Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни

Теоретичне обґрунтування психогігієнічної концепції навчально-виховного процесу. Педагогічні умови збереження цілісності індивідуального становлення особистості учня. Психолого-педагогічні засади становлення психогігієни як синтетичної сфери знань.

Рубрика Педагогика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2009
Размер файла 49,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Суспільно-моральні ідеали втілюють в собі як передбачення майбутнього, антиципацію оволодіння ним, так і взірці якнайповнішого використання досвіду нації у збереженні рівноваги міжособистісних і внутрішньосуспільних взаємин. Цим самим утворення виховних ідеалів можливе на основі вибору і узагальнення суспільно-моральних ідеалів, вироблених суспільством. Аналогічною є взаємозалежність суспільно-моральних і виховних норм, що становлять собою продукт втілення суспільно-моральних ідеалів. Психічна норма є поєднанням психофізичного оптимуму людини, зокрема дитини, підлітка, із втіленням виховного впливу у виховній нормі, детермінованій родинно-суспільним гомеостазом.

В результаті проведеного дослідження нам вдалось сформулювати таке визначення: виховний ідеал становить собою певну модель досконалості людини, що відображає в собі мету відповідної виховної системи. У природному розвитку кожної нації функція створення виховного ідеалу належить її культурі, яка, в свою чергу, є продуктом родинно-суспільного гомеостазу, зокрема мистецтву, літературі, політиці. Гуманітарне знання, зокрема педагогічна наука, виявляє й узагальнює цю модель і створює інфраструктуру засобів її реалізації в педагогічній практиці.

Експертами ВООЗ підтверджена провідна роль освіти у забезпеченні людського здоров'я в цілому. Психічне здоров'я, за результатами нашого дослідження, визначається якістю і повнотою освіти, її відповідністю природним потребам людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, та вираженістю освітньої процесуальності протягом усього періоду її життя. На ранніх етапах онтогенезу невідповідність дитини виховній нормі, що виражається в обмеженості уявлень про навколишній світ, поведінці, яка обумовлюється незначним їх запасом, дістала психіатричне визначення затримки інтелектуального розвитку внаслідок педагогічної і мікросоціальної занедбаності. Виховна норма, що включає в себе освітню норму як сформовану цілісність знань, умінь і навичок, здобутих дитиною у своєму розвитку, визначає педагогічні детермінанти психічної норми. Дисгармонії родинно-суспільного гомеостазу, що викликали появу несприятливих мікросоціальних осередків, визначають своїм існуванням виникнення розладів психічного здоров'я, детермінованих суто педагогічною недостатністю.

З наведених методологічних засад, що встановлюють функціональність освіти в її значенні для психічного здоров'я і, зокрема дітей та підлітків, найголовнішими для вирішення проблеми педагогічної психогігієни є такі:

- розгляд освіти як засобу опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобу змістового структурування цієї організації;

- визнання самоцінності освіти як засобу повномірної і якісної реалізації дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною її життєвих функцій і креативного потенціалу;

- виділення природної закономірності освітньої функції, взаємозверненої до пізнання себе і світу, що є основою активності людини, починаючи з ранніх етапів її онтогенезу;

- утворення цілісності систематизованих значень у взаємозв'язку із способами їх застосування (знань і вмінь учня) як нормоутворюючої системи, що визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми;

- врахування достатніх меж оволодіння освітнім інструментарієм як засобу реалізації власних природних можливостей;

- генералізація освітнього змісту, надання йому універсальної здатності до систематизації і узагальнення значень на противагу тенденціям локалізації та спеціалізації, які перешкоджають реалізації адаптивного потенціалу дітей і підлітків, обмежують коло функціонально важливих взаємозв'язків у родинно-суспільному гомеостазі.

Визначена нами освітня процесуальність є важливим психогігієнічним принципом, що обумовлює дієвість освітньої функції. Здійснення освітньої процесуальності безпосередньо пов'язане із відповідністю або невідповідністю того, що пізнається, природним потребам людини як невід'ємної частини її родинно-суспільного гомеостазу.

