Формування здорового способу життя молодших школярів

Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового способу життя. Поняття "здоров’я" людини, його компоненти та передумови. Рівень соматичного здоров’я та фізичної підготовленності учнів початкових класів та визначення засобів їх формування.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2009
Размер файла 1,5 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.

Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.

Сталі ресурси. Поняття містить не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничої сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така - чим більше всіляких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більше потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи стосовно здоров`я [53, 54].

1.3 Визначення здорового способу життя та його формування

У філософському розумінні спосіб життя - це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров'я окремої особи або на здоров'я тих чи інших соціальних груп населення [8, 14, 26, 33].

Поведінка є однією з основних детермінант здоров'я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших детермінант. За визначенням М. Лалонде (M. Lalonde) 12, вона разом з біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем відноситься до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров'я [55]. Результати спеціальних досліджень, проведених у 70-х роках у США з метою кількісної оцінки впливу різних чинників на здоров'я виявили, що група чинників названих „біхевіоральними” (поведінковими) постійно випереджувала інші.

Найважчі хвороби у розвинутих країнах у наш час пов'язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя.

Звіт ВООЗ про здоров'я у світі 1995 року підтверджує ці дані і свідчить, що захворювання та стани, пов`язані із способом життя людини, є причиною 70-80% смертності у розвинутих країнах і приблизно 40% - в країнах, які розвиваються. Передбачається, що і в країнах, які розвиваються, ситуація погіршуватиметься. Кількість захворювань, пов`язаних із способом життя, зростатиме через те, що мають місце негативні зміни в харчуванні та поведінці середнього класу. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення так званих „хвороб сучасної цивілізації”, що найбільш розповсюджені в індустріально розвинутих країнах. Це, зокрема, захворювання серцево-судинної системи, окремі типи онкологічних захворювань та ожиріння. Багато з них зумовлені цілою низкою чинників [54].

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров'я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров'я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано - через економічні чи соціо-економічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров'я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля з боку самої людини, сім'ї та суспільства [54]

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров'я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень) [55, 60].

Для усвідомлення ЗСЖ важливі проінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров'я.

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров'я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки - медицина, гігієна, охорона здоров'я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники [46, 52]. У більшості шкіл викладається курс валеології - наука про здоровий спосіб життя.

Наш підхід розглядає формування здорового способу життя молоді як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Втім, вона передбачає: по-перше - вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров'я індивіда; по-друге - формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє - розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте - впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров'я; по-п'яте, - розробку та впровадження системи скринінгу і моніторингу здорового способу життя молоді.

Ми акцентуємо увагу на формуванні здорового способу життя саме молоді, оскільки саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм та зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень.

1.4 Досвід вивчення здорового способу життя

Викладене трактування ЗСЖ дозволяє більш широко висвітлили досвід соціологічних досліджень у близьких сферах. Як зазначалось, один з багатьох дослідницьких підходів розглядає здоров'я і добробут у контексті якості життя. Але й визначення поняття та складових якості життя є однією з дискусійних тем наукових досліджень. Одну з концепцій якості життя розроблено в Центрі здоров'я Торонтського університету (Канада) у межах проекту Міністерства громади та соціальних послуг м. Онтаріо. Концепція ґрунтувалась на визначенні „якості життя” в психології, соціології та філософії. Як результат, побудовано модель якості життя, що складається з дев'яти сфер, об'єднаних у три більш загальні категорії: „стан особистості” (фізичний, психологічний та психічний стани), „оточуюче середовище” (соціальне оточення, екологічне оточення, локальна громада), „наявна інфраструктура” (можливості власного розвитку, проведення вільного часу, наявність роботи та можливість працевлаштування). Кожна з цих складових розглядається як пропозиція певних „можливостей” для індивідів. А індивід може максимально скористатися такими можливостями заради досягнення добробуту. Таким чином, якість життя визначається як „ступінь задоволеності індивідом важливими можливостями його життя” [50, 54, 58].

