Естетичне виховання особистості

Розвиток поняття "естетика". Проблеми духовного збагачення людини, її виховання за законами краси. Процес формування естетичного досвіду особистості. Сім'я - природне середовище первинної соціалізації дитини. Форми роботи з естетичного виховання у школі.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.06.2011
Размер файла 72,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У ділових людей, взагалі культурних, вироблена певна процедура прощання. Якщо ви збираєтесь йти, треба дочекатись паузи в розмові, встати і сказати усім: "До побачення", подякувати за приємну зустріч, висловити побажання щодо подальшого спілкування.

З багатолюдних зустрічей йдуть, як правило, непомітно, не привертаючи уваги інших гостей. Але треба попрощатися з господинею. Не слід намагатись, щоб кожний помітив, що ви прощаєтесь. Справа в тому, що ваше прощання може підштовхнути інших гостей піти раніше.

Правила поведінки і ввічливості.

Правила поведінки за столом регламентують ряд вимог, які бажано не порушувати. Сідаючи за стіл, не слід здіймати зайвий шум, турбувати сусідів. Спочатку допоможіть сісти вашій сусідці справа, присунувши їй стілець, тоді сідайте самі. За столом треба сидіти прямо, трохи спираючись на стінку стільця. Стілець не треба присувати близько до стола, але й відсувати далеко теж не слід. Від того, як ви сидите, залежать ваші рухи, постава в цілому. Салфетку засувають за верхній ґудзик сорочки чи піджака лише у фільмах чи виставах. Це правило давно застаріло. Тепер тканинну салфетку кладуть на коліна. Нею губи не витирають - для цього використовують паперові салфетки. Встаючи, салфетку кладуть справа від тарілки, або на місце, де стояла тарілка.

Їсти починають після господиня. Чоловіки починають їсти тоді, коли почали їсти жінки, які сидять поряд з ними. Виделку тримають у лівій руці, ніж - у правій. Лікті мають бути притиснені до боків.

За столом не користуються гребінцем. За столом не слід розмовляти "через сусіда". Розмовляючи з сусідом, не повертайтесь до нього усім корпусом, інакше ви будете сидіти спиною до другого сусіда.

Без особливої потреби не рекомендується виходити з-за столу до закінчення обіду.

Закуски, які стоять на столі, передаються з рук у руки. Їжу із загального тарелю не згрібають на свою тарілку через край, не беруть своєю виделкою, а користуються прибором, який лежить на ньому.

Не рекомендується накладати багато їжі, а також розминати, перемішувати її в тарілці.

Від порції м'яса відрізають по одному шматочку. Ніж і виделку не тримають вертикально.

Ні в якому разі не можна їсти з ножа. Це грубе порушення правил поведінки за столом.

Хліб беруть зі спільної тарілки рукою, кладуть на свою тарілку, а їдять, відламуючи по кусочку.

Цукор в чашці розмішують, не стукаючи ложечкою і не розливаючи чай на блюдце. Після цього ложку кладуть на блюдце. Не слід: просувати палець в ручку чашки, розмочувати в чашці печиво або бублики, класти в чай варення. естетичний виховання школа сім'я

Кружальце лимона кладуть в чай, ложечкою витискають сік, а залишок виймають і кладуть на блюдце. Кусковий цукор беруть щипцями, а за їх відсутності - рукою, не торкаючись інших кусочків. Цукор-пісок беруть тільки тією ложечкою, яка є в цукерниці.

Торти, бісквіти їдять десертною ложечкою. Печиво, пироги, слоєні вироби рекомендується їсти, тримаючи в руках і відламуючи кусочками.

На вулиці чоловік йде зліва від жінки, старшого чоловіка, вищого за рангом.

У приміщення чоловік входить за жінкою, відкривши їй двері. У ресторани, кафе, бари чоловік входить першим.

Молодший пропускає в дверях старшого, господар - гостя, гість - господиню. Якщо старший пропускає молодшого першим, не слід сперечатися біля дверей. Першими слід пропустити тих, що виходять з приміщення.

Піднімаючись сходами, чоловік йде за жінкою, спускаючись - перед нею.

