Символізм у поезії Тичини

Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.12.2010
Размер файла 82,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Крім того, музикальний талант П. Тичини - талант розвинений. Підхід автора "Сонячних кларнетів" до музики - це не підхід амтора (хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музиці багато років життя. В ранньому дитинстві він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.[6]

І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово і музику. Його твори зазвучали "бетховенськими акордами могутнього "Плуга", і леонтовичівською співучістю . лірики, і шопенівськими ритмами."Похорону друга", і всією нескінченною симфонією, яка в історії людської поезії названа поезією Тичини" (М. Бажан"Спогади про Павла Тичину").

Все дужче входячи в драми соціальної боротьби і звертаючись до революційних тем, Тичина в збірці "Плуг", через символічний образ, відсвітив страшний стан України і власного серця, - в час, коли на півночі без перерви проголошувалося про Росію в поезії: стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп'ятий я.

Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційних катаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступній збірці - "Вітер з України". Але, супроти феноменального прискарблення і дальшої "кристалізації" всіх самоцвітів віршового майстерства, вже втрачалося в ліриці блаженне звучання пісенности з світанкових світів.

Захоплений революцією в її радянському напрямку для України і оспівуючи її в космічних планах, Тичина часом, хоч іронізуючи, відкривав завісу над дійсністю і подавав вираз сумнівів. З давніх-давен, коли народ піднімався на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово. Хвилі визвольних рухів підносили на свої вершини таланти співців, які кували духовну зброю народові.

"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Після найніжніших акварельних малюнків, після тихої музики поля й шелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми, нечувана раніше сила і розмах, з'явилися симфонізм його поезії. З титанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпав незвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівнянну мелодику, це звідти йшло буйнее мистецьке новаторство Тичини, його поетичні відкриття", - вірно відзначив Олесь Гончар.

В світогляді Тичини відбулися корінні зміни. Вітер революції, за висловом академіка О.І.Білецького, порвавши ніжні струни на арфі "Сонячних кларнетів", натягнув на лірі поета "нові мідні струни". За короткий час поет зумів перебороти немало труднощів, подолати болісні вагання, суперечності, відкинути ідеї "абстракного гуманізму", який особливо негативно позначився на збірці "Замість сонетів і октав" (1920р).

Істотні зміни відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. В порівнянні з "Сонячними кларнетами" "Плуг" являє собою нову яскраву і неповторну художню систему. Тичина виступає тут майстром громадсько - політичної теми. Публіцистичний струмінь, який майже відсутній у раннього Тичини, в "Плузі" виступає як одна з істотних рис стилю, що засвідчує продовження поетом традицій Шевченка, Лесі Українки, Франка.

Музично - живописні засоби, якими так чудово користувався поет у "Сонячних кларнетах", набули тепер нової функціональної й ідейно - естетичної значимості. Вірш "Вітер" передає могутню музику і динамічну колористичну гаму грізної стихії. Він потрясає громоподібними "бетховенськими акордами", відтворенням повної непідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій українській поезії.

Вітер.

Не вітер - буря !

Трощить, ламає, з землі вириває.

За чорними хмарами

(з блиском ! ударами !).

Живописність грізної стихії увиразнюється іще й своєрідною "мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, опертих на сонорні Р та Л.

До кращих творів, витриманих в ключі космічно - планетарної символіки, належать три вірші - мініатюри циклу "Сотворіння світу". Це глибокий поетично - філософський роздум над масштабними проблемами: Революція, Історія, Людство, Народ, Людина. Перша частина циклу - оповідь про "сотворіння" землі. Дві інші відтворюють наступні етапи світостворіння": успіхи людини в практичному освоєнні природи, винахід важливого знаряддя - плуга і, нарешті, класову боротьбу між трудом і капіталом. До збірки увійшли також вірші космічно -планетарного характеру : "Месія", "І буде так.", "Міжпланетні інтервали", "Перезорюють зорі".

У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичного змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На майдані", "Як упав же він з коня.", "Ронделі", "Псалом залізу", "Листи до поета", Плюсклим пророкам", "Сійте" та інші.

Павло Григорович в "Плузі" дав зразки нової революційної поезії - політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії в роки громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики з винятковою пластичністю образу.

