Висновки

система міжнародне право норма

З огляду на проведене у курсовій роботі дослідження, зазначимо, що на початку ХХI століття міжнародне право стало необхідним регулятором значного обсягу міжнародних відносин. Проте, ще до наших днів був накопичений значний нормативний матеріал, закладені початки міжнародно-правової свідомості. Намітилися зрушення й у національному праві, що, наприклад, закріпило привілею іноземних дипломатів, установило правовий режим іноземців.

У 1919 р. держави - переможниці в першій світовій війні вирішили створити Лігу Націй і прийняли її установлюючий документ - Статут. Була заснована перша загальна політична організація, покликана забезпечити мир і співробітництво між державами. Про розвиток механізму міжнародно-правового регулювання свідчить положення Статуту, яке відносить до числа питань, що підлягають третейському чи судовому розгляду, усі міжнародно-правові суперечки. У відповідності зі Статутом у 1922 р. була заснована Постійна палата міжнародного правосуддя - перший постійний міжнародний суд.

Важливим кроком у напрямку до сучасного міжнародного права було прийняття в 1928 р. Паризького пакту про відмовлення від війни як знаряддя національної політики. На англо-радянсько-американській конференції 1943 р. у Москві було прийнято рішення про необхідність створення загальної міжнародної організації, заснованої на принципі суверенної рівності. У червні 1945 р. конференція Об'єднаних Націй у Сан-Франциско прийняла Статут ООН, що поклав початок сучасному міжнародному праву.

У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності І самовизначення народів,

3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні І розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо,

4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.

7. Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення через механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.

Набрання чинності Статутом ООН зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Серед цих змін слід зазначити наступні.

У Статуті ООН уперше закріплено положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом "право на війну", що безкарно практикувалося раніше.

Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів міжнародного права, а також норм про основи покарання злочинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.

Закріплення у Статуті ООН норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав великих і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною основою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.

Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у міжнародному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.

Норми Статуту ООН, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у прийнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань співробітництва у сфері прав людини. Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 p.). Як відомо, щорічно 10 грудня у всіх державах світу відзначається День прав людини, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 5 грудня 1949 р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.

У світі склалася система цілеспрямованих дій і співробітництва держав для розвитку заходів довіри між ними. Логічним завершенням цього процесу стало підписання 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі,

Набула прогресивної спрямованості тенденція демократизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.

Значно зросла кількість універсальних норм міжнародного права.

Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).

У результаті на відміну від міжнародного права, наприклад, XIX ст. система чинних міжнародно-правових норм дістала назву сучасного міжнародного права. Ця система у наш час являє собою цілісне явище, що неухильно вдосконалюється і прогресивно розвивається.

Узгоджена воля суб'єктів, які створюють норму міжнародного права становить її соціальний зміст, а юридичним змістом є певне правило поведінки. Форма і зміст норми знаходяться у відносній єдності. Від чіткості відображення змісту у формі залежить можливість найповнішої реалізації норми, а отже і залежить її ефективність. При цьому зміст норми - є визначальним фактором. Він може змінюватися і змінювати зміст норми при збереженні форми ( іноді часто для цього використовують тлумачення).

На сучасному етапі суспільного розвитку однією з найбільш важливих теоретичних та практичних проблем є співвідношення національного та міжнародного права. На основі проведеної характеристики співвідношення міжнародного та національного права, потрібно зазначити, що право за своєю формою повинне бути належним чином організовано, внутрішньо погоджено, щоб не спростовувати себе в силу внутрішніх протиріч, тобто мати властивість системності. Більшість вітчизняних учених говорять про міжнародне право як про систему юридичних норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права, створюваних шляхом узгодження позицій учасників міжнародних відносин і забезпечуваних у разі потреби індивідуальним чи колективним примушенням.

Складність та масштабність проблеми аналізу особливостей системи правового регулювання суспільних відносин і визначення тенденцій її розвитку детермінує неоднозначність підходів до їх оцінки та характеристики. Нова епоха, котру сучасні дослідники часто іменують постмодерном, змушує оригінально та незаангажовано аналізувати ситуацію нестабільності правової сфери людського буття, диференційовано підходити до сформованої правової спадщини та можливості її паралелізування, взаємопроникнення тощо із відповідною міжнародною традицією. Фундаментальний аспект міжнародної традиції права -- ідея, теорія та інститут прав людини упродовж достатньо тривалого періоду визначав феноменологічну основу самого праворозуміння. Йдеться про розгляд права, правової системи, правового регулювання і т.д. виключно крізь призму насамперед прав та свобод людини як складової статусу особи й громадянина.

