Рівненщина в контексті історичного краєзнавства
Проблематика, методи і роль історичного краєзнавства у патріотичному вихованні. Дослідження історії Рівненщини: Рівного, Острогу та Дубно, села Борове Зарічненського району. Відомі діячі науки, освіти, культури та історія розвитку етнографії на Волині.
| Рубрика | Краеведение и этнография |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.11.2010 |
| Размер файла | 81,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
80-і рр. стали роками економічного застою, а згодом перебудови.
Активно в області було підтримано процеси національного відродження, які розпочались в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст. В усіх куточках краю палко вітали проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В сучасній Рівненщині відбуваються ті ж політичні, економічні, національні процеси, що й в державі.
За адміністративно-територіальним поділом область включає 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування (Рівне, Дубно, Кузнецовськ, Острог) і 7 - районного значення, 16 селищ міського типу, 338 сільських рад, 1003 села. Всього - 1030 населених пунктів, в т.ч.: міст 11, смт - 16, сіл - 1004.
В області проводяться організаційні заходи із реалізації державної регіональної політики у сфері промисловості. Проведені за останні роки реформування і технічне переоснащення галузі промисловості в поєднанні з розширенням внутрішнього ринку та утриманням сприятливої кон'юнктури забезпечують попит на продукцію, що виробляється підприємствами області, стимулюють подальше нарощування виробництва і сприяють утриманню позитивної динаміки зростання обсягів промислового виробництва в цілому по області.
Забезпеченню зростання промислового виробництва у більшості галузей промислової діяльності, зокрема у хімічній, деревообробній, виробництві будматеріалів і скловиробів, добувній, легкій, машинобудуванні, електроенергетиці.
У промисловості області проводиться робота спрямована на реформування галузі, технічне переоснащення підприємств і запровадження нових виробництв, підвищення ефективності промислового потенціалу.
У 2004 році введено в дію 4-й енергоблок на Рівненській АЕС потужністю 1000 МВт. ВАТ "Рівнеазот" є одним з основних вітчизняних постачальників мінеральних добрив. ВАТ "Волинь-Цемент" (Здолбунів) поставляє свою продукцію майже в усі регіони України, а також за кордон.
Однією з головних галузей народного господарства Рівненщини є сільське господарство. В ньому зайнято 41 % населення, виробляється 27 % валової продукції. Земельний фонд області складає 2005,1 тис. га, в т.ч. 937,1 тис. га (46,7%) - сільськогосподарські угіддя.
За природнокліматичними умовами область розподілена на зону Лісостепу і Полісся, відповідно до яких склалися напрямки спеціалізації сільського господарства. Основний напрямок виробничої сільськогосподарської спеціалізації області - зерново-буряківничий з розвинутим тваринництвом. Пріоритетними напрямками розвитку аграрного сектора економіки області є вирощування зернових культур, цукрових буряків, картоплі та овочів, виробництво м'ясо-молочної продукції, а також розвиток інфраструктури аграрного ринку. На даний час у приватному секторі виробляється 82 % сільськогосподарської продукції.
Перспективу розвитку на Рівненщині мають медицина, культура, туризм.
2.3 Історія Рівного
Обласним центром Рівненщини є місто Рівне. Територія міста 5824 га, населення 244, 8 тис. жителів за останнім переписом населення 2001 року. Національний склад: переважна більшість - українці. Серед пре6дставників інших національностей - росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдавани. 64 % населення зайняті у галузях матеріального виробництва, 36% - у невиробничій сфері.
Найважливіші дати в історії міста:
1283 Імовірно, перша писемна згадка про Рівне у польській хроніці
1461 Згадка про Рівне в акті продажу волинських земель князеві Семену Несвіцькому
1481 Вдова князя Марія Несвіцька будує замок на березі Усті. Рівне стає містом
1492 Надання місту Рівне Магдебурзького права
1507 Король Зигмунт І підтверджує надані Рівному привілеї, зокрема право проводити щорічний ярмарок
1508 Пожежа у замку. Княгиня Марія Несвіцька дає розпорядження будувати новий замок
1518 Смерть княгині Марії Несвіцької, фундаторки міста. Рівне переходить у власність князів Острозьких
1527 Місту знову надано привілей одноденного ярмарку
1539 Рівне "під заклад" переходить у спадщину Беаті Костелецькій
1548 Княгиня Беата Костелецька будує костел у Рівному
1565 Місто переходить у власність Альбрехта Ласького
1565- .. 1575 Судова тяганина за право володіння містом. Часті пограбування Рівного
1569 Знищення міста татарами, спалення церкви та костелу
1574 Королівською грамотою місто проголошене у складі володінь князя Костянтина Острозького
1580 Акт князя Костянтина Острозького про матеріальне забезпечення соборної церкви у Рівному, збудованої ще в XV столітті Марією Несвіцькою
1606 Анна Острозька відбудовує костел
1617 Розорення міста татарами. Пожежа в замку
1619 Черговий татарський набіг, спалення замку
1621 Як посаг місто переходить до рук князів Замойських
1624 Пожежа в Рівному
1625 Підготовка угоди Речі Посполитої з козаками Запорозької Січі у рівненському замку Т.Замойського
1629 Складено акт із достеменним описом міста
1634 Отримання королівського привілею на ярмарок
1637 Влаштування першого в місті шпиталю на кошти Томаша Замойського
1640 Спустошення Рівного татарами
1642 Місто стає власністю Конєцпольських. На документі, виданому магістратом Рівного 15 липня 1642 року, уперше збереглося зображення печатки міста
1648 Козацько-польська війна на Волині. У липні козацько-селянський рух поширюється, восени загін під орудою Колодки спустошив Рівне, винищив євреїв та поляків у місті
1651 Польська шляхта організовує засідки на козаків, котрі вийшли з оточення під Берестечком на початку липня
1667 Великий мор у Рівному, загинуло 1600 осіб. Того ж року за Андрусівським миром місто було визнане під владою Польщі
1680 На місто напали українські козаки, частково зруйнували його
1691 Майже повне знищення міста пожежею
1706 Руйнація Рівного шведськими військами Карла XII
1706-1707 Захоплення міста російськими військами та розквартирування їх у Рівному й околицях
1723 Володарем Рівного стає Юрій (Єжи) Любомирський
1738 Станіслав Любомирський будує в Рівному мурований замок-палац
1750 Любомирський видає статути для міських цехів та єврейського кагалу
1756 Завершення будівництва і освячення Успенської (Омелянської) церкви у Рівному
1765 Складення докладного плану міста архітектором Тоушером
1770 Епідемія чуми у місті. Закладення пам'ятника-колони на честь Божої Матері як вибавительки від мору
