Біографія М. Вовчок

Оповідання написано в романтичному ключі: автор періодично переносить читача в нічну пору, змальовує неймовірні пейзажі, які підсилюють психологізм у творі: «А на самому березі верба -- аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку».

В оповіданні «Горпина», що своїм глибоким драматизмом є одним з найсильніших творів в літературній спадщині письменниці, з потрясаючою художньою силою змальовано невимовні муки жінки-кріпачки, яку жорстокий поміщик і його псарі позбавили найвищого права, наданого їй самою природою, -- права на материнське щастя. День у день Горпина, як і всі кріпаки, тяжко працювала на панщині. Єдиною розрадою і втіхою для неї була доня-немовля. Але ось дитя захворіло. Бідолашну матір охопив розпач: що робити, як врятувати дитину? А на порозі хати уже стоїть панський десятник, на панщину гонить. «Панові треба робити, а про твою дитину байдуже»,-- гримає він. Нещасна мати бере немовля на руки і, обливаючись слізьми (бо воно ж «біднесеньке кричить та кричить»),^; іде в поле. По дорозі ЇЇ зустрічає пан-- «такий гнівний, крий мати божа!» «Геть ту дитину! -- гукнув,-- геть! Треба мені робити, а не з дитиною панькатись!» -- розлючено гримає поміщик. Десятник вирвав дитя з рук матері й поніс у село,-- ще «довго Горпина чула дитячий плач, жалкий та болізний; далі все тихше, а там і зовсім затихло».

Оповідачка скупа на слова, бо їй самій неймовірно тяжко про таке розповідати. Але читач знає, розуміє, який той пекельно-мученицький день був для страдниці-матері. В народі кажуть: у дитини пальчик заболить, а в матері серце розривається. А що ж творилося в душі кріпачки Горпини і за що вона такі муки терпіла?

Тільки справжні твори мистецтва глибоко хвилюють людські серця, збурюють почуття, примушують думати над усім зображеним у них. В оповіданні «Горпина» Марко Вовчок показала себе глибоким знавцем народної душі, видатним митцем змалювання трагічного в долі своїх героїв.

«Як там її лаяли, як на неї сварились --- і не слухає, аби їй до вечора дождати! Перемучилась день. От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір. Біжить вона додому, біжить... Убігла в хату: тихо й темно. Вона до колиски, за дитину,-- дитина холодна лежить: не ворухнеться, не дише.

-- Тату! -- крикнула.

-- А чого, дочко, мене лякаєш? Я був задрімав. Мала спить і досі.

Горпина й слова не промовить, обхопила дочку руками та наче й завмерла. Старий ізнов задрімав.

-- Світла! світла дайте!--скрикнула,-- тату! світла! Старий викресав огню. «Що се з нею подіялося?»--думає, та як засвітив, глянув, так і прикипів на місці. Стоїть серед хати Горпина, аж почорніла і страшно дивиться, а на руках у неї мертва дитина».

Ця сцена вражає кожною своєю деталлю. І отими чотирма словами: «Біжить вона додому, біжить...», за якими постає ціла похмура картина: над панським ланом спустилися вечірні сутінки; стомлені тяжкою денною пращею кріпаки мовчазно вирушають додому; ось від гурту відділилась жіноча постать, поспішає, біжить... Це вона, бідолашна Горпина!

Страшним контрастом до всього, що сталося, звучать оті такі звичайні й природні в устах діда слова: «Я був задрімав. Мала спить і досі». І завмирає серце від ще спокійніших слів оповідачки: «Старий ізнов задрімав».

А остання картина є неперевершеним зразком того, як під пером письменника-реаліста слово стає таким же могутнім засобом зображення явищ дійсності, як для майстра живопису фарба. Силу душевного потрясіння української жінки-кріпачки, викликаного страшним горем, Марко Вовчок зобразила на таких високих трагедійних регістрах, що це ніяк не поступається перед тим, як великий англійський драматург відтворив бурю в душі Офелії, бурю, що призвела доньку гофмейстера королівського двора до божевілля і самогубства.

В оповіданні «Сон» нема й натяку на кріпосницьку дійсність. Герої твору (старі й молоді селяни) живуть ніби в якомусь вимріяному чудесному світі, де немає гострих суспільних суперечностей, боротьби, де все влаштовується розумно і добре, згідно з тими благородними намірами, прагненнями і почуттями, якими їх щедро наділила мати-природа. В достатку, спокої і благополуччі жив селянин Іван Самусь з своєю родиною--з дружиною і трьома дочками-красунями. Його садиба -- це справжній куточок земного раю: «Хата була в нас хороша, і садок, і город великий; в садку вишні, й черешні, і яблука, і волоські оріхи, й грушки, й калина; двір широкий, ворота нові. А в хаті мило та любо глянуть: лавки й столи липові, образи киянські, хороше мальовані, позапинані рушниками вишиваними; і на рушниках квітки, і кругом квітки та зілля пахучі».