Зваживши всі аспекти у межах цієї парадигми щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість таких питань:

- чи має індивід знання про здоровий спосіб життя;

- чи існують можливості отримати ці знання;

- чи знає індивід, де отримати необхідні або додаткові знання;

- чи доступні ці джерела для кожного;

- чи достатній рівень його підготовки, щоб скористатися знаннями;

- порівняння свого життя із принципами здорового способу життя;

- самооцінка необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;

- оцінка наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

- оцінка наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

- оцінка спроможності змінити суб'єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до цих змін, які умови необхідні, щоб змінити.

Для кожної з трьох зазначених вище категорій моделі якості життя є досить розроблені індикатори здорового способу життя:

1) задоволеність своїми даними:

· зовнішність;

· тіло;

· успішність або виконання службових обов`язків порівняно з іншими;

· своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців тощо);

· своїм статусом у сім`ї;

· своїм сприйняттям світу.

2) задоволеність соціальним оточенням:

· сприйняття соціальних проблем;

· сім`я;

· сусіди;

· родичі;

· колеги;

· товариші у закладі освіти;

· рівень соціальної напруженості;

· політична ситуація;

· довіра до керівних органів;

· рівень безпеки.

3) задоволеність можливостями:

· рівень зарплатні;

· житло;

· предмети довготривалого користування;

· престижні речі;

· одяг;

· харчування;

· транспорт;

· освіта;

· робота;

· медичне обслуговування;

· культурні запити;

· заняття спортом;

· проведення вільного часу (наявність закладів, їх доступність за цінами);

· спілкування;

· отримання інформації;

· сексуальні стосунки;

· громадська активність.

Такий підхід дозволяє розглядати індивідів у контексті оточення та умов життя, узагальнювати на рівні однорідних утворень, конкретних населених пунктів чи мікрорайонів [34, 44, 45].

Певний досвід вивчення соціального самопочуття населення накопичений і українською соціологічною наукою. Найбільш ґрунтовні напрацювання зроблені протягом останніх років у межах дослідження суспільства, що трансформується. Аналіз соціального самопочуття людей як їхньої реакції на соціальні зміни увійшов у практику емпіричних соціологічних досліджень в Україні всупереч невизначеності теоретичної інтерпретації категорії „соціального самопочуття”. Найбільш важливим є те, що соціальне самопочуття розглядається як інтегративний показник, що відбиває головні сфери життєдіяльності людини та емоційну оцінку людиною соціальної дійсності та власного місця в ній. Серед ґрунтовних наукових досліджень слід зазначити роботу Глушкова Е.К., Попової Н.М., Улицкої Е.М. [22]. Перелік емпіричних індикаторів умовно поділений на 11 сфер соціальної діяльності індивіда, кожна з яких обмежується рівним числом індикаторів: сфера соціальних відносин; сфера соціальної безпеки; сфера національних відносин; соціально-політична сфера; професійно-трудова сфера; інформаційно-культурна сфера; рекреаційно-культурна сфера; матеріально-побутова сфера (1-й рівень необхідності); матеріально-побутова сфера (2-й рівень - тобто предмети не першої необхідності); сфера міжособистісних стосунків; особистісна сфера (якості особи).

Ще одним колективом, який системно вивчає соціальне самопочуття окремих груп населення, є Український інститут соціальних досліджень (попередня назва - Український науково-дослідний інститут проблем молоді). Починаючи з 1986 року моніторингові дослідження становища молоді постійно включали такі складові, як соціально-економічне становище, соціально-політичні орієнтації, рівень соціальної напруженості, ціннісні орієнтації, духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, соціальні безпека та захист, професійно-трудова діяльність, культурні потреби та рівень їх задоволення, стан здоров'я, структура харчування, рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєві плани, сімейно-шлюбні стосунки тощо.