У транспорті не рекомендується обговорювати службові та інші справи, голосно розмовляти, афішувати людину на ім'я і прізвище. Чоловік першим виходить з автобуса, трамвая, поїзда, допомагаючи зійти дамі. На ескалаторі метро, при підйомі і під час спуску чоловік стоїть на дві-три сходинки нижче жінки.

У театр або концертний зал входять урочисто, у святковому одязі, за 20-30 хвилин до початку. У гардеробі чоловік допомагає дамі роздягтися. Потім роздягається сам. Номерки залишає у себе. У зал глядача першим заходить і першим йде до своїх місць чоловік. Між рядами крісел проходять обличчям до тих, хто сидить в ряду. Чоловікам, які сидять у кріслах з відкидними сидіннями, слід встати, пропускаючи людей. Чоловік сідає зліва від своєї дами. Під час дії на сцені не слід коментувати, взагалі голосно розмовляти. Дама виходить із зали першою, чоловік -- за нею.

Час від часу перед культурною людиною постає необхідність виступити перед присутніми. Це можуть бути збори, нарада, мітинг. Виступи бувають експромтом і підготовлені.[2,17]

Культурна людина завжди може сказати кілька слів, виголосити невелику промову. При цьому варто дотримуватись певних рекомендацій:

промови-експромти, як правило, мають бути короткі, однією-двома фразами викладається суть і дається коротке обґрунтування;

привернути увагу аудиторії можна несподіваним запитанням, афоризмом, цитатою;

уникайте спеціальних термінів, які можуть бути незрозумілі слухачам;

закінчення має бути ефектним, наприклад, закликом до дії.

Якщо ви готуєтесь до виступу, його бажано написати або добре продумати. Промовець повинен говорити голосно, але не кричати, не розтягувати слів, але й не сипати словами.

Аудиторія повинна відчути, що промовець переконаний в тому, що говорить. Його емоційність має передатись слухачам. Виступаючий має бути зібраним, енергійним. Чоловік має бути одягнений у діловий костюм, при краватці. Від жінки вимагається строгість костюма, помірність у прикрасах. Промовець повинен відчувати, коли треба закінчувати промову.

Важлива вимога до промовця - культура мови. Оскільки промовцям доводиться виступати переважно на загальнолюдські, а не вузькоспецифічні теми, то їм треба мати відповідні знання з літератури, історії, культури, мистецтва. Ці ж знання є, по суті, основою етичних норм поведінки.

Бесіда. Ідеальний співбесідник перш за все уміє слухати. Людина задоволена, коли її вислухають, це сприймається як повага до неї. Той, хто більше слухає, ніж говорить, має певні переваги. Він вивчає співрозмовника, помічає його сильні і слабкі сторони, характер, стиль поведінки.

Однак той, хто говорить, повинен пам'ятати, що він забирає у слухача час. Під час бесіди треба дати можливість висловитися і слухачеві.

Під час бесіди не слід:

підвищувати голос, гарячкувати;

начисто відкидати аргументи співрозмовника, особливо такими фразами: "Ви нічого не розумієте в цьому";

продовжувати суперечку після того, як співрозмовник рішуче висловив свою точку зору;

розповідати про свої достоїнства;

розповсюджуватись про свої недоліки;

говорити погано про відсутніх;

говорити про те, про що не маєте чіткого уявлення;

поглядати на годинник, слухаючи співрозмовника.

Затримувати співбесідника, якщо він кудись поспішає. Перелік може бути досить довгим, але важливо пам'ятати одне давнє правило, просте і мудре: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі".

Телефонування. Телефонна розмова - це надзвичайно поширений вид усного дистанційного спілкування. Культурі телефонного спілкування можна й потрібно вчитись, оскільки вона є невід'ємним елементом ділових якостей людини.

Телефонна бесіда має відбуватися поетапно: взаємне представлення, введення співрозмовника в курс справи, обговорення проблеми, заключні слова. Викладаючи проблему по телефону, слід дотримуватися максимальної лаконічності фраз, точності формулювань, однозначності висловлювань, чіткості дикції.

Деякі поради щодо телефонної бесіди:

> Ініціатор телефонної розмови вітається й відрекомендовується. При телефонуванні в довідкове бюро чи в інші подібні служби відрекомендовуватись недоречно.