1775 Будівництво мурованого костелу
1778 Місто отримує королівський привілей на чотиритижневий ярмарок
1780 Князь Юзеф Любомирський підтверджує права євреїв та дозволяє будівництво дерев'яної синагоги
1781 Будівництво дерев'яного Воскресенського собору на місці старенької церкви
1785 Збудована уніатська каплиця на кладовищі Волі
1792 Відвідання палацу Любомирських та міста польським національним героєм Тадеушом Костюшком
1793 У березні в Рівне увійшло російське військо. За наслідками другого поділу Польщі Волинь, у т. ч. і Рівне дістаються Росії
1794-1795 Рівне стає повітовим центром Волинської губернії (спочатку - намісництва)
1804 Рівне і околиці спустошує нашестя сарани. Недорід і голод у місті
1805 Почала діяти двокласна початкова школа, заснована Тадеушем Чацьким. Тоді ж місто сильно потерпіло під час пожежі
1815 Остання, особливо вишукана перебудова палацу Любомирських
1836 Початок будівництва гімназійного корпусу неподалік палацу Любомирських
1839 Із Клеваня у Рівне переведено класичну гімназію
1844-1845 У Рівненській гімназії працював старшим викладачем історії видатний український історик, письменник, громадсько-політичний діяч Микола Костомаров
1848 Споруджено каплицю св. Степана на кладовищі Грабник
1849 Під час перепису у місті було близько 3000 мешканців та дрібні промислові об'єкти
1857 Прокладання через Рівне шосе Брест-Київ
1858 Початок будівництва мурованого костелу на пожертви князя К.Любомирського
1861 Російська селянська реформа. Рівне починає швидко зростати. У цьому ж році у Рівному було 3294 мешканці
1863 Відкриття у місті жіночої гімназії. Того ж року арештовані діячі польського повстання, серед них - учитель Рівненської гімназії Мар'ян Дубецький
1865 Реформування Рівненської гімназії із класичної в реальну
1866-1871 Роки навчання у Рівненській гімназії видатного письменника-гуманіста Володимира Короленка
1871 Смерть та захоронення в рівненському костелі князя Казимира Любомирського, композитора і благодійника
1872 Гімназію перетворено в реальне училище, що діяло до 1921-1922 н.р.
1873 Відкрито залізничне сполучення через місто. З'явилася залізнична станція Рівне
1877 Збудований і освячений військовий шпиталь
1880 У Варшаві окремою книгою виходить нарис про Рівне Т.Стецького
1881 Велика пожежа у місті. Згоріла соборна Воскресенська
1891 Пожежа в західній частині міста. Згоріло понад 300 будинків
1895 Почалося богослужіння в новозбудованому православному соборі
1899 Завершення будівництва парафіяльного костелу (роботи початі 1890 року)
1905 Революційні виступи рівняй -- залізничників, робітників, школярів
1906 Засновано перший в Рівному музей
1909 Відвідання міста видатним ученим Володимиром Вернадським
1912 Введена у дію перша електростанція. Цього ж року рівняни уперше побачили політ моноплана у небі над містом
1914 Початок першої світової війни. Зосередження в Рівному військових служб, мобілізація чоловічого населення
1915 Часткова евакуація міста під час відступу російських військ на Волині
1917 Березень-квітень. Демократичні маніфестації та волевиявлення. Вибори представницьких органів. Багатовладдя. Липень-грудень. Підтримка рівнянами Центральної Ради та більшовицького уряду, боротьба впливів.
1918 Окупація міста німецьке австрійськими військами
1919 До травня -- українська влада в місті. Рівне -- тимчасова столиця УНР. Бунт Оскілка. Відступ українського війська під проводом С.Петлюри. Травень-серпень. Влада більшовиків. Вилучення продуктів, мобілізація, створення комнезамів та ревкомів. Від серпня -- окупація Рівного польськими військами.
1920 Липень-вересень. Повертається більшовицька влада після прориву 1-ї Кінної армії С.Будьонного. Від вересня Рівне знову під владою Польщі.
1922 Польська влада дала дозвіл на відновлення діяльності Рівненської повітової "Просвіти". Організація швидко розширюється, створюються нові й нові її філії на селах.
1923-1940 Діяльність у місті визначного польського ученого та організатора освіти Якуба Гоффмана
1927 Пожежа в замку Любомирських. Продовження руйнації пам'ятки старої архітектури. Реставрація костелу св. Антонія
1929 З0 квітня відбулася офіційна ліквідація Рівненської "Просвіти"
1930 11 березня польська поліція провела репресії проти учасників Шевченківської академії в театрі Зафрана. Цього ж року почав виходити науково-освітній краєзнавчий збірник "Волинський щорічник" (польською мовою). Восени вперше пройшов великий міжрегіональний ярмарок "Волинські торги", який надалі став щорічним
1933 З'їзд преси у Рівному, виступ на ньому воєводи Г.Юзевського. Українське населення збирає пожертви для допомоги голодуючим в Радянській Україні. Закладено новий міський парк на Грабнику, проведено упорядкування деяких вулиць
1939 17 вересня у місто входять частини Червоної армії. У грудні цього року Рівне стає центром новоутвореної Рівненської області
1941 Червень. Бомбування міста та окупація німецько- фашистськими військами.
Серпень-вересень. Розміщення у Рівному Райхскомісаріату Україна - верховного органу окупаційної влади в Україні. Гуртування українських націоналістичних сил. Заснування газети "Волинь", відродження українських громадських організацій.
Листопад. Масова страта гітлерівцями рівненських євреїв
1941 Винищення фашистами в'язнів концтаборів Рівного.
1942 Протягом цих двох років - близько 90 000 жертв
1943 Восени проведено ряд замахів на високопоставлених німецьких офіцерів радянським терористом Миколою Кузнєцовим та його спільниками. Фашисти масово розстрілюють заручників -- в'язнів рівненської тюрми
1944 Протягом 2-5 лютого Рівне було визволене від німецьке фашистських загарбників частинами радянської армії. Того ж року почато відбудову господарства міста
1950 В основному завершено відбудову зруйнованого війною
господарства
1954 Переведено із Києва до Рівного меліоративний інститут, який на сьогодні став провідним технічним вузом нашого регіону й носить назву Української академії водного господарства
1960 Завершено будівництво Рівненського облмуздрамтеатру
1963 Введено в дію Рівненський льонокомбінат - гігант легкої промисловості України
1977 Рівному відкрито аеровокзал міжнародного класу
1983 Урочисте відзначення 700-річного ювілею міста
1986 Завершення будівництва міського гідропарку на раніше заболочених прирічкових землях
1988 Створення перших осередків Товариства української мови імені Тараса Шевченка, що стало зародком національно-демократичного руху на Рівненщині у наступні роки
1990 Перші демократичні вибори до міської Ради. Численні демократичні перетворення у місті. Того ж року розпочато будівництво Покровського собору методом народної будови
З 1991 Рівне - обласний центр незалежної держави України.
