Жанрово-композиційні особливості роману Є. Гребінки "Чайковський"

Стосунки Олексія і Марини - прояв сильного і водночас ніжного і взаємного кохання. Третя ланка у цьому "трикутнику" - Тетяна. Це символ самопожертви; її нероздільне кохання до Олексія дало сильний поштовх трагічного, водночас високого, і доповнило загальну схему кохання як багатогранного явища української ментальності. "Мне казалось, я ненавижу тебя, казалось, готова была убить тебя и не знаю, чего бы не дала, чтобы спасти тебя от пьяных казаков… Бог с тобою, люби другую!" [2, с. 304].

Тетяна - палка, імпульсивна натура. Ненависть і любов у ній живуть водночас. Проте Гребінка не виводить її за межі народної моралі: Тетяна не хоче руйнувати щастя інших, тому відпускає Олексія.

Саме смерть в ім'я кохання подає нам любов як надзвичайно важкий і напружений психічний стан.

Не менш трагічним є "трикутник" Марина - Олексій - Герцик. За традицією романтичного зображення героїв у романі виведено антипод позитивному героєві Олексію - Герцик. Це підступний, злий лицемір, який не зупиняється перед зрадою і вбивством, хитрість і лукавство якого переважають над усіма іншими рисами. Зрештою, Герцик за свої вчинки помирає страшною смертю. Складність образу Герцика полягає у тому, що цей негативний герой є, насамперед, жертвою жорстокого фатуму.

Щоправда, у творі вустами запорожця Гадюки проголошується, що виною у смерті Герцика та його родини є жорстокість козаків. Учинки Герцика обумовлені, з одного боку, долею раба, з другого -расовою суперечністю між християнами та євреями. По-третє, Герциком керує любов, а вона, як відомо, штовхає як на добрі, так і на лихі вчинки. Навіть ставлення до Марини, яка підсвідомо не довіряла лицеміру Герцику, не могло змінити його почуттів до неї. За законами романтичного жанру Герцик перед смертю зізнається у всіх своїх гріхах - у своїй нерозділеній любові: "Много бессонных ночей провел я, думая о тебе, проклиная твое рождение. Ты знаешь, кто я был, я был раб твой и твоего отца: мне было любо унижаться перед тобой. Я проклинал твой образ и любил тебя еще больше" [2, с. 395].

Образ Герцика - складний. У ньому автор заглибився в психологію приниженої людини. Його кохання - це нещастя, це затамований біль, це кара. Цікавим є "трикутник" Микита - Тетяна - Олексій. Для запорожця Микити Прихвосня характерний багатий емоційний світ, однак свої ніжні почуття він вважає за краще не виявляти. Це відважний воїн і разом із тим запорожець-гуляка, який не терпить ніяких "бабських сентиментів". Це зразок козацької мужності й звитяги - збірний образ українського народного захисника.

Витоки такого розуміння характеру козака до певної міри беруть свій початок в українській історії та народному героїчному епосі. У художній літературі образ такого героя створили М. Гоголь у повісті «Тарас Бульба» і П. Куліш у романі «Чорна рада» (образ Кирила Тура). Згодом М.Костомаров у праці "Об историческом значении русской народной поэзии" (1843) намагався обґрунтувати показовий для українського романтизму тип запорожця, який балансує між сімейним життям і «товаришами та славою». Прихвостень не говорить про свою любов, можливо, він і сам не знає, що це кохання. Але коли Тетяна гине, любов набуває трагічності: "Тут она залилась слезами, а я догадался, что она тебя, Алексей, любила, а меня голубила словами" [2, с. 344].

Усі образи твору своєрідні романтичні національні характери: ніжні і сильні Марина та Олексій, експресивна Тетяна, суворий Микита, трагічно нещасний Герцик.Звичайно, Є.Гребінка ще не досяг у романі досконалості в поєднанні загально-історичних подій із долями героїв, подекуди відчутний зайвий мелодраматизм, та все ж «Чайковський» був, безперечно, одним із серйозних досягнень Гребінки-прозаїка. Роман "Чайковський" Євгена Гребінки відіграв помітну роль у становленні української історико-романтичної прози.

Висновки

Історія -- далеко не завжди милосердний та справедливий суддя, а час не все розставляє по своїх місцях, віддаючи належне чесному, шляхетному служінню людям і рідній культурі, та відкидаючи все тимчасове, суєтне, наносне. Якби це було так, то духовні надбання багатьох наших попередників не втрачалися б нами, а ставали б живими, активними учасниками культурно-естетичних процесів сьогодення, перебували б в центрі уваги поціновувачів рідної історії та рідного слова.

Воістину яскравим прикладом написаного є життєвий шлях і творчість визначного українського й російського письменника ХIХ століття Євгена Павловича Гребінки. Спадщині Гребінки, блискучого прозаїка, поета-лірика, байкаря, який однаково плідно й успішно творив і мовою Котляревського, й мовою Пушкіна, сказати б, «не пощастило».

