Поняття монархії та її види

Сучасні абсолютні монархії володіють низкою позитивних особливостей, які проявляються:

- в здатності верховної влади концентрувати ресурси на вирішенні актуальних завдань;

- в єдності державної влади в обєднанні владних повноважень в одному центрі, що забезпечує високий ступінь взаємодії законодавчої, виконавчої та судової влади, попереджає конфлікти між ними;

- у здатності проводити ефективну внутрішню та зовнішню політику, яка гарантує політичну стабільність і єдність нації;

- в організації єдиного механізму, який виключає дублювання управлінських функцій і як наслідок існування відносно дешевого чиновницького апарату.

Однак весь цей позитив виявляється тільки в тому випадку, якщо монархом стає сильна і розумна особистість, а правляча родина орієнтована на відстоювання національних інтересів.

Монархічні держави цього регіону прийнято називати «нафтовими монархіями».

Однією з особливостей держави цього регіону є високий рівень її соціального складника; інша особливість полягає в тому, що все це досягнуто в межах архаїчних державних форм. Район Перської затоки - це регіон, де досі існують такі характерні для середньовіччя форми державного правління, як абсолютні або дуалістичні монархії.

Загальні риси «нафтових» монархій

Серед загальних рис, що характеризують форми правління держав цього регіону, можна відзначити те, що головою держави в цих країнах є монарх (король, емір, шейх). Монарх очолює всю урядову адміністрацію, призначає на важливі державні посади, нагороджує, приймає рішення про страту й помилування, активно втручається у правосуддя. Уряд (рада міністрів) призначається монархом і проводить засідання під його головуванням (прем'єр-міністр головує тільки за відсутності монарха).

У той же час абсолютна влада монарха певною мірою може бути обмежена деякими іншими органами. Наприклад, особливу та важливу роль при монархові відіграє так звана сімейна рада, котра обговорює всі найважливіші питання державної політики. Іноді може створюватися парламент, який однак, відіграє дуже незначну роль у системі державних органів. Його можна розглянути як особливу форму мусульманського інституту аш-шура - наради володаря з авторитетними чоловіками, де проводяться консультації та приймаються рішення шляхом консенсусу, тобто незаперечення того, що запропоновано монархом. Якщо парламентом все ж таки прийнято якесь рішення, то монарх має право абсолютного вето стосовно до прийнятих актів.

Монарх у цих країнах - це також вища духовна особа країни (імам). Поєднуючи світську владу з релігійною, монарх обмежений у владі тільки приписами шаріату. Хоч у цих країнах можуть існувати документи під назвою конституція, вони не є основним законом держави. Справжньою ж конституцією вважають Коран. Норми священної книги мусульман є незмінними, вони мають вищу силу. Будь-яке конституційне положення, що суперечить Корану, є недійсним. Конституція, незалежно від того, прийнята вона парламентом чи іншим органом, лише зовні розглядається як створена людьми, оскільки з точки зору мусульманської концепції права, вона повинна являти собою вираження волі Аллаха; а призначення людей, законодавства полягає насамперед у тому, щоб виявити цю волю і представити її у вигляді глав, параграфів, статей. Тому те, що зазвичай зветься конституцією, - це лише королівський нізам, дарований монархом. З огляду на це більшість монархій Перської затоки за ідеологічною спрямованістю характеризуються також як теократичні монархії, тобто держави, де повнота світської та релігійної влади зосереджені в руках однієї особи [4, с. 621].

Особливості сучасної абсолютної монархії розглянемо на прикладі Саудівської Аравії, як однієї з найбільших і найбагатших монархій.

