивідуаль-Но-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсо-лютного права, від порушення якого мають утримуватися усі оточуючі особи.

Предметом негаторного позову є сама вимога позивача про усунення тих чи інших перешкод у здійсненні права власності, не поєднаних з позбавленням володіння.

Юридичною підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунути тривалі порушення зазначених повноважень власника, а не ті, які Мали місце у минулому, що зумовлює те, що на вимоги за нега-торним позовом не поширюються строки позовної давності.

Складним є питання про умови чи підгтани для задоволення негаторного позову. На жаль, ні чинш' ;і;ікоііодавство, ні проект нового ЦК України не дають відповіді па це питання. Не запро-понувала якихось рекомендацій щодо пиріпк'ння цієї проблеми і цивілістична наука, яка зосередила спої зусилля на обгрунтуван-ні підстав цивільно-правової відповідальності за неналежне ви-конання (невиконання) договірних та позадоговірних зобов'я-зань. Відповідно в цивілістичній науці сформульовано доміную-чу теорію про "склад цивільного правопорушення" як підставу цивільно-правової відповідальності, до якого мають входити, як правило, умови про: а) наявність протиправності в діях поруш-ника (бездіяльності); б) наявність збитків чи іншого шкідливого результату; в) наявність причинного зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю) та шкідливим результатом; д) вина право-порушника Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. -- 1940. -- С. 141; Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве. -- К., 1951. -- С. 7; Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. -- Л.„ 1955. -- С.94; Яичков К. К. Система обязательств из причинений вреда в советском праве // Вопросы гражданского права. -- М., 1957. -- С. 172; Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. -- М., 1958. -- С. 57; Малеин Н. С. Имущественная ответстнснность в хозяйственннх отношениях. ~ М., 1968. -- С. 22; Гражданское прано: Учебник: В 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова. -- М., 1993. -- Т. 1. -- С. 175; Гражданское право: Учебник: / Под ред. Ю. К. Толстого, А, П. Сергеева. -- М., 1996 - Ч. 1. -- С. 490.

. Отже перелічені окремі компоненти у своїй сукуп-ності і становлять відповідно до традиційного цивілістичного підходу склад цивільного правопорушення, при виявленні якого цивільно-правова відповідальність може покладатися на право-порушника. Власне цю позицію відображено в цивільному зако-нодавстві радянського періоду (зокрема, статті 203, 209 і 440 ЦК 1963 р.).

Проте останнім часом традиційна конструкція підстави ци-вільно-правової відповідальності стала об'єктом активної крити-ки. Так, В. В. Вітрянський вважає, що підставою цивільно-право-вої відповідальності (єдиною і загальною) має бути порушення суб'єктивних цивільних прав як майнових, так і особистих немайнових, оскільки цивільно-правова відповідальність являє собою відповідальність одного учасника цивільного обороту пе-ред іншим, відповідальність порушника перед потерпілим, а її спільною метою є відновлення порушеного права на основі принципу відповідності розміру відповідальності розмірові заподіяної шкоди чи збитків Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положения. - М., 1997. - С. 569.

.

Оскільки речеві позови насамперед спря-мовані на відновлення порушеного права власності, відшкоду-вання збитків та компенсацію моральної шкоди забезпечують ін-ші позови, зокрема ті, що ґрунтуються на деліктних правовідно-синах. Таким чином, перед судом при розгляді негаторного позову виникне питання про те, які необхідно встановити обставини для його задоволення.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позива-чеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Вважаємо, що позивач не зобов'язаний доводити наявність чи відсутність вини в діях порушника права власності. Тобто для задо-волення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно Існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочнос-тей. Такий висновок є правомірним і не суперечить ст. 48 Закону Вкраїни "Про власність", яка не ставить право власника вимага-ли усунення будь-яких порушень, у тому числі не поєднаних з розбавленням володіння, у залежність від суб'єктивного ставлення порушника до своєї поведінки та інших факторів. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Однак у судовій практи-ці спостерігаються й інші тенденції.

