Взагалі, казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об'єктивно епічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішані з історичними легендами про давно минувші події, дійсність переплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народної психології та побуту.

Предметом розповіді у казці є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшні події; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структуру сюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючи перешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. У творах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казка відрізняється особливою формою, обов'язковістю деяких моментів, а також постійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту. Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторення епізодів, казкові персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казці описуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, але зі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але може мати і фантастичний характер. Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїтна: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Казки мають три жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казки соціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.Казки є спорідненими з іншими фольклорно-епічними жанрами -- сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, -- казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Найдавніші казки у всьому світі - це народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки - це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється [16].

В народних казках, часто, з легким гумором і тонким психологічним підтекстом, висміюються негативні моральні якості та риси: жадібність, лінощі, хвалькуватість. Казка є скринькою Божого добра. Це найкращі ліки, які допомагають позбутися розумового напруження, дарують надію, наповнюють оптимізмом той темний і сповнений страхів світ, який носимо в собі і який психологи називають підсвідомістю. Лише казки можуть це зробити, бо послуговуються мовою образів, завдяки яким темні сторони людської психіки уособлюються через різні втілення (духи, дракони тощо), а наші гарні сторони (радість, доброта, любов) уособлюють мужні та героїчні постаті(фея, старий мудрець, гноми тощо) [27].

Літературна казка як окреме літературне явище виділилася ще в минулому столітті і давно стала повноправним літературним жанром [21;20]. Вона знаходиться на стадії активного розвитку, проте до цих пір не існує чіткого розуміння її жанрової своєрідності.

Ситуація з трактування поняття «літературна казка» може бути коротко представлена ??так: казки бувають різні, але в науці до цих пір не створено єдиної класифікації [19;3]. Вже протягом довгого часу багато дослідників звертають увагу на дану проблему і намагаються вирішити її різними способами. . Існує велика кількість визначень літературної казки як жанру, умовно їх можна поділити на два типи.

1) Літературна казка - авторський, художній чи поетичний твір, заснований або на фольклорних джерелах, або придуманий самим письменником, але в будь-якому випадку підпорядкований його волі. Твір переважно фантастичний, що малює чудові пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і в деяких випадках орієнтований на дітей[6;6].

2) Літературна казка - такий жанр літературного твору, в якому в чарівно-фантастичному чи алегоричному розвитку подій, і, як правило, в оригінальних сюжетах і образах в прозі, віршах або драматургії вирішуються морально-поетичні чи естетичні проблеми [24;177].

Одна з найбільш специфічних рис сучасної літературної казки - атмосфера казкової реальності, тобто дива , його нормативності при повній ірреальності, підтримуваної художніми прийомами, що створюють ілюзію достовірності [17;81].

Найчастіше автори казок спочатку застосовують традиційні, іноді дещо видозмінені приклади зачину казки, наприклад: «За старих часів була справа: і тоді жили люди» [22;387]; «жила в одному селі селянка, вдова» [22;438], тобто з перших рядків творів у права вступає чарівний ірреальний світ, хоча це зовсім не обов'язково, і дія казки може починатися абсолютно буденно.

Давно відомо, що літературна казка - жанр синтетичний, що ввібрав в себе як риси народного фольклору, так і елементи літературних жанрів. [1;71]. Деяким дослідникам це дало привід фактично ототожнювати два різних жанру: згідно такого підходу можна навести приклад, сформульований. М.М. Липовецьким: «Літературна казка - це в принципі те ж саме, що фольклорна казка, але на відміну від народної літературна казка створена письменником і тому несе в собі відбиток неповторної творчої індивідуальності автора [14;3].

Літературна казка може існувати не тільки у формі окремого твору, а й інтегруватися у структуру тексту іншого жанру. Літературна казка завжди казка свого часу, і навіть у одного і того ж автора напрямок і структура казки може значно відрізнятися, на відміну від суворої за формою народної казки.