Нам все одно : чи бог, чи чорт -

Обидва генерали !

і :

Собори брови підняли,

Розбіглися квартали.

"Епічна лірика" Тичини чарує також поєднанням лірики з героїкою, романтичною окриленістю. "На майдані", "Як упав же він з коня." - це новаторські взірці нової героїко - романтичної пісні.

У своїх новаторських пошуках поет звертається і до надбань світової культури. Цікавим у цьому відношенні є цикл "Ронделі". Вважалося, що традиційна форма французької поезії рондель придатна лише для пейзажної та інтимної лірики. Але Тичина рішуче відкинув цю точку зору. І подібно до того, як Франко оновив сонет, створивши сонет революційного змісту ("Тюремні сонети"), Тичина створив революційний рондель.

Збірка "Плуг" - це славна творча висота, завойована Павлом Тичиною. З її вершини віднілися йому широкі творчі гони. В особі цього талановитого співця яскравого новаторського складу поезія здобула свого лідера. А "Плуг" став книжкою, що відкрила нову епоху в розвиткв української поезії - епоху реалізму.

В 1920 році виходить також збірка "Замість сонетів і октав".

В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. Про терор він писав: "Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть ?".

В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух. Може, з цього відчуття і вийшли слова Тичини:

Молюся не самому Духу - та й не Матерії.

До речі: соціалізми без музики ніякими гарматами не встановити.

У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю - Товаришу, будем своє із суспільним єднати Яке б не було воно гірке - До дна будем пити.Бо в цім наша чесність.

Тичина закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні. Звісна річ, мистецтво нового дня повинно стояти незмірно вище, ніж простенька пісенька:"Ой, яблучко, да куди ти котишся.", але воно мусить бути так само популярним, так само масовим, так само дохідливим, як оце ось "Яблучко", - з зерном великого майбутнього мистецтва.

Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки "трава росте, де захоче".

Роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бути ідейним письменником П.Тичина ставить перед собою і сучасниками гостре і прямолінійне питання: "Хто скаже : що єсть контрреволюція ?

Відповідь одна : контрреволюція - це коли митець забуває про народ, про його біль та надії.

Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навіть пере самим автором, який в кінці книжки запитає себе: "Хіба й собі поцілувать пантофлю папи ?", - тобто привселюдно заявити про те, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальника або очікувача. Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповніше виразити провідні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби, які найбільше відповідали величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі боротьби нового із старим, зокрема у сфері людського духу. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах революційного пориву, талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великих попередників поет звертався до народнопісенних скарбниць, до міфологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різних часів і народів. Так він поєднував національну традицію з духовними надбаннями світової культури. Усі набутки людського генія Павло Тичина підпорядковував ідеї утвердження сучасності, про що з такою переконливістю свідчать "переосмислені" в його поезії образи Прометея, Фауста, Кожум'яки, Ярославни, Лади.

Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі

печать новаторського генія Павла Тичини.[14]

3.1 СИМВОЛІЧНИЙ ВІРШ ПОЕТА

Чарівна, мальовнича природа України не може залишити байдужою жодну людину, здатну сприймати прекрасне, а тим більше поетів, душа яких відкрита для всього тонкого, красивого. Не один вірш присвятили вони рідним вербам, лукам, річкам, і слова ці наповнені щирою любов'ю до рідного краю. Справжнім співцем природи був і Павло Тичина, творчість якого була гімном праматері природі, яка сповнює людину силами і надихає на прекрасне. Особливу увагу образам рідної природи приділяє він у своїй першій збірці «Сонячні кларнети», яка стала новим потужним словом в українській літературі. Поет говорив, здавалося б, про старі, вічні речі, але звучали ці слова по-новому. Для нього нерозривними були зв'язки між природою та музикою, адже поет ще з дитячих років захоплювався співами, добре знав і відчував музику.