> Якщо співрозмовник вам знайомий і ви впізнали його голос, розмову слід починати звертанням, називаючи ім'я, по батькові, прізвище цієї особи.

Для відповідальних переговорів (міжміських, з керівником тощо) слід заздалегідь визначити перелік питань, щоб не пропустити важливі моменти в розмові (бажано робити попередні нотатки).

Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба звернути увагу на час (не слід цього робити рано-вранці, пізно ввечері, не кажучи вже про ніч).

Не слід у службових справах телефонувати додому, та ще й пізно, безкрайньої потреби.

Завершують телефонну розмову фразами подяки, вибачення і прощання. Дякую Вам за розмову! Даруйте, що забрав Ваш час. Усього (Вам) найкращого! Якщо мовець не відчуває потреби вибачатись і дякувати, він може цього не роби

Завершення телефонної розмови ініціює особа, яка почала діалог. Якщо ж співрозмовником є жінка, людина старша за віком, вища за соціальним становищем, то ініціатор розмови повинен почекати, поки її закінчить партнер.

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто і листом).

Мобільним телефоном не рекомендується користуватися водіям за кермом, у лікарнях, літаках, кінотеатрах та інших місцях великого скупчення людей.

Приватні справи краще обговорювати вдома, в кав'ярні, під час прогулянки тощо, а не в телефонній розмові. Це стосується і всіляких особистих, виробничих та інших таємниць.

Дуже важливим складником мовлення по телефону залишається інтонація. Серед порад щодо того, як набувати друзів і впливати на людей, Дейл Карнегі пропонує й таке: "Говоріть "алло" таким тоном, який виражає вашу радість, що вам зателефонували".[2,19]

2.2 Естетичне виховання в сім'ї

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум -- ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, -- зазначає він, -- спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім».[14,365]

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль -- моральністю, честь -- честю, гідність -- гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання -- міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.[14,366]

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки -- вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, -- писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, -- вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, -- все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».[14,367]

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.[14,369]

Важливе місце у діяльності сім'ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізована шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посилення відповідальності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дитина засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справедливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), під впливом оточуючих формуються її характер, звички. Якраз до 6--7 років формуються в дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості й багатьох інших доброчинностей -- найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зростання. І відповідальність батьків за належне виконання соціальної функції особливо висока. А.С. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: "Виховання дітей -- найважливіша галузь нашого життя. Наші діти -- це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти -- це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це -- не все: наші діти -- це наша старість. Правильне виховання -- це наша щаслива старість, погане виховання -- це наше майбутнє горе, це -- наші сльози, це -- наша провина перед іншими людьми, перед усією країною".

Оскільки виховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять досить вагомі і соціально-психологічні і педагогічні вимоги.

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом А.С. Макаренка, містить у собі "все батьківське і материнське життя -- роботу, думку, звички, почуття, прагнення".

Авторитет (лат. autoritas -- влада, вплив) -- це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.[5,372]

А.С.Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

* авторитет любові до дітей -- здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, -- писав В.О. Сухомлинський, -- це і є свідоме прагнення до того, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов -- ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях -- це значить бути мужнім у любові";

авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів;

авторитет допомоги має проявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі -- "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;

авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина -- це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати за найбільшу цінність: вона -- Людина.[5,373]

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок -- формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» -- батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» -- батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» -- батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» -- так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» -- батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» -- відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.[14,368]

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.[5,373]

На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім'ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про естетичне виховане суспільство.

Наполегливе і цілеспріямоване формування у суспільстві культу Матері і Батька як начала й основи усіх доброчинностей у державі. З цією метою варто використовувати усі засоби впливу на співгромадян: літературу, мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр та ін.

2. У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учнями старшого шкільного віку, прищеплювати думку, що головне їх покликання -- створити сім'ю, бути хорошою Матір'ю чи хорошим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатих дітей. А оволодіння професією, професійна діяльність -- лише засіб для досягнення успішності функціонування здорової сім'ї. Одночасно вивчати дисципліни, які закладали б основи виховання майбутніх Матері і Батька, які давали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнім світом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.