Яскравим представником німецьких романтиків ієнського гуртка, що працював з жанром казки був Новаліс (справжнє ім'я - Фрідріх фон Гарденберг). Новаліс у естетичних «Фрагментах» стверджував, що «казка є немов би каноном поезії. Усе поетичне повинне бути казковим». Реальному світу ві протиставляє більш цінний та яскравий світ духовний. Дійсність поступається місцем поезії. «Сказка,- писав Новаліс, -подобна сновидению, она бессвязна. Некий ансамбль чудесных вещей и событий… Ничего не может быть противнее духу сказки, чем нравственный фатум, закономерная связь. В сказке царит полная природная анархия… Мир сказки есть мир, целиком противоположный миру действительности, и именно по этому так же точно напоминает его, как хаос - совершенное творение… Истинная сказка должна быть одновременно пророческим и идеальным изображением. Истинный сказочный поэт есть провидец будущего»[4;142].

Практичним втіленням даної тези є творчість Людвіга Тіка. Одним із жанрів, у якому творив цей німецький письменник-романтик, є саме літературна казка. На початковому етапі розвитку романтизму вона набуває основних рис: казкова фантастика стає засобом філософського осягнення життя, а сама казка(особливо у Німеччині) - своєрідною мовою романтизму.

На відміну від інших представників романтичної школи, Новаліс вводить казку у більш масштабний жанр - жанр роману. Суспільно-політичний та побутовий план роману «Генріх фон Офтердінген» («Heinrich von Ofterdingen»1802 р.) вдало переплітається зі казково-містичним. У романі є вставні розповіді та казки, що ніби відволікають читача від подій, що розгортаються, та прямих сюжетних ліній. Розірваність, що стала наслідком внутрішніх протиріч, навмисне вписувалася у творі, тому що все поетичне повинне бути близьке до казкового.

Одним з найяскравіших представників ієнського гуртка був Людвіг Тік, визнаний майстер розповіді - казки.

У романтичний період творчості з під пера Людвіга Тіка виходять три томи його «Народних казок, виданих Петером Лебрехтом» («Volksmдrchen. Hrsg. von Peter Lebrecht»), куди Тік включає прозаїчні та драматичні казки, сюжети яких частково були зібрані з німецького фольклору, частково належать авторові. Вслід за «Казками» йде роман «Мандрівки Франца Штернбальда. Повість із німецької старовини» («Franz Sternbalds Wanderungen, eine altdeutsche Geschichte»).

Таланту Тіка відповідали малі форми, які були обрані ним у «Народних казках Петера Лебрехта», куди були додані повісті за прикладом народних книг: «Дивовижна історія кохання чарівної Магелони та графа Петра Прованського» («Wundersame Liebesgeschichte der schonen Magelone und des Grafen Peter aus der Provence», 1796), жартівлива комедія-казка «Кіт у чоботях» («Der gestiefelte Kater», 1797,1811).

У фантастичній комедії Тіка «Кіт у чоботях» (по сюжету Перро) зі співчуттям показаний обділений братами, подібний до російського Іванушки, бідняк Готлиб, майно якого, окрім доброго серця, полягає у відданому йому після розподілу майна коту Гинце.

Широку популярність Тіку принесла новела-казка «Білокурий Екберт», у якій автор найбільш послідовно виражає романтичне світосприйняття. Якщо Новаліс розповідає про дива як про щось звичайне, то у Тіка звичайне приховує у собі безліч загадок та таємниць. Сюжет «Білокурого Екберта» близький до казкового. Тік запозичує з народної творчості мотив долі, яку неможливо обдурити. У новелі дуже яскраво виражене авторське відношення до всього незвичайного, що приносить з собою зміни у світі.

Найбільш характерні для романтичної творчості Тіка розповіді-казки, які спираються на німецькі фольклорні перекази та відводять в умовний світ зачарованого лісу. Їх художня сила в очевидному та уявному протиставленні простого життя чарівному лісовому уявленню (Тік навіть ввів особливе слово - «Waldeinsamkeit») світу користі та егоїзму. Він не користується усіма багатствами народної казки і протиставляє буржуазному світу лише романтичну мрію лісної самотності.