Враховуючи наведені вище теоретичні підходи, конкретні завдання національного опитування молоді у межах українсько-канадського проекту „Молодь за здоров'я”, специфіку вікових груп, що є об'єктом дослідження, та можливості методу масового опитування, розроблено систему індикаторів показників і складових ЗСЖ. Підготовлені анкети для дітей 10-14 років та молоді 15-22 років пройшли експертну оцінку, тестування шляхом апробації за участю представників цільових груп опитування. Слід зауважити, що дослідницька група була також обмежена обсягом анкет, виходячи з розумної тривалості опитування. Таким чином, можна сказати, що напрацьований інструментарій опитування є першим досвідом дослідження здорового способу життя методом масового опитування і першим кроком у фундаментальному вивченні проблеми соціологічними методами [12].

Показники фізичного здоров'я. Відповідно до змісту сфери фізичного здоров'я, наведеному у підрозділі 1.1 (індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму), були визначені індикатори зросту і ваги, оскільки вони відбивають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також з певними обмеженнями) якість генетичної спадковості. Що стосується показників перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля і рівня фізичного розвитку органів і систем організму, то їх неможливо визначити інструментарієм соціологічного опитування через те, що необхідне лабораторне фізіологічне тестування систем організму, які забезпечують рухові дії (м'язової, нервової, енергозабезпечуючої систем). Тому були вибрані індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні: показники травмування, а також факту і спроможності виконання фізичних навантажень, типових для звичайної рухової активності. Ці індикатори можна розглядати (з певними обмеженнями) як показники готовності до виконання навантажень, тобто як опосередковані показники сфери фізичного здоров'я [13].

Показники психічного здоров'я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров'я, наведеному у підрозділі 1.1 (індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей - збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів тощо), були вибрані відповідні індикатори: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення, тобто індикатори, які відбивають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини. Безпосередній вимір таких властивостей психіки, як збудженість, психічна сталість, рівень емоційності, межа чутливості, стійкість стимулів, причетність до певного психотипу тощо, не проводився тому, що його неможливо здійснити засобами соціологічного опитування. Це потребує спеціальних психофізіологічних досліджень кожного індивіда у лабораторних умовах із застосуванням відповідної апаратури. Саме тому вибір індикаторів був достатньо різноманітним, щоб максимально охопити сферу психічного здоров'я тими засобами, які можливі у соціологічному опитуванні.

Показники духовного здоров'я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров'я, наведеному в підрозділі 1.1 (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість, ментальність, життєва самоідентифікація, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей), були вибрані індикатори, що свідчать про занепокоєння (або його відсутність) станом загальноприйнятих у суспільстві чинників духовності: релігійних, культурних, патріотичних. Про духовні запити свідчать індикатори вибору змісту дозвілля. Залучення до інституту освіти відбивають індикатори рівня освіти, характеру спілкування з освітянами. Природно, до переліку індикаторів не входили такі, що безпосередньо спрямовані на визначення рівня свідомості респондентів або ступеня відданості загальноприйнятому етичному кодексу людства, оскільки отримати об`єктивну інформацію за такими показниками не уявляється можливим [16].

Показники соціального здоров'я, що пов'язані з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму (див. підрозділ 1.1), визначалися такими індикаторами, як характеристики найближчого оточення і взаємостосунків в ньому, соціальний статус, соціальне самопочуття, наявність (відсутність) відчуття безпеки в соціумі, ступінь задоволеності повсякденними умовами життя, самооцінка добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можливості відпочинку. Наведений перелік достатньо повно описує соціальне здоров'я респондентів. Саме у соціальній сфері здоров`я засоби соціологічного дослідження дають найповніше уявлення про стан справ і практично не потребують додаткового інструментарію з арсеналу інших наук [16].