В буйній зелені садів і левад потопало все село. І не тільки родині Самусів, але й Чемерям, Яковенкам -- усім селянам жилося добре, вільготно, радісно. Тож не дивно, що в таких умовах збувалося все те, що кому бажалося і навіть сни, як кажуть, ішли в руку. На цьому народному забобоні, наче вишивальниця на канві, письменниця і вимережала ідилічний узор про вимріяне щасливе селянське життя.

З однієї зустрічі, з одного погляду покохалися Домаха Самусівна і чумак Данило Дончук, Мотря Чемерівна і чумак Кирило Савтир. Парубки-чумаки пішли у Крим, а дівчата сумували за своїми коханими, чекаючи на їх повернення.

Надійшла осінь--пора здійснення весняних мрій і надій. В достатку, добрі й злагоді живуть селяни. В селі скрізь тільки й чути:»А я за свого Михайлика заручена!» «А мене батько поблагословив за Павлуся!»

Діждалися своєї щасливої години і подруги Домаха та Мотря,-- повернулися їх чумаки, посватали дівчат, в один день повінчались, одночасно і весілля справили. І зажили дві молоді родини дружно, любо та мило на радість і втіху старим батькам.

Про своє, сповнене щастям, замужнє життя Домаха Самусівна не говорить, а наче хвалебну пісню співає: «Свекор мій такий добрий, жалує мене, як батько; ісвекруха жартовлива й ласкавая; щасная моя доля вдалася, дякувати богу!». Спокій, тиха радість, глибока людяність і ніжна любов панують у цьому благодатному, створеному поетичною уявою автора, куточку української землі. Цим оповіданням Марко Вовчок немовби говорила: отак могли б жити всі селяни -- трудівники землі, коли б вони були вільними, ні в чом й ні від кого незалежними, коли б над ними не тяжів ненависний їм кріпосницький гніт. Правда, життя те надто примітивне, патріархальне, світ його, зрештою, тісний, вузький і обмежений. Але що ж? -- таким воно уявлялося гнобленому, безправному, злиденному селянству, мрії і прагнення якого письменниця добре знала і натхненно оспівувала.

Утопічна ідилія селянського життя, змальована Марком Вовчком в оповіданні «Сон», нагадує нам іншу, багато чим подібну картину, де похмурій кріпосницькій дійсності також протиставлено вимріяне, щасливе життя селянської родини на волі:

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

І на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Та й усміхнулася небога.

«Народними оповіданнями» і всією своєю наступною творчістю Марко Вовчок довела, що в поглядах на літературу, її суспільну роль і значення вона була цілком солідарна з Шевченком та його ідейними однодумцями і соратниками--російськими революційними демократами. «Народні оповідання» Марка Вовчка -- це своєрідний художній літопис українського народного життя в період назрівання революційної ситуації. Головний пафос полягає у відкритті кріпосницької системи і цілого ряду породжених нею огидних явищ у життя й побуті народу.

Висновки

Творчість Марка Вовчка -- класика української прози і відомої російської письменниці -- позначена високим гуманізмом і справжньою народністю.

Марко Вовчок належала дотих письменників, що наслідували шевченківські ідейно-художні традиції та активно сприймали досвід реалістичної російської літератури й передової критики.

Твори письменниці близькі до фольклору, зокрема, до жанру казки, маючи характерні вступи і епілоги. На її творчість впливають епічні, ліричні, ліро-епічні жанри. Оповідання Марка Вовчка написані на основі народних легенд, пісень, казок. Так, «Сон» Марка Вовчка написано в дусі народних пісень та повір'їв про здійснення дівочої мрії про родинне щастя, ідеал жінки-селянки. Поряд з цим фольклорні жанри взаємодіють з традиційно літературними. Так, письменниця користується ідилічним принципом картинності, вкраплюючи у текст мальовничі замальовки, іноді використовуючи ідилічні початки і для контрасту з трагічними закінченнями («Чумак»). Марко Вовчок опановує й новіші жанри, зокрема, оповідання -»долі», оповідання -»біографії», етюди, ескізи («Чумак», «Горпина»), саме у якій простежується тенденція відходу від побутописання «Народні оповідання» - збірка оповідань письменниці, яка зробил її відомою на весь світ. Основна тема оповідань - нещастя жінок. Хвилюючі, правдиві картини народного життя за умов кріпацтва, талановито змальовані Марком Вовчком в «Народних оповіданнях». Основним джерелом натхнення слугували народні перекази, народні пісні, побут селян та правдиві історії з життя людей. Загалом всі оповідання, що увійшли до збірки можна поділити на дві групи: реалістичні. («Сестра», «Козачка», «Одарка», «Горпина», «Викуп», «Отець Андрій») і реалістично-романтичні («Чумак», «Сон», «Максим Тримач», «Данило Гурч», «Свекруха»). Реалістичні оповідання позбавлені фантастики та пісенної героїки в сюжеті, а реалістично-романтичні змальовують родинний побут селянства - кохання, розлуку, нещасливий шлюб, взаємини дітей з батьками, братів із сестрами, чоловіків з дружинами і т.д.

