Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом

Ліцензування, це механізм державного регулювання направлений на допуск до провадження діяльності суб'єктів господарювання, які можуть забезпечити виконання організаційних, кваліфікаційних та технічних вимог встановлених для певного виду господарської діяльності з послідуючим контролем за провадженням ними діяльності та анулюванням ліцензій ліцензіатам, які таки вимоги не забезпечують. [19]

Згідно із статтею 9 Закону ліцензуванню підлягає господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Ліцензуванню підлягяє діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за винятком:

§ технологічних (внутрішньооб'єктні, внутрішньозаводські та внутрішньокар'єрні) перевезень, які здійснюються автотранспортними засобами без виїзду на дороги, загального користування;

§ внутрішньогосподарських перевезень, які здійснюються автотранспортом колективних сільськогосподарських підприємств для потреб сільського господарства;

§ перевезень пасажирів і вантажів, які здійснюються за спеціальними постановами Уряду України;

§ перевезень пасажирів і вантажів, пов'язаних з ліквідацією стихійних лих;

§ перевезень пасажирів і вантажів автотранспортими засобами, підпорядкованими закладам охорони здоров'я, Міністерства зв'язку (за винятком перевезень, які здійснюються цими організаціями на комерційній основі), Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та органами державної безпеки.[18]

Враховуючи значні обсяги практичної роботи з ліцензування (за попередніми оцінками ринок транспортних послуг складає понад 100 тис. перевізників) до цієї діяльності були задіяні обласні автотранспортні управління та Українське бюро по ліцензуванню автомобільних перевезень, що виконували функції робочих органів Укравтотрансу з підготовки документів для видачі та анулювання ліцензій та здійснювали контроль за додержанням ліцензійних умов[51].

З цією метою в структурі автоуправлінь сформовані підрозділи з ліцензування внутрішніх автомобільних перевезень, забезпечено підбір керівників і спеціалістів цих підрозділів, створена матеріальна-технічна база, придбана комп'ютерна техніка, розроблено необхідне програмне забезпечення та електронна система передачі даних.

Створено ліцензійний реєстр Укравтотрансу, який містить інформацію про видані суб'єктам господарювання ліцензії, аналіз якої дозволяє визначити кількість перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів та перевезення пасажирів і вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні окремо по кожному регіону та відстежувати основні тенденції формування ринку транспортних послуг Ліцензування безумовно має позитивнезначення в системі державного регулювання. Воно дає змогу проаналізувавши подані документи для отримання ліцензій, визначити спроможність суб'єкта господарювання надавати послуги з автоперевезень, а видача ліцензійних карток на транспортні засоби дозволяє регулювати і відслідковувати їх допуск до конкретних видів перевезень.

З метою забезпечення реалізації комплексу заходів направлених на реформування і вдосконалення діючої системи ліцензування надання послуг з автоперевезень та створення прозорого механізму видачі ліцензій затверджена Концепція вдосконалення ліцензування надання послуг з автоперевезень [48]

Концепція має за мету забезпечити реалізацію комплексу заходів направлених на реформування і вдосконалення діючої системи ліцензування та створення прозорого механізму видачі ліцензій. Для досягнення зазначеної мети необхідно провести реформування та вдосконалення ліцензування автоперевізної діяльності на основі вирішення таких завдань:

§ докорінної зміни діючої системи видачі ліцензій та забезпечення оптимального розміщення органів ліцензування автомобільних перевезень на території України;

§ нового підходу до механізму визначення суб'єкта господарської діяльності, якому видається ліцензія;

§ вирішення питання державного регулювання через механізм ліцензування інших складових автомобільного транспорту;

§ допуску до ліцензійної діяльності перевізників, які самостійно не можуть забезпечити проведення технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, медичного контролю водіїв;

§ підвищення ефективного використання для допуску в ліцензійній діяльності рухомого складу ліцензійної картки, яка оформляється на кожний транспортний засіб ліцензіата;

§ вдосконалення механізму допуску суб'єктів підприємницької діяльності та транспортних засобів, яки використовуються для здійснення перевезень до здійснення міжнародних перевезень;

§ приведення у відповідність до вимог чинного законодавства норм встановлених відомчими документами для видачі ліцензій та ліцензійних карток;

§ вдосконалення автоматизованої системи управління ліцензуванням.[19]

Вирішення зазначених завдань буде сприяти:

§ створенню прозорої процедури ліцензування;

§ становленню сучасного ринку послуг, його захисту від недобросовісних суб'єктів підприємницької діяльності;

§ захисту споживачів на ринку послуг від небезпечних перевезень;

§ створенню конкурентного середовища;

§ забезпечення допуску перевізників до здійснення перевезень на підставі їх спроможності безпечно та якісно здійснювати перевезення пасажирів, підтвердженням чого є сертифікат відповідності послуг пасажирських автоперевезень;

§ забезпеченню використання сертифікованих і дозволених до використання транспортних засобів;