Вимір рівня здоров'я і ступеня обізнаності щодо заходів його поліпшення. Про реальний рівень здоров'я респондентів найбільш повне уявлення дають висновки індивідуального поглибленого медичного обстеження. Зрозуміло, що скористатися цим методом в ході соціологічного опитування неможливо, тому застосовувались найбільш інформативні в цьому відношенні індикатори наявності (відсутності) захворювань протягом останнього року, перебігу хвороби, а також факту наявності/відсутності хронічних захворювань. Ці індикатори дають достатньо повне уявлення принаймні про суто медичний бік проблеми. Природно, для усіх респондентів, незалежно від рівня здоров'я, є актуальним питання поліпшення або удосконалення власного здоров'я. Цю можливість обумовлює перш за все ступінь обізнаності щодо можливих заходів. Взагалі, питання обсягу і якості наявної освіти та інформації щодо проблеми здоров`я одне з найважливіших питань індивідуального і громадського здоров`я населення країни. Фактично, цілеспрямована освіта і проінформованість є головними і необхідними передумовами усвідомлення молоддю цінності здоров'я і здорового способу життя. Для висвітлення цього аспекту буття молоді були вибрані відповідні індикатори у великому обсязі, при чому окремі індикатори відбивають також моделі можливих дій (або бездіяльності) щодо поліпшення власного здоров'я [2, 5].

Показники здорового способу життя, можливостей його реалізації та засобів впливу на його формування

Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

Харчування. Показовою характеристикою здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їхньої користі для організму.

Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, є надзвичайно суттєвою. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми - причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, вікова, кількісна і якісна ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь проінформованості й усвідомлення шкоди подібних звичок.

Безпечна сексуальна поведінка, чинник розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Статистика поширення в Україні в останні роки захворювань, що передаються статевим шляхом і ВІЛ/СНІДу, дані щодо погіршення репродуктивного здоров'я молоді потребують ретельного вивчення цих явищ у вітчизняному молодіжному середовищі. З огляду на це, опитування містить такі індикатори, що достатньо повно і різноманітно відбивають основні аспекти проблеми: інформацію про початок статевого життя, характеристики статевих контактів молоді, ступінь обізнаності щодо засобів запобігання статевим захворюванням і засобів контрацепції, сексуальну орієнтацію, ступінь задоволення статевим життям, обізнаність з проблеми ВІЛ/СНІДу, ставлення до груп ризику і хворих [1, 2].

Можливості реалізації здорового способу життя. Опитування з проблем здорового способу життя, безумовно, не може обминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в існуючих умовах. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб'єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об'єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особистості з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров'я. І навпаки, за достатньо об'єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об'єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя - ці можливості переважно залежать від самої людини. З огляду на це, опитування не містить прямих запитань щодо згаданих можливостей - є вони чи ні. З іншого боку, існує певний мінімум об'єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Тому опитувальник містить декілька індикаторів, що опосередковано спрямовані на виявлення таких можливостей. Це - індикатор добробуту родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров'я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності - хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

Крім того, опосередкованими індикаторами можливостей пропонувалося пряме запитання - щодо наявності взуття і одягу для занять фізичною культурою. Воно обумовлено не стільки тим, що можливість занять фізичною культурою і спортом залежить від наявності екіпіровки, скільки тим, що молодь потребує достатньо модної екіпіровки, аби не видаватися гіршими, ніж однолітки. Тому цей індикатор об`єктивно відбиває не факт наявності (відсутності) будь-якого одягу і взуття для занять фізичною культурою і спортом, а, скоріше, суб'єктивне сприйняття респондентами своєї можливості займатися. В цьому контексті наявність порядної екіпіровки опосередковано свідчить ще й про певні дії або принаймні прагнення до занять.

Певну інформацію про суб'єктивну оцінку молоддю наявних обмежень щодо можливостей здорового способу життя дають показники стурбованості питаннями занять фізкультурою і спортом, проінформованості про здоровий спосіб життя, стан довкілля [10, 11].

Можливі засоби впливу на формування здорового способу життя. З огляду на необхідність впровадження політики здоров'я у молодіжному середовищі питання засобів цього впровадження є одним з головних. Індикатори опитування спрямовувались на визначення найбільш впливових, ефективних засобів, на сприйняття їх функціонування молоддю. Характер впливів різних джерел на формування способу життя молоді відбивають індикатори різних джерел інформації та їх ефективності.

Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров'я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру „здоров'я” як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінки фізичного здоров'я людини використовуються інформативні методики, які залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п'яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров'я методи кількісних оцінок поки що тільки напрацьовується.

