Систематизація законодавства

Зміни, що відбуваються сьогодні в правовому полі України, стосуються якісного оновлення, трансформації, реформування права. Це не просто наміри чи побажання, а гостра життєва потреба, органічно пов'язана з євроінтеграційним вибором нашої країни. Адже національне право в Українській державі істотно відрізняється від права в європейських країнах, передусім своїм «духом», своєю ідеологією; у країнах Європи воно спрямоване на забезпечення прав та інтересів людини, в нас - на забезпечення потреб держави, державного управління, державного апарату і його чиновників. З метою вдосконалення правотворчості в Україні, адаптації законів та інших правових актів до європейського законодавства належить розробити відповідні правові засоби, а саме: поліпшити порядок розроблення, прийняття й реалізації нормативної продукції; розробити єдині правила адаптації правових норм до європейського законодавства. До правових засобів мають належати такі організаційно-правові, економічні та фінансові заходи: порівняльно-правовий аналіз відповідності національного права європейському законодавству та його ефективності; планування нормотворчої роботи; єдиний порядок розроблення, прийняття й реалізації правових актів; внутрішня та зовнішня правова експертиза щодо відповідності проектів нормативно-правових актів чинному національному та європейському законодавству; наявність фахівців, спроможних підготувати нормативні акти з урахуванням установлених вимог; інтегральна єдність у процесі адаптації смислової єдності національного права з європейським законодавством тощо.

Закріплення в ст. 1 Конституції України положення про те, що Україна - правова держава, ставить перед юридичною наукою завдання обґрунтування й подальшого розвитку цього складного поняття. В теорії права як найважливішу функцію правової держави виокремлено охорону й захист інтересів людини та громадянина [12.с.6-8]. На думку вчених, сутність сучасної правової держави характеризують такі риси: 1) визнання людини, її прав і свобод вищою цінністю, а їх захист - найважливішим обов'язком держави; 2) установлення й обмеження за допомогою права меж державної влади. Отже, правовою є «держава, межі влади якої, формування, повноваження, функціонування її органів, регламентовані правом; найвище призначення якої полягає у визнанні, дотриманні і захисті прав і свобод людини й громадянина». Закріпленням у Конституції цього положення в Україні було офіційно визнано взаємну відповідальність держави і громадянина, зокрема, відповідальність держави перед людиною й громадянином. На думку науковців, «сенс публічної влади - в служінні людині, забезпеченні її прав і свобод» . Питання про відповідальність держави перед особою слід розглядати, враховуючи їхні взаємозв'язки, взаємодію, оскільки це є двосторонні, а не односторонні відносини, отже, завжди має бути взаємовплив сторін.

Крім того, об'єктивно між державою і громадянином можуть і навіть повинні існувати суперечності. Проте завдання держави - запобігати зростанню, посиленню цих суперечностей, щоб вони не призводили до гострого конфлікту. Однією з причин безвідповідальності держави є відсутність ефективних механізмів реалізації її відповідальності перед особою. Завдання українського суспільства - створити їх, оскільки держава не зацікавлена в здійсненні, а тим паче в удосконаленні механізму власної відповідальності. У правовій державі такої невідповідності у відносинах «держава - громадянин» бути не повинно.

Відсутність відповідальності держави перед громадянином ставить під сумнів реалізацію одного з головних принципів, проголошених Конституцією України, - пріоритет прав і свобод людини та громадянина, бо вони можуть бути реалізовані переважно у правовідносинах із державою. Отже, саме на державі лежить обов'язок забезпечити реалізацію цих прав, оскільки обов'язок, не забезпечений відповідальністю, перетворюється на фікцію.

Повільний прогрес у розв'язанні проблеми відповідальності держави перед особою, в налагоджуванні збалансованого правового механізму їх взаємозалежності можна пояснити, зокрема, й відсутністю необхідних теоретичних напрацювань. Юридична наука має якомога швидше позбутися синдрому перебільшення ролі й значення держави стосовно особи [13.с.28].

ВИСНОВОК

Таким чином, упорядкування законодавства - одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день. Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація - це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.