Другий етап розвитку романтизму у Німеччині був часом значних творчих звершень. Чітко просліджується цікавість до релігії, старовини та, звичайно, фольклору. Це пояснює появу декількох збірок казок різних авторів.

Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.

У 1812 р. вийшло перше видання «Дитячих та домашніх казок» («Kinder- und Hausmдrchen»), у 1815 р. - другий том, у 1819 р. - повторне видання (у двох томах), а у 1822 р. - третій том, що був заключним і містив у собі науковий коментар [4;184].

Кожне видання братів Грімм супроводжувалося передмовою та післямовою, які мали видатне наукове значення.

У передмові до першого видання «Казок» підкреслювалося, що світ казок створюють люди праці, честі та справедливості - головним чином ремісники, рибаки, пастухи, люди природи, котрим далеке все, що знаходиться за межами цього життя. У казках «уся жива природа, сонце, місяць і зорі доступні» [10;173]. За словами братів, незвичайну забарвленість казкам надає наївна близькість та спілкування між дорослими та малими.

Видання збірок казок стало можливим лише завдяки кропіткій праці вчених над матеріалом. Спочатку, брати Грімм намагалися зберегти казкові сюжети у їх первісних формах та варіаціях, намагалися зберегти старовинні ідеї, у яки відображені примітивні форми мови, народні забобони. Але навіть у цих ситуаціях крізь фантастику казок проявлялись соціальні тенденції, де прокладала собі шлях життєва правда, сатира на багачів та попів, що впліталась у розповіді про нелегку долю бідняків та мрії народу про щастя. Тому брати Грімм перейшли до активної «стилістичної обробки» казок, записаних у пізніх варіантах, зберігаючи композицію, особливості мови героїв.

Збір, дослідження та літературна обробка німецьких літературних казок були проведені на серйозній науковій основі. Підводячи підсумки діяльності у цій галузі, В. Грімм у спеціальних коментарях до раніше виданих казок («Anmerkungen-Band», 1856 р.) говорив про те, що деякі результати стали можливими завдяки залученню не тільки основних казкових сюжетів, але й різних варіантів , що були записані у різних районах Німеччини.

З часом брати Грімм стали організаторами збору та запису казок по всій країні. Їх справа почала носити загальнонаціональний характер. Вони отримують казки у записах різних вчених, письменників та друзів. Багато казок були записані зі слів селян і сюжети, що зацікавили братів, після деякої літературної обробки, були викладені у казково-новелістичному характері. Такими є казкові новели, написані за народними шванками - «Вдала торгівля»; за сюжетами з народних книг та карнавальних вистав XV - XVI ст. - «Три ледарі».

Брати також мали досить багато матеріалу з європейського фольклору, спираючись на які, вони виступали які знавці порівняльної історії жанру казки у різних народів.

Значення більшості казок братів Грімм виявлялося у їх народності, у тому, що вони передавали думки і почуття, живу силу народу.

До основного складу збірок увійшло двісті казок. Їх умовно можна розділити на три цикли: чарівні казки, казки про тварин та побутові, які часто були близькі до реалістичної побутової новели.

Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки - це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живуть у віруваннях народу, а інші - казки, що переплітаються з християнськими легендами.

Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це - хоробрий кравець, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.

Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.

Деякі казки були записані братами Грімм на діалектах, що дало змогу показати різні грані народу. Вчені намагалися зберегти народні вирази, приказки, гру слів, яскраві порівняння, словотворення, типові для казкового стилю повторення, звуконаслідування, пряму мову та описові імена.

2.2 Особливості літературних казок Людвіга Тіка

Людвіга Тіка цікавили не лише проблеми мистецтва, а й складність людської психології. Мотиви двоякості, які з'являлися в його творах неодноразово, свідчили про це. Новелістика Тіка передає складність психічного життя людини.

Особливо показова новела-казка «Білявий Екберт», написана в 1796 році. Реально-побутове сплетено тут з фантастикою, як це часто бувало у Тіка. Романтична іронія і романтичний гротеск панують як в композиції, так і в специфіці характерів, що несуть в собі взаємовиключні ідеї. Автор, створюючи романтичну казку на ієнському етапі романтизму, використовує ідеї цього періоду і одночасно піддає їх критичному осмисленню.