1.5 Формування здорового способу життя засобами фізичної культури

Термін „фізична культура” має декілька значень. Під ним розуміють „втілення в самій людині, результати використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т.д. [10].

У цьому плані фізичну культуру школяра слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття „фізична культура” включає ще і широкий коло розумінь, які відносяться до занять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. Можна сказати, що фізична культура школяра - це принцип його відношення до свого здоров'я, до розвитку і збереженню можливостей свого організму. На основі цього принципу будується повсякденне життя учнів, в якому фізична культура являється складовою частиною загальної культури.

Такі задачі фізичної культури закладені в шкільній навчальній програмі. В ній ставиться завдання виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров'я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки його особистою справою, але і сприяє вивченню школярами теоретичних знань із фізичної культури, фізіології та гігієни. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у школярів і підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартовування і необхідність дотримання гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоров'я звички [14, 21, 29].

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей людини.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 м'язів і 230 суглобів. Їхнє нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконанні певної вправи бере участь лише обмежена кількість м'язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м'язів і суглобів.

Чим більше м'язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їхній вплив на всебічний фізичний розвиток дитини [14, 29, 32].

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їхнього здоров'я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз'яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обов'язковим компонентом режиму для школяра. Згідно з „Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи”, система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов'язані між собою форми:

· уроки фізичної культури;

· фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

· позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

· позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

· самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше [32, 33. 37].

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім'ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни.

Уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обов'язкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоров'я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання. Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра. У зв'язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи [14, 44, 46].

Особливо велику увагу слід приділяти в школі оздоровчій роботі з ослабленими та хворими учнями. У позаурочний час з ними треба проводити спеціальні заняття з лікувальної фізкультури.

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове залучення учнів до систематичних занять фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров'я вихованців школи, підвищенню рівня їхньої фізичної і розумової працездатності.

Гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв'язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки, для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте все це не знижує її властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів загальноосвітніх шкіл ранкова гімнастика вдома не стала обов'язковою.

Лише за умови масового залучення дітей до повсякденного виконання ранкової зарядки відпаде необхідність у гімнастиці перед заняттями.

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової й фізичної працездатності учнів. Видатний російський вчений-педагог К.Д. Ушинський зазначив: „Дайте дитині трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять” [48, 51].

У зв'язку з цим вчені рекомендують відводити на кожному уроці, особливо третьому і наступних, 1-2 хв. для проведення фізкультхвилинки. Перед її початком провітрюється класна кімната. Потім під керівництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага приділяється тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави і деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем [48, 51].

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Відомо, що ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви.

Під час великих перерв рекомендується добирати фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів.

Перерви мають проводитися на свіжому повітрі і взимку. При цьому дітям слід постійно рухатись, а вправи виконувати більш інтенсивно. Бажано, щоб усі фізкультурно-оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. На перервах потрібно організовувати тільки вже засвоєні учнями ігри чи рухові дії.

Щоденне проведення в школі гімнастики перед заняттями, фізкультхвилинок і рухливих перерв сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової працездатності учнів [14, 48].

Позакласна оздоровча робота і спортивно-масова робота в школі. У позаурочний час у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи. Ними передбачається:

а) більш глибоке засвоєння учнями програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури;

б) виконання невстигаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та з державних тестів;

г) організація систематичних занять з різних видів спорту за інтересами учнів;

д) проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Головна мета позакласної фізкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. У сучасних умовах учитель фізкультури навчає в середньому 200-300 учнів. Організовувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами, одним з яких є привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання.

Усі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній вимозі - всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом.

Здоров'я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров'я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури. Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз'яснювання, переконання, організації практичної діяльності на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, зміцнення здоров'я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартувальних процедур.

Дані досліджень учених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те, що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та повітряними ваннами дуже висока [32, 51].

Серед засобів фізкультурно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування.

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

У режим дня школяра повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну.

