Поняття та правові ознаки екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України

Найбільш характерними для України факторами наведеної сейсмічності є крупні водосховища, розташовані поблизу міст (наприклад, Київське, Канівське, Каховське водосховища). Разом із тим, зсувні території міст України активно освоюються під забудову. Це стосується, перш за все, міст Києва, Чернігова, Чернівців, Одеси, Дніпропетровська, Ялти, Бердянська та інших міст. У зв'язку з цим, для забезпечення екологічної безпеки мешканців у здійсненні планування і забудови міст, на нашу думку, необхідно обов'язково враховувати сейсмічність території як фактор екологічного ризику.

Наступним джерелом природного екологічного ризику при здійсненні планування та забудови міст, на думку дисертантки, є підтоплення територій, що виявляється в підйомі ґрунтових вод до поверхні землі. В результаті цього природного явища активізуються зсуви, просідання, провали ґрунтів. На територіях, де підземні води забруднені нафтою та нафтопродуктами, підтоплення викликає підйом рідких та газоподібних вуглеводородів до поверхні землі, що створює екологічно небезпечну обстановку . Так, за даними Міжвідомчої ради з питань боротьби з підтопленнями при Національній Академії наук України на території нашої держави підтоплені 113 міст .

Дисертантка вважає що до техногенних ризиків у здійсненні планування та забудови міст України відносяться наступні:

1) висока концентрація виробництва і населення, нераціональна структура економіки, що призводить до посилення техногенного тиску на навколишнє середовище і формування кризових та надзвичайно складних екологічних ситуацій, особливо в регіонах з високою щільністю господарської діяльності. Забруднення повітря досягло критичного рівня у великих промислових центрах, особливо на Донбасі і в Придніпров'ї, а також у промислово розвинутих містах зі значною інтенсивністю транспортних потоків ;

2) сильне забруднення поверхневих і підземних вод. Особливу тривогу викликає стан води річки Дніпро, яка є джерелом водозабезпечення близько 2/3 території міст України. Ситуація погіршується підвищенням рівня радіаційного забруднення Дніпра;

3) наявність на території України радіаційно забруднених територій, екологічний стан яких є небезпечним для забудови;

4) накопичення великої кількості промислових відходів, що через зростання площ, зайнятих ними, погіршує стан ґрунтів і збільшує антропогенне навантаження на природне середовище. Ускладнюють проблему санітарного стану ґрунтів побутові відходи, яких щорічно в містах України накопичується до 4 млн. тонн. Крім того, ґрунти міст забруднюються важкими металами та пестицидами ;

5) небезпека виникнення на міських територіях техногенних аварій і катастроф. Всього потенційно небезпечні підприємства в містах становлять майже третину їх загальної кількості в Україні. Найбільша концентрація таких об'єктів спостерігається у містах Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Запоріжжя, Луганськ. До потенційно небезпечних відносяться також АЕС та газо-, нафто-, продуктопроводи. В зони ураження від АЕС в Україні підпадає до 100 міст .

Крім зазначених техногенних екологічних ризиків, значні обмеження на використання територій міст для планування і забудови чинять такі фактори техногенного характеру, як шумові зони від аеродромів, зони спеціального режиму, округи санітарної охорони курортів і джерел водопостачання тощо.

На підставі вищевикладеного, дисертантка вважає, що, оскільки, діяльність і сфері планування та забудови територій міст характеризується факторами природних та техногенних екологічних ризиків, то виникає необхідність у спеціальному правовому регулюванні такої діяльності з метою мінімізації їх проявів. На думку Г.І Балюк, мова йде про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність, які полягають у застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал .

Такими правовими засобами попередження екологічних ризиків у плануванні та забудові міст України, з нашої точки зору, виступають розробка, затвердження та реалізація містобудівної документації, організація проведення екологічної експертизи містобудівної документації, здійснення екологічного контролю діяльності в сфері планування та забудови міст України, здійснення зонування територій міст за рівнем екологічних навантажень тощо.