§ забезпеченню доступності послуг;

§ захист прав, законних інтересів, життя і здоров'я громадян, навколишнього природного середовища, та забезпечення безпеки держави.[25]

Органи Міністерства транспорту України при отриманні заяв на видачу ліцензій по здійсненню перевезень перевіряють такі умови, необхідні для здійснення цієї діяльності:

суб'єкт підприємницької діяльності повинен бути власником або розпорядником транспортних засобів, які були б придатні для користування в ліцензійній діяльності і відповідали б вимогам технічної експлуатації, правилам безпеки дорожнього руху, санітарним та екологічним нормам;

підприємці -юридичні особи для здійснення міжнародних перевезень, крім країн СНД, повинні мати необхідні документи для виїзду за кордон, банківську гарантію наявності коштів в розмірі не манше 1000 доларів США на транспортний засіб або 50 доларів США на тонну максимально допустимої ваги, або на одне місце для сидіння в транспортному засобі для пасажирських перевезень, 400 доларів США на транспортний засіб, а також необхідні документи для виїзду за кордон.

При здійсненні діяльності згідно з отриманою ліцензією суб'єкти підприємницької діяльності повинні дотримуватись наступних правил:

§ здійснювати свою діяльність згідно з особливими умовами та правилами зазначеними в ліцензії;

§ дотримуватись вимог чинного законодавства щодо кваліфікації водіїв, а також стану транспортних засобів та обладнання відповідно до нормативно-технічних вимог, правил безпеки дорожнього руху, санітарних та екологічних норм;

§ мати на лобовому склі кожного автотранспортного засобу ліцензійну картку;

§ виконувати вимоги міжнародних конвенцій в галузі міжнародних перевезень, Правил перевезень вантажів і пасажирів, цих Правил та інших положень і правил, які регламентують діяльність за ліцензіями, нормативних документів Міністерства транспорту України, що стосуються здійснюваної ліцензійної діяльності;

§ в разі збільшення кількості транспортних засобів (без зміни роду діяльності) власник повинен отримати у встановленому порядку додаткові ліцензійні картки.

Власник ліцензії не має права передавати її іншій юридичній або фізичній особі.

Право на керування транспортними засобами, що обладнані спеціальними звуковими і світловими сигналами або призначені для перевезення небезпечних вантажів, а також автобусами міжміських і міжнародних маршрутів, мають громадяни, які останні 3 роки працюють водіями відповідної категорії транспортних засобів.[39]

Суб'єкти підприємницької діяльності при здійсненні перевезень пасажирів не повинні перевищувати тарифи, які встановлені відповідно до чинного законодавства.

Контроль за виконанням суб'єктами підприємництва Умов і правил ліцензійної діяльності по здійсненню внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, додержанням чинного законодавства з цих питань здійснюється працівниками Міністерства транспорту України, які можуть вживати заходів згідно Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом

Отже, сфера автомобільного транспорту є галуззю економіки, що безпосередньо впливає на безпеку життя і здоров'я громадян, охорону навколишнього середовища і вимагає застосування спеціальних методів державного регулювання і контролю, що забезпечують вимоги безпеки.

Розвиток системи стандартизації в галузі автоперевезення спрйчиняється двома чинниками: введенням нових законодавчих вимог та конкуренцією. Ускладнюються вимоги, поступово гармонізуються регіональні системи (Європа, Америка, Японія), стираються відмінності між різними системами одного регіону, набувають пріоритету міжнародні системи перед національними.

На нашу думку, розвиток нормативної бази автомобілебудування та автоперевезень в Україні має свої особливості. З більш ніж ста чинних в Європі Правил ЄЕК 00Н прямим застосуванням через ГОСТи введено 15 правил. В 41 нормативному документі, чинному в Україні, Правила використані і на них є посилання. З 353 стандартів 150 галузі автомобілебудування і автоперевезення вимоги 70 введені в галузеві стандарти (ОСТ) і більше 50 - в ГОСТи..[44]

Аналіз існуючого фонду НД показав, що нормативні документи з стандартизації дорожніх транспортних засобів розроблялись хаотично, без чіткої структурної схеми. Наприклад, частина стандартів, що містять в собі вимоги безпеки і мають обов'язковий характер, були розроблені як галузеві. З іншого боку, існують міждержавні стандарти, що регламентують показники, які є предметом договору між замовником і виготовлювачем і можуть бути занесені в технічні умови на продукцію. На один об'єкт стандартизації існують окремо стандарти на "терміни та визначення", "технічні вимоги", "методи випробувань", які досить часто не узгоджені між собою, а іноді і суперечливі.

Галузева нормативна база налічує близько 780 нормативних документів, для супроводу і удосконалення яких потрібні значні кошти. Особливістю нормативної бази України в галузі автомобілебудування, а також вантажних перевезень є те, що вимоги стандартів, пов'язаних з безпекою ДТЗ, істотно не змінювались протягом 5-20 років.

