Винниченкова ідея чесності з собою, яка передбачає здатність усвідомлення особистістю суспільних стереотипів і відтак можливість вивільнення від них, є перш за все художньою ідеєю, далекою від часто приписуваної їй однозначності [4:126]. Ця ідея може бути як творчою, так і руйнівною. Об'єктивний зміст перших драм і романів письменника, в яких осмисленню цієї ідеї приділяється особлива увага, переконує, що ця за певних умов плідна ідея, ідея, що стимулює утвердження цінності особистості, не може слугувати абсолютною панацеєю у розв'язанні суспільних проблем. Згубність безоглядного підпорядкування індивіда будь-якій ідеї, руйнівність браку співвіднесення її з неосяжною дійсністю виразно розкривається в п'єсі

І.Нечуй-Левицький зовсім небезпідставно допускав, що драма “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “мабуть, навіяна сюжетом роману Золя “Художники” (йдеться про роман французького письменника, відомий більше під назвою “Творчість”).

І справді: як і Е.Золя, В.Винниченка цікавить передусім анатомія всепоглинаючої творчої пристрасті, яка вступає в конфлікт з іншими сильними почуттями й потребами людини. Е.Золя в 1885-1886 р.р. писав роман із життя паризьких художників; В.Винниченко в 1910 р., мешкаючи в Парижі, теж зробив своїх персонажів з українськими іменами мешканцями Вічного міста. Його Корній Каневич є мовби продовженням образу Клода Лантьє. Психологічний вузол взаємин Корнія й Чорної Пантери вельми схожий на драму Клода й Кристини. Живопис, творчість відбирають у жінки її чоловіка, гасять їхнє кохання, занапащують життя ні в чому не винної дитини, маленького Жака.

Все підпорядковується творчості: Кристина погоджується з тим, що живопис все більше й більше захоплює її коханого, відбирає його в неї.

Жінка підпорядковує себе меті чоловіка, приносячи в жертву його божеству навіть материнський інстинкт, свою любов до сина. Дитина виявилася зайвою в цій родині, поглинутій пристрастю творчості, оскільки й сам Клод став для Кристини “дитиною-художником”, - то що ж залишається для Жака?

Драма Чорної Пантери має дещо інші відтінки (в ній материнське начало дужче за все інше), - але природа драми - та ж, що і в Кристини. Початок її і першопричина - у трагічно всепереможній пристрасті митця, яка потребує самоспалення, цілковитого підпорядкуваня собі всього і вся.

Якщо головна психологічна колізія у драмі В.Винниченка, по суті, повторює центральну колізію роману Е.Золя, якщо контури характерів Кристини й Рити, Клода й Корнія, в основному, збігаються, то сюжетні вирішення в українського автора відрізняються багатьма деталями. Оригінальним є втілення двох начал - природно-чуттєвого й раціонального - в образах двох жінок (Рита - Сніжинка). По-іншому виглядає лінія Рита - Лесик порівняно з лінією Кристина - Жак (у Кристини - служіння чоловіковій меті і поступове народження ненависті до мистецтва, у Рити - протистояння живопису; дитина в неї не відходить на другий план, як Кристини). У В.Винниченка відсутній такий компонент драми як наростаюча бідність родини внаслідок невизнання художника Салоном. Немає в “Чорній Пантері...” й нюансів, пов'язаних із згасанням чуттєвості, фізичної любові подружжя і переживаннями жінки, викликаним цією обставиною.

Е. Золя зробив у своєму романі акцент на спадковості Клода Лантьє; В. Винниченко ж у драмі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” хоч і обійшов питання про вплив спадковості на поведінку героїв, проте біологічні чинники його, загалом, продовжували цікавити. Зокрема, тоді, коли “на обговорення суспільства” виносилися питання про шлюб.

Відрізняються й сюжетні розв'язки творів. У Е.Золя Клод, вимучений невдачами, невизнанням, безумством роботи, накладає на себе руки. У фіналі ж драми В.Винниченка, як ми вже знаємо, Рита знищує Корнієву картину. Проте в обох творах бачимо муки художника, його вічну боротьбу з самим собою й пануючими стереотипами, лихоманку творчості, вогонь якої спопеляє любов, родинне щастя, робить заложником мистецтва дитину.