Вираженість і адекватна здійснюваність пізнавальних потреб людини протягом усього її життя, включаючи старість і вік довгожительства, входить до реалізації психогігієнічного принципу освітньої процесуальності.

Встановлено, що психогігієнічна роль освіти полягає у розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака, дорослої людини до культурних умов життя суспільства, що невпинно ускладнюються. Освіта виступає засобом опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобом змістовного структурування цієї організації. Самоцінність освіти виражається у її впливі на стан психічного здоров'я людини, у виборі способу життя й усвідомленому ставленні до свого організму. Освіта виступає також як нормоутворююча система, яка визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми. Здійснення цілісності пізнавальних потреб особистості і суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є педагогічним показником психічного здоров'я. Вікові особливості освітньої процесуальності реалізуються на кожному з виховних, освітніх, освітньо-кваліфікаційних рівнів системи освіти і мають власну психогігієнічну специфіку.

Проведений теоретичний аналіз філософської, зокрема культурологічної, педагогічної, психологічної та медичної літератури дав змогу виявити розвиток протягом періоду, що охоплює понад два з половиною тисячоліття, основної суспільної мети виховання - мети людської досконалості. Культура, що поєднує в собі науку, мистецтво, літературу, освіту, політику господарювання (економіку), інші галузі, є засобом досягнення людиною цієї мети.

В основу досягнення суспільної мети ми поклали розроблений у ході нашого дослідження цілісний заохочувально-спонукальний механізм, який охоплює найголовніші сфери духовно-інтелектуального та матеріального обслуговування суспільства і держави. Методологічною засадою розроблення цього заохочувально-спонукального механізму є обґрунтований нами принцип ідейно-реалістичної єдності, а також засади народності та природовідповідності. Оволодіння знаннями про себе і навколишній світ, вироблення гармонійної індивідуальної та суспільної системи природного перетворення опредмеченого змісту людської свідомості відповідно до адаптаційних можливостей дітей, учнів, студентів, спеціалістів є важливим соціальним, педагогічним і психологічним завданням у галузі психогігієни навчання й виховання. Розроблений з цією метою заохочувально-спонукальний механізм освітньої процесуальності забезпечує психогігієнічні умови здійснення даного завдання.

Четвертий розділ - “Основи індивідуальної психорегуляції” - висвітлює закономірності вікової періодизації психорегуляційних етапів, лімінальної (порогової) динаміки індивідуального сенсу, розвитку адаптивності дітей і підлітків, а також особливості формування психогігієнічної позиції педагога.

Індивідуальна психорегуляція представлена як відображення здатності до збереження психічного гомеостазу особистості, дійова властивість цієї здатності. Проведене дослідження дало змогу зробити висновок про те, що індивідуальний вияв психорегуляційного потенціалу надійно корелює з розвитком мовлення та інших допоміжних інструментів опредмечення психічного. Виховний вплив, предметом якого є індивідуальна соціорегуляція дитини та підлітка, несе в собі психогігієнічний зміст щодо процесуальності збереження їх психічного здоров'я, якщо забезпечує накопичення певних енергетичних можливостей, заощаджує дитячі сили, відновлює їх за допомогою позитивних почуттів.

Встановлено, що здатність до індивідуальної саморегуляції особистості проходить у своєму розвитку кілька вікових етапів і детермінується соціокультурними впливами виховного середовища, виступаючи продуктом виявленої здатності до соціальної регуляції як наслідку досягнення відповідності власної психічної організації умовам ускладнюваних взаємин у соціальному середовищі. Індивідуальна неповторність вияву психорегуляційних механізмів особистості полягає у заповненні дитиною, підлітком вакууму “значень-для-себе” власною творчістю, що є показником енергопотенціалу як базального компоненту психічного здоров'я. Символізація цих значень, що виникає з початком розвитку мовлення, сприяє утворенню антиципаційної цілісності лонгітюдної життєвої програми особистості. Засоби педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу полягають у використанні системи психогімнастичних вправ, що стимулюють взаємоузгодження механізмів соціальної та індивідуальної психорегуляції особистості дітей і підлітків на даних вікових етапах.