Одним з методів, що є найбільш ефективним методом дії на діяльність підприємств автомобільного транспорту є сертифікація.

Сертифікація -- це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Вона є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності». Підтвердження відповідності -- це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам[42]

Проведення сертифікації здійснюється в цілях:

§ створення умов для діяльності організації і підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародній, економічній, науково-технічній співпраці і міжнародній торгівлі;

§ сприяння споживачам в компетентному виборі продукції;

§ захисту споживача від недобросовісної виготівника (продавця, виконавця);

§ контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна;

§ підтвердження показників якості продукції, заявлених виготівником.

Під сертифікатом відповідності розуміється документ, виданий по правилах системи сертифікації для підтвердження відповідності продукції, що сертифікується, встановленим вимогам.

Реалізація процедур сертифікації забезпечується комплексом законодавчо-правових документів що створили необхідні передумови формування систем сертифікації на автомобільному транспорті. До їх числа входять закони «Про технічне регулювання», «Про захист прав споживачів»[5], «Про безпеку дорожнього руху»[6], Держстандарт України і інші державні органи в межах своїх повноважень створюють системи сертифікації окремих видів однорідної продукції і послуг і встановлював правила процедури і управле ния для проведення сертифікації в єтих системах.

Об'єктами сертифікації на автомобільному транспорті є: продукція, послуги і інші об'єкти, якими можуть бути процеси, роботи, системи якості і ін.

До продукції відносяться: вироби, використовувані на автомобільному транспорті як предмети і засоби праці: автотранспортні засоби і запасні частини до них; експлуатаційні матеріали (нафтопродукти і автопрепарати); гаражне устаткування.

До послуг відносяться: послуги з технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів; послуги в області перевезення вантажів і пасажирів і ін.

Створення і функціонування сертифікації на автомобільному транспорті пов'язане з вирішенням наступних завдань:

§ забезпечення високого технічного рівня техніки, матеріалів і устаткування, що поставляються і використовуваних на автотранспорті;

§ забезпечення технічного стану автомобільної техніки і її безпечної технічної експлуатації, що регламентується;

§ забезпечення високої якості і безпеки послуг у сфері вантажних і пасажирських перевезень;

§ забезпечення безпеки іншої виробничої діяльності підприємств, організацій автомобільного транспорту;

§ забезпечення безпеки дорожнього руху;

§ забезпечення екологічної безпеки автотранспортної діяльності.

Сертифікація послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом включає:

§ подачу заявки на сертифікацію;

§ ухвалення рішення по заявці, зокрема -- вибір схеми сертифікації;

§ оцінку процесу надання послуги або системи якості;

§ проведення сертифікаційних перевірок результату послуги;

§ аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифікату відповідності;

§ видачу сертифікату відповідності;

§ здійснення інспекційного контролю за сертифікованою послугою;

§ заходи, що коректують, при порушенні відповідності послуги встановленим вимогам.[5]

Для проведення сертифікації послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом виконавець послуги направляє в акредитований орган по сертифікації заявку на проведення робіт по сертифікації

При необхідності, на вимогу органу по сертифікації, додатково до заявки може зажадатися інформація про рухомий склад, кваліфікації персоналу і тому подібне

Орган по сертифікації розглядає заявку і в 7-денний термін з моменту її отримання повідомляє заявникові рішення, яке містить всі умови сертифікації, що грунтуються на встановленому порядку сертифікації даної послуги.

Орган по сертифікації послуг проводить експертизу всіх матеріалів (протоколи, акти і інші документи, передбачені відповідними схемами сертифікації) і ухвалює рішення про видачу сертифікату відповідності в строк не більше 5-ти днів. При позитивних результатах сертифікації орган по сертифікації послуг оформляє сертифікат відповідності, здійснює його реєстрацію в установленому порядку і видає заявникові. При негативних результатах сертифікаційних перевірок (випробувань), недотриманні інших вимог, що пред'являються до послуги, що сертифікується, або відмові заявника від оплати робіт по сертифікації орган по сертифікації послуг видає заявникові рішення про відмову у видачі сертифікату.

Вантажні автомобілі, що призначені для міжнародних перевезень, згідно з прийнятою ЄКМТ класифікацією, залежно від екологічного рівня розподілено на такі категорії:

§ "зелені",

§ "особливо зелені та безпечні",

§ "ЄВРО 3 безпечні"

§ "ЄВРО 4 безпечні".

