Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі. Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього - екологічні знання, наслідок - екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства. На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності [5, 47].

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

* національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

* гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

* збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

* об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

* зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх

цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Ефективність екологічного виховання залежить перш за все від забезпечення продуманої цілеспрямованої комплексної системи у його здійсненні, від широкого ознайомлення учнів з усіма основними аспектами охорони природи: природничо-науковим, ідеологічним, економічним, юридичним, оздоровчо-гігієнічним, морально-етичним і науково-пізнавальним.

Все це приводить до думки, що екологічна та природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, в тому числі і вчителя біології, що це робота багатопланова і має реалізовуватися в певній комплексній системі за участю учителів різних предметів. З іншого боку, природоохоронна освіта і виховання мають здійснюватися на уроках, у позаурочній роботі, в системі самонавчання і мати не лише прикладний, але й пізнавальний та дослідницький характер. Вони також повинні включатися в загальнодержавну систему природоохоронних заходів і координуватися відповідними науковими установами.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти і виховання в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних. спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори, екологічні експедиції і походи, різні форми екологічного туризму); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Досить важливе місце у розвитку нового напрямку в екології - екологічного туризму - належить пам`ятками садово-паркового мистецтва. Один із найкращих засобів екологічного виховання, що забезпечує конкретне і предметне вивчення навколишнього світу є екскурсія. При звичайному вивченні ми ізолюємо об'єкти вивчення, беремо їх у визначеному порядку, кожен окремо, без чого не можна розібратися у тій складній сукупності предметів і явищ, яку дає нам життя. Звичайне вивчення побудоване переважно на аналізі складного цілого і детальному розгляді його частин. У результаті отримуємо мозаїчне знання із окремих шматочків, які не пов'язані в загальну картину [5, 49].

Навчальна екскурсія - форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Екскурсія є складною формою навчально-виховної роботи, триває 45 - 90 хв. Вона відкриває можливості для комплексного використання методів навчання, збагачує знаннями учнів і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, є ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.

Екскурсії поділяють: за змістом (виробничі, біологічні, історичні, географічні, краєзнавчі, мистецькі); за часом (короткотермінові, тривалі); за черговістю під час навчального процесу: попередні, або вступні (на початку вивчення теми, розділу програми), супровідні, або проміжні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключні, або завершальні (наприкінці вивчення теми, розділу), за відношенням до навчальних програм (програмні та позапрограмні).

Об'єктами навчальних екскурсій є природно-заповідні території, екологічні стежки, історичні місця і пам'ятки, лабораторії, установи культури і мистецтва, об'єкти підприємства, вищі навчальні заклади тощо. Планують їх заздалегідь у межах урочного часу, або якщо екскурсії проводяться з виховною метою, належать до позакласних заходів, їх проводять в позаурочний час.

Екскурсії на природу - це навчально-виховні заходи, які дають можливість показати деталі цілісного взаємозв'язку предметів і явищ навколишнього світу. Входячи в ліс, розповідаємо про дерева, їхню роль у житті людей і тварин. Знайшли шишку, яку облущила білка, - мова йде про білку і її спосіб життя; як із горішка може вирости нове дерево. Підійшли до мурашника - розмова переходить на життя мурашок; знайшли гриб - говоримо про користь грибів, навіть неїстівних. Про все гідне уваги потрібно розказати, на всі запитання дати компетентні відповіді. Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення освітньої та виховної мети, вибір оптимального змісту, об'єкта екскурсії з урахуванням рівня підготовки учнів. Проведення екскурсії поділяють на декілька етапів:

1. Теоретична та практична підготовка передбачає опанування учнями мінімумом необхідних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об'єктом, визначає дидактичний зміст екскурсії.

2. Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленні учнів з метою і змістом екскурсії. Учитель характеризує об'єкт, зацікавлює ним, повідомляє про план екскурсії, за потреби - накреслює маршрут-схему.

3. Проведення екскурсії, що передбачає послідовний розгляд об'єктів екскурсії, визначення головного для отримання необхідної інформації про об'єкт. Учні запитують, спостерігають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту.

4. Опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточнення. - узагальнення одержаних під час екскурсії вражень, спостережень. Обов'язковим є аналіз підсумків навчальної екскурсії - усне опитування, використання даних під час наступних уроків. За потреби наслідки екскурсії оформлюють у вигляді стенда, плаката чи альбому.

Мета і завдання екскурсії в природу: знайомство зі світом рослин і тварин довкілля, зі змінами, які відбуваються в природі влітку; формування в дітей естетичного й емоційного позитивного ставлення до навколишнього середовища, прагнення берегти природу; розвиток мовлення, творчості, фантазії дітей; виховання культури поведінки кожної дитини у стосунках між людьми та природними об'єктами; оздоровлення дитячого організму, рухливі ігри.

Отже, екскурсія є найкращим засобом екологічного навчання та виховання, бо носить комплексний характер, та включає різноманітні методи для досягнення мети; знайомить не тільки з різноманіттям навколишнього світу, а включає пояснення взаємозв'язку в природі, її цілісність; виховує естетичні почуття, патріотизм та любов до рідного краю [5, 51].