Оскільки селянська тематика -- серце «Народних оповідань», то авторка в своїх творах малює виключно сільську природу. В її пейзажах абсолютно відсутні описи бурхливої природи та описи панських покоїв. Отже, пейзажі Марка Вовчка -- то велике досягнення української прози 50-х років. То пейзажі оригінально закроєні, тільки інколи стилістично зв'язані з фольклором.

Список використаної літератури

1. Борзенко О. І. Гетьманець М. Ф. Українська мова та література. Довідник. Книга 2: Українська література. Навч. ПосібникX.: Факт, 2008. - 112 с. - (Серія журналу "Вісник ТІМО")

2. Білецький Л.І. Основи української літературно-наукової критики: спроба літературно-наукової методології. - Т. 1. - Прага, 1925. (Перевидання за редакцією М. Ільницького. - К.: Либідь, 1998. - 408 с.).

3. Дорошкевич О.К. "Народні оповідання" Марка Вовчка // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. - К., 1986. - С. 209 - 236.

4. Зеров М.К. Марко Вовчок // Зеров М. Твори: у 2-х томах. - Т. 2. - К., 1990. - С. 224 - 235.

5. Короненко С.А. Названа чи блудна дочка української літератури? : (Про М. Вовчок) // Літ. Україна. - 2004. - 2 груд. - С. 8.

6. Крутікова Н.Є. Марко Вовчок // Марко Вовчок. Твори. - К., 1983.

7. Крутікова Н. Є. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). - К.: Дніпро,1965.- 389 с.

8. Копержинський К.О. Українське наукове літературознавство за останнє десятиліття -- 1917--1927 // Студії з історії України. -- К., 1928. -- Т. 2.

9. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром'яка Р. Т. Та ін. - Вид. 2-ге, виправлене і доповнене. - К.: Академія, 2006. - 752 с.

10. Літературознавчий словник-довідник. - К., 1997.

11. Лобач-Жученко Б.Б. О Марко Вовчок: Воспоминания, поиски, находки. - К.: Днипро, 1987. - 399 с.

12. Лобач-Жученко Б.Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. - К.: Дніпро, 1983. - 464 с.

13. Марко Вовчок. Статті і дослідження: Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1985. - 312 с.

14. Марко Вовчок. Твори: У 2 т. К., 1983.

15. Марко Вовчок. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. К., 1981.

16. Нахлік Є. К. Романтичні оповідання Марка Вовчка. С. 69.

17. Наєнко М.К.Історія українського літературознавства. -К.:Академія, 2003. - 360 с.

18. Писарев Д. И. Народные украинские рассказы Марко Вовчка // Поли, собр. соч. СПб., 1909. Т. 1.

19. Сиваченко М.Є. Текстологічний аналіз "Народних оповідань" Марка Вовчка // Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. - К., 1974.

20. Тарнавська М.Т. Марко Вовчок (1833 - 1907 рр.) // Українки в історії - К.: Либідь, 2004. - С. 168 - 171.

21. Ткачук М. П. Концепція людини й дійсності та деякі питання епічної єдності оповідань і повістей Марка Вовчка 1857 -1861 pp. // Там же. - С 76.

22. Українські письменники: Бібліографічний словник. Т. 2. - К., 1963. - С. 108 - 138.

23. Франко І.Я. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І.Я. Збір. тв.: у 50 т. - Т. 37. - К., 1982. - С. 276 - 279

24. Хоменко Б.В. Ясна зоря української літератури. - К.,1983. - 47 с.

25. Чалий Д.В. Становлення реалізму в українській літературі І половини ХІХ ст. - К., 1956. - С. 296 - 421.

26. Журнал «Березіль» № 10, 1996 р.

27. Журнал «Українська мова та література в школі» №23 - 24 - 1998 р.

28. Размещено на Allbest.ru