Для Тичини світ не просто існує, а рухається в якомусь ритмі; все навкруги, і природа в тому числі, має свою музику, суголосну з мелодіями всесвіту: Щось мріє гай -- Над річкою. Ген неба край -- Як золото. Мов золото-поколото, Горить-тремтить ріка, Як музика. Для Тичини, який не мислив свого життя без музики, такі порівняння й асоціації були природними, адже й збірку він назвав «Сонячними кларнетами», створивши образ не просто якогось фізичного тіла, тепло якого досягає Землі, а життєдайного, сповненого світлої енергії небесного світила, яке не просто існує, а живе, і його життя, гра його променів нагадує гру на кларнеті. І це не єдиний приклад, коли образ природи асоціюється з музикою, утвореною якимось музичним інструментом: «...тополі арфи гнуть...», «арфами, арфами -- золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними...», «скрізь поточки, як дзвіночки». Природа, як і музика, суголосна з настроями ліричного героя, вона ніби живе в передчутті якихось змін, звершень, великих подій. Саме тому, як я гадаю, з'являється образ весни, бо для природи це оновлення, час позбавлення всього старого, того, що заважає жити: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Ліричний герой милується весною, її приходу чекають усі: і лани, і пташки, і люди -- вона молода і вродлива, сповнена сил та енергії, і саме вона принесе такі жадані зміни: Ой одкрий Колос вій! Сміх буде, плач буде Перламутровий... Іноді здається, що ліричний герой розчиняється в природі, живе з нею в одному ритмі, переймається її настроями, тому досить лагідно пригріти сонечку, заспівати жайворонку, і людина вже відчуває себе щасливою:

Гаї шумлять -- я слухаю. Хмарки біжать -- милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Ранок і вечір, день і ніч, сонце, хмарки, вітер -- все для поета має своє емоційне забарвлення, пов'язане з якимось образом, музичним ритмом: світанок -- як зайчик, що грається з квітами, день -- впевнений, залізний, наповнений багатьма справами, вечір -- тихий, суголосний з музикою флейти, а ніч -- стара бабуся. Коли ліричний герой радісний, сповнений надій, разом з ним радіє і природа. Проте, коли він почав розуміти, що найкращі мрії так і залишаться мріями, коли в його душу закрадається тривога, природа також втрачає свій спокій. Тичина звертається до образів природи навіть тоді, коли пише про любовні переживання. Закоханому здається, що все навкруги знає про його почуття, що природа допомагає йому насмілитися підійти до коханої: Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить. Природа, як і музика, дійсно займає важливе місце у творчості Павла Тичини.

3.2 ЗБІРКА 'СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ'

Релігія, віра й Батьківщина поєднались у світогляді Павла Тичини напрочуд своєрідно. Душа його “Сонячних кларнетів” настільки чиста, світла і свята, що не могла не відчувати Бога як всесвітню гармонію, як музику всесвітнього оркестру” [12, c.3]. Сперечаються з приводу наявності віри в поета в час творення його першої збірки. Одні (В. Юринець) вважають, що “проблема Космосу стоїть перед ним як релігійна проблема”. За думкою інших (В. Лавріненко), “проблема космосу в Тичини ані антирелігійна, ані релігійно естетична”. На погляд третіх (В. Барка), наявність віри в поета “видно з глибоко побожного настрою в збірці” [2]. Сам поет у вірші “І являвсь мені Господь” (1916-17) зізнається:

Говорив я: знаю я,

Що тебе лиш я люблю,

І ставав я на коліна

Слухать господа велінь.

На думку ж С. Єфремова, радісне світовідчування засноване “не на ідеї особистого божества”, “а на пантеїстичному вбиранні в себе ритму і руху і згуків з усього незмірного космосу” [5, c.618].

Як легко переконатися, церковна атрибутика переходить у Тичини з поезії в поезію: “дзвонів звуки”, “пітьми… хітон” (“Не Зевс, не Пан…”, 1918), “розп'яте серце”, “дзвін гуде” (“Гаї шумлять…”, 1913), “серцем дзвонили” (“Цвіт в моєму серці…”, 1917), “в клубках фіміаму”, “стою я на ранню молитву” (“Світає…”, 1914-1917). Радянська критика навіть в рядках “Душа причастилася кропості трав” та “На квітці метелик, мов свічечка” вбачала тиск на свідомість поета церковної обстановки” [17]. А вірш “Іще пташки…” А. Ніковський порівнював із церковним концертом, який треба визнати прекрасним [10].

Вірою оморфно (“Як стою на кручі…”)

Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, -

Мов перед образом Мадонни.