В Саудівській Аравії іслам має найбільший вплив на різні сфери суспільно-політичного життя країни. В країні формально відсутній основний документ - конституція, так як, згідно з класичним трактуванням мусульманських теологів, конституційна база ісламського суспільства закладена в самому Корані і окреслюється системою шаріату. Прийнятий в 1992 р. королівський закон конституційного характеру «Основний нізам про владу» так і говорить: «Королівство Саудівська Аравія - суверенна арабська ісламська держава. Її релігія - іслам, Конституція - Книга Аллаха Всевишнього і сунна Його Пророка, хай благословить його Аллах, мова - арабська, столиця - м. Ер-ріяд» [26, с. 284]. Ця концепція гармонійно доповнюється ваххабітською версією мусульманського права, згідно з якою релігійна і світська влада суміщається в одній особі імама і правителя. Іншими словами, глава держави є правителем (королем) і релігійним лідером ісламської умми (імамом) одночасно. Відповідно, виконавчі, законодавчі і судові прерогативи зосереджені в руках правителя. Звідси витікає концептуальна і юридична основа принципів організації державної влади в Саудівській Аравії, яка відносить її до абсолютної теократичної держави [2, с. 102].

Прийняття в 1992р. «Основного нізаму про владу» окреслило на законодавчому рівні принципи і механізми функціонування політичної системи саудівського суспільства, а також дозволило прийняти цілий пакет законів - «Про створення системи місцевого державного управління», «Про статус Ради міністрів», «Про створення Консультативної ради», «Про статус консультативної ради» [30, с. 68].

Найзначнішим з них є закон «Про створення консультативної ради», що відновив розпущену в 1932 р. Консультативно-нарадчу раду. Оновлена рада (Маджліс аш-шура ал-амм), згідно з новим законом, складається з голови, заступника голови, генерального секретаря і 60 членів, що призначаються королем терміном на 4 роки. В 2001 р. король прийняв рішення про збільшення кількості членів Консультативної ради до 120 осіб.

В структурі Консультативної ради запроваджені 8 спеціалізованих комітетів: у справах ісламу, взаємовідносин з іноземними державами, фінансових і економічних питань, соціальних проблем, в питаннях охорони здоровя, з проблем обслуговування, по адміністративних питаннях, по освіті, по культурних та інформаційних питаннях [13, с. 19].

Згідно з «Основним нізамом про владу», главою держави є Його Величність Король Саудівської Аравії. В періоди відсутності короля його замінює спадковий принц Королівства. Король, згідно з нормами ісламу здійснює національну політику, контролює застосування норм шаріату і законодавчих актів, керує обороною Королівства, оголошує надзвичайний стан, війну і загальну мобілізацію.

Виконавча влада в Королівстві здійснюється Радою міністрів, головою якого є Його Величність Король Саудівської Аравії. Саме король приймає рішення про формування і реорганізацію Ради міністрів. Члени Ради міністрів відповідають за очолювані ними міністерства перед головою Ради міністрів, тобто перед Королем.

Законодавча влада в Королівстві здійснюється королем разом з Консультативною радою. Король має право розпуску і реорганізації Консультативної ради, а також проводить спільні засідання Консультативної ради і Ради міністрів.

Здійснення судової влади повинно бути засноване на Корані і сунні, суди діють у відповідності з ісламським шаріатом, Кораном і сунною. На чолі судової влади стоїть Вища судова Рада. Судді призначаються і зміщуються з посади указом по представленню Вищої судової ради.

«Основний нізам про владу» проголошує в якості основ саудівського суспільства сім'ю та іслам. При цьому декларується, що держава всіляко сприяє зміцненню сімей в збереженню арабських та ісламських сімейних цінностей, а також забороняє будь-які дії, що призводять до розколу і смути в саудівському суспільстві [18, с. 123].

Роблячи аналіз вищесказаному, можна дійти до висновку, що поряд з достоїнствами абсолютна монархія має також суттєві недоліки. Такі як: політична безправність народу, що не бере участь у формуванні інститутів верховної влади і проведення державної політики, юридичну безвідповідальність монарха за рішення, що ним приймаються, монополію монарха на владу, здатну призвести до встановлення режиму особистої диктатури, зловживання владою.

3.3 Нетипові форми монархій сучасності

До нетипових форм монархій відносяться: виборча, колективна, теократична, квазіпарламентська, патріархальна.

При виборчій монархії главою держави є монарх, який отримав право на трон не в результаті престолонаслідування, а в результаті обрання.