Якщо невід'ємною ознакою екологічної небезпеки та об'єктивною умовою виникнення правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст є наявність екологічного ризику передбачуваної містобудівної діяльності, то показниками екологічної небезпеки виступають критерії екологічної безпеки.

Виникає питання що саме слід розуміти під критеріями екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України? В еколого-правовій доктрині існує декілька підходів до розуміння критеріїв екологічної безпеки. Найбільш розповсюдженим є підхід згідно із яким під критеріями екологічної безпеки розуміють гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК), гранично допустимі рівні шкідливого впливу на навколишнє природне середовище (ГДР) та граничнодопустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування (ГДВ).

Крім того, наявні й інші наукові підходи, де такими критеріями визнаються наступні показники: рівні екологічно безпечної діяльності та природної безпеки ; рівень безпеки визначений на основі принципу ALARA (абревіатура від - “As Low As Reasonably Achievable” - “настільки низький, наскільки це можливо, у межах розумного”) ; система екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог та правил ; рівень здоров'я середовища ; санітарні норми, містобудівні та гігієнічні нормативи ; нормативи чистоти та екологічної стійкості . На думку дисертантки, критерії екологічної безпеки обумовлюються специфікою тієї сфери суспільної діяльності, в якій забезпечується екологічна безпека.

У відповідності із ч.3 ст.19 Закону України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року критерієм екологічної безпеки діяльності у плануванні та забудові міст України виступають встановлені природоохоронним законодавством вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, а також санітарно-гігієнічні вимоги щодо охорони здоров'я людини.

Очевидним є той факт, що, в даній правовій нормі порушено принцип галузевої спрямованості правових вимог. А саме, вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища та збереження та раціонального використання природних ресурсів не можна вважати вимогами екологічної безпеки, оскільки їх дотримання безпосередньо не призводить до забезпечення безпеки життя і здоров'я людини у плануванні та забудові міст України.

Отже, згідно чинного законодавства України критеріями власне екологічної безпеки в цій сфері виступають лише санітарно-гігієнічні вимоги щодо охорони здоров'я людини, обов'язкове дотримання яких у здійсненні містобудівної діяльності передбачено ч.3 ст.19 Закону України «Про основи містобудування».

Дисертантка вважає, що такий підхід до правового закріплення критеріїв екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України не відповідає реаліям. Особливості діяльності у галузі планування та забудови міст, з позицій дисертантки, дозволяють віднести до критеріїв екологічної безпеки також і екологічні вимоги, які містяться в численних нормативних документах в галузі будівництва, дія яких спрямована на забезпечення охорони життя і здоров'я мешканців при здійсненні планування та забудови територій міст України. Вищевикладене надає авторці дисертаційного дослідження підстави стверджувати, що критеріями на основі яких має забезпечуватися екологічна безпека у плануванні та забудові міст України є екологічні, санітарно-гігієнічні та містобудівні вимоги щодо безпеки життя і здоров'я людей, що і має бути закріплено в ст.19 Закону України «Про основи містобудування».

Проаналізувавши законодавчі та доктринальні положення в сфері забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності, на нашу думку, можна виокремити наступні правові ознаки, притаманні поняттю екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України:

4) наявність підстав для виділення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст як різновиду і частини загальної екологічної безпеки;

5) становлення та розвиток абсолютних правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України;

6) пріоритетність забезпечення вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України;

7) наявність системи правових норм екологічного та містобудівного, санітарного законодавства, техніко-юридичних та нормативних документів та інших регулятивних правових засобів, дія яких спрямована на забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст;

8) наявність екологічного ризику, що виступає ознакою небезпеки і має бути мінімізований у плануванні та забудові міст України.

В сучасній еколого-правовій літературі відсутнє визначення поняття екологічної безпеки у плануванні та забудові міст. Виходячи із загального поняття екологічної безпеки та спираючись на особливості, притаманні містобудівній діяльності, автор даної роботи пропонує наступне визначення: екологічна безпека у плануванні та забудові міст України - це такий стан розвитку суспільних правовідносин у сфері містобудування, при якому системою організаційно-правових, містобудівних, економічних та соціальних засобів забезпечується регулювання здійснення містобудівної діяльності спрямоване на дотримання пріоритету вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України з метою попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля в місті .