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись,

Дзвони… (“Квітчастий луг…”, 1915)

“Талант раннього Тичини, - пише В. Барка, - достається послідовником староукраїнської віри, що походить від апостольської науки” [1, c.13].

Ідучи за християнською поезією Шевченка, Тичина з народного життя настрої переніс у новітню лірику. Слова В. Пахаренка про те, що “Кобзар - це бесіда зі Всевишнім” [13], можна віднести і до “Сонячних кларнетів” Тичини. Як і Шевченко, Тичина “сперечався”, вступав в діалог з Богом, шукаючи в Бога пояснення, підтримки, надто ж коли розмірковує над подіями громадянської війни, в якій люди самі, всупереч Божому закону, пролили кров. Зразком такого діалогу є хоч би й диптих “У Собор” (1917):

Тут говорять з Богом

Тут йому скажу

(Хтось заплакав за порогом

з херувимами служу!

Жду я, ждуть всі люди -

і нема його.

На думку Є. Сверстюка, “людина високого дару і великих творчих сил, Тичина був носієм і виразником української релігійної традиції. В ньому вона голосно заговорила в переломну добу нашої історії… в ньому вона і перегоріла… Якщо говорити про зраду поетом себе, то і вона проходила на полі Духу, що малів і танув на печальних мілинах матеріалізму. Голосні декляративні вірші його читаються, як спроба перекричати голос душі. Те, що легко проходить у пересічної людини, закрученої в суєті днів, те приходить, як страшний суд, у душі великого поета, котрий живе духовними проблемами” [14].

Порівнюючи “Сонячні кларнети” з іншими збірками, В. Стус зазначає: “У світі “Сонячних кларнетів“ людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту. Тепер космос у Тичини знелюднюється, а сама людина, цей макрокосм сонячнокларнетнівського періоду, перетворюється на інфузорію, життєве призначення якої - свято дотримуватись своєї орбіти і великого закону. В цьому новому Тичининому космосі людина стає в'язнем, рабом історичного процесу” [16].

Рядки “Сонячних кларнетів” сповнені музикою, ритмикою, рухом, що відображається у самій побудові строф з чергуванням голосних, наголосів та різноманітних ритмів.

“Музикою воздух растворенный шумит вокруг”, - писав колись Сковорода. Про вселенську музику, що бринить над світом, писав О. Блок. Ще задовго до Сковороди і Блока про “музику небесних сфер” говорили піфагорійці. Їм уявлялися велетенські струни між землею та планетами, які виграють могутню надсвітню мелодію. З музикою та музичністю порівнювали свої поезії французькі символісти Верлен, Малларме, Рембо.

Хто створив це диво? Бог: Зевс: Чи пан? Хто?

Не Зевс, не Пан, не

Голуб - Дух, -

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім - всі планети. (“Не Зевс, не Пан, не Голуб - Дух…”)

Людина, поет у цій світовій музиці - лиш частка, лиш звук неусвідомлений. Як людина усвідомлює себе, своє місце у світовій музиці - так і сама стає творцем і диригентом її. І якщо раніше вона не думала про своє “я”, а лише про Боже, надлюдське “ти”, то зараз вона бачить своє місце у всьому світовому оркестрі.

Я був не Я. Лиш мрія, сон.

Навколо - дзвонні згуки

пітьми творчої хітон

І благовісні руки.

Прокинусь я - і я вже ти:

Над мною, піді мною

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою (“Не Зевс, не Пан, не Голуб - Дух…”)

У цьому вірші - ключ до самих основ світорозуміння поета, його світобачення і до загальної картини Всесвіту в його уяві. Новітній міф про всезагальний світлозвук, світлоритм, що творить музику Сонячних кларнетів. Вся природа в творах Тичини живе. Тичину хвилює сила, що дозволяє відродитися з попелу, народитися до нового життя:

“Відродитися через вогонь, через музику, звук, слово, колір…

Бій буде

вогневий

Сміх буде, плач буде

Перламутровий… (“Арфами, арфами”)

Щоб зрозуміти силу вогню, щоб досягти найвищої вершини, потрібно було прийняти цей бій, бій із самим собою, з традицією, зі спокоєм. Прийняти виклик долі і перемоги і все-таки йти до верхів'я, осяяного сонцем.