Таким чином, предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення по рушень його права власності, що перешкоджають йому належ ним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщені. власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих примі щень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, ну кладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Таким чином, триваючий характер правопорушення та наяв-ність його в момент подання позову є однією з умов подання не-гаторного позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то і відпадає підстава для подання негаторного по-зову. Власник має право в даному випадку вимагати лише від-шкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову, на наш погляд, має бути відсутність між позивачем і відповідачем дого-вірних відносин, адже у разі їх наявності власник здійснюватиме захист порушеного права власності не речево-правовими, а зо-бов'язально-правовими засобами.

Зрозуміло, що дії, якими порушується право власника, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Так, коли власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких “перешкод” у користуванні будинком, бо дії наймача, що користується приміщенням, є правомірним.

Витрати , пов'язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власності здійснюється у випадках, коли позов про витребування майна з чужого володіння або про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред'являється не безпосередньо власником, а особою , яка володіє майном в силу закону або договору з власником майна (наприклад, договору майнового найму, договору підряду, договору схову тощо). Так, коли річ викрадена у наймача і останній витребує її з чужого незаконного володіння, пред'явивши відповідний позов, цим самим він захистить не тільки свої права (права якийсь час володіти і користуватись річчю), а й права власника, оскільки у наймача з'явиться можливість виконати свої обов'язки перед наймодавцем (власником) - повернути майно, яке йому було надане у тимчасове користування.

На ці позови (пред'явлені законними володільцями чужого майна - наймачами, підрядчиками, охоронцями тощо) поширюються розглянуті вище норми, що містяться у ст. 388 - 390 ЦК України.

У цивільному законодавстві не визначено конкретного змісту вимог про усунення порушень права власності. Те, що в закот немає переліку конкретних засобів захисту права власності віл порушень, не поєднаних з позбавленням власника права володін-ня, не сприяє ефективному розглядові цієї категорії справ. Очевидно при формулюванні негаторних позовних вимог конкретні засоби захисту мають визначатися з урахуванням загальних засобів захисту цивільних прав (ст. 6 ЦК, ст. 13 проекту ЦК). До них насамперед слід віднести такі: відновлення становища, яке іменувало до порушення права; припинення дій, що порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі. Однак такого абстрактного формулювання позовних вимог недостатньо для їх задоволення судом. Тому вони мають бути імплемептовані (пристосовані) до конкретної правової ситуації. Так, у негаторному позові можуть бути закладені вимоги:

* про виселення з безпідставно займаного приміщення;

* про звільнення безпідставно займаних , адмінистративно-виробничих приміщень;

* про звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою;

* про вчинення порушником дій, спрямованих на ліквідацію перешкод у користуванні майном (наприклад, зниження поверховості будинку, знесення дамби та відновлення попереднього річища річки);

* про припинення певних дій чи робіт (наприклад, про заборону спорудження дамби, про будівництво багатоповерхового будинку чи промислового комплексу, прокладення залізниці в густо населеному районі).

Особливої актуальності набуває проблема захисту прав акціонерів у процесі приватизації та післяприватизаційний період. Державною програмою приватизації на 2000--2002 роки передбачено низку заходів щодо захисту прав таких акціонерів. Виходячи з положень цієї Державної програми акціонери, на наш погляд, мають право звертатися з позовами: про заборону відчуження майна товариства на суму, що перевищує певну суму; про заборону прийняття рішень щодо реорганізації ВАТ; щодо зміни номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного фонду; про заборону прийняття рішень про збільшення чи зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення останнього на суму збільшення вартості власного капіталу товариства.

2.2 Зобов'язально-правовий захист права власності

Ці засоби забезпечують захист права власності та інших ци-вільних прав осіб, між якими виникає цивільно-правове зобов'я-зання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними пра-вами та обов'язками.

На відміну від речевих засобів захисту права власності, які ґрунтуються на праві власника вимагати від будь-кого утримува-тися від порушення його абсолютного права, зобов'язальні засо-би захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосовувати примусові заходи у правовідноси-нах з конкретно визначеними учасниками відносних правовідно-син, у яких є уповноважена і зобов'язана особа.

