Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а також визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК.

Документами, на підставі яких орган чи особа, що здійснює кримінальне провадження, встановлює неповнолітній вік особи, є її свідоцтво про народження, а недієздатність чи обмежену дієздатність особи - відповідне рішення суду.

Питання представництва за законом визначаються ст. 242 ЦК: батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною; законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. У кримінальному провадженні як законні представники потерпілого можуть бути залучені його батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності: [7, с.12-15]

- опікуни чи піклувальники особи;

- інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї;

- представники органів опіки і піклування;

- представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний потерпілий.

Питання участі у кримінальному провадженні законного представника потерпілого визначаються на засадах, аналогічних участі у кримінальному провадженні законного представника підозрюваного, обвинуваченого (про законного представника підозрюваного, обвинуваченого див. коментар до ст. 44 КПК).

Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд-постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. З моменту прийняття і оформлення відповідного процесуального рішення законний представник набуває процесуальних повноважень у кримінальному провадженні. [8, с.125-126]

У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, яким надається право виступати законними представниками потерпілого у кримінальному провадженні. Так, законний представник підлягає заміні, якщо він є підозрюваним або обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, яким потерпілому заподіяна шкода; якщо він є захисником або надає правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому; якщо він своїми діями шкодить інтересам потерпілого або зловживає наданими йому повноваженнями; якщо він внаслідок своєї бездіяльності не реалізує повноважень, наданих йому законом, тощо.

Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. Це означає, що законний представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами потерпілого, передбаченими ст. 56 КПК, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику за своєю природою.

Участь потерпілого, інтереси якого у кримінальному провадженні представляє законний представник, у процесуальних діях без участі законного представника не допускається. Такий потерпілий може реалізувати надані йому процесуальні права, за винятком тих прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику, лише за допомогою законного представника. [8, с.125-126]

Висновок

Отже, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу. Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,-- після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав -- на забезпечення безпеки.

Сучасні умови боротьби зі злочинністю вимагають від слідчого високого рівня професіоналізму і все більшої майстерності в боротьбі зі злочинністю. Він повинен володіти не тільки правовою, але й логіко-психологічною культурою, сильним характером і волею. У розкритті злочину важливим способом одержання показань є допит свідка і потерпілого. За його допомогою одержується і перевіряється значна кількість інформації, яка є такою необхідною для встановлення істини у кримінальній справі.

Значну роль у допиті відіграє знання логіки, особливо при формулюванні запитань, визначенні їх послідовності, при аналізі і оцінці одержаної інформації. Ефективність допиту значною мірою визначається тим, наскільки правильно сформульовані запитання. Таким чином, знання законів і правил логіки дає можливість при розслідуванні кримінальних справ домагатись їх ефективності і приймати правильні рішення, у цьому аспекті суттєву роль відіграє проблема запитань у практичній діяльності слідчого. Суворе дотримання слідчим чинного законодавства, законності і справедливості під час проведення допиту - гарантія забезпечення конституційних прав і свобод громадян України.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

http://www.president.gov.ua/content/constitution.html

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року http://www.naiau.kiev.ua/osvitamvs/

3. Кримінально-процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар. Тертишник В.М. - К.,:А.С.К. 2007. - 1056с.

4. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2-ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 2012. -516с.

5. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду україни. - 2010. - №4. - С.41-44.

6. Удалова Л. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуального законодавства // Право України. - 2008. №6.

7. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К., 2005. -- С. 12-15.

8. Кримінальний процес України / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. -- Х., 2010. -- 596 с.

9. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. -- К., 2011. -- С. 26-27.

10. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. -- К., 2012. -- 567 с.

11. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України у контексті європейських стандартів : [монографія] / Маляренко В. Т. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - C. 425-426.

12. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні : Вибрані твори / Михеєнко М. М. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - C. 235.

13. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до державного іспиту. - К.: Істина, 2008. - 563 с.

14. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія. - К., 2010.

15. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. -Х.: Арсіс, 2002. -160 с.

16. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. -- К.: А.С.К., 2011. -- 1120 с.

17. Назаров В.В., Омелянинко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид.2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2007. - 584 с.

18. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю.Шепітька. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Концерн Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 736 с.

19. Слінько С.В. Проблеми правового статусу суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності: монографія / С.В. Слінько. - Х.: Нац. ун-тет внутр. справ, 2012. - С. 153-154.

Размещено на Allbest.ru