Влада мистецтва і в Е.Золя, і у В.Винниченка постає як фатум, нелюдська напруга духу, життя між екстазом і депресією, коли над усім панує творчість, що стала всепоглинаючою пристрастю.

Певна концепція краси закладена у творі Винниченка, для кожного ця краса своя і дорівнює сенсу життя. Для Рити це - увага чоловіка, яку вона не ділила б ні з ким. Для Сніжинки це - влада над усім доступним їй світом. Для Корнія краса - це мистецтво, і він гірко мучиться від того, що бачить красу в речах, які справляють моторошне враження у інших. Сама метафора назви і символіка кольорів (чорний та білий) наштовхує на контрактивне зображення дійсності, адже чорна пантера живе переважно в тропіках, тоді як білий ведмідь - в арктичному кліматі. І неможливим буде подолати цю відстань між ницістю земного життя і виссю духовного, поки митці будуть обтяжені земними проблемами виживання, замість створювати Красу. Минуло століття, але рядки Винниченка досі звучать для нас актуально.

ВИСНОВКИ

Аналiз п'єси дав можливiсть висвітлити процес творення драматичних образів-характерів

Бурхлива епоха порубіжжя ХІХ-ХХ століть зумовлює особливе піднесення драматургії й театру в європейській культурі того часу. Вже тоді виникає термін “нова драма”, засвідчуючи, що в цьому роді літератури стають наявними зміни, характерні для мистецького модернізму.

Еволюція Винниченка-драматурга характеризується в основному жанровими змінами в його творчості, він виступає майстром інтелектуальної драми, інтелектуальної мелодрами, героїко-психологічної драми, сатиричної комедії, трагедії.

В п'єсах Винниченка, що є вагомим свідченням модерності його драматичного письма, превалюють внутрішні конфлікти, “криваві побоїща в душі людини”. Але вони живляться здебільшого чітко окресленими зовнішніми конфліктами. Винниченко не відмовляється від ладно скроєної інтриги, а підпорядковує її ширшим завданням. У взаємодії різних рівнів конфлікту здебільшого виявляється гостро драматична, часто трагічна неспівмірність небуденної особистості і суспільних стереотипів. Конфлікт у Винниченка позбавлений романтичної прямолінійності і ускладнюється тим, що й сама ця особистість за всієї своєї небуденності не завжди і не у всьому вільна від згаданих стереотипів.

Творчість Винниченка можна розподілити на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси та оповідання), написаних в період з 1902р. до наступу реакції після революції 1905р. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом. П'єсу “Чорна Пантера і Білий Медвідь” слід віднести до жанру інтелектуальної мелодрами. Мелодраматизм та інтелектуальність постають двоєдиною рамкою складної художньої системи п'єси, найбільш оптимальним жанровим визначенням якої видається саме таке - інтелектуальна мелодрама. Героєм жанру інтелектуальної драми стає новий суспільний тип інтелігента, тло дії - двадцяте століття, з його соціальними конфліктами і моральними протиріччями.

У драмі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” протиріччя оборюють художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворої дитини. Класична Винниченківська колізія, що відбиває реальні суперечності життя, в якому сім'я і мистецтво нерідко постають тими олтарями, кожен із яких потребує жертвоприношень.

У творі Винниченко висуває власну концепцію краси, яка полягає у вічній суперечці. Що ж більш привабливе -- родина чи мистецтво? До чого більше прагне душа митця -- до вічного чи до земного? І чи можна його вважати митцем, якщо душу його роздирають протиріччя, на які неможливо знайти компромісів? На ці питання кожен читач має знайти власну відповідь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш Ю. Чи варто “гаяти час” на Винниченка?...: З критичних нотаток Київ. - 1991. - №8. - С.120-126

2. Башкiрьова О.В. Проблема взаємодiї митця i суспiльства в драмi В.Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь". -- Вiсник Київського унiверситету iм. Т.Шевченка. -- 1991. -- N 3. -- C.125 -- 130.