Широке ознайомлення у ранньому віці з надбанням етнопедагогіки свого народу. Це неперевершене духовне багатство певного народу, в якому акумульовані знання про створення сім'ї, виховання дітей із врахуванням національних особливостей.

Формування у молодих людей критичного ставлення до проявів так званої "масової культури", яка негативно впливає на морально-духовні засади певного народу, руйнує національний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставлення до таких явищ.

Запровадження обов'язкового всеобучу з проблем сім'ї і сімейного виховання для усіх молодих людей, які готуються до створення сім'ї.

Створення телевізійних і радіопрограм, які були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.

У кожній школі забезпечити діяльність педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж 10--12 років навчання їхньої дитини мають пройти курс оволодіння психолого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвитку вихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівні самодіяльності, а мати достатнє економічне забезпечення з оплатою праці педагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводять заняття.

Суттєве підвищення економічного становища сім'ї давало б змогу батькам вивільнити свій час для роботи з дітьми.

Створення культурно-розважальних центрів, в яких мали б змогу проводити дозвілля діти з батьками.[5,376]

У системі сімейного виховання варто дотримуватися певних правил. Окремі з них наведено нижче:

Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не порушуй її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

Оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.

Створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості і захищеності.

Будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності.

Підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями. Залучай дитину до процесу родинної єдності.

Не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з дітьми.

Залучай дитину до посильної праці разом з дорослими.

Створюй умови, аби дитина набувала життєвого досвіду, долала певні труднощі.

Чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду.

Привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими.

Залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв'язання побутових та економічних задач, що виникають у сім'ї.

Не виконуй за дитину будь-яких завдань, з якими вона може вправлятися самостійно.

Домагайся єдності вимог до дитини з боку усіх членів сім'ї. Наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, всього природного довкілля.

Постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.[5,375]

Тобто батьки повинні закладати основи формування естетичних смаків, естетичних почуттів. Організовувати естетичний побут в оселі, одяг, красу взаємин між членами сім'ї, оцінку старшими предметів, явищ оточуючої дійсності з позицій естетики, безпосередню участь в естетичній діяльності, іграшки тощо -- все це так чи інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. На цьому етапі позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народної педагогіки. Український народ споконвіку цінував і дбав про красу побуту (красиво прибране житло, використання картин, рушників, килимів, інших творів прикладного мистецтва, охайність одягу, упорядкованість садиби); участь у звичаєвих обрядах, які містять у собі значний емоційний заряд (свято народження дитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.); пісні. Відтворення народних традицій, обрядів, звичаїв може позитивно впливати на естетичне виховання дітей.[5,306] Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру -- все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.[14,296]

2.3 Форми роботи з естетичного виховання у сучасній школі

Державна національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. наголошується на важливості ролі етичного та естетичного виховання і формуванні високої гуманістичної особи, яка стане здатною протидіяти проявом бездуховності.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.[14,293]

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура -- сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.[1,121]

Естетичне виховання діалектично пов'язане з такими поняттями: естетична культура, естетичні знання, естетичне сприймання, естетичні почуття, естетична насолода, естетичні судження, естетичні ідеали, естетична діяльність. Усі вони в комплексі розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру.

Естетична культура, як зазначає В.І.Лозова, передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, Оберігати природну красу.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у процесі естетичного ставлення до дійсності. Проявляється воно у спостережливості, у вмінні помітити найбільш суттєве, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети, письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйманню викрешують вогонь краси, здавалося б, з буденних подій. Ось В. Симоненко:

По Шляху Чумацькому у росах

Буде вічність мчати на коні,

Я ж губами у розкішних косах

Позбираю зоряні вогні.

Діти схильні до такого загостреного естетичного сприймання. Але треба весь час розвивати це, давати змогу відчувати радість від побаченого, відкритого. Естетичне сприймання сприяє якнайкраще розвитку естетичних почуттів.

У процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища.[5,304]

Не варто нав'язувати школярам своїх міркувань, а потрібно допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи інших предметів, явищ з погляду їх естетики. Лише згодом з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, з позицій якого особистість оцінює певні явища, предмети навколишньої дійсності. Естетичний ідеал відображає певні уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи інші явища, предмети. Естетичний ідеал, з одного боку, є своєрідним еталоном, а з другого боку, він все ж не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є, певною мірою, фактором індивідуальним.

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки. Естетичні смаки -- це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Кінцева мета естетичного виховання -- сформувати готовність людини до естетичної діяльності як важливого компонента естетичної культури. Вирізняють багато видів такої діяльності: естетична організація середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина; конкретна творча діяльність в галузі мистецтва, літератури та ін.; пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів; естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності; вияви естетичної культури у взаєминах з людьми.

Процес естетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрямки цієї роботи багатогранні. Найбільш суттєві з них:

a Виховна діяльність дошкільних виховних закладів. Естетичне виховання дошкільнят в дитячих садках здійснюється, з одного боку, через естетику побуту, а з другого -- через систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво). Вихованці з цікавістю займаються ліпленням, малюванням, елементами аплікації, співом, ритмікою, танцями, іграми та ін.

a Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання естетичного виховання вирішуються шляхом залучення школярів до різних видів діяльності: оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи, що містить в собі естетичне навантаження.[5,307]

В умовах школи естетичне виховання так чи інакше стосується всієї системи навчально-виховної роботи. Учні передусім оволодівають естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в собі естетичний потенціал.

Особливе місце серед навчальних дисциплін школи займають музика й образотворче мистецтво. Вони не лише сприяють формуванню естетичних почуттів і смаків, але й готують вихованців до естетичної діяльності. Можна лише шкодувати, що увага до цих предметів дещо послаблена.

Останнім часом у школах і гімназіях створюються спеціалізовані класи гуманітарно-естетичного напрямку. Це має сприяти піднесенню естетичної вихованості школярів.

Певне місце у системі шкільного виховання посідають факультативні заняття з проблем образотворчого мистецтва, музики, кіно, театру, прикладного національного мистецтва.

У рамках загальноосвітніх навчально-виховних закладів широко практикується залучення учнів до різних видів позакласної виховної роботи з естетичним змістом. Це участь учнів у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів, студій образотворчого та літературного мистецтва тощо.

a Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи та ін.). Діяльність цих закладів спрямована на задоволення інтересів дітей, розвиток здібностей, залучення до активної естетичної діяльності. Що правда, лише невелика кількість дітей має змогу займатися в позашкільних виховних закладах.

a Певне місце у системі естетичного виховання має займати самоосвіта. Але й для цього необхідне педагогічне керівництво та матеріальне забезпечення.

a Діяльність професійних навчально-виховних закладів, де майбутні фахівці продовжують оволодівати естетичними знаннями, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь у естетичній діяльності. Проте і тут можливості обмежені й простежується деякий скептицизм (за винятком мистецьких ВНЗ) до проблем естетичного виховання молоді.

a Окремим напрямком естетичного виховання можна назвати вплив засобів масової інформації: художня і наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення, концертна діяльність. Але тут є великі труднощі. Хоча є специфічні програми радіо, телебачення, які розраховані на дітей певного віку, все ж засилля так званої "масової культури" не завжди сприяє формуванню здорових естетичних смаків. Тут потрібна копітка, цілеспрямована виховна робота вихователів (батьків, шкільних педагогів). І тут не можна обмежитись заборонами, а треба йти шляхом упереджуючого формування справді естетичних і національних смаків, виховання відрази до потворного, чужого в мистецтві.[5,308]

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми роботи: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.

Твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери.

Музика, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

Художня література. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література -- важливий засіб розвитку інтелекту учнів

Театр, кіно, телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

Поведінка і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

Природа: її краса в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають» місце в живій і неживій природі.

Факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

Оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).[14,295]

Умови ефективності естетичного виховання. Ефективність естетичного виховання молоді визначають такі чинники:

створення в навчальному закладі естетично привабливої обстановки (оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);

звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;

-- висока естетична культура різноманітних виховних заходів;

широке залучення учнів та студентів до гуртків художньої самодіяльності, участі їх у конкурсах та олімпіадах естетичного напряму;

висока естетична культура вихователів і вихованців у зовнішньому вигляді і в стосунках.

