Кримінально-правова характеристика співучасті у злочині
Поняття співучасті у злочині. Кількісна ознака об'єктивної сторони співучасті. Об'єктивна і суб'єктивна сторона ознаки спільності співучасті. Види співучасників. Виконавець (співвиконавець). Організатор. Підбурювач. Пособник. Форми співучасті.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.06.2003 |
| Размер файла | 45,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Підбурювання може виражатись у словес-ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо-ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під-бурювання сам по собі є кримінальне кара-ним, він повинен отримувати самостійну кри-мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).
З об'єктивної сторони підбурювання харак-теризується лише активними діями, однак во-но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за-гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії - ст.161 КК).
У разі якщо підбурювання особою іншої осо-би до вчинення певних дій утворює самостій-ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку-вати за відповідною статтею Особливої части-ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією -- ч. 2 ст. 303 КК).
2.4. Пособник
Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприя-ла вчиненню злочину іншими співучасника-ми: порадами чи вказівками: наданням засо-бів чи знарядь; усуненням перешкод, -- а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: перехова-ти злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його прихо-вуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення по-няття пособника відрізняється двома момен-тами:
-- у чинному визначенні йдеться про спри-яння вчиненню злочину іншими співучасни-ками. чого не вказував КК 1960 р.:
-- новий КК доповнив поняття пособника новою ознакою, вказавши, що ним також є особа, яка заздалегідь обіцяла придбати чи здобуті предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню зло-чину.
Що ж до змісту конкретних ознак пособни-ка. то їх у стислому вигляді можна визначити.
Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучас-никам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та ін-ших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.
Надання засобів чи знарядь злочину -- це передача іншим співучасникам різних пред-метів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на по-терпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).
Під усуненням перешкод розуміється лік-відація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного на-міру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди мас проникнути виконавець, відключенні сиг-налізації чи, навпаки, її невключенні, виве-денні із ладу засобів зв'язку тощо.
Переховування злочинця, знарядь чи засо-бів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку чи під час його вчинення. Такі дії мо-жуть виразитись у: наданні злочинцю помеш-кання, підроблених документів; знищенні за-собів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні гро-шей чи майна, які були предметом злочину;
придбанні чи продажі майна, здобутого зло-чинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематич-ного їх вчинення вони давали підстави вико-навцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.
Не обіцяне заздалегідь переховування зло-чинця, знарядь чи засобів злочину, слідів зло-чину чи предметів, здобутих злочинним шля-хом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності ли-ше у випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.
Заздалегідь дана обіцянка сприяти прихову-ванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім пере-лічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцян-ка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів. здобутих злочинним шляхом, тощо.
Не є співучастю обіцяне до закінчення вчи-нення злочину неповідомлення про достовір-но відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчи-нене ними діяння містить склад іншого зло-чину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243 КК).
Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні зло-чину іншими співучасниками (наприклад, до-помога організатору в організації злочину чи керуванні ним).
На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони, пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності.
Розділ III Форми співучасті
3.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті
Для України боротьба з організованою злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого виживання. Ця думка була висловлена майже п'ять років тому на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Однак і сьогодні важко заперечувати її актуальність. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.
Ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Отже, злочинна організація -- це різновид малих неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою яких є антисуспільна спрямованість.
Соціальна організація має низку характерних ознак (властивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети):
1) соціальна організація має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через досягнення останньої. Це означає, що організація становить засіб та інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута ними поодинці;
2) задля досягнення мети члени організації змушені розділятися за ролями та статусом. Відповідно соціальна організація становить складну взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що виконуються членами організації. Соціальна організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та інтереси в тому обсязі, який визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній організації;
3) організація виникає на основі розподілу праці та її спеціалізації за функціональною ознакою. Тому в соціальних організаціях утворюються різні горизонтальні структури. Однак істотнішим для розуміння організації є те, що вона завжди будується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані. Необхідність керівної системи зумовлена необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної мети, надає їй стійкості та робить її ефективною;
4) керівні підсистеми створюють свої специфічні засоби регулювання та контролю за діяльністю організації. Серед них значну роль відіграють так звані інституціональні, або внутрішньо-організаційні норми, тобто норми, що створюються діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі повноваження. Зазначені інституції реалізують нормативні вимоги, підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контролюють їх виконання та застосовують санкції.
З моменту виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні погляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.
Однак слід зауважити, що підкорення окремих учасників групи прийнятим у ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіжностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї значення.