Такий підхід не може вважатися прийнятним, хоча в цілому є зрозумілим. Річ у тім, що реальний розвиток правової культури XX століття у різних державах відбувався багато в чому завдяки міжнародній (європейській) правовій спадщині, нормативно-правовому оформленню та поширенню прав людини як у міжнародному, так і у внутрішньодержавному конституційному праві.

Однак, все більше проявляється парадокс сучасного способу життя, котрий виражається у плюралістичності існуючих національних правових культур та нормативності регулювання суспільних відносин. Особливо чітко це проявляється у випадку аналізу співвідношення міжнародного та конституційного (національного або “внутрішньодержавного”) права.

Список використаної літератури

1. Абдулаев М. И. Примат международного права над внутригосударственным правом: история проблемы и современность (проблемы теории). Правоведение,1992, №4.- 312 с.

2. Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник / Маріупольський держ. гуманітарний ун-т. -- Суми : Університетська книга, 2006. -- 424с.

3. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2000. 415 с.

4. Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право.-М., 1960. 143 с.

5. Бобров Р. Л. Основные проблемы теории международного права. М.: Международные отношения, 1968. 432 с.

6. Буроменський М. В., Кудас І. Б., Маєвська А. А., Семенов В. С., Стешенко В. М. Міжнародне право: Навч. посібник / М.В. Буроменський (заг.ред.). -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 335с.

7. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. К., 1981-.374с.

8. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Н. Денисов (ред.). -- К. : Юстініан, 2006. -- 672с.

9. Восканов С. Г. Доктрина советских юристов-международников в вопросе о соотношении международного // Право и политика, - 2003. №8- с 34-45.

10. Восканов С. Г. Доктрина советских юристов-международников в вопросе о соотношении международного // Право и политика, - 2003. №8 - с 76-80

11. Восканов С.Г. Историко-правовой аспект проблемы соотношения международного и национального права // Право: Теория и Практика, - 2001, - №3- с 213-234

12. Гаврилов В.В. Теории трансформации и имплементации норм международного права в отечественной правовой доктрине // Московский журнал международного права.2001. - 389 с.

13. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін. / За ред. В.В. Копейчикова. К.: Юрінком, 2000. 317 с.

14. Левин Д.Б. Наука международного права в России в конце XIX и начале XX века. - М., 1982.- 311 с.

15. Левин Д.Б. Наука международного права в России в конце XIX и начале XX века. - М., 1982. -324 с.

16. Лисенкова О. С. До питання про співвідношення міжнародного права і національного законодавства України // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації): Зб. наук. пр. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. - Вип. 4. - С. 262.

17. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. М.: Бек, 1997. 371 с.

18. Мюллерсон Р.А. Соотношение международного и национального права М., 1982. - 164 с.

19. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. 2-е изд. М.: Юристъ, 1997. 472 с.

20. Основи законодавства України: ч. 1. / Дзейко Ж.О., Нечипоренко О.Ю., Пониматченко Ю.А. та ін. Вінниця: Нова книга, 2001. 608 с.

21. Рогожин С. Социологический анализ норм международного гуманитарного права // Московский журнал Международного Права. 2000. № 4/40. С. 173-182

22. Сироїд Т. Л. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. -- 2. вид., доп. й переробл. -- Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС", 2006. -- 268с.

23. Тимченко Л. Д. Міжнародне право: навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. -- К. : Університет "Україна", 2007. -- 224с.

24. Тимченко Л.Д. Міжнародне право: Підручник. Харків: Консум, Університет внутрішніх справ, 1999. 528 с.

25. Тункин Г. И. Теория международного права. М.: Международные отношения, 1970. 512 с.

26. Тункин Г.И. Идеологическая борьба и международное право. М., 1967.-196 с.

27. Усенко Е.Т.Соотношение и взаимодействие международного и национального права и Российская Конституция // Московский журнал международного права.1995. №2. - 312 с.

28. Устав ООН и Статут международного суда. Charter of the United Nations (Russian), printed United Nations, 1970. 141 с.

29. Черкес М. Ю. Міжнародне право: Підручник. -- 5.вид., виправ. і доп. -- К. : Знання, 2006. -- 397с.

30. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. Том 1: Современные теоретические проблемы. - М.: Изд. «НИМП», 1999. - 612 с.

Размещено на Allbest.ru