Населення Півдня України

За етнічно-національною ознакою населення окремих частин Причорноморського району неоднакове. Виділяються два регіони: західний та південний.

Принципово інша національно-етнічна ситуація склалася в східній та південно-східній частинах регіону. Тут частка українців і росіян (в Криму росіян та українців) дуже висока -- 93--96 %; частка представників інших національностей у цьому регіоні мінімальна.

РОЗДІЛ IV. ЕТНІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДАНОГО РЕГІОНУ

4.1 Етнічні конфлікти на території Причорноморського району у сучасний час

Ми за роки незалежності звикли до думки, про те що в Україні не має жодних серйозних етнічних конфліктів, і що ця проблема нам не загрожує, але це зовсім не так!

Сучасні локальні війни і військові сутички мають, в основному, своєю основою міжетнічні непорозуміння. Аналіз війн у колишній Югославії на початку 90-х років, війни у Чечні та військових конфліктів або терактів у Нагорному Карабасі, Афганістані дає змогу по-перше - виокремити загальні особливості, по-друге - зробити висновок, що майже всі ці конфлікти розвивалися не без зовнішньої підтримки.

Загальновизнаними обставинами розвитку етнічного конфлікту вважається:

- взаємодія конфліктуючих сторін (при її відсутності конфлікт не можливий);

- соціальна нестабільність в країні;

- економічна нестабільність;

- вороже ставлення до культури противника;

- створення нелегальних збройних формувань;

- оформлення радикальних рухів, посилення їх впливу, створення відповідних політичних партій.

Виокремлюють також причини і фактори етнічних конфліктів:

- територіальні проблеми і суперечки;

- соціально-економічні фактори;

- релігійний фактор;

- посилення впливу на політичній арені в країні однієї етнічної групи.

Врегулювання політичних конфліктів ускладнюється низкою факторів. Чинне місце серед них займають наступні:

- конфліктуючі сторони різко різняться за культурними характеристиками;

- конфліктуючі сторони відрізняються за соціально-політичним статусом;

- на території одного етносу тривалий час відбувається міграція представників іншого;

- наявність стійких негативних стереотипів у конфліктуючих сторін одна до іншої;

- наявність потужної зовнішньої сили, яка зацікавлена у продовженні конфлікту.

Аналіз ситуації Південного регіону буде проводитися за принципом розселенням етнічних меншин на території України. Безумовно титульною нацією нашої держави є українці, проте є також безліч інших національностей.

Найчисельнішими є росіяни. Основна їх частина проживає у східних та південних районах. Конфліктна ситуація виникла відразу ж після проголошення Україною незалежності. Це радше за все соціокультурний конфлікт, а не військовий. Його основною причиною є зазіхання Росії на територію Східних та Південних областей, з одного боку, а з іншого невдала та не активна внутрішня політика самої України. Зараз ця тема активно використовується багатьма політичними силами, проте її потрібно якомога скоріше нормалізувати допоки не розпочалася повномасштабна військова сутичка, що може загрожувати територіальні цілісності України [24].

Безумовно найгарячішою (конфліктною) точкою на карті України є Крим. На даний момент тут досить часті сутички між так званим «слов'янським» населенням та кримськими татарами. Також політична нестабільність в державі, що пре звило до референдуму і повної анексії АР Крим. [18].

Також важливим є конфлікт, який традиційний для всього європейського світу. Так зване «єврейське питання». На даний момент воно гостро не стоїть, проте найновіші соціологічні дослідження показують зростаючий рівень антисемітизму в цьому регіоні. [19].

4.2 Проблема консолідації українського суспільства

На сучасному етапі актуалізується проблема загальнодержавної консолідації українського суспільства як життєво необхідна умова процесу становлення та успішного функціонування держави, що передбачає розв'язання ряду важливих міжетнічних та міжнаціональних проблем і, що не менш важливо - вимагає утвердження (а досить часто навіть і формування) національної самосвідомості українців як етнонаціональної спільноти [21].