З позицій дисертантки, сформульоване вище поняття екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України лежить в основі складної категорії «правове забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України». Зауважимо, що поняття «правове регулювання» широко досліджувалося у юридичній літературі починаючи приблизно з 70-х років XX століття, зокрема, мова йде про наукові праці вчених-фахівців з загальної теорії права , , . В свою чергу, представники еколого-правової доктрині також зверталися в своїх роботах до використання понять «правове регулювання» та «правове забезпечення» .

Отже, під правовим регулюванням слід розуміти здійснюваний за допомогою права та всієї сукупності правових засобів юридичний вплив на суспільні відносини . Етимологічно термін регулювання походить від латинського дієслова regule, що в перекладі означає упорядковувати . На погляд дисертантки, сутність правового регулювання якраз і полягає у впливі права на суспільні відносини з метою їх упорядкування, внаслідок чого вони набувають ознак правовідносин.

Оскільки екологічна безпека у плануванні та забудові міст України розуміється дисертанткою як стан розвитку правовідносин, про що зазначалося нами вище, то логічним видається застосування саме терміну «правове забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України», як забезпечення стану розвитку правовідносин. Підтвердженням вищевикладеного може слугувати наукова позиція В.І Андрейцева, на думку котрого забезпечення екологічної безпеки передбачає: “…оцінювання екологічного ризику здійснюваної діяльності, дотримання сукупності вимог, норм і нормативів екологічної безпеки зафіксованих в екологічному та інших галузях законодавства.” .

З позицій дисертантки, правове забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України - це розробка та здійснення системи організаційно-правових заходів, що спрямовані на регулювання містобудівної діяльності при пріоритетному дотриманні вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України з метою попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля в місті.

На погляд дисертантки, необхідно зауважити, що правова організація забезпечення екологічної безпеки є узагальненою й інтегрованою категорією, у якій відбиваються принципи, ознаки та особливості організаційно-структурних і правових засад забезпечення екологічної безпеки, дотримання вимог законодавства у цій сфері . Тому, розкриття змісту категорії «забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України» передбачає дослідження, насамперед, механізму правового забезпечення екологічної безпеки в цій сфері. В юридичній доктрині під механізмом, наприклад, правового регулювання розуміють всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини . Вищевикладений науковий підхід до визначення правового змісту поняття «механізм» був сприйнятий і розвинутий в еколого-правовій науці. Зокрема, В.І. Андрейцев пропонує розглядати механізм правового забезпечення екологічної безпеки як сукупність державно-правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для населення і природних систем, локалізації прояву екологічної небезпеки. При цьому, зазначений вчений серед сукупності державно-правових засобів забезпечення екологічної безпеки виділяє, зокрема, організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, забезпечувальні та охоронно-відновлювальні заходи .

Аналізуючи зміст правової категорії «механізм правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України», дисертантка підтримує наукові позиції, відповідно до яких елементами зазначеного механізму виступають відповідні державно-правові засоби. А отже, на погляд дисертантки, під механізмом правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України слід розуміти сукупність організаційно-превентивних, регулятивно-стимулюючих, розпорядчо-виконавчих та забезпечувальних державно-правових засобів, спрямованих на регулювання містобудівної діяльності при пріоритетному дотриманні вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України з метою попередження настання екологічної небезпеки та гарантування захищеності права громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля в місті.

Незаперечним є той факт, що, механізм правового забезпечення екологічної безпеки взагалі та у плануванні та забудові міст України, зокрема, в своїй основі відображає державну владу. Підтвердженням цьому слугують наступні особливості, які на нашу думку, притаманні механізму правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. По-перше, правове забезпечення у досліджуваній сфері здійснюється за допомогою правових норм, що закріплюють вимоги екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Як відомо, правові норми завжди встановлюються і санкціонуються саме державою, в особі відповідних організаційно-правових структур. По-друге, механізм правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України спирається на можливість застосування державного примусу у разі порушення законодавчо закріплених вимог пріоритету екологічної безпеки містобудівної діяльності, шляхом притягнення винних осіб до юридичної відповідальності або застосування інших забезпечувальних заходів.