Як відомо, всі зобов'язання поділяються, зокрема, на договір-ні і позадоговірні. Відповідними особливостями характеризують-ся засоби захисту прав та інтересів суб'єктів договірних і позадо-говірних зобов'язань.

Так, у договірних зобов'язаннях уповноважена особа (креди-тор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом:

а) примусу боржника виконати обов'язок у натурі, у тому числі передати кредиторові майно у власність;

б) розірвання договору;

в) застосування мір відповідальності;

г) застосування інших за-ходів, передбачених договором або законом (наприклад, повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тим-часове користування).

Захист права власності чи права на власність у зобов'язаль-них правовідносинах може мати місце лише тоді, коли їх об'єк-том є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності. Такими є всі договори, що забезпечують перехід права і Власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, Поставки, міни, дарування тощо), перехід майна у тимчасове ко-ристування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).

Захист права власності у договірних зобов'язаннях здійснюється, зокрема, шляхом звернення сторони про витребування майна від іншої сторони (наприклад, покупець має право вимагати від продавця передачі придбаного майна, на яке у нього вже виникло право власності; орендодавець має право вимагати по-вернення орендарем майна у зв'язку з закінченням терміну оренди та ін.), про усунення перешкод у користуванні майном другою стороною тощо. Сторона в договорі може також вимагати пере-дачі їй у власність другою стороною майна (наприклад, замовник має право вимагати від підрядника передачі у власність виготов-леного предмета підряду).

Що стосується мір цивільно-правової відповідальності, то вони мають специфіку, оскільки за загальним правилом неодмін-ною умовою у складі цивільного правопорушення є збитки, які виявляються у зменшенні, втраті чи пошкодженні майна Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. -- К., 1999. -- С. 74-76.

. Тому відшкодування завданих збитків спрямовано на відновлення по-рушеного майнового права власника-кредитора, а не безпосередньо на захист права власності, яке вже неможливо відновити.

В практиці може виникнути потреба у застосуванні норм до-говірного права та норм інституту права власності для захисту Права власності. Так, відповідно до ЦК України якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли власник не має права витребувати у нього майно. Це вод-ночас означає, що за таких обставин договір купівлі-продажу збе-рігає свою чинність, а покупець має вважатися законним власни-ком. Іншими словами, сам по собі факт продажу майна не власником не є достатньою підставою для визнання договору купів-лі-продажу недійсним. і лише тоді, коли є підстави для витребу-вання майна за правилами віндикації (якщо майно вибуло з во-лодіння власника всупереч його волі, коли набувач є недобросо-вісним), покупець не набуває права власності на таке майно. Од-нак, на наш погляд, у такому разі обов'язково має визнаватися недійсним договір купівлі-продажу.

В процесі вирішення спору між сторонами договірного зо-бов'язання про повернення контрагенту--власнику майна (на-приклад, техніки, переданої замовником для виконання робіт підряднику) може виникнути необхідність підтвердження у су-довому порядку факту належності цього майна на праві власнос-ті замовнику. Для цього у його позові має бути закладена також вимога про визнання права власності на майно, передане за дого-вором, яка має ознаки речево-правового засобу захисту права власності. Тобто, можливе поєднання у позові вимоги про ви-знання права власності та вимоги про повернення майна, яка ґрунтується на положеннях зобов'язального права.

Складною може виявитися ситуація у тих випадках, коли піс-ля закінчення терміну дії договору чи після його розірвання власнику не було повернуто майно. З цього приводу в п. 6.3 Ін-формаційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31 січня 2001 р. було роз'яснено, що якщо осо-ба володіла майном на законній підставі, яка згодом відпала (на-приклад, у разі закінчення дії договору), то особа є незаконним володільцем, і до неї може бути подано віндикаційний позов. Можна погодитись з твердженням в Інформаційному листі про те, що така особа є незаконним володільцем, але не можна без-застережно погодитись з твердженням про можливість витребу-вання від нього майна лише за віндикаційним позовом, який не може забезпечити, зокрема, відшкодування понесених власником збитків. Так, наймодавець має право вимагати від наймача повер-нення майна при припиненні договору найму на підставі ч.1 ст. 785 ЦК України, оскільки таке повернення є обов'язком наймача. Більше того, неповернення наймачем майна після закінчення дії договору найму є порушенням, за яке наймодавець має також право вимагати відшкодування заподіяних збитків (ч.2 ст. 785 ЦК України).