Десь краї казкові,

Золоті верхів'я…

Тільки шлях тернистий

Та на ті верхів'я (“Цвіт в моєму серці”)

Мотиви світла у творчості Павла Тичини неможливо відірвати від музичних мотивів. Вони одне - єдине. Це єдиний світлозвук, який не можна розкласти на складові. Інколи навіть важко зрозуміти, де закінчується музика і починається звук. Вони всюди: їм немає ні кінця, ні початку. Єдиний світлозвук. Молекула Всесвіту [21, c.62-63].

Коливалася флейтамиТам, де сонце зайшло (“Пастелі”)

“Моя пісне, вогниста, шалена

(Креше небо і котить свій гнів),

ах, розбийся на світлі акорди,

розридайсь - і затихни, як грім… (“Там тополі у полі”)

Не оминає поет огнистого слова, здатного запалювати людські душі. Саме з вогню, у розумінні Тичини, виникає пісня. І сприймається ним як велика жертва Всевишньому, Світлому, Ясному акорду. Самопожертва митця, самоспалення його у своїй власній творчості, своїм власнім слові, власній пісні [22, c.9-11].

Настрій “Сонячних кларнетів” велично гуманний, піднесений, ще зовсім юний, дихає молодістю. Але кожний геній відчуває цей терновий вінець на своєму чолі. Відчував його і Павло Тичина. З яким болем звучать його слова:

Ходять по квітам, по росі

Очима чесними,

Христовоскресними

Поеми тчуть

А сонця, сонця в їх красі -

Не чуть (“Ходять по квітах”)

Поезія, творчість повинна бути безкорисною, іти від серця, дарувати людям тепло, зігрівати їхні замерзлі душі. Але не відчуває в їхніх очах поет енергії сонця, енергії відродження. А без цього сонячного духу не прийняв би, мабуть, спасіння з рук самого Христа

“Я - сонцеприхильник, я вогнепоклонник…”, бо вірив у його всеочищаючу силу.

Другу частину “Сонячних кларнетів” склали три більші за обсягом твори - поема “Золотий гомін”, “Дума про трьох вітрів” і цикл “Скорбна мати”.

У червні 1917 року Центральна Рада та Всеукраїнський військовий зїзд проголосили відновлення державності України. Синтезом цього пафосу національного відродження і стала поема “Золотий гомін” - гімн відродженню, сплав різнорідної образності - історичної міфології і сучасних реалій, фантастики й космічної величі. Знаходить своє вираження в поемі й українське язичництво, українське сонцепоклонство. Саме з ним повязаний Золотий гомін над Києвом.

Предки жертви сонцю приносять,

І того золотий гомін (“Золотий гомін”).

Вогонь, сонце, світло - це сили, що дозволяють відродитися, символізують ідею відродження, повернення, воскресіння після смерті, виходу з мороку. Кожне світло має свого антипода - темряву: біле і чорне, світло і тінь, гомін і тиша, життя і смерть, добро і зло, Бог і диявол, вічне життя і розп'яття, Христос і Юда. Цей дуалізм знаходимо і в поемі.

Але ж два чорних гроба,

Один світлий,

А навкруг

Калік

Їсти їм дайте, хай звіра

В собі не плекають… (“Золотий гомін”)

Так народжується передчуття чогось зловісного, що згодом виллється у “прокляття всім, хто звіром став”. І так - переплетено, разом - ідуть два голоси: і радісний, з передчуттям відродження нової ери, ери вогню (“Вогнем схопився Київ у творчій високості”), і голос тривожний.

Знав я, знав: навіки, - промені як вії!

Більше не побачу - сонячних очей. -

Буду вічно сам я, в чорному акорді.

Промені, як вії сонячних очей!

Вогонь і творчість несуть із собою великі страждання. Але без них нема життя. Є тільки вічний спокій. Але в “Золотому гомоні” поет ще молодий і сильний, і тому сила вогню, його сила перемагає.

Я - невгасимий Огонь

Прекрасний.

Одвічний дух, -

Вітай же ти нас: сонцем,

Голубами.

А дужий народ! - з сонцем,

Голубами

Вітай нас рідними піснями!