Яскравим прикладом виборної монархії є Малайзія. Правове положення штатів-членів Федерації визначається федеральною конституцією і конституціями окремих штатів. На чолі 9 малайзійських штатів стоять спадкові монархи (в штатах Кедах, Джохор, Келантан, Паханг, Перак, Селангор і Тренгану - султани, в штаті Негрі-Сембілан - великий правитель, в штаті Перліс - раджа). Штати Малака, Пінанг, Саравак і Сабах очолюються губернаторами, що призначаються Верховним главою (правителем) Малайзії. Спадкові правителі штатів утворюють Раду правителів і обирають із свого складу терміном на 5 років верховного правителя, тобто конституційного монарха, що виконує головним чином представницькі функції глави держави. Губернатори входять до Ради правителів без права брати участь в голосуванні. Окрім обрання верховного правителя держави Рада правителів «дає поради» при призначенні суддів, генерального прокурора, членів виборчої комісії і комітету державної служби, яка займається призначенням на адміністративні посади і переміщенням державних службовців. Рада приймає або відкидає закони, що стосуються питань, повязаних із зміною кордонів князівств. Згідно Конституції, будь-яке рішення уряду виноситься від імені і з згодою Верховного правителя. На практиці він приймає виходячи із рекомендацій уряду і парламенту, хоча може мати і власну позицію.

Верховний правитель затверджує, прийняті парламентом закони, кандидатуру премєр-міністра і склад Верховного суду, має право помилування і є головнокомандувачем збройними силами країни.

Виконавчу владу здійснює Кабінет міністрів на чолі з премєр-міністром. Ним призначається лідер партії, яка має більшість місць в Палаті представників. Премєр-міністр головує на засіданнях Кабінету міністрів, координує політику уряду і адміністративну діяльність міністерств і відомств. Він «дає поради» монарху при призначенні суддів, членів Виборчої комісії, Комітету державної служби [20, с. 141].

До виборних монархій належать також і ОАЕ, але їх одночасно можна вважати і колегіальною монархією. Говорячи про Обєднані Арабські Емірати, ми маємо справу із двома главами держави: колегіальний (Вища Рада Федерації) та одноосібний (раїс).

Щодо Вищої Ради Федерації, то вона повністю формується за рахунок салічної системи престолонаслідування: правитель (емір чи шейх) кожного емірату одержує своє місце в ВРФ автоматично як монарх відповідного суб'єкта федерації (на сьогодні їх сім: Абу-Дабі, Дубай, Шарджа, Рас-ель-Хайма, Аджман, Фуджейра та Умм-ель-Кайвайн).

Виборний же характер влади притаманний голові федерації - раїсу. Останній, згідно зі статтями 51 і 52 Конституції ОАЕ, обирається вказаною Вищою Радою семи правителів з числа своїх членів строком на пять років. Ілюстрацією цього можуть служити події, що розпочалися 2 листопада 2004 року, коли на 87-му році життя помер раїс ОАЕ шейх Зеїд Бен Султан аль-Нахайян. Його обовязки наслідував емір Дубай Мактум аль-Мактум. А 3 листопада новим раїсом ОАЕ було обрано шейха Халіфу Бен Зеїд аль-Нахайяна [25, с. 56].

В квазіпарламентській монархії глава держави, обмежений у здійсненні своєї влади представницьким органом, виконує функції глави уряду. Наприклад, в Кувейті законодавча влада належить еміру (главі держави) і Національним зборам. Однопалатні Національні збори (парламент) по конституції складається з 75 депутатів (50 членів обираються прямим таємним голосуванням терміном на 4 роки і 25 призначаються еміром). Виборчим правом користуються тільки чоловіки, грамотні, вроджені кувейтці.

Глава держави - спадковий емір, який фактично володіє всією повнотою влади в країні. Емір сам призначає спадкоємця трону. Це призначення затверджується парламентом. В період між сесіями Національних зборів він може видавати декрети, що мають силу закону, які потім мають бути внесені до парламенту на затвердження. Виконавча влада належить еміру і Раді міністрів. Згідно Конституції, емір після традиційних консультацій призначає прем'єр-міністра і звільняє його з посади. Емір також призначає і звільняє міністрів за рекомендацією прем'єр-міністра [28, с. 182].