В Рівному відкриті пам'ятники Т.Шевченку, М.Несвіцькій, У.Самчуку, К.Савуру, С.Петлюрі
2.4 Остріг та Дубно - історичні міста Рівненщини
З 11 літописних міст Рівненщини історико-культурними заповідниками стали лише Остріг та Дубно.
Місту Острогу, перша літописна згадка про яке відноситься до 1100 р., належить визначне місце в історії українського народу і його багатовікової культури. Майже три століття (із середини XIV ст.) місто було резиденцією і "домоначальним градом" князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів, будівничих, покровителів православної церкви і визнаних національних провідників. Тут в 1576 році постала Острозька слов'яно-греко-латинська академія - перша вища школа в Україні, у східних слов'ян і православних народів Європи, що водночас була і першою вітчизняною науковою установою. Друкарня, що діяла при академії, в 1581 р. здійснила перше в світі повне видання біблійних книг Старого і Нового Заповіту церковнослов'янською мовою. В сузір'ї імен, що походженням, навчанням, викладанням, науковою і літературною співпрацею були пов'язані з Острогом та його академією ХVІ-ХVII ст. - Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Федоров, Іван Вишенський, Дем'ян і Северин Наливайко, Кирило Лукаріс, Петро Конашевич-Сагайдачний, інші визначні постаті того часу.
І після згасання Волинських Афін, як називали сучасники Острог періоду його найвищого розквіту, зримою залишалася присутність його спадщини в духовному житті України. Місто відвідували творці нового українського відродження - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, тут здобули освіту Агатангел Кримський та Іван Огієнко; визначний внесок в дослідницьку Острогіану здійснили Михайло Максимович, Іван Франко, Орест Левицький, Михайло Грушевський.
В 1909 р. утворилося Братство імені князів Острозьких - просвітницьке і краєзнавче товариство, що визначило своєю метою збереження, реставрацію, вивчення і популяризацію пам'яток острозької старовини, заснувало в місті у 1916р. історичний музей. Братство стояло біля витоків відродження Острога, свідками якого ми стали наприкінці XX ст., напередодні 900-літнього ювілею міста, що зустрічає його як осередок вищої освіти і гуманітарних наук. Історико-культурний заповідник м. Острога - спадкоємець справ Братства імені князів Острозьких - оберігає пам'ять про дев'ять віків історії міста.
Місто Дубно - районний центр Рівненської області, розташований на р. Ікві, на перехрестях автомагістралей Київ-Львів, Тернопіль-Брест, на залізниці Здолбунів-Львів.
Перша літописна згадка про Дубно (Дубен) датована 1100 роком. Історична забудова сформована у ХV-XVIII століттях. Сліди укріплень середньовічного міста добре проглядаються на рельєфі місцевості із заходу й півночі. Колишню дорогу з Луцька, що переходить із передмістя Забрама в нинішню вулицю Данила Галицького, перегороджувала в XVI столітті Луцька брама, яка в дещо перебудованому вигляді збереглася до наших днів.
Кордоном Дубна зі сходу був замок XV - XVIII століть, з оборонним ровом перед його західною куртиною, з двома бастіонами, зверненими до міста. Історична забудова XVII - ХІХ століть почала формуватися наприкінці XV століття після отримання права міського самоврядування. Із півночі місто захищалось монастирем кармеліток XVII - XVIII століть, з північного заходу - монастирем бернардинів XVII століття. Поруч міських укріплень розташовувались острівні поселення: Хрестово-Воздвиженський, Спасо-Преображенський, Підборецький і Страклівський монастирі. Колишні передмістя Забрама, Вигнанка, Сурмичі, Підборці, Скраклів нині злились з містом.
Висотними домінантами в забудові Дубна є культові споруди та замок, які входять до Державного історико-культурного заповідника м.Дубна, створеного постановою Кабінету Міністрів України у червні 1993 року. Вартими уваги є розгалужені підземні ходи, якими помережена центральна заповідна частина Дубна.
Археологічні дослідження в місті й на його околицях, головним чином, поки що носили розвідувальний характер. Виявлені поселення епохи ранньої й пізньої бронзи, черняхівської культури, культури кулястих амфор. На території Дубна знаходять римські монети ІІ століття нашої ери. Археологічні розкопки проводили вчені Ю.Шумовський, М.Островський, М.Смішко, В.Селедець, І.Свєшніков, В.Гупало.
1240 року Дубно руйнують орди хана Батия. З другої половини ХІІІ століття воно входить до Галицько-Волинського князівства. Згодом володарями міста стають князі Острозькі, Заславські, Любомирські, Сангушки.
Древнє Дубно - місто на перехрестях епох, на перехрестях подій. Жодна значна подія, яка торкалася Східної Європи, тією чи іншою мірою не оминула Дубна. Тут бували гетьмани України й імператори російські, польські королі й ватажки козацько-селянських повстань, італійські зодчі, славетні письменники Тарас Шевченко й Оноре де Бальзак, композитор Микола Лисенко й полководець Михайло Кутузов.
Наприкінці XVIII століття в Дубні проводились славнозвісні контрактові ярмарки. У палаці Любомирських, що входить до комплексу Дубенського замку, діяв польський театр під керівництвом Войцеха Богуславського, де головні ролі виконував знаменитий актор Казі меж Овсінський.
Окрасою міста є й такі пам'ятки архітектури, як середньовічна синагога та римо-католицький костел. Збереглися й світські будівлі (житлові та інші) XVIII - початку ХХ століть.
У середньовіччі Дубно було одним з найбільших культурних та економічних центрів Волині. Тут жили і працювали Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Іов Залізо (Почаївський). Тут ігумен Хресто-Воздвиженського монастиря отець Віталій - один з перших українських поетів - на початку XVII століття переклав з грецької мови книгу „Діоптра". У Дубні в 1539-1566 роках було створене відоме рукописне Четвероєвангеліє ієромонахом Арсенієм, яке зараз знаходиться у Російській Державній бібліотеці в Москві.
Завершення другого тисячоліття в історії Дубна ознаменувалося урочистим відзначенням 900-річчя міста та проведенням Міжнародної ювілейної науково-теоретичної конференції „Дубно і світ".