Встановлено, що соціалізація як процес засвоєння індивідом ціннісних орієнтацій спільності людей, набутого ними соціального досвіду, культури і входження на цій основі до певного соціального утворення несе в собі виразно окреслені виміри психогігієнічного сенсу. Механізм його реалізації має подвійну природу:

- усвідомленої потреби подолання суперечностей у контексті “людина - суспільство - світ людей”;

- феномену надсвідомості (трансценденту) як неусвідомлюваного і тому неконтрольованого засвоєння дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною протягом усього періоду її життя як члена тієї чи іншої людської спільності моделі поведінки і пізнання. Соціальним сенсом будь-якого з цих “значень-для-себе” є суспільна адаптація як узгодження виявів особистісної самодостатності з відповідним напрямком розвитку суспільного самоусвідомлення.

Соціальний сенс педагогічної психогігієни як засобу збереження гармонії психічного життя розкриває виміри:

- узгодження основ виховання людини із напрямком розвитку суспільства (“людина-для-суспільства”);

- пристосування життя суспільства для повноцінного розвитку людини в її онтогенезі й реалізації нею індивідуального сенсу (“суспільство-для-людини”);

- приготування засобами виховання до неминучих зіткнень людини і суспільства, а також суспільства і людини, до оволодіння способами набуття й самовідновлення життєвої енергії для того, щоб витримувати ці зіткнення, спрямовувати їх у загальнопродуктивне русло взаємоузгодженого сенсу.

Закономірності послідовної зміни фаз соціалізації, що передбачають відповідні етапи становлення індивідуальної та соціальної психорегуляції особистості, дають змогу виявити явище лімінальності (пороговості) у віковій динаміці особистісного сенсу. Перебіг процесу лімінальної змінюваності дає можливість відстежити діяльність захисних та компенсаторних механізмів особистості, які під час фазового напруження можуть набувати як гармонійного, так і дисгармонійного характеру.

Психогігієнічний аспект наступності вікових періодів відзначається тим, що разом з процесуальним накопиченням кризових протиріч, кожне з яких має лімен (поріг) власної генези, тяглість у часі, взаємопоєднуваність і взаємозрівноважуваність, стани самовідновлення і згасання, відбувається створення індивідуального психологічного досвіду подолання цих суперечностей. Індивідуальний досвід подолання криз утворює матрицю подальшої поведінки в аналогічних ситуаціях і виконує інструментальну роль при зіткненні з утрудненнями більшої складності, ніж ті, які вже траплялись на життєвому шляху. Психологічною матрицею, яка становить собою певну форму впливу на особистість, виступають колізії міжособистісних взаємин у референтному середовищі.

Однак лімінальна (порогова) динаміка індивідуального сенсу особистості, крім зовнішніх, матричних, факторів впливу, які детермінують його перебіг, має в своїй основі внутрішні механізми саморуху. Сутністю вікового розвитку немовляти, малюка, дитини, підлітка, юнака, дорослої, літньої людини, довгожителя є індивідуальний психофізичний сенс буття, якому притаманна відповідна життєво достатня для провадження життя цілісність.

Психогігієнічний зміст навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків, дорослих людей має включати умовне попереднє переживання за безпечних для особистості обставин майбутнього психічного стану, пов'язаного з неминучим перетином індивідуально-суспільного або вікового лімену (порогу).

Дослідження самооцінки явищ підліткової дезадаптованості проводилось за допомогою методики незакінчених висловлювань, а для відстеження процесу адаптації учнів до навчальної діяльності нами була розроблена психогігієнічна методика лонгітюдного вивчення самооцінки адаптивності дітей і підлітків 11-16 років. Дані, одержані в результаті застосування цієї методики, становлять собою цінну психолого-педагогічну і первинну клінічну основу для вироблення конкретних психогігієнічних порад учителям, класним керівникам, батькам, а при їх зіставленні дають уявлення про загальний стан адаптивності дітей і підлітків у класних колективах.

Встановлено, що психогігієнічна позиція педагога формується у процесі практичної реалізації професійних настановлень, спрямованих на захист, оберігання індивідуального психічного розвитку особистості дитини, у підтримуванні й заохочуванні до зростання рівня її домагань. Її утвердження та зміцнення здійснюється в умовах суперечностей між культурним досвідом суспільства (вимоги освітніх програм і стандартів) і потребами та індивідуальними можливостями кожної дитини, підлітка, юнака.