Особливим різновидом монархії в сучасному світі є теократична монархія - особлива форма організації державної влади, при якій влада належить церковній ієрархії. Найбільш розповсюджений шлях набуття верховної влади - це вибори.

Прикладом такої монархії є Ватикан, де законодавча, виконавча і судова влада належать Папі Римському, пожиттєво обраному колегією кардиналів. Функції премєр-міністра виконує державний секретар. Адміністративне управління територією здійснює губернатор, що призначається Папою Римським. Вищі консультативні органи - Вселенський собор римо-католицької церкви, колегія кардиналів і єпископський собор. Практичне керівництво релігійною, політичною і економічною діяльністю здійснює римська курія. До її складу входять: секретаріат, рада з державних питань, 10 конгрегацій (духовних відомств) та інші служби. Охорону резиденції несе швейцарська папська гвардія [8, с. 213].

В одиничних випадках, країнах Африки існує патріархальна монархія. У Свазіленді король - це, по суті, вождь племені. При ньому створено племінну раду лікоко у складі 17 інших вождів, яка очолюється королевою-матір'ю (в цьому є пережитки матріархату). Після смерті монарха лікоко обирають іншого короля із числа синів покійного (останній раз такий вибір здійснювався із 120 синів короля від 80 дружин). У відповідності з Основним законом Свазіленду, монарх (титул «нгвеньяма» - лев) має вищу виконавчу, законодавчу і судову владу. Королева-мати (титул «індловуказі» - слониха) відповідає за національні ритуали, і виступає в якості регента, якщо її син помер, а спадкоємець не досяг повноліття, або не виконав ритуали ініціації. Король, у відповідності з Конституцією, є головнокомандувачем Збройних сил. Також монарх має юридичну недоторканість.

Цікавою для розгляду є система престолонаслідування. Спадкування здійснюється в залежності від стану матері потенційного короля. В аристократії перша дружина ніколи не головніша другої дружини, якщо в неї більший родовід. Королівська лінія Дламіні ніколи не шлюбна, король завжди Дламіні, а королева-мати ніколи не Дламіні. Перші дві дружини для короля обираються національними радниками. Ці дві дружини мають ритуальні функції, а їхні сини ніколи не можуть претендувати на престол. Перша дружина має бути обовязково з клану Матсебула, а друга з клану Мотса. Згідно з традицією король може одружитись після того як наречена завагітніла, довівши цим самим те, що може давати нащадків [22, с. 343].

Ще одним різновидом нетипових форм монархій сучасного світу є дуалістична монархія, у якій влада поділена між монархом і парламентом. До дуалістичних монархій відноситься Тонга - острівна держава в Океанії. Деякі вчені за певними ознаками відносять до дуалістичних монархій, Велике герцогство Люксембург, Королівство Норвегію, Королівство Марокко, Королівство Швецію та інші країни.

Тонга - спадкова конституційна монархія. Діюча Конституція країни була дарована королем Джорджем Тупоу І 4.11.1875р. Конституція Тонга складається з 3 розділів і 115 статей і відноситься до числа «жорстких» конституцій, тобто для її зміни потрібно виконати низку умов. Правом внесення змін в основний закон країни наділена Законодавча Асамблея. Для цього поправка повинна пройти 3 читання в асамблеї, а потім передана на розгляд королю.

Главою держави є король. Принцип престолонаслідування закріплений в статті 32 діючої Конституції. Спадкоємець трону повинен бути народженим в шлюбі. Престол передається старшому сину, а у випадку його смерті - його спадкоємцям.