У нове, третє тисячоліття сиве Дубно увійшло зі споминами про героїчну минувшину, з вірою і надією про своє оновлення та про щасливе майбутнє.
2.5 Історія села Борове Зарічненського району Рівненської області
Територія Зарічненського району - 144203 га, з них площа лісів - 59958, 8 га, боліт - 18048,2 га, площа водяного дзеркала - 5373,2 га. В районі протікає понад сім річок: Стир, Прип'ять, Стохід, Веселуха, Стубла. На сході район межує з Дубровицьким, на півдні - з Володимирецьким районами, на заході - з Волинською областю, на півночі - з Білоруссю.
Віддаль до м.Рівне - 190 км 51 населений пункт району об'єднаний у 16 сільських та одну селищну територіальні громади.
Населення - 35, 9 тис. осіб, 6,9 тис. осіб - міського, 28,9 тис. осіб сільського населення.
В усіх сферах економічної діяльності зайнято 5,7 тис. осіб, у т.ч. у промисловості - 48 осіб, сільському господарстві - 2,1 тис. осіб, будівництві - 63 особи.
Історія села Борове сягає в глибоку давнину. Археологічні джерела свідчать, що на околиці села проживали племена зарубинецької культури. Перші письмові згадки про село відносяться до першої чверті ХVІІ ст. Саме до цього періоду відносяться польсько-литовські монети "боратинки", які по сьогоднішній день трапляються на території села та його околицях. Проте археологічні джерела свідчать, що північні райони рівненського Полісся ще в добу неоліту (ІV - VІІ тисячоліття до н.е.) були заселені племенами дніпро-донецької культури гребінцево-накольчатої кераміки, назва якої походить від орнаменту посуду - наколів на відтисків гребінцевого штампу. Це лісове населення в основному займалося мисливством, рибальством, збиральництвом.
На околиці Борової, в урочищі Дробишин, в 60-х рр. ХХ ст. були виявлені сліди зруйнованого могильника зарубинецької культури.
В ІХ - Х ст. територія села входила до складу Київської Русі. В ХІІ ст. північна частина Рівненської області, в тому числі і Зарічненський район, перебували у складі Турово-Пінського князівства. Наприкінці 1240 на початку 1241 р. на Полісся вдерлися орди хана Батия. Місцеве населення мужньо захищало свою землю від завойовників, але не могло встояти перед численним ворогом. Побутує цікава, не позбавлена романтичного забарвлення легенда. На території сучасної Борової було слов'янське поселення Рахва. Під час монголо-татарської навали воно було цілком зруйноване. Багато людей загинуло. Уціліле населення вирішило не повертатися в рідні місця, а дрімучими лісами пішли шукати нове місце для поселення. І знайшли його. Поселилися люди на місці сучасної Рафалівки, що у Володимирецькому районі. Назва селища, яке виникло значно пізніше, нібито має відношення до легендарної борівської Рахви. В письмових джерелах немає згадки про Рахву, але про існування слов'янського поселення на околиці сучасного села сумніву немає.
Внаслідок ослаблення монголо-татарського іга землі Турово-Пінського князівства захопила феодальна Литва, а з другої половини ХVІ ст. - Польща. Історична доля склалася так, що Борова майже з 1795 року залишалася під владою Речі Посполитої.
В 1795 році рівненське Полісся було приєднане до Російської держави. Борова була включена до складу Пінського повіту Мінської губернії.
Дальший розвиток історії Борової є типовим для багатьох населених пунктів Полісся. Натуральне господарство, кріпосний гніт супроводили не одне покоління борівчан. Після реформи 1861 року, коли в Росії було скасоване кріпосне право, мало поліпшилось життя в Боровій, хоча реформа і надала борівчанам особисту волю. Більшість борівчан змушена була платити поміщикові. У списках землевласників Пінського повіту Мінської губернії за 1872 рік згадується, що поміщик Людвіг Крашевський володів в селі Борова 10503 десятинами землі і в оселі Колодіях Волинської губернії.
В другій половині ХІХ ст. село Борова Кухотсько-Вільської волості було невеликим. В ньому нараховувалось 66 дворів з населенням 823 чоловіка. В центрі села поміщиком Антоном Крашевським у 1843 році було побудовано храм, який був освячений 19 грудня (за новим стилем) на Святого Миколая. Пізніше відрилась церковно-приходська школа. Завідував нею священик Косинський. 18 вересня (за старим стилем) в Борівську школу був призначений вчителем псаломщик Михайло Львович Годлевський, уродженець села Язвенки Пінського уїзду, який свого часу закінчив Мінську духовну семінарію. Вчителював деякий час борівчанин Йосип Каленикович, який здобув освіту у Кухотській Волі. Навчання проводилось у приватних хатах. Дітей приймали у перший клас із семи років. Тільки у 1903 році було збудоване спеціальне приміщення для школи
Столипінська аграрна реформа була спрямована на ломку общинного землеволодіння і утворення хутірських господарств. В 1906 році в Боровій нараховувалось 164 двори, в яких проживало 1263 чоловіка. З них 657 складали чоловіки, 606 - жінки. Письменних було серед чоловіків 94 і 92 жінки. Для порівняння: в селі Млинок в цей час нараховувалось 54 двори, в яких проживало 225 чоловіків і 180 осіб жіночої статі. Письменних було всього 43 чоловіка. Елементарної грамоти багато борів чан навчились дома, чоловіки, перебуваючи на службі в царські й армії. Проте основна маса із цієї категорії здобула освіту у церковно-приходській школі.
Про події 9 січня 1905 року ("кривава неділя") борівчани довідались від жителя Млинок Мельника, який жив і працював у Пінську, був членом РСДРП, в село привозив газету "Іскра". Саме цього року в селі були виступи проти місцевого поміщика. Найбільш активними були учасники російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Дяденчук Андрусь Демидович і Романцев Олександр Карпович. За революційну діяльність Романцева не раз заарештовувала поліція.
В Першу світову війну майже все чоловіче працездатне населення було мобілізоване. Мобілізації підлягала основна тяглова сила - коні. Борова залишилась без робочих рук. В 1915 році німці окупували село. На його жителів була накладена контрибуція в сумі 75 тис. крб. Борівчани змушені були її сплатити за дві години. Цей окупаційний захід ще більше розорив селянські господарства, цим самим до краю погіршив становище селян. З фронтів Першої світової війни не повернулось в село понад 30 односельчан.
Про лютневу революцію 1917 року борівчани довідались від солдат царської армії, які пройшли селом, несучи транспаранти із написами "Долой царя". В селі дислокувалась військова частина, яка брала участь у воєнних діях проти німців.