Організованому злочинному угрупованню потрібний керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний термін і з оптимальним ефектом наявними засобами досягнення злочинного результату Бараненко Б. Й., Пясецкий А. Й. Тактические особенности оперативно-розискного воздействия на организованньїе преступньїе группьі ко-рьістной й корьістно-насильственной направленности // Вопр. совершенст-вования оперативно-розьіскной деятеяьности органов внутренних дея: Сб. науч. тр. -- К.: Укр. акад. внутренних дея, 1992. -- С. 54--55.. Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, який сприяє досягненню групової мети Сервецький І. В., Гелетей В. В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.--1999.--№3.--С. 153.
.
Можна визначити такі основні функції лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна поведінка становить реалізацію зазначених функцій.
3.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою)
У проблемі боротьби правоохоронних органів з організованою злочинною діяльністю центральне місце посідає питання протидії злочинним організаціям. Тому актуальним нині є визначення самого поняття «злочинна організація» та його ознак як форми співучасті.
У науці кримінального права немає одностайності ні з призводу того, чи слід розрізняти види й форми співучасті чи тільки форми, ні стосовно критеріїв їх розподілу. Більшість дослідників форм співучасті, як зазначає П. Ф. Тельнов, ведуть мову лише про форми, вважаючи, що видів співучасті як таких взагалі немає Тельнов П. Ф, Ответственность за соучастие в преступлении. -- М.:Юрид.лит., 1974.--С. 107--113.. Цю позицію закріплено й у новому КК України.
Тим часом сьогодні в законодавстві, в теорії та практиці, виникли передумови, які дають можливість твердити, що склалася певна класифікація форм співучасті та з'явилася єдність у їх розумінні.
Найближчою до цієї класифікації є позиція професора М. І. Бажанова. Можна з упевненістю говорити, що його позиція знайшла своє відображення у Кримінальному кодексі України, вона сприймається практикою, цілковито відповідає і кримінологічній класифікації організованих злочинних угруповань. Слушність міркувань М. І. Бажанова підтверджується і законодавчою практикою Російської Федерації, де у новому КК РФ прийнято ст. 35 (Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою чи злочинним співтовариством (злочинною організацією).
Форми співучасті, на думку М. І. Бажанова, це об'єднання співучасників, що різняться між собою за характером ролей, які виконують співучасники, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними Бажанов М І. Кримінальне право Украіни. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер -.
Ми підтримуємо позицію М. І. Бажанова стосовно того, що співучасть може мати різні форми залежно від об'єктивних та суб'єктивних ознак.
За суб'єктивними ознаками (стійкістю суб'єктивних зв'язків та стійкістю умислу) виокремлюють три форми співучасті: співучасть без попередньої змови (або угоди), співучасть з попередньою змовою (або угодою), злочинна організаціяПраво., 2002..
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Отже, співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності іншого в процесі вчинення злочину (коли він уже розпочався), але до його закінчення. Тут попередньої змови немає, узгодженість виникає вже під час вчинення злочину, але до його закінчення. Всі співучасники діють як виконавці злочину.
Складнішою є співучасть за попередньою змовою, точніше її дві форми: співучасть за попередньою змовою в елементарній формі та організована група.
У ч. 2 ст. 28 КК України зазначається, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його і спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, як зазначає М. І. Бажанов, позбавлена будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість. Тут наявна звичайна змова між кількома особами про вчинення злочину. Йдеться про спільне виконання об'єктивної сторони (співвиконавство чи співвинність).
Типовою для розкриття сутності зазначеної форми співучасті можна вважати постанову Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»29 Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»: 36. постанов Пленуму ВСУ (1963--1997). -- Сімф.: Таврія, 1998.--С.208.
, де у п. 25 роз'яснюється, що крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як спів виконавці дві й більше особи.
Таким чином, для наявності такої форми співучасті, як співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, крім загальних ознак, притаманних співучасті, потрібно встановити: а) співвиконавство, співвинність у вчиненні злочину двох чи більше осіб; б) попередню, тобто до початку виконання об'єктивної сторони конкретного складу злочину, змову про його вчинення.
Різновидом (формою) співучасті за попередньою змовою визнається організована група.
Поняття «організована група» в Кримінальному кодексі України розкривається в ч. З ст. 28, де зазначається, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого учасникам групи.
У теорії кримінального права існує думка, що організована група -- це стійка група осіб, яка перед скоєнням злочину проводить ряд підготовчих дій (наприклад, розподіляє ролі між співучасниками, підшукує знаряддя та засоби, вивчає місце вчинення злочину, розробляє план його скоєння і т.д.). Стійкість групи може виявлятися і в систематичності її злочинної діяльності30 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер- Право., 2002..
На нашу думку, про стійкість суспільно небезпечних намірів, навколо яких об'єднано злочинну групу, свідчить систематичність вчинення злочину.
Систематичність злочинів -- це насамперед скоєння злочину втретє. Тобто групу слід вважати стійкою, а дії співучасників вчиненими у складі організованої групи з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину. Прийняття рішення про вчинення такого злочину слід вважати ознакою стійкості групи, якщо не скінчився термін давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення першого злочину.
Таким чином, стійкість як ознака організованої групи може бути виражена в одному з трьох різновидів.
1. Розподіл ролей між співучасниками.
2. Наявність у діях співвиконавців злочину ознак ч. 1 ст. 14 КК України (крім підшукування співучасників або змови на вчинення злочину у процесі формування групи).
3. Систематична злочинна діяльність.
Отже, при встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто організованою групою.
У теорії кримінального права досить поширеною є позиція і стосовно низки специфічних ознак організованої групи, які, на думку її прихильників, виокремлюють організовану групу в особливий різновид чи форму співучасті. Такими ознаками прийнято вважати: а) розподіл злочинних ролей; б) більш тісну взаємодію її учасників; в) наявність керівництва; г) об'єднання її учасників для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої діяльності злочинців31 Советское уголовное право. Общая часть. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. -- С. 180--181; Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. -- М.: Юрид. лот., 1974. -- С. 117--132.
.
3.3. Злочинна організація як форма співучасті
Злочинна організація -- найнебезпечніша форма співучасті. Саме створення такої організації закон визнає закінченим злочином (ст. 255 КК України).
Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання двох, чи більше осіб, що навмисно згуртувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу суспільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто32 Матычиевский П. С. Преступления против собственности й смежные с ними Преступления. -- К.: Юрінком, 1996. -- С. 216..
Чинне кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та за керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
На початку 90-х рр. вважалося, що підвищений ступінь суспільної небезпеки злочинної організації зумовлено метою і способом об'єднання винних. У зв'язку з цим як специфічні для (цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організованість; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання33 Организованная преступность -- 2 / Под ред. А. Й. Долговой, С. В. Дьякова.--М.: Криминолог. Ассоц., 1993.--С. 231--232.
. Отже, фахівці кримінального права дійшли висновку: злочинна організація відрізняється від організованої групи більш високим рівнем стійкості та організованості, а також спеціальною метою об'єднання.
Визначальною ознакою будь-якої формальної групи (тобто злочинної організації) с її ієрархічна структура. Ця ознака, в свою чергу, може бути конкретизована такими моментами: 1) наявністю певного органу як носія влади; 2) наявністю стосунків, побудованих на субординації; 3) регламентацією прав і обов'язків.
У неформальних групах (організованих злочинних групах) ієрархічна структура, що характеризується зазначеними ознаками, відсутня.
Вказані вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність злочинної організації. Вони, зрештою, відбивають певну упорядкованість стосунків між суб'єктами спільної діяльності, тобто їх організованість.
Щодо стосунків, побудованих на субординації, то це передусім наявність взаємин між членами угруповання, що базуються на принципах влади та підкорення.
Як і про стійкість організованої групи, про стійкість злочинної організації може свідчити спільна діяльність, що передує початку вчинення першого злочину (ч. 1 ст. 14 КК України).
Отже, стійкість як ознака злочинної організації може бути виражена у двох основних формах: «спільна діяльність з метою систематичного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів» (ідеться про діяльність, що передує початку вчинення першого злочину, це різного роду організаційні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, здобування необхідних матеріально-технічних або фінансових ресурсів, чи підбір співучасників злочину) та «систематичне вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів».
Ознаки організованості (ієрархічної структури) є обов'язковими для злочинної організації, в організованій групі вони можуть бути відсутні. Отже, при встановленні ознак організованості та відсутності необхідної для злочинної організації стійкості група осіб не може бути визнана злочинною організацією.
Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною організацією, якщо в ньому брали участь три або більше особи, які попередньо встановили або підтримували між собою стосунки, що свідчать про наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Висновок
Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків , які, на жаль , не обминули й інститут співучасті. Зокрема , в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини , хоча вона існує в більшості необережних злочинів , а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта , що спричинило суспільно-небезпечні наслідки , до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах , оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад , якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість , платить йому за це , усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків , внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди , то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник , бо скоєно необережний злочин , тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин , в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.
Тобто , доречним було б вказати , що співучасником злочину є також особа , яка виступила співучасником умисних дій , що призвели до злочинного результату , стосовно якого вона мала вину у формі необережності.
В ст. 27 перераховано види співучасників - виконавець , організатор , підбурювач , посібник , але в Особливій частині з'явився ще один вид - керівник (ст.255 , 258) , котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції , і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника , то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв'язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника , а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації.
Кримінальне законодавство Царської Росії визнавало ще одного співучасника - особу , яка свідомо розділила вигоди від злочину . Це , наприклад , члени сім'ї , інші утриманці злочинця , які добре розуміють , звідки в них розкіш і достаток. З правової літератури і практики відомо , що саме ці особи найбільше підбурювали до злочинів. Чи не варто їх також визнавати співучасниками і притягати до кримінальної відповідальності за злочини , пов'язані з корупцією і організованою злочинністю.
В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною , що обтяжує покарання. Доцільно було б , щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник , який наказами , погрозами , проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій , повинен отримувати більш суворе покарання , ніж підлеглий.
Отже , поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.
Список літератури
1. Конституція України // ВВРУ. -1996.- №30. - Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України. - 1960р.
3. Кримінальний кодекс України. - Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.
4. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.
6. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002.- ч.1,2.
7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер - 2000.
8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. - Київ - 2001.
9. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
10. Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. - Спб.:1902.
11. Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.
12. Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.
13. Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.!974.
14. Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
15. Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні , кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.
16. Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.
17. Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).
18. Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1989.
19. Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.
20. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2001.- №11.
21. Кубрак П. , Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів , вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2001.- №3.
22. Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини , вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2001.-№1(23).
Подобные документы
Поняття, ознаки співучасті. Види співучасників. Виконавець. Організатор. Підбурювач. Пособник. Форми співучасті. Відповідальність співучасників. Окремі питання відповідальності за співучасть. Вчинення окремих видів злочинів можливе лише у співучасті.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 22.07.2008Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя. Основні визначення і ознаки співучасті у злочині, форми, об’єктивна та суб’єктивна сторони. Види та відповідальність співучасників. Характеристика злочинної організації.
курсовая работа [67,7 K], добавлен 01.05.2009Форми співучасті у злочині. Наявність причинного зв'язку між діянням кожного співучасника як ознака спільності участі у злочині. Співучасть з розподілом ролей. Співучасть без посередньої змови та з попередньою змовою. Поняття злочинної організації.
реферат [30,6 K], добавлен 16.11.2011Визначення поняття співучасника та видів співучасті. З’ясування основних аспектів проблематики підстав притягнення до відповідальності співучасника злочину. Аналіз кваліфікації даних діянь в залежності від форми. Огляд практики Верховного Суду України.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 24.05.2015Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть, об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою. Організована група як форма співучасті. Поняття та діяльність злочинної організації.
дипломная работа [60,0 K], добавлен 28.01.2014Основні ознаки співучасті громадянина в суспільно небезпечному винному діянні, вчиненому суб'єктом злочину, їх трактування кримінальним законодавством України. Обґрунтування з правової точки зору відповідальності учасників спільного вчинення злочину.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 09.06.2014Поняття та характеристика інституту співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві, його форми. Підвищена суспільна небезпека злочинів, вчинених спільно декількома особами. Види співучасників у кримінальному праві України, Франції, Англії та США.
реферат [46,6 K], добавлен 14.01.2011Поняття, ознаки, класифікація та множинність злочину, види стадій та форми співучасті у злочині. Елементи складу злочину та їх характеристика. Поняття покарання, його мета та види. Перевищення меж необхідної оборони. Затримання особи, яка вчинила злочин.
шпаргалка [66,3 K], добавлен 20.03.2009Організована злочинність. Суспільна небезпека. Поняття та сутність бандитизму. Об’єкт та об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона бандитизму. Розмежування банди, злочинної організації та інших форм та видів співучасті. Боротьба з бандитизмом.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 06.10.2008Поняття співучасті за кримінальним законодавством України та США. Поняття і зміст злочинної організації як форми співучасті. Співвідношення злочинної організації, організованої групи та банди. Негативні наслідки діяльності злочинної організації.
реферат [48,8 K], добавлен 16.02.2011