Підставами виникнення зобов'язань можуть слугувати також заподіяння шкоди (делікт) особі або майну громадянина, а також заподіяння шкоди організації, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

У зобов'язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (статті 1166, 1169-1194 ЦК) визначальну роль у захисті інтересів потерпілих відіграє механізм деліктної відповідальності, для настання , якої необхідно, як правило, встановити склад цивільного правопорушення (шкоду, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину) Агарков М. М. Возникновение обязательств из причинений вреда // Гражданское право. -- М., 1944. -- С. 337;Антимонов Б. С. Значение вины погерпевшего при гражданском правонарушении. -- М., 1959; Серебровский В. Й. Обязательства, возникающие из причинения вреда // Советское гражданское право. -- М., 1950. -- С. 521; Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в совстском гражданском праве. -- Л., 1983; Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причияенного нсточником повышенной опасности. -- М., 1966; БеляковаЛ. М. Имущественная ответственность за причинение вреда.-- М., 1979; Боброва Д. /). Проблеми Деликтной ответственности в советском гражданском праве. -- Харьков, 1988..

Деліктна відповідальність настає тоді, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи, слугують: відшкодування її в натурі (надати річ тих самих роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. і.) або повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 1192 ЦКУ).

Як уже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно збереглося у натурі. Тому коли, наприклад, поруш-ник зіпсував, спожив, відчужив невідомим особам вкрадену річ власник може захистити порушене право, лише звернувшись з позовом про відшкодування вартості цієї речі (ст.1213 ЦКУ), тобто у таких випадках некоректно говорити про захист права власності, оскільки фактично за такими позовами захищається майнове право власника, який втратив право власності на знищене чи втрачене майно. Якщо ж майно частко-во зіпсоване і власник бажає залишити його собі, то він може ви-магати від незаконних утримувачів витребування зіпсованого майна за правилами віндикації та відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна. Тому не можна погодитись з імперативною рекомендацією Інформаційного листа ВАСУ "Про деякі і приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31 січня 2001 р. про те, що якщо майно змінило своє початкове господарське при-значення, то підстав для задоволення віндикаційного позову Немає і власник має право лише на відшкодування збитків. Така рекомендація ВАСУ є сумнівною, адже власник не може бути Позбавлений можливості витребувати з незаконного володіння інших осіб, хоч і пошкоджене, але майно, яке було його влас-ністю.

Зобов'язання, що виникають внаслідок набуття або збере-ження майна без достатньої правової під-стави, врегульовані главою 83 ЦК України. Зміст цього зобов'я-зання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одер-жане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є ци-вільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно вста-новити факт придбання чи збереження майна без достатніх підс-тав, передбачених законом або договором. Важливою особливіс-тю цього способу захисту є застосування його незалежно від ви-ни зобов'язаної особи.

В юридичній науці визнається, що цей вид позадоговірних зо-бов'язань має назву "зобов'язання з безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1922 р. був самостійний розділ XII "Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1964 р. законодавець очевидно з ідеологічних міркувань відмовився від такої термінології і запровадив інститут зобов'я-зань, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Безумовно, нова назва виявилася досить складною для вживання і незруч-ною для застосування у судовій практиці.

У юридичній літературі визнається, що зобов'язання з без-підставного збагачення сформувалися ще в Стародавньому Ри-мі Харитонов Є. О. Римське приватне право. -- Харків, 2000. -- С. 108--109;Орач Є, М,, Тищик Б. Й. Основи римського приватного права. -- К., 2000, -- С. 233-235.. Як стверджує відомий український вчений О. А. Підопригора, вони дістали захист засобами кондикційних позовів: а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення май-нового представлення, мета якого не досягнута; в) позов про по-вернення краденого; г) позов про повернення одержаного не-справедливою чи неправильною підставою Підопригора О. А. Основи римського приватного права. -- К., 1995. -- С. 202-203..