Таким чином, із вищесказаного витікає, що формування у школярів здорового способу життя включає:

· виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

· озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології та гігієни людини і вироблення на їхній основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;

· практичне навчання учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі шкільного й позашкільного часу [14, 32, 48, 51, 53].

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

· Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.

· Педагогічний експеримент.

· Педагогічне спостереження.

· Методи визначення та оцінки рівня соматичного здоров'я дітей молодших класів.

· Методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел

У список літератури увійшло 60 джерел науково-методичної літератури, серед яких монографії, підручники і навчальні посібники, статті з журналів та наукових збірників.

Науково-методична та спеціальна література з проблеми розвитку уваги аналізувалась на початку та впродовж всієї дослідницької роботи, що дозволило сформулювати проблему, визначити її актуальність, та напрямки роботи; теоретично обґрунтувати об'єкт, предмет, мету і завдання роботи; визначити шляхи їхнього вирішення; розробити структуру педагогічного експерименту.

Методи визначення та оцінки рівня соматичного здоров'я дітей молодших класів

Рівень соматичного здоров'я визначався за методикою Г.Л. Апанасенка [5, для чого вимірювали такі показники у стані спокою: ЖЄЛ (мл), ЧСС (уд/хв), АТ (мм.рт.ст.), маса тіла (кг), довжина тіла (см), динамометрія кисті (кг). Всі перераховані показники оцінювали у балах, а їх суму порівнювали зі шкалою оцінки результатів тестування і у такий спосіб отримували загальну оцінку рівня фізичного здоров'я.

Для оцінки рівня здоров'я за методом Г.Л. Апанасенка, перш за все, вимірюються в стані спокою:

1. життєва ємкість легенів (ЖЕЛ);

2. частота серцевих скорочень (ЧСС);

3. артеріальний тиск (АТ);

4. маса тіла;

5. довжина тіла;

6. динамометрія кисті.

Потім виконується функціональна проба (20 глибоких присідань за 30 сек). Враховується час відновлення ЧСС протягом 3 хв.

На підставі отриманих даних розраховуються наступні індекси:

Маса тіла, кг

Масовий індекс: =------------------------------ = кг / м2

ріст, м2

ЖЕЛ, мл

Життєвий індекс: = ------------------------------ = , мл / кг

Маса тіла, кг

Сила кисті, кг

Силовий індекс: = ------------------------------ = %

Маса тіла, кг

(Чсспок, уд/хв) * (АТсист)

Індекс Робінсона: = -------------------------------------- = % у.о

100

Час відновлення ЧСС після 20 присідань за 30 сек..

Функціональна проба з 20 присіданнями за 30 секунд (проба Мартіне) виконується таким чином:

1. Після 3-4 хв. відпочинку в положенні сидячи випробовуваний вимірює ЧСС за 10 сек., помноживши потім отримане число на цифру шість.

2. Виконується 20 присідань за 30 сек., тобто в темпі одне присідання за 1,5 сек.

3. Відразу після виконаного навантаження вимірюється ЧСС за 6 сек. в положенні стоячи. Потім отримане число множать на десять.

4. Випробовуваний по 10-секундних відрізках часу протягом 3-х хв. вимірює частоту пульсу. Фіксується (у хвилинах і секундах) момент, коли пульс став рівний початковому рівню. Помноживши підраховану кількість ударів на цифру шість, обстежуваний отримує кількість серцевих скорочень за одну хвилину (див. приклад вимірювання часу відновлення ЧСС).

5. Отримані результати за всіма перерахованими вище показниками оцінюються в балах по таблицях 1, 2 і записуються в звітний протокол результатів. Підсумовуючи бали за всіма п'ятьма показниками і зіставляючи їх з шкалою, випробовуваний визначає рівень свого фізичного здоров'я -- низький (1), нижче середнього, середній (3), вище середнього, високий (5).

Для визначення рівня фізичної підготовленості молодших школярів ми використовували такі тести: 1) нахили тулуба вперед з положення сидячи; 2) піднімання тулуба у сід; 3) згинання та розгинання рук в упорі лежачи; 4) стрибок у довжину з місця; 5) човниковий біг 4х9; 6) Біг 30 м; 7) біг 600 м.