Ефективність естетичного виховання можна забезпечити єдністю і взаємообумовленістю національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбань світової культури.[12,426]

Висновки

Дослідивши дану тему я дійшла таких висновків.

Найважливіше завдання етичного виховання - навчити вихованця бачити в красі навколишнього світу духовне благородство, доброту, сердечність та на основі цього утверджувати прекрасне в собі.

Однією з важливих умов багатства естетичних потреб, почуттів, переживань є глибокий інтелектуальний розвиток людини. Тому мета естетичного виховання - широке ознайомлення дитини з досягненнями світової культури, з культурними цінностями людства.

Сприймання краси - це основа естетичного виховання підростаючого покоління, через усі сфери духовного життя якого повинна проходити червоною ниткою думка: красу треба цінувати і берегти.

Естетичне виховання надає певної спрямованості пізнавальній і творчій діяльності, розвитку і задоволенню духовних запитів у процесі багатогранної діяльності, охоплює всі сфери духовного життя особистості, що формується. Естетичне виховання нерозривно пов'язане з формуванням особистості.

Людська культура найтонше виявляється в культурі почуттів. Багато з того, що вивчає людина, з часом забудеться, але всі культурні цінності, до яких доторкнулася людська думка, залишається слід у душі і насамперед, у почуттях і переживаннях.

Естетичне виховання здійснюється також в естетичному ставленні до праці. Необхідно прагнути, щоб кожен відчував красу творчості, щоб улюблена праця володіла серцем і душею.

Естетичне виховання тісно пов'язане з допитливістю та цікавістю. Прагнення до дослідницької потреби в красивій, інтелектуально насиченій праці. Думка найбільше одухотворяється почуттями тоді, коли в трудовому процесі беруть участь одноголосно розум і руки.....

У вихованні естетичної культури дуже велике значення має взаємозв'язок естетичного сприймання й естетичної творчості. З процесом естетичного сприймання тісно пов'язані поняття, уявлення, судження - взагалі мислення, з одного боку, і переживання, емоції - з другого боку. Успіхи естетичного виховання залежать від того, наскільки глибоко розкривається природа прекрасного. Естетичні почуття пробуджує та краса , яка входить у життя людини як елемент її духовного світу. Ця краса залежить від активної діяльності, яка містить у собі працю і створення, думки і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють її.

Чим глибше естетичне сприймання, тим більше зростає інтерес молоді до власного духовного світу, тим вища естетична і загальна культура людини, тонші її почуття, глибші переживання, яскравіше естетичне сприйняття навколишнього.

Естетичне сприймання навколишньої обстановки - справа, яка залежить від активної діяльності, спрямованої на естетичне освоєння дійсності. Естетичність обстановки досягається гармонією нерукотворного людиною, яка викликає почуття радості. Гармонія речей, які оточують дитину, створює загальний естетичний дух обстановки. Естетичний характер має й обстановка в кабінетах, майстернях, на дослідних ділянках. Значну роль у вихованні відіграє одяг і взагалі зовнішній вигляд учнів і вчителів. Найважливіша вимога до нього - простота й елегантність, при яких одяг підкреслював би естетичні риси індивідуальності дитини. Особлива увага повинна приділятися тому, що вінцем краси є відповідність зовнішньої елегантності внутрішньому благородству, зовнішньої скромності - внутрішній гідності.

У чому ж криються джерела естетичного виховання, що є актуальним і сьогодні? Культура естетичних почуттів вимагає високої загальної культури навчального процесу - ставлення до людини як до найвищої цінності. Естетичне виховання у колективі починається з багатих емоційних стосунків між його членами. Саме у гармонійному поєднанні краси , що оточує людину, і краси самої людини полягає в красі людських взаємовідносин.

Від того, що переважає в житті дитини - справедливість чи не справедливість, залежить її душевний стан, взаємодія її внутрішнього світу з людьми, які живуть поруч і входять в її життя. Юнак , який відчуває красу в людях, утверджує в собі віру в добро. Саме ця віра, на думку В.О.Сухомлинського, є одним із важливих чинників свідомої дисципліни. Хороший вихователь мало забороняє не тому, що закриває очі на зло , а тому , що його вихованець , захоплений творінням добра, прагне бути хорошим.