Звичайно, що такі позови у видозміненому вигляді можуть пред'являтися і в сучасний період з урахуванням правил чинного цивільного законодавства України.

Зобов'язання з безпідставного збагачення мають складну юридичну природу. На думку І. Красько, вони являють собою цивільні правовідносини, згідно з якими боржник повинен по-вернути кредиторові майно, яке він одержав без належної підста-ви еквівалентно реально отриманій вигоді. Красько И, Неосновательное приобретение и сбережение имущества // Бизнес. - 1999. - 15 марта. - № 11 (322).. Наведене визначення могло б бути більш повним, коли б у ньому автор зазначив, що і доходи боржника є безпідставно отриманими.

Під належною правовою підставою слід розуміти придбання майна за належною угодою, у порядку спадкування, на підставі адміністративного акта та іншими підставами, не забороненими законом. Це зобов'язання виникає у разі коли з самого початку не було відповідної правової підстави або вона відпала згодом. Правова підстава, за якою придбано майно, може відпасти, на-приклад, у разі визнання угоди, за якою набувається майно, су-дом чи арбітражним судом недійсною; у зв'яз-ку з введенням в дію нової правової норми, якій надається зворотна сила; у разі скасування вищою інстанцією у порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведено стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необґрунтованим придбанням може бути і оплата продукції у більшій сумі, ніж вона коштує.

Не вважається безпідставно одержаним і не підлягає витребуванню також майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання, адже ст. 531 ЦК України допускає дострокове вико-нання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із зако-ну, договору чи змісту зобов'язання. Не може вважатись безпідставно придбаним: майно за будь-якого дострокового виконан-ня зобов'язання, адже підставою для його передачі є договір; майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності, якщо таке виконання допускається, адже метою зобов'язання є його виконання, на-віть у випадку закінчення строку позовної давності; та інше майно, якщо це встановлено законом.

Щодо безпідставного збереження, то воно має місце, коли певна особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього, тим самим зберігши їх завдяки витратам іншої особи.

Що стосується розрахунків між сторонами, то потрібно відмі-тити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі, має бути відшкодо-вана його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати всі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одер-жання майна.

Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідстав-но придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження май-на забезпечують захист майнових прав по-іншому, ніж віндика-ція майна. Головним критерієм розмежування тут має слугувати факт збереження у боржника майна та наявність у нього ознак індивідуальної визначеності чи родових ознак. Тобто, якщо май-но є індивідуально-визначеним і збереглося у боржника в натурі, то власник витребує його за віндикаційним позовом. Якщо ж майно не збереглося в натурі або воно визначено лише родовими ознаками, то потерпілому (власникові) повертається не те саме майно, а лише така сама кількість однорідних речей чи його вар-тість за позовом про витребування безпідставно придбаного чи збереженого майна, причому не буде мати значення спосіб вибут-тя майна з володіння власника (за його волею чи всупереч його волі).

На наш погляд, ефективність засобів захисту інституту без-підставного збагачення може виявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними та неукладеними. За недійсною уго-дою кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а коли неможливо повернути одержане в на-турі -- відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто у даному випад-ку законодавець не передбачає у застосуванні реституції правових наслідків щодо доходів, одержаних однією чи обома сторона-ми від використання майна. Вирішити долю цих доходів можна за допомогою позову про повернення безпідставно одержаних доходів. Нерідко сторони не вимагають у суді застосування ре-ституції, покладаючись на добровільне повернення -майна, і суд лише визнає угоду недійсною без застосування відповідних пра-вових наслідків. У такому випадку сторони недійсної угоди також можуть забезпечити повернення майна за допомогою меха-нізмів інституту безпідставного збагачення.