В сучасній юридичній еколого-правовій літературі склався науковий підхід щодо можливості приділяти більшу чи меншу увагу аналізу різних елементів механізму дії права, а отже і правового забезпечення, в залежності від характеру дослідницьких завдань . Тому, дисертантка, спираючись на завдання даного дисертаційного дослідження вважає за необхідне зупинитися саме на організаційно-правових засадах забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, дослідивши по-перше, регулятивно-стимулюючі засоби механізму правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, а саме систему чинного законодавства України в цій сфері; по-друге, розпорядчо-виконавчі засоби механізму правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, а саме систему організаційно-функціонального забезпечення в цій сфері; по-третє, забезпечувальні заходи механізму правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, а саме систему юридичної відповідальності в сфері організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Екологічне право: Особлива частина: [підручник для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс ] / за ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. -544 с.

2. Екологічне управління / [В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський та ін.] - К.: Либідь, 2004. - 430 с.

3. Ерофеев Б.В. Экологическое право России: / Ерофеев Б.В. _ . - М.: Профобразование, 2001. - 711 с.

4. Єрофєєв М.І. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища / Єрофєєв М.І. // Екологічне право України. Академічний курс: підручник / [Ю.С. Шемшученко, Г.І. Балюк, М.В. Краснова та ін.]; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2005. - С. 163-195.

5. Загороднюк П.О. Екологічна безпека як важлива складова національної безпеки України / Загороднюк П.О. // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. - 2005. - №4. - С. 11.

6. Інформаційні матеріали Міністерства регіонального розвитку та будівництва України про підсумки роботи та стан справ у будівельному комплексі України в 2007 році -Режим доступу: http://who-is-who.com.ua/bookmaket/flagmans2008/ 2/28/1.html.

7. Коваль Л. Адміністративне право України / Коваль Леонід. - К.: Основи, 1994.- 154 с.

8. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «3емельне право; аграрне право; екологічне право: природоресурсове право» / Ковальчук Тетяна Григорівна - К., 1996. _ 20 с.

9. Кодекс Законов объединённой Германии о строительстве / . - М., 1995. -368 с.

10. Колбасов О.С. Концепция экологической безопасности (юридический аспект) / Колбасов О.С. // Советское государство и право. _ 1988. _ № 2. - С. 47-55.

11. Колбасов О.С. Экология. Политика. Право / Колбасов О.С. _ М.: Наука, 1976. - 226 с.

12. Котюк В.О. Основи держави і права : / Котюк В.О. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Атіка, 2001. - 432 с.

13. Краснова М.В. До питання компенсації шкоди за екологічним законодавством України / Краснова М.В. //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - Вип.53. - С. 88-90. - (Серія «Юридичні науки»).

14. Краснова М.В. Екологічні права і обов'язки громадян / Краснова М. В. // Екологічне право України. Академічний курс: підручник / [Ю.С. Шемшученко, Г.І. Балюк, М.В. Краснова та ін.]; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2005. - С. 39-66.

15. Краснова М.В. Проблеми імплементації в Україні положень Орхуської конвенції / Краснова Марія Василівна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - Вип. 40. - С. 30-35. - (Серія «Юридичні науки»).

16. Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування / Мунтян В.Л. - К.: Видавництво Київського університету, 1973. - 180с.

17. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. Т.1- 2005. - С. 1904

18. Новаков Л.Я. Земельна реформа і землеустрій в Україні / Новаков Л.Я., Третяк А.,. Добряк Д.С. _ К., 2000. _ С. 45-46.

19. Носік В.В. Земельно-кадастрова інформація : правові аспекти доступу / Носік В.В. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2001. - Вип. 56. - С. 18-21. - (Серія «Юридичні науки»).

Размещено на Allbest.ru