Законодавчим органом є Законодавча Асамблея, яка складається із членів Таємної ради і Кабінету міністрів. Спікер асамблеї призначається королем із складу перів, обраних в законодавчий орган. В Тонга діє Кабінет міністрів, що складається з прем'єр-міністра, міністра закордонних справ, міністра землекористування, міністра охорони порядку, яких призначає король. Міністри займають свої посади стільки, скільки забажає король, при цьому міністр може суміщати декілька посад. Король за згодою кабінету міністрів призначає губернаторів островів Хаапай і Вавау, які одночасно є членами Законодавчої Асамблеї і Таємної ради.

Система судових органів включає в себе Таємну раду, апеляційний суд, Верховний суд, магістратські суди і земельні суди. Апеляційний суд складається з верховного судді королівства і суддів, які призначені королем за згодою Таємної ради. Апеляційний суд володіє виключним правом і юрисдикцією слухати справи і виносити рішення по апеляціях, поданих на рішення Верховного або земельного суду [3, с. 37].

У Королівстві Тонга відповідальність уряду перед королем та Законодавчими зборами (парламентом) витікає зі статті 51 Конституційного Акта Тонга. На відміну від Ліхтенштейну, Бутану та Марокко, в Королівстві Тонга відповідальність уряду означає його звітування перед королем та подання відповідей на запити членів Законодавчих зборів [26, с. 48].

Отже, виникнення нетипових форм правління є закономірним процесом, обумовленим різноманітністю традицій і культур різних країн, особливостями менталітету народів. Також значний вплив на розвиток форми державності у різних країнах світу справляє їх історичне минуле, і те яка саме форма правління притаманна для деяких держав була в історії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, ознайомившись з вищевикладеним, слід зауважити, що монархія є однією з форм державного правління поряд з республікою. Монархія - історично перша форма державності у світі. У своєму розвитку монархія пройшла декілька етапів: східна деспотія (Стародавній Єгипет, Вавилон, Урарту, Шумер), феодальна монархія (ранньофеодальна, станово-представницька та абсолютна), конституційна монархія (парламентська або дуалістична).

Що стосується сучасного світу, то з понад 200 держав, монархічна форма правління збереглась лише в 41 країні. Більшість з них є конституційними монархіями, державний устрій яких є приблизно однаковим як в Європі, так і в Азії. Однак, до нашого часу збереглось і декілька абсолютних монархій в регіоні Перської затоки (так звані «нафтові монархії»). У цих державах конституція є формальною, а вся повнота влади належить монархові.

Досліджуючи монархії сучасності, не можна не зазначити того, що кожна з них має свої, характерні тільки їй ознаки. Саме вони показують ті зміни, які відбулись з монархічною формою правління в результаті історичного розвитку.

Поряд з досить традиційними формами монархічного правління у сучасному світі є досить цікаві та нетрадиційні монархії, такі як: теократична (Ватикан), патріархальна (Свазіленд), дуалістична (Тонга), квазіпарламентська (Кувейт), виборна (ОАЕ, Малайзія). Розвиток таких монархій залежить від культурних особливостей народу, рівня розвитку країни, традицій королівської влади.

Багато хто вважає, що монархії є рудиментом минулих епох, і вони не мають перспектив свого розвитку в майбутньому. Сьогодні ж «королівське питання» обговорюється усюди в Європі та деінде в Азії. Країни зі сталими конституційними монархіями - Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція - міркують над тим, як «підігнати» корону до нових реалій. Країни, що свого часу втратили королівську владу - Італія, Німеччина, Франція - як зменшити ностальгічні заклики до повернення анахронічного, з їхньої точки зору, інституту влади. Країни, що зберегли память про царювання колишніх монархів - Австрія, Болгарія, Португалія, Румунія - як використати спадщину минулого у сучасних реаліях. Тому питання монархій є дуже дискусійним на даний час, тому що як є прихильники монархізму, так і його противники.

Що стосується монархії в Україні то потрібно сказати наступне: досвід монархічного правління на українських землях є, це зокрема Київська Русь і Галицько-Волинське князівство, а також Другий Гетьманат 1918 р. Таким чином, існує три течії українського монархізму - давньоруська, гетьманська і зовнішня (повязана з династією Габсбургів).