Отже, основними компонентами індивідуальної психорегуляції особистості як дітей та учнів, так і педагогів є закономірні вікові етапи, динаміка їх індивідуального сенсу та розвиненість адаптивних механізмів і соціально детермінованих способів психічної самоорганізації життя.

У п'ятому розділі - “Методики психогігієнічного нормування і контролю” - висвітлено способи оцінювання референтної та вікової психогенності, розкрита педагогічна критеріальність якості психічного здоров'я, методика психогігієнічного прогнозування і програмування, методи та прийоми виховання культури психічної самооцінки й самоконтролю.

Визначено явище психогенності, що становить собою психологічний взаємовплив особистостей одна на одну у процесі сукупної психічної діяльності людей. Нами були виділені домінантні значення психогенності групи, з якою особистість пов'язана психологічною залежністю, та домінантні значення особистісної психогенності у її віковій змінюваності. Це дало можливість визначити дві відповідні домінанти психогенності - референтну та вікову.

Суттєвою різницею цих двох домінант є їх спрямованість. Референтна психогенність розглядається нами як сукупна психічна напруженість значущого для особистості мікросоціуму в її значенні для індивіда, особистості та в його сприйманні. Вікова психогенність має зворотну спрямованість - на соціум, референтну групу і вимірюється відносно загального рівня референтної психогенності: переважає або поступається йому за рівнем психічної напруженості. Цим самим параметри вікової психогенності є складовими частинами референтної психогенності групи, мікросоціуму за тієї умови, що її носії належать до зазначених утворень.

Даний методологічний підхід створив умови для розроблення й ефективного застосування відповідних методик психогігієнічного нормування та відстеження динаміки виявлених таким чином для певного конкретного соціального утворення або для певної конкретної особистості індивідуальних параметрів психологічного оптимуму.

Так, для встановлення референтної психогенності класних колективів для вчителів, які в них викладають, була розроблена й застосована методика анкетного самоаналізу за рівнями саногенності, різноспрямованості та патогенності впливів (див. табл. 1).

В результаті поетапної самооцінки референтної психогенності учнівських колективів для вчителів було виявлено явище ідентифікації психічних станів учителя під впливом учнів.

Вчителі, які зберігали професійне самовладання, відзначали, що наслідком докладених для його збереження зусиль є залишки неприємних переживань, відкладене в часі погіршення власного психічного стану.

Для вивчення референтної психогенності навчально-виховного процесу середніх загальноосвітніх закладів нами розроблена тестова методика самооцінки індивідуального психологічного напруження учня. Ця методика передбачала самооцінку учнем власного стану напередодні найбільш концентрованої форми затребування інтелектуально-мнестичних зусиль - шкільних екзаменів. На цій підставі методика була названа нами тестом передекзаменаційного самопочуття (ТПС) і використовувалась для вимірювання станів психологічної готовності учнів до підсумкової (річної) перевірки знань у період, що на 1-2 дні передував екзаменам, як правило, під час консультацій. Опитуванням, яким було охоплено 362 учнів 9-11 класів, було встановлено, що сам процес вимірювання та інтерпретації індивідуально значущих результатів сприяє психічній самоорганізації учнів.

Як один із можливих варіантів визначення співвідношень референтної та вікової психогенності нами була розроблена відповідна методика встановлення її фонових значень в мікросоціумі, зокрема - в учнівських колективах. Ця методика дала змогу проводити визначення показників фонової психогенності (ПФП) мікросоціального середовища як первинної і найбільш узагальненої умови, за якої стає можливою психосоціальна взаємодія.