В першій половині грудня 1917 року північні райони були в руках військ Центральної Ради. Саме в цей період в селі діяв повстанський загін, який очолив Я.Д.Калюта. Активними бійцями цього загону були Петро Хвалько, Петро Мусійович Косинчик, Михайло Федорович Сидорчук та інші. Всього в загоні Я.Д.Калюти билось понад 40 жителів села. Згодом цей загін брав участь у Дубровицькому збройному повстанні. Наприкінці 1918 року він увійшов до складу І-го Дубровицького комуністичного повстанського полку.
В другій половині серпня 1919 року наступ польських легіонів почався із Малевич. Жителька Борової Олександра Ошурко, яка проживала на віддаленому хуторі, повідомила про цю каральну акцію свого сина Євдокима, який проживав у Боровій. Євдоким сповістив більшість жителів села, які знайшли тимчасове сховище у навколишніх лісах. А в селі почалася формуватися група самооборони, до складу якої ввійшли Андрось Демидович Дяденчук (учасник революції 1905 року), Іван Андрійович Дяденчук (учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр.) та інші односельчани. Зібрані наспіх, погано озброєні, вони не могли відбити наступ поляків. Поляки спалили село. Згоріло до тла понад 70 селянських хат, згоріла вся Довга, половина Мостової, декілька хат в Глинищах (назви території села). Почалася смуга репресій. Влада стала польською.
У липні 1925 року Польський сейм прийняв закон про парцеляцію й посадництво, на підставі якого підлягали викупу землі колишніх династій, казенні, занедбані поміщицькі господарства. Земля нарізалась ділянками по 26 га і продавалась селянам. Малоземельні і безземельні не мали за що купити землю. Обтяжені податками, недоїдками і боргами, вони втрачали навіть свою землю. Більшість парцелів купили багаті селяни, частину замлі одержали осадники. В Боровій парцелі були невеликими, вартість їх становила 10-13 злотих. Осадники, які на Тиражі (13 чоловік) отримали по 24 га відносно непоганої землі, якщо порівняти з парцелями, що виділяється місцевим селянам в основному на неугіддя . Решта земельних масивів разом з лісами і сінокосами належала польському поміщику Богурському, який жив у Варшаві, а господарство вів орендар Барановський, маєток якого був у Тиховижі. Працювали тут, в основному, поденники, збіднілі селяни з навколишніх сіл та хуторів. Заробітки були мізерними. Окремі селяни були змушені емігрувати за океан. Детально описала життя поліських селян видатна польська письменниця Ванда Василевська у повісті "Вогні на болотах". В 30-х рр. ХХ ст. В.Василевська бувала в селі Білому Сарненського повіту (тепер Володимирецький район). В Боровій працювала школа. Спочатку 2-класна, а згодом 4-класна. В 1935 році працювало три вчителі, окрім директора - керівника школи. Закон Божий викладав місцевий священик православної церкви. Шефство над школою взяв 24-й піхотний полк. Для відмінників навчання в 1935 році була організована екскурсія у Варшаву. На цій екскурсії побували Іван Григорович Романов, Михалко Хвалько та інші учні. В школі викладання велось на польській мові. Тут панувала сувора дисципліна. До учнів часто застосовувались фізичні міри покарання. Хоча в селі була школа, більшість дітей села освіту не здобували. Вони допомагали батькам вести господарство, пасти худобу, а то просто наймитували. За даними Пінського архіву в 1939 році в Боровій біля 900 чоловік були неписьменними.
Ініціаторами антипольських виступів в Боровій були комуністи. За антиурядову пропаганду і агітацію Романов О.К. відбував покарання в концентраційному таборі Березі-Картузькій. Ковенько Григорій Андрійович був кинутий у каземати Сельуської тюрми під Варшавою. Активним борцем проти окупаційного режиму був Ситницький Василь Петрович. Польські власті його заарештовували в 1936 і 1937 роках. В 1938 році Пінський суд позбавив волі Косинчика Петра Максимовича. За антидержавну діяльність Польським судом був покараний Рудник Кирило Пилипович. Активним агітатором був Супрунюк Кирило Адамович.
17 вересня 1939 року влада знову змінилася, в край вступили радянські війська. Селянський комітет було створено у Боровій. Відкрилась школа. У 1940 році був створений колгосп ім. 17 вересня, який очолив Павло Мусійович Ковенько.
З початком великої Вітчизняної війни 23 червня 1941 року в числі перших пішли на фронт жителі села Микола Павлович Ситницький, Яків Кирилович Хвалько, Леонтій Іванович Ошурко, Микола Адамович Хвалько, Петро Адамович Квачук, Андрій Мартинович Мельник, Петро Артемович Дяденчук та інші. Саме їм довелося прийняти перше бойове хрещення в боях за Київ. В цих боях загинули Павло Адамович Квачук і Петро Оверкович Пуха. Проте мобілізацію не вдалося здійснити до кінця. 5 серпня 1941 року Борова була окупована фашистами. Одним із організаторів антифашистської боротьби був Хвалько Петро Андрійович. Кулеметник першої світової ві1ни, учасник Дубровицького збройного повстання, в період польської окупації жив і працював у Вінницькій області. Борівські підпільники вивішували червоні прапорці у громадських місцях, перешкоджали відправленню молоді на каторжні роботи в Німеччину, як з Борової так із навколишніх сіл.
На Дольських хуторах Морочнівського району весною 1942 року було створено партизанський загін під командуванням сержанта Червоної Армії Д.С. Попова. В квітні цього року група вже нараховувала в своїх рядах 25 озброєних партизанів і десятки зв'язківців та розвідників.
В загоні під командуванням М.С.Корчева билося багато відданих борівських месників.
За активну антифашистську боротьбу борівчан окупанти в квітні 1943 року спалили село. Попереджені про цю каральну акцію партизанами, люди врятували своє життя в навколишніх лісах. Втрата рідних домівок, наступні каральні акції викликали ще більший гнів і ненависть до окупаційного режиму. Чоловіче населення масово пішло в партизани.
Топоніміка с.Борове
· Борове - місцевість, колись тут ріс хвойно-листяний ліс. За часів кріпосного права тут переховувались одинокі непокірні селяни від місцевої влади. Перебувши спокійно день, під вечір виходили на пагорб і молились Богові, простягаючи руки в сторону села (церкви).
· Підварок - у ХІХ ст. тут був маєток (польський фільварок) - перекручено - підварок
· Шпакова - квітучий луг, вікові вільхи (ольшина). Улюблене місце для гніздування шпаків.