Культура (у вигляді як матеріальних, так і духовних надбань народу) виступає засобом адаптації конкретної людської популяції до природно-географічних та соціальних умов її існування. Саме внаслідок такого пристосування до природно-географічного середовища та поступового набуття певних характерних особливостей популяція і перетворюється на етнос. Формування самобутнього українського типу етнічної культури на величезних просторах від Дону до Карпат, від Полісся до Криму супроводжувалося поступовим розвитком у автохтонного населення етнічної самосвідомості, ідентифікації «своїх» як носіїв аналогічного типу культурних знань, навичок, поведінкових стереотипів. З покоління в покоління сталі етнодиференціюючі ознаки етносу поступово поглиблювались, розвивались, передавались та засвоювались.

Специфіка історичної генези української нації та її культурних надбань значною мірою зумовлена межовим, пограничним розташуванням українських земель. Протягом віків Україна виступає не лише як порубіжжя хліборобської цивілізації та кочових народів степу, а також і як місце зіткнення та взаємовпливу західного і східного християнства, ісламу та іудаїзму. У ХХ ст. в умовах політичної біполярності світу Україна виступає пограниччям «диктатури пролетаріату» з країнами європейської демократичної традиції. У програмних документах розвитку країни декларується роль держави як своєрідного «моста» між геополітичними та соціокультурними материками - європейським та пострадянським просторами. Актуальність межовості, пограничної ролі України, її геополітичного значення та перспектив зростає з огляду на подальше розширення Європейського Союзу на схід. Чим була в минулому і чим є сьогодні Україна з погляду геополітичного, історично усталені форми стосунків з сусідами, її роль у Європі та світі в часовому і просторовому історичному розвитку - ось питання, на які ми повинні відповісти собі.

Бездержавність українського етносу, а також, великою мірою, - межове розташування українських земель та відсутність природних перепон (за винятком Карпат на заході та Чорного і Азовського морів на півдні) на її кордонах з давніх-давен спричиняло територіальні посягання сусідніх держав та народів. Українська історія знає не один випадок імперсько-великодержавного переділу кордонів просто по живій плоті питомо українських етнічних земель, в результаті яких постала сучасна, з усіх сторін обкраяна територія нашої держави, що включає предковічних теренів розселення українського етносу. Крім того, багатовікове перебування українських земель у складі різних сусідніх держав нині породжує непоодинокі заклики щодо відновлення ідеї регіоналізації чи краєвого поділу України, яку намагаються актуалізувати деякі політичні сили. Згадаємо, що проти краєвого поділу України, абсолютизації регіональних етнопсихічних відмінностей українців рішуче виступав М. Грушевський, який застерігав тих, хто з будь-яких причин «хапається за ті відміни, витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зверхніми обставинами, і поняття цілісної української території підміняють поняттям краю, області, із української території викроюють обласні автономії». Хоч під тиском чужих політичних систем та через політику примусового великодержавного розчленування різні частини України недостатньо відчували свою національну єдність та пасивно піддавалися стороннім впливам, проте в українських загальнонаціональних інтересах «лежить власне концентрація всіх національних сил, а для того всіх частин української території», - підкреслював Грушевський [3].

Настанови та заклики вченого розвивати в українців почуття єдності, солідарності, а не розпалювати ворожнечу, надто актуально звучать сьогодні, коли вкотре поширюється міф про нібито принципові ментальні відмінності українського населення різних регіонів, а відтак про потребу регіоналізації, впровадження федеративного устрою України. Цей міф досить прозоро переслідує політичну мету - дистанціювати окремі частини українських земель, сприяти активізації в них відцентрових тенденцій, а отже - перешкодити загальноукраїнській консолідації і домогтися чергового розчленування України. Крім того, попри існування визнаних усією світовою спільнотою як цілком легітимних базових договорів про дружбу і співробітництво та задеклароване визнання державних кордонів і територіальної цілісності України, подекуди з-за кордону (а інколи подають голос і доморощені колабораціоністи) лунають вимоги щодо з'ясування етнічної належності тих чи інших територій на кшталт вимог про повернення Південної Бессарабії, Північної Буковини, острова Зміїний, сумнозвісної Тузли або ж визнання Півдня України та Криму «исконно русской землёй» [6]. А тому з погляду державно-національної української перспективи слід рішуче відкинути ідею регіоналізації та будь-яких зазіхань на територіальну цілісність України, протиставити їй на державному рівні чітке формулювання загальнонаціональних інтересів та неухильне справжнє, а не декларативне, їх відстоювання.