Жодного небайдужого до літератури читача не може не зацікавити робота Людвіга Тіка "Білявий Екберт". Тому що, незважаючи на те, що це начебто просто казка, в ній приховано багато таємниць, які на перший погляд недосяжні для повсякденної, побутової психології людини. Варто лише раз копнути глибше - і ти уже не можеш просто так залишити цю історію незавершеною, позбавити себе задоволення побачити те, що недосяжно широкому загалові.

Місце дії - це село, де живе в дитинстві головна героїня Берта, ліс, куди вона потрапляє, пішовши з села, і місто, де вона зустрічає Екберта. У романтичній традиції місто має протистояти не селу, а лісу, бо в ньому живе душа світу, висока духовність. Однак Берта страждає від брутальності селян, яких вона вважає своїми батьками. Стара, яка прихистила її в лісі, вселяє в неї спочатку страх, а пізніше прагне помсти і штовхає чоловіка Берти на два вбивства. Але разом з тим стара найвище цінує красу каменів, які несе її пташка і «усамітнення в лісі»: специфічну пісню, яку вона співає:

Самота в лісі,

Ти радуєш мене,

Так завтра, як сьогодні,

У всі часи,

О, як мене радує

Самота в лісі.

У цій пісні є поєднання романтичного сприйняття зв'язків природи і людини. Сама Берта, не здатна ні до якої практичної діяльності, по романтичній традиції повинна була б стати носієм високо духовного начала. Однак, живучи в лісі, вона скоро починає нудьгувати, потім, ставши дорослою, викрадає птицю, яка несе замість яєць дорогоцінні каміння, перетворює їх у гроші, вбиває саму птицю, обвинувачує її в обмані, і стає дружиною лицаря, купивши на виручені гроші будинок. Романтичний початок змінюється, бо потенційно романтична героїня боїться лісу, цінує не красу каменів, а їх грошову вартість, і аж ніяк не наділена високою духовністю. Місту і природі виявляються притаманні рівні початку обману, меркантилізму і злочини.

Ситуація, запропонована Тіком, ускладнюється ще одним фактом, який стає відомий лише до кінця твору: Берта та її чоловік Екберт, що не знайшли щастя в шлюбі, - рідні брат і сестра. Тема розкриття правди, введена в твір, створює ще більшу складність і непередбачуваність: не пізнані ні доля, ні психіка людини. Над усіма, здавалося б, вельми реальними відносинами людей панує невідома сила. Казковий початок в новелі про реальних людей відкривав перед Тіком можливість вказати на неоднозначність як людських характерів, так і ситуацій, в які потрапляють люди. Екберт стає вбивцею, втрачає межу між сном та реальністю, щось відбувається наяву, через що він божеволіє. Кожного разу йому з'являються нові постаті вбитих, у які перетворюється стара жінка, ошукана дружиною Екберта [29].

Не поглиблюючись в історію рідної домівки в повному сенсі, ми завжди залишаємося трішки поетами, і наші емоції, можливо, - всього лиш відображення утраченої поезії. Ми з таким трепетом ставимося до образу дому, де ми виросли, щоб часом не порушити, не зруйнувати єдність пам'яті і уяви, щоразу просто згадуючи його, чи потрапивши у це місце, ми сподіваємося відчути об'ємність відчуття, що хвилює нас значно глибше, ніж ми навіть можемо припустити.

