Фольклорні мотиви гумористичних творів С. Руданського

Жартівливі співомовки Руданського, очевидно, найбільше запам'яталися українському народу. Дійсно, кого не можуть привабити ці веселі, з щирою усмішкою, гуморески Руданського. Немає підстав не погодитися, що поет найперший в Україні ввів це жанрове поняття. Але великий сумнів викликає те, як ми розуміємо значення згаданого жанру. Чи дійсно правильно називати співомовки Степана Руданського гуморесками?

Погляди Руданського на поезію відрізняються від традиційних літературних. Так, термін «співомовка» мав родове поняття поезії, тобто усі віршовані жанри Руданський називав співомовками, вкладаючи в цей новотвір родове означення поезії. Таку авторську позицію розуміли тодішні деякі літератори -- Олена Пчілка, Михайло Комаров та Агаф(т)ангел Кримський, який, до речі, писав: «Під терміном «співомовки» поет розумів не що, як просто «вірші» -- чи «пісня», чи «байка», чи «приказка», чи «поема» -- все те було в нього «співомовка». Але І. Франко через недостатню обізнаність з творами Руданського звузив поняття поета, приписавши йому видове, а не родове значення. Авторитет Франка як літературознавця впливав швидко та ледь не автоматично. Тож тогочасні дослідники, а з ними й звичайні читачі, наперекір поглядам Степана Руданського, співомовками почали називати тільки його гуморески та жартівливі приказки.

Проте, зовсім не по-науковому прив'язувати авторський неологізм Руданського лише до його сатиричних і гуморостичних віршів. Тим більше, що і семантика терміну не несе в собі нічого, що перегукувалося б зі сміхом. Своїм гуморескам Руданський дав власну назву «приказки». А що пізніше назва «співомовки» прищепилася лише до гумористично-сатиричних його творів, то це сталося, очевидно, не з авторської волі.

Врешті-решт, подану гіпотезу підтверджують рукописні збірки творів Руданського. Перша збірка поета, що має назву «Співомовки козака Вінка Руданського» («Вінок» з грецької означає «Степан/Стефанос»), якраз і не вміщує в собі жодної жартівливої поезії. Тому краще звертатия до авторськог погляду - приказки Руданського, про який можна дізнатия ознайомившись з теорією українського сміхотворця щодо жанрів поезії.