Я - молодий! (“Золотий гомін”)

У “Думі про трьох вітрів” (1917) знов бачимо образ Сонця, як сили відродження. Воно звертається до трьох вітрів з проханням розповісти людям про його всеоживляючу силу. Тут можна говорити і про персоніфікацію трьох стихій - як реакційної, анархічної та демократичної. Але відродження приносять не вони. Лукавий Сніговій Морозище чужий навіть своєю мовою; зло ніколи не переможе, а мороз - це холод, протилежність вогню і сонцю - “не Зевс”. Безжурний Буревій, якому байдуже, поперекидає він стріхи чи ні, “не Пан”, бо сваволя й анархія не ведуть до перемоги. Але і Легіт - Теплокрил, що лагідно стукає в кожне вікно, закликаючи до праці - “не голуб-дух”. Легіт несе з собою енергію сонця. Лише воно здатне запалити людські серця до нового життя - “лиш Сонячні Кларнети”.

ВИСНОВОК

В історії світової літератури, мабуть не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину - нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням. Визначаючи місце Тичини у світовій літературі, С. Єфремов пише: “Тичину важко вмістити в рямці якогось одного напряму чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, і з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм - од реалізму до футуризму (“червоно-си -зеле дугасто”), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох - такий широкий мати діапазон”].

Феномен Тичини - це феномен доби. Фізична смерть прийшла пізніше. Його не стало 16 вересня 1967 року. Доля Тичини звинувачує і застерігає.

І не тільки митців, але й критиків - проти необережного дослідження, необережних висновків. Сенс, закладений у кожному рядку тичиновських поезій, навіть “партійних”, набагато ширший за те однозначне тлумачення, яке надавали їм радянські критики. Тому повноцінне дослідження всієї спадщини поета, дослідження у всьому контексті його надбання, безпристрасне та глибоке - справа майбутнього.

Коли український народ збагне себе і своє місце серед інших народів, збагне свою культуру - її плюси та мінуси, збагне свій характер з усіма позитивними та негативними рисами, лиш тоді він збагне й Тичину в його глибокій релігійній символіці, в його алегоричному мовленні, в закладеній навіть в найодіозніші вірші іронії, яка поки що незрозуміла й не виявлена у її оголеному сенсі, у складній, жахливій і суперечливій долі його життя.

Тичинине безсмертя триватиме…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барка В. Земля садівничих: Есеї. - Б/м: Сучасність, 1977. - 190 с.

2. Барка В. Земля садівничих: Есеї. - Б/м: Сучасність, 1977. - 190 с Драч И. Гений и власть: К 100-летию со дня рождения Павла Тичины // Литературная газета. - 1991. - 13 февр. (№ 6). - С. 13.

3. Єфремов С. Історія українського письменства. - К.: “Femіna”, 1995. - С.618-625.

4. Зеров М. “Вітер з України” // Правда, 1932.

5. Кононенко П. Тріумф і драма генія // Політика і час. - 1991. - № 1. - С. 73-76.

6. Кочуровський І. Павло Тичина - легенда і дійсність // Визвольний шлях. - 1997. - № 1. - С. 87-97.

7. Над'ярних Н. За парадоксами бароко й футуризму (“В космічному оркестрі” Павла Тичини) // Слово і час. - 1997. - № 10. - С. 6-16.

8. Непорожній О.С. Павло Тичина // Українська література: Підручник для 11 кл. - 10-те вид. - К.: Освіта, 1995. - С.56-82.

9. Ніковський А.В. Критичні нариси. - К., 1919.

10. Озеров Л. Человек с “солнечным кларнетом” // Правда. - 1991. - 25 янв. - С.3.

11. Пахаренко В. Незбагненний апостол: нарис світобачення Шевченка. - К., 1994.

12. Сверстюк Є. Прощання з Мадоною.

13. Сосновська Т. “Чом мертві не кажуть… (про Павла Тичину)” // Культура і життя. - 1994. - № 16. - 14 трав.

14. Стус В. Феномен доби . - К.: Т-во “Знання”, 1993. - 96 с.

15. Тельнюк С. Народові є чим гордитися // Літературна Україна. - 1988. - 6 жовт.

16. Тичина П. Поезія // Прапор. - 1990. - № 11.

17. Тичина П. Твори: у 12 т. Т.1.