Основною правовою передумовою запровадження в Україні монархічної форми правління є ч. ІІ статті 5 Конституції, що закріплює виключне право народу «змінювати конституційний лад в Україні». Згідно ж із ч. І статті 5 народ, поряд з державною владою та місцевим самоврядуванням, «здійснює владу безпосередньо». Найбільш же впливовою формою безпосереднього народовладдя є референдум. Можемо припустити, що існує два варіанти легального запровадження монархічної форми правління в Україні. Перший передбачає ініціювання зміни форми правління Президентом України. Така ініціатива випливає із п. 6 статті 106 Конституції України, згідно з яким Президент України може призначити всеукраїнський референдум щодо змін Конституції. Другий варіант акцентує увагу на всенародному русі за монархію, що знаходить своє вираження у всеукраїнському референдумі. Означену форму прямого народовладдя слід реалізувати у абсолютній відповідності українському законодавству, зокрема Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми».

Таким чином, підводячи підсумок вищесказаному, обрана тема була розкрита шляхом визначення поняття і сутності монархії, виявлення, як недоліків, так і достоїнств монархії як форми правління. Також у ході роботи були охарактеризовані історичні різновиди монархій:

· Патріархальна (традиційна);

· Сакральна;

· Деспотична;

· Станово-представницька;

· Абсолютна;

· Конституційна;

· Дуалістична;

· Парламентська;

· Теократична;

· Виборна;

· Квазіпарламентська.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абліцов В. Гетьманат/ В. Абліцов // Голос України. - 2002. - №48. - С. 7

2. Асанбаев М. Аравийские монархии: общество, власть и государство / М. Асанбаев. - Алматы: Казахстанский центр гуманитарно-политической коньюнктуры, 2009. - 208 с.

3. Беликов В., Николаев В. Тонга - последнее королевство в Океании / В. Беликов, В. Николаев - М.: «Знания», 1991. - 64 с.

4. Бостан Л., Бостан С. Історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник / Л. Бостан, С. Бостан. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 730с.

5. Василь Вишиваний [Електрон. ресурс] / Коломия ВЕБ Портал, Форум

6. Гамкрелидзе Д. Почему конституционная монархия?/ Д. Гамкрелидзе/ [Електронний ресурс]

7. География. Современная энциклопедия/ под ред. А.П. Горнина. - М., 2006. - 396с.

8. Государственное устройство города-государства Ватикан/ [електронний ресурс]

9. Григонис Э. Конституционное право зарубежных стран. Курс лекций/ Э. Григонис, В. Григонис. - СПб., 2002. - 392с.

10. Елистратов А. Очерки государственного право (конституционное право)/ А. Елистратов. - М., 1999. - 148с.

11. Конституции государств Европы в 3 т. - Т.2./ под ред. А. Окунькова. - М.: Изд-во «НОРМА», 2010. - 890с.

12. Конституція України. - Суми: ТОВ «ВВП Нотіс», 2011. - 48 с.

13. Королевство Саудовская Аравия на пути прогресса. - Эр-Рияд: Департамент информации для зарубежных стран М-ва информации, 2002. - 118 с.

14. Лок Дж. Два трактати про врядування: [переклад з англ. О. Терех, Р. Дмитрець]/ Джон Лок. - К.: Основа, 2001. - 286 с.

15. Малишко М.І. Конституція Української Народної Республіки (України - Українії-Русинії). Альтернативний і перспективний народний варіант. - К., 2003. - 24 с.

16. Монархии Европы: судьбы династий / под ред. А.Д. Александрова. - М.: Республика, 2008. - 304 с.

17. Общая теория государства и права / под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 2007. - 517 с.

18. Основной Низам (положение) королевства Саудовская Аравия / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">

24. Симонишвили Л.Р. Формы правления: история и современность: учеб. пособие. - М., 2007. - 280 с.

25. Сухонос В. Монархія як державна форма: історико-теоретичний та конституційно-правовий аспекти/ В. Сухонос. - Суми: видавничо-виробниче підприємство «Мрія- » ТОВ, 2010. - 368 с.