У гуморесках Руданського відображене народне недовір'я до тих, хто, навчаючи благочестя і сповідаючи інших за гріхи, сам грішний(«Сповідь», «Чого люди не скажуть!», «Піп з кропилом», «Побожний ксьондз», «Сам поїду», «Крива баба» та ін.).У кожній гуморесці не менше двох персонажів, у спілкуванні яких розкриваються несумісні характери. Індивідуалізація мови кожного персонажа як щодо лексичного складу (шляхтич, циган, селянин, солдат), так і щодо місцевого чи національного забарвлення (вставки польською і російською мовами, діалектизми) надає cитуаціям життєвості, невимушеності й, крім того, сприяє створенню оцінки -- осудливої стосовно панів, попів, корчмарів, доброзичливої до простого солдата, небагатого сільського єврея, хитруватого, але цілкомневлаштованого цигана («Гусак», «Варенікі, варенікі», «Де спійняли?», «Холодно», «Циганський наймит», «А не халасуй!», «Хто кого лучче?», «Три питання»). Усі свої твори, включаючи й віршовані переклади, Руданський називав «співомовками». Цей термін закріпив за гуморесками І. Франко. Зтого часу традиційним стало саме їх іменувати «співомовками». Це виявилося найбільш зручним, оскільки саме гуморески (співомовки) Руданського являли собою нову різновидність гумористично-сатиричних віршованих творів, якої раніше в українській поезії не було і поява якої потребувала закріплення відповідним терміном. Гуморески, або співомовки,-- це короткі віршовані оповідання, основою яких є народні анекдоти про панів, попів, чиновників, крамарів, дурників, які тупо несуть тягар приниження, ледарів і волоцюг тощо. Прийнявши як найбільш гнучку форму вислову коломийковий ритм(будова вірша, в якому кожний непарний рядок має вісім, а парний шість складів), Руданський у своїх гуморесках розгорнув широку панораму життя, створив галерею характерних типів. Гуморески Руданського -- твори реалістично-викривальні. У них основна увага зосереджена на висвітленні відносин в сім'ї, в громаді,між людьми різних станових груп (пан, піп, корчмар, солдат, селянин, наймит), різних національностей (росіяни, українці, поляки, євреї,цигани, іноді -- німці). Беручи теми «з народних уст», поет зберіг народне тлумачення зображуваних епізодів, а також характерів персонажів. Він сам ніби перевтілювався в оповідача з народу, зовні простакуватого, але дотепного, з лукавинкою, селянина. То він шукає приводу для жарту, який створить веселий настрій («Чи далеко до Києва?», «Скільки душ?», «Свиня свинею», «Вовки», «Жонатий»,«Господар хати» та ін.), то показує, як бадьоро, з гумором звикли прості люди переживати невдачі, обман і глузування («На калитку»,«Окуляри», «Чуприна», «Добра натура», «Не мої ноги», «Пекельна смола» та ін.), то карає дотепним, уїдливим словом народних напасників -- панство, шляхту, крамарів, корчмарів, служителів культу (попів, ксьондзів), показуючи моральну вищість і тверезий розум народу(«Добре торгувалось», «Засідатель», «Пан і Іван в дорозі», «Почому дурні?», «Що кому годиться?», «Піп на пущі», «Чорт», «Царі», «Сампоїду», «Страшний суд», «Хто святив?», «Там її кінець» та ін.).Наприклад, у співомовці «Пан і Іван в дорозі» йдеться про те, як побратались простий Іван та пан і пішли разом мандрувати. Пан запропонував селянинові спочатку з'їсти Іванові харчі, а потім уже перейти до його, панських. Але, як водиться, коли харчі Івана скінчились, пан забув про свою пропозицію і, щоб не ділитись з Іваном, почав його заговорювати своїми мріями про місто, яке б він збудував.Хоча Руданський змальовує в творі, як Іван кілька разів дурить пана, але читач не відчуває бажання засудити селянина. Мало того, явновідчувається, що й авторська симпатія не на панському боці, бо Іван, на відміну від пана, не має бажання нікого дурити, він із задоволенням поводився б чесно, але розуміє, що пан на таке благородство не здатен, і тому кожен раз карає того, хто хотів одурити самого селянина. Створюючи співомовки, Руданський узагальнив життєвий і поетичний досвід народу; хоч він і сприйняв традиції, вироблені йогопопередниками, передусім Шевченком, в обробці фольклорних мотивів, сюжетів та образів, проте йому притаманний власний індивідуальний підхід до кожної теми та її художнього втілення. Дуже прості за своїм ритмічним складом (народний КОЛОМИЙКОВИЙ вірш), співомовки не повторюють ні народні пісні, ні поезії Шевченка.

ВИСНОВКИ

Степан Васильович Руданський… Це імя відоме багатьом шанувальникам гострого і дотепного слова. Спадщина цього письменника - оригінальне явище в нашій літературі. Вона ґрунтується на фольклорній основі, витікає з народних джерел. Це відчутно вже в назві творів. Автор називає їх не віршами, а співомовками, тобто призначеними для розмови чи співу, для побутування в народі.

Твори Степана Руданського є значним внеском в українську літературу. Письменником було створено не так вже й багато творів, але всі вони разом та кожен з них окремо є справжніми перлинами української літератури. Творчість Руданського поєднує у собі дві, на перший погляд, протилежні риси: твори письменника, з одного боку, характеризуються новаторством, аж до створення якісно нових жанрів, а з іншого боку, Руданськии використовує фольклорні мотиви, що вже роками побутували як в усній, так і в писемній літературній творчості. Степан Руданськии відомий нам як автор-новатор, який створив та ввів у широкий вжиток новий ліро-епічний жанр -- співомовки. Співомовки -- це якісно новий жанр української літератури, вони грунтуються на поетичній обробці та частковому творчому переосмисленні народних анекдотів, усмішок, навіть казок. За обсягом співомовки невеликі, у них оповідається про якусь комічну подію, кінець найчастіше несподіваний та гумористичний, твір зазвичай завершується дотепним стислим висловлюванням. Співомовки Руданського містять у собі традиції народних усмішок, вони зачаровують нас живою народною мовою, пересипаною прислів'ями та приказками, смішними фразами. Як на мене, співомовки Руданського є дуже цікавими і для сучасного читача, адже яскравий гумор, властивий цим невеличким творам, є зрозумілим та актуальним і для нас. Адже народний гумор, як на мене, по-справжньому вічний, бо заснований на народній мудрості, на поглядах наших пращурів, які ще й досі живуть десь у нашій підсвідомості.