· Венделове - куток села, де жили люди хитрої вдачі, поміщик Крашевський називав їх Менделем (Мендель - євр.) (правильно - Менделеві).
· Калічка - вулиця (куток села) тоді, після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. декілька хат, де жили інваліди цієї війни - каліки.
· Ріжок - кінець села. (Рожок)
· Вошива - невелика піскова вершина на околиці села, де й понині і зустрічаються сліди зарубинецької культури. У другій пол. ХVІІ ст. тут були побиті турецькі воїни. На трунах в обмундируванні місцеві жителі бачили масу паразитів (вошей).
· Мамушова - на поч. ХХ ст. Було пару хат. Жили люди з різних сіл "Мішані люди".
· Морги - від польського слова морі - міра, якою вимірювали поле - в Росії - десятиха.
· Кляштор - місцевість, на якій у ХVІІІ ст. була каплиця, на свято Марії-Магдаліни з навколишніх сіл приїжджали люди католицького і греко-католицького віросповідування молитись Ісусу і його матері. Для борівчан вважалось свята місцевість.
Всі села Рівненщини мають спільну історію. Разом з тим їх вирізняє деяка специфіка: етнографічна, топонімічна, а також історичні події, долі людей.
Тому саме дослідження сіл дає основу для ґрунтовного вивчення історичного матеріалу.
2.6 Відомі діячі науки, освіти, культури Рівненщини
Рівненщина - батьківщина багатьох відомих діячів науки, освіти, культури.
Міцним фортифікаційним ансамблем у часи середньовіччя були замкові споруди князів Острозьких у м.Острозі. Цей український рід походив від турово-пінських удільних князів. У ХІV - на початку ХVІІ ст. Острозькі належали до найбільших землевласників на Україні.
Засновником роду вважають Данила острозького. У 1341 р. він брав участь у повстанні проти польського короля Казимира ІІІ Великого, який намагався захопити Волинь. Почав будівництво замку в Острозі.
Як полководець відомий Федір Острозький (1360-1446 рр.). У 1410 р. його загони брали участь у битві під Грюнвальдом проти Тевтонського ордену, а з 1422 р. по 1430 р. - у гуситських війнах на боці чеського народу проти німецького патриціату та Ватикану. Пізніше він прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Після смерті визнаний святим.
Василь Федорович Острозький (Красний) відомий як будівничий. Ним збудовано Богоявленську церкву в Острозі, Германський монастир.
Костянтин Іванович Острозький (бл.1460-1530 рр.) відомий в історії як військовий діяч, перший литовський гетьман, переможець у багатьох битвах над татарами. Був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
Багато зробив для розвитку освіти, науки, друкарської справи в Україні, а також для зміцнення й охорони православ'я князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1529-1608 рр.). Народився він у м.Дубно. За його підтримки в Острозі діяли греко-слов'янська академія (бл.1576-1640 рр.) та науково-літературний гурток; була заснована друкарня (1578 р.), що працювала деякий час під керівництвом І.Федорова. Помер К.К.Острозький у Острозі.
В Острозі народився відомий український культурний діяч ХVІ - початку ХVІІ ст., грек за походженням, Кипріан, який навчався в академії і був членом її науково-літературного гуртка, а також український педагог та хормейстер Бігдаш-Бігдашев Полікарп Микитович (1877-1946 рр.).
Недалеко від Острога народився польський письменник Бреза Тадеуш (1905-1970 рр.).
У 1810 р. в с.Новомалин (нині Острозького району) народився відомий польський скульптор, професор Римської академії Св.Луки Сосновський Томаш-Оскар (1810-1888 рр.). Його роботи експонуються у багатьох музеях Європи, в т.ч. в Рівному, Острозі.
У Рівному 1869 року народився відомий український живописець Г.І.Цисс (1869-1934 рр.). З обласним центром краю пов'язані імена відомого графіка М.Я.Штаєрмана (1904-1983 рр.) та режисера В.О.Неллі (1895 р.), який у 1940-1965 рр. працював у Київському драматичному театрі ім..Л.Українки.
У Рівному пройшло дитинство і юність видатного письменника В.Г.Короленка (1853-1921 рр.), який у 1866-1871 рр. навчався у Рівненській чоловічій гімназії.
Представник "української школи" в польській літературі ХІХ ст., відомий польський письменник, публіцист, літературний критик Міхал Грабовський (1804-1863 рр.) народився в с.Золотіїв (нині у складі м.Рівного). У його творчому доробку є твори "Коліївщина і степи" та "Тай кури".
Український поет Степанович Олекса Коронатович (1899-1970 рр.) народився у с.Милятинці Острозького району. У 1914 р. він закінчив духовне училище в Клевані. Похований на українському кладовищі біля Нью-Йорка.
У с.Дерев'яне Рівненського району у 1910 р. народився відомий український мовознавець, автор багатьох праць з української діалектології Г.Ф.Шило.
Одна з найяскравіших постатей української прози ХХ ст. - Самчук Улас Олексійович (1905-1987 рр.) народився в с.Дермань Здолбунівського району. У 1917-1920 рр. навчався в місцевій вищій початковій школі. З серпня 1941 р. працював редактором часопису "Волинь" у Рівному. Автор відомих творів: трилогії "Волинь", романів "Марія", "На білому коні", "На коні вороному", "Чому не гоїть вогонь", "Юність Василя Шеремети" та багатьох інших. У 1982 р. письменник був висунутий на здобуття Нобелівської премії. Похований у Торонто в Канаді.
В Дермані народився відомий український письменник, поет, перекладач античних творів, вчений, педагог Хомичевський Микола Васильович (1897-1983 рр.), відомий під псевдонімом Борис Тен. Навчався у місцевій початковій школі та Клеванському духовному училищі. Автор збірки сонетів "Зоряні сади", перекладів багатьох творів класиків світової літератури.
У Дубні народився український кінорежисер, заслужений діяч мистецтв Є.З.Григорович (1905-1978 рр.).
На Дубенщині, у с.Марковичі, пройшли дитячі роки українського природознавця, дослідника флори Волинської губернії А.Л.Андржейовського (1885-1868 рр.).
З Рівненщиною пов'язані життя на наукова діяльність відомого українського історика-археолога, доктора історичних наук Ігора Кириловича Свєшнікова (1915-1995 рр.). Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в с.Хотин та м.Дубно, де він навчався в місцевій гімназії. Як науковець Свєшніков досліджував пам'ятки мідного та бронзового віку на території краю, а з 1970 р. очолював археологічну експедицію на місці Берестецької битви 1651 року На початку 90-х рр. був керівником археологічних досліджень на території Дубенської фортеці.