Важливе місце у вирішенні виховних завдань займає позакласна, у тому числі туристсько-краєзнавча та еколого-краєзнавча робота. Екологічне краєзнавство як одна з найважливіших частин шкільного краєзнавства є одним із джерел збагачення учнів знаннями про рідний край, про його природу і виховання бережливого ставлення до неї. Поєднання краєзнавства з туризмом допомагає формуванню у підлітків активної життєвої позиції, дає можливість спільного розвитку та морального виховання гармонійно розвинутого покоління. Було помічено, що учні, які декілька років відвідують туристські, еколого-краєзнавчі гуртки і побували у декількох походах, стають зовсім іншими: людянішими, добрішими і більш організованими. Вони завжди бережливо ставляться до природи, охороняють її. Вони набувають навичок догляду за своїм майном, зовнішнім виглядом, приготування їжі та зберігання продуктів; а також безліч інших умінь, які знадобляться в майбутньому самостійному житті. Під час таких подорожей у діген формуються сталі екологічні переконання у ставленні до природи.

Історія створення екологічних стежок пов'язана зі створенням у 1899 році Штангієвської стежки довжиною 8,5 км, яка проходила через найбільш мальовничі ділянки ялтинської Яйли. В 1910 році клубом «Зелені гори» (США) була створена Довга стежка в Апалацьких горах. В 1916 році біля Судака вздовж узбережжя була вирубана Голіцинська стежка, яка проходила через самі відомі та привабливі природні та історико-археологічні об'єкти. Це були, в основному стежки з туристичним насиченням. Справжні екологічні, як ще їх називають навчальні стежки, почали створюватися в 60-х роках XX ст. в Естонії. Ініціатором цього руху стає на той час Тартуський гурток охорони природи (1958 рік створення) - студентське природоохоронне товариство.

Отже, історія організації пізнавальних маршрутів у природу налічує більш як півстоліття. Як правило, їх маршрути прокладаються в найцікавіших або унікальних куточках природи, їх найдоцільніше прокладати поблизу заповідників, курортно-рекреаційних зон [5, 52].

Наводимо деякі методичні рекомендації щодо організації екологічної стежини. Основна мета - взаємодія трьох компонентів: рекреації (відпочинку), навчання і виховання. Розробка маршруту екологічної стежини та її облаштування:

- заздалегідь готують копії топографічних карт (топографічну основу);

- нанесення маршруту екологічної стежини здійснюють методом маршрутної окомірної зйомки. Відстань вимірюють кроками і на око, а напрямки (азимути) - за допомогою компаса, прокладаючи азимутальний хід. Під час маршрутної зйомки на екостежці наносять природні предмети по обидві сторони, використовуючи умовні знаки топографічних карт;

- визначають місця зупинок, складають їх комплексний опис, призначений для екскурсоводів і провідників. На основі цих описів складають буклети або путівники;

- маркування екологічної стежини. Прикріпляють до лсрсн кольорові смужки або встановлюють декоративно оформлені стовпчики;

- визначають місця і встановлюють різноманітні аншлаги і стенди, які можуть поділятися на інформаційні, пізнавальні та емоційні;

- складають паспорт стежини, у якому зазначають: місце знаходження, шляхи під'їзду, призначення, повний опис зупинок (екскурсійних об'єктів);

- складають картосхему екологічної стежини (відзначають початок і кінець маршруту, протяжність, зупинки).

Висновки

В наш час найбільш повно і довговічно краса природи може бути захищена в заповідниках, національних парках та на територіях з особливим статусом охорони. Природна краса заповідних об'єктів з часом стає безцінним еталоном, мірою і критерієм прекрасного, великим учителем і натхненням муз, має моральне значення, як притулок, де людина очищається від грішних земних турбот, відпочиває, збадьорюється, стає благородною.

Справжньою окрасою і оазисами чистоти і духовності нашого краю є парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, яких налічується в області 23. Найкращі з них - дендропарк «Тростянець» та Сокиринський парк.

Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, підпорядкований Національній академії наук України. Парк у Тростянці заснував Іван Михайлович Скоропадський у 1830-х роках, - нащадок відомого гетьмана Івана Ілліча Скоропадського.

Сокиринський комплекс - чарівний куточок Срібнянщини. До складу комплексу входить парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Сокиринський» та ботанічний заказник місцевого значення «Галаганове».

«Качанівський» парк знаходиться в с. Качанівка. Створення парку почалося з 1770 років. У 1981 році одержав статус історико-культурного заповідника.

Парки, як осередки історії та культури нашого народу, потребують належного догляду та фінансування на їх утримання, адже вони несуть рекреаційне навантаження і повинні надихати нас на добро.

На Чернігівщині досить відомими є декілька історичних пам`яток садово-паркового мистецтва: дендрологічний парк «Тростянець», Качанівський парк та Сокиринський парк. Вони мають досить тривалу та яскраво виражену історію. Два з цих парків входять до природно-заповідного фонду Міністерства екології та природних ресурсів України як об`єкти загальнодержавного значення. Це дендрологічний парк «Тростянець» та Сокиринський парк.

На сучасному етапі розвитку цивілізації комплексних підхід до охорони довкілля включає історико-культурну спадщину як складовий елемент, а тому архітектурні пам`ятки, історичні місця, історико-культурні заповідники, якими багата Чернігівщина, доцільніше розглядати разом з природною основою, яку включати до складу культурних цінностей і разом використовувати в екологічному і естетичному вихованні.

Список використаної літератури