Необхідно також розрізняти позови з безпідставного збага-чення і позови з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювача, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна -- і за її відсутності. Другою ознакою для розмежування зазначених способів захисту є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди, а зобов'язання з безпід-ставного збагачення не є засобом відповідальності, адже воно не е деліктним. Як відомо, в основі зобов'язань із заподіяння шкоди, як правило, є делікт, тобто правопорушення, необхідним елемен-том якого є вина Толстой Ю, К. Обязательства из неосновательного приобретения или сбережения имущества // ВестникЛГУ. -- 1973. -- № 5. ~ С. 137--138.

, за винятками, прямо передбаченими законом. Крім того, тут завжди є конкретна потерпіла особа. В основі ж зобов'язань з безпідставного придбання чи збереження майна ле-жить факт безоплатного одержання майна за рахунок інших осіб без належної правової підстави, що може бути результатом як правомірних, так і неправомірних дій однієї чи обох сторін Флейшиц Е. А. Обязательства из причинений вреда и неосновательного обогащения. -- М., 1951. -- С. 209--236.. Іно-ді розмежування цих відносин здійснюють лише за принципом вини Иоффе О. С. Обязательственное право. -- М., 1975. -- С. 866--868.

Деліктні зобов'язання та зобов'язання з безпідставного при-дбання чи збереження майна по-різному відновлюють порушену майнову сферу потерпілих. У першому випадку діє принцип пов-ного відшкодування заподіяної шкоди, що є мірою цивільно-пра-вової відповідальності, в другому потерпілому повертаються чи відшкодовуються лише ті втрати, на розмір яких збільшився майновий актив боржника.

В практиці поширені випадки реалізації краденого майна за нижчою ціною, ніж його дійсна вартість. У юридичній літературі пропонується з практичних міркувань звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки звернення з позовом про повер-нення безпідставно одержаного майна не забезпечить належного захисту інтересів потерпілого Гражданское право. -- М,, 1999. -- Ч. 2. -- С. 771.

. Однак, якщо вартість краденого майна і вартість його реалізації збігатимуться, то, на наш погляд, у кредитора (потерпілого) є можливість на свій розсуд обрати за-сіб захисту.

В Цивільному кодексі України від 5 червня 1997 існував спосіб повер-нення безпідставно придбаного майна, а саме -- стягнення його в дохід держави. Підставою для застосування саме цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

В юридичній літературі було сформульовано такі умови для стягнення безпідставно придбаного майна в дохід держави:

-- дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави і суспільства;

-- вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

-- дії не повинні полягати у вчиненні угод;

-- дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного і кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію без-підставно придбаного майна.

Однак, викладені рекомендації не узгоджуються з розвитком цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, якщо інше не встановлено іншими законами чи правовими актами і не випливає із суті відповідних відносин, правила цієї глави підлягають застосу-ванню також до вимог:

1) щодо повернення виконаного за недійсним правочином;

2) щодо витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

3) однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, складачі ЦК України допускають мож-ливість положень про зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна (безпідставного збагачення) у поєднанні з переліченими вище вимогами. Тобто можна стверджувати, що правила цього правового інституту можуть мати субсидіарне за-стосування до вимог, що ґрунтуються на правилах інших інсти-тутів цивільного права. Думається, що такий підхід заслуговує на підтримку, адже в судовій практиці досить рідкісними є випадки застосування правил, які регулюють відносини з безпідставного придбання чи збереження майна, що зумовлювалося відсутністю необхідних чітких рекомендацій щодо дії цих правил.

Водночас перелік вимог, до яких можуть застосовуватися по-ложення про безпідставне збагачення, можна доповнити іншими вимогами, зокрема вимогами, пов'язаними з визнанням угод неукладеними. Крім того, дещо некоректно сформульовано окремі положення ст. 1212 ЦК України, зокрема щодо вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, оскільки створюється враження, що тут не застосовуються загальні поло-ження цивільного законодавства про правові наслідки недійсної угоди. Між тим, у разі визнання недійсною угоди (правочину) насамперед мають застосовуватися правові наслідки, встановлені для недійсних угод, а положення про безпідставне збагачення -- лише у разі недостатності положень про недійсність угод.