Справжній вихователь розкриє перед юним серцем красу людського перед усім у самому собі. Це не тільки особистий приклад учителя , а також його широкий емоційний діапазон, завдяки якому вихованці повсякденно відчувають тонку емоційно - естетичну реакцію на їхні вчинки та поведінку. Ця реакція і є могутньою силою естетичного виховання.

Отже, головне завдання сучасної освіти полягає в тому, щоб почуття прекрасного, краса, створена за багатовікову історію, стали справжнім надбанням кожного людського серця, перетворилися в естетичну культуру кожної особистості.

Список використаної літератури

1. Волкова Н.П. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2000. - 576с.

2. Гах Й.М. Етика ділового спілкування. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 160с.

3. Констентинов Е.Н., Мединский Н.Е., Шабаєва М.Ф. История педагогики.: Учебник для студентов пед. вузов. - 5-е изд., доп. и перераб. - М.Просвещение, 1982. - 448с.

4. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навчальний посібник з етикету для студентів. - С.: ВТД. Університетська книга, 2002. - 208с.

5. Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання - Прес, 2004. - 445с.

6. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ф., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища шк.., 1997. - 399с.

7. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. - 4-е видання, доповнене. - К., 2003. - 615с.

8. Педагогіка. Хрестоматія. / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омельяненко - 2-ге вид., стер. - К.: Знання. - Прес, 2006. - 700с.

9. Педагогіка: Навчальний посібник / І.М.Богданова, І.В.Бужина, Н.І.Дідусь, Н.А.Ковалерова та ін. - Х.: ТОВ Одіссей, 2003. - 352с.

10. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 368с.

11. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О., Орендарчук Г.О. Філософія. Навч.посіб. - Т.: Астон. - 1997. - 144с.

12. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академвидав, 2003. - 504с.

13. Уфельман И. Хорошие манеры в любой ситуации. / Пер. с нем. Е.Зыбайло. - Мн.: ООО Этоним, 1997. - 320с.

14. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К: Академвидав, 2003. - 528с.

15. Чмут Т.К. Культура спілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів. - Хм.: ХІРХП, 1999. - 358с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Естетичне виховання в давнині і в сучасній школі. Проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості. Вплив середовища на систему естетичних цінностей. Рівень художньо-естетичної підготовки особистості. Естетичне виховання у позакласній роботі.

    реферат [18,0 K], добавлен 17.11.2009

  • Поняття "процес навчання", "виховання", "естетичне виховання". Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського. Уроки з музики, образотворчого мистецтва та праці.

    курсовая работа [235,5 K], добавлен 07.05.2008

  • Сутність і теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання школярів. Шляхи і засоби естетичного виховання в системі освіти. Втілення методів естетичного виховання в практичній діяльності, розкриття естетичних властивостей в учбово-виховному процесі.

    курсовая работа [54,8 K], добавлен 17.07.2010

  • Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема. Роль естетичного виховання в розвитку особистості. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах. Методика формування культури поведінки школярів у школі.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 20.12.2010

  • Ретроспективний аналіз праць В.О. Сухомлинського. Методологічні підходи, принципи, методи та форми роботи щодо естетичного виховання молодших школярів у творчій спадщині педагога. Зв'язок змісту естетичного розвитку дітей з культурою емоцій педагога.

    статья [28,4 K], добавлен 24.04.2015

  • Наукові пошуки вітчизняних дослідників у галузі теорії та практики естетичного виховання. Регіональні особливості естетичного виховання учнівської молоді у полікультурному середовищі. Виховання українських школярів у полікультурному середовищі Закарпаття.

    автореферат [204,2 K], добавлен 12.04.2009

  • Поняття "естетичне виховання". Творче виховання в сучасній школі. Мета естетичного виховання. Сучасне розуміння ідей розвивального навчання. Навчання образотворчому мистецтву як важливий компонент навчально-виховної роботи. Основа викладання малювання.

    реферат [23,3 K], добавлен 16.11.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.