Кращі традиції творчості «незрівнянного анекдотиста» успадкувала й сучасна література: всі наші гумористи й сатирики зазнали певного впливу його співомовок. На жаль, співомовки С. Руданського побачили світ лише через тридцять років після їх написання. Але вони одразу ж були підхоплені народом. Його гумор -- це сміх нескореного народу, який вірить у свої сили, своє краще майбутнє.

Темарій співомовок С. Руданського - це дуже різнобарвна картина людського співжиття, побачена крізь призму сміху. Важко знайти якось явище буття, що не опинилося б на вістрі дотепного, інколи - гостро сатиричного слова поета. Тут і недоладний посполитий люд ("Не свої ноги"), і здирники-хабарники ("Засідатель"), і крутії-крамарі ("Добре торгувалось"), і багато інших "героїв", що мають не тільки національне, а й інтернаціональне походження.

Доступність і простота поетичної мови гуморесок, українська сміхова культура, афористичність, глибокий підтекст переконують у тому, що митець був наділений непересічним талантом, чесно працював у царині національної літератури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

фольклор руданський гумореска

1. Білокопитов М. На іменинах у С.Руданського / М. Білокопитов // Запорозька Січ. - 1998. - 17 лютого. - С. 2.

2. Герасименко В. Степан Руданський. Життя і творчість / В. Герасименко. - К.: Наукова думка, 1985.-179 с.

3. Герасименко В. „Лірникові одежини" С.Руданського / В. Герасименко // Народна творчість та етнографія. - 1960. - № 2. - С. 102-107.

4. Герасименко В. Степан Руданський - поет-демократ / В. Герасименко // С.Руданський . Твори. - К.: Держ .вид-во худ. літератури, 1956. - 321 с.

5. Гончарук М. До питання про основний текст гуморесок С. Руданського / М. Гончарук // Питання текстології. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 28 - 50.

6. Гончарук М. Назріле академічне видання С. Руданського і доля його літературної спадщини / М. Гончарук // Слово і час. - 1994. - № 6. - С. 34 - 45.

7. Зленко Г.С. Руданський - шлях до Ялти / Г. Зленко // Слово і час. - 1999.- № 1. - С.46-49.

8. Історія української літератури XIX ст.: У 3-х кн.-Кн. 2: 40-60-ті р. ХІХ ст./ [гол. ред. М. Яценка]. - К.: Либідь, 1996. - 384 с.

9. Киричок П. Міський лікар Ялти : сторінки життя відомого українського поета С. Руданського / П. Киричок // Золоті ворота. - 1993. - № 5. - С. 25-38.

10. Колесник П.С. Руданський / П. Колесник. - К.: Дніпро, 1971. - 111 с.

11. Кравченко В.С. Руданський як автор співомовок / В. Кравченко, К. Пирогова // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ. - 2002. - С. 44-46.

12. С. Руданський // Історія літератури руської (української) [заг. ред. О. Огоновський]. - Ч.2., 1991. - С.319-330.

13. Погребенник В. Рідний край у поезії С. Руданського / В. Погребенник // Українська мова та література. - 1998. - №1. - С. 2-3.

14. Приходько І.С. Руданський - поет національного болю / І. Приходько // Дивослово. - 1999. - №4. - С.54-57.

15. Руданський С. Повне зібр. тв.: в 3-х т / С. Руданський. - К.: Наукова думка, 1972. - Т.1. 547 с.

16. Сиваченко М. Про гумореску С Руданського „Господь дав" та її італійські і німецькі літературні паралелі / М. Сиваченко // Сторінки історії української літератури і фольклористики . - К.: Наукова думка, 1990. - С. 116-133.

17. Слапчук В. Національна ментальність у співомовках С.Руданського / В. Слапчук //Дивослово. - 1994. - № 9. - С.5.

18. Чубук М. "Повій, вітре, на Вкраїну..." (Про українського поета С.Руданського) / М.Чубук // Наука і суспільство. - 1984. - № 1. - С. 39-40.

19. Юрик П. Співець козацької гідності (До 125-ти річчя з дня смерті С. Руданського ) / П. Юрик // Запорозька Січ. - 1998. - 5 травня.

Размещено на Allbest.ru