Особливо зелений та безпечний вантажний автомобіль - автомобіль, який відповідає вимогам рівня ЄВРО-2 щодо шуму та викидів забруднюючих речовин та вимогам безпеки (у тому числі і до причепа/напівпричепа) і має такі сертифікати:

§ сертифікат відповідності вимогам до шуму та викидів забруднюючих речовин (екологічний);

§ сертифікат відповідності вимогам безпеки (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа) (безпеки);

§ сертифікати відповідності вимогам придатності до експлуатації, що видані Державтотрансндіпроектом згідно з Резолюцією ЄКМТ СЕМТ/СМ(2001)9/Final (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа);[52]

ЄВРО-3 безпечний вантажний автомобіль - автомобіль, який відповідає вимогам рівня ЄВРО-3 щодо шуму та викидів забруднюючих речовин та вимогам безпеки (у тому числі і до причепа/напівпричепа) і має такі сертифікати:

§ сертифікат відповідності вимогам до шуму та викидів забруднюючих речовин (екологічний);

§ сертифікат відповідності вимогам безпеки (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа) (безпеки);

§ сертифікати відповідності вимогам придатності до експлуатації, що видані Державтотрансндіпроектом згідно з Резолюцією ЄКМТ СЕМТ/СМ(2001)9/Final (окремо для автомобіля-тягача і причепа/напівпричепа).

Оформлення і видачу дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам здійснює СМАП згідно із затвердженим розподілом з покриттям ними витрат на проведення організаційної роботи у відповідності до кошторису.

Дозволи ЄКМТ оформлюються тільки перевізникам України, які мають ліцензію на міжнародні перевезення вантажів, ліцензійні картки на автомобілі, що відповідають вимогам ЄВРО-2 або ЄВРО-3, і комплект сертифікатів, необхідний для категорій "особливо зелений і безпечний" вантажний автомобіль або "ЄВРО-3 безпечний" вантажний автомобіль.

Дозволи ЄКМТ дають право на здійснення перевезень вантажів транспортними засобами як власними, так і придбаними на умовах лізингу між пунктами завантаження та розвантаження, що розташовані в двох різних країнах - членах ЄКМТ.

Дозволи ЄКМТ дають право також на здійснення перевезень вантажів в/з третіх країн, якщо всі три країни є членами ЄКМТ.

Дозволи ЄКМТ дають право на проїзд порожніх автотранспортних засобів через територію країн - членів ЄКМТ.

Дозволи ЄКМТ не дають права на виконання перевезень вантажів, завантажених на території однієї країни - члена ЄКМТ для розвантаження в іншому місці цієї ж країни (каботажні перевезення), на перевезення вантажів між країною - членом ЄКМТ і країною, що не є членом ЄКМТ.

Дозволи ЄКМТ не звільняють від необхідності отримання інших дозволів на транспортування великовагових, великогабаритних та небезпечних вантажів.

Дозволи ЄКМТ оформлюються конкретним перевізникам і не можуть бути передані іншим перевізникам.

Дозвіл ЄКМТ і бортовий журнал, в якому реєструються міжнародні перевезення, що виконуються згідно з дозволом, повинні перебувати у водія автотранспортного засобу протягом всього циклу перевезення, включаючи подачу порожнього автотранспортного засобу на завантаження.

Дозволи ЄКМТ і бортові журнали надаються для перевірки представникам компетентних органів на їхню вимогу.

Дозволи ЄКМТ мають чинність дії протягом календарного року (річний дозвіл - зеленого кольору) чи протягом місяця (короткочасний дозвіл - жовтого кольору з написом навскіс "короткочасний дозвіл"). Короткочасні дозволи не мають чинності на території Австрії, якщо інше не передбачено документами ЄКМТ.

Дозволи ЄКМТ повинні бути оформлені таким чином:

у нижньому правому куті проставлена печатка Міністерства транспорту України та підпис заступника Міністра транспорту України;

надрукована повна назва та адреса перевізника;

надрукований термін дії дозволу, місце та дата видачі;

можлива наявність печаток червоного кольору про заборону дії даних дозволів на території деяких країн - членів ЄКМТ (Австрія, Італія та Греція);

наявність зеленої печатки з силуетом автомобіля з буквою S на дозволах, що мають використовуватись "особливо зеленими та безпечними", та цифри 3 на дозволах, що мають використовуватись "ЄВРО-3 безпечними" вантажними автомобілями.[21]

Відповідно до вимог Резолюції ЄКМТ СЕМТ/СМ (2005)9/FINAL кожна з наведених вище категорій вантажних автомобілів повинна мати на борту такі документи:

сертифікат відповідності вантажного автомобіля чи сідельного тягача технічним приписам стосовно викидів забруднювальних речовин з відпрацьованими газами та створюваного ними шуму,

сертифікат відповідності вантажного автомобіля чи сідельного тягача вимогам безпеки,

сертифікат відповідності причепа чи напівпричепа,

сертифікат відповідності вимогам придатності до експлуатації вантажного автомобіля (сідельного тягача) чи причепа (напівпричепа), а також бортовий журнал та дозвіл ЄКМТ.

При цьому зауважимо, що три перші сертифікати видає безпосередньо завод-виробник дорожніх транспортних засобів, або його офіційний представник у країні реєстрації. Слід додати, що так звані "зелені" вантажівки замість перших трьох сертифікатів повинні мати окремий єдиний сертифікат.