Звичайно ж, завдяки дому значна частина наших спогадів стає локалізованою. Та якщо ж будинок - це не просто чотири стіни і підлога - це дещо збагачує повноту вражень, якщо в ньому є підвал, горище, коридори та затишні таємничі закутки, то схованки наших спогадів отримують дедалі більш визначену характеристику. І навіть, якщо ці простори якимсь чином остаточно викреслені із теперішнього і не мають перспектив на майбутнє, навіть якщо ми назавжди позбавлені горища, втратили свій таємний прихисток, то той факт, що ми любили це горище - залишиться із нами навіки і рано чи пізно дасть про себе знати. Ці схованки - наші черепашки: "…это была та самая деревня, где я родилась. Как я была поражена! Тысячи воспоминаний ожили во мне, и радостные слезы ручьями полились из глаз." Берта через багато років, подорожуючи невідомим стежками, сама того не розуміючи, потрапила до рідних місць, і перше, про що вона подумала - це була її сім'я та її домівка: "Многое в деревне переменилось, появились новые дома; все казалось гораздо теснее и меньше, нежели я ожидала. Я бесконечно радовалась, что после стольких лет увижу родителей; я нашла наш домик, увидела знакомый порог, ручка у двери была прежняя, и дверь - как будто я только вчера ее притворила; сердце мое неистово билось…"

Мандрівниця повернулася до себе в селище і помітила, що все було дуже маленьке, надзвичайно менше, ніж їй здавалося раніше. Та це не ставало на заваді її почуттям. Вона так хотіла, щоб батьки дізналися про її багатство і успіх. Колись наше горище чи рідна обшарпана кімнатка могли здаватися нам занадто тісними, занадто холодними взимку і спекотними влітку. Зате тепер, у спогадах, що віднайшлися завдяки мрії, в силу непояснимого синкретизму, кімнатка стала водночас тісною і просторою, помірно теплою і, коли треба, - прохолодною; але саме в ній і ніде інде ми знаходимо заспокоєння.

Тут, говорячи про статичні образи дому, кімнати і т.д., варто підкреслити один нюанс, який також є важливим при топоаналізі. Ми відмітили, що "несвідоме" має місце проживання. Зосередивши увагу на мріях про спокій, не слід забувати і про інші мрії - про мрії мандрівника, що йде по дорозі, по стежині. Такий динамічний образ як "стежка" сам по собі просто прекрасний. Як точно закарбовані у свідомості м'язів знайомі стежини серед пагорбів. Та не тоді вони прекрасні, коли все навколо палає невідомістю, все таке моторошне, що здається, ніби виходу немає, а хід назад завалило камінням страху, гордості і сорому одночасно: "То мне приходилось карабкаться на кручи, то пробираться извилистой тропинкой между скал, и тут-то я поняла, что нахожусь в ближних горах, и в моем одиночестве меня стал разбирать страх." Страх цей цілком зрозумілий, адже Берта "…росла на равнине и еще не видала гор, и в самом слове "горы", когда о них заходила речь, было что-то страшное для моего детского слуха… У меня не хватало духу вернуться назад, страх гнал меня вперед". Адже вона боялася, що батько, роздратований її втечею, наздожене її та ще суровіше покарає [28].

Про несумісність казки і реальності, про згубний вплив світу людей на світ фантазії, таємниці Тік писав не раз. Цій темі присвячена не лише його казка «Білявий Екберт», а й казка-новела «Ельфи».

У новелі-казці «Ельфи» («Elfen», 1811) Тік звертається до відомої легенди про казкових істот, які незримо для людей роблять дива. Вони допомагають працьовитим, віддячують добрим і чуйним. Цей переказ не раз зазнавав переробок. Своє трактування відомого сюжету зміг запропонувати і Тік. У його казці ельфи є уособленням вічних прихованих сил природи: води, скарбів земних надр. Природа у казці постає у вічному русі та зміні. Тік одухотворює природу.

Світ природи прекрасний і гармонійний, маленька Марія, яка потрапила до царства ельфів, навіть не відчуває плину часу, який тут минає повільніше, ніж у звичайному світі. Їй здається, що вона була в дивовижному царстві лише один день, натомість на землі збігло аж сім років. Але ж відчуття часу є суб'єктивним, і в цьому Тік, як, утім, й інші романтики, глибоко переконаний. Вся річ у тім, що є одиницею виміру: дні, години, хвилини.