Методи математичної статистики

Визначалися такі статистичні характеристики варіаційного ряду: середнє арифметичне, Mx; стандартне відхилення, Sx; стандартна помилка, Sms; найменше значення, Vmin; найбільше значення, Vmax; розмах варіації, R; коефіцієнт варіації, Gv, %. Розрахунки вищезазначених показників проводилися відповідно до рекомендацій Б.А. Ашмаpіна, В.С. Iванова.

2.2 Організація дослідження

Для визначення розвитку уваги учнів початкових класів проводився констатувальний експеримент. В експерименті взяло участь 57 учнів 10-11 років Кузнецовської загальноосвітньої школи № 3 серед яких - 25 хлопців та 32 дівчини. Експеримент проводився в період з вересня 2007 року до квітня 2008 року.

Дослідження проводилося у три етапи:

Перший етап (вересень - грудень 2007р.) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню і узагальненню наукової літератури.

Другий етап (січень 2007р. - березень 2008р.) передбачав проведення констатувального педагогічного експерименту для визначення рівня соматичного здоров'я учнів початкових класів

Третій етап (березень - червень 2008р.) включав обробку та аналіз отриманих результатів, узагальнення результатів дослідження, формулювання висновків та оформлення роботи.

Розділ 3. Рівень соматичного здоров'я учнів початкових класів

Аналіз показників соматичного здоров'я дітей дав можливість говорити про те, що рівень показників індексу Робінсона (рис. 3.1) у більшості (54,2% хлопців та 30,5% дівчат) обстежених знаходиться на низькому рівні. Також у значної кількості дітей виявлений нижче середнього та середній рівень розвитку даного показника. Відповідно, 17,1% та 14,3% у хлопців і по 19,4% у дівчат.

Рис. 3.1. Показники рівня індексу Робінсона

Дещо інша ситуація спостерігається при аналізі життєвого індексу молодших школярів (рис 3.2).У переважної більшості, як хлопчиків так і дівчат, виявлений середній рівень даного показника. 46,5% та 50,0% відповідно.

Проте у значної кількості (27,4%) хлопчиків виявлений рівень життєвого індексу нижчий за середній. На відміну від хлопців у 25,0% дівчат виявлений вищий за середній рівень даного індексу.

Рис. 32. Показники рівня життєвого індексу

При аналізі результатів силового індексу, ми виявили, що у жодного з досліджуваних учнів немає високого рівня даного індексу. У найбільшої кількості як хлопців, так і дівчат виявлений низький показник силового індексу (71,4% та 74,4% відповідно). До того ж, у 21,4% хлопців та 23,2% дівчат визначений рівень силового індексу нижчий за середній.

Рис. 3.3. Показники рівня силового індексу

Схожа ситуація спостерігається і при визначенні рівня індексу Руф'є. У жодного з досліджуваних учнів не виявлено високого рівня та рівня вищого за середній. Натомість у найбільшої кількості дітей (72,9% хлопців та 67,1% дівчат) виявлено низький рівень індексу Руф'є. Також у 21,2% хлопців та 27,1% дівчат спостерігається низький показник даного індексу.

Рис. 3.4. Показники рівня індексу Руф'є.

Результати тестування показників масо-ростового індексу представлені на рис. 3.5.

При аналізі результатів масо-ростового індексу, ми виявили, що у переважної більшості (48,7%) дівчат виявлений рівень даного індексу нижчий за середній.

На відміну, у переважної більшості хлопців спостерігається середній показник масо-ростового індексу. Водночас у 30,6% хлопців виявлений рівень масо-ростового індексу нижчий за середній. У 35,1% дівчат спостерігається середній показник даного індексу. Проте у жодної з досліджуваних дівчат не виявлено високого рівня масо-ростового індексу.