Четвертий обов'язковий документ - сертифікат відповідності вимогам придатності до експлуатації вантажного автомобіля чи сідельного тягача та причепа (напівпричепа) видається Атестаційною службою України. Термін дії сертифіката безпеки не повинен перевищувати 12 місяців, що передбачає його щорічне поновлення.

Термін дії сертифікату відповідності встановлює орган по сертифікації, але не більше ніж на три роки.

Інформація про припинення дії або анулювання сертифікату відповідності доводиться органом по сертифікації, що його видав, до зведення заявника, споживача послуг і інших учасників даної Системи сертифікації.

Анулювання сертифікату відповідності набуває чинності з моменту виключення його з державного реєстру Системи сертифікації Повторна видача сертифікату відповідності на послуги, що надаються, здійснюється відповідно до порядку, встановленого Системою.

Отже, з метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.

2.3 Особливості державного регулювання перевезень в міжнародному сполучені

Використання геостратегічного потенціалу України в умовах розвитку глобалізаційних процесів сприятиме розширенню обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченню особистості, а також створенню реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до ЄС. Система державного регулювання має бути спрямована на розв'язання ключових завдань щодо вдосконалення законодавчої й організаційної бази реструктуризації, прискореного розвитку транспортної інфраструктури, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського й Чорноморського регіонів відповідно до міжнародних стандартів[44]

Основними причинами, що стримують розвиток транспортного забезпечення у сфері зовнішньоекономічної діяльності України, є:

§ невпорядкованість системи державного регулювання щодо контролю на кордоні та справляння зборів;

§ висока вартість послуг, що надаються митними брокерами, контрольними службами й транспортними терміналами;

§ численні бюрократичні перепони при оформленні міжнародних перевезень;

§ низька швидкість доставки пасажирів та вантажів;

§ несприятлива криміногенна обстановка;

§ брак комплексного, у тому числі інформаційного, обслуговування на шляху здійснення міжнародних перевезень;

§ недостатність, а на окремих напрямах і відсутність комплексу нормативно-правових актів, що регулюють міжнародні перевезення та їх обслуговування.[39]

Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті з позиції об'єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніх етапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державної політики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхідно збагатити системою наукових принципів, методів і форм розв'язання ключових завдань розвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.

Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів забезпечує центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, який у межах повноважень:

організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

розробляє пропозиції щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

бере участь у роботі міжнародних організацій автомобільного транспорту;

забезпечує видачу дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів.

Допущення транспортних засобів до міжнародних перевезень товарів регулюється Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення 1975р. (далі Конвенція), участь України в якій засвідчена від 15 липня 1994р. Допущення транспортних засобі до перевезень вантажів регулює Порядок реалізації положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів від 21 листопада 2001р., затверджений Державною митною службою України (далі Порядок).

Зокрема, в Конвенції зазначається: ”Для допущення транспортних засобів до міжнародного перевезення, останній має відповідати умовам щодо своєї конструкції та свого обладнання. Тобто:

§ щоб митні печатки і пломби могли накладатися на них простим і надійним чином;

§ щоб із запечатаної або запломбованої частини транспортного засобу не міг бути витягнутий або в неї поміщений будь-який вантаж без залишення явних слідів злому або пошкодження накладених печаток і пломб;

§ щоб не було жодних потайних місць в транспортному засобі для приховання вантажів.[50]

Відповідно до пп. 5.3 п.5 Порядку на кожний допущений транспортний засіб видається Свідоцтво про допущення. Воно видається митницею. Для транспортних засобів, що перевозять великовагові або громіздкі вантажі, у тому числі контейнери або транспортні засоби тощо, Свідоцтво не потрібне. Оригінал Свідоцтва повинен супроводжувати дорожній транспортний засіб [6].

Порядок оформлення, видачі, використання, обліку щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ розроблений згідно з рішеннями та Положеннями ЄКМТ, що регламентують здійснення перевезень вантажів на основі дозволів ЄКМТ багаторазового використання.

Міністерство транспорту України отримує від секретаріату ЄКМТ багатосторонню квоту дозволів і передає їх листом у Державний департамент автомобільного транспорту України. Оприбуткування бланків дозволів ЄКМТ, підготовку пропозицій щодо розподілу зазначених дозволів, подання розподілу на затвердження заступнику Міністра транспорту України та передачу дозволів ЄКМТ до Служби міжнародних автомобільних перевезень для оформлення і видачі українським перевізникам здійснює Державний департамент автомобільного транспорту.

Дозвільні документи Європейської Конференції Міністрів Транспорту розподіляють на конкурсних засадах з урахуванням рівня безпеки руху й екологічної безпеки транспортних засобів, запроваджених у європейських країнах, ефективності їх використання.

Порядок проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Європейської Конференції Міністрів Транспорту визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту.