Наприк-лад, можуть виникнути питання, чи повинні розглядатися без-підставно одержаними доходи від незаконної підприємницької діяльності, хабарництва тощо, чи тут мають застосовуватися інші правові механізми. Справа ще в тому, що таке майно не підлягає кримінально-правовій конфіскації, яка поширюється лише на майно, яке є власністю засудженого. На доходи, одержані зазна-ченим способом право, власності у набувача не виникає.

Висловлена точка зору певною мірою не узгоджується з іс-нуючою судовою практикою. Так, відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. (з наступними змінами) у справах про хабарництво, спекуляцію, заняття забороненими видами під-приємницької діяльності, порушення правил про валютні опера-ції та про інші корисливі злочини згідно з законом з винних стягується безпідставно набуте май-но. При цьому гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом і визнані речевими доказами, відповідно до п. 4 ст. 81 КПК України передаються у дохід держави.

Ефективність засобів захисту інституту безпідставного збага-чення може проявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними.

Нині інститут зобов'язань з безпідставного придбання чи збе-реження майна за рахунок іншої особи (безпідставного збагачен-ня) ще не посів свого чільного місця у системі зобов'язального права внаслідок абстрактності багатьох його понять, труднощів у виявленні відносин, які мають підпадати під дію його норм.

2.3 Інші засоби цивільно-правового захисту прав власності.

Особлива роль у системі цивільно-правових засобів належить позовам про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В ЦК України 1963 р. такий засіб захисту права власності безпосередньо не передбачений. У ст. 386 ЦПК України закріплена норма про право особи, яка вважає, що описане йно належить їй, а не боржникові, на звернення з позовом про виключення майна з опису без визначення правових ознак тако-позову. Між тим, такі позови досить поширені. З ними звер-нуться особи, які вважають, що до опису майна боржника (під арешт), проведеного уповноваженими законом особами, безпідставно включено належне їм майно. Потреба у поданні такого позову виникає тому, що включення майна до опису та накладення і нього арешту супроводжуються встановленням певних обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього,

Позивачами (суб'єктом) заяви про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) є особи, які вважають себе власниками (іншими титульними володільцями) майна, безпідставно включеного до опису (підданого арешту), здійсненого у зв'язку з діями третьої особи -- боржника.


Подобные документы

  • Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.

    реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013

  • Економічний та юридичний аспект поняття власності та права власності. Підстави виникнення та припинення права власності та здійснення цих прав фізичними та юридичними особами. Захист права приватної власності - речово-правові та зобов’язально-правові.

    курсовая работа [45,4 K], добавлен 02.05.2008

  • Право власності: поняття, зміст, об’єкти та суб’єкти. Первинні та похідні способи набуття права. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника. Головні засоби цивільно-правового захисту.

    курсовая работа [115,4 K], добавлен 20.05.2015

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві. Підстави виникнення права державної власності. Зміст та поняття правового режиму майна. Основні форми здійснення права державної власності. Суб’єкти та об’єкти права державної власності.

    курсовая работа [56,9 K], добавлен 17.02.2011

  • Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.

    реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010

  • Характерні риси цивільно-правового захисту права власності. Правова природа позовів індикаційного та негаторного, про визначення права власності і повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Забезпечення виконання зобов'язань за договором.

    презентация [316,4 K], добавлен 20.05.2014

  • Власність і право власності. Статика і динаміка у відносинах власності. Речові і зобов'язальні відносини з приводу власності. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. Суб'єкти і об'єкти права власності. Зміст права власності.

    реферат [41,0 K], добавлен 15.04.2008

  • Поняття права власності. Сутність власності: економічний і юридичний аспекти. Історичний процес виникнення права приватної власності. Правовідносини власності і їх елементи (суб’єкти, об’єкти, зміст). Зміст і здійснення права приватної власності.

    дипломная работа [66,7 K], добавлен 22.09.2011

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.