Проведені із застосуванням даної методики експериментальні дослідження дали змогу сформулювати принцип особистісної цілісності у психогігієнічному забезпеченні навчання й виховання. Цей принцип полягає в тому, що навчально-виховний процес відбувається ефективніше, якщо фонова психогенність знижується за рахунок цілісного охоплення вчителем, викладачем, вихователем якомога більшої сфери навчально-виховної діяльності учнів або вихованців. У цьому випадку зменшуються енергетичні витрати учнів, необхідні для адаптації до особистісно-професійної діяльності кожного з великої кількості педагогів, чисельність яких у старших класах досягає 14-23 осіб. Зусилля, збережені при зменшенні кількості міжособистісних пристосувань, спрямовуються на оволодіння сутністю навчання, а не на осіб, що формують його передачу. Крім цього, дотримання принципу особистісної цілісності у психогігієнічному забезпеченні навчання й виховання дає змогу обмежити вияви предметного егоїзму та егоцентризму, що більшою мірою виявляються у практиці навчання учнів основної та старшої загальноосвітньої школи.

Проведене дослідження підтвердило емпірично втілювані положення про те, що найбільш повно принцип особистісної цілісності у психогігієнічному забезпеченні навчання й виховання необхідно реалізовувати у виховному процесі дошкільних закладів і навчально-виховному процесі початкової школи.

Питомі значення фонової психогенності вікових груп учнів 7-17 років та вчителів 21-60 років враховані в методиці встановлення значень ПФП шляхом умовного ототожнення безпосередньої та опосередкованої психосоціальної взаємодії. Поряд з цим варіантом визначення фонової психогенності, який містить у собі як референтні, так і вікові складові, виявляючи цим самим її найбільш узагальнене значення, важлива роль належала виокремленню компонентів суто вікової психогенності. Ієрархічне ускладнення психічної самоорганізації особистості як сутнісна властивість вікової психогенності особи була позначена нами одним відсотком до умовно прийнятого 100-річного періоду психологічного самоспіввіднесення людини з іншими за роками життя. На цій основі вікова психогенність була розглянута нами як референтність (значущість) певної досвідно-вікової переваги для конкретної особистості.

Визначення показника вікової психогенності (ПВП) дало можливість уточнити статус індивіда у міжвіковій ієрархії психосоціальних впливів і в поєднанні з показником фонової психогенності (ПФП) здійснити відповідну психогігієнічну оцінку соціального середовища в його значущості для особи.

При визначенні педагогічної критеріальності якості психічного здоров'я встановлено, що найбільшу цінність мають такі універсальні форми психічної самоорганізації, які, трансформуючись протягом людського життя, не втрачаються. Тому в основу розробленої нами педагогічної критеріальності якості психічного здоров'я були покладені такі три основні групи показників:

а) індивідуальність як стан особистісного розвитку, його вираженість, неповторність, гармонійність;

б) активність як діяльний стан пізнавальних домагань, його тенденції до розширення когнітивної сфери, сформованість механізмів затребування, перерозподілу та утримання інтересу, соціалізованість, енергопотенціал;

в) саморегуляція як стан цілісності емоційно-вольової сфери, її скоординованості, ритмічного функціонування і пластичності.

Сформованість і тенденції до збільшення або зменшення значень певної групи показників дали змогу визначити зміст та інтенсивність психогігієнічних заходів, які необхідно було здійснювати у навчально-виховному процесі. Для виконання цього завдання застосовувалась розроблена нами методика визначення якості психічного здоров'я на основі педагогічних критеріїв. Практичне застосування методики визначення якості психічного здоров'я учнів старших класів (15-річного віку і старших) на основі карти педагогічної критеріальності виявило її значні прогностичні та резервні можливості, які дали змогу проводити лонгітюдне дослідження даного стану. Розроблена педагогічна критеріальність створила умови не тільки для констатації генералізованих властивостей, але й сприяла визначенню універсальних напрямків індивідуального розвитку особистості, якісними цінностями яких є неперевершеність, унікальність, неповторність, своєрідність.

Методологічною основою психогігієнічного прогнозування й програмування було обрано сформульований нами принцип взаємоузгодженості сенсоутворення та самоздійснення у віковій перспективі. Виходячи з нього, усвідомлення нездійсненого життєвого сенсу так само руйнує особистість, заперечуючи її цінність, як здійснення невідповідного, небажаного сенсу або комплексу суперечливих, антагоністичних сенсів. Генералізований стан недосягнення бажаного згідно з цим принципом - еквівалент стану досягнення небажаного.