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

§ дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

§ ліцензійну картку на транспортний засіб;

§ дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;

§ свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

§ сертифікат відповідності щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по території яких буде здійснюватися перевезення.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

§ дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

§ ліцензійну картку на транспортний засіб;

§ свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

§ сертифікат відповідності щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження вимогам країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

§ список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

§ білетно-облікову документацію;

§ схему маршруту.

При виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати:

§ дозвіл України;

§ дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень;

§ свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

§ сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати:

§ дозвіл України;

§ свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

§ сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху, екологічної безпеки та енергозбереження;

§ список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень);

§ білетно-облікову документацію.

Сьогодні динаміка розвитку ринку міжнародних автоперевезень настільки висока, що він став практично некерований. Механізм доступу перевізників на "міжнародну арену" зводиться до мінімуму. Кількість же гравців на нім так високо, що ставить і без того складний бізнес в ще жорсткіші рамки. До того ж більше 80% українських вантажівок із-за невідповідності стандартам через декілька років взагалі не зможуть в'їхати до Європи. Більшість експертів вважають, що без структурного регулювання ринку наша країна навряд чи відповідатиме статусу транзитної держави. По найскромніших прогнозах європейський ринок автомобільних вантажоперевезень в напрямі Схід-Захід до 2010 року оцінюватиметься приблизно в 150 млрд. дол. На яку частину з цієї суми зможе розраховувати Україна, важко навіть припустити. Розширення Євросоюзу принесе вітчизняним перевізникам лише засмучення. При прийнятті ЄС до своїх лав нові держави транспортна система яких тісно пов'язана з Україною, багатьом нашим далекобійникам їздити до Європи на умовах Брюсселя, жорсткіших, ніж раніше, буде вельми проблематичноК тому ж екологічні вимоги, що пред'являються Європою, далеко не кращим чином відіб'ються на конкурентоспроможності українців.

За даними Асоціації міжнародних автоперевізників (АСМАП), сукупний парк 3,5 тис. українських автоперевізних фірм налічує понад 17 тис. машин, з яких європейським нормам екологічної чистоти "Eврo-2" відповідають 3,5 тис., а нормам "Eврo-3" - трохи більше 1,1 тисяч. На цьому "антиекологічному" фоні Германію вже заявила, що через деякий час машини нижче за стандарт "Євро-2" на її територію пускатися не будуть. Поляки теж штучно виконують ці обмеження, 40% видаваних ними дозволів розповсюджуються тільки на машини стандарту "Євро-2" і "Євро-3". Угорці взагалі відмовляються видавати дозволу вантажівкам стандарту "Євро-0" і "Євро-1". Видаються тільки "зелені" дозволи "Євро-2" і "Євро-3". Що стосується дій Асмапа і Мінтрансу, то ними постійно ведеться робота по збільшенню кількості дозволів на в'їзд до деяких країн, в першу чергу до Польщі. Зараз всі "дефіцитні" і отримані додатково понад квоти дозволу розподіляються тільки на автомобілі класу "Євро-2" і "Євро-3". Найбільш проблемними країнами в цьому плані є Угорщина, Італія, Австрія, Росія (трибічні дозволи), Польща (транзитні). Квоти по цих країнах не покривають потреб українських перевізників.

Ринок міжнародних автоперевезень дуже перенасичений. Він практично не регулюється. Дрібні перевізники відкрито демпінгують, знижуючи ціни.

Перевезень з України значно менше, ніж пропозицій по ним. На один вантаж можуть претендувати відразу три-чотири перевізники, а кількість машин тільки в першій половині року виросла на 1,4 тисяч. Рентабельність кругорейса, наприклад, до Німеччини, впала у декілька разів. До того ж імпортні перевезення зараз вигідніше, ніж експортні. Фрахт з України до Німеччини оцінюється в 1-1,1 тис. євро, а назад - більше 2 тис. євро.

Мінтранс і АСМАП намагаються якось виправити ситуацію, але безуспішно. Поки незрозуміло, чи буде введена квота на загальну кількість транспорту, використовуваного на міжнародних перевезеннях, як це було зроблено в Угорщині. Там кількість машин скоротилася з 50 тис. до 5 тис., причому це було економічно виправдано.

Міжнародний союз автотранспорту рік тому вніс Україну до списку країн з підвищеним митним ризиком - разом з Білорусією, Росією і Казахстаном. Як наслідок, перевізники збільшили розмір страхових депозитів для компенсації можливих рисок, у тому числі і митних. Ці заходи різною мірою введені у всіх чотирьох країнах СНД. Такі заходи дозволили Україні понизити кількість претензій митних органів. Це обійшлося далекобійникам в копієчку. Якщо в Україні до раніше внесених депозитів перевізникам довелося доплачувати 3 тис. дол., то в Білорусії - 5 тис. плюс наявність основних фондів на 30 тис. дол. Але головним ударом по перевезеннях при ухваленні спеціального формулювання відносно чотирьох країн СНД стала певна недовіра до наших компаній в Європі. Тому в такій ситуації все частіше звучать пропозиції переорієнтовуватися на схід. Там можна їздити на старих радянських "Мазах", тим більше що якість палива не завжди дозволяє використовувати в Азії автомобілі стандарту "Євро-3".