3. Болюх О.В. Мовна майстерність Володимира Винниченка у зображенні внутрішнього світу героїв // Культура слова: Між від. зб. -вип.44.-к.,1993. - С.20-24

4. Бондаренко, А. Художні новомислення п'єси Володимира Винниченка "Чорна пантера і Білий медвідь": дар інстинкту й інстинкт дару / А. Бондаренко. - Винниченкознавчі зошити: научное издание. Вип. 1 / Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Ніжинський держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя, Центр гум. співпраці з укр. діаспорою, Винниченкознавча наук. лабораторія ; Відп. ред. В.П. Хархун. - Ніжин : НДПУ, 2003. - С.119-126

5. Векуа О.В. I.Франко i В.Винниченко: стиль духовного спiлкування. -- Матерiали Всеукраїнської мiжвузiвської наукової конференцiї, присвяченої 140-рiччю вiд дня народження I.Я.Франка. -- 1996. -- 30 жовтня. -- С.13 -- 16.

6. Векуа О.В. Драматургiя В.Винниченка в сучасному мистецькому контекстi. -- Пiслядипломна освiта педагогiчних кадрiв: проблеми розвитку. Матерiали звiтної наукової конференцiї (Редколегiя Дробноход М.I. та iн.). Київ, УIПКККО, 1997. -- С.287 -- 289.

7. Векуа О.В. Творчiсть В.Винниченка у руслi загальносвiтових фiлософсько-естетичних тенденцiй // Фiлологiчнi студiї. -- Вип.2. -- Луцьк. -- 1997. -- С.52 -- 56.

8. Винниченко В. Вибрані твори. - K.: Мистецтво, 1991.

9. Гнідан О.Д., Дем'янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість (навч. посібник для студ.-філол.)-К.: 1996.

10. Гнідан О.Д., Йолкіна Л.В. Винниченко - прозаїк очима укр.. критиків і читачів //В. Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник-К.: Вища шк., 1995. - С.50-77

11. Гриценко Т. Грані таланту Володимира Винниченка//Диво слово. -1994.- №9.- с. 35-38

12. Драматичний конфлікт у п'єсах Володимира Винниченка // Нариси з поетики української літератури кінця XIX - початку XX століття: Монографічне дослідження (у співавт.). - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С.143-159

13. Експресіонізм та символізм у новітній українській драмі (До типологічної характеристики п'єс М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка та І.Кочерги в західноєвропейському контексті) // Українське літературознавство. - Львів, 1995. - Вип.61. - С.11-29.

14. Експресіонізм у драмах В.Винниченка і М.Куліша // Винниченко і сучасність: Зб. наук. праць. - Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету імені В.Вернадського, 2000. - С.158-168.

15. Єфремов С. Володимир Винниченко //Єфремов С. Історія укр.. письменства. 1989.-т.2.-с.290-298

16. Зінчук С.С. Володимир Винниченко (1880-1951)//Нові імена в програмі з укр.. літ.: Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 1993.- с.125-145

17. Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1993.

18. Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1998.

19. Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське слово. - Київ 1994.

20. Костюк Г.Володимир Винниченко: Біографічні нотатки// Рад. Освіта.-1990.-27 липня.

21. Лащик Є. Винниченкова філософія щастя// Філософська думка.-1998. - №1.-с. 136-155

22. Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка //Слово і час.-1993.-№5.- с.40

23. Панченко В. “Бо я - українець”: Передмова// Володимир Винниченко раб краси. -К.: Веселка, 1994.-с.3-21.

24. Поетика української експресіоністської драми // Вісник Прикарпатського університету: Філологія. - 2001. - Вип.6. - С.52-64.

25. Слово - образ - форма: у пошуках художності: Літературознавчі статті і дослідження. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - 200 с.

26. Українська модерна драма кінця XIX - початку XX століття (Неоромантизм, символізм, експресіонізм): Монографічне дослідження. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - 414 с.

27. Федченко П. Володимир Винниченко - художник// Київ.-1989.-“12.- с.147-148.

28. Хміль І.С. Політична діяльність В. К. Винниченка//Укр. іст. журнал.1989.-№7.-с.82-91.

Размещено на Allbest.ru