З метою психогігієнічного прогнозування вікової взаємоузгодженості функціонування особистості нами розроблена відповідна методика.

Розгляд культури психічної самооцінки й самоконтролю як норми самовідстежуваних взаємозв'язків особистості з оцінним континуумом мікросоціального середовища дав змогу зарахувати оперування оцінним судженням до самодостатніх педагогічних методів, для яких притаманні як значні психогігієнічні можливості, так і великий психотравматичний потенціал. За способом впливу на самооцінку особистості ми розробили класифікацію оцінних суджень, яка охоплює такі їх типи: позитивний; негативний; відкладений на визначений термін; передоручений (делегований); стереотипізований; парціальний; невизначений.

Наведена класифікація не вичерпує всієї різноманітності й багатогранності оцінно-самооцінних взаємозв'язків та їх процесуальності у соціальному континуумі особистості дітей та підлітків. Однак вона розкриває психогігієнічні аспекти методу оперування оцінним судженням і прийомами, що відповідають кожному з типів поданої класифікації, їх можливості у вихованні культури психічної самооцінки й самоконтролю.

Для з'ясування значущості викладених прийомів у роботі з учнями ми розробили методику оцінки цієї психологічної властивості в їх індивідуальному прояві. За своєю психологічною сутністю дана методика виявляє вираженість потреби учня в оцінюванні з метою створення із значущих для неї оцінних зразків власної самооцінної цілісності. Методика “Потреба в самооцінці” складається з опитувальника, таблиці для інтерпретації результатів та інструкції.

При практичному застосуванні методики “Потреба в самооцінці” було з'ясовано, що найбільш виражені значення самооцінної потреби були виявлені в учнів з високим рівнем домагань, пізнавальних інтересів і особистої відповідальності. Потреба в самооцінці, педагогічній оцінці, оцінці значущого мікросоціального середовища виявлялась як потреба самопізнання в загальній структурі розвитку пізнавальних інтересів.

Отже, проведене дослідження дозволило визначити сутність психогігієнічної оцінки, яка полягає у відстеженні індивідуальних параметрів соціально-психологічного оптимуму життєдіяльності людини.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і експериментальне дослідження проблеми педагогічної психогігієни, яке полягає у визначенні методологічних, теоретичних і методичних основ збереження і зміцнення психічного здоров'я учасників навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи. Узагальнення методологічних, теоретичних та методичних основ психогігієни процесу виховання і навчання підтвердили висунуті гіпотези і дали підстави сформулювати основні висновки, які випливають з результатів розв'язання поставлених завдань.

1. На всіх етапах розвитку людської цивілізації проблема психічного самозбереження особистості, суспільств як її базальних складових виступала об'єктом осмислення в галузі створюваних систем гуманітарного освоєння світу. Особливе місце в цьому осмисленні належало сфері виховання й навчання як засобу передавання культури психічного самозбереження з покоління в покоління. Усвідомлення потреби у формуванні психолого-педагогічних механізмів індивідуальної та соціальної психогігієни кожного нового покоління дітей та учнів набуває дедалі більшої вираженості, що пов'язано із закономірним процесом ускладнення суспільної самоорганізації та відповідно психічної самоорганізації особистості.

Проблема збереження здоров'я, включаючи психічні його виміри, в своєму історичному розвитку одержала значну кількість визначень, найпоширенішими з яких були: гігієна (найповніший вияв життя, його розквіт, буяння, розвій), ісономія (рівновага), евтюмія (мета життя як приємний стан духу), діететика (спосіб життя), гігієна пристрастей, зцілення душевне, нервово-психічна гігієна, дієтика душі, діететика духу, шкільна діететика, гігіастика, гігіологія, валеологія (вчення про стани здоров'я), діанетика (вчення про вплив розуму на тіло) тощо. Одним з таких визначень і, на наш погляд, найбільш коректним є термін психогігієна, який набув активного наукового обігу протягом ХХ століття.

Розроблена нами теорія та методика педагогічної психогігієни створює умови для забезпечення охорони й зміцнення психічного здоров'я дітей та учнів психолого-педагогічними методами у процесі їх виховання та навчання.