Систематизація нормативно-правових актів необхідна перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Даний процес є важливою умовою правильного з'ясування і застосування норм права державними органами, він сприяє розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства, вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб'єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цього процесу не викликає сумніву. Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, засовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Водночас, систематизація законодавства - не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів.

Чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять.

У правовій системі відбуваються різноманітні складні внутрішні процеси, тісно пов'язані із зовнішніми. Вони проходять як в усій системі, так і в окремих її частинах: підсистемах, ланках, блоках. Тому важливо виявляти та враховувати саме внутрішні закономірності правової системи, їх конкретний прояв, механізм дії. Це необхідно і для усунення можливих суперечностей у правовій системі, які, хоча і не є антагоністичними, можуть спричиняти небажані наслідки.

Систематизація законодавства має велике значення для розвитку правової системи України, охоплює всі її структурні ланки, має безупинний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування.

Отже, неможливо удосконалити законодавство без умови його правильного розуміння та термінологічного визначення. Систематизація відіграє значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.

Отже, систематизація законодавства - це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо-узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

-- усунення суперечностей між нормативними актами;

-- підвищення якості та ефективності законодавства;

-- забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів:

-- кодифікацію;

-- інкорпорацію;

-- консолідацію.

Упорядкування законодавства - одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з'ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація й уніфікація забезпечують доступність законодавства для суспільства, вони повинні використовуватись насамперед для забезпечення суб'єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цих процесів не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

На сьогодні триває процес систематизації норм конституційного права України, одним із пріоритетних напрямків якого є орієнтування на міжнародно - правові стандарти та європейські цінності.

Подальший розвиток законодавства України, як цілісної органічної системи потребує поєднання таких ознак, як узгодженість, гармонійність, визначеність, стабільність та динамізм усіх її елементів. Не викликає жодного сумніву, що законодавство будь-якої цивілізованої держави, в тому числі і України, не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані, узгоджені і взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Зазначене може бути досягнуто шляхом проведення масштабної систематизації конституційного законодавства України, яке залишається правовим фундаментом інших галузей права України.

Систематизацію законодавства доцільно визначити як діяльність щодо його удосконалення шляхом впорядкування змісту і форми законодавства та зведення всіх чинних нормативно-правових актів законодавства у цілісну, внутрішньо і зовнішньо узгоджену систему.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: навч. пос. / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

2. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб.-Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.-232с.

3. Граціанов А. І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвитку правової системи України: дис. ... канд. юрид. наук / Анатолій Ігорович Граціанов. -- K., 2004. -- 185 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підруч.- X.: Еспада, 2006.

5. Медведчук В. Від системної право - творчості до систематизації національного законодавства / В. Медведчук / / Юридичний вісник України. -- 2000. -- № 42. -- С. 1, 3.

6. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина 1. Актуальні проблеми теорії держави: Навчальний посібник / С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша, Н. М. Пархоменко, Т. О. Пікуля, Н. В. Пронюк. -- К, 2007.

7. Лисенко О. М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 01 / Лисенко О. М. -- К., 2001. -- 169 с

8. Пархоменко Н. М. До питання про визначення правових актів в теорії права // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -- Вип. 14. -- К.: 2003. -- С 38-45.

9. Скакун О. Ф. Теорія держави та права / Пер. з рос. -- X.: Консум, 2002.

10. Теорія держави та права. Навчальний посібник / Р. А. Ромашов, Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша, Г. Н. Муртазаєва -- К.: КНТ, 2007

11. Шмельова Г. Юридичні засоби удосконалення змісту і форми законодавства / Г. Шмельова // Концепції розвитку законодавства України : матеріали науково - практичної конференції. -- К, 1996. -- 508 с.

12.Оніщенко Н. Інститут юридичної відповідальності держави перед собою: формування та тенденції розвитку // Судова апеляція. - 2007. - №1. - С. 6-13.

13. Тимченко С., Калюжний Р., Пархоменко Н., Легуша С. Теорія держави і права. - К.: Видавець Паливода А., 2006. - С. 280.

Размещено на Allbest.ru