За цих умов важливим завданням є чітке визначення та окреслення кордонів етнічних українських теренів зі статистичним, демографічним, історіографічним, картографічним, діалектологічним обґрунтуванням етнічної належності межових територій. Поставлене завдання повинно розв'язуватись на основі ретельного вивчення накопичених історичною наукою знань з даної проблематики, застосування історичного досвіду та набутків суміжних наукових дисциплін, опрацювання доробку вчених світової науки. Важливо чітко та рішуче означити Українську державу як геополітичну реальність, межі якої співпадають з природними кордонами питомо українських етнічних територій.

Висновки до розділу 4

Однією з головних ознак народу (етносу), нації як певної стійкої спільності людей є територія, на якій проживає ядро, основний масив цього народу і разом з якою він творить цілісний біогеографічний і етносоціальний організм. Отже, поняття етнічна, або національна територія означає землю, яку з найдавніших часів заселяє той чи інший народ, яку цей народ освоював, захищав, був і є її корінним жителем та господарем.

Етнічна територія - категорія більш стійка, ніж державна територія. Державні кордони нерідко пересуваються, встановлюються з порушенням етнографічних меж розселення народів. Особливо складною є доля народів, які втрачали державність і територія яких, залежно від певних політичних обставин.

Характерною рисою державної території України тепер є те, що вона не повністю співпадає з межами її етнічних земель. У свою чергу, українські етнічні землі (етнічна територія) - це простір земної поверхні, яке компактно заселене і освоєно українцями, українським етносом за багато століть його розвитку і розселення. Часто чіткі межі заселеного простору важко визначити, тому що вони непомітно переходить в етнічно змішані території. Розподіл між сучасними державами української етнічної території - суцільний і змішаної.

Дух національного відродження і державотворення є сьогодні найголовнішим чинником єднання українців як на своїй рідній землі, так і поза нею сущих.

ВИСНОВКИ

Етнічна група, етнос, народ -- запозичено з грецької мови через латинську «группа своїх людей».

Народність -- це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Південна Україна -- землі, приєднані до Російської імперії у 1774-1812 роках в результаті низки воєн з Османською імперією. Південна Бессарабія (Буджак) передана у склад УРСР у 1940 році, після приєднання до СРСР Бессарабії і утворення Молдавської РСР. Основні міста: Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Севастополь.

На даний час тут проживає велика кількість різних народів, найбільшими етносами які тут проживають є росіяни, кримські татари, болгари, молдовани, євреї, поляки, німці, та інші. Населення Причорноморського району зростає поступово. Найменша густота сільського населення у степовій частині материкової України. У містах проживає понад (66,5 %). Найвища частка міського населення в Автономній Республіці Крим (70 %), найменша -- у Херсонській області (61 %).

У районі виділяються такі міста, як Одеса, Миколаїв , Севастополь, Херсон, Сімферополь, Керч. Чоловіків набагато менше, ніж жінок. Трудових ресурсів не вистачає, особливо в Автономній Республіці Крим.

Коефіцієнт народжуваності в районі коливається від 13 до 15 %, коефіцієнт смертності у Херсонській області та Автономній Республіці Крим один з найнижчих в Україні -- 9--11 %, а в Одеській і Миколаївській областях трохи вищий -- 11--13 %. Природний приріст у цілому досить низький -- від 2 до 4 в Одеській області не перевищує 1,4 %. Природний приріст сільського населення позитивний, проте він низький і не перевищує 5 %. Регіон має найвищий серед економічних районів України показник працездатного населення і вищий, ніж у цілому по Україні. Частка дітей така сама, як і в Україні (23 %), але найменше людей пенсійного віку.

За етнічно-національною ознакою населення окремих частин Причорноморського району неоднакове. Виділяються два регіони: західний та південний.

Принципово інша національно-етнічна ситуація склалася в східній та південно-східній частинах регіону. Тут частка українців і росіян (в Криму росіян та українців) дуже висока -- 93--96 %; частка представників інших національностей у цьому регіоні мінімальна.

Характерною рисою державної території України тепер є те, що вона не повністю співпадає з межами її етнічних земель. У свою чергу, українські етнічні землі (етнічна територія) - це простір земної поверхні, яке компактно заселене і освоєно українцями, українським етносом за багато століть його розвитку і розселення. Часто чіткі межі заселеного простору важко визначити, тому що вони непомітно переходить в етнічно змішані території. Розподіл між сучасними державами української етнічної території - суцільний і змішаної.