18. Шаховський С.М. Уроки радянської класики /Упоряд. В.С. Брюховецького, А.С. Шаховської. - К.: Дніпро, 1989. - 419 с.

19. Шестипалова Т. Міфологемний код поезій Павла Тичини (на матеріалі віршів “Арфами, арфами” та “Квітчастий луг…”) // Слово і час. - 2001. - № 1. - С. 59-64.

20. Штонь Г. “Сонячні кларнети” - твір духовомовця // // Слово і час. - 2001. - № 1. - С. 9-11.

21. Яременко В. Покара славою: (Павло Тичина у прочитанні В. Стуса) // Дніпро. - 1993. - № 1.

22. Яровий О. “Офіційний” Тичина як ідеологема радянської епохи // Слово і час. - 1994. - № 11. - С. 35-41.

23. Історія української літератури. ХХ століття: У 2 х кн. - Кн. 1. 1910-1930 ті роки

24. Дорошкевич О. До історії модернізму на Україні // Життя й революція. - 1925. - № 10. 25. Жулинський М.Г. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кінця ХІХ - Львів,1992.

26. Шамрай А. Українська література. Стислий огляд. Вид. 2 е. - Харків, 1928.


Подобные документы

  • Постать Павла Тичини в українській літературі. Творчий здобуток поета. Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини. Явище кларнетизму в літературі. Рання лірика П. Тичини як неповторний скарб творчості поета. Аналіз музичних тропів "Сонячних кларнетів".

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 24.05.2010

  • Загальні риси європейського символізму. Творчий шлях французького поета-символіста Поля Верлена. Визначення музичності як найхарактернішої риси його поезії. Естетичні погляди Артюра Рембо, особливості його поезії в ранній та зрілий періоди творчості.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 19.10.2010

  • Історія виникнення символізму - літературно-мистецького напряму кінця ХІХ — початку ХХ ст. Його представники в європейському живописі. Поети – основоположники символізму, особливості характеру світосприйняття в той час. Літературна діяльність Бодлера.

    презентация [2,1 M], добавлен 05.02.2014

  • Розвиток символізму як літературного напряму в ХІХ ст. Специфіка російського символізму. Числова символіка у творах поетів-символістів ХХ ст. Образи і символи в поемі О. Блока "Дванадцять". "Поема без героя" А. Ахматової: символи і їх інтерпретація.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 27.05.2008

  • Дослідження важливості національно-культурного та естетичного розвитку України у поетичних творах М. Вороного. Ознайомлення з процесом розвитку символізму в Україні, який був тісно пов’язаний з імпресіонізмом. Осмислення творчої еволюції лірика.

    статья [24,4 K], добавлен 18.12.2017

  • Дослідження біографії та творчості Павла Тичини – українського поета, публіциста та громадського діяча. Ранні роки, період навчання, становлення особистості. Особливості поетичної збірки "Сонячні кларнети". "Кларнетизм" - власний поетичний стиль Тичини.

    презентация [318,8 K], добавлен 05.12.2011

  • Творчість Байрона у контексті англійської поезії романтизму. Особливості образів та художньої мови у поезії Байрона. Мотиви мандрування та потойбічної реальності. Відображення бунтарського духу, незадоволення життям, бажання змінити життя на краще.

    курсовая работа [43,2 K], добавлен 19.05.2014

  • Навчання Павла Тичини у Чернігівській духовній семінарії. Його робота співредактором журналу "Червоний шлях". Заснування у 1923 р. Спілки пролетарських письменників України "Гарт". Перша збірки віршів П. Тичини: "Сонячні кларнети", "Плуг" та "Чернігів".

    презентация [835,0 K], добавлен 19.10.2012

  • Павло Тичина – один з найвидатніших українських поетів. Аналіз віршів "підготовчого періоду" автора та творів, які увійшли до його першої збірки – "Сонячні кларнети". Творче становлення Павла Тичини. Зв’язок його творів з народнопісенною лірикою.

    реферат [21,4 K], добавлен 15.07.2009

  • Образність, образний лад та емоційність поезії. Представники сучасної поезії. Тенденції, характерні для словесної творчості нинішньої доби. Засоби вираження змісту способом нового поетичного мовлення, спрямованого не до кожного, а до елітарного читача.

    презентация [334,7 K], добавлен 18.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.