Визначний український вчений-флорист, ботанік-географ та систематик рослин, член-кореспондент АН СРСР (з 1928 р.) та президент АН УРСР (1922-1928 рр.) В.І.Липський (1863-1937 рр.) народився у с.Самостріли (нині Корецький район). На честь вченого ботаніки світу назвали близько 45 видів рослин.
У Корці народився український живописець, автор серії акварельних пейзажів Волині О.С.Якимчук (1899-1970 рр.).
У с.Свищів Млинівського району народився український поет, громадський діяч, борець за соціальне і національне визволення Данило Братковський (1643-1702 рр.).
На Млинівщині, у с.Більче, в 1897 р. народився відомий український письменник, поет, літературний критик В.Л.Поліщук (1897-1937 рр.).
Село Новосілки Демидівського району - батьківщина академіка НАНУ, директора інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, М.Г.Жулинського (1940 р.н.) У 1958 р. він закінчив Боремельську середню школу, а в 1960 р. - Дубенське педагогічне училище. Вчителював у Дубровицькому районі. Автор численних літературно-критичних публікацій.
У 1906 році в м.Сарни народився український письменник Б.Г.Швед (1906-1945 рр.). У 1938 р. написав повість "Поліщуки". Загинув у бою під Варшавою.
У 1924 р. в Дубровиці народився відомий сучасний фізик, член Французької академії наук, професор кафедри Жоліо Кюрі у Вищій школі фізики і хімії в Парижі, почесний доктор Женевського університету Григорій Шарпак. У 1992 р. йому була присуджена Нобелевська премія.
У с.Великий Житин Рівненського району в 1934 р. народився сучасний український політичний діяч, перший Президент України (1991-1994 рр.) Л.М.Кравчук. З 1949 р. по 1953 р. навчався у Рівненському кооперативному технікумі.
Більшість біографій видатних людей досліджено саме на краєзнавчих матеріалах (документах, спогадах, сімейних архівах).
3. Рівненщина в краєзнавчих дослідженнях
3.1 Історія розвитку краєзнавства на Волині
Волинське історичне краєзнавство пройшло тривалий та тернистий шлях свого становлення та розвитку, відображаючи крізь призму дослідження свого регіону всі події й трагічні сторінки життя свого народу, зазнаючи цензурних утисків, а його діячі - переслідувань і репресій від політичних режимів, що панували упродовж віків.
Краєзнавчий рух, як виразник українського національного відродження, започаткувався і розвинувся на Великій Волині ще у ХІХ столітті. В його складі сформувався важливий науково-дослідний напрям.
Становлення волинського краєзнавства відбулося у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Неоціненним є внесок у вивчення історії Волині представників історичної школи В.Б.Антоновича. Висвітлені окремі проблеми давньої історії Волині М.С.Грушевським. Участь у краєзнавчих дослідженнях Волині дав М.І.Теодорович. Культуру та побут населення Волині досліджував Чубинський.
Достойним є науковий доробок російських та польських дослідників, серед яких Батюшков, М.Орлович та інші.
Розвитку історичного краєзнавства на Волині у першій половині ХХ століття сприяли Товариство дослідників Волині та польські краєзнавчі осередки. Організатором краєзнавчої роботи в Рівному є Якуб Гофман.
В другій половині ХХ століття Всеукраїнська спілка краєзнавців стала координаційним центром краєзнавчої роботи в Україні. Відродився краєзнавчий рух на Волині, в тому числі й на Рівненщині.
У 90-ті рр. розширилась тематика з історичного краєзнавства. В наш час в умовах посиленої уваги до регіональної історії України розширились напрямки краєзнавчих досліджень, в тому числі Рівненщини.
Сучасні дослідники з історичного краєзнавства використовують загальнонаукові методи аналізу і синтезу історичного дослідження, спираючись на принципи науковості, об'єктивізму, всебічності. Однією із визначальних рис є використання пошуку першоджерел з історії краю.
3.2 Перспективи програми дослідження історії міст і сіл України, в тому числі Рівненщини
Почесний обов'язок - докласти всіх зусиль до видання багатотомної "Історії міст і сіл України". Ця оновлена величезна праця повинна красномовно засвідчити перед усім світом, що ми - велика нація, що, незважаючи на жорсткі удари долі впродовж багатьох тисячоліть, український народ зберіг свою ментальність, культуру, традиції, зробив вагомий внесок у світову цивілізацію. Багатовікова історія і культура України, як відомо, складалася і втілена в біографіях більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу, яким минуло понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячний ювілей, частина наближається до цієї вікопомної дати. 39 найстаровинніших українських міст рішенням уряду 1976 р. було взято під державну охорону. Крім того, в Україні близько 5000 сіл, якими теж понад 300 років, вік деяких становить тисячу та більше років. Саме історичні міста і села були колискою нашої державності, де формувалось козацтво, а їх мешканці ставали активними учасниками боротьби за національне і соціальне визволення, де розвивалася самобутня культура, національні традиції, створювалася неповторна історико-культурна спадщина.
Історія для багатьох старовинних міст та сіл не була милосердною. Впродовж віків із цілої низки причин багато історико-культурних надбань цих міст і сіл знищено й втрачено назавжди. Тільки у XX ст. зникло з карти України майже дві тисячі населених пунктів. Одні, як відомо, згоріли у полум'ї громадянської і Другої світової воєн, інші залишилися без мешканців у роки голодомору, примусових депортацій населення із багатьох областей та Криму. Чимало сіл ліквідовано під час розбудови промислових зон, створення величезних штучних водоймищ, реалізації хибної "теорії безперспективності" поселень. Останнє велике відселення відбулося у зв'язку з Чорнобильською катастрофою. В Україні 1400 міст і селищ і понад 8 тис. сіл з цінною історико-архітектурною специфікою, 1120 парків, що мають значну культурну цінність. Понад 160 тис. пам'яток перебувають на державному обліку. 49 визначних ансамблів і комплексів оголошено державними історико-культурними заповідниками, восьми з них Указами Президента надано статус Національних. Ансамбль Софійського собору, Києво-Печерська лавра, забудова і пам'ятки історичного центру Львова занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Все це наша історія, наша гордість, наша слава. І ми повинні її глибоко знати, пишатися нею, не залишатись байдужими до її дослідження. Ми повинні знати свою історію, розуміти минуле у всій його складності і неоднорідності. Жодна із славетних і трагічних сторінок нашої історії не повинна стиратися із пам'яті народу.