Серед кандидатів на співпрацю називають Іран. Це держава останнім часом активно лобіює створення транспортного коридору Північ-Південь для переправлення вантажів з країн Персидської затоки до Європи За десять років об'єми перевезень впали з 2-2,5 тис. поїздок в рік до 250. Проте під час останньої Ялтинської конференції міжнародних автоперевізників наголошувалося, що повідомлення з азіатськими країнами в найближчі декілька років стане одним з пріоритетних напрямів.

До сьогоднішнього дня "екологія" завжди вважалася основним обмеженням для українських перевізників. Проте Євросоюз має намір ще більш посилити свої вимоги. Мова йде про відповідності автоперевізників системі якості ІСО-9001. Подібний сертифікат обійдеться українським компаніям в круглу суму, тому і отримати його вони не поспішають.

В той же час в тих компаніях, які пройшли таку сертифікацію, вважають, що вона не тільки поліпшить їх положення на ринку, але і збільшить їх частку. Зараз крупні компанії, що мають на балансі до 100 і більш за машини, займають тільки п'яту частину ринку. З отриманням міжнародних сертифікатів покращає і система управління якістю. Це дозволить привертати не тільки вітчизняних замовників, але і активізувати роботу на зовнішніх ринках. У Мінтрансі вважають, що європейські вимоги цілком обоснованны, оскільки це підвищує рівень послуг вітчизняних компаній.

Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом проводить служба міжнародних автомобільних перевезень центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту в пунктах пропуску через державний кордон України та в пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Служба міжнародних автомобільних перевезень діє відповідно до законодавства та свого положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Функціями контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є:

контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху, екологію та санітарні норми;

перевірка вагових і габаритних параметрів транспортних засобів;

контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

облік автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;

перевірка транспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.[40]

Характерною рисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основні питання міжнародних перевезень розв'язуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів.

У більшості міжнародних транспортних конвенцій містяться положення, що стосуються договору автоперевезення вантажів і пасажирів у відповідних міжнародних сполученнях. Проблеми міжнародного транспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях. Найбільше значення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Європейської Конференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортної Наради Міністрів транспорту країн-учасниць СНД.

Різні міжурядові організації, а також окремі держави спільно повинні уніфікувати норми, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом. І тому для більш глибокої концентрації міжнародних норм, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом, необхідно прискорювати процес створення універсальних міжнародних норм у цій сфері.

Співробітництво в галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізного процесу в міжнародному сполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи держав Співдружності у світову транспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках. І хоча розроблені Концепція скоординованої транспортної політики країн Співдружності, Концепція приєднання до міжнародних конвенцій і угод в галузі автомобільних вантажних і пасажирських перевезень, Угода про інформаційний обмін на ринку транспортних послуг, Угода про маси і габарити транспортних засобів, що пропускаються на автомобільних дорогах при здійсненні міжнародних перевезень, міжурядова Угода про обов'язкове страхування пасажирів у міжнародному автомобільному сполученні, Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, Декларація про протидію несумлінній конкуренції на міжнародному автомобільному транспорті держав-учасниць СНД і ряд інших документів, однак ефективність роботи автотранспорту при забезпеченні міждержавних і транзитних зв'язків у рамках СНД продовжує залишатися на досить низькому рівні.

Автотранспортна складова у витратах національних економічних систем країн СНД залишається високою і автотранспорт недостатньо сприяє інтенсифікації торгівлі як у рамках Співдружності, так і з іншими країнами. Інтеграція у світову і європейську автотранспортну системи є одним з найважливіших пріоритетів національної політики держав-учасниць СНД. Однак, процес приєднання держав-учасниць СНД до угод і конвенцій ЄЕК ООН в сфері автотранспорту значно відстає за динамікою від інших країн і, у першу чергу країн, що входять у Європейський Союз. Тому з метою забезпечення стійкої інтеграції національних автотранспортних комплексів у світову і європейську автотранспортну систему, реалізації транзитного потенціалу країн-учасниць СНД, особливо в умовах зростання перевезень між Європою та Азією, необхідно:

Інтенсифікувати процес приведення національного законодавства в сфері автотранспорту у відповідність до міжнародних норм і стандартів, що встановлені в угодах і конвенціях ЄЕК ООН;

Розглянути можливість приєднання до тих угод і конвенцій ЄЕК в сфері автотранспорту, до яких відповідні країни-учасниці СНД поки що не приєдналися, з урахуванням національних пріоритетів в сфері інтеграції у світову транспортну систему;