Рис. 3.5. Показники рівня масо ростового індексу

Розділ 4. Рівень фізичної підготовленості учнів молодших класів

Аналіз показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів при виконання тесту „нахил тулуба” (рис. 4.1), виявив, що у переважної більшості (29,5%) дітей виявлений середній рівень фізичної підготовленості у даній тестовій вправі. Проте у 22,7% та 20,5% досліджуваних виявлено вищій за середній та середній показник фізичної підготовленості.

Рис. 4.1. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „нахил тулуба вперед”

При аналізі показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів у тесті „піднімання тулуба в сід” (рис. 4.2) спостерігається дещо інша картина. У переважно більшості (35,2%) молодших школярів виявлений рівень фізичної підготовленості вищий за середній. Також у 12,6% досліджуваних спостерігається високий рівень фізичної підготовленості в даному тесті. Проте у значної кількості (23,9%) обстежених школярів виявлений середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлений у 19,3% дітей, низький - у 9,0% молодших школярів.

Рис. 4.2. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „піднімання тулуба в сід”

Аналіз показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів при виконання тесту „згинання-розгинання рук” представлений на рис. 4.3.

Рис. 4.3. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „згинання-розгинання рук”

Виявлено, що у переважної більшості (23,90%) дітей наявний середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 21,6% дітей, високий - у 20,4% молодших школярів

Дещо інші результати отриманні в тесті „стрибок у довжину з місця” (рис 4.4).

Рис. 4.4. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „стрибок у довжину з місця”

У переважної більшості (28,4%) дітей наявний рівень фізичної підготовленості нижчий за середній. Середній рівень фізичної підготовленості виявлений у 23,9% дітей, вищий за середній - у 18,2%, високий - у 12,5% молодших школярів.

Низький рівень розвитку фізичної підготовленості молодших школярів у даній тестовій вправі виявлений у 17,0% дітей.

Аналіз показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів при виконання тесту „човниковий біг” представлений на рис. 4.4.

Виявлено, що у переважної більшості (26,1%) дітей наявний середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 18,2% дітей, високий - у 13,7% молодших школярів. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлено у 22,7% дітей, низький - у 19,3% обстежених школярів.

Рис. 4.5. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „човниковий біг”

Показники рівня фізичної підготовленості молодших школярів у тесті „біг 30 м” представленні на рис. 4.5.

Рис. 4.6. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „біг 30 м”

Виявлено, що у переважно більшості (34,1%) молодших школярів виявлений рівень фізичної підготовленості нижчий за середній. Також у 22,7% досліджуваних спостерігається низький рівень фізичної підготовленості в даному тесті. Проте у значної кількості (28,4%) обстежених школярів виявлений середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 10,2% дітей, високий - у 4,6 % молодших школярів.

Найгірші показники розвитку фізичної підготовленості були виявлені при тестуванні „біг 600 м” (рис. 4.6).

Рис. 4.7. Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „біг 600 м”

У переважної більшості (58,0%) дітей наявний низький рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлений у 33,0% дітей, середній - у 8,0%, вищий за середній - у 1,2% молодших школярів. Високий рівень розвитку фізичної підготовленості молодших школярів у даній тестовій вправі не виявлений у жодного з досліджуваних.

Загальні висновки

1. Аналіз літературних джерел показав, що за останні роки проблема збереження здоров'я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених „шкільних” хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень.

2. За енциклопедичним визначенням здоров'я - це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: „Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів”.

3. Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи. Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

4. Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання. Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній.

5. Аналіз показників соматичного здоров'я молодших школярів свідчить, що рівень соматичного здоров'я дітей є низьким.

6. Низький рівень соматичного здоров'я дітей свідчить про необхідність впровадження засобів фізичної культури оздоровчої спрямованості в систему фізкультурно-оздоровчої роботи для дітей молодшого шкільного віку.

7. Дослідження показали, що діти мають середні, нижче середнього і вище середнього показники фізичної підготовленості при виконанні тестів згинання та розгинання рук в упорі лежачи (23,9 %, 21,6 %, 21,6 %), стрибку у довжину з місця (23,9 %, 28,4 %, 18,2 %).


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.