26. Сухонос В. Теорія держави і права: навч. посібник / В. Сухонос. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - 326 с.

27. Сучасні монархії в світі - королі та королеви в ХХІ ст. // Альтер-ЕГО: політико-економічний веб-журнал. - 2011. - №16. - С. 11-19

28. Сюнияйнен Л. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. - М.: Изд-во «Наука», 1986. - 241 с.

29. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн. - К.: «Вища школа», 1997. - 259 с.

30. Юрченко В. Саудовская Аравия: власть и оппозиция // Власть. - 2003. - № 1. - С. 67-73

31. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005.- 592 с.

32. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії,

теорії, практики - Запоріжжя - Дике поле, 2005. - 540с.

33. Бесчастний В.М. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2007. - 467с.

34. Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504с.

35. Зайчук О.В., Оніщенко К. М. Теорія держави і права. Академічний

курс: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688с.

36. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома К.М. Загальна теорія держави і

права: Підручник. - Львів - Новий світ, 2003. - 584с.

37. Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крижанівський А.Ф. Основи правознавства України: Навчальний посібник: Видання 7-ме, доп. та перероб. - Х.: «Одісей», 2007. - 440с.

38. Коломієць Ю.М. «Правовий статус монарха в державах Близького Сходу, Магрибу та Японії» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www. Pravoznavec. com. ua / index - 123. htm # chlist.

39. Копєйчиков В.В., А.М Колодій: Правознавство: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 752 с.

40. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн - Київ: Атіка, 2004. - 616с.

41. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: ученик. - М.: Юридический дом «Юстицинформ», 2003. - 506с.

42. Окунькова Л.А. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 - М.: НОРМА, 2001. - 824с.

43. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те; зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атака, 2001. - 176 с.

44. Ріяки В.О. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник: Видання 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 544с.

45. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. Харків: Консул, 2006. - 656с.

46. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Начальний посібник для студентів вищих закладів освіти - К.: «Каравела», Львів: «Новий світ - 2000», «Магнолія плюс», 2003. - 480с.

47. Цвік М.В., В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина Загальна теорія держави і права. - Харків: Право, 2002. - 432с.

48. Чайковський А.С. Історія держави і права України: Підручник. - К.:

Юрінком Інтер, 2006. - 512с.

49. Шемшученко Ю.С. Великий енциклопедичний юридичний словник. - К.: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2007.- 992с.

ДОДАТОК 1

Правителі сучасних монархій:

Співкнязі Андорри: Жуан-Анрік Бібас-і-Сісіліа та Франсуа Олланд

Королева Великобританії Єлизавета ІІ

Король Швеції Карл XVI Густав

Королева Данії Маргарет ІІ

Король Іспанії Хуан Карлос І

Імператор Японії Акіхіто

Правитель Ватикану Папа Римський Франциск

Король Бельгії Філіпп

Князь Ліхтенштейну Ханс-Адам ІІ

Великий герцог Люксембурга Анрі

Князь Мальтійського ордену Метью Фестінг

Князь Монако Альбер ІІ

Король Нідерландів Віллем-Олександр

Король Норвегії Гаральд V

Король Швеції Карл XVI Густаф

Король Таїланду Пхуміпон Адульядет

Шейх Об'єднаних Арабських Еміратів Халіфа бін Заїд аль Нахайян

Король Саудівської Аравії Абдалла ібн Абдель Азіз аль Сауд

Султан Оману Кабус бен Саїд

Король Марокко Мухаммед VI бен аль Хассан

Король Тонга Тупоу VI

Король Свазіленду Мсваті ІІІ

Король Малайзії Абдул Халім Муадзам Шах

Емір Катару Тамім бін Хамад бін Халіфа Аль Тані

Король Бутану Джігме Кхесар Намг'ял Вангчук

Емір Бахрейну Хамад ібн Іса аль-Халіфа

Король Йорданії Абдалла ІІ бен аль-Хусейн

Король Камбоджі Нородом Сіамоні

Размещено на Allbest.ru