Зараз перед Україною, виникає багато проблем, але дух національного відродження і державотворення є сьогодні найголовнішим чинником єднання українців як на своїй рідній землі, так і поза нею сущих.

Для вирішення конфліктних ситуацій достатньо провадити більш вдалу економічну політику. Тоді як ряд інших потребує втручання влади, а деколи навіть і правоохоронних органів для вирішення, також потрібно більш серйозно ставитися до зовнішньополітичних втручань у внутрішньодержавні справи з боку інших держав. Якщо ж вчасно не прийняти адекватних дій то можливі військові конфлікти на території нашої держави.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Атлас. Українці. Східна діаспора - К., 2002 - 64 с.;

2. Грушевський М. С. Україна Літературно-науковий вісник. / Грушевський М. С. - 1906. - Т. 36. - Кн. 12. - С. 493;

3. Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа. / Грушевський М.С. - К., 1990. -360 с.;

4. Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / Дорогунцов С. І. - К., КНЕУ, 2006 - 988 с.;

5. Дяченко В.Г. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. /Дяченко В. Г.- К., 2003. - с. 149-153;

6. Заставний Ф.Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах. / Заставний Ф. Д. - Львів, 2001. - 230 с.;

7. Заставний Ф.Д. Східна українська діаспора / Заставний Ф. Д.- Львів: Світ, 2002.-260 с.;

8. Зінич В.Т. Про євреїв в Україні на початку XX ст. / Зінчин В.Т. Український історичний журнал: - 2006 №5, С. 4-5;

9. Карта этнического состава населения Украины. М. 1:1500000 / Министерство культуры и искусств Государственная служба геодезии, картографии и кадастра. - К.: Укргеодезкартография, ГНПП Картография, 2007;

10. Кубійович В. Етнічні групи Південно України на 01.01.1939 року. / Кубійович В. - Весбаден, 2007.;

11. Кубійович В.М. Атлас України й сумежних країн / За заг. Ред. В.М. Кубійовича - Львів, Знання, 2006 - 102 с.;

12. Кубійович В.М. Географія українських і суміжних земель / За заг. Ред. В.М. Кубійовича - Львів, Краків, 2004 - 414 с.;

13. Меликян Г.Г. Народонаселение. Энциклопедический словарь / Гл. ред. Г.Г. Меликян. - М., 2004.-425 с.;

14. Паламарчук М.М. Географія України / Паламарчук М. М. К., Инфра-М, 2004 - 321 с.;

15. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. / Пістун М. Д. - К., 2006.-468 с.;

16. Пономарьов А.П. Українська етнографія. / Пономарьов А. П. - К., 2008.-375 с.;

17. Римаренко Ю.І., Курас І.Ф. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії: - Київ, 2003. - 800 с.).;

18. Самарцев І.Г. Зокрема про татар в Україні / Самарцев І. Г. Український історичний журнал: - 2004 №14 С. 12-13;

19. Сергейчук В. Этнические границы и государственная граница Украины. / Сергейчук В. - М., 2006. - 310 с.;

20. Статистичний Щорічник України // За 1999-2008 р.р. - К., Статистика.-115 с.;

21. Тарасенко Н.Г. Экономическая и социальная география / Тарасенко Н. Г.- Донецк, Академия, 2008 - 160 с.;

22. Чирков А.В. восстановят ли народы Украины утраченное численное преимущество в Крыму? (Современные и возможные будущие изменения этнической структуры населения Крымского полуострова). / Чирков А. В. - М., 2009. - 40 с.;

23. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. Навч. посібник / За ред. Шаблія О.І. - Львів, Світ, 2006 - 680 с.;

24. Щокин Г.В., Головатий М.Ф. Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи / За аг. Ред. Г.В. Щокина, М.Ф. Головатого - К, МАУП, 2006 - 384 с.;

25. Інтернет джерело - http://database.ukrcensus.gov.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

Національний склад населення Півдня України

Додаток Б

Національний склад населення [9]

Розселення українців та етнічних меншин ( за В. Наулком) [25]

Додаток В

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні мови якими спілкуються жителі АР Крим

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні мови якими спілкуються жителі Одеської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні мови якими спілкуються жителі Миколаївської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні мови якими спілкуються жителі Херсонскої області

Додаток Г

Рідна мова за переписом 2001р. [25]

Размещено на Allbest.ru