2. Концептуальне положення проблеми педагогічної психогігієни полягає у встановленій філо- і онтогенетичній ускладнюваності суспільної самоорганізації та людської особистості в ній, що детермінує напруження психологічних механізмів самозбереження кожного нового покоління дітей та учнів як передумови їх адаптивного входження до динамічно оновлюваних і ускладнюваних систем соціального співжиття. Отже, концептуальною основою психогігієни навчально-виховного процесу є розвиток креативного потенціалу особистості, який ґрунтується на вираженій її індивідуалізації, активності та здатності до саморегуляції дітей та учнів. Психогігієнічна спрямованість навчально-виховного процесу, виявляючи свою адекватність закономірностям ускладнення психосоціальної організації життєдіяльності, полягає не в зменшенні інтенсивності психогенних чинників, домінуючій релаксації і тотальному захисті особистості від психотравматичних впливів, а у враховуванні й використанні локальної цінності зазначених підходів при цілеспрямованій підготовці дітей і підлітків до зростаючих напружень, вихованні в них культури психологічної самооцінки й самоконтролю, формуванні взаємоузгодженості сенсоутворення й самоздійснення, особистісної самодостатності.

3. Теоретично обґрунтований нами принцип особистісно-соціальної цілісності - фундаментальна засада методології педагогічної психогігієни. Розроблена в нашому дослідженні модель вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів дітей та учнів, методична база для їх відстеження й прогнозування забезпечує реалізацію цілісного підходу до вивчення психічного здоров'я, здійснення педагогічно-психологічного впливу з метою його збереження та зміцнення. Викладена методологія індивідуальної динаміки психічної норми як певного стану якості психічного здоров'я дітей і підлітків - основа для прогностичної оцінки моделей вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів.

4. Метою і головним завданням педагогічної психогігієни є виховання психічної культури учнів, формування навичок саморегуляції та самовідновлення особистісної цілісності.

Система виховання, що має психогігієнічну спрямованість, забезпечується відповідною кваліфікаційною підготовленістю вчителів, вихователів, соціальних педагогів, практичних психологів, керівників освітніх закладів. Процес формування психогігієнічної позиції педагога включає загальнопедагогічну підготовку, зміст якої складають моральні основи педагогічної професії та універсальна людинознавча база, і набуття системи педагогічно-психогігієнічних знань і вмінь. Психогігієнічна позиція педагога формується як системою вищої педагогічної освіти, так і системою фахового вдосконалення, безпосередньою роботою учителя, вихователя, психолога над власним удосконаленням, яке потребує самопожертви й професійної відданості обраній справі, дітям та учням, які неусвідомлено або свідомо використовують у своєму подальшому житті засвоєні від учителів і вихователів способи психічної самоорганізації власної життєдіяльності.

5. Педагогічна психогігієна як галузь теоретично обґрунтованої та методично забезпеченої педагогічної діяльності створює умови для збереження рівноваги та взаємоузгодженості середовищних впливів суспільно-родинного гомеостазу як генези загальносуспільного й особистісного спрямування індивідуального розвитку дітей і підлітків. Психічна норма відображає узагальнений зміст мети виховання та освіти і визначені цією метою виховні й освітні ідеали. Отже, зміст навчання й виховання - нормоутворюючий чинник, який забезпечує продуктивність процесу сенсоутворення (вибору сенсу, його набуття) особистості. Гармонійна пізнавальна процесуальність зумовлюється, з одного боку, продуктивністю сенсоутворюючої функції виховання та освіти, а з іншого - педагогічною ефективністю функціонування загальносуспільного заохочувально-спонукального механізму освітньої процесуальності. Цілісність, безупинність і взаємовідповідність структури освітньої процесуальності особистості - важливий педагогічний показник якості її психічного здоров'я.