Написане ним давало Євгену Павловичу вагомі підстави вважатися якщо не класиком, то, принаймні, вельми шанованим автором обох літератур. Проте реальність склалась дещо інакше. Попри достатньо високі оцінки безперечних авторитетів, ім'я та твори письменника, як здається, ще не здобули належної поваги в критиків і у широкого загалу. Можливо, річ у тім, що для російської культури Гребінка видавався занадто «українським» і навпаки? Досить сумний парадокс... розгадку цього парадоксу ми знаходимо як у специфіці часу (перша половина ХIХ століття, як відомо, була добою, коли, незважаючи на інтерес в імперських культурних колах до української історії, традицій та звичаїв, українська мова вважалась «наречием» і, отже, досягти суспільного визнання й успіху український письменник -- до Шевченка! -- на практиці міг, лише використовуючи російську мову), так і в обставинах його біографії.

Малоцікава праця чиновником у комісії духовних училищ, а згодом -- викладачем природничих наук в Інституті корпусу гірничих інженерів (Санкт-Петербург). Словом, це було життя скромного інтелігента-різночинця, українського та російського «сочинителя». Але внесок скромного інтелігента Гребінки в літературу виявився таким, що непідвладний часові. Безперечно, в історії України, в історії нашої духовності Євген Павлович Гребінка назавжди залишиться насамперед як людина, за чиєї прямої ініціативи, безпосередньої матеріальної та моральної підтримки був підготовлений до друку й виданий «Кобзар» Тараса Шевченка (1840 рік). Причому ж не слід забувати, що іще раніше, 1838 року, Гребінка брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва.

Між іншим, Гребінка, людина м'якої та лагідної вдачі, коли вважав за необхідне, був цілком здатний на громадянські вчинки; так, він не побоявся, взявши епіграфом відразу до декількох розділів роману «Чайковский» вірші Шевченка, зберегти їх і при перевиданні книги у 1848 році, коли було якнайсуворіше заборонено згадувати твори засланого Кобзаря.

Та роман «Чайковський» не позбавлений певних недоліків: любовна інтрига інколи заступає історичні події, в кількох сценах відчутний зайвий мелодраматизм (смерть Тетяни, історія Герцика і його матері), відчувається деяка умовність окремих образів, надто розтягнені ліричні відступи переривають розповідь та уповільнюють дію.

Важливим чинником у визначенні жанрово-видових ознак роману є витримування в них принципу історизму, міри художнього домислу й вигадки. З огляду на реалізацію у творі історичної тематики, можна зробити висновок наслідування гоголівської тенденцій, з її “духом історії”, поетизацією і практичним ігноруванням факту. Ставлення Гребінки до проблеми історизму зумовлює жанрово-видове означення роману. В романі «Чайковський» на перший план зображення виходить художній домисел чи й вигадка, що помітним чином зміщує ці твори у жанрово-видову площину творів історико-художніх . На жанрову природу романів посутній вплив справляє ще таке поняття як «пригодництво» - риса “сюжетного” походження, котра помітно коригує жанрові характеристики романів, їх особливий статус. І в романі «Чайковський», на мою думку, присутні риси «пригодництва», що додає романі особливої пікантності. Адже що може бути цікавіше такої суміщі як - кохання та пригоди, під соусом славетного історичного минулого нашого народу!

Використана література

1. Белинский В.Г. Басни Ивана Крылова // Поли. собр. соч. М., 1954. Т. 4.

2. Гребінка Є.П. Чайковский / Є.П. Гребінка // Гребінка Є.П. Твори : у 3 т. - К. : Наукова думка, 1981.

3. Зубков С.Д. Русская проза Г. Ф. Квитки и Е. П. Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей. К., 1979.

4. Зубков С.Д. Байкар і поет Гребінка // Гребінка С.Байки. Поезії. К., 1990.

5. Зубков С.Д. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. К., 1962.

6. Деркач Б.А. Євген Гребінка. К., 1974.

7. Деркач Б.А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К., 1977.

8. Костомаров М.І. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. К., 1928.

9. Костомаров М.І. Твори: У 2 т. К., 1967. Т. 2. С 332.

10. Крутікова Н.Є. Гоголь та українська література. К., 1957.

11. Нахлік Є.К. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. / Є. К. Нахлік. - К.: Наукова думка, 1988.

12. Некрасов Н.А. Физиология Петербурга // Пол. собр. соч. М., 1950. Т. 9.

13. Огієнко І. Історія української літературної мови

14. Сирота Ю.О. Російськомовна проза Є. Гребінки в контексті російської літератури 1830-1840-х років: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня. канд.філол. наук: спец. 10.01.02 «російська мова»/ Ю.О. Сирота. - С.,2008

15. Франко І.Я. Зібр. творів: у 50 т. / І.Я. Франко. - К. : Наукова думка, 1980-1986. -Т. 41.

16. Федченко П.М. Петро Гулак-Артемовський. Євген Гребінка // Гулак-Артемовський П., Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання.

17. Чехов А.П. Пол. собр. соч.: В 12 т. М., 1957. Т. 12.

Размещено на Allbest.ru