Якщо кожна мить сповнена переживання, то час ущільнюється до краю. А емоцій та вражень у дивовижному царстві ельфів Марії аж ніяк не бракувало. У казці чудове царство ельфів існує на противагу буденному світові, у якому немає нічого незвичайного, тому що він існує за законами здорового глузду. Тік -- прихильник такого світу, в якому досить місця для таємниць і фантазій, що так прикрашають життя! Але фінал казки сумний: Марія мимоволі стала винуватницею загибелі царства ельфів, розкривши їхню таємницю. Ця необачність призвела до загибелі джерела, де жили ельфи, гинуть дерева та квіти, а з ними і Марія та Ельфіда, покровителька ельфів. Зі світу зникає краса, а отже, й життя. Фінал казки, як завжди у Тіка, багатозначний: чи є загибель царства ельфів результатом необачності, а чи це наслідок вторгнення людини за межі таємниці? Хто відповідає за збереження краси та життя на Землі? Ось такі непрості питання виникають після прочитання цієї химерної казки [15].

Висновки до розділу 2

Кожній дитині батьки читають з дитинства казки. Завдяки ним вона пізнає світ, і казка назавжди залишається у дитячій, людській пам'яті. Тому дуже важливо з самого малого віку допомогти людині осягнути неповторний світ майбутнього дорослого життя, підготувати та надати допомогу. Такими є казки німецьких романтиків.

Казка, як літературний жанр, що з'явився за часів фольклорної творчості, стала одним з найвдаліших інструментів у руках митців.

Найбільш повним визначенням літературної казки вважають формулювання Л.Брауде у статті "До історії поняття "літературна казка": "Літературна казка - авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і орієнтований на дітей твір, в якому неймовірне диво відіграє роль сюжетнотворчого фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів" [5;284].

Для кожного окремого письменника (Новаліс, Тік, Гофман) або об'єднання (брати Грім, Брентано та Арнім) пошук та відтворення казок стали якщо не одною з провідних ідей, то хоча б центром творчості. Новаліс вважав казку лише сном, ілюзією і вводив її у більш масштабні творчі проекти для кращого розуміння читачем головної ідеї твору, усі ж інші вищеназвані письменники приділяли казці особливу увагу, тому і роль її у їх творчості надзвичайно вагома.

Брентано та Арнім у «Чарівному розі хлопчика» змогли дуже вдало та вправно перетворити зібрані твори на дійсно народні, додавши до краплинку своєї творчості. Брати ж Грім навпаки намагалися якомога ближче до тексту, до народного духу передати свої фольклористичні записи. На думку дослідників, навіть діалектичні посилання та збереження специфічних фраз та слів стали тією надзвичайно важливою і вагомою скарбницею їх творчості, що допомагає майбутнім покоління розвиватися на основі багатих знань про своїх пращурів, бо пісня і казка - речі, що передають народний дух на серце.

Так у казці «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», Гофман показує романтичного героя студента Бальтазара. Долаючи з ним перешкоди, допомагаючи йому «знешкодити» ворога, автор ніби симпатизує йому, висміюючи в цій час керівну верхівку суспільства, щоб показати людям всю правду. Але, наприкінці, письменник «дарує» своєму героєві маєток, де ніколи нічого лихого не може трапитися, красуню дружину, яка має чарівне намисто, та ще дуже багато корисних для господарства речей. Але так наш герой вже ніколи не зможе боротися за правду. І взагалі, що може бути страшнішим для романтичного героя, ніж кухня та прання? Цим автор і показує недосконалість світу, у якому ми живемо.

Загальні висновки

Казки - один із найбільш популярних жанрів серед дітей. На думку В.О. Сухомлинського, казка -- активне естетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовного життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі.

Питання жанрової специфіки літературної казки в сучасному літературознавстві залишається до кінця не визначеним та не дослідженим. У сучасному художньому світі існує величезна кількість казок, створених письменницькою фантазією. Літературна казка несе на собі відбиток авторської особистості, типові риси доби, в яку вона була створена. Стійкий читацький досвід підказує нам, що це твір, створений письменником і тому наділений неповторною творчою індивідуальністю письменника.

Більшість дослідників сходяться на тому, що в казці йдеться про диво, про щось дивовижне, що розуміється саме по собі, до того ж без особливої акцентуації на цьому, на відміну, скажімо, від саги чи легенди” [18;3]. Саме “казковість” чи “казковий характер” висувається здебільшого як спільний диференційний критерій літературної казки, який відмежовує її від інших літературних жанрів.

Таким чином, розглянувши та проаналізувавши роботи німецьких романтиків, можна зробити висновок, що казка стала одним з провідних жанрів творчості та митців у цей період, бо дала змогу фантастично та, одночасно, реалістично дуже яскраво та чітко описати сучасний для митців світ.

Список літератури

1. Бахтіна В.А. Літературна казка у науковому осмисленні останнього двадцятиліття / / Фольклор народів РРФСР. - Уфа, 1979. - Ч. 3-515.

2. Барто А.Л. Велика література для маленьких. - М, 1962. - С. 3-389.

3. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. - Л.:Наука, 1973. - 472с.

4. Блонський Т.П. Вибрані педологічні твори. - М., 1961. - С. 3-348.

5. Брауде Л.Ю. К истории понятия «литературная сказка» / Л.Ю. Брауде // Известия АН СССР. Серия литературы и языка.-1977.-Т.36.-№3. - С. 231 - 239.)

6. Брауде Л.Ю. Скандинавська літературна казка. - М., 1979. - С. 3-418

7. Гофман Е.А. Казки. - К.: Школа, 2003. - 140с.

8. Грімм Я. і В. Казки. - Дніпропетровськ: Січ, 1993. - 144с.
9. Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ- початку ХХ століття: навч. Посібник. (для студ. вищ. навч. закл) ? Г.Й. Давиденко, О.М. Чайка?[2- ге вид.].-К.: Центр учбової літератури, 2009. - 400с.

10. Довженок Г.В. Український дитячий фольклор (Віршовані жанри) / Г.В. Довженок. - К.: Наук. думка, 1981. - 295с.

11. Елизарова М.Е., Колесников Б.И., Михальская Н.П. История зарубежной литературы XIX века. - М.: Просвещение, 1972. - 622с.

12. Енциклопедичний довідник за редакцією Михальської Н.П. та Щавурського Б.В., Зарубіжні письменники. - Тернопіль: Навч. книга «Богдан», 2006.

13. Калагин Л.В., Дюштен И.Б., Могилевская Т.А., Тураев С.В. Зарубежная литература. - М.: Культурно-просветительная литература, 1957. - 437с.

14. Липовецький М.М. Поетика літературної казки. - Свердловськ, 1992. - С. 3-569.

15. Літературна енциклопедія. - К.: Просвіта, 1989.

16. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. -- К.: ВЦ «Академія», 2007).

17. Лупанова І.П. Сучасна літературна казка і її критики (нотатки фольклориста) / / Проблеми дитячої літератури. - Петрозаводськ, 1981. - С. 3-359.

18. Lьthi M. Mдrchen. - Stuttgart: Metzler, 1979. - 145 S.

19. Нагібін Ю.О казках і казкаря / / Літературні казки зарубіжних письменників. - М., 1982. - С. 3 - 313

20. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму:Підручник.-К.:Заповіт,1997.-464с.
21. Неєлов Є.М. Казка, фантастика, сучасність. - Петрозаводськ, 1987, с. 3 - 275.

22. Платонов А. Іван-диво / / Платонов А. Зібрання творів в 3 томах. - М., 1985. - Т. 3. - С. 3-579.

23. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. -Львів: Вища школа, 1982. - 440с.
24. Ярмиш Ю.Ф. Про жанрі мрії і фантазії / / Веселка. - 1972. - № 11. - С. 3-241.

25. http://library.zsu.zp.ua/sto.htm

26. http://libr.org.ua/book/76/2355.html

27. http://uk.wikipedia.org/wiki/Народна_казка

28. http://revolution.allbest.ru/literature/00254723_0.html,автор-Оксана Стоцька

29. http://www.creator-tik.ru/about.htm, автор- Мария агентство «Импульс».

30. http://www.i-u.ru/biblio/archive/gabitova_estetikanemrom/

Размещено на Allbest.ru