6. Створена нами методична база педагогічної психогігієни, що налічує 11 основних методик, призначена для комплексного застосування з метою діагностики, відстеження й прогнозування стану та якості психічного здоров'я дітей і підлітків в умовах навчально-виховного процесу освітніх закладів. Доцільність і продуктивність розроблених нами психогігієнічних методик ґрунтуються на методологічних засадах теорії педагогічної психогігієни. До цих засад належать виявлені закономірності й механізми індивідуальної соціорегуляції учнів, вікової динаміки соціорегуляційних станів відповідно до моделей змінюваності індивідуальної психічної норми, лімінальних перетворень індивідуально-соціального сенсу особистості, формування дитячої та підліткової адаптивності.

7. Практичне застосування розробленої теорії і методики педагогічної психогігієни пов'язане із структурним перетворенням синтезогенетичних і сегрегаціогенетичних пріоритетів роботи освітніх закладів, включаючи способи відображення ними соціальних запитів, течій і напрямків змінюваного суспільного середовища.

8. Методологічні засади, викладені в даному дослідженні, як підтверджують результати експериментальної роботи, адекватно відображають способи впровадження й застосування теоретичного та методичного забезпечення педагогічної психогігієни процесу виховання й навчання.

Водночас проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого вивчення вимагають проблеми особистої, професійної та соціальної психогігієни, андрагогічні аспекти збереження й зміцнення психічного здоров'я у процесі загальнокультурного та фахового удосконалення дорослих, питання психогігієни особистості на найбільш ранніх і найбільш пізніх етапах онтогенезу.


Подобные документы

  • Життєвий та творчий шлях Марії Монтессорі. Педагогічні погляди щодо самовиховання і самонавчання. Дидактичні засади навчально-виховного процесу. Вимоги до особистості педагога у системі виховання. Вплив системи на розвиток освіти в світі та Україні.

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.02.2015

  • Науково-теоретичні засади формування здорового способу життя. Професійна компетентність соціального педагога як одна із умов формування здорового способу життя підлітків. Соціально-педагогічні особливості становлення особистості у підлітковому віці.

    дипломная работа [278,5 K], добавлен 19.11.2012

  • Прийоми і методи індивідуального підходу в навчанні дітей дошкільного віку. Психолого-педагогічні особливості дітей. Дидактичні умови застосування індивідуального підходу. Методичні розробки занять з використанням індивідуального підходу навчання.

    курсовая работа [56,9 K], добавлен 18.11.2014

  • Сутність індивідуального підходу на уроках історії України. Дидактичні умови підвищення якості знань учнів. Організація навчально-виховного процесу щодо підвищення якості знань учнів у застосування індивідуального підходу. Розробка конспекту уроків.

    курсовая работа [293,0 K], добавлен 22.05.2012

  • Визначення та класифікація педагогічних технологій. Інноваційні педагогічні технології як основа ефективності організації навчально-виховного процесу. Використання гнучких технологій модульно-рейтингового навчання слухачів та курсантів ВНЗ МВС України.

    контрольная работа [68,8 K], добавлен 05.07.2009

  • Проблеми суб’єктивності учня як учасника навчально-виховного процесу в останній період. Роль дорослого в розвитку дитини за Л.С. Виготським. Пріоритет мотиваційної сфери в даній діяльності. Проблема гуманізації педагогічної діяльності, її вирішення.

    методичка [10,6 K], добавлен 23.12.2011

  • Поняття та сутність виховання. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі. Основні риси менеджменту освіти. Організаційно-педагогічні умови, форми і методи, які забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 15.02.2010

  • Методичні основи педагогічно занедбаної особистості. Основні причини, що приводять до виховання важких дітей. Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського на виховання важких дітей та підлітків. Взаємодія класного керівника і педагогічно занедбаного учня.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 06.10.2012

  • Психолого-педагогічні основи формування, сутність, особливості графічної навички у молодших школярів, організаційно-дидактичні умови розвитку навичок. Шляхи реалізації естетичного виховання першокласників засобами каліграфічного письма, методичні засади.

    дипломная работа [172,3 K], добавлен 24.09.2009

  • Ретроспектива становлення професії керівника хору. Проблеми теорії та практики фахової підготовки майбутнього керівника хору. Усвідомлення студентами моделі професійної діяльності. Прийоми звуковедення під час співу та диригування. Стиль хорового викладу.

    дипломная работа [749,8 K], добавлен 19.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.