При розгляді послідовності приєднання до конвенцій і угод ЄЕК ООН в сфері автотранспорту та їх виконання взяти до уваги приєднання до них сусідніх країн, а також країн, з якими налагоджений інтенсивним торговий обмін і відповідні йому об'єми міжнародних автомобільних перевезень;

Ратифікувати ті угоди і конвенції ЄЕК ООН, до яких окремі країни-учасниці СНД приєдналися, однак не завершили усі внутрідержавні процедури;

Активніше включатися в діяльність неформальної Міжпарламентської групи з автомобільного транспорту СНД, яку організовано за ініціативою асоціацій міжнародних авто перевізників країн-учасниць СНД з метою скорішого вирішення проблем авто перевізників, особливо, в сфері законодавчого забезпечення галузі;

Активізувати процес приєднання країн-учасниць СНД до інших міжнародних угод і конвенцій, враховуючи прийняті в рамках СНД, та приведення у відповідність із ними національної правової бази в сфері автотранспорту.

В Україні проводиться робота в напрямку інтеграції у світовий ринок автомобільних міжнародних перевезень, зокрема, в останні роки Україна приєдналася до Конвенцій КДПВ та КАПП. Однак, для подальшого розвитку міжнародних автоперевезень варто прискорити ратифікацію й інших Конвенції в цій сфері, як універсальних (міжнародних), так і регіональних на рівні СНД. На завершення додам, що Україна, плануючи ввійти в загальноєвропейську транспортну мережу, повинна прийняти принципи Європейської загальної транспортної політики, адаптувавши їх до українських умов. Головна мета цієї політики - утворення єдиного ринку транспортних послуг, підвищення ефективності функціонування транспортних підприємств і об'єктів транспортної інфраструктури, збільшення безпеки перевезень, надійності і комфортності подорожей пасажирів і перевезень вантажів. Ці завдання повинні бути вирішені найближчим часом.

Однак, робота зі створення сучасної нормативно-правової бази автомобільного транспорту виявила цілий ряд об'єктивних труднощів і протиріч, пов'язаних, насамперед, зі змінами характеру економічної діяльності в цілому. Варто очікувати, що формування цієї бази зажадає ще досить великих зусиль і тривалого часу.

Розділ 3. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання

3.1 Поняття договору перевезень вантажів автомобільним транспортом

У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією - категорією господарського договору.[52]

Укладення договорів -- це особлива, специфічна форма діяльності транспортних органів. Насамперед зазначимо, що поняття договору, яке досить інтенсивно використовується у цивільно-правовій та адміністративне-правовій літературі, набуло значного поширення в юридичній практиці і будь-яких сумнівів не викликає.

Проте змінювані в процесі історичного розвитку суспільні відносини і практика їх регулювання залишають без докладного аналізу транспортні договори. Свого часу це питання досить активно дискутувалося науковцями, щоправда в основному з проблеми співвідношення: плану -- як адміністративно-правового акту і договору перевезення та договору перевезення -- як цивільно-правової угоди, але в основу якої покладено план перевезення.

З цього питання автори висловлювали різні думки (погляди): від думки, що проблема співвідношення плану і договору повинна дістати однакове рішення незалежно від видів господарської діяльності до думки, що неможливо переносити на відношення саме з перевезення вантажів ті конструкції, які вироблені наукою в інших галузях господарської діяльності. Звичайно, на той час існували жорсткі планово-економічні відносини і план відігравав важливу роль. Виконання плану було одним з найважливіших показників господарської діяльності. План розглядався як метод державного управління майновими відносинами, з одного боку, а з іншого -- як юридичний факт, з яким закон пов'язує необхідність виникнення конкретних правовідносин, тобто обов'язковість укладення відповідного договору. У такому разі договір був засобом конкретизації і реалізації плану, причому стосовно перевезення вантажів діяльність транспорту завжди була плановою.

Загальними функціями договору є:

§ ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

§ програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

§ інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

§ гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

§ правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).[53]

При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Укладання договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.[3]

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

У ЦК України (ст. 908-928) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку[3]. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України “ Про залізничний транспорт” від 4липня 1996р., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.; на річковому - Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р.; на морському - Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994р.; на повітряному - Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України від 4 травня 1993р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001р.ита іншими нормативно-правовими акт

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України “Про транспорт”, де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільним транспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України “Про автомобільний транспорт”, Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видів перевезень.

Щодо договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі. Це правило встановлено ст. 44 Цивільного кодексу, яка називається "Письмові угоди". Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Правове регулювання договору перевезення здійснюється главою 64 Цивільного кодексу України, Законом України ”Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення. Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення автомобільним транспортом:

§ договір перевезення пасажирів;

§ договір перевезення багажу;

§ договір перевезення вантажу;

§ договір перевезення пошти;

§ договір перевезення по прямому та змішаному сполученню;

§ договір перевезення в міжнародному сполученні[3].

У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди.