Поезії та поеми Лесі Українки

Життєвий шлях Лесі Українки. Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності в творах поетесси. "Голос світового звучання" - це новаторство поетеси, ідея подвижництва, самопожертви заради утвердження людяності й справедливості, любові до батьківщини.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 05.06.2009
Размер файла 47,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Серед епічних творів Лесі Українки зразком майстерного перевтілення митця, сказати б, повного переключення на хвилю оповідача, може служити «Одно слово» (1903). Корінний житель Півночі розповідає, як поволі згасав і нарешті помер у його холодному, пустельному краї засланець «чужий». Розповідь тубільця, примітивно-проста і гнітюче-одноманітна, мов безмежна снігова тундра від горизонту до горизонту, а разом з тим беземоційна, добре передає весь трагізм і безвихідність становища засланця. Дослідники творчості Лесі Українки не без підстав вважали прообразом героя поеми П. Грабовського, що провів більшу частину свого життя на засланні в північних краях і там помер 1902 року, або М. Черпишевського. Можливо, був і реальний прообраз, та якби навіть його вдалося встановити, це мало що додасть до розуміння поеми. Заслання на Північ було нерідким явищем, дорогу туди міряв дехто з товаришів та родичів Лесі Українки (правда, не за Полярне коло, а ближче), серед них Олена Косач та близький друг Косачів Микола Ковалевський. Хоч само собою зрозуміло, що й про Грабовського чи то Чернишевського Леся Українка все добре знала. Так, у редагованому І. Франком журналі «Жито і слово» 1890 року була опублікована стаття Грабовського «Из дневника невольника», яка перегукується з поемою «Одно слово». Ось характерна цитата: «Ніколи ще, здається, безнадійність та зневіра не огортали мене таким сумом, ніколи не захмарювали мого зору, як саме нині... Я призвичаївся до думки, що згину тут, серед тайги, в самотині, пе діждавшись кращої днини. Що найгірше -- це одиноцтво, кругле, страшенне, без надії, що воно коли-небудь скінчиться, що заставляє нас тратити всяку ціль життя...»

Чого-чого, а тюремних мотивів не бракує в дожовтневій українській поезії, починаючи від Шевченка і кінчаючи Грабовським і Лесею Українкою з її «Невільничими піснями». Можливо, саме бажання уникнути самоповторення, висвітлити загалом традиційний мотив з художньо нетрадиційної точки зору відіграло свою роль у виборі форми, стилістичної манери «Одного слова». Невдовзі письменниця знову звернулася до неї. У такому ж ключі написана поема «Се ви питаєте за тих...» (1906), де теж фігурують тубільці з Півночі -- якути -- тільки персонажами виступають двоє солдатів, а оповідь веде їх товариш по службі, не «інородець», як тоді говорили, а звичайний собі рядовий служака з корінного населення Російської імперії. Відірвані від милого їхньому серцю рідного краю, не витримують казармених порядків, муштри -- стріляються. Тут нелюдська система грубого насильства, зневага до людських прав розвінчується і засуджується не прямо, а опосередковано, устами такого ж упослідженого, як і молоді якути, але вже призвичаєного, зламаного, морально покаліченого нею. Солдат, на очах якого визріла і розігралась трагедія, не розуміє своїх співбратів, щиро дивується, чого не вистачало «дикунам-якутам» там, де досить «їсти-пить», інколи дають цукру й чаю і б'ють, на його погляд, «полюдському», терпимо. На зображуваний злочин супроти людини накладається відсторонено-байдуже ставлення до жертв того злочину представника маси, безпосереднього оточення, яке мусило б бути солідарним з братами по нещастю. Завдяки цьому зримо вимальовується вся глибина морального занепаду цілого суспільного стану, в даному разі армії. На жаль, цей твір з невідомих причин лишився в архіві письменниці і був опублікований у радянський час.

Візьмемо «Вілу-посестру» -- найвище досягнення з-поміж поем Лесі Українки. Поема не датована, опублікована в грудневій книжці «Літературно-наукового вісника» за 1911 рік. Одначе переконливі текстологічні Дані (водяні знаки на папері автографа, дати інших віршів на такому ш папері) засвідчують: 1901 рік, влітку. Та й сам зміст, художня атмосфера «Віли-посестри» пов'язують її саме з цим періодом. 1901 рік, після смерті Сергія Мержинського у березні, хай ще кілька місяців пізніше, але ніяк не раніше.

Щоб зрозуміти поета, треба піти в його країну. Щоб глибше проникнути в його духовний світ, треба пройти його життєвим шляхом. Образний ряд, ритмомелодика «Віли-посестри» послідовно витримані в дусі південнослов'янського епосу, добре відомого Лесі з дитинства, а з другого боку -- гармонійно злиті з иайпотаємнішими інтимними переживаннями під свіжим враженням смерті друга-побратима (наскільки відповідав даний образ ідеалові -- то вже інше, теж вічне питання). Героїня переживає внутрішній конфлікт між особистим почуттям і патріотичним обов'язком, Віла звільняє з турецької в'язниці юнака-побратима, але не в змозі повернути йому колишньої мужності для боротьби. Вона з болем у серці виконує його прохання, робить «останцю послугу» -- вбиває власною рукою.

У поемі відбився не тільки «зоряний час» у житті поетеси, а й місце написання чи принаймні виникнення й оформлення задуму. Ми знаємо, що 1901 року з середини травня до середини вересня Леся Українка жила в Буковинських Карпатах. Твір перейнятий колоритом Карпат, жодного разу не названих, але таких близьких природою і рельєфом до Боснії і Герцеговини. Двічі зринає в тексті локальне карпатське -- «полонина». На полонині ховає віла -- міфічна гірська істота -- мертвого побратима, образ полонини вплітається у «дивовижний», за виразом Максима Рильського, заключний акорд поеми про безсмертя борців за свободу:

Ходять в горах світляні веселки, по долинах оживають ріки, в полонинах трави ярі сходять, і велика понадхмарна туга нам на землю радістю спадає.

Ніби менше трагічного й героїчного міг дати Лесі Українці середньовічний сюжет про Трістана та Ізольду. Однак поетеса в своєму творі «Ізольда Білорука» (1912) розробила його оригінально, по-своєму. В центрі твору став другорядний образ Ізольди Білорукої (королівна перетворилась на просту селянську дівчину) і трагічна борня двох жінок за серце коханого Трістана, На цей раз основним для Лесі Українки було піднесення людської гідності, духовне возвеличення малої людини, показ її безкомпромісності в боротьбі за здійснення поставленої мети.

У 1914 році українська громадськість відзначала 40-ліття письменницької праці І. Франка. До дати готувався присвячениий ювілярові збірник. На початку 1913 року, незважаючи на тяжкий стан здоров'я, в далекому Гелуані, під небом Єгипту, вона підготувала для збірника «Триптих», який складався з апокрифа «Що дасть нам силу?», легенди «Орфеєве чудо» і казки «Про велета». Щоб глибше зрозуміти «Триптих», треба пам'ятати, що всією системою образів, художніх алегорій твір спрямований на титанічну постать великого трудівника і подвижника -- 1, Франка. Триптихом у давні часи називали ікону в церкві, що в свою чергу складалася з трьох ікон, темою й ідеєю пов'язаних між собою. Потім ця назва перейшла на кожний твір мистецтва, побудований за подібним принципом. В апокрифічній, тобто відсутній у канонічному тексті святого письма, євангельській легенді змальований страдницький шлях «сина чоловічого» на Голгофу з «важким занадто», «нетесаним, сирим та сукуватим» хрестом на плечах. Нещасний упав знесилений під хрестом, і майстер, звичайний ремісник-поденщик, що тільки вчора витесав знаряддя муки, не знаючи, кому він призначений, підняв хреста і поніс далі. Моральний обов'язок, почуття власної причетності і власної вини підносить його дух і веде на подвиг.

У легенді «Орфеєве чудо» використаний один з варіантів старогрецького міфу про співця Орфея. Разом з товаришами він зводить мур, щоб захистити рідно місто від близького нападу ворога, і коли знесилене вкрай товариство покинуло незавершену працю, Орфей чарівною грою флейти скликає людей, і ті добудовують стіну. Мистецтво, так само як і моральний обов'язок (названий у філософській системі німецького філософа Іммануїла Канта «категоричним імперативом») -- теж вища сила і може підіймати людину, коли вона лишається людиною, на, здавалося б, неймовірні звершення і подвиги.

Ідея подвижництва, самопожертви заради утвердження людяності й справедливості, любові до батьківщини -- одна з провідних у творчості Лесі Українки, починаючи від ранніх поезій («Contra spem spero!», «Сон» та ін.) і кінчаючи «Триптихом».

Завершує «Триптих» поетична обробка народної казки «Про велета», відомої у варіантах. Провідна думка твору тут розкривається в інших аспектах, на іншому літературному матеріалі. Цей твір можна було б назвати лебединою піснею Лесі Українки. Образ народу-велетня асоціюється з борцями нового революційного піднесення, які обов'язково здобудуть перемогу:

І встане велетень з землі, розправить руки грізні і вмить розірве па собі усі дроти залізні.

Доречно нагадати, що цю казку Леся Українка згадує у листі до І. Франка, писаному в січні 1903 року, за десять літ до появи «Триптиха»: «...Ви, певне, знаєте легенди про в'язнів-богатирів. Ото сидить такий в'язень у темниці не рік, не два, і здається йому, що він осліп, але то сліпа та ніч, що навколо нього; і здається йому, що він старий, але то стара та в'язниця, що ховає його; і думає він, що його кайдани все міцні, але кайдани давно їх власна ржа переїла, тільки в'язень не вірить своїм рукам і не пробує їх сили. І тільки для того потрібний той якийсь рятівник з-за Чорномор'я, щоб гукнути: „Встань!", щоб від гуку здригнувся в'язень і щоб розсипались кайдани на руках, і тоді вже вільними руками в'язень сам вивалить двері старої темниці і побачить, що є ще світло сонця і для нього... О, яке то щастя бути таким „чорноморцем", що мав голос крикнути: „Встань!"» (т. 12, с. 16-17).

Висновок

Леся Українка мала такий голос, голос глашатая і трибуна, поета боротьби.

Крицевий закличний голос Лесі Українки пролунав «останнім акордом» (на 42-му році життя) серед гір грузинського курортного містечка Сурамі, коли поетеса, згоряючи, диктувала матері рядки задуманої драматичної поеми «На передмістю Александрії». Він звучить для нас пророчим застереженням старогрецького мудреця Теокріта про те, що «нема рабів божих»,-- є і повинні бути люди вільні «тілом і духом», а також молитвою дітей до бога Сонця: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх...» (т. 6, с. 393). Таке звернення могло стосуватись як і збереження скарбів всієї багатовікової культури, так і творів самої поетеси, яку її сучасники не завжди належно розуміли, оцінювали і сприймали. Як твердила сама Леся Українка, вона не хотіла б бути серед письменників «хвалимих, але не читомих» (т. 12, с. 378). Все ж письменниця вірила в дієвість художнього слова, але не знала, з якою силою воно відіб'ється, як сприйметься нащадками. Одначе ми знаємо, що воно відгукнулося стократною луною в їхніх серцях, що революція, до якої геніальна поетеса йшла, дала нове життя її творам.

Творчість Лесі Українки стала наріжним каменем У розбудові української радянської поезії і драматургії. Відгомін її ліри відбився на поетичному голосі найближчих послідовників -- В. Еллана-Блакитного, М. Рильського, П. Тичини, а далі нового покоління -- Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча.

Вже за її життя, розширюючи горизонти рідного письменства, твори Лесі Українки стали еталоном сучасної поезії, а сама поетеса -- символом нескореності, виразником духовних устремлінь нового покоління митців і борців, що, відкинувши думку про можливість компромісу з існуючим ладом, пішло на останній штурм його твердинь, здобувши нове життя. Можливо, саме тому образ поетеси злився з країною, народом і навіть самим його іменем. Адже, за висловом Сільви Капутікян, «Леся Українка -- уособлення землі, народу, його душі. Так, вона -- Українка з великої літери».

Весь історичний шлях, пройдений всіма поколіннями від Лесі Українки без неї, мовби додається до голосу її поезії високої ідейності та художньої сили, що увиразнюється і відкривається щораз новими гранями, яких не помічали її сучасники.

Будучи глибоко національним митцем, вона постійно перебувала в сфері інтернаціонального, опрацьовуючи «вічні теми й образи» різних народів, епох і континентів, ніби й цим здобувала собі вічність, якій насправді зараз належить своїми творами. Лесин голос із загальнолюдськими вболіваннями влився не лише в культуру рідного народу, він відбився світлою луною поза межами Батьківщини, бо кличе віп до справедливості, братерства, свободи -- як вищих ідеалів співіснування людства.

Тільки поети-пророки, тільки народні співці, що з'єднались усім єством з трудящими масами, виразивши їхні найзаповітніші мрії, віддавали себе загальнолюдській справі, заслужили гідної народної шани. Вони могли вірити, що їхнє слово і діло, народжене і промовлене в дні важкого мороку, ясним промінням сіятиме в новому, вільному краї:

«Як я умру, на світі запалає

Покинутий огонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.»

Список літератури

1. Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.,2001

2. Антонович Д.. Українська культура. Мюнхен, 1988.

3. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської // Радянське літературознавство. 1988. -№ 11.С. 32-37.

4. Задеснянський Р. Творчість Лесі Українки. Мюнхен, 1984.

5. Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971

6. Маланюк Е. До роковин Лесі Українки (13.11.1871) // Маланюк Е. Книга. спостережень: В 2-х т., Т. 1. Торонто, 1962. С. 91-102.

7. Одарченко П. Зоря України (До 75-х роковин з дня смерті славетної поетеси Лесі Українки) // Одарченко П. Леся Українка. К., 1994. С. 4-14.


Подобные документы

  • Аналіз головного змісту драм Лесі Українки, їх сюжети, тематика та стиль, ідея та художня форма. Зв'язок драматичних творів з еволюцією світогляду автору. Роль театру в житті української поетеси, оцінка його впливу на творчий шлях Лесі Українки.

    контрольная работа [49,1 K], добавлен 28.04.2014

  • Життя і творчість Лесі Українки. Естетичні та філософські погляди поетеси. Етична концепція у творах. Ідея боротьби за національний розвиток українського народу на принципах свободи і демократії. Символ безкомпромісного служіння вищим ідеалам буття.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 31.10.2014

  • Народження та ранні роки життя Лесі Українки. Тяжка хвороба поетеси та роки боротьби з нею. Стосунки з Мержинським, їх віддзеркалення у творчості. Одруження поетеси з фольклористом К. Квіткою. Останні роки життя Лесі Українки та її смерть у місті Сурамі.

    презентация [1,5 M], добавлен 23.11.2011

  • Творчість Лесі Українки, великої поетеси України, жінки з трагічною долею, яка ввійшла творами не лише патріотичної тематики, а й глибоко інтимними. Сильний, мужній талант Лесі, не позбавлений жіночої грації і ніжності. Багатогранність інтимної лірики.

    дипломная работа [35,0 K], добавлен 18.09.2009

  • Творчість поетеси давно уже вийшла з українських берегів. Її лірика, поеми, п'єси, перекладені на десятки мов народів бувшого Радянського Союзу, мовби здобувають собі друге цвітіння, слово Лесі Українки йде до наших друзів у різні країни.

    реферат [7,6 K], добавлен 07.05.2003

  • Значення Волині в духовному зростанні Лесі Українки. Початок літературної діяльності поетеси. Характеристика 1879-1882 років — Луцького періоду у біографії поетеси. Волинь - справжня криниця творчих і життєвих сил славетної поетеси. Музей Лесі Українки.

    реферат [729,8 K], добавлен 16.12.2011

  • Біографічна довідка з життя Лесі Українки. Дитинство, юність, зрілість. Останні роки життя письменниці. Діяльність літературного гуртка "Плеяда". Елемент епосу в ліричній поезії Українки. Поетична та прозова творчість, драматургія. Вшанування пам'яті.

    реферат [2,1 M], добавлен 29.10.2013

  • Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі Лесі Українки "Одержима". Проблема жіночої самопожертви та пошуки сенсу життя у даному творі. Визначення системності проблем, їх зв'язок із сюжетом, конфліктом та персонажною системою.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 09.05.2014

  • Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.

    курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009

  • Драматичні поеми Лесі Українки, аналіз деяких з них, відмінні особливості підходу до реалізації художнього тексту. "Лісова пісня" як гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, її образи, роль в літературі.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 06.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.