Прийдешні покоління нового тисячоліття повинні створити краєзнавчу фундаментальну наукову роботу, яка б з позиції правди, через дослідження і висвітлення історії міст і сіл України, їх наукову "біографію" від далекої минувшини до сьогодення всебічно, ґрунтовно показала велику, багатовікову, складну героїчну і трагічну історію багатостраждального, але нескореного українського народу, його величезний внесок у світову цивілізацію. Підготовка і видання багатотомної історії міст і сіл дасть могутній поштовх розвитку краєзнавства, його наукових і громадських форм, що плідно слугуватиме незалежній Українській державі, національно-патріотичному вихованню нашого народу.
Історія Рівненщини, досліджена краєзнавцями, буде внеском у загальнонаціональну справу: відтворення правдивої історії України.
Висновок
Проблеми розвитку історичної науки про Україну в наш час поставлені у новому розумінні з позицій державних, моральних, політичних, багато в чому спираються на джерелознавчу базу, яка використовується недостатньо. Слід залучити архівні, сімейні, музейні, бібліотечні фонди та приватні зібрання.
Кожне історичне джерело, свідчення, дослідження, залучене до процесу пізнання, сприятиме збагаченню історичної науки і розуміння життя.
Визначною рисою історичного краєзнавства є джерелознавча спрямованість. Краєзнавчі дослідження базуються на дослідженні першоджерел і документів, фотографій, записах спогадів тощо. Саме краєзнавці-дослідники спілкуються з учасниками подій, фіксують історичні моменти, записують розповіді, свідчення. Після наукового аналізу ці матеріали стають безцінними історичними джерелами.
Саме з краєзнавчих досліджень складається першоісторія нашого народу. Тому так важливо мати розуміння специфіки краєзнавчих досліджень та їх важливість.
Історія Рівненщини є складовою частиною історії України.
Література
1. Тронько П. Краєзнавство в Україні: здобутки і проблеми (до ІV з'їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців). - К.: ІІНАНУ, 2003.
2. Дем'янчук Г.С., Дем'янчук Б.Г., Дем'янчук А.Г. Українське краєзнавство: сторінки історії. - К., 2006.
3. Всеукраїнська спілка краєзнавців. - К., 1997-2003.
4. Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя. - Тернопіль, 2000.
5. Прищепа О.П., Прищепа Б.А. Історичне краєзнавство (Навчально-методичний посібник для студентів історичної спеціальності). - Рівне, 2004.
6. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. - К.: ІІНАНУ, 2000.
7. Огієнко Іван. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К.: „Абрис", 1991.
8. Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). - Київ - Кам'янець-Подільський, 2003.
9. Сергійчук В. Етнічні межі і державні кордони України. - Тернопіль, 1998.
10. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - Львів, 1999.
11. Киричук М. Волинь - земля українська. - Луцьк, 1995.
12. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т.І., Вінніпег, 1984. Т.ІІ., Вінніпег, 1986.
13. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. - Львів: Вища школа, 1988.
14. Котляр М.Ф. Волинська земля в історії складання державної території Київської Русі (Історія та історіографія України. Збірник наукових праць). - К.: Наукова думка, 1985.
15. Історія міст і сіл України. Ровенська область. - К., Урб, 1973.
16. Новітня історія України. Рівненщина. - К., 2006.
17. Рівненська область. Книга пам'яті України. - Львів: Каменяр, 1994.
18. Рівненська область. Книга скорботи. Т.1. - Рівне, 2002. Т.2. - Рівне, 2003. Т.3. - Рівне, 2004.
19. Оксенюк Р. Нариси історії Волині. 1861-1939. - Львів, 1970.
20. Тимошенко В.І. Волинь в період української революції і громадянської війни (1917-1920 рр.) //Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези літературної конференції. - Житомир, 1993.
21. Розвиток історичного краєзнавства на Волині: постановка проблеми та періодизації //Слов'янський вісник. - Рівне, 2004.
22. Тронько П.Т. Велика Волинь в контексті національного краєзнавства України //Науковий збірник „Велика Волинь". - Житомир, 1999.
23. Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею (до 150-річчя від дня народження Д.Яворницького). - Рівне, 2003.
Подобные документы
Туристичне краєзнавство України: основні поняття та теоретико-методологічні засади. З історії галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст.–1945 р.). Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.
реферат [162,8 K], добавлен 25.12.2008Дослідження історії виникнення села та його назви. Вивчення визначних подій в історії розвитку населеного пункту. Видатні постаті краю. Особливості географічного розташування. Легенди, пов’язані з Одрадокам’янкою. Туристичні маршрути та пам’ятки культури.
презентация [20,2 M], добавлен 02.04.2015Географічне положення села Порик, що на Хмельниччині, дослідження його історії. Висвітлення перебігу історичних подій в цьому куточку подільського краю до 1917 року, доля і життєвий шлях його жителів в контексті історії України та історії Поділля.
реферат [63,9 K], добавлен 26.04.2010Основні періоди етнічної історії села Павлівка Калинівського району Вінницької області на основі народних переказів і неопублікованих історичних джерел. Особливості топонімічної системи села, класифікація її різних видів на основі розповідей односельчан.
реферат [48,4 K], добавлен 17.08.2009Визначення місця медичного краєзнавства у краєзнавчих дослідженнях. Розгляд медичного краєзнавства, як самостійної галузі краєзнавчих досліджень, що повинна студіюватися на рівні з іншими галузями - історичним, економічним, географічним краєзнавством.
статья [178,0 K], добавлен 07.08.2017Дослідження історії села з використанням архівних матеріалів та робіт науковців та сучасних видань від заснування і до кінця радянського періоду, висвітлення даних про видатні постаті подільського села. Політичне, економічне та соціальне становище села.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 06.11.2010Дослідження історії походження та особливостей розвитку села Соснівка Конотопського району Сумської області. Конотопська або Соснівська битва - битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого.
реферат [975,6 K], добавлен 23.12.2010Обґрунтування процесу трансформації народознавчих знань від перших відомих в історії зацікавлень до формування сучасної науки. Відтворення і філософське осмислення історичної пам’яті народу. "Національна ідея", як критерій, що виражає світосприймання.
статья [23,6 K], добавлен 10.08.2017Вивчення традиційно-побутової культури народу. Відомості з етнографії українського народу. Походження, процес формування, характерні риси побуту, галузі традиційної матеріальної і духовної культури. Риси етнічної неповторності та національна свідомість.
реферат [27,6 K], добавлен 22.01.2011Систематизація та узагальнення усіх відомих матеріалів трипільської культури з території Барського району, загальна картина стану розвитку археологічної науки на території краю. Опис місця розташування поселень, закладених розкопів, знайдених матеріалів.
реферат [28